Правове регулювання діяльності органів виконавчої влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання діяльності органів виконавчої влади в Україні

Костюк Н.П., доцент кафедри права Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ (м. Вінниця, Україна)

Анотація

У статті досліджено правове регулювання діяльності органів виконавчої влади. Проаналізовано закордонний досвід реформування державних установ, визначено основні напрями реформування органів виконавчої влади. Акцентовано увагу на тому, що органи виконавчої влади виступають ролі основного гаранта забезпечення прав і свобод людини і громадянина на території України. Досліджено напрями міжнародної практики організації та функціонування системи органів виконавчої влади, визначено основні напрямами реформування органів виконавчої влади в Україні. правовий виконавчий влада

Доведено, що законодавство про державну реєстрацію нормативно-правових актів потребує удосконалення. Констатовано, що тіньові відносини у сфері державного управління слід розглядати як ключову проблему в забезпеченні національної безпеки України. З огляду на це, доцільним є теоретичний і практичний пошук ефективних технологій протидії тінізації державної влади загалом та виконавчої зокрема, надання їй максимально можливого легального характеру. Лише такий системний підхід до вирішення проблеми державного і суспільного розвитку, на нашу думку, сприятиме реальному поліпшенню правового, політичного, духовно-культурного та економічного становища нашої держави.

Крім того, у статті звернуто увагу на позитивний досвід Польщі при реформуванні системи органів виконавчої влади.

Ключові слова: виконавча влада, правові форми діяльності центральних органів виконавчої влади, ефективність діяльності органів виконавчої влади, форми реалізації виконавчої влади, напрями реформування органів виконавчої влади, правотворча діяльність органів виконавчої влади, правозастосовна діяльність органів виконавчої влади.

Kostiuk N., Doctor of Law, Vinnitsa trade and economic Institution KNTEU (Vinnitsa, Ukraine)

TRANSLATING THE LEGAL REGULATION OF THE ACTIVITIES OF EXECUTIVE AUTHORITIES IN UKRAINE

The article examines the legal regulation of executive bodies, analyzes the foreign experience of reforming public institutions, identifies the main directions of reforming executive bodies, emphasizes that the executive acts as the main guarantor of human and civil rights and freedoms in Ukraine. The directions of the international practice of the organization and fun- cproblemtioning of the system of executive bodies are investigated, it is defined the main directions of reforming the executive branch in Ukraine. The article draws attention to the positive experience of Poland in reforming the system of executive power.

Thus, the formation of partnerships between the executive branch and the civil society sector will be the key to increasing trust in government and building a European system of public governance in Ukraine. An important task in reforming the system of public administration in the context of European integration is to review the principles of legal regulation of the sphere of the sphere of ensuring the activities of executive bodies in Ukraine.

Shadow relations in the field of public administration should be considered as a key problem in ensuring Ukraine's national security. It is expedient to theoretically and practically search for effective technologies to counteract the shadowing of state and executive power.

Such a systematic approach to solving the problem of state and social development will contribute to the real improvement of the legal, political, spiritual, cultural and economic situation of our state.

Keywords: executive power, legal forms of activity of central executive bodies, efficiency of activity of executive, form of realization of executive power bodies, directions of reformation of executive bodies, activity of executive bodies, activity of executive bodies.

Постановка проблеми. Формування партнерських відносин між виконавчою гілкою влади та сектором громадського суспільства стане запорукою підвищення довіри до влади та побудови європейської системи публічного врятування в Україні. Важливим завданням при реформуванні системи публічного управління в умовах євроінтеграції виступає перегляд засад правового регулювання сфери забезпечення діяльності органів виконавчої влади в Україні. Це свідчить про необхідність зміни концепції функціонування органів виконавчої влади як прозорого, підзвітного громадськості та побудованого на наукових принципах механізму організації та діяльності органів публічного управління, що, своєю чергою, викликає потребу дослідження стану правового регулювання діяльності органів виконавчої влади в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню правового регулювання діяльності органів виконавчої влади присвятили роботи багато знаних українських учених, з-поміж яких: В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, А. І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук, В.Ф. Гриценко, І. П. Голосніченко,

B. В. Зуй, А.А. Коваленко, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, Т.М. Кравцова, В.І. Курило, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенко, О.П. Рябченко, О.В. Скрипнюк,

C. Г. Стеценко, Ю.О. Фрицький, В.О. Шамрай, В.К. Шкарупа та інші.

Крім того, в українській науці суттєва увага приділяється проблемам організації і функціонування органів виконавчої влади. Попри підвищену увагу науковців до багатьох аспектів реформування виконавчої гілки влади, усе ж чимало питань залишаються нез'ясованими і потребують подальшої розробки. Потребує вдосконалення діяльність органів виконавчої влади в регіоні, що забезпечуватиме життєдіяльність народу України. Водночас, сьогодні відсутня теорія діяльності органів виконавчої влади, як важлива складова державного управління України. Немає спеціальних комплексних досліджень із зазначеної проблеми.

Формулювання цілей. Мета статті полягає в аналізі чинного законодавства України, що регулює діяльність органів виконавчої влади, узагальненні практики його реалізації, розробці пропозицій щодо шляхів удосконалення законодавства, яке регулює діяльність органів виконавчої влади в Україні, у контексті досвіду зарубіжних країн; оцінці сучасного стану заходів запобігання корупції та вироблення на цій основі науково обгрунтованих рекомендацій щодо реформування системи органів виконавчої влади.

Виклад основного матеріалу. Трансформуючи класичну теорію "розподілу влад", організацію публічної влади в Україні на сучасному етапі слід, розглядати, як: центральну (державну владу), яка здійснюється за принципом її поділу на три самостійні гілки, - законодавчу, виконавчу і судову; місцева влада - державна (виконавча) і самоврядна, у системі якої відокремлюються представницька і виконавча. Виконавча влада на сьогодні є відносно самостійною гілкою єдиної державної влади в Україні - атрибутом державно-владного механізму, побудованого за принципом розподілу влади та її здійснення поряд із законодавчою та судовою, тісно з ними взаємодіючи [1, с. 13]. У літературі даються різні визначення поняття виконавчої влади. У "Політологічному енциклопедичному словнику" міститься наступне визначення: "виконавча влада - одна з трьох гілок державної влачи, котра організовує і спрямовує внутрішню і зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини" [2, с. 47]. Виконавча влада (англ. executive power/rule), згідно з теорією "розподілу влад", - влада правозастосовна, на яку покладається функція виконання законів, що приймаються парламентом, тобто законодавчою владою [3, с. 17].

На підставі аналізу норм Конституції України можна стверджувати, що органи виконавчої влади відрізняються від. інших державних органів за своєю компетенцією. Органи виконавчої влади не приймають закони, як Верховна Рада, а забезпечують управління економікою всієї країни, вирішують усі управлінські справи [4]. Виконавчою владою охоплюються майже всі сфери суспільного життя: соціальна, економічна, бюджетно-фінансова, культурна, сфера забезпечення прав і свобод людини та громадянина, обороноздатності та національної безпеки України тощо. Масштаби функціонування виконавчої влади є найбільш широкими в державі. До сфери її безпосереднього видання належать величезні правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні та інші ресурси. Виконавча влада спирається на значну територію та контингенти людей, збройні сили, спеціалізовані примусові установи. Іншими словами, у ній сконцентрована фактична державна міць. Окрім того, виконавча влада від. інших гілок влади відрізняється за своїм призначенням, змістом діяльності. Організовувати реалізацію прийнятих законів - основний обов'язок, що покладається на органи виконавчої владик Виконавча влада становить широку сукупність державних органів та установ, які здійснюють владно-політичні та владно-управлінські функції у відповідній сфері і забезпечують реалізацію прийнятих законів і рішень на всій території країни. Саме у співвідношенні двох елементів (рішення та виконання) і проходить розподіл між представницькою й виконавчою гілками влади [5, с. 135]. Органи виконавчої влади мають державно-владні повноваження, без яких "орган держави втратив би свою специфіку, не зміг би виконувати покладені на нього завдання, забезпечити своє призначення в механізмі держави" [6, с. 128]. Обсяг і характер їх повноважень залежать від місця даного органу в системі органів виконавчої влади.

Виконавча влада відрізняється від інших гілок влади специфічними методами свої діяльності, що використовуються для досягнення її цілей. Вирішення завдань оптимальної організації і ефективної діяльності системи органів виконавчої влади не може обійтися без вирішення проблеми відповідальності органів державної влади за стан справ у сферах, за які вони відповідають. Питання їх відповідальності прямо пов'язане з питаннями компетенції і правового статусу органів виконавчої влади. Вихід українського суспільства із системної кризи потребує істотного підвищення ефективності державного управління, тобто підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади, що, своєю чергою, ставить питання про оптимальну організацію виконавчої влади. Так у вересні 2001 року була затверджена концепція програми діяльності Кабінету Міністрів України "Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 рр." [7]. Прийнято Тимчасовий регламент Уряду. Докорінно перебудована організаційна структура урядового апарату. Для підвищення ефективності діяльності Кабінету Міністрів України та координації діяльності центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики утворено п'ять урядових комітетів, які очолювали Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр і віцепрем'єр-міністри. Визначено склад, кожного урядового комітету [8]. Утворено Управління підготовки та організаційного проведення засідань Кабінету Міністрів України та урядових комітетів. Діяльність урядових комітетів як робочих органів Комітету Міністрів України підвищила ефективність роботи уряду та поліпшила координацію зусиль центральних органів виконавчої влади у формуванні та здійсненні державної політики. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 року були розподілені функціональні повноваження Прем'єр-міністра України, Першого віцепрем'єр-міністра України, віцепрем'єр-міністрів України [9]. Істотно змінилися форми організації Секретаріату. Очолювати Секретаріат став Державний секретар [10]. У цей період було вирішено питання з уніфікації форм і змісту проєктів документів, впроваджено нові стандарти супровідних документів, проєктів урядових рішень та інших документів. З метою реалізації громадянами конституційних прав та участі в управлінні державними справами і вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 4 січня 2002 року "Про порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" [11]. Суттєві зміни відбулися й у системі центральних органів виконавчої влади. Указами Президента України 1999 року визначені види центральних органів (міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом), їх правове положення, зменшена їхня кількість і уточнена субординація. Центральні органи зосередили свою роботу на аналізі, плануванні і організації соціально-економічного розвитку у сфері діяльності [12]. Ще одним нововведенням було утворення нового інституту державних секретарів міністерств [13]. У складі центральних органів виконавчої влади були утворені урядові органи державного управління. Урядові органи (департаменти, служби, інспекції) брали участь у реалізації державної політики у відповідній галузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади, здійснювали управління сферою або підгалуззю. Розпорядженням Президента України були затверджені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за здійснення завдань, визначених стратегією інтеграції України до Європейського Союзу [14]. Проте багато питань, ще потребували свого вирішення. Відповідно до Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 442 [15], з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, "усунення дублювання їхніх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління" було розпочато перший етап адміністративної реформи, відповідно до якого поєднаний галузевий і територіальний принципи управління і затверджено відп іовіді іу "схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" [16]. Як відомо, Концепція адміністративної реформи в Україні запропонувала закріпити на законодавчому рівні визначення понять, функціонального призначення та загальних субординаційних зв'язків центральних органів виконавчої влади. Виконавча влада, реалізується у двох напрямках: зовнішньому, спрямованому за межі країни, та внутрішньому, спрямованому всередину країни. Також виділяють дві форми реалізації виконавчої влади: правову та організаційну. Правова форма реалізації виконавчої влади втілюється у двох видах діяльності: правотворчість і застосування права. При цьому правотворча діяльність органів виконавчої влади реалізується в рамках так званої регламентарної влади - право уряду та інших органів виконавчої влади регулювати суспільні відносини нормативними актами (регламентами), юридична сила яких є нижчою за закони. Регламентарна влада, застосування права та організаційна форма є тими напрямками, саме завдяки яким здійснюється поточне управління державними справами. Саме тому, виконавчу владу, діяльність якої спрямована всередину країни, слід, визначити як управлінську [17].

Потрібно зазначити, що на сьогодні в юридичній науці немає єдності підходів щодо критеріїв класифікації форм діяльності органів державного управління. Організаційна діяльність не потребує повного й точного юридичного оформлення, не пов'язана з виконанням юридично значущих дій, тобто вони не тягнуть за собою правових наслідків. Наприклад, Міністерством юстиції України підготовлено проєкти: Загальної концепції правової реформи в Україні, яка спрямована на розвиток і реформування українського законодавства та системи права; Концепції реформи адміністративного права України; Цивільного процесуального кодексу України. Остаточно так і не прийняті надзвичайно важливі у цьому контексті закони України "Про закони та законодавчу діяльність", "Про нормативно-правові акти". Виникає нагальна потреба прийняття нормативного акта у вигляді закону, який би створив ієрархію підпорядкованості нормативноправових актів. Отже, у перспективі розвиток законодавства повинен здійснюватися з врахуванням таких чинників: 1) задоволення найважливіших суспільних потреб за допомогою законів, які готуються на підставі наукового аналізу та прогнозів; 2) законодавче забезпечення державних реформ і програм з найвагоміших напрямів економічного і соціального розвитку України [18]. Слід, погодитися з В.О. Костюком, який вважає, що правові форми діяльності будь-яких органів державного управління, у тому числі й центральних органів виконавчої влади, характеризується низкою ознак, які відрізняють їх від інших організаційних форм [19]. Отже, під. правовими формами діяльності центральних органів виконавчої влади України слід розуміти сукупність зовнішньо виражених юридично значущих дій, спрямованих на забезпечення законності правових приписів, їх відповідності змісту управлінської політики, а також сприяння досягненню цілей управлінського впливу.

Підписання у Варшаві 7 грудня 2014 року Меморандуму про співпрацю з підтримки реформи місцевого самоврядування у рамках державного візиту Президента України до Республіки Польща стало знаковою подією для України. Важливою віхою в питанні проведення реформ в Україні стала ініціатива лідерів Вишеградської четвірки (В-4) наприкінці 2014 року щодо технічної та консультаційної допомоги Україні у здійсненні політичних, макроекономічних та секторальних реформ. При цьому було вирішено, що кожна із країн В-4 візьме на себе опікунство над. певними сферами, а саме: Польща - у сфері децентралізації та реформування влади на регіональному рівні, а також у сфері управління та державної служби; Словаччина надаватиме допомогу у сфері енергетики та енергобезпеки; Чехія - у сфері реформування громадянського суспільства, освіти, а також ЗМІ; Угорщина - у сфері економічного розвитку країни, малого та середнього бізнесу, а також імплементації угоди про зовнішню торгівлю (Вишеградська четвірка - угрупування чотирьох центральноєвропейських країн: Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини. Створена 15 лютого 1991 року. Головна мета - інтеграція до євроатлантичних структур). В Україні слід, проводити реформування органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в процесі децентралізації, запозичивіи позитивний досвід Польщі, яка змогла в досить складний час подолати економічну кризу, побудувати ефективну систему органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Єжи Регульський отримує в жовтні 1989 року отримує посаду уповноваженого уряду з питань адміністративної реформи і прямо підпорядковується прем'єрові Польщі. Затверджується план, за яким: експерти розробляють закон про розподіл компетенцій між місцевою і центральною гілками влади, сенат працює над. зміною Конституції і опрацьовує чотири основні проєкти законів - про самоврядування, про працівників місцевого самоврядування, про урядову місцеву адміністрацію та про вибори, уряд, проводить ці реформи, у тому числі пакет реформ "шокової терапії" - дозвіл на банкрутство неефективних державних підприємств, заборона фінансування дефіциту державного бюджету центральним банком, скасування пільгових позик державним підприємствам і дозвіл на іноземні інвестиції (реформи були проведені негайно, і вони запустили ринкову економіку), паралельно був створений недержавний Фонд розвитку місцевої демократії (Fundacja Rozwoju Demokracji Lokalnej), який отримував кошти за кордоном й організовував навчання працівників місцевого самоврядування та забезпечував іироку просвітницьку кампанію по всій країні. У травні 1990 року реформа набула чинності разом із першими виборами до місцевих органів влади. У результаті був змінений головний принцип організації польського суспільства. Під час проведення реформ в Польщі діяв єдиний штаб реформ ("Urzad i Biuro Pelnomocnika Rzadu do spraw Reformy Samorzadu Terytorialnego") на чолі з Єжи Регульським - уповноваженим з питань реформи. При тому "Urzad" підпорядковувався безпосередньо Прем'єр-міністру, "Biuro" - структурі уряду. Паралельно в Сенаті працював Комітет з питань місцевого самоврятування ("Komisja Samorzadu Tery-torialnego Komitetu Obywatelskiego"). У громадському просторі діяв Фонд розвитку місцевої демократії. В Україні ця система не спрацювала, тому що в результаті незбалансованості реформи децентралізації і відсутності єдиного 'її центру, в реформі утворилися "чорні діри". Успішне впровадження польських реформ значною мірою завдячувало чіткому "поділу праці" між парламентом, урядом, експертами та неурядовими організаціями, які виступали як єдиний "штаб реформ". В Україні наявна значна кількість центрів управління реформами в центрі - при Президентові, Верховній Раді, Кабінеті Міністрів та Мінрегіоні, який відповідальний за процес реформ у сфері децентралізації. Притому відсутність координації та узгодженості роботи цих органів та відсутність єдиного центру управління на національному рівні в Україні значно ускладнюють процес реформ. При значній кількості центрів управління реформами в центрі, на регіонаявному рівні спостерігається недостатній рівень забезпечення управління і координації процесу. Наявні офіси реформ ще не стабілізувались і на стали в регіонах дієвими центрами з питань децентралізації.

Закордонний досвід реформування державних установ, на які покладені відповідні функції органів виконавчої влади дає можливість визначити, що реформування здійснюється, по-перше, завдяки оптимізації кількісного складу цих органів, і, по-друге, завдяки оптимізації функціональних обов'язків, з метою усунення дублювання завдань та функцій окремо взятих державних органів виконавчої влади. Напрями міжнародної практики організації та функціонування системи органів виконавчої влади необхідно використовувати при здійсненні адміністративної реформи в Україні з метою побудови дієвої, ефективної, здатної до виконання покладених завдань на органи, які складають систему виконавчої влади.

Основними напрямами реформування органів виконавчої влади є: наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її діяльності; нормативно-правове втілення в правові механізми реформування органів виконавчої влади ідеї "служіння народові"; запровадження нових форм і процедур діяльності органів виконавчої влади; удосконалення фінансово-правового забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади; удосконалення системи оцінювання ефективності діяльності органів виконавчої влади в Україні; контроль та нагляд за діяльністю органів виконавчої влади в Україні як напрям реформування; запровадження нової ідеології співпраці органів виконавчої влади з іншими гілками державної влади та органами місцевого самоврядування; удосконалення кадрової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і підвищення престижності державної служби. У зв'язку з чим перспективними поступовими кроками підвищення ефективності системи органів виконавчої влади в Україні визначені: реалізація заходів, спрямованих на наукове обгрунтування стратегічних засад побудови та діяльності державних органів; здійснення комплексу організаційно-функціональних та компетенційних заходів із ліквідації зайвих адміністративно-бюрократичних структур, радикального реформування системи публічних фінансів, делегування нових, ширших повноважень для демократично вибраних місцевих влад, підвищення ефективності всієї системи органів виконавчої влади; підвищення матеріально-технічного забезпечення органів виконавчої влади за рахунок використання коштів, вивільнених під час ліквідації структур, виконуючих дублюючі функції, а також ролі та місця, а також престижності державної служби в Україні; удосконалення підбору, підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи органів виконавчої влади і забезпечення доступу до неї всіх територіальних підрозділів означених органів, відповідно до виконуваних ними функцій; оптимізації взаємодії органів виконавчої влади на "горизонтальному" рівні; підвищення доступності державних послуг фізичним та юридичним особам; створення єдиного контрольно-наглядового органу за діяльністю органів, які становлять систему виконавчої влади, та посилення юридичної відповідальності державних службовців.

Висновки

Підсумовуючи все вищевикладене, слід зазначити, що системна та комплексна робота всіх центральних органів виконавчої влади в забезпеченні євроінтеграційних процесів в Україні дозволяє сподіватися на успішне та швидке вирішення проблем суб'єктами, відповідальними за забезпечення завдань, необхідних для набуття Україною євроінтеграційних процесів. Ідеться про повноправне членство України в ЄС. Такий процес потребує не тільки детального правового регулювання та чіткого нормативно-правового забезпечення, а й відповідної основи для прийняття та введення в дію цих правових норм. Отже, потрібно прискіпливо вивчити принципи діяльності Європейського Союзу та сформувати основні правові засади євроінтеграційної діяльності України загалом і центральних органів виконавчої влади зокрема.

На нашу думку, законодавство про державну реєстрацію нормативно-правових актів потребує удосконалення: необхідно припинити видавати міністерствами нормативно-правові акти, що не відповідають чинному законодавству, і направити їх до виконання та застосування. Також слід установити відповідальність керівників міністерств за такі неконституційні дії, а також нарешті дочекатися прийняття Закону України "Про нормативно-правові акти" та Закону України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення".

Констатовано, що тіньові відносини у сфері державного управління слід розглядати як ключову проблему в забезпеченні національної безпеки України. З огляду на це, доцільним є теоретичний і практичний пошук ефективних технологій протидії тінізації державної влади загалом та виконавчої зо рема, а також надати їй максимально можливого легального характеру. Лише такий системний підхід до вирішення проблеми державного і суспільного розвитку, на нашу думку, сприятиме реальному поліпшенню правового, політичного, духовно-культурного та економічного становища нашої держави.

Використані джерела

1. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України. Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / редкол.: В.Б. Авер'янов (голова) та ін. Київ: Видавництво "Юридична думка", 2004. 584 с.

2. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П Горбатенко.; за ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. 2-вид., доп. і перероб. Київ: Ґенеза, 2004. 736 с.

3. Адміністративне право України / за заг. ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй. Харків: Право, 2010. 624 с.

4. Конституції України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

5. Коліушко І. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні : монографія. Київ: Факт, 2002. 260 с.

6. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.

7. Концепція Програми діяльності Кабінету Міністрів України від 19.10.2001. Офіційний вісник України. 2001. № 40. Ст. 1812. (дата звернення: 24.02.2022)

8. Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 433 17 лютого 2000 р.: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 461. Офіційний вісник України. 2004. № 15. Ст. 1038. (дата звернення: 24.02.2022)

9. Про функціональні повноваження Прем'єр-Міністра України, Першого віцепрем' єр-міністра України, віцепрем' єр-міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 року № 1904. Урядовий кур'єр. 2002. 20 грудня. (дата звернення: 24.02.2022)

10. Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи: Указ Президента України від 29 травня 2001 року № 345. Урядовий кур'єр. 2001. 31 травня. (дата звернення: 24.02.2022)

11. Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року № 3. Офіційний вісник України. 2002. №2. Ст. 57. (дата звернення: 24.02.2022)

12. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99/ URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1572/99/ print; Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99. Урядовий кур'єр. 1999. 17 грудня. (дата звернення: 24. 02.2022)

13. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99. Урядовий кур'єр. 1999. 17грудня. (дата звернення: 24.02.2022)

14. Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу: Розпорядження Президента України від 27 червня 1999 р № 151 / 99-рп. Офіційний вісник України. 1999. № 27. Ст. 1323. (дата звернення: 24.02.2022)

15. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 10 вересня 2014 року № 442. Офіційний вісник України. 2014. № 74. Ст. 2105.

16. Котляревский С.А. Конституционное государство. Опыт политикоморфологического обзора. Санкт-Петербург: Типография Альтшулера, 1907. 252 с.

17. Зиновьев А.А. На пути к сверхобществу. Москва: Центрполиграф, 2000. 638 с.

18. Тихомиров Ю.А. Общая концепция развития российского законодательства. [изд. 2-е, перераб. и доп.]. Москва: изд. Института зак-ва и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации, 1995. 220 с.

19. Костюк В.О. Техніко-економічний аналіз діяльності підприємств міського господарства. Харків: Харк. нац. акад. міськ. госп-ва, 2010. 245 с.

20. References:

21. Averianov, V. B. (2004) Administratyvne pravo Ukrainy. Pidruch.: (Vol.1-2; Vol. 1) Zahalna chastyna / V. B. Averianov (Ed.) et al. Kyiv : Vydavnytstvo "Iurydychna dumka". [in Ukrainian].

22. Politolohichnyi entsyklopedychnyi slovnyk (2004) / Uporiadnyk V. P Horbatenko.; Yu. S. Shemshuchenko, V. D. Babkin, V. P. Horbatenko (Eds.). 2-vyd., dop. i pererob. Kyiv : Geneza. [in Ukrainian].

23. Administratyvne pravo Ukrainy (2010) / Yu. P. Bytiak, V. M. Harashchuk, V. V. Zui. Kharkiv : Pravo. [in Ukrainian].

24. Konstytutsii Ukrainy: pryiniata na piatii sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 chervnia 1996 roku. (1996) Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Information of Verkhovna Rada of Ukraine, 30, art. 141. [in Ukrainian].

25. Koliushko, I. (2002) Vykonavcha vlada ta problemy administratyvnoi reformy v Ukraini: monohrafiia. Kyiv : Fakt. [in Ukrainian].

26. Kolpakov, V. K., Kuzmenko, O. V. (2003) Administratyvne pravo Ukrainy: Pidruchnyk. Kyiv : Yurinkom Inter. [in Ukrainian].

27. Kontseptsiia Prohramy diialnosti Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 19.10.2001. (2001) Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official announcer of Ukrainian, 40, art. 1812. [in Ukrainian].

28. Pro vnesennia zmin do Postanovy Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 433 17 liutoho 2000 r.: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 14 kvitnia 2004 roku № 461. (2004) Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official announcer of Ukraine, 15, art. 1038. [in Ukrainian].

29. Pro funktsionalni povnovazhennia Prem'ier-Ministra Ukrainy, Pershoho vitse-prem'ier-ministra Ukrainy, vitse-prem'ier-ministriv Ukrainy: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13 hrudnia 2002 roku № 1904. (2002) Uriadovyi kur'ier, 2020,20 hrudnia - Governmental kur'er, 2020,20 december. [in Ukrainian].

30. Pro cherhovi zakhody shchodo dalshoho zdiisnennia administratyvnoi reformy: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 29 travnia 2001 roku № 345. Uriadovyi kur'ier, 2001, 31 travnia - Governmental kur'er, 2021, 31 may. [in Ukrainian].

31. Pro Poriadok opryliudnennia u merezhi Internet informatsii pro diialnist orhaniv vykonavchoi vlady: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 4 sichnia 2002 roku № 3. (2002) Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official announcer of Ukraine, 2, art. 57. [in Ukrainian].

32. Pro systemu tsentralnykh orhaniv vykonavchoi vlady: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 15 hrudnia 1999 r. № 1572/99. (1999) URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1572/99/ print; Pro zminy u strukturi tsentralnykh orhaniv vykonavchoi vlady: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 15 hrudnia 1999 roku № 1573/99. Uriadovyi kur'ier, 1999,17 hrudnia - Governmental kur'er, 1999,17december. [in Ukrainian].

33. Pro zminy u strukturi tsentralnykh orhaniv vykonavchoi vlady: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 15 hrudnia 1999 roku № 1573/99. (1999) Uriadovyi kur'ier, 1999,17hrudnia - Governmental kur'er, 1999,17 december. [in Ukrainian].

34. Pro perelik tsentralnykh orhaniv vykonavchoi vlady, vidpovidalnykh za zdiisnennia zavdan, vyznachenykh Stratehiieiu intehratsii Ukrainy do Yevropeiskoho Soiuzu: Rozporiadzhennia Prezydenta Ukrainy vid 27 chervnia 1999 r № 151/99-rp. (1999) Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official announcer of Ukraine, 1999, 27, art. 1323. [in Ukrainian].

35. Pro optymizatsiiu systemy tsentralnykh orhaniv vykonavchoi vlady: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 10 veresnia 2014 roku № 442. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official announcer of Ukraine, 2014, 74, art. 2105. [in Ukrainian].

36. Kotliarevskyi, S. A. (1907) Konstytutsyonnoe hosudarstvo. Oput polytyko-morfolohycheskoho obzora. Sankt-Peterbyrg : Typohrafyia Altshulera. [in Ukrainian].

37. Zynovev, A. A. (2000) Na puty k sverkhobshchestvu. Moskva : Tsentrpolyhraf. [in Russian].

38. Tykhomyrov, Yu. A. (1995) Obshchaia kontseptsyia razvytyia rossyiskoho zakonodatelstva. [yzd. 2-e, pererab. y dop.]. Moskva : yzd. Ynstytuta zak-va y sravnytelnoho pravovedenyia pry Pravytelstve Rossyiskoi Federatsyy. [in Russian].

39. Kostiuk, V. O. (2010) Tekhniko-ekonomichnyi analiz diialnosti pidpryiemstv miskoho hospodarstva. Kharkiv : Khark. nats. akad. misk. hosp-va. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru