Правове регулювання біометричної ідентифікації особи: національні тенденції та зарубіжний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання біометричної ідентифікації особи: національні тенденції та зарубіжний досвід

Тетяна Юріївна Тарасевич, кандидат юридичних наук

Резюме

Тарасевич Т.Ю. Правове регулювання біометричної ідентифікації особи: національні тенденції та зарубіжний досвід.

У статті досліджено питання ідентифікації особи крізь призму її біометричних даних. Наголошено, що однією із застосовуваних технологій біометричної ідентифікації людини, поряд з використанням статистичних параметрів, є ідентифікація на основі її динамічних біометричних характеристик. Головною проблемою біометричної ідентифікації щодо статичних біометричних даних є те, що такими даними нескладно незаконно заволодіти і скористатися, що підтверджує необхідність реалізації принципу конфіденційності для правовідносин у сфері ідентифікації із встановленням режиму таємниці ідентифікації, зокрема для такого виду інформації.

Зогляду на це фундаментальна проблема, пов'язана з використанням відкритих біометричних даних, полягає в тому, що вони не є секретними. Звести до мінімуму недоліки методів біометричної ідентифікації можливо за допомогою розробки і застосування алгоритмів, заснованих на пред'явленні випадково сформованих ключових ознак з біометричної бази еталонів користувачів.

Ключові слова: права людини, цифровізація, біометрія, біометрична система, біометричні технології, біометрична ідентифікація, генетична інформація, юридична відповідальність.

Резюме

Тарасевич Т.Ю.Правовое регулирование биометрической идентификации лица: национальные тенденции и зарубежный опыт.

В статье исследованы вопросы идентификации лица через призму ее биометрических данных. Подчеркивается, что одной из применяемых технологий биометрической идентификации человека, наряду с использованием статистических параметров, является идентификация на основе ее динамических биометрических характеристик. Главной проблемой биометрической идентификации относительно статических биометрических данных является то, что такими данными несложно незаконно завладеть и воспользоваться, что подтверждает необходимость реализации принципа конфиденциальности для правоотношения в сфере идентификации с установлением режима тайны идентификации, в частности для такого вида информации.

Учитывая это, фундаментальная проблема, связанная с использованием открытых биометрических данных, заключается в том, что они не являются секретными. Свести к минимуму недостатки методов биометрической идентификации возможно с помощью разработки и применения алгоритмов, основанных на предъявлении случайно сформированных ключевых признаков из биометрической базы эталонов пользователей.

Ключевые слова: права человека, цифровизация, биометрия, биометрическая система, биометрические технологии, биометрическая идентификация, генетическая информация, юридическая ответственность.

Summary

Tetiana Tarasevych. Legal regulation of biometric identification: national trends and foreign experience.

The article examines the issue of identification of a person through the prism of their biometric data. Various technologies of automated recognition of a person by the iris or retina, based on photo and video images of a person obtained in the visible and infrared region of the spectrum, dactyloscopic information of fingerprints and palmprints, geometry of the contour of the hand, dynamics of hand movements while signing, speech, blood vessels in subcutaneous areas of body, dynamics of keyboard typing, smell, DNA, cardiogram, etc. have become popular. The main problem of biometric identification in relation to static biometric data is that such data is easy to misappropriate and use, which confirms the need to implement the principle of confidentiality for legal relations in the field of identification with the establishment of identification secrecy, in particular for this type of information. Legislation on identification should be technologically neutral in order not to depend on constantly emerging methods and algorithms of identification, but there are very few examples of this, and if we analyze domestic and foreign experience, this goal has not been achieved. From a technical viewpoint, the above biometric personal data in real life may not serve as reliable identification. In this case, biometric identification systems (as well as other information security systems) can be broken and discredited by putting in the system of moulages of surface papillary patterns of the nail phalanges of fingers, audio recordings of the password phrase or in other ways.

With this in mind, the shortcomings of biometric identification methods can be minimized through the development and application of algorithms based on the presentation of randomly generated key features from the biometric database of master samples of users. In the conditions of mass expansion of video surveillance and fixation, biometric identification by image, in particular with introduction of norms on them in the legislation, inevitable forgery of video images in real time when neither systems, nor people will be able to distinguish the real and the generated without special hardware and software, often with illegal or unfair purposes.

Key words: human rights, digitization, biometrics, biometric system, biometric technologies, biometric identification, genetic information, legal responsibility.

У сучасних умовах цифровізації всіх сфер суспільного життя великого значення набуває проблема правового регулювання біометричної ідентифікації особи з урахуванням її ролі у сфері охорони права на недоторканність приватного життя. Як наголошує В. Негребецький, нині біометричні системи досить широко використовують у різних сферах життя людини. Завдяки автоматизації та швидкості розпізнавання особи біометричні технології дуже корисні в будь-якій галузі діяльності людини, де потрібно перевірити і підтвердити особу за її біометричними характеристиками. Це можуть бути безпека, оборона, міграційні процеси, банківська сфера й моніторинг тощо. Причому навести вичерпний перелік сфер застосування біометричних технологій натепер уже неможливо, оскільки сама ідея перевірки й підтвердження особи людини дедалі більше стає привабливою й асоціюється з безпекою¹. Також дослідники наголошують, що упровадження заходів з ідентифікації та верифікації необхідне вирішення для вирішення таких проблем: боротьби з тероризмом, насамперед із міжнародним, та злочинністю (організованою, транскордонною, пов'язаною з викраденням людей і работоргівлею тощо); протидії нелегальній міграції, що призвело у XXI ст. до реорганізації прикордонних служб усіх розвинених держав (у цьому напрямі також просувається й Україна); припинення шахрайств у сфері електронної й мобільної комерції, зловживань із кредитними картками (крадіжки і привласнення шляхом обману повноважень законного користувача з розпорядження грошовими коштами)².

Принагідно зазначимо, слово біометрія грецького походження - «bio» - життя, «metron» - вимірювання («вимір життя»). Саме поняття «біометрія» з'явилося наприкінці XIX ст., його розуміли як розділ науки, що займається кількісними біологічними експериментами із залученням методів математичної статистики. Наприкінці ХХ ст. інтерес до біометрії значно зріс завдяки тому, що ця галузь науки знайшла своє застосування в розробках нових технологій безпеки, суть яких зводиться до використання комп'ютерних систем розпізнавання особистості³.

Біометрична технологія - це автоматизовані методи розпізнавання особи людини, засновані на фізіологічних або поведінкових характеристиках⁴. Зараз набули поширення різноманітні технології автоматизованого розпізнавання людини за райдужною оболонкою чи сітківкою ока, на основі фото- та відео зображення особи, отриманого у видимій та інфрачервоній галузі спектра, за дактилоскопічною інформацією відбитків пальців і долонь, геометрією контуру кисті руки, динаміки рухів кисті руки під час підпису, мови, судин у підшкірних ділянках тіла, динаміки клавіатурного почерку, запаху, ДНК, кардіограми тощо⁵.

Біометрія на сьогодні - це сукупність динамічно розвиваючих технологій, а також перспективний науковий напрям, сформований на основі наукових досягнень математики, біології, статистики і права. Основи біометрії як наукового напряму було закладено в роботах бельгійського статиста А. Кетле, який для дослідження суспільних явищ застосовував методи, характерні для природних наук. Сучасний стан біометрії визначається складним і тривалим історичним розвитком - від перших словесних описів біологічних об'єктів та їхніх властивостей до формалізованих моделей об'єктів та їхніх взаємозв'язків.

Сьогодні під біометрією розуміють галузь наукового знання, яка вивчає методи ідентифікації, верифікації та автентифікації людини на основі її виміряних і зафіксованих біометричних ознак.

На цей час біометрична ідентифікація є окремим і найбільш перспективним напрямом розвитку технологій у сфері ідентифікації. Перевагою біометричної ідентифікації є те, що вона проводиться за справжніми індивідуальними ознаками людини. При цьому якщо спочатку ключове значення в біометричної ідентифікації мала ідентифікація папілярних візерунків, особливо нігтьових фаланг пальців рук людини, у сфері попереднього розслідування злочинів та інших правопорушень, то сьогодні з розширенням застосування фото- і відеофіксації, їх автоматизацією та застосуванням технології розпізнавання образів ситуація кардинально змінилася і найбільш значуща ідентифікація людини за ознаками зовнішності й антропометричними параметрами.

Останніми роками біометричні технології набули поширення в контексті заміни магнітних карт та ідентифікації на основі «логін - пароль» і використовуються для обліку фактично відпрацьованого робочого часу й контролю за дисципліною праці в організаціях. Біометричні дані і технології біометричної ідентифікації також використовуються в передових цифрових технологіях: штучного інтелекту, інтернет-речей, технологіях віртуальної реальності тощо.

Однією із застосовуваних технологій біометричної ідентифікації людини, поряд з використанням статистичних параметрів, є ідентифікація на основі її динамічних біометричних характеристик.

До статистичних параметрів тіла людини, що використовуються під час біометричної ідентифікації, належать унікальні ознаки людини, які вона має від народження: особливості будови шкірних покривів, враховуючи папілярні візерунки, флексорні лінії, характер пор, геномна інформація, геометрія і розміри тіла й окремих його частин, будова райдужної сітківки ока тощо⁶. Зараз використовують також венозну біометрію кінцівок, інші аналогічні варіанти ідентифікації, засновані на антропометрії в поєднанні з моментальним «Селфі», отриманим із автентифікованого пристрою користувача (наприклад, рис обличчя, частин рук, долонь тощо). Це, зокрема, активно використовується в системі «Дія», встановленні мобільного додатку «Вдома», у разі відправлення особи, яка прибула в Україну з іноземної держави, на самоізоляцію⁷.

До динамічних ознак належать характеристики, отримані людиною в процесі її фізіологічного розвитку та соціалізації: характеристика рухів і ходи, міміки обличчя, голосу тощо. Голосова біометрія, наприклад, реалізується під час розпізнавання голосу клієнта при дзвінках у сервісні центри, дактилоскопія ж може відбуватися на всіляких терміналах, зокрема під час проходження прикордонного контролю.

Перспективним напрямом видається розпізнавання користувальницької манери введення тексту або руху курсору миші (пальців на сенсорному екрані мобільних пристроїв). Рухи рук і пальців людини тут називаються «когнітивними відбитками», які проявляються в ритмі набору символів⁸. При цьому будь-які біометричні ознаки здатні змінюватися з часом під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

У найближчі роки варто очікувати масової появи систем ідентифікації на основі генетичної інформації, і це буде пов'язано не тільки з реєстрацією громадян, які скоювали злочини або були підозрюваними в їх скоєнні, як це було раніше. На сьогодні ідентифікація за ДНК вийшла за межі кримінально-правового регулювання, а також державної служби, розглядається питання її комерційного застосування.

Безумовно, методи аналізу ДНК швидко розвиваються. За загальним визнанням, генетичні характеристики, що містяться в «кодованих» ділянках, зберігаються і використовуються тільки в медичних цілях або для наукових досліджень, тоді як генетичні відбитки пальців, які використовують правоохоронці й органи правосуддя, стосуються тільки маркерів статі та ідентифікації. Крім того, з молекулою ДНК, окрім її індивідуальності, пов'язана й інша основна властивість - спадковість і спосіб передачі спадкової інформації. Тож молекула ДНК є носієм інформації не тільки про конкретний індивід, а й про його батьків і родичів. Сьогодні більшість дослідників у галузі біоюриспруденції вважає, що ідентифікація за допомогою ДНК є найточнішим методом. Водночас це, очевидно, ресурсомісткий, нешвидкий і, як наслідок, досить дорогий метод ідентифікації. Висока ринкова його вартість пов'язана зі складністю ДНК-технологій під час проведення наукових дослідів і потребою в масових ДНК-скринінгах населення. Створити так званий «генетичний паспорт» суб'єкта ідентифікації поки вкрай затратно, хоча зі здешевленням відповідних технологій такі способи ідентифікації можуть стати масовими.

Зауважимо, що етапи біометричної ідентифікації і для статичних біометричних даних, і для динамічних біометричних даних збігаються. Зокрема: система (інфраструктура) ідентифікації запам'ятовує біометричні дані (зразок); зчитування біометрії, інформація обробляється і перетворюється на цифровий код; порівняння біометричного зразка з цифровим кодом, отриманим під час зчитування і проведення ідентифікації.

У процесі розробки біометричних систем враховуються методика і точність вимірювання використовуваних біометричних параметрів та специфіка зберігання даних і технологій пошуку. До інформаційних систем, які здійснюють біометричну ідентифікацію, висуваються вимоги щодо швидкості обчислень, вартості, масштабованості, точності й безпеки.

У сучасних системах забезпечення інформаційної безпеки біометричні технології ідентифікації людини, що поєднують високий рівень захисту, зручність і надійність ідентифікації, мають дедалі більше значення. Ключову роль у розвитку технологій біометричної ідентифікації відіграє динаміка мобільних технологій, зокрема застосовуваних у фінансово-кредитній сфері для здійснення мобільних платежів.

Найбільшою у світі системою біометричної ідентифікації на сьогодні є Aadhaar(Індія). Aadhaar- це індійський онлайн-сервіс ідентифікації, що надається державним агентством UIDAI. Станом на кінець березня 2021 р. в системі було зареєстровано понад 1,28 млрд людей, що становить близько 90 % громадян Індії⁹.

За даними Організації Об'єднаних Націй більш ніж половина держав - її членів, уже використовують біометричні паспорти. Відповідно до інформації Міжнародної організації цивільної авіації (далі - ICAO), понад 90 країн зі 193 держав-членів ООН на цей час видають такі документи, і ще більш ніж 20 держав готові до впровадження таких документів найближчими роками.

Близько 45 країн з-поміж тих, які видають біометричні документи, зберігають на документах одночасно і відбитки пальців, і зображення особи, а понад 30 країн використовують лише оцифроване фото власника документа. Решта країн наразі використовують тільки зображення обличчя, але найближчим часом планують використовувати і дані дактилоскопії.

Закордонні паспорти громадянина України із застосуванням біометрії має близько третини населення нашої країни. За даними ICAO, понад 15 країн зараз використовують автоматизовані контрольно-пропускні системи для власників електронних паспортів. Для того щоб пройти процедуру паспортного контролю, мандрівник може скористатися «електронними воротами», які в автоматичному режимі звіряють його біометричні дані з інформацією, що зберігається на чипі документа. Серед країн, які читають (сканують) е-паспорт в аеропортах і на кордонах, США, Великобританія, Сінгапур, Португалія, Нова Зеландія, Японія, Індонезія і Німеччина¹⁰. Крім того, у Болівії, Бразилії, Венесуелі, Кенії та низці інших держав біометрія вже застосовується у виборчій системі.

Додамо, що такі методи ідентифікації застосовують уже загалом у широкому колі сфер: державному управлінні, туризмі, у сфері контролю міграції, охорони здоров'я, торгівлі, забезпеченні інформаційної безпеки, фінансово-кредитній сфері тощо¹¹. Зростання популярності відповідних механізмів і методів ідентифікації пов'язане, зокрема, і з подальшим поширенням користувальницьких абонентських пристроїв (передусім смартфонів), через що спостерігається зростання їх застосування в комерційному секторі. За даними JuniperResearch, обсяг транзакцій при застосуванні мобільних пристроїв зв'язку за допомогою біометрії до 2023 р. в загальносвітовому масштабі перевищить 2 трлн доларів.

У вітчизняному законодавстві основи для біометричної ідентифікації було закладено 20 листопада 2012 р., із прийняттям Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI¹², яким передбачено введення документів з електронним носієм, на якому передбачається розміщення біометричних даних про особу. У 2017 р. Уряд України затвердив Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства¹³.

Такі зміни до чинного законодавства реалізують нову політику держави у сфері ідентифікації - створення єдиної біометричної системи. Уся створювана система мусить мати на меті ідентифікацію громадянина України без його особистої присутності. Окремий інтерес після формування правозастосовної та, зокрема, судової практики для майбутнього аналізу являє реалізована в законі організаційна модель забезпечення безпеки, що пропонує відповідь на питання про те, які пристрої можна або не можна використовувати для ідентифікації за наявності або відсутності шифрувальних засобів.

Загалом питання збору, використання та обробки біометричних даних регулює низка нормативних актів: Цивільний кодекс України¹⁴; Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»¹⁵; Закон

України «Про захист персональних даних»¹⁶; Закон України «Про інформацію»¹⁷; Закон України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства»¹⁸; Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»¹⁹; Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затверджене постановою КМУ від 27 грудня 2017 р. № 107 3 ²⁰; Інструкція про порядок фіксації біометричних даних (параметрів) іноземців та осіб без громадянства посадовими особами Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, затверджена наказом МВС України від 23 листопада 2018 р. № 944 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2018 р. за № 1428/32880)²¹.

Для вітчизняного законодавства принциповою новелою стала така категорія, як «єдина біометрична система» - єдина інформаційна система персональних даних, що забезпечує обробку, враховуючи збір і зберігання наданих біометричних персональних даних, їх перевірку і передачу інформації про ступінь їх відповідності. До цієї системи дані громадянина потрапляють після його особистої ідентифікації (при його особистій присутності) і з його згоди, після чого вони обробляються для цілей ідентифікації. Саме розміщення в системі даних здійснюють уповноважені співробітники державних органів або організацій і підписуються електронним підписом. У разі використання Інтернету мають застосовуватися шифрувальні (криптографічні) засоби, але право вибору, відмовитися чи ні від зазначених засобів, надається фізичній особі.

Відмова має бути поінформованою - особу повинні попередити про ризики, пов'язані з такою відмовою. Зрештою, не маючи інших прямих норм про безпеку ідентифікації, закон, на жаль, з техніко-юридич- ного погляду більше нагадує підзаконний акт або інструкцію, щоправда, вказує вектор регулювання, спрямований на безпеку відповідних правовідносин усупереч зручності для бізнесу й держави самої технології.

Можна стверджувати, що зараз головною проблемою біометричної ідентифікації щодо статичних біометричних даних є те, що такими даними нескладно незаконно заволодіти і скористатися. Це підтверджує необхідність реалізації принципу конфіденційності для правовідносин у сфері ідентифікації із встановленням режиму таємниці ідентифікації, зокрема для такого виду інформації.

Показово, що у світі виникла протилежна тенденція - почали обговорювати не тільки впровадження систем відеофіксації й біометричної ідентифікації по відеозображенню і мовній інформації та їх регулювання, а, навпаки, заборону або обмеження використання цих технологій, як не найбільш надійних. Законодавство про ідентифікацію має бути технологічно нейтральним, щоб не залежати від постійно виникаючих методів та алгоритмів ідентифікації, проте прикладів того дуже мало, а якщо аналізувати вітчизняний і зарубіжний досвід, то ця мета не досягнута.

Із технічної точки зору зазначені вище біометричні персональні дані в реальному житті можуть і не служити достовірній ідентифікації. При цьому системи біометричної ідентифікації (як і інші системи захисту інформації) можуть бути зламані та дискредитовані шляхом пред'явлення системі муляжів поверхневих папілярних візерунків нігтьових фаланг пальців руки, аудіозаписів парольної фрази чи в інші способи.

З огляду на це фундаментальна проблема, пов'язана з використанням відкритих біометричних даних, полягає в тому, що вони не є секретними. Звести до мінімуму недоліки методів біометричної ідентифікації можливо за допомогою розробки і застосування алгоритмів, заснованих на пред'явленні випадково сформованих ключових ознак з біометричної бази еталонів користувачів. В умовах масового поширення відеоспос- тереження та фіксації, біометричної ідентифікації по зображенню, зокрема із впровадженням норм про них у законодавство, неминучі підробки відеозображень у реальному часі, коли ні системи, ні люди не зможуть без спеціального апаратно-програмного забезпечення розрізняти, що є справжнім, а що - згенерованим, і найчастіше з незаконними або недобросовісними цілями. Популярність таких технологій стрімко зростає, і тепер їх можна легко знайти в Інтернеті у вільному доступі.

Але навіть без недобросовісної генерації або підміни відеоінформації у світі стали звертати увагу на те, що розвиваючі технології можуть сприяти порушенню прав і законних інтересів громадян. Із цим погоджуються і вітчизняні дослідники. Наприклад, А. В. Кардаш стверджує, що використання біометричних даних для цілей ідентифікації фізичних осіб у цивільному обороті за загальним правилом не допускається і порушує приватне життя²².

В Україні поки що такі соціально-технологічні проблеми не враховуються в системі правового регулювання, але кількість конфліктів і відкритих питань, пов'язаних прямо чи опосередковано зі сферою ідентифікації, зростає.

Отже, дослідження показало, що на сьогодні біометрія є сукупністю цифрових технологій, що динамічно розвиваються, а також перспективним науковим напрямом, сформованим на базі наукових досягнень математики, біології, статистики і права. Крім того, зараз набуває поширення використання генетичних характеристик, що зберігають спадкову інформацію. Для вітчизняного ж законодавства принциповою новелою стала «єдина біометрична система».

Загалом, законодавство про ідентифікацію має бути технологічно нейтральним, щоб не залежати від постійно виникаючих методів та алгоритмів ідентифікації. Однак дослідження вітчизняного й зарубіжного досвіду показує, що цієї мети поки не досягли.

Поширення біометричних систем, використання систем логінів і паролів, засобів електронного підпису й електронного документообігу, інших способів і методів ідентифікації та їх комбінацій в умовах, коли актуальність технологій ідентифікації для цифрової економіки та публічного адміністрування на сучасному етапі цифрової трансформації суспільства ні в кого не викликає сумнівів, ставить перед державою завдання формування повноцінної стратегії у сфері розвитку технологій ідентифікації та їх використання. До складу такої стратегії потрібно внести низку принципових для сфери ідентифікації й забезпечення її надійності та безпеки питань. Серед перших варто назвати завдання з формування спеціальної системи повноважень для органів виконавчої влади у сфері контролю та нагляду за відповідними інформаційними правовідносинами і комплексної міжвідомчої координації діяльності органів влади України.

Отже, в умовах різноманіття механізмів, способів, методів і технологій ідентифікації, різноманітності ідентифікаторів, популярності багатофакторної ідентифікації потрібне узагальнення використовуваних засобів і їх оцінка з позиції надійності й безпеки використання, враховуючи протидію фальсифікації результатів ідентифікації, та отримання достовірних результатів. Звісно, це завдання має стати одним із найважливіших для держави у сфері розвитку інформаційної сфери, такі механізми й технології повинні лягати в основу організації державних і недержавних інформаційних систем та інфраструктур ідентифікації, зокрема в комерційній сфері, де рівень свободи ухвалення рішень завжди вищий, ніж використання технологій в інших сферах, але при цьому наявні значні ризики використання ненадійних рішень.

За аналогією з процесами, які мали місце останнім десятиліттям щодо засобів електронного документообігу та електронного підпису, коли давалася оцінка і вказувалися сфери, технології і методи їх безпечного використання, важливо створити національну систему класифікації механізмів і методів ідентифікації для уніфікації підходів під час організації інформаційних процесів ідентифікації, а також створення системи рекомендацій і (для низки сфер) вимог, які підходи й технології мають використовуватися у сфері взаємодії держави, суспільства і бізнесу для забезпечення юридично значущої і достовірної ідентифікації та унемож- ливлення надмірного збору даних. Також можна ввести спеціальне правове регулювання для організації сертифікації технологій і рішень та побудови різних інфраструктур ідентифікації.

У стратегії окрему увагу має бути приділено міжнародному співробітництву, передусім у системі правового регулювання ініціатив у межах спільного європейського простору. Останнім важливим напрямом у ній має стати формування рішень і нормотворчості з організації системи юридичної відповідальності у сфері ідентифікації.

Література

біометрична ідентифікація людина алгоритм

Негребецький В. Біометричні технології в криміналістиці: функції та можливості використання. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 3. С. 296.

2 Захаров В.П., Рудешко В.І. Біометричні технології в ХХІ столітті та їх використання правоохоронними органами: посібник. 2-ге вид., допов. Львів: ЛьвДУВС, 2015. С. 8.

3 Швець В., Фесенко А. Основні біометричні характеристики, сучасні системи та технології біометричної аутентифікації. Безпека інформації. 2013. № 9. С. 99.

4 Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Харків: Право, 2018. Т 20: Криміналістика, судова експертиза, юридична психологія / редкол. В.Ю. Шепітько та ін. С. 50.

5 Швець В., Фесенко А. Основні біометричні характеристики, сучасні системи та технології біометричної аутентифікації. Безпека інформації. 2013. № 9. С. 100-101.

6 Пясковський В.В. Криміналістика: підручник. Київ: Право, 2020. 752 с.

7 Перетинання державного кордону/адмінмежі/лінії розмежування в умовах карантину. Офіц. сайт Державної прикордонної служби України.URL: https://dpsu.gov.ua/ua/peretinannya-derzhavnogo-kordonuadminmezhilinii-zitknennya-v-umovah- karantinu/(дата звернення: 12.07.2021).

8 Сугестивні технології маніпулятивного впливу: навч. посіб. / В.М. Петрик, М.М. Присяжнюк, Л.Ф. Компанцева, Є.Д. Скулиш, О.Д. Бойко, В.В. Остроухов; за заг. ред. Є.Д. Скулиша. 2-ге вид. Київ: ЗАТ «ВІПОЛ», 2011. С. 194.

9 Unique Identification Authority of India. URL: https://uidai.gov.in (viewed on 12.07.2021).

10 Бригинець С. Біометричні дані: збір і захист у Європі, США та Україні. Юридична газета. 2019. 8 жовт. URL: https://yur-gazeta.com/pubUcations/practice/mshe/biometrichni-dani-zbir-i-zahist-u-evropi-ssha-ta-ukrayinLhtml(дата звернення: 12.07.2021).

11Що таке біометричні документи і для чого вони потрібні? Офіц. сайт ДМС України.URL: https://dmsu.gov.ua/faq/biometrichni-dokumenti-v-ukrajni/shho-take-biometrichni-dokumenti-i-dlya-chogo-voni-potribni.html(дата звернення: 12.07.2021).

12 Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус: Закон України від 20.11.2012 р. № 5492-VI. База даних «Законодавство України» /ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5492-17#Text(дата звернення: 12.07.2021).

13 Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердж. постановою КМУ від 27.12.2017 р. № 1073. База даних «Законодавство України» /ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF#Text(дата звернення: 12.07.2021).

14 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. База даних «Законодавство України» / ВР України.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text(дата звернення: 12.07.2021).

15 Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус: Закон України від 20.11.2012 р. № 5492-VI. База даних «Законодавство України» /ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5492-17#Text(дата звернення: 12.07.2021).

16 Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 р. № 2297-VI. База даних «Законодавство України» / ВР України.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text(дата звернення: 12.07.2021).

17 Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII. База даних «Законодавство України» /ВР України.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text(дата звернення: 12.09.2021).

18 Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-VI. База даних «Законодавство України» /ВР України.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#Text(дата звернення: 12.07.2021).

19 Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 08.07.2011 р. № 3671-VI. База даних «Законодавство України» / ВР України.URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3671-17#Text(дата звернення: 12.07.2021).

20 Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердж. постановою КМУ від 27.12.2017 р. № 1073. База даних «Законодавство України» /ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF#Text(дата звернення: 12.07.2021).

21 Інструкція про порядок фіксації біометричних даних (параметрів) іноземців та осіб без громадянства посадовими особами Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, затвердж. наказом МВС України від 23.11.2018 р. № 944. База даних «Законодавство України» /ВР України.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1428-18#Text(дата звернення: 12.07.2021).

22 Кардаш А.В. Конституційно-правовий захист інформації про особу (порівняльно-правовий аспект): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого МОН. Харків, 2019. С. 134.

Размещено на Allbest.ru