Правопорядок європейського союзу: сутнісні особливості та вплив на трансформацію правопорядку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правопорядок європейського союзу: сутнісні особливості та вплив на трансформацію правопорядку України

Олександр Сергійович Передерій, кандидат юридичних наук, доцент, доцент Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Резюме

Передерій О.С. Правопорядок Європейського Союзу: сутнісні особливості та вплив на трансформацію правопорядку України.

У статті з позицій загальнотеоретичного аналізу викладено реалізовано авторську спробу характеристик правопорядку Європейського Союзу. Аналізуючи доктринальні підходи до визначення змісту категорії «правопорядок» і враховуючи правові позиції Суду Європейського Союзу визначено змістовні особливості правопорядку Європейського Союзу як специфічного різновиду міждержавних правових феноменів. Зокрема, запропоновано систему та розкрито сутність особливостей правопорядку Європейського Союзу: правопорядок Європейського Союзу відображає специфіку європейської регіональної політичної конфігурації на конкретному етапі розвитку альянсу європейських держав; правопорядок Європейського Союзу базується на ідео- логемі про пріоритетність забезпечення універсальних цінностей альянсу; міждержавний інтеграційний характер правопорядку Європейського Союзу; комунікаційний зміст; правопорядку Європейського Союзу притаманна функціональна здатність забезпечувати розширення європейського правового простору і сприяти екстериторіальній дії європейського права; здатність правопорядку ЄС оперативно трансформуватися і видозмінюватись під впливом глобальних умов і загроз.

Через наявність наднаціонального регуляторного потенціалу запропоновано правопорядок Європейського Союзу розглядати як культурне надбання європейських народів загальноцивілізаційного значення. Висвітлено вплив правопорядку Європейського Союзу на правову систему України. Обґрунтовано, що для сприйняття правопорядку Європейського Союзу необхідною умовою є набуття Україною статусу члена Європейського Союзу в історичній перспективі. Акцентовано увагу на тому, що серед цілого спектру чинників, які заважають інноваційному розвитку правової системи України у відповідності з аcquis communautaire, є реалії багатовікового домінування східноправової політичної і правової традиції. Відповідно, принципове значення для українського суспільства має формування серед широких верств суспільства стійкого розуміння переваг спільного майбутнього України і ЄС, що засноване на єдності цілей і цінностей, намагання першочергового забезпечення прав і свобод особи. Отже, подолання політичних суперечок у системі національного політикуму, забезпечення громадянської злагоди, розвиток ринкової економіки, досягнення прозорості у діяльності державних інституцій, закладення надійного фундаменту взаємодії держави і широких верств населення у виробленні організаційно-правового і управлінського інструментарію вирішення найбільш актуальних проблем розбудови національної державності України розглядаються як умови ефективної імплементації правопорядку Європейського Союзу у національну правову реальність.

Ключові слова: Європейський Союз, Україна, правовий порядок спільноти, європейська інтеграція, міждержавне право, права і свобода особи, політичний консенсус.

Резюме

Передерий А.С. Правопорядок Европейского Союза: сущностные особенности и влияние на трансформацию правопорядка Украины.

В статье с позиций общетеоретического анализа изложена авторская попытка характеристики правопорядка Европейского Союза. Анализируя доктринальные подходы к определению содержания категории «правопорядок» и учитывая правовые позиции Суда Европейского Союза определены содержательные особенности правопорядка Европейского Союза как специфической разновидности межгосударственных правовых феноменов. В частности, предложена система и раскрыты сущностные особенности правопорядка Европейского Союза: правопорядок Европейского Союза отражает специфику европейской региональной политической конфигурации на конкретном этапе развития альянса европейских государств; правопорядок Европейского Союза базируется на идеологеме о приоритетности обеспечения универсальных ценностей альянса; межгосударственный интеграционный характер правопорядка Европейского Союза; коммуникационное содержание правопорядка

Европейского Союза; правопорядок Европейского Союза обладает функциональной способностью обеспечивать расширение европейского правового пространства и способствовать экстерриториальному действию европейского права; способность правопорядка Европейского Союза оперативно трансформироваться и видоизменяться под влиянием глобальных условий и угроз. правопорядок суд європейського союзу

Ключевые слова: Европейский Союз, Украина, правовой порядок сообщества, европейская интеграция, межгосударственное право, права и свобода личности, политический консенсус.

Summary

Oleksandr Perederii. Legal procedure of the European Union: essential features and influence on the transformation of the legal procedure of Ukraine.

In the article from the positions of general analysis author's attempt was implemented by the characteristics of the Law Enforcement of the European Union. Analyzing the doctrinal approaches to the definition of the content of the category of «right-order» and taking into account the legal position of the European Union, the meaningful features of the law and order of the European Union as a specific variety of intergovernmental phenomena are determined.

In particular, the system is proposed and the essence of the peculiarities of the law and order of the European Union: the law enforcement agencies of the European Union reflects the specifics of the European regional political configuration at a specific stage of the development of the Alliance of European states; the law enforcement of the European Union is based on the ideologue about the priority of ensuring the universal values of the Alliance; interstate integration nature of the law and order of the European Union; communication content; the law and order of the European Union is inherent in the functional capacity to ensure the expansion of the European legal space and promote the extraterritorial action of European law; the ability of the EU Law Environment is to transform operatively and modify under the influence of global conditions and threats.

Due to the presence of supranational regulatory potential, the law enforcement of the European Union is proposed to be considered as a cultural property of the European peoples of the general civilization. The influence of the Law Environment of the European Union on the Law System of Ukraine is highlighted. It is substantiated that for the perception of the right order of the European Union is a prerequisite for Ukraine's acquisition of the status of a member of the European Union in the historical perspective. The accentuated on the fact that among the range of factors that interfere with the innovative development of the legal system of Ukraine in accordance with acquis communautaire is the realities of a centuries-old domination of the Eastern Political and Legal Tradition. Accordingly, fundamental importance for Ukrainian society has the formation of a sustainable understanding of the advantages of the common future of Ukraine and the European Union, which is based on the unity of goals and values, the efforts of priority provision of the rights and freedoms of the person. Accordingly, overcoming political disputes in the system of national politics, ensuring civil harmony, development of a market economy, achievement of transparency in the activities of state institutions, laying a reliable foundation for the interaction of the state and the general population in the development of organizational and legal and managerial tools for solving the most relevant problems of building up the national statehood of Ukraine. considered as the conditions for the effective implementation of the Law Enforcement of the European Union into national legal reality.

Key words: European Union, Ukraine, Legal procedure of the community, european integration, interstate law, law and freedom of person, political consensus.

Постановка проблеми

Сьогодні, в умовах активізації європейської інтеграції України, зростає дослідницький інтерес вітчизняної юридичної науки до сутнісних особливостей правової системи Європейського Союзу (далі - ЄС). Зазначена ситуація обумовлена передусім розширенням і поглибленням політико-право- вої взаємодії України і ЄС в цілому та інноваційними перетвореннями, які відбуваються з національною правовою системою під впливом розширення європейського правового простору ЄС зокрема. Відповідно до преамбули Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію) однією із найбільш важливих площин співробітництва України та ЄС є наближення сторін у правовій сфері¹. Це має забезпечити ефективність режиму політичної асоціації та економічної інтеграції нашої держави з європейським альянсом. Досягнення зазначеного ставить перед Україною амбітне, багатоступеневе і складне завдання: здійснити перетворення у системі забезпечення правопорядку на національному рівні відповідно з кращими практиками і вимогами ЄС. Вітчизняна юридична наука, у цьому контексті, здійснює наукове забезпечення та належне доктринальне обґрунтування і супроводження означених процесів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аспекти дослідження системи правопорядку ЄС розглядалися у різних контекстах у працях багатьох науковців з різних держав. Зокрема, це І.А. Березовська, В. Зайчук, А.Ф. Крижанівський, В.В. Лазарєв, С.В. Липень, С.Ю. Кашкіним, О.М. Макеєва, В.Р. Макар, В.С. Нерсесянц, Ю.О. Тихомиров, М.В. Цвік, Н.М. Оніщенко, Ю.В. Орлов, О.В. Петришин, А.М. Шульга, М. Ягодзінський, І.В. Яковюк та інші. Разом із тим сутнісні особливості правопорядку ЄС як феномена міждержавного права залишаються досліджені недостатньо та потребують глибинного доктринального аналізу.

Формулювання мети статті

Метою статті є розкриття сутності, виокремлення особливостей та наведення характеристики особливостей правопорядку ЄС, а також висвітлення його впливу на процеси трансформації правопорядку України.

Виклад основного матеріалу

Поняття «правовий порядок» виникло ще в епоху Давнього Риму. Сутність правопорядку митці того часу здебільшого ототожнювали з ідеєю всевладності держави. Так, у філософсько-правовому трактаті «Про державу» Марк Туллій Цицерон зазначав, що держава сама по собі є уособленням правопорядку². Правопорядок ми будемо розуміти виходячи з догматичних теоретико-право- вих позицій. У сучасній юридичній науці сутність правопорядку визначається у багатьох варіаціях. Так, найбільш розповсюдженим з них є «традиційний» підхід, відповідно до якого правопорядок визначається як фактичний стан суспільних відносин, що забезпечує їх стабільність, упорядкованість та охорону шляхом фактичної реалізації правових норм і вимог законності³,⁴.

Поряд із зазначеним, деякими науковцями правопорядок визначається як характеристика суспільної і владної організації. Так, зокрема В.В. Лазарєв та С.В. Липень правопорядок тлумачать як правову форму способу життя соціуму, серцевину громадського порядку, результат правового опосередкування окремих сторін, форм і методів життєдіяльності суспільства⁵. У свою чергу, В.С. Нерсесянц пропонує розуміти правопорядок як характеристику суспільних відносин, яка відображає ступінь здійснення суб'єктами належним чином суб'єктивних прав, виконання юридичних обов'язків на основі погодженості індивідуальних і групових інтересів⁶. М.В. Залоіло оригінально тлумачить правопорядок як специфічну зовнішню форму вираження правової системи, яка поряд з іншими компонентами (правовою культурою, правовою свідомістю і т. п.) становить зміст правової системи⁷.

Оскільки призначення сучасної держави насамперед полягає у повноцінному втіленні прав і свобод особи (людини, громадянина, особи без громадянства) й гармонізації індивідуальних і суспільних завдань, потреб і інтересів, зміст та регуляторна спрямованість законодавства має відповідати вказаним засадам, а отже - верховенству права. Відповідно, правопорядок доцільно розглядати як стан життєдіяльності суспільства у державі, при якому соціальні відносини і процеси започатковуються, розвиваються і припиняються на підставі та у спосіб, що визначений правовими приписами задля повноцінного втілення повноправності особи. У продовження зазначеного слушною видається точка зору А.Ф. Крижанівського про те, що визначальним моментом, який характеризує сучасний образ правопорядку, є його сприйняття і тлумачення в координатах верховенства права і законності⁸. Отже, правопорядок є соціально-правовим явищем, котре не може формуватися інакше, аніж у процесі та як результат регулятивного впливу на суб'єктів соціальних відносин норм, принципів права, закріплених у тих чи інших його формах. Відповідно, юридична сутність правопорядку насамперед вказує на те, що правопорядок є об'єктивним наслідком законності⁹.

Правопорядок у сучасній державі має певну структуру і виконує низку важливих функцій. Акцентувати увагу на цих аспектах не вважаємо доцільним, адже у науковій юридичній літературі їх розкрито й охарактеризовано детально¹⁰. Разом із тим наголосимо, що зрештою якість правопорядку визначається ступенем дотримання суб'єктами суспільних відносин норм і принципів права як результат здобутих правових знань і усвідомлення цінності права. Відповідно, правосвідомість, як наголошує А.М. Шульга, знаходить зовнішній вираз у свідомій, раціонально визначеній і водночас вольовій правомірній поведінці особи¹¹. Таким чином, в основі буття і фактичного існування правопорядку в соціумі є правомірна поведінка (діяльність) кожної особи. Разом із тим мусимо визнати, що правомірна поведінка кожної особи є наслідком передусім установки на правомірну поведінку, уявлення про право як належне, переконання у імперативній необхідності правової поведінки, визнання права як належного.

Правопорядок ЄС почав формуватися ще у другій половині ХХ ст. Після Другої світової війни західноєвропейські держави поступово беруть курс на створення особливого інтеграційного утворення європейських держав на основі інтернаціоналізації виробничих і економічних процесів. Постійний рух у напрямі поглиблення регіональної економічної співпраці між державами Європи і активізація гуманітарного співробітництва вимагали від західноєвропейських країн чимдалі більшого погодження своїх дій заради спільних інтересів розвитку. За таких умов упродовж кількох десятиліть відбулося формування спільного європейського правового простору та, у кінцевому рахунку, створення міждержавної наднаціональної правової системи ЄС. Унікальність наддержавної правової системи ЄС полягає у комплексному, гетерогенному характері, який поєднує у собі видозмінені для цілей ЄС риси як внутрішньодержавного, так і міжнародного права¹². За відносно невеликий відрізок часу ЄС створив власну систему наддержавного права з особливою ідейно- ідеологічною основою, інституційний апарат спеціалізованих органів наддержавного управління, організаційно-правові засади реалізації зовнішньої політики.

У 1991 р. вперше в історії ЄС було формально закріплено існування особливого правопорядку на рівні ЄС. У Люксембурзі 14 грудня 1991 р. Судом ЄС у п. 21 консультативного висновку № 1/91 було констатовано, що міждержавні договори про партнерство «встановили новий правовий порядок», на користь якого держави ЄС відмовилися від низки суверенних прав і утворили спільноту¹³. Більш того, було визначено характерні риси, які притаманні «правопорядку спільноти». Зокрема, судом констатовано, що «правопорядок спільнот» характеризується кількома рисами: а) його базові засади встановлюється установчими договорами спільноти; б) суб'єктами правопорядку спільнот є не лише держави, а й їх громадяни та громади; в) правопорядок співтовариства має примат по відношенню до національних правових порядків країн-членів спільноти; г) правопорядок спільноти передбачає пряму дію багатьох норм, що безпосередньо застосовуються стосовно громадян держав, які входять до спільноти.

Зміст зазначених рис «правопорядку спільноти», визначених судом ЄС, вказує, що визначальною їх особливістю є примат права ЄС над національними правовими регуляторами. Ця особливість, як зазначає С.А. Єгоров, дала змогу виключити таке явище, як несумісність норм внутрішнього права держав з європейським правом¹⁴. Відповідно, правопорядок ЄС є особливим феноменом, зміст якого вбирає у себе велику кількість ознак, форм зовнішнього і внутрішнього прояву, а також діяльність спеціалізованих інституцій ЄС. Задля розкриття сутності правопорядку ЄС доцільним уявляється виокремлення і розкриття основних особливостей, притаманних правопорядку ЄС.

Первинною особливістю правового порядку ЄС як спільноти є те, що його основи формуються на основі політичного консенсусу держав, які входять до співтовариства. Відповідно, правові засади ЄС є результатом специфічної політичної лінії держав Європи, які постійно намагаються поглибити процеси всеохоплюю- чої конвергенції. Більш того, забезпечення впорядкованості процесів конвергенції між державами Європи відбувається шляхом заснування наддержавних органів політичного управління ЄС, які утворюють інститу- ціональний механізм ЄС. Організаційне, фінансове і правове забезпечення функціонування наддержавного інституційного механізму є наслідком погодження політичних позицій держав щодо цього та їх згодою на зменшення обсягу державного національного суверенітету заради формування центру наддержавного політичного управління у європейському регіоні. Без цього, як зауважує І.В. Яковюк, запровадження регіонального правового порядку і розширення сфери впливу на інші країни є неможливим¹⁵. Через це практика політичного делегування державами-членами інститутам ЄС права реалізації окремих суверенних прав і широкого спектру повноважень є об'єктивно необхідною.

Разом із тим слід зазначити, що з року в рік внутрішня політична кон'юнктура між державами ЄС змінюється, а відповідно, правопорядок ЄС відображає специфіку європейської регіональної політичної конфігурації на конкретному етапі розвитку альянсу європейських держав. Так, серед держав ЄС політично кон- фліктогенним питанням є малочисельні, але кардинально різні підходи до пріоритетів зовнішньої політики ЄС. Зокрема, серед держав ЄС констатується різні підходи до якості відносин зі Сполученими Штатами Америки, Російською Федерацією, Китаєм та ін. Крім зазначеного, незважаючи на відкритість кордонів, проблемними для ефективного врегулювання правом ЄС є політичні суперечки між державами через низку національно-територіальних претензій. Так, Угорщина десятиліттями закидає Румунії звинувачення в дискримінації угорської меншини в Трансільванії; між Італією і Австрією періодично загострюються суперечки навколо історичної належності Південного Тіролю; ФРН і Нідерланди мають історичні розбіжності з приводу спірної демаркації водного кордону в бухті Долларт, що знаходиться між Східною Фрісландією і нідерландської областю Гронінген¹⁶. Станом на початок 2021 р. конфліктогенний потенціал зазначених проблем «контролюється» шляхом існування негласного політичного компромісу на консервацію зазначених питань. Проте ризик їх актуалізації і загострення потенційно існує постійно і на сьогодні важко спрогнозувати правові форми остаточного вирішення зазначених проблем.

Другою особливістю правопорядку ЄС є специфіка ідеологічних засад його правової регламентації. Базовою ідеологемою, котру закладено у правові основи регламентації правопорядку ЄС, є проголошення пріоритету універсальних цінностей ЄС як основи правової культури народів держав Європи. Доцільно зауважити, що категорія «цінність» хоча і вживається в установчих договорах ЄС, але не піддається суто юридичному тлумаченню. Особливістю універсальних цінностей ЄС є їх розуміння з позицій етики і кращих уявлень про моральність суспільства. Разом із тим застосування саме цієї категорії в установчих документах ЄС має на меті підкреслити, що правопорядок об'єднаної Європи та європейське міждержавне право повинно відповідати прогресивним уявленням про повноправність людини та ідеали моральності. Так, ст. 2 Розділу І Договору про Європейський Союз (Маастрихтського договору) від 7 лютого 1992 р. закріплює, що базовими універсальними цінностями, які закладено в основу правової системи ЄС, є людська гідність, свобода, демократія, рівність, правова держава, права особи, права національних, релігійних та інших меншин¹⁷. Більш того, універсальності зазначеним цінностям надає те, що вони є загальними для держав-членів ЄС у межах співтовариства, які впроваджують механізми забезпечення плюралізму, недискримінації, терпимості, справедливості, солідарності та рівності жінок і чоловіків на національному рівні.

У продовження викладеного слід зауважити, що через сприйняття універсальних цінностей ЄС правовими системами третіх держав розпочалися процеси інтернаціоналізації правопорядку ЄС. У площині правової регламентації це відбувається у формі підписання з суверенними державами угод про асоціацію з ЄС. Як свідчить практика, угоди про асоціацію є широкомасштабними, «змішаними» договорами, що охоплюють різні сфери співробітництва, які належать як до компетенції Євросоюзу, так і до компетенції його дер- жав-членів¹⁸. Норми угод про асоціацію після ратифікації стають частиною національного законодавства держави-підписанта, яка створює систему інституцій задля їх практичного втілення. Досвід багатьох держав, які укладали з ЄС угоди про асоціацію (Кіпр у 1971 р., Мальта в 1973 р., Польща і Угорщина в 1991 р. Болгарія, Румунія, Словаччина, Чехія в 1993 р., Естонія, Латвія, Литва, Словенія у 1995-1996 рр.) підтверджує, що легітимізація на національному рівні acquis communautaire як основи правопорядку ЄС є реальною передумовою для інноваційної трансформації їх правових систем і майбутнього вступу до ЄС.

Укладена у 2014 р. Угода про асоціацію створила значну правову базу для трансформації національної правової системи ЄС згідно з універсальними цінностями ЄС. Відповідно до ст. 1 Угоди про асоціацію процеси поступового зближення України і ЄС ґрунтуються на спільних цінностях. Йдеться передусім про повагу до демократичних принципів, верховенство права, добре врядування, права людини і основоположні свободи, прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, повага до різноманітності, людська гідність та відданість принципам ринкової економіки, які сприяють участі України в європейських політиках. На виконання Угоди про асоціацію починаючи з 2014 р. і до сьогодні в нашій країні триває активний процес оновлення законодавства, яке передбачає нові для правової системи України інститути і механізми втілення універсальних цінностей ЄС. Для правової системи України це є особливо відчутним, адже на рівні правового регулювання суспільних відносин відбувається імплементація широкого спектру нормативних нововведень. Проводячи аналогію з інноваціями в економічній сфері, пропонуємо назвати подібні перетворення «дизруптивними». До наукового обігу поняття «дизрупція» було введене в кінці XX ст. Зокрема, в економічній теорії ним позначали продукт, послугу, метод, технологію, які здатні докорінно трансформувати ринок товарів і послуг. Дизруптивні інновації виникають на місці розриву деякого процесу, або самі репрезентують кардинально нові технології (як науково-технологічні, так і соціо- культурні). Для української правової реальності впровадження засад європейського права є складним у сприйнятті і характеризується часто «розривним впливом». Оскільки дизруптивні інновації завжди руйнують усталені норми, зв'язки, взаємодії, традиції здійснення подібних перетворень з правовою системою супроводжується високим рівнем нерівноважності та ентропії¹⁹.

Наступною особливістю правопорядку ЄС є його міждержавний інтеграційний характер. Правопорядок ЄС тривалий час формувався як продукт створеного у результаті політико-правової інтеграції держав Європи міждержавного права. У зазначеному контексті В.М. Макар наголошує, що виникнення та розвиток європейського правопорядку відбувалося у результаті еволюції права ЄС як впливової міжнародної регіональної інтеграційної структури²⁰. Таке твердження є справедливим. Оскільки ідейно-політичним фундаментом міждержавного європейського права є політична інтеграція і конвергенція правових систем, то правопорядок ЄС не можна розглядати у відриві від міждержавного права. В свою чергу, прискорений розвиток інтеграційних процесів між державами Європи та збільшення масиву наднаціональних правових регуляторів обумовили інституціоналізацію об'єднаної правової системи ЄС. Вона вбирає в себе багато складових компонентів, має значну кількість форм зовнішнього прояву і характеризується інтернаціональністю змісту. Поряд з такими системоутворюючими елементами, як право ЄС, правова культура, правова свідомість, правопорядок ЄС можна розглядати як одну з форм зовнішнього прояву інтегративного характеру правової системи ЄС.

Інтегративний характер правопорядку ЄС підкреслює ще одна обставина. Досягнення суверенними державами відповідності критеріям і умовам вступу до ЄС (так звані «Копенгагенські вимоги») передбачає безальтернативність забезпечення втілення на внутрішньому рівні універсальних цінностей ЄС (демократія, верховенство права, повага прав людини). У практичній площині це означає впровадження у діяльність національних управлінських, судових і правоохоронних інституцій стандартів організації і функціонування, які є загальноприйнятими для держав-членів у межах політичних кордонів ЄС. Ці аспекти регламентуються на рівні двосторонніх угод про співробітництво суверенних держав і ЄС. Щодо України, то ст. 14 Угоди про асоціацію передбачає «укріплення» інституцій сфери управління, зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування незалежності та неупередженості, ефективну боротьбу з корупцією на підставі дотримання прав і свобод особи. Практичне виконання Україною вказаного положення буде сприяти досягненню подібності національного правопорядку нашої країни стандартам правопорядку ЄС. Таким чином, є підстави стверджувати, що правопорядку ЄС притаманна властивість чинника прискорення інтеграції держави до ЄС.

Четвертою істотною рисою правопорядку ЄС є його комунікаційний зміст. Національні правові системи держав-членів ЄС постійно взаємодіють між собою на основі обміну правовою інформацією, що становить інтерес для органів охорони правопорядку, створення універсальних нормативно-правових механізмів правової допомоги, сприяння у здійсненні цивільного і кримінального правосуддя (шляхом взаємного визнання судових рішень), визнанням юрисдикції Європейського суду з прав людини тощо. Із загальних позицій правова комунікація забезпечує комунікативну рівновагу і консенсус у структурі правового регулювання та забезпечує вирішення правових проблем²¹. Відповідно, підтримання міждержавного правопорядку у ЄС передбачає систематизацію, особливий режим обміну і обігу правової інформації.

Суб'єктами правової комунікації у ЄС є як органи державної влади країн-членів ЄС, так і спеціалізовані міждержавні інституції (Європейський поліцейський офіс, Прокуратура ЄС, Суд ЄС, Євроюст). Слід також зазначити, що з метою повноцінного забезпечення правопорядку у межах ЄС інституції останнього налагоджують відповідне співробітництво і з іншими державами європейського регіону. Так, у межах забезпечення регіонального європейського правопорядку з 2007 р. ЄС здійснює правову комунікацію і співробітництво з Україною. У квітні 2008 р. було введено в дію План-графік імплементації Плану дій Україна - ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки. Документ передбачав 15 ключових напрямів співробітництва і комунікації: міграція, притулок, управління кордонами, візи, безпека документів, боротьба з організованою злочинністю та тероризмом, боротьба з відмиванням грошей, включаючи протидію фінансуванню тероризму, боротьба з торгівлею людьми, наркотиками, корупцією, правове співробітництво у цивільних та кримінальних спра- вах²².

З урахуванням загальносвітової тенденції до поглиблення співпраці з ЄС різних держав світу вважаємо доцільним також вказати на те, що правовий порядок ЄС характеризується функціональною здатністю забезпечувати розширення правового простору ЄС і сприяти екстериторіальній дії європейського права. Як феномен, правовий простір являє собою визнану і врегульовану правом сферу життєдіяльності людей, організацій, держав і міжнародних інститутів для досягнення погоджених і спільних цілей²³. Зокрема, як свідчить практика налагодження співпраці ЄС з суверенними державами Східної Європи, включаючи Україну, сторони прагнуть застосовувати механізми забезпечення єдності правового регулювання і правозастосуван- ня на основі норм і принципів міждержавної правової системи ЄС. Це зумовлено тим, що порівняно з Україною, Молдовою, Білоруссю, Російською Федерацією, Албанією, Північною Македонією та іншими країнами нормативи правового простору ЄС є більш стійкими, стабільними та надійно забезпечені в управлінському і фінансовому відношенні. Підтвердженням цього є сприйняття і впровадження на рівні національної правової системи європейського юридичного інструментарію і механізмів забезпечення прав і свобод особи, засад раціонального публічного управління, забезпечення національної і регіональної безпеки. Яскравим прикладом є запровадження інституту антикризового управління як однієї із гарантій стійкого подальшого розвитку відносин України і ЄС. Згідно зі ст. 7 Угоди про асоціацію, запровадження Україною концепції антикризового управління є базовою засадою проведення Україною і ЄС Спільної політики безпеки і оборони (далі - СПБО). Оскільки політика антикризового управління сприяє зміцненню національного правопорядку держав, які межують з ЄС, то, відповідно, вона набуває чинника геополітичної стабільності на східних кордонах ЄС. У свою чергу, акультурація на національному рівні юридичних інститутів правопорядку ЄС за межами політичних кордонів альянсу є чинником подолання соціокультурних фронтирів між Україною і ЄС. Відповідно, активна політика щодо прискорення сприйняття Україною стандартів правового регулювання ЄС буде сприяти мінімізації соціальних ризиків зближення сторін. Особливо важливим це видається в контексті того, що, як справедливо зауважує Ю.В. Орлов, фронтири несуть у собі заряд соціальної та криміногенності²⁴.

Ще однією особливістю, яку доцільно, на нашу думку, виокремити, є здатність правопорядку ЄС оперативно трансформуватися і видозмінюватись під впливом глобальних умов і загроз. Прикладом є значні зміни, які відбулися в основі правопорядку ЄС у зв'язку з пандемією COVID-19 у світі в цілому і на території Європейського континенту зокрема. Реалії COVID-19 змусили ЄС переглянути саму концепцію реалізації міждержавного правопорядку. Так, з березня 2019 р. європейська спільнота зіштовхнулася з^багатьма викликами для правопорядку ЄС. Зокрема, це перегляд базових принципів функціонування ЄС. Йдеться про свободу пересування у рамках Шенгенської зони, здатності інституцій ЄС своєчасно надавати допомогу чи принаймні координувати політику держав-членів у кризових ситуації глобальної пандемії²⁵. Також державам ЄС довелося оперативно змінювати формат транскордонної політики ЄС (порядок перетину кордонів громадянами держав-членів Союзу), трансформувати правове регулювання трудових правовідносин з громадянами третіх держав, вводити обмеження на реалізацію громадянами держав ЄС деяких прав і свобод та ін. Подібні трансформації є нормативно врегульованими та схвалені на міждержавному рівні відповідними представницькими інституціями (Європейська комісія, Європейський парламент) та майже щотижня частково переглядаються на політичному рівні. Незважаючи на те, що подібні реалії стали першопричиною для виникнення певних песимістичних настроїв щодо ефективності ЄС, правопорядок ЄС все ж довів наявність потенціалу для амортизації ризиків і відвернення загроз, які є глобальними за своїм характером.

Висновки і пропозиції

З урахуванням викладеного вище, є підстави зробити висновок про те, що правопорядок ЄС є культурним надбанням європейських народів загальноцивілізаційного значення. Його наднаціональний регуляторний потенціал і форми впливу на суспільні відносини як у межах ЄС, так і поза ним є багатогранними, різноманітними і постійно змінюються. Процеси інтеграції будь-якої суверенної держави до ЄС передбачають імплементацію правопорядку ЄС у національну правову систему і має наслідком відповідну трансформацію законодавства і всього правового середовища. Для України, яка офіційно обрала курс на європейську інтеграцію, сприйняття правопорядку ЄС та впровадження аcquis communautaire є необхідною умовою для перспективного членства у ЄС. Проте серед цілого спектру чинників, які гальмують впровадження правових інновацій аcquis communautaire, є реалії багатовікового домінування східноправової політичної і правової традиції. Відповідно, принципове значення для українського суспільства має формування серед широких верств суспільства стійкого розуміння переваг спільного майбутнього України і ЄС, що засноване на єдності цілей і цінностей, намагання першочергового забезпечення прав і свобод особи. Досягти цього можливо лише у разі подолання політичних суперечок у системі національного політикуму, забезпечення громадянської злагоди, протидії корупції, розвитку ринкової економіки, досягнення прозорості у діяльності державних інституцій, закладення надійного фундаменту взаємодії держави і широких верств населення у виробленні організаційно-правового і управлінського інструментарію подолання найбільш актуальних проблем розбудови національної державності України.

Лытература

Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Закон України від 16.09.2014 р. № 1678-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 40. Ст. 2021.

¹³ Марк Туллий Цицерон. Философские трактаты. Интернет-сайт «Античная литература». URL: http://ancientrome.ru/ апШцЛ.Мт?а=1414870001 (дата звернення: 25.02.2021).

¹⁴ Цвік М.В., Петришин О.В., Авраменко Л.В. Загальна теорія держави і права: підручник для вищих навчальних закладів. Харків: Право, 2009. С. 521.

¹⁵ Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. С. 524.

¹⁶ Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: учебник для вузов. Москва: Спарк, 2004. С. 447.

¹⁷ Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории государства и права: учебник для вузов. Москва: Норма, 2002. С. 476.

¹⁸ Залоило М.В., Козырева А.Б. Взаимосвязь российского правопорядка и правопорядка Совета Европы. Актуальные проблемы российского права. 2015. № 6 (55). С. 215.

¹⁹ Крижанівський А.Ф. Сучасний правопорядок: доктринальне і прикладене бачення у сучасній юриспруденції. Наукові праці Одеської національної юридичної академії. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/541/Kryzhanivskyy_ A_F_su4asnyy_pravoporyadok.pdf?sequence=1 (дата звернення: 07.02.2021).

²⁰ Шульга А.М. Основы теории государства и права: краткое учебное пособие. Харьков: ООО «Прометей-пресс», 2006. С. 257.

²¹ Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. Київ: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. С. 501.

Шульга А.М. Загальнотеоретичні аспекти правомірної поведінки особи: монографія. Харків: Майдан, 2013. С. 259.

²² Кашкин С.Ю. Право Европейского Союза: учебник для бакалавров. Москва: Проспект, 2015. С. 61.

²³ OPINION PURSUANT TO ARTICLE 228 OF THE EEC TREATY. Opinion of the Court. URL: https://eur-lex.europa.eu/ resource.html?uri=ceUar:efe0bbc1-9bd7-4058-9b08-bfcbdf60d43Ј0002.06/DOC_1&format=PDF (дата звернення: 26.02.2021).

²⁴ Егоров С.А. Международное право. 2016. Электронный учебник. URL: https://be5.biz/pravo/m001/21.html (дата звернення: 15.11.2020).

²⁵ Яковюк І.В. Теоретичні основи європейської інтеграції. Теорія і практика правознавства. 2014. Вип. 2 (6). С. 9.

²⁶ Правда ли, что ЕС гарантирует мир между европейскими странами? Інтернет-сайт «Guorum». URL: https://www.mitm tive-quorum.org/ru/details/stimmt-es-dass-die-eu-den-frieden-europaeischer-laendern-garantiert-2282.html (дата звернення: 14.02.2021).

²⁷ Договор о Европейском Союзе от 07.02.1992 г. Офіційний інтернет-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/994_029#Text (дата звернення: 11.12.2020).

²⁸ Березовська І.А. Угоди про асоціацію в праві Європейського Союзу. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2014. Вип. 121 (ч. І). С. 149.

²⁹ Ягодзінський С.М. Дизруптивність гуманітарних інновацій у простір глобальних інформаційних мереж. Вісник НАУ. 2014. № 1 (19). С. 84 (Серія «Філософія. Культурологія»).

³⁰ Макар В.Р. Формування єдиного європейського правопорядку: теоретико-правові підходи: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11. Київ, 2011. С. 8.

³¹ Макеєва О.М. Поняття і сутність правової комунікації в сучасному інформаційному просторі. Юридичний вісник. 2017. № 3 (44). С. 37.

³² Співробітництво України та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України. URL: http://old.mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/european-integration/justice-freedom-security (дата звернення: 15.02.2021).

³³ Тихомиров Ю.А., Головина А.А., Плюгина И.В. Правовое пространство: границы и динамика: монография. Москва: «ИНФРА - М», 2019. С. 20.

³⁴ Орлов Ю.В. Фронтир як категорія кримінологічного дискурсу. Архів кримінології та судових наук. 2020. № 1. С. 101.

³⁵ Вікторія Вдовиченко, Марина Воротнюк, Сергій Герасимчук, Надія Коваль, Олександр Краєв. Пандемія COVID-19 в ЄС: егоізм, солідарність чи поширення впливу? Аналіт. записка програми Регіональних ініціатив та сусідства та Європейських студій Ради зовнішньої політики «Українська призма» в рамках проєкту Інституційного розвитку аналітичних центрів за підтримки Посольства Швеції в Україні, Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE)та Міжнародного фонду «Відродження». Рада зовнішньої політики «Українська призма». 2020. С. 4.

Размещено на Allbest.ru