Цивільне партнерство як форма фактичних шлюбних відносин (на прикладі законодавства Великої Британії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільне партнерство як форма фактичних шлюбних відносин (на прикладі законодавства Великої Британії)

Микола Володимирович Чечулін,

аспірант Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Резюме

Чечулін М.В. Цивільне партнерство як форма фактичних шлюбних відносин (на прикладі Великої Британії).

У статті представлено результат аналізу особливостей правового регулювання найпоширенішої на сьогодні форми фактичних шлюбних відносин, а саме цивільного партнерства на основі передового на даний час правового досвіду Великої Британії. Зокрема, було розкрито основне визначення терміна «цивільного партнерства» у британському праві, висвітлено основні права та обов'язки партнерів, які перебувають у цивільному партнерстві та перераховано ключові нормативно-правові акти, які регулюють дані правовідносини. В кінці статті викладено висновки щодо ефективності та новизни законодавства Сполученого Королівства щодо цивільного партнерства та можливості рецепції даного іноземного досвіду у вітчизняне та міжнародне приватне право.

Ключові слова: міжнародне приватне право, європейське право, право Великої Британії, сімейне право, порівняльне право, фактичні шлюбні відносини, фактичний шлюб, цивільне партнерство.

Резюме

Чечулин Н.В. Гражданское партнерство как форма фактических брачных отношений (на примере законодательства Великобритании).

В статье представлен результат анализа особенностей правового регулирования наиболее распространённой сегодня формы фактических брачных отношений, а именно гражданского партнерства, на основе передового на данный момент правового опыта Великобритании. В частности, было раскрыто основное определение термина «гражданское партнерство» в соответствии с британским правом, освещены основные права и обязанности партнеров, пребывающих в гражданском партнерстве и перечислены основные нормативно-правовые акты, регулирующие данные правоотношения. В конце статьи изложены выводы о эффективности и новизне законодательства Объединённого Королевства, касающегося гражданского партнерства и возможности рецепции данного иностранного опыта отечественным и международным приватным правом.

Ключевые слова: международное приватное право, европейское право, право Великобритании, семейное право, сравнительное право, фактические брачные отношения, фактический брак, гражданское партнерство.

Summary

Mykola Chechulin. Civil partnership as the form of the common-law marriage (legal experience of United Kingdom).

The article presents the result of analyses of civil partnership regulation in UK. Civil partnership is the main form of common- law marriage in most of countries, and that's why the foreign legal experience is important and actual for national and, especially, international law. Nowday, Great Britain's legislation of civil partnership seems fascinating for comparative research. Many people around the world change their minds about official and religious marriage. They want to find new ways to organize relations between each other, without traditional routine procedures. So civil partnership could be a good substitution of marriage in these conditions. In this article author tries to explain the determination of civil partnership in law of UK. Also, he describes the basic laws that regulate civil partnership in England and Wales, Northern Ireland and Scotland. Such as Civil Partnership Act 2004, Civil Partnerships, Marriages, Deaths (Registration etc.) Act 2019, Civil Partnership (Opposite-sex Couples) Regulations 2019, The Marriage and Civil Partnership (Northern Ireland) (№2) Regulations 2020, Marriage and Civil Partnership (Scotland) Act 2014, Civil Partnership (Scotland) Act 2020. Much attention in the article is paid to the peculiarities of the civil partnership, the rights and responsibilities of partners. It includes procedure of registration of civil partnership, eligibility, property and financial arrangements, parenthood, separation, dissolution, nullity, declaration, etc. At the end of the article author takes some decisions about efficiency of civil partnership in UK, compares it with official forms of marriage and makes a conclusion about adoption of british experience of legal regulation of civil partnership into legislations of other countries, in particular, Ukraine. Unfortunately, the law system of Ukraine doesn't provide for possibility of concluding civil partnership or any other form of common-law marriage. For these reasons, research and adaptation of UK's legislation of civil partnership could be useful for Ukrainian law and could help to legalize civil partnership in Ukraine. Besides, research of UK's legislation of civil partnership could assist, also, with development and unification of legal system of civil partnership in international family law.

Key words: international private law, European law, law of UK, family law, comparative law, common-law marriage, unofficial marriage, civil partnership.

Постановка проблеми

цивільне партнерство шлюбні відносини

Проблему дефініції та можливості правового регулювання фактичних відносин можна, безперечно, віднести до одного із найактуальніших питань як міжнародного сімейного права, так і національних законодавств, особливо на сучасному етапі розвитку суспільства. Хоча фактичні шлюбні відносини завжди існували поряд з такими традиційними формами шлюбних відносин, як релігійний та офіційний шлюб з давніх часів, однак активне охоплення їх нормами законодавства почалось лише у ХХ ст. Найпоширенішою формою фактичних шлюбних відносин, яка знайшла своє відображення у нормативно-правових актах більшості країн, що так чи інакше легалізували фактичні шлюбні відносини у власному законодавстві, є саме цивільне партнерство. Зважаючи на це, дослідження іноземного досвіду правового регулювання цієї форми фактичних шлюбних відносин викликає інтерес завдяки можливості більш детально ознайомитись як із особливостями цивільного партнерства, так і фактичних шлюбних відносин в цілому. Велика Британія є однією з небагатьох країн Європи та світу в цілому, яка має на сьогоднішній час найактуальніше законодавство щодо цивільного партнерства. Тому ознайомлення саме із британським досвідом щодо правового регулювання цивільного партнерства вважається доцільним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Поняття фактичних шлюбних відносин та, зокрема, цивільного партнерства відносно нещодавно почало висвітлюватись у вітчизняній науковій літературі. Теми цивільного партнерства у своїх наукових праці торкались такі вчені, як С.Б. Булеца1, О.М. Калітенко2, Ю.О. Пилипенко3, І.Е. Ревуцька 4. Окремі аспекти з даної теми також знайшли своє відображення у роботах таких вчених, як В.І. Кисіль5, В.Я. Калакура6, О.Є. Бурлай.

Формулювання мети статті

Враховуючи вищевикладене, мета даної статті полягає в тому, щоб ознайомитись із особливостями правового регулювання цивільного партнерства як найпоширенішої на сьогодні форми фактичних шлюбних відносин та на прикладі передового правового досвіду Великої Британії з'ясувати існуючі норми відповідних нормативно-правових актів Сполученого Королівства, які можуть стати корисними для подальшого дослідження та урегулювання фактичних шлюбних відносин як на національному рівні, так і у рамках міжнародного сімейного права загалом.

Виклад основного матеріалу

Поняття «Цивільне партнерство» з'явилось у законодавстві Великої Британії відносно недавно. Цьому сприяло зростання кількості британських підданих однієї статті, які, згідно із діючими на той час нормативно-правовими актами не мали змоги оформити свої стосунки у формі традиційного шлюбу. У відповідь на цей запит суспільства та опираючись на правовий досвід інших європейських країн, британські законодавці запровадили для таких осіб інститут «Цивільного партнерства», який був закріплений у «Законі про цивільне партнерство» (Civil Partnership Act) 2004 р. Зважаючи на особливості адміністративно-територіального Сполученого королівства, даний документ розповсюджував свою дію лише на Англію та Уельс, але став передумовою для прийняття аналогічних законів у Північній Ірландії та Шотландії. Загалом, цей нормативно-правовий акт відповідав актуальній у європейському праві концепції, за якою цивільне партнерство в першу чергу розглядалось як альтернатива офіційному чи релігійному шлюбу для партнерів однієї статті. Однак цей підхід залишав поза увагою різностатевих партнерів, які фактично перебували у шлюбних відносинах та, на відміну від одностатевих пар, були позбавлені можливості легалізувати свої відносини.

Вагомим кроком у вирішенні даної амбівалентної ситуації стало ухвалення у 2018 р. Верховним Судом Великої Британії рішення у справі «Стайнфелд та Кейдан» (R (on the application of Steinfeld and Keidan) (Appellants) v Secretary of State for International Development (in substitution for the Home Secretary and the Education Secretary) (2018) UKSC 32). Позивачами у цій справі виступили Ребекка Стейнфелд та Чарльз Кейдан - різностатева пара, яка через свої переконання відкидала можливість укласти між собою шлюб у традиційних його формах, при цьому партнери перебували у фактичних шлюбних відносинах тривалий час, вели спільне господарство, мали на утриманні двох спільних дітей, але через обмеження у британському законодавстві для різностатевих пар не мали змоги оформити свої стосунки у режимі цивільного партнерства. Тут варто також зазначити, що на момент подачі даного позову до суду першої інстанції, а саме до Високого Суду Справедливості у 2014 р. у Великій Британії вже вступив у силу «Закон про шлюб для одностатевих пар» (Marriage (Same Sex Couples) Act) 2013 р., який розширив можливості для даної категорії британських підданих. За цим законом одностатеві пари, за власним вибором, могли вже не тільки оформлювати свої стосунки у формі цивільного партнерства, а й у формі офіційного чи релігійного шлюбу. Причому закон передбачав можливість для таких партнерів вільно переоформлювати цивільне партнерство у традиційні форми шлюбу і навпаки. Саме такий непропорційний підхід британських законодавців, а також відхилення Парламентом поправок до законодавства про цивільні партнерство 2012 р. та 2014 р. щодо можливості надання різностатевим парам права укладати цивільні партнерства та невизначені на той час перспективи щодо ухвалення подібних поправок у майбутньому, безперечно, стали основними причинами для звернення позивачів до суду за захистом своїх прав. Незважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанції відхилили доводи позивачів та відмовили у задоволенні їх позовних вимог, Верховний Суд Сполученого Королівства не підтримав рішення попередніх судів, погодився з доводами скаржників і висловив чітку правову позицію щодо даної категорії справ та подібних правовідносин. Так, Суд, на основі матеріалів справи і враховуючи попередню практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, задовільнив касаційну скаргу позивачів та визнав розділ 1 та розділ 3 «Закону про цивільне партнерство» 2004 р., в частині заборони різностатевим партнерам оформлювати цивільне партнерство, такими, що суперечать ст. 14 (Заборона дискримінації) у поєднанні зі ст. 8 (Право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 р.8

Ухвалення вищезгаданого рішення Верховним Судом Сполученого Королівства суттєво вплинуло на процес удосконалення правового регулювання цивільного партнерства у Великій Британії. Насамперед позиція Суду змінила підхід до детермінації поняття «цивільне партнерство» в британському праві. Адже у Великій Британії, як і у переважній більшості європейських країн, провідною була концепція «цивільного партнерства як спеціальної альтернативи шлюбу виключно для одностатевих пар». Саме вона і лягла в основу вищезгаданого «Закону про цивільне партнерство» 2004 р. В рамках цієї ж концепції під час прийняття «Закону про шлюб одностатевих пар» 2013 р. велись жваві дебати щодо можливості скасування інституту цивільного партнерства після надання одностатевим парам можливості укладати традиційні форми шлюбу, як це наприклад відбулось у Німеччині після легалізації одностатевих шлюбів у 2017 р. Те, що можливість і надалі укладати цивільне партнерство залишилась в рамках правового поля у Великій Британії, можна пояснити лише бажанням британських парламентаріїв остаточно визначитись, який саме правовий механізм краще підходить для оформлення стосунків одностатевих пар: цивільне партнерство чи традиційні форми шлюбу. Саме тому британські законодавці, легалізувавши одностатеві шлюби, разом з тим залишили можливість укладати цивільні партнерства виключно для партнерів однієї статі. Однак після оголошення рішення у справі «Стейнфелд та Кейдан» у 2018 р. вищезгадана концепція зазнала змін, і тепер цивільне партнерство - це альтернатива традиційним формам шлюбу, незалежно від статі партнерів. А вже через рік, у 2019 р., ця позиція була закріплена законодавчо «Законом про внесення деяких змін до законодавства про цивільне партнерство, реєстрацію шлюбу, смерті, місця проживання та ін.» (Civil Partnerships, Marriages, Deaths (Registration etc.) Act) 2019 р., який вносив зміни до «Закону про цивільне партнерство» 2004 р. щодо можливості різностатевим партнерам укладати між собою цивільне партнерство, зобов'язував уряд розробити відповідні підзаконні акти з цього приводу, а також вплинув на аналогічні зміни у законодавстві Північної Ірландії та прийняття нового закону про цивільне партнерство у Шотландії9.

З огляду на вищевикладене процес удосконалення та внесення змін до інституту цивільного партнерства лише нещодавно, а саме у 2019-2020 рр., дійшов логічного завершення. Було остаточно сформовано систему правового регулювання цивільного партнерства, яка знайшла своє відображення як в законах, так і у відповідних підзаконних актах уряду у Англії та Уельсі, Північній Ірландії й Шотландії.

Отож, розглянемо основні права та обов'язки, які набули партнери у цивільному партнерстві внаслідок останніх змін британського законодавства.

Англія та Уельс. Основними нормативно-правовими актами щодо цивільного партнерства є «Закон про цивільне партнерство» 2004 р. (зі змінами 2019 р.), «Закон про внесення деяких змін до законодавства про цивільне партнерство, реєстрацію шлюбу, смерті, місця проживання та ін.» 2019 р. та підзаконні акти уряду, зокрема «Положення про цивільне партнерство (різностатеві пари)» (Civil Partnership (Opposite-sex Couples) Regulations) 2019 р.

Згідно із «Законом про цивільне партнерство» 2004 р. цивільне партнерство розглядається як відносини між двома людьми однієї або протилежної статі (цивільними партнерами), які зареєструвались у встановленому законом порядку як цивільні партнери один одного на території Англії, Уельсу, Північної Ірландії, Шотландії, Британських заморських територіях, у відповідних органах міністерства закордонних справ Великої Британії за кордоном, на території дислокації збройних сил Сполученого Королівства, або у інших передбачених законом випадках10. Є три основні умови для оформлення цивільного партнерства: партнери не повинні на момент реєстрації цивільного партнерства перебувати у іншому цивільному партнерстві або релігійному чи офіційному шлюбі, вони не бути родичами між собою та обоє членів цивільного партнерства повинні досягти принаймні 16 років. Щодо віку цивільних партнерів, то британський законодавець передбачив для осіб до 18 років отримання дозволу на укладання цивільного партнерства від батьків, опікунів чи відповідних органів опіки та піклування, крім випадків, коли такий дозвіл можна отримати за рішенням суду. Крім того, якщо неповнолітня особа вже перебувала у цивільному партнерстві, пережила свого партнера, тобто, є вдовою чи вдівцем, то вона вже не потребує отримання дозволу на укладання цивільного партнерства.

Право осіб на реєстрацію цивільного партнерства, згідно з «Законом про цивільне партнерство» 2004 р., є досить детально регламентованим, значним за обсягом та подібним до прав осіб, які перебувають у офіційному чи релігійному шлюбі. Так, цивільне партнерство підлягає обов'язковій реєстрації, як і традиційні форми шлюбу. При цьому, на відміну від традиційних форм шлюбу, реєстрація цивільного партнерства не передбачає певної світської чи релігійної церемонії, майбутні партнери не зобов'язані промовляти спеціальну промову чи давати один одному «урочисті клятви». Для оформлення цивільного партнерства достатньо лише наявності самих партнерів, державного реєстратора та двох свідків, хоча за бажанням партнери можуть провести урочисту чи релігійну церемонію. Партнери можуть звертатись із заявою про намір укласти цивільне партнерство до державного органу за місцем проживання вже через сім днів після реєстрації у відповідній адміністративно-територіальній одиниці та через 28 днів очікування отримують «документ про режим цивільного партнерства» (civil partnership schedule), який необхідно зареєструвати протягом 12 місяців у відповідному електронному реєстрі. Така процедура суттєво відрізняє цивільне партнерство від процедури реєстрації шлюбу, під час якої передбачена видача свідоцтва про шлюб, про що робиться відповідний запис у реєстраційну книгу, а вже потім дана інформація вноситься у електронний реєстр.

Досить чітко прописана процедура реєстрації цивільного партнерства для осіб, які перебувають на домашньому чи стаціонарному лікуванні, знаходяться під загрозою близької смерті, відбувають покарання у місцях позбавлення волі, перебувають за кордоном та на службі у збройних силах. Для цих осіб строк і перебіг процедури реєстрації цивільного партнерства може бути збільшено чи зменшено та має певні особливості. Окремо можна звернути увагу на право укладати цивільне партнерство нерезидентам, особам без громадянства, можливість для возз'єднання та подальшого проживання цивільних партнерів на території Сполученого Королівства, а також наявність процедури визнання цивільних партнерств, зареєстрованих у інших країнах. Безумовно, це надає більш широкі можливості особам для реалізації своїх прав порівняно із законодавством більшості інших країн.

Немайнові права цивільних партнерів також суттєво охоплені нормами «Закону про цивільне партнерство» 2004 р. Партнери після реєстрації своїх відносин мають можливість змінювати або додавати до свого власного прізвище партнера. Перебуваючи у цивільному партнерстві, особи мають право на материнство (батьківство), можуть всиновлювати дітей один одного чи інших осіб, також їм відкритий доступ до репродуктивних технологій. Крім того, цивільним партнерам гарантується захист від домашнього насильства, право як на проживання в режимі спільного домогосподарства та спільне користування житлом, так і право на окреме проживання у режимі сепарації, право на оформлення опіки над іншим партнером, право на недискримінацію через перебування у цивільному партнерстві під час навчання, на ринку праці та під час звернення до державних органів, право не свідчити один проти одного, а також інші немайнові права та обов'язки, притаманні подружжю.

Майнові права цивільних партнерів також широко представлені у «Законі про цивільне партнерство» 2004 р. Передусім особи, які перебувають у цивільному партнерстві, вільні у виборі угод, які вони укладають між собою. Крім того, цивільний партнер може звертатись до суду, якщо вважає що його майнові права були порушені як діями іншого партнера, так і третіх осіб або держави. Варто буде також зазначити основні майнові права цивільних партнерів відповідно до «Закону про цивільне партнерство» 2004 р. Отож, особа, яка перебуває у цивільному партнерстві, має: 1) право на рівну частку у особистому майні іншого партнера, якщо вона вкладала грошові кошти у нього, що суттєво вплинуло на якість чи вартість такого майна; 2) право на рівну частку державних виплат, субсидій (допомоги на утримання домогосподарства; 3) право на спадкування за законом та заповітом, управління майном та сімейне забезпечення, в такому ж обсязі, як і подружжя, в тому числі знаходячись у діючому режимі окремого проживання; 4) право на виплати за полісом страхування життя партнера, у випадку його смерті чи серйозної травми; 5) право на мінімальне пенсійне забезпечення із обов'язкових соціальних внесків партнера, який помер до настання пенсійного віку (норма діє для партнерів, які досягли пенсійного віку до 5 квітня 2016 р., за новим пенсійним законодавством мінімальне пенсійне забезпечення розраховується лише основі персональних соціальних внесків самого пенсіонера без урахування його внесків його партнера); 6) право на отримання професійної, спеціальної пенсії померлого партнера, компенсацію через виробничі травми, на пенсію вдови (вдівця), пенсію по втраті годувальника; 7) право на передбачені законом грошові виплати та матеріальну допомогу у випадку смерті партнера або розриву цивільного партнерства; 8) право на фінансове забезпечення у випадку розірвання цивільного партнерства; 9) право на отримання аліментів на спільних дітей або на себе (у передбачених законом випадках); 10) інші майнові права та обов'язки, передбачені відповідним законодавством щодо подружжя.

Цивільне партнерство закінчується у зв'язку з смертю одного з партнерів, розірванням цивільного партнерства, його анулюванням чи можливою трансформацією цивільного партнерства у офіційний чи релігійний шлюб та навпаки. Дана трансформація є цікавою особливістю, що відрізняє британське законодавство від європейських аналогів, де партнери можуть оформлювати лише цивільне партнерство або традиційні форми шлюбу, виключаючи можливість переходу з однієї форми шлюбних відносин до іншої. Також трансформація цивільного партнерства у традиційну форму шлюбу є єдиним способом закінчити цивільне партнерство у позасудовому порядку. «Законом про цивільне партнерство» 2004 р. передбачено, що розірвання цивільного партнерства або його анулювання здійснюється шляхом подачі відповідної заяви до суду. Розглядом таких заяв у Англії та Уельсі займаються починаючи з 2014 р. місцеві суди по сімейним справам та Високий Суд Справедливості - першій інстанції, Апеляційний Суд - у апеляційній інстанції та Верховний Суд Сполученого Королівства - у касаційній інстанції. Закінчення цивільного партнерства на підставі смерті одного з партнерів розглядається судом за тією ж процедурою, як і подружжя. Особа може подати заяву до суду про закінчення цивільного партнерства, у зв'язку зі смертю іншого партнера, лише якщо відсутні будь-які відомості про зниклого партнера протягом семи і більше років, або немає розумних підстав для сумнівів у смерті зниклої особи, чи не буде доведено протилежне.

Заява про анулювання цивільного партнерства може бути задоволена судом, якщо є причини для визнання цивільного партнерства недійсним або нікчемним. Цивільне партнерство є недійсним, відповідно до «Закону про цивільне партнерство» 2004 р., якщо: 1) надання згоди на цивільне партнерство особою було отримане внаслідок примусу, помилки, незрозумілості тощо; 2) на час надання згоди особа страждала внаслідок хронічного чи тимчасового психічного розладу; 3) на час укладання цивільного партнерства особа була вагітна дитиною від іншого партнера; 4) після укладання цивільного партнерства особа змінила стать та отримала тимчасове чи постійне посвідчення про зміну статті. Цікавим є той факт, що закон не визначає наявність у партнерів венерологічного захворювання як причину для визнання цивільного партнерства недійсним, як це має місце у законодавстві про шлюб. Щодо причин для визнання цивільного партнерства нікчемним, то до таких підстав належать різноманітні порушення щодо процедури реєстрації цивільного партнерства, створення фіктивного цивільного партнерства, вступ у цивільне партнерство із особами, які не мають на це право (діти до 16 років, близькі родичі, особи, які перебувають у дійсному шлюбі чи іншому цивільному партнерстві) та інші подібні причини. В деяких ситуаціях цивільні партнери, так само як і подружні пари, можуть звертатись до суду не тільки із заявою про розірвання цивільного партнерства, а подати заяву про встановлення режиму окремого проживання (сепарації). Іноді встановлення даного режиму дозволяє врятувати цивільне партнерство, перевірити почуття партнерів. Однак, перебуваючи в режимі сепарації, особи хоча і вважаються цивільними партнерами, але по суті утворюють окремі домогосподарства та стають повністю незалежними один від одного. Відповідно, змінюються і деякі права партнерів. Наприклад, діти, народжені під час сепарації партнерів, уже не вважаються автоматично нащадками іншого партнера. Однак за партнерами, які знаходяться у режимі діючого окремого проживання, залишається право на спадкування один після одного, в тому ж обсязі, як ніби сепарації і не існувало. Закон ніяк не обмежує термін перебування осіб у режимі окремого проживання, однак перебування у режимі сепарації понад два роки може враховуватись судом як підстава для подальшого розірвання цивільного партнерства. Якщо ж цивільні партнери таки вирішили розірвати своє цивільне партнерство, згідно з «Законом про цивільне партнерство» 2004 р., вони мають право на подачу відповідної заяви до суду не раніше, ніж через один рік після реєстрації цивільного партнерства. Дана новела закону є досить спірною, але за логікою законодавця вона слугує для захисту прав зачатих, але ненароджених дітей партнерів та сприятиме зменшенню кількості розривів цивільних партнерств. Загалом, під час розгляду судом справ про розірвання цивільного партнерства законом передбачено застосування механізму примирення партнерів. Так, після подачі відповідної заяви суд зобов'язує надати сторонам можливість звернутись до медіаторів чи інших спеціалістів, які б сприяли вирішенню спору у позасудовому порядку. Також суд може за власною ініціативою залучатись до процесу примирення сторін, надавати їм час на перевірку міцності своїх почуттів та з цією ж метою відкладати розгляд справи по суті. Якщо ж дані заходи не мали позитивного ефекту, під час розгляду справи суд повинен детально вивчити матеріали справи, серед іншого - вік, стан здоров'я, поведінку партнерів, їх матеріальний стан, наявність у них дітей. При цьому, так само як і при розгляді справ про розлучення, суд при ухваленні рішення про розірвання цивільного партнерства може зобов'язати одну сторону надати постійну чи одноразову фінансову підтримку більш уразливій стороні, якщо існують відповідні обставини. Загалом, згідно з нормою «Закону про цивільне партнерство» 2004 р. суду ухвалює розрив цивільного партнерства за таких умов: 1) якщо поведінка партнерів унеможливлює подальше існування цивільного партнерства; 2) якщо партнери без поважних причин не проживають разом більш ніж два роки («два роки розлуки»); 3) якщо партнери проживають у режимі сепарації більш ніж два роки («два роки розлуки»), за умови взаємної згоди партнерів на розрив цивільного партнерства; 4) якщо партнери проживають у режимі сепарації більш ніж п'ять років («п'ять років розлуки»), при цьому взаємна згода партнерів на розірвання цивільного партнерства необов'язкова. Цікавим є той факт, що на відміну від офіційного шлюбу, зрада одного з партнерів (адюльтер), відповідно до «Закону про цивільне партнерство» 2004 р., не згадується як суттєва причина для розірвання цивільного партнерства. Однак суд може відмовити у розірванні цивільного партнерства, якщо встановить, що це призведе до суттєвого погіршення життя слабшої сторони або спричинить для неї вкрай тяжкі життєві труднощі. Після розгляду по суті заяви про розірвання цивільного партнерства, суд може ухвалити так зване «умовне рішення» (decree nisi). Це є своєрідною особливістю справ про розлучення та розірвання цивільного партнерства у Великій Британії, оскільки в інших країнах «загального права», такі рішення приймаються лише у справах щодо розлучення. «Умовне рішення», згідно з «Законом про цивільне партнерство» 2004 р. передбачає винесення судом рішення, яке вступить у законну силу у майбутньому, якщо не будуть виконані певні умови (надання суду доказів, заперечень, виконання певних дій та ін.). За законом, «умовне рішення» щодо розірвання цивільного партнерства може стати остаточним (decree absolute) через шість тижнів після свого оголошення, однак цей строк може бути і довшим. Разом з поняттям «умовне рішення», «Закон про цивільне партнерство» 2004 р. передбачає можливість залучати у справах про розірвання цивільного партнерства Королівського Проктора (Queen's Proctor), який на вимогу суду та за дорученням Генерального прокурора може брати участь у судовому розгляді. Королівський Проктор може перевіряти обставини справи про розірвання цивільного партнерства та інші суттєві факти на прохання третіх осіб або суду, запобігаючи можливості введення суду в оману та здійснюючи такий собі «державний контроль» на етапі між ухваленням «умовного рішення» та набуття їм статусу «остаточного рішення». Також Королівський Проктор може брати участь у справах по заяві про закінчення цивільного партнерства з причини смерті одного з партнерів або його анулювання. Окрім можливості подачі заяв про розірвання цивільного партнерства, його анулювання, закінчення цивільного партнерства на підставі смерті одного з партнерів або заяви про встановлення режиму сепарації, «Закон про цивільне партнерство» 2004 р. надає право цивільним партнерам та третім заінтересованим особам право звертатись до суду із заявами про встановлення юридичного факту (declarations). За допомогою таких заяв суд може підтвердити факт існування цивільного партнерства чи його відсутності у певний проміжок часу, визнати чи не визнати існування цивільного партнерства, укладеного за кордоном, або перевірити та встановити інші суттєві юридичні факти щодо цивільного партнерства. Особливістю розгляду таких заяв є передбачена законом можливість залучати до участі у справі офіс Генерального прокурора.

Північна Ірландія. Основними нормативно-правовими актами щодо цивільного партнерства у Північній Ірландії, в силу особливостей підпорядкування цієї частини Сполученого Королівства, є вже згаданий вище «Закон про цивільне партнерство» 2004 р. та підзаконні акти місцевого уряду, зокрема «Положення № 2 про шлюб та цивільне партнерство» (The Marriage and Civil Partnership (Northern Ireland) (№ 2) Regulations) 2020 р.

Цивільним партнерам у Північній Ірландії надається фактично той самий обсяг прав та обов'язків, як і в Англії та Уельсі, а норми законодавства є ідентичними. Відмінності полягають лише у тому, що справи щодо розриву, анулювання або закінчення цивільного партнерства у зв'язку із смертю одного із партнерів подаються не до судів по сімейних справах, як в Англії чи Уельсі, а до місцевих судів графств. Також існує застереження щодо права на трансформацію цивільного партнерства у традиційну форму шлюбу і навпаки.

У Північній Ірландії використати це право особи зможуть лише протягом 3-річного періоду, починаючи з кінця 2020 р.12

Шотландія. Основними нормативно-правовими актами щодо цивільного партнерства, в силу особливості цього регіону та його широкої автономії, є «Закон про шлюб та цивільне партнерство» (Marriage and Civil Partnership (Scotland) Act) 2014 р., «Закон про цивільне партнерство (Шотландія)»(Ст1 Partnership (Scotland) Act) 2020 р. та різноманітні підзаконні акти шотландського уряду, так звані «положення».

Незважаючи на наявність у Шотландії своїх окремих законів про цивільне партнерство, новели цих документів, знову-таки, відсилають до норм вже неодноразово згаданого «Закону про цивільне партнерства» 2004 р. Тобто, цивільні партнери у Шотландії мають такий самий об'єм прав та обов'язків, як і у інших частинах Сполученого Королівства, але з деякими незначними особливостями. Так, справи щодо розриву, анулювання або закінчення цивільного партнерства у зв'язку із смертю одного із партнерів подаються у першій інстанції до місцевих судів шерифств, а в апеляційній інстанції - до Сесійного Суду (Court of Session). Крім того, для подачі заяви про розрив цивільного партнерства особам не обов'язково чекати один рік з моменту реєстрації цивільного партнерства, як це передбачено у Англії, Уельсі чи Північній Ірландії13. Для подачі заяви про намір зареєструвати цивільне партнерство в Шотландії відсутня вимога про проживання не менше семи днів у межах територіально-адміністративної одинці, до відповідного органу якого особи планують дану заяву. Також від осіб, які досягли 16 років, не вимагається надання спеціального дозволу на укладення цивільного партнерства14.

Висновки

Сполучене Королівство, яке історично славиться своєю консервативністю у багатьох питаннях, за останні 20 років провело значну роботу щодо запровадження та удосконалення інституту цивільного партнерства. Це дало змогу максимально повно охопити нормами закону стосунки усіх категорій осіб, які перебувають у цивільному партнерстві. Фактично цивільні партнери були прирівняні у правах до подружніх пар. Різниця полягає скоріш у наявності під час реєстрації шлюбу обов'язкової спеціальної церемонії, урочистих промов та клятв, в іншому ж традиційні форми шлюбу та цивільне партнерство є майже ідентичними. Вдалою виявилась і ідея британських законодавців щодо можливості трансформації цивільного партнерства в шлюб та навпаки, а також впровадження концепції цивільного партнерства як альтернативи шлюбу не тільки для осіб однієї статі, а й для різностатевих та трансгендерних пар. Все це приводить до логічного умовиводу, що британське законодавство на сьогоднішній день є актуальним, прогресивним та таким, що має великий потенціал для рецепції в інші правопорядки.

Особливого значення може набути британський правовий досвід щодо врегулювання цивільного партнерства для України. Адже в українських нормативно-правових актах майже відсутні можливості та механізми для правового врегулювання фактичних шлюбних відносин. У вітчизняному законодавстві можна зустріти лише досить спірне визначення «чоловік та жінка, які проживають одною сім'єю без шлюбу» або «особи, які проживають однією сім'єю». Звісно, таке формулювання не відображає сучасний погляд правової науки на поняття «фактичні шлюбні відносин». Якщо проаналізувати чинні редакції Сімейного, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України, то можна знайти лише дев'ять статей загалом, що стосуються громадян, які проживають однією сім'єю без шлюбу. Вони гарантують лише деякі майнові права таких осіб (за умови додержання певних вимог) та право звертатись до суду щодо встановлення факту проживання осіб однією сім'єю. Тому останнім часом у українських правових колах триває жваве обговорення варіантів вирішення цієї проблеми, зокрема, шляхом запровадження інституту цивільного партнерства. У березні 2021 р. Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денисова у своїй щорічній доповіді про стан додержання та захисту прав та свобод людини та громадянина в Україні за 2020 р. вже не вперше вказала на необхідність розробки та прийняття у найближчому майбутньому відповідного рамкового закону про цивільне партнерство для одностатевих та різностатевих пар15. Тому в даному контексті ознайомлення з правовим досвідом Великої Британії щодо врегулювання цивільного партнерства виглядає досить доречним. Адже він є успішним, актуальним та результативним. Більшість норм відповідного британського законодавства змогли б підійти для українських реалій та стали б основою для клопіткої роботи з легалізації фактичних шлюбних відносин у формі цивільного партнерства на законодавчому рівні в Україні.

Разом із тим, враховуючи інтеграційні виклики сучасного світу, проблема правового регулювання фактичних шлюбних відносин, зокрема цивільного партнерства, є суттєвою і для міжнародного права. На даний момент більшість країн світу для правового регулювання фактичних шлюбних відносин обирають саме режим цивільного партнерства. Тому законодавство Великої Британії, як одне з найбільш успішно запроваджених у цій сфері, може стати основою для подальшої уніфікації норм щодо цивільного партнерства та бути корисним для розвитку міжнародного сімейного права.

Література

1 Булеца С.Б. Цивільне партнерство: види та особливості. Часопис цивілістики.2017. Вип. 27. С. 16-21.

2 Калітенко О.М. Цивільне (громадянське) партнерство як спосіб реалізації права фізичної особи на сім'ю. Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції: матеріали Міжнародної наук.- практ. конференції (м. Одеса, 20 травня 2016 р.). Одеса: Юридична література, 2016. С. 440-442.

3 Пилипенко Ю.О. Євроінтеграція України: зареєстроване партнерство як альтернатива зареєстрованого шлюбу. Шості юридичні диспути пам'яті Васьковського Є.В.2016 С. 327-330.

4 Ревуцкая Э.В. Зарегистрированное партнерство как основание создания семьи в законодательстве стран-членов Европейского Союза. Журнал «Legeasi Viata».- Respublica Moldova. 2017. № 9(309). С. 102-105.5 Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. 2-е вид., доп. і перероб. Київ: Україна, 2005. С. 480.

6 Калакура В.Я. Правове регулювання укладання шлюбу у міжнародному сімейному праві. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2012. № 2. С. 86-91.

7 Бурлай О.Є. Правовідносини подружжя у міжнародному приватному праві: дис. канд. юрид. наук. Київ: КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2007. С. 182.

8 Judgement of Supreme Court of the United Kingdom: R (on the application of Steinfeld and Keidan) (Appellants) v Secretary of State for International Development (in substitution for the Home Secretary and the Education Secretary) (Respondent) [2018] UKSC 32. URL: https://www.supremecourt.uk/cases/docs/uksc-2017-0060-judgement.pdf

9 Civil Partnerships, Marriage, Death (Registration etc.) Act 2019. URL: https://www.legislationt.gov.uk/ukpga/2019/12/section/2

10 Civil Partnership Act 2004. URL: https://www.legislationt.gov.uk/ukpga/2004/33/contents

11 The Civil Partnership (Opposite-sex Couples) Regulations 2019. URL: https://www.legislationt.gov.uk/uksi/2019/1458/con tents/made

12 The Marriage and Civil Partnership (Northern Ireland) Regulation 2020. URL: https://www.legislationt.gov.uk/uksi/2020/1143/ contents/made

13 Marriage and Civil Partnership (Scotland) Act 2014. URL: https://www.legislationt.gov.uk/asp/2014/5/contents

14 Civil Partnership (Scotland) Act 2020. URL: https://www.legislationt.gov.uk/asp/2020/15/contents

15 Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан захисту та додержання прав і свобод людини та громадянина в Україні за 2020 рік. URL: https://www.ombudsman.gov.ua/ua/page/secretariat/docs/presentations/

Размещено на Allbest.ru