Теоретико-правові аспекти нового кейнсіанства й лібертаріанства в сучасних державознавчих дискусіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеського національного морського університету

Теоретико-правові аспекти нового кейнсіанства й лібертаріанства в сучасних державознавчих дискусіях

Олександр Васильович Стовпець, доктор філософських наук, професор

Резюме

Стовпець О.В. Теоретико-правові аспекти нового кейнсіанства й лібертаріанства в сучасних державознавчих дискусіях.

Досліджується проблема сучасного правового статусу держави та різні погляди щодо її головних функцій з позицій лібертаріанства і нового кейнсіанства. Позначаються сильні й слабкі сторони в обох філософсько-економічних течіях. Робиться спроба обґрунтувати з філософсько-правових позицій, чому лібертаріанський концепт нині менш життєздатний. Одночасно уточнюється зміст «нового кейнсіанського» погляду на те, якою має бути держава. Робиться висновок, що бачення функцій держави прихильниками «нового кейнсіанства» за багатьма параметрами себе виправдовує, при цьому прояви державної активності у сфері макроекономічної та соціальної політики сьогодні майже неможливо відокремити від виконання державою своїх інституційних функцій.

Ключові слова: держава, соціально-економічна політика, функції держави, невтручання, регулювання, лібертаріанство, нове кейнсіанство.

Резюме

Стовпець А.В. Теоретико-правовые аспекты нового кейнсианства и либертарианства в современных дискуссиях о государстве.

Исследуется проблема современного правового статуса государства и разные взгляды относительно его главных функций с позиций либертарианства и нового кейнсианства. Обозначаются сильные и слабые стороны в обоих философско-экономических течениях. Делается попытка обосновать с философско-правовых позиций, почему либертарианский концепт ныне менее состоятелен. Одновременно уточняется смысл «нового кейнсианского» взгляда на то, каким должно быть государство. Делается вывод, что видение функций государства сторонниками «нового кейнсианства» по многим параметрам себя оправдывает, при этом проявления государственной активности в области макроэкономической и социальной политики сегодня почти невозможно отделить от выполнения государством своих институциональных функций.

Ключевые слова: государство, социально-экономическая политика, функции государства, невмешательство, регулирование, либертарианство, новое кейнсианство.

Summary

Oleksandr Stovpets. Legal-theoretical aspects of the New Keynesianism and Libertarianism in current political discussions.

The main object of this research is a problem of contemporary legal status of the State, and different views on its key functions, which are investigated from the standpoint of Libertarianism and New Keynesianism. Strengths and weaknesses in both philosophical- economic concepts are indicated, taking into account their implications inside a Legal system. Here is made an attempt to substantiate, from a legal-philosophic standpoint, why the libertarian concept is now less consistent. At the same time, we try to clarify the meaning of the “New Keynesian” view of what the State should be.

Libertarian ideology and libertarianism as its product has ambivalent nature. On the one hand, there is an emphasis on the Laissez-faire principle, on the “minimal state” and non-interference in private spheres of life, on individual initiative and the negotiability of the humankind. In this context, the State is even considered as a source of dependent sentiments and inflated expectations of those parts of the population, which are used to define as “an inert majority”. On the other hand, this ideology does not provide intelligible answers to such important questions as national security guarantees (especially in conditions of external aggression), the issues of prevention and mitigation the consequences of dangerous disasters, the implementation of large-scale social programs, and all other substantial problems that are usually resolved with the participation of the State. All these issues show-up an essential misconception of libertarianism, and give an evidence of serious mismatch of this ideology with the realities of today's life, even in the most developed countries.

All these considerations indicate that large-scale macroeconomic, social, and legal intervention of the State in the economy is often vital not only for its successful functioning, but also for elementary survival in the face of existential crises. That is why we guess that the basic principles of the New Keynesian concept of the State could be considered justified in its general approaches and dimensions. The overall conclusion is that the vision supported by “new Keynesians”, in respect of the State's functions, justifies itself in many parameters, while the manifestations of state activity in the field of macroeconomic and social policy today are hardly possible to separate from the State's performance of its institutional functions.

Key words: the State, socio-economic policy, state functions, non-interference, regulation, Libertarianism, New Keynesianism.

Постановка проблеми. Ідеологічний конфлікт між індивідуалізмом та колективізмом здавна присутній у житті цивілізації, особливо західної (до якої в цілому можливо віднести й Україну). Та проблема пандемії знову актуалізує роздуми щодо того, яке співвідношення - між індивідуалізмом і соціальною солідарністю, між розрахунком тільки на свої сили та комунітарним підходом до організації соціально-економічної системи - могло б вважатися оптимальним, і якою все ж повинна бути роль держави в умовах, що склалися.

Якщо ще більше конкретизувати поставлене питання, то йдеться про те, у чому ж має полягати роль держави в економіці? Хоча різні школи економічної думки дають на це питання різні відповіді, протягом останніх кількох десятиліть у «мейнстрімній» лінії економічної теорії вкоренилося негативне ставлення до багатьох аспектів державного втручання в економіку. Ймовірно, відбулося це зусиллями Ф. фон Ґайєка1,2, Дж. Б'юкенена3, Р. Лукаса4. Окремо від них, ідейною натхненницею концепції «нульової держави» можна назвати А. Ренд з її відомими творами5,6. Вона виходила з того, що метою життя кожної людини є прагнення до власного щастя. При цьому соціальна система повинна забезпечувати індивідуальні права людей, що досягається дотриманням принципу Laissez-faire (невтручання держави в економіку). Зазначений принцип лежить в основі такої ідейного течії, як лібертаріанство (лібертаріанізм). Але серйозну опозицію йому становлять переосмислені ідеї Дж. Кейнса7,8, концептуалізовані в рамках т.зв. «нового кейнсіанства».

Разом із тим реалізація на практиці трактувань ролі держави в працях Л. фон Мізеса9>10, Ф. фон Ґайєка11, почасти - М. Фрідмана12 майже в усіх пострадянських країнах призвела до великої кількості негативних наслідків, багато з яких не подолано й досі. Головні серед них - сформовані в ході зазначених перетворень неефективні соціальні інститути, які гальмують економічне зростання. Ситуацію непросто змінити, якщо не відмовитися від укорінених стереотипів щодо ролі, функцій та місця держави у господарському житті суспільства.

Мета статті. Спробуємо провести порівняльно-правовий і структурно-функціональний аналіз згаданих вище концепцій, розмірковуючи про сучасну роль держави як з лібертаріанських, так і з ново-кейнсіанських позицій. Вказуючи на сильні й слабкі моменти в тому і в іншому вченнях, намагатимемося обґрунтувати, чому лібертаріанський концепт нині менш адекватний, одночасно уточнюючи сенс «нового кейнсіанського» погляду на те, якою має бути держава.

Виклад основного матеріалу. В останній чверті ХХ ст. ідея активного державного втручання в економіку піддалася масованій критиці, зокрема з боку таких поважних представників «неоавстрійської» школи економічної теорії, як лауреати Нобелівської премії з економіки - Ф. фон Ґайєк, Дж. Б'юкенен, Р. Лукас. У результаті установка на «активну державу» виявилася значною мірою дискредитованою, і багато в чому вона залишається у такому статусі й донині. Шкідливий вплив деяких стереотипів, сформованих діяльністю цих авторитетних вчених, потребує пом'якшення. Нижче стисло викладемо основні аспекти критики кожного з цих мислителів.

З точки зору Ф. фон Ґайєка1*2*11, втручання держави у економіку засноване на хибному розумінні стихійного характеру багатьох важливих соціальних і економічних явищ. Він каже і про спонтанність порядку, що встановлюється в ринковому господарстві, і про спонтанний характер еволюції інститутів цього господарства. Система господарювання досягає певної впорядкованості без «направляючої руки» якогось могутнього центру влади, самостійно. Крім того, ідеологи державного втручання (як стверджує Ґайєк) ігнорують гіпотезу «розсіяного знання». Кожен агент окремо володіє обмеженою інформацією, але значна частина цієї інформації відома тільки йому і не відома іншим агентам. Ринкова система, через конкуренцію і вільне ціноутворення, акумулює та обробляє ці знання. Результатом стає саме така структура цін, яка ідеально відображає існуючі в суспільстві технологічні можливості та споживчі вподобання. Таким чином, практично будь- яке державне втручання і спроба регулювати економіку спотворюють відносні ціни, порушують структуру розміщення ресурсів, тим самим дезорієнтуючи агентів.

З точки зору Дж. Б'юкенена3, втручання держави у економіку зумовлюється прагненням осіб, які перебувають при владі, якнайкращим чином задовольнити свої приватні інтереси. Для цього вони і намагаються постійно розширювати масштаби присутності держави у економіці. Головна проблема полягає в тому, що самі рішення, які приймаються державними посадовими особами, найчастіше аж ніяк не служать «спільному благу», а стають наслідком боротьби різних лобістських угруповань за ресурси, блага, активи тощо. Іншими словами, цільові орієнтири осіб, які перебувають при владі, принципово не відрізняються від цільових функцій приватних агентів.

З точки зору автора «концепції раціональних очікувань» Р. Лукаса4, втручання держави в економіку, як правило, передбачується приватними агентами (тобто всіма учасниками економічних відносин), чиї очікування формуються раціонально. Тому ці агенти приймають, зрештою, не ті рішення, на які розраховує уряд. Іншими словами, державне втручання необгрунтовано змінює об'єктивні існуючі взаємозв'язки між економічними перемінними. У відомій (в економічному середовищі) теоремі еквівалентності Рікардо-Барро, зокрема, зазначається, що спроби держави стимулювати приватне споживання, знижуючи податки і фінансуючи державні витрати через емісію державних облігацій, виявляються приреченими на поразку. Адже раціональні агенти розуміють, що в майбутньому держава захоче поліпшити бюджетні справи, знову збільшивши податки. Економічні агенти намагаються заздалегідь до цього підготуватися, розширюючи обсяги своїх заощаджень. У результаті зниження податків, на думку Р. Лукаса, частіше стимулює не споживання, а збереження.

Подібні уявлення глибоко вкоренилися в магістральній економічній думці та спонукають значну кількість економістів сприймати більшість різновидів активного державного втручання у економіку скоріш як шкідливі. Багато в чому з цими ж міркуваннями були пов'язані й рекомендації представників Вашингтонського консенсусу щодо стратегій трансформації планових господарств у ринкові системи в 1990-і, в ході проведення системних перетворень в країнах колишнього соціалістичного блоку. Ідея якнайшвидшого і великомасштабного, вкрай стрімкого виходу держави з економіки була одним із ключових аспектів «шоко- терапевтичних» рекомендацій, які навряд чи були б сформульовані так категорично, якби не «анти-етатич- ний» тренд магістральної економічної теорії того часу, що на ідеологічному рівні трансформується у лібертаріанський світогляд.

Значною мірою підірвати концептуальні засади згаданих вище поглядів здатний фактор невизначеності (саме на ньому роблять акцент представники т.зв. нової кейнсіанської течії). Щодо першого напряму критичної «атаки на державу», в дусі Ґайєка, можна сказати, що існування фундаментальної невизначеності часто призводить до того, що система ринкового капіталізму на довгі роки поринає у кризові стани, з яких вона не здатна вибратися самостійно. Саме тоді й потрібна участь держави. До того ж, ринкова система не в змозі акумулювати релевантну інформацію, оскільки в умовах фундаментальної невизначеності значна її частина ще просто не створена. Пов'язані між собою система цін і рішення людей часто є наслідком дотримання звичок, емоцій і паттернів групової поведінки, а зовсім не раціонального врахування реальних технологічних можливостей і споживацьких вподобань.

На додаток, підхід Ґайєка дуже сильно недооцінює роль ринкової влади. Адже для зниження невизначеності окремі агенти намагаються поставити під контроль значущі для них перемінні та, зокрема, ціни. Цього контролю домагаються ті, хто переміг у конкурентній боротьбі. Результатом усього цього стає той факт, що ціни відображають насамперед саме ринкову владу тих агентів, які найбільшою мірою досягли успіху в процесі суперництва, а не об'єктивні технологічні можливості та споживчі бажання. У такому разі державне втручання в економіку, в тому числі й у процеси ціноутворення, часто не тільки не спотворює структуру відносних цін, а коригує і балансує її, знижуючи в цих цінах частку ринкової влади представників великого бізнесу (за умови, що державна влада та крупний бізнес - це різні суб'єкти).

Таким чином, якщо зовсім усунути державне регулювання, то в багатьох випадках «невидима рука ринку» і «спонтанний порядок» працюють неефективно. Система ринкового капіталізму - це система, у якій рішення приймаються в умовах фундаментальної невизначеності агентами, котрі керуються звичками, емоціями і стандартами групової поведінки. При цьому економічні агенти розрізняються між собою за ступенем ринкової влади. Держава може послаблювати впливовість і агресивність окремих агентів антимонопольними та іншими регуляторними методами, а також шляхом створення різних соціально-економічних інститутів. Досвід економічного розвитку в XX ст., включаючи й Велику депресію та інші кризи, вказує на невідповідність рекомендацій Ф. фон Ґайєка складній соціальній реальності сучасних економічних систем.

Не цілком відповідають нинішній реальності також ідеї Дж. Б'юкенена3. Оскільки далеко не завжди державні посадові особи прагнуть до розширення масштабів присутності держави. Серед основних ілюстрацій - феномени «рейганоміки» й «тетчеризму». Політики, які прийшли до влади у Великобританії, США і деяких інших розвинених країнах на рубежі 1970-1980-х рр., своїми діями - від підпорядкування грошової політики монетаристським правилам до зниження податків і масштабної приватизації - різко скоротили ступінь втручання держави у сферу економіки13. Тут доречно навести висловлювання Дж. Кейнса про те, що ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві, і коли помиляються, - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. Насправді, сила корисливих інтересів значно перебільшується порівняно із поступовим посиленням впливу ідей7.

Також доволі сумнівні, з неокейнсіанської точки зору на роль держави, теоретичні побудови Р. Лукаса і його послідовників щодо раціональних очікувань учасників соціально-економічних відносин. Згадувана вище теорема еквівалентності Рікардо-Барро в нинішніх умовах практично не працює насамперед з тієї причини, що в умовах фундаментальної невизначеності економічні агенти не здатні бачити майбутнє на значний проміжок часу. Їм доводиться спиратися на звичаї, суспільну свідомість та групову поведінку під час прийняття рішень. У результаті люди не так вже часто замислюються про те, що робитиме держава через декілька років.

Ймовірно, саме тому зниження податкових ставок швидше сприймається домогосподарствами так, як описують кейнсіанські моделі: економічні агенти зазвичай збільшують свої витрати на споживання, в результаті зростає сукупний попит, і економіка отримує шанси на пожвавлення. Стосовно ж гіпотези раціональних очікувань можна також додати, що наявність невизначеності робить будь-які розрахунки про параметри й співвідношенні попиту і пропозиції вельми умовними. Можна сказати, що в умовах невизначеності очікування носять конвенціональний характер: кожна людина сприймає поведінку інших людей як джерело додаткових знань14. правовий лібертаріанство кейнсіанство філософський

Взагалі ж «невизначеність» - одне з ключових понять у новій кейнсіанській теорії. У цьому плані необхідно усвідомлювати різницю між неясністю (ambiguity), за якої відсутню інформацію в принципі може бути виявлено, і фундаментальною невизначеністю (fundamental uncertainty), за якої відсутня інформація ніяк не може бути виявлена, оскільки її ще навіть не створено15. Новий кейнсіанський підхід виходить з принципу історичного часу, згідно із яким минуле є незворотнім, а майбутнє - невизначеним. Саме в історичному часі рухається економічне середовище, що характеризується т.зв. неергодичністю16, тобто онтологічними відмінностями між минулим, теперішнім та майбутнім. Це невід'ємна властивість складної економічної системи, тобто такої системи, у якій виробництво здійснюється за допомогою активів тривалого користування, а також має місце поділ праці та її спеціалізація.

Для зниження невизначеності в складній системі люди та їхні групи формують специфічні економіко- правові інститути. Якщо ми звернемося до інститутів, які утворили ринковий капіталізм, або т.зв. «грошову економіку», то чи не найважливішим з таких інститутів є форвардні контракти17. Адже вони забезпечують певні гарантії, що стосуються майбутніх матеріальних і грошових потоків. Форвардні контракти є формою контролю над заробітною платою і цінами, конвертуючи невизначеність у відносну визначеність, однак не за допомогою ймовірнісного аналізу, а шляхом фіксації й гарантування майбутніх цін і витрат18.

Подібно до того як природа не терпить порожнечі, так і економічна система є нетолерантною до невизначеності. Вона реагує на відсутність інформації, яку ринок не в змозі забезпечити, створенням інститутів, що зменшували б ступінь невизначеності. Контракти - один із таких найважливіших інститутів. Однак чи може суспільство обійтися без державного втручання у контрактній сфері? Мабуть, може, але тільки за умови, що всі контрагенти будуть дотримуватися своїх контрактних зобов'язань, що на практиці відбувається далеко не завжди. Тому відповідь на питання про можливість повністю усунути державу зі сфери приватних економічних відносин (як пропонують лібертаріанці) - швидше негативна. Держава все ж є гарантом законності та стабільності в економічних правовідносинах.

Тут ми впритул підходимо до необхідності прояснення ново-кейнсіанського трактування основних інституційних функцій держави. У світлі вищесказаного державу можна розглядати не тільки як виконавця соціальних зобов'язань, як гаранта законності й правосуддя, а й як інститут, що виконує функцію захисту форвардних контрактів. На думку кейнсіанців нової хвилі, головна функція держави полягає зовсім не в усуненні негативних екстерналій і не у боротьбі з монополіями, а в тому, щоб забезпечувати легальний і легітимний примус до виконання контрактних зобов'язань. Нездатність або небажання держави виконувати цю функцію нерідко йменується (у посткейнсіанській термінології) «інституційною неадекватністю держави»19. Така якість державного функціонування ставить під загрозу саме існування грошової економіки. Адже інституцій- на неадекватність держави як «захисника контрактів» підриває довіру до таких контрактів, внаслідок чого більшість людей будуть уникати їхнього укладення. Тоді система форвардних контрактів почне руйнуватися, ступінь невизначеності - зростати, з усіма несприятливими макроекономічними наслідками в майбутньому.

У попередніх дослідженнях ми вже розмірковували про зростання ролі держави в умовах екстраординарних обставин20, а також про зміни у співвідношенні статусів держави (суверена), громадянського суспільства і особи у різних культурно-історичних21,22 та соціально-економічних23 умовах. Результати цих досліджень, можливо, варто було б доповнити аналізом інших не менш важливих інституційних функцій держави, серед яких: охорона і захист прав власності, забезпечення конкурентного доступу на ринки (що особливо актуально для України в світлі нашої участі в СОТ та в Угоді про асоціацію з ЄС), формування своєчасних і несуперечливих законів, грамотна регуляторна політика у фінансовому секторі, сприятлива податково-фіскальна політика. Ефективна держава створює організаційно-правові умови для розвитку. Належне виконання цих функцій багато в чому допомагає знижувати загальний ступінь невизначеності в економіці.

Таким чином, основне «інституційне призначення» держави полягає в тому, щоб упорядкувати господарське та соціальне життя в суспільстві, яке страждає від невизначеності. Ось чому кейнсіанці нової хвилі схильні розглядати державу передусім як інститут, що зменшує невизначеність (англ. uncertainty-reducing institution)24. Саме в тому, наскільки ефективно держава зменшує невизначеність, якраз і проявляється загальна успішність її діяльності. Занадто високий рівень невизначеності пригнічує інвестиційну та інноваційну активність і прирікає національну економіку на стагнацію.

Іншими словами, в сучасному світі як інституціональна неадекватність держави, так і її повна відсто- роненість від участі в економічних процесах у довгостроковій перспективі згубна для розвитку суспільства, оскільки призводить до швидкого технологічного і соціально-економічного відставання. Разом із тим і надмірне втручання в приватно-економічну сферу, зайвий етатизм і патерналізм щодо громадян не позбавляють грошову економіку серйозних проблем. У зв'язку із цим, усвідомлюючи, що ідеологія лібертаріанства в умовах серйозних криз дає збій і демонструє свою неспроможність вирішити концептуальні проблеми суспільства, одночасно ми змушені констатувати, що й нова кейнсіанська концепція може бути названа правильною лише із певним ступенем умовності. Вона також вимагає постійного коригування в режимі реального часу.

Висновки

Сучасні державознавчі дискусії щодо лібертаріанської ідеології дають змогу говорити про амбівалентну природу лібертаріанізму. Бо, з одного боку, тут робиться акцент на принципі Laissez-faire, на «мінімальній державі», яка зайвий раз не втручається у приватні сфери життя, й наголос на індивідуальну ініціативу і здатність людського виду домовлятися. Держава в такому контексті навіть розглядається мало не як джерело утриманських настроїв і завищених очікувань з боку інертної більшості населення. З іншого боку, дана ідеологія не дає чітких відповідей на такі важливі питання, як гарантії безпеки (особливо в умовах зовнішньої агресії), боротьба з наслідками серйозних катастроф, реалізація масштабних соціальних програм і всі інші проблеми, які зазвичай прийнято вирішувати за участю держави. Саме в цьому і полягає невідповідність лібертаріанізму життєвим реаліям сьогодення навіть у найбільш розвинених країнах.

Усі ці міркування вказують на те, що широкомасштабне макроекономічне втручання держави в економіку достатньо часто стає необхідним не тільки для її успішного функціонування, а й для елементарного виживання в умовах екзистенціальних криз. При цьому ми вважаємо, що основні принципи нової кейнсіан- ської концепції держави можна сформулювати наступним чином.

По-перше, в умовах фундаментальної невизначеності держава відіграє роль органу, який несе основну відповідальність за зниження рівня цієї невизначеності. Подібне зниження може здійснюватися за рахунок виконання як інституційних функцій на кшталт захисту прав власності та контрактів, так і макроекономіч- них функцій, серед яких: проведення дискреційної фіскальної політики, впровадження заходів зі стабілізації ринків, заохочення т.зв. політики доходів тощо. При цьому нерідко доволі складно кваліфікувати такі функції як суто інституціональні або ж як макроекономічні.

По-друге, ефективність діяльності держави щодо зменшення невизначеності проявляється передусім у тому, якою є структура вкладень економічних агентів у активи тривалого користування. Чим більше коштів вкладається у виробничі активи, які дають значний внесок у ВВП і створення робочих місць, тим успішнішою є держава, і тим більше в неї соціальних резервів. І навпаки, чим більше коштів вкладається у невиробничі активи (в гроші та сурогатні засоби накопичення на кшталт іноземної валюти, старого фонду нерухомості, антикваріату тощо), тим менш успішною стає держава. Сприятливий інвестиційний клімат в країні, в свою чергу, залежить від її законодавства та від спроможності держави змусити ці закони працювати.

Макроекономічне втручання, обґрунтоване Дж. Кейнсом і наступними поколіннями представників різних гілок кейнсіанства, за багатьма параметрами себе виправдовує. Воно набуває все більш широкого застосування в сьогоднішньому світі, що підтверджується тим комплексом заходів, які реалізуються розвиненими економіками в умовах світових фінансових криз, пандемій, інших чинників нестабільності й невизначеності. Багато проявів державної активності в області макроекономічної політики сьогодні майже неможливо відокремити від виконання державою своїх інституціональних функцій.

Література

1. Hayek F.A. The Road to Serfdom. London; Chicago: University of Chicago Press, 1944. 266 p.

2. Ґайєк Ф.А. Індивідуалізм та економічний порядок (Originally published: Individualism and Economic Order, 1948) / пер. з англ. Харків: Акта, 2002. 418 с.

3. Buchanan J.M. The limits of liberty: between anarchy and Leviathan. London; Chicago: University of Chicago Press, 1975. 210 pages.

4. Lucas R.E. Expectations and the Neutrality of Money. Journal of Economic Theory. 1972. Vol. 4(2). P. 103-124.

5. Ренд А. Атлант розправив плечі (Originally published: Atlas Shrugged, 1957) / пер. Київ: Наш Формат, 2015. 456 c.

6. Ренд А. Джерело (Originally published: The Fountainhead, 1943) / пер. Київ: Наш Формат, 2016. 752 c.

7. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег (Originally published: The General Theory of Employment, Interest and Money, 1936) / пер. Москва: Прогресс, 1978.

8. Keynes J.M. A Treatise on Money. Vol. I, The Pure Theory of Money. London: Macmillan, 1930. 363 p.

9. Мизес Л. Индивид, рынок и правовое государство. Антология / под ред. Д. Антисери и М. Балдини. Санкт-Петербург: Пневма, 1999. 196 с.

10. Мизес Л. Либерализм в классической традиции (Originally published: Liberalism: the classical tradition). Москва: Социум, 2001. 239 с.

11. Ґайєк Ф.А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії / пер. з англ. В. Дмитрук. Київ: Аквілон-Прес, 2000. 448 с.

12. Фрідман М. Капіталізм і свобода (Originally published: Capitalism and Freedom, 1962) / пер. з англ. Н. Рогачевська. Київ: Наш Формат, 2017. 216 с.

13. Pressman S. The Role of the State and the State Budget. In: A New Guide to Post-Keynesian Economics. Ed. by R.P.F. Holt and S. Pressman. London; New York: Routledge, 2001. P. 102-113.

14. Arestis P. Post-Keynesian Economics: Towards Coherence. Cambridge Journal of Economics. 1996. Vol. 20 (1). P. 111-135.

15. Розмаинский И.В. Неопределенность и институциональная эволюция в сложных экономических системах: посткейнсианский подход. Вопросы экономики. 2009. № 6. С. 48-59.

16. Gray R.M. Probability, random processes, and ergodic properties. 2nd edition. New York: Springer, 2009. 322 p.

17. Шемшученко Ю.С. Форвардні угоди. Юридична енциклопедія: у 6 т. Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2004. Т. 6. 768 с.

18. Rousseas S. Post Keynesian Monetary Economics. 3rd edition. London: Macmillan, 1998. 126 p.

19. Davidson P. Post Keynesian macroeconomic theory: a foundation for successful economic policies for the twenty-first century. 2nd edition. Cheltenham: Elgar, 2014. 354 p.

20. Стовпець О.В. Філософсько-правові роздуми щодо статусу громадянського суспільства в умовах застосування державою екстраординарних повноважень. Часопис Київського університету права (Law Review of Kyiv University of Law, ISSN 2219-5521). 2021. № 1. С. 31-37.

21. Stovpets O.V. Chinese legal-philosophic syncretism and its influence to value orientations of the Chinese society. Skhid (Схід, ISSN 1728-9343). 2019.

22. Borinshtein Y., Stovpets O., Kukshinova O., Kisse A., Kucherenko N. Phenomena of freedom and justice in the interpretations of T. Hobbes and J. Locke. Amazonia Investiga (ISSN 2322-6307). 2021. Vol. 10 (42). P. 255-263.

23. Stovpets O. Sinitic civilization's worldview features and their system-forming role in the complex of social relations in modern China. Interdisciplinary Studies of Complex Systems (Міждисциплінарні дослідження складних систем

24. Palley T.I. Post Keynesian Economics: Debt, Distribution and the Macroeconomy. London: Palgrave Macmillan, 1996. 239 p.

Размещено на Allbest.ru