Становлення міжнародного виконавчого процесу через розвиток виконавчого процесу та його місце в системі права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення міжнародного виконавчого процесу через розвиток виконавчого процесу та його місце в системі права України

Маркіян Маркіянович Мальський, доктор юридичних наук, керівник Західноукраїнського відділення адвокатського об'єднання Атпдег, почесний консул Республіки Австрія у Львові

Резюме

У статті проаналізовано три основні концепції природи виконавчого процесу в науковій доктрині України, а саме: віднесення виконавчого провадження до цивільного процесу, віднесення виконавчого провадження до системи адміністративного права; виокремлення виконавчого процесу як окремої галузі права. Наведено аргументи на користь третьої концепції та необхідності виокремлення галузі виконавчого процесу. Спираючись на такий висновок, охарактеризовано також міжнародний виконавчий процес, оскільки такий не може функціонувати як окрема категорія від виконавчого процесу, було запропоновано виокремити міжнародний виконавчий процес як підгалузь права. Вона відповідає таким ознакам підгалузі: наявність сукупності правових інститутів та їх єдина галузева приналежність; особлива предметна єдність правових норм підгалузі, що об'єднуються за однією характерною ознакою - участю іноземного елемента; наявність, поряд з основним методом правового регулювання (імперативним), ще й додаткового (диспозитивного); існування автономної сфери юридичної практики, пов'язаної з приведенням і самим виконанням рішень судів та інших органів (посадових осіб), ускладненого іноземним елементом.

Ключові слова: міжнародний, виконавчий процес, іноземний елемент, цивільний процес, галузь права, підгалузь права.

Резюме

В статье проанализированы три основные концепции природы исполнительного процесса в научной доктрине Украины, а именно: отнесение исполнительного производства к гражданскому процессу, отнесение исполнительного производства в систему административного права; выделение исполнительного процесса как отдельной отрасли права. Приведены аргументы в пользу третьей концепции и необходимости выделения отрасли исполнительного процесса. Опираясь на данный вывод, охарактеризован также международный исполнительный процесс, поскольку он не может функционировать как отдельная категория от исполнительного процесса, предложено выделить международный исполнительный процесс как подотрасль права. Он соответствует следующим признакам подотрасли: наличие совокупности правовых институтов и их единственная отраслевая принадлежность; особая предметная единство правовых норм подотрасли, объединяемых по одним характерным признаком - участием иностранного элемента; наличие, наряду с основным методом правового регулирования (императивным), еще и дополнительного (диспозитивного) существования автономной сферы юридической практики, связанной с приведением и самым исполнением решений судов и других органов (должностных лиц), осложненного иностранным элементом.

Ключевые слова: международный, исполнительный процесс, иностранный элемент, гражданский процесс, отрасль права, подотрасль права.

Summary

This article is devoted to analysis of three main concepts of the nature of the enforcement process in the scientific doctrine of Ukraine, namely: enforcement proceedings as a part civil proceedings; enforcement proceedings as a part of the system of administrative law; enforcement process as a separate branch of law. Article presents arguments in favor of the third concept, in particular: civil procedural legislation does not regulate the enforcement proceedings; enforcement proceedings are not a mandatory stage of civil proceedings; not only executive documents issued by courts, but also decisions of other bodies are subject to enforcement; the separation of the enforcement process in the field of law will contribute to the implementation of Ukraine's obligations under Art. 6 of the Convention; the enforcement process combines special principles, legal relations, subbranches and institutions, as evidenced by research in this field; the executive process is a holistic system of legal norms; has its own subject of regulation - enforcement of executive documents; the enforcers are not considered to be a part of the judicial system.

Based on this conclusion, the international enforcement process is also characterized, as it cannot function as a separate category from the enforcement process, it was proposed to separate the international enforcement process as a subbranch of law.

It corresponds to the following features of the subsector: the presence of a set of legal institutions and their single industry affiliation; special subject unity of legal norms of the sub-branch, which are united by one characteristic feature - a foreign element; two methods of legal regulation - the main one (imperative) and also additional one (dispositive); the existence of an autonomous sphere of legal practice related to the enforcement of decisions of courts and other bodies (officials), complicated by a foreign element.

Key words: international, enforcement process, foreign element, civil procedure, branch of law, subbranch of law.

Постановка проблеми

Визначення місця міжнародного виконавчого процесу в системі права та його співвідношення з різними галузями права є малодослідженою проблемою правової науки. Водночас необхідність нормативного врегулювання порядку виконання рішень з іноземним елементом і транснаціональної співпраці органів з виконання рішень та інших актів, що підлягають примусовому виконанню (далі - рішення), постійно зростає, зважаючи на процеси глобалізації та євроінтеграцію вітчизняних ринків.

Визначення місця міжнародного виконавчого процесу у системі права та його співвідношення з різними галузями права допоможе глибше зрозуміти юридичну природу таких правовідносин і виокремити напрями розвитку їх правового регулювання.

Важливо, щоб виконавчі дії у виконавчому провадженні з іноземним елементом вчинялися відповідно до норм не лише внутрішнього національного права, а й міжнародних угод. З метою забезпечення ефективності та узгодженості правозастосовної практики необхідно удосконалити нормативне регулювання таких правовідносин як на національному, так і на міжнародному рівнях. Цьому сприятиме попереднє доктриналь- не визначення місця та ролі правовідносин з примусового виконання рішень, ускладненого іноземним елементом, в системі права та визначення співвідношення такого міжнародного виконавчого процесу з виконавчим процесом, міжнародним цивільним процесом та іншими галузями.

Метою даного дослідження є визначення місця міжнародного виконавчого процесу в системі права України на основі його порівняння з виконавчим процесом, а також їхнього аналізу в цілому як елементів правової системи. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання: аналіз історії розвитку концепції виконавчого процесу; визначення місця виконавчого процесу в системі права України; порівняльний аналіз виконавчого процесу та міжнародного виконавчого процесу на основі дослідження наукової доктрини України; визначення поняття та місця міжнародного процесу в системі права України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На жаль, проблематика міжнародного виконавчого процесу не знайшла широкого висвітлення у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Більшість досліджень у даній сфері орієнтується на практичне застосування норм, які регулюють відносини міжнародного виконавчого процесу, ніж на теоретичному обґрунтуванні та аналізі місця цих норм в національних системах права. Такі підходи знаходимо переважно у працях українських та російських вчених, які й слугували теоретичною базою для даного дослідження. Зокрема, проблематику виконавчого процесу ґрунтовно дослідила С.Я. Фурса¹. У своїх працях вона обґрунтовує потребу не тільки в констатації відповідних змін у системі права України, а й у переосмисленні змісту діяльності державної виконавчої служби, правовому аналізі місця виконавчого провадження в системі права України та його основної функції. С.О. Якимчук² проаналізувала підстави для віднесення виконавчого процесу до цивільного процесу; С.В. Щербак³обґрунтувала необхідність віднесення його до адміністративного процесу; у працях Р.О. Ляшенка⁴, Д.Х. Валєєва⁵,

О.О. Чумака⁶, Д.М. Сібільова⁷ висвітлені аргументи на користь виокремлення виконавчого процесу як окремої галузі права. О.В. Ісаєнкова⁸ та В.А. Гурєєв⁹ обґрунтовують поділ цієї галузі на загальну та особливу частини; ґрунтовний аналіз підгалузей права наведено у праці О.А. Гавінської¹⁰.

Виклад основного матеріалу дослідження

Задля визначення місця, яке посідає міжнародний виконавчий процес у правовій системі Україні, необхідно насамперед визначити місце національного виконавчого процесу. Для досягнення цієї мети вважаємо за необхідне провести короткий аналіз історії розвитку концепції виконавчого процесу в науковій доктрині України.

Питання правової природи виконавчого процесу досі залишається дискусійним в юридичній науці. Учасників цієї дискусії можна поділити на три групи:

1) прихильники віднесення виконавчого провадження до цивільного процесу;

2) прибічники включення виконавчого провадження до системи адміністративного права;

3) група науковців, які виокремлюють виконавчий процес як самостійну галузь права.

Як прихильник першої теорії, недоцільність виокремлення виконавчого провадження в самостійну галузь права С.О. Якимчук обґрунтовує тим, що виконання судових рішень є складовою судового розгляду, а також важливим фактором, що забезпечує захист прав і законних інтересів громадян¹¹.

Аргументуючи думки на користь другої концепції, С.В. Щербак вважає виконавче провадження інститутом адміністративного процесу. Свою увагу вона зосередила на дослідженні методу правового регулювання виконавчих правовідносин, завдяки якому здійснюється адміністративно-правове регулювання. Держава чітко визначила процедуру примусового виконання рішень і таким чином санкціонувала потенційну можливість примусу до зобов'язаної особи в чітких межах виконавчого провадження. Разом із тим стягувач, подаючи встановлені законом документи до Державної виконавчої служби, лише ініціює санкціоновану державою процедуру примусового стягнення з конкретного боржника як наслідок невиконання останнім своїх обов'язків у добровільному порядку¹².

Як прихильник третьої концепції, Д.Х. Валєєв визначає виконавче провадження як процесуальну галузь права, предмет регулювання якої становлять процесуальні відносини, що складаються з приводу примусово-виконавчої діяльності судового пристава-виконавця і набувають особливої процесуальної форми¹³.

Цю позицію підтримують і деякі українські вчені. Так, Р.О. Ляшенко розглядає «виконавчий процес» у декількох значеннях, зокрема, як галузь правової науки, а провадження - як сукупність дій державного виконавця в межах зумовленої законодавством процедури. Процесуальне право він визначає як систему норм, які регламентують процесуальний порядок та у яких закріплена процедура примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів¹⁴. Така позиція є прийнятною, оскільки зроблено акцент на процесуальному змісті діяльності виконавців.

О.О. Чумак розмежовує виконавчий процес і виконавче провадження, зазначаючи, що окреме виконавче провадження виникає та існує в межах виконавчого процесу та реалізується через вчинення певних дій, які становлять виконавче провадження¹⁵. Така спроба узагальнення й об'єднання окремих проваджень у більш складне поняття «процес» є цікавою і раціональною.

Як зазначає Д.М. Сібільов, виконавче провадження сьогодні фактично перетворюється на виконавчий процес, оскільки діяльність, що пов'язана з виконанням рішень суду та інших органів, притаманна багатьом інститутам, характерним для процесуальної діяльності судових органів; виконавчому провадженню притаманна така ознака процесуальної форми, як стадійність, система норм виконавчого провадження за ступенем урегульованості є вищою, ніж звичайна система процедур, і тяжіє до системи процедур щодо розгляду справ, встановленої відповідним процесуальним законодавством¹⁶. Ми також доходимо висновку, що виконавче провадження повинно стати об'єктом комплексного наукового дослідження з метою його систематизації, упорядкування, визначення його місця в системі законодавства, окреслення його ознак як самостійної галузі права, аналізу перспектив його розвитку та удосконалення виконавчих процедур. Цю позицію можна сприймати як одну зі спроб наукового аналізу виконавчого провадження, але ще далеку від оптимальної через деякі неточності. Так, в одному із фрагментів Д.М. Сібільов зазначає, що «діяльності, пов'язаній з виконанням рішень суду та інших органів, притаманно багато інститутів»¹⁷, але діяльності не можуть бути притаманні інститути, оскільки це поняття теоретичне, можна говорити про виконавчий процес як самостійну галузь правової науки (галузь права), що складається з певних інститутів. А оскільки норми, які регулюють виконавче провадження, свого часу (після прийняття Закону України «Про виконавче провадження» у 1999 р.) були виокремлені із ЦПК України та мають процесуально-процедурний характер, виконавчий процес є процесуальною (комплексною) галуззю правової науки.

На основі дослідження правової думки ми схиляємось до позиції тієї групи науковців, які вважають виконавчий процес самостійною галуззю права, а не сукупністю норм законодавства. На користь цієї позиції свідчать такі аргументи:

1) чинне цивільно-процесуальне законодавство не регламентує процедуру виконавчого провадження, оскільки вона не є частиною цивільного процесу, а ЦПК України регламентує лише деякі межові питання, які можуть виникати при примусовому виконанні рішень і потребують реакції суду, згідно із законом;

2) виконавче провадження не є обов'язковою стадією цивільного процесу і це вже давно враховують укладачі та автори підручників і навчальних посібників¹⁸. Хоча заради об'єктивності варто звернути увагу на ті навчальні посібники, у яких дотепер трапляються такі підрозділи, як «Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу»¹⁹. Але в цьому виданні й інші суперечності, зокрема, його назва не відповідає змісту: оскільки навчальний посібник названо «Цивільний процес», а йдеться про цивільне процесуальне право. Деякі автори помилково включають до цивільного процесу і виконавче провадження²⁰, і господарський процес²¹, і нотаріальний²²;

3) примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами, а й рішення інших органів (посадових осіб);

4) право розвивається, і виконавчий процес є типовим прикладом, що підтверджує необхідність виокремлення галузі права, на якій сконцентрована увага державної влади та науковців;

5) розвиток виконавчого процесу і стрімке збільшення обсягу відповідної інформації визначають необхідність виокремлення нової галузі права, в межах якої ця інформація буде систематизуватися за певним самостійним предметом;

6) виконавчий процес поєднує в собі спеціальні принципи, правовідносини, підгалузі та інститути, про що свідчать дисертаційні дослідження в цій галузі;

7) виконавчий процес є цілісною системою юридичних норм, які регулюють сферу суспільних відносин, пов'язану із виконанням виконавчих документів у примусовому порядку зі специфічним методом правового регулювання імперативного характеру;

8) виконавчий процес має власний предмет регулювання - примусове виконання виконавчих документів уповноваженими посадовими особами Державної виконавчої служби України або приватними виконавцями;

9) виконавці не належать до посадових осіб судової системи. Крім того, до системи органів, уповноважених на примусове виконання, входять як державні, так і приватні виконавці - спеціальні суб'єкти приватного права, наділені владними повноваженнями, що діють за свій рахунок та у власних економічних інтересах,у визначених законом межах з виконання виконавчих документів;

10) виокремлення виконавчого процесу в галузь права сприятиме виконанню Україною взятих на себе зобов'язань, згідно зі ст. 6 Конвенції, оскільки право на виконання рішення є частиною правової системи України і зумовлює виникнення у певних посадових осіб обов'язку його виконати. Так, у разі звернення до суду відповідні обов'язки з'являються у суддів, коли ж рішення суду, що набрало законної сили, надходить до виконавців, то саме вони зобов'язані його виконати. Припустімо, що в нашій країні колись таки буде запущений неперсоніфікований комп'ютерний механізм розгляду спорів і особа за комп'ютерною програмою звертається до певного сайту та отримує компенсацію заподіяної їй шкоди. Умови, за яких громадянину невідомо, хто і як захищає його права, є оптимальними, адже його цікавить лише результат. На сьогодні така схема відносин - це далекі від реальності фантазії, однак вже зараз існують численні автоматизовані системи подачі позовів різного характеру (стягнення прострочених заборгованостей за кредитними картками, спори за адміністративні штрафи у сфері паркування, спори за відкладені авіарейси тощо), що видавалося абсолютно неможливим ще 10-15 років тому. Кожна посадова особа, кожний орган у нашій країні виконує свої функції і мусить відповідати за результати своїх дій або бездіяльності: суди - за законність своїх рішень, а виконавці - за повне і своєчасне виконання рішень. Отже, ст. 6 Конвенції є універсальною стосовно багатьох країн і не означає тлумачення виконавчого провадження тільки як стадії судового процесу. ЄСПЛ вимагає від держав, що визнали його юрисдикцію, забезпечення виконання судових актів, а не підпорядкування органів примусового виконання судам.

Вважаємо, що нині є всі підстави для такого виокремлення та прийняття Виконавчого кодексу України, який би систематизував законодавство щодо виконавчого процесу.

Виокремлення виконавчого процесу як галузі права є типовим прикладом розвитку системи права, коли підгалузь чи інститут цивільного процесу поступово шляхом об'єднання з додатковими нормами та інститутами переростає в самостійний структурний елемент, що характеризується власними специфічними предметом і методом регулювання.

Як і більшість галузей права, виконавчий процес, вважаємо, складається із загальної та особливої частин. На думку О.В. Ісаєнкової²³ та В.А. Гурєєва²⁴, загальна частина цієї галузі включає положення та інститути, які стосуються виконавчого процесу загалом, його предмета, методу, принципів, суб'єктів, строків, витрат, відповідальності тощо. До особливої частини виконавчого процесу належать норми, які регламентують рух і розвиток виконавчого процесу від стадії до стадії, особливості виконання різних виконавчих документів, особливості вчинення окремих виконавчих дій, звернення стягнення на різні види майна тощо.

У зв'язку з цим підтримуємо концепцію С.Я. Фурси²⁵ щодо структури науки про нотаріат, в межах якої інформація диференціюється на два великі блоки: та, що стосується організаційної структури нотаріату, і та, яка має відношення до процесуальної діяльності нотаріусів (нотаріальний процес). Таку концепцію, за аналогією, можна використати для систематизації інформації у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виокремивши у ній питання організації органів примусового виконання та теорію виконавчого процесу, яка включатиме в себе порівняльні аспекти організації та виконання рішень у різних країнах світу, міжнародний виконавчий процес.

Отже, притримуючись позиції, що виконавчий процес є окремою галуззю права України та базуючись на ній, вважаємо за можливе на основі порівняння та аналізу виконавчого процесу й міжнародного виконавчого процесу в сукупності визначити місце останнього в системі права України.

Вважаємо, що термін «міжнародний виконавчий процес» треба наповнити певним науковим змістом і трактувати його як один із напрямів досліджень українських учених, що орієнтований на формування доктрини нової галузі правової науки з метою удосконалення однієї з функцій держави, зокрема, з примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), тобто з відновлення прав фізичних та юридичних осіб. Отже, до предмета дослідження мають увійти джерела національного, іноземного, міжнародного, транскордонного та транснаціонального права, що регулюють примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) з іноземним(ми) елементом(ми).

Динаміка системи права зумовила виокремлення виконавчого процесу в самостійну галузь права, тісно пов'язану з цивільним процесом, господарським процесом, адміністративним судочинством, нотаріальним процесом, оскільки при виконанні рішень цих судів може постати потреба вирішення питань, які потребують реакції суду, - затвердження мирової угоди, зміни способу та порядку виконання рішення, надання відстрочки та розстрочки у виконанні рішення. На організаційну структуру органів примусового виконання та на процесуальну діяльність виконавців суттєво впливають норми матеріального права, зокрема адміністративного права, законодавства про адміністративні порушення, кримінального права, трудового права та інших, на підставі яких ухвалювались судові рішення, які виконуються у примусовому порядку.

Норми права, які формують галузь виконавчого процесу, розташовуються у певному порядку, що об'єктивно зумовлений характером таких правовідносин. Ці норми поділяються на підгалузі та інститути на підставі видів і форм правовідносин, які є предметом правового регулювання галузі.

Детальне дослідження підгалузей права в системі права України здійснено О.А. Гавінською, яка подає дефініцію підгалузі права з позицій інституційно-функціонального підходу, а саме визначає підгалузь права як відносно автономну нормативну цілісність, що існує в межах галузі права, об'єднує кілька споріднених правових інститутів та з урахуванням потреб юридичної практики може подолати інституційну недостатність і виокремитися в окремий напрям правового регулювання (галузь права). Дослідження перелічує характерні ознаки підгалузей права, які відрізняють їх від галузей та інститутів права: по-перше, формування підгалузі права пов'язане з фрагментацією нормативності, однак, на відміну від інститутів права, ця фрагментація поєднана зі спеціалізацією правового впливу; по-друге, виникнення підгалузі права пов'язане з формуванням додаткового методу правового регулювання, який застосовується субсидіарно й може витісняти основний галузевий метод правового регулювання; по-третє, підгалузь права формується не стільки за рахунок законодавчої діяльності, скільки за рахунок утворення автономних сфер юридичної практики²⁶.

Виконавчий процес тісно пов'язаний з міжнародним приватним та, частково, з міжнародним публічним правом (у частині застосування норм міжнародних договорів, юрисдикції державних органів, виконання рішень міжнародних органів), а також із законодавством про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, про що детально пишуть деякі вчені²⁷.

Міжнародний виконавчий процес не може функціонувати як відокремлена від виконавчого процесу категорія, а його міжгалузевий характер регулювання не є достатнім аргументом на користь його вивчення поза виконавчим процесом, зважаючи на їх спільні загальний предмет і спосіб регулювання.

Так, предметом регулювання норм міжнародного виконавчого процесу є примусове виконання рішень, як і у виконавчому процесі, але, на відміну від останнього, предмет регулювання міжнародного виконавчого процесу додатково характеризується однією спільною для всіх видів міжнародного виконавчого процесу особливістю - іноземним елементом.

Крім наявності інститутів у структурі міжнародного виконавчого процесу ця підгалузь характеризується єдністю змісту, що виражається у спеціальних принципах і функціях, властивих такому процесу, особливістю предмета та методу правового регулювання та єдиною галузевою приналежністю його норм, а саме приналежністю до галузі виконавчого процесу. Функціональна єдність правових норм підгалузі зумовлена тим, що всі вони спрямовані на примусове виконання рішень, що ускладнене іноземним елементом.

Для міжнародного виконавчого процесу, як і для виконавчого процесу загалом, властивий імперативний метод правового регулювання. Водночас він поєднується з певними елементами диспозитивного методу, що проявляється, зокрема, в можливості стягувача обирати орган виконання (державного чи приватного виконавця), крім випадків, коли те чи інше рішення не належить до компетенції приватного виконавця (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»²⁸), а в деяких випадках юрисдикції виконання подавати письмову заяву про повернення виконавчого документа, відмовитися залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (п. 1.3 ч. 1 ст. 37 Закону), а боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу (ч. 5 ст. 48 Закону) тощо.

Потреба в детальному вивченні правовідносин, пов'язаних з приведенням до виконання і самим виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), ускладненого іноземним елементом (міжнародного виконавчого процесу), продиктована потребами практики, прискоренням темпів глобалізації та істотним збільшенням кількості взаємозв'язків, які виникають між особами (фізичними та юридичними), які проживають (знаходяться) в різних юрисдикціях.

Підсумовуючи викладене, маємо підстави констатувати, що міжнародному виконавчому процесу властиві ознаки підгалузі права, а саме:

- наявність сукупності правових інститутів та їх єдина галузева приналежність (йдеться, зокрема, про такі інститути, як участь у виконавчому проваджені іноземця чи особи без громадянства; здійснення виконавчого провадження щодо рішень судів чи інших юрисдикційних органів, ухвалених в іноземній державі; необхідність вчинення виконавчих дій за кордоном; виконання рішень міжнародних судових і несудових інституцій);

- особлива предметна єдність правових норм підгалузі, що об'єднуються за однією характерною ознакою- участю іноземного елемента;

- наявність, поряд з основним методом правового регулювання (імперативним), ще й додаткового (диспозитивного);

- існування автономної сфери юридичної практики, пов'язаної з приведенням і самим виконанням рішень судів та інших органів (посадових осіб), ускладненого іноземним елементом.

Поняття міжнародного виконавчого процесу можна розглядати у трьох аспектах:

- міжнародний виконавчий процес - це встановлений окремими національними та міжнародними актами порядок діяльності органів, посадових осіб, на які покладено повноваження з примусового виконання рішень судових та інших юрисдикційних органів, інших виконавчих документів, яке ускладнене іноземним елементом;

- міжнародний виконавчий процес - це підгалузь виконавчого процесу, яка являє собою сукупність правових інститутів та правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері виконання судових рішень, та інших виконавчих документів за участю / щодо іноземного елемента;

- міжнародний виконавчий процес - це ускладнена іноземним елементом діяльність уповноважених органів відповідної юрисдикції, на які покладено повноваження щодо реалізації судових рішень та актів інших юрисдикційних органів, відповідно до встановленого порядку такої діяльності.

Враховуючи усе викладене вище, вважаємо за доцільне виокремлення виконавчого процесу як окремої галузі права та, відповідно, виокремлення з виконавчого процесу міжнародного виконавчого процесу та надання йому статусу підгалузі останнього, що також перебуває у тісних міжгалузевих зв'язках з міжнародним цивільним процесом.

Висновки

1. Виконавчий процес має загальну та особливу частини. Загальна частина включає положення та інститути, які стосуються виконавчого процесу загалом, його предмета, методу, принципів, суб'єктів, строків, витрат, відповідальності тощо; до особливої частини виконавчого процесу належать норми, які регламентують рух і розвиток виконавчого процесу від стадії до стадії, особливості виконання різних виконавчих документів, особливості вчинення окремих виконавчих дій, особливості звернення стягнення на різні види майна тощо. Норми права, які формують відносини виконавчого процесу, розташовуються у певному порядку, що об'єктивно зумовлений характером таких правовідносин. Такі норми поділяються на підгалузі та інститути на підставі видів і форм правовідносин, які є предметом правового регулювання галузі. На основі цих висновків, аналізу трьох основних концепцій щодо правової природи виконавчого процесу та наукових концепцій вітчизняних і зарубіжних вчених вважаємо, що існують усі підстави для виокремлення виконавчого процесу як окремої галузі в правовій системі Україні та створення Виконавчого кодексу.

2. Міжнародному виконавчому процесу притаманні усі характерні ознаки підгалузі права. Зокрема, до таких належать: наявність сукупності правових інститутів та їх єдина галузева приналежність (йдеться, зокрема, про такі інститути, як участь у виконавчому проваджені іноземця чи особи без громадянства; здійснення виконавчого провадження щодо рішень судів чи інших юрисдикційних органів, ухвалених в іноземній державі; необхідність вчинення виконавчих дій за кордоном; виконання рішень міжнародних судових і несу- дових інституцій); особлива предметна єдність правових норм підгалузі, що об'єднуються за однією характерною ознакою - участю іноземного елемента; наявність, поряд з основним методом правового регулювання (імперативним), ще й додаткового (диспозитивного); існування автономної сфери юридичної практики, пов'язаної з приведенням і самим виконанням рішень судів та інших органів (посадових осіб), ускладненого іноземним елементом. З урахуванням вищезазначеного, внаслідок порівняльного аналізу виконавчого процесу та міжнародного виконавчого процесу, висновку, що міжнародний виконавчий процес не може існувати окремо від виконавчого процесу, а також теорії щодо виокремлення окремих елементів права, вважаємо за необхідне виділення міжнародного виконавчого процесу як підгалузі виконавчого процесу.

Література

Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: навч. посіб. Київ: Атіка, 2002. С. 31.

2 Якимчук С.О. Виконання судових рішень у цивільних справах як стадія судового розгляду. Університетські наукові записки.2009. № 4.

3 Щербак С.В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права імені В.М. Корецького. Київ, 2002.

4 Ляшенко Р.О. Приведення судових рішень у цивільних справах до примусового виконання: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2013.

5 Валєєв Д.Х. Процесуальна природа виконавчого провадження у системі права Російської Федерації. Університетські наукові записки. 2008. № 4.

6 Чумак О.О. Виконавче провадження та виконавчий процес: сучасний стан та перспективи, Актуальні проблеми права: теорія і практика.2013. № 27.

7 Сібільов Д.М. Генетичні ознаки виконавчого провадження в системі цивільної юрисдикції. Юрист України. 2011. № 2.

http://nbuv.gov.ua/UJRN/uy_2011_2%2815%29-6

8 Исаенкова О.В., Балашов А.Н., Балашова И.Н. Исполнительное производство в Российской Федерации. Курс лекций: учеб. пособ. для ВУЗов. Москва: Гросс Медиа: РОСБУХ, 2008. С. 7.

9 Гуреев В.А., Гущин В.В. Исполнительное производство: учебник. Москва: Эксмо, 2009. С. 30.

10 Гавінська О.А. Підгалузі права в системі права сучасної України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Міжнар. гуманітарний ун-т. Одеса, 2017.

11 Якимчук С.О. Виконання суцових рішень у цивільних справах як стадія судового розгляду. Університетські наукові записки.2009. № 4. С. 12.

12 Щербак С.В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права імені В.М. Корецького. Київ, 2002. С. 10.

13 Валєєв Д.Х. Процесуальна природа виконавчого провадження у системі права Російської Федерації. Університетські наукові записки. 2008. № 4. С. 130.

14 Ляшенко Р.О. Приведення судових рішень у цивільних справах до примусового виконання: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2013.

15 Чумак О.О. Виконавче провадження та виконавчий процес: сучасний стан та перспективи, Актуальні проблеми права: теорія і практика.2013. № 27. С. 586.

16 Сібільов Д.М. Генетичні ознаки виконавчого провадження в системі цивільної юрисдикції. Юрист України. 2011. № 2. ШЬ: http://nbuv.gov.ua/UJRN/uy_2011_2%2815%29-6

17 Сібільов Д.М. Генетичні ознаки виконавчого провадження в системі цивільної юрисдикції. Юрист України. 2011. № 2. Ши http://nbuv.gov.ua/UJRN/uy_2011_2%2815%29-6

18 Ізарова І.О., Ханик-Посполітак Р.Ю. Цивільний процес України: навч. посіб. Київ: Дакор, 2018; Харитонов Є.О. Цивільний процес України: підручник. URL: https://westudents.com.ua/knigi/484-tsivlniy-protses-ukrani-haritonov-o.html

19 Андрушко А.В., Білоусов Ю.В., Стефанчук Р.О. та ін. Цивільний процес: підручник. иЯЬ: http://textbooks.net.ua/content/category/34/49/40/

20 Ясинок М.М., Курило М.П., Кіріяк О.В. та ін. Теоретичні проблеми цивільного процесуального права: підручник / за заг. ред. М.М. Ясинка. Київ: Алерта, 2016. тЬ: http://repo.sau.sumy.ua/bitstream/123456789/4021/1/%D0202016.pdf

21 Комаров В.В., Бігун В.А., Баранкова В.В. та ін. Курс цивільного процесу: підручник / за ред. В.В. Комарова. Харків,

2011.

22 Васильєв С.В. Цивільний процес України: навч. посіб. Київ: Центр учбової літератури, 2013.

23 Исаенкова О.В., Балашов А.Н., Балашова И.Н. Исполнительное производство в Российской Федерации. Курс лекций: учеб. пособ. для ВУЗов. Москва: Гросс Медиа: РОСБУХ, 2008. С. 7.

24 Гуреев В.А., Гущин В.В. Исполнительное производство: учебник. Москва: Эксмо, 2009. С. 30.

25 Фурса С.Я., Фурса Є.І., Бондарєва М.В. та ін. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта: Центр учбової літератури, 2012. С. 28-34.

26 Гавінська О.А. Підгалузі права в системі права сучасної України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Міжнар. гуманітарний ун-т. Одеса, 2017. С. 6.

27 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Коментар до ст. 83 Виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: наук.-практ. коментар. Київ: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. С. 731-732.

28 Про виконавче провадження: Закон України від 2.06.2016 р. № 1404-УШ. Відомості Верховної Ради України.2016.

№ 30.

Размещено на Allbest.ru