Визнання недопустимими доказів, отриманих у ході контролю за вчиненням злочину, у кримінальних провадженнях щодо злочинів у сфері службової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визнання недопустимими доказів, отриманих у ході контролю за вчиненням злочину, у кримінальних провадженнях щодо злочинів у сфері службової діяльності

Гладій Є.В.

здобувач кафедри кримінального процесу

Національної академії внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

допустимість доказ злочин кримінальний

Мета статті - розглянути проблеми забезпечення допустимості доказів, отриманих у ході здійснення контролю за вчиненням злочину під час кримінальних проваджень щодо злочинів у сфері службової діяльності. Увагу акцентовано на тому, що інститут негласних слідчих (розшукових) дій має подвійний оперативно-розшуковий та кримінальний процесуальний зміст, оскільки оперативно-розшукові заходи було покладено в основу негласних (слідчих) розшукових заходів шляхом трансформації порядку їх проведення, що різниться суб'єктами та напрямами подальшого використання отриманих відомостей. Зазначено, що складна й недостатньо вивчена процесуальна сутність контролю за вчиненням злочинів спричиняє проблеми в забезпеченні допустимості доказів, отриманих під час його проведення. З'ясовано, що Кримінальний процесуальний кодекс України визначає спеціальний критерій недопустимості доказів, отриманих під час контролю за вчиненням злочину внаслідок провокування особи на вчинення цього злочину з боку правоохоронних органів. Методологія. На підставі аналізу матеріалів кримінальних проваджень встановлено, що провокація злочину часто є обставиною, що виключає допустимість доказів, і стає підставою для винесення виправдувальних вироків. Наукова новизна. Доведено, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, провокація злочину наявна тоді, коли працівники правоохоронних органів не обмежуються пасивним встановленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збирання відповідних доказів і, за наявності на те підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особу до вчинення злочину, підриваючи принцип справедливості судового розгляду. Аргументовано потребу застосування критеріїв розмежування допустимого втручання та провокації в ході контролю за вчиненням злочину, які сформовано за практикою Європейського суду з прав людини. Розглянуто типові порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення контролю за вчиненням злочину, що спричиняє, зокрема, недостатній рівень урегульованості відомчими підзаконними актами порядку проведення та фіксації негласних слідчих (розшукових) дій. До таких порушень за результатами аналізу слідчої та судової практики належать: 1) провокація злочину - випадки, коли задіяні посадові особи, що є або працівниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінального провадження по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на вчинення злочину, який в іншому випадку не було б учинено, задля того, щоб уможливити виявлення злочину, тобто отримати докази й відкрити кримінальне провадження (відповідно до практики Європейського суду з прав людини); 2) відсутність у матеріалах кримінального провадження належних процесуальних документів, які засвідчують право оперативних працівників здійснювати контроль за вчиненням злочину; 3) порушення в обранні способів і порядку фіксації ходу та отриманих під час контролю за вчиненням злочину відомостей. Висновки. Підсумовано, що недосконалість нормативного регулювання контролю за вчиненням злочину в положеннях Кримінального процесуального кодексу України й підвідомчих актах призводить до процесуальних і тактичних помилок зі сторони обвинувачення в процесі їх проведення. Своєю чергою це призводить до недопустимості використання в судовому провадженні під час доказування отриманих відомостей. Унаслідок цього зводяться нанівець зусилля та ресурси правоохоронної системи, відбувається порушення конституційних прав особи не бути підданою кримінальному покаранню, доки вину не буде доведено в законному порядку.

Ключові слова: контроль за вчиненням злочину; спеціальний слідчий експеримент; провокація злочину; допустимість доказів; доказування.

Hladii Ye. - Researcher of the Department of Criminal Procedure of the National Academy of Internal Affairs, Kyiv, Ukraine

Recognition of Evidence Inadmissible Obtained during the Control of the Commitment of an Offence in Criminal Proceedings in the Field of Official Activity

Abstract

Purpose. The article is devoted to the problems of ensuring the admissibility of evidence obtained as a result of control over the commission of a crime during criminal proceedings in the sphere of official activity. The paper is concerned with the fact that the institute of covert investigative (search) activities has a double operational-search and criminal procedural nature. Due to the factor that operational-search measures were the basis for covert investigative (search) activities by transforming the order of the conduct, which differs between subjects and directions of further application of information. It is noted that the complex and insufficiently studied procedural nature of control over the commission of crimes causes problems in the process of ensuring the admissibility of evidence obtained during the process of its realization. Methodology. It is stated that the Criminal Procedure Code of Ukraine defines a special requirement of inadmissibility of evidence obtained during the control over the commission of a crime as a result of provoking a person to commit this crime by law enforcement agencies. Based on the analysis of the materials of criminal proceedings, it is noted that the provocation of a crime is often a circumstance that excludes the admissibility of evidence, and becomes the basis for judgement of acquittal. Scientific novelty. It is emphasized that according to the case law of the European Court of Human Rights, provocation of a crime occurs when law enforcement officers are not limited to passively establishing the circumstances of a person's possible crime in order to gather relevant evidence. If there are grounds, bringing the person to justice but inciting this person to commit a crime, violating the principle of fair trial. The necessity to support the application in the criteria of delimitation of permissible interference and provocation at the procedure to control over the commission of a crime, which is formed according to the practice of the European Court of Human Rights. The typical violations of the requirements of the criminal procedure law in the control over the commission of a crime are provided. In particular, this process is facilitated by the insufficient level of regulation of departmental laws of the procedure for conducting and recording the covert investigative (search) activities. According to the analysis to such offences belong the investigative and judicial practice: 1) a crime provocation including cases where the involved officials, who are employees of security agencies, or persons acting on their behalf, do not limit their activities only with the investigation of the criminal case on the merits implicit way and affect the subject with the purpose to provoke the person to the crime. In other cases such offence would not be committed in order to enable detection of crime, obtain evidence and to institute criminal proceedings (under the practice of the European Court of Human Rights); 2) the absence in the materials of criminal proceedings of an appropriate procedural documents certifying the right of agents to exercise control over the commission of a crime; 3)the violation in the choice of measures, procedure for recording the course and information obtained during the control of the crime. Conclusion. The author has concluded that the imperfection of the normative regulation of control over the commission of a crime in the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine and subordinate acts leads to procedural and tactical errors in the prosecution during the implementation. As the result, it is inadmissible to apply in a court proceeding the evidentiary information collected in an illegal way.

Keywords: control over the commission of a crime; special investigative experiment; provocation of a crime; admissibility of evidence; proof.

Вступ

Чинний КПК України передбачив новий для доктрини вітчизняного кримінального процесу інститут негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), який має подвійну оперативно-розшукову та кримінальну процесуальну сутність, оскільки оперативно-розшукові заходи, що знаходяться за межами актуальної кримінальної процесуальної форми, було покладено в основу НСРД шляхом трансформації порядку їх проведення, що різниться суб'єктами та напрямами подальшого використання отриманих відомостей. Унаслідок такого підходу НСРД можуть проводити як з метою розслідування злочинів, так і з метою пошуку й фіксації інформації стосовно злочинів, що готують, чи осіб, які готують вчинення злочину. Серед таких процесуальних дій слід виокремити також контроль за вчиненням злочину.

Мета та завдання дослідження

Мета статті - дослідити загальноправове регулювання та виокремити типові для слідчо-судової практики процесуальні помилки проведення контролю за вчиненням злочину як НСРД в кримінальному провадженні України.

Теоретико-правові засади й певні проблеми провадження НСРД, зокрема й контролю за вчиненням злочину, були у фокусі наукових досліджень низки вчених, серед яких: Ю.П. Аленін, Б.І. Бараненко, О.А. Білічак, Р.І. Благута, В.В. Гевко, А.В. Іщенко, В.А. Колєснік, Н.С. Карпов, В.Т. Маляренко, Д.О. Моцний (Motsnyi, & Davydenko, 2018). Д.І. Никифорчук, М.А. Погорецький, І.В. Сервецький, Г.П. Середа, О.Б. Сибаль (Sybal, 2020), В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, Ю.М. Чорноус, М.Є. Шумило та ін.

Виклад основного матеріалу

Наукова спільнота стримано ставиться до оцінювання якості процесуального регламентування НСРД. Наявний рівень унормування відповідних положень у КПК України не задовольняє потреби слідчої практики. Водночас слушно зауважує Ю.М. Чорноус, що правове врегулювання контролю за вчиненням злочину в кримінальному процесі не усуне в повному обсязі проблеми його практичного здійснення. Для успішної реалізації органами досудового розслідування та оперативними підрозділами кримінальних процесуальних норм необхідно розробити науково обґрунтовані методичні рекомендації, оскільки дії щодо контролю за вчиненням злочину введено в кримінальний процес, виконання зазначеного вище завдання слід покласти на криміналістику, одним із напрямів якої є забезпечення слідчих (розшукових) дій (Chornous, 2017, p. 168-239].

Складна й недостатньо опрацьована процесуальна сутність контролю за вчиненням злочинів спричиняє низку проблем, пов'язаних із забезпеченням допустимості доказів, отриманих під час її проведення. Згідно зі ст. 86 КПК України, доказ визнають допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому КПК України. Водночас у ст. 87 КПК України визначено, що «недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК України, «під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані в кримінальному провадженні» ("Kryminalnyi protsesualnyi kodeks", 2012). Тобто це положення визначає також спеціальний критерій недопустимості доказів, отриманих унаслідок контролю за вчиненням злочину.

Аналіз слідчої та судової практики дає підстави виокремити типові та найпоширеніші порушення в ході контролю за вчиненням злочину, які на стадії судового розгляду виключають можливість оперувати отриманими в процесі їх проведення відомостями під час постановлення обґрунтованого й мотивованого судового рішення. Серед таких чільне місце посідає провокація злочину з боку правоохоронних органів, про яку йдеться в ст. 271 КПК України. Правоохоронні органи України, зауважував М. А. Погорецький, систематично застосовують провокації вчинення злочинів, передусім корупційних і пов'язаних із незаконним обігом наркотичних коштів. Здебільшого це відбувається в межах контролю за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України). Науковець висловлює занепокоєння, що 56 % опитаних прокурорів, 65 % слідчих і 72 % оперативних працівників вважають за доцільне розширити можливості застосування провокації в правоохоронній діяльності (Pohoretskyi, 2016). Аналіз вивчених матеріалів кримінальних проваджень засвідчує, що провокація злочину часто є обставиною, що виключає допустимість доказів, як наслідок - це стає підставою для винесення виправдувальних вироків.

Провокацією в контексті нашого дослідження та в межах практики ЄСПЛ слід вважати випадки, коли задіяні посадові особи, які є або працівниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінального провадження по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на вчинення злочину, який в іншому випадку не було би вчинено, задля того щоб уможливити виявлення злочину, тобто отримати докази й відкрити кримінальне провадження. ЄСПЛ зауважує, що негласні операції слід проводити пасивним шляхом за відсутності тиску на заявника для вчинення ним злочину. Оцінюючи дії працівників правоохоронних органів у вчиненні злочину, ЄСПЛ вивчає момент початку здійснення ними відповідного заходу, щоб визначити, чи «приєдналися» вони до злочину, який особа вже почала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку, чи своїми навмисними діями спровокували особу на вчинення такого злочину ("Rishennia Yevropeiskoho Sudu", 2010).

Провокація злочину здебільшого відбувається тоді, коли працівники правоохоронних органів не обмежуються пасивним встановленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збору відповідних доказів і, за наявності на те підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особу до вчинення злочину, що підриває принцип справедливості судового розгляду. ЄСПЛ акцентує, що ситуація, коли особу підштовхують представники держави, які мають не допускати вчинення злочинів, до його вчинення, а потім її притягують до кримінальної відповідальності за це, не відповідає справедливому судовому розгляду.

Аби правильно розмежовувати в кожному випадку допустиме втручання та провокацію, ЄСПЛ пропонує алгоритм перевірки, який передбачає відповідь на два питання: a) чи обмежилися представники правоохоронного органу «переважно пасивною поведінкою», чи порушили такі межі; б) питання про те, чи мав заявник реальну можливість повідомити про провокацію з боку правоохоронних органів під час національного розгляду, і як національні суди відреагували на цю заяву (п. 67-79 рішення ЄСПЛ у справі «Банніков проти Росії») ("Rishennia Yevropeiskoho Sudu", 2010).

Отже, у своїх рішеннях ЄСПЛ розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду необхідно з'ясувати, чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи відбулося з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, вияв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище від середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були в правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особа була втягнута в злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. Тягар доведення того, що підбурення не було, покладають на сторону обвинувачення ("Postanova Kasatsiinoho", 2021).

Наприклад, у матеріалах справи № 626/407/17 Красноградського районного суду встановлено, що «свідок ОСОБА_10 та ОСОБА_6 самі були ініціаторами телефонних розмов, зустрічей, передачі коштів обвинуваченій ОСОБА_4, що свідчить про те, що саме правоохоронні органи через ОСОБА_10 та ОСОБА_6 явно схиляли обвинувачених до протиправних дій, хоча не було об'єктивних доказів для припущення, що ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 займаються незаконною діяльністю. Також встановленим є факт, який підтверджений доказами у справі, що єдиним джерелом інформації щодо корупційної діяльності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були заяви ОСОБА_10 та ОСОБА_6. У справі немає доказів, які підтверджували б, що обвинувачені раніше вчиняли діяння, пов'язані з корупцією.

У зв'язку з викладеним, проаналізувавши показання ОСОБА_6 та ОСОБА_10, надані в судовому засіданні, а також їх заяви в правоохоронні органи, суд вважає, що вони мали провокативний характер, який був спланований правоохоронними органами. У цьому випадку дії свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_6 були спрямовані на підбурювання злочину, а тому суд вважає, що таке кримінальне провадження не було б відкрите, якби не дії свідків. Тобто відбулася провокація, яка порушує п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене полягало в тому, що ОСОБА_6 взагалі не збирався писати заяву до правоохоронних органів, оскільки в нього ніхто кошів не вимагав, а написав її тільки після спілкування з працівниками СБУ, що приїхали до нього додому, також є певні розбіжності з приводу дати її написання, відповідної реєстрації та строків внесення її в ЄРДР.

Стосовно заяви ОСОБА_10 на підставі його свідчень можна стверджувати, що він її також написав через кілька днів після офіційного звернення до СБУ, спершу таку заяву в нього не прийняли, натомість дали два диктофони для запису розмови, і тільки через кілька днів після її прослуховування його викликали для написання письмової заяви, яка також жодної процедури офіційної реєстрації не пройшла ("Vyrok Krasnohradskoho", 2019).

Ще одне поширене порушення пов'язане з відсутністю належних процесуальних документів, що засвідчували б право працівників оперативних підрозділів здійснювати контроль за вчиненням злочину в передбаченій КПК України формі. Уже згадувана вище дуальна сутність НСРД у деяких випадках також призводить до неправильного трактування та, як наслідок, перевищення оперативними підрозділами їхніх повноважень, передбачених саме КПК України, а не Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», або з власної ініціативи, або ж за дорученням слідчого або прокурора. Відповідно до ст. 41 КПК України, НСРД в кримінальному провадженні проводять оперативні працівники лише за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ і підрозділ внутрішнього контролю НАБУ - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ("Nakaz Heneralnoi prokuratury", 2012). Крім цього, судова практика містить приклади виходу за межі повноважень у питаннях, пов'язаних із НСРД, слідчим і прокурором.

Відповідно до вироку Слов'янського міськрайонного суду від 1 листопада 2019 року у справі № 243/6086/18, «на думку суду, прокурором порушено імперативний припис ст. 275 КПК України, якою визначено повноваження виключно слідчого у кримінальному провадженні щодо залучення осіб до конфіденційного співробітництва. Суд зауважує, що залучення ОСОБА_3 до конфіденційного співробітництва, яке було здійснене постановою прокурора від 16 січня 2018 року, відбулося шляхом реалізації прокурором повноважень, не передбачених КПК України.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 640/6847/15-к від 16 жовтня 2019 року, якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних і залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НС(Р)Д, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог статті 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД в комплексі з розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими» ("Vyrok Slovianskoho", 2019).

Також значна кількість виправдувальних вироків, що постановляють за результатами судового розгляду матеріалів кримінальних проваджень, у яких проводили контроль за вчиненням злочину, пов'язана із порушеннями щодо способів і порядку фіксації перебігу й отриманих у ході контролю результатів.

Наприклад, у виправдувальному вироку Болградського районного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 497/1260/18, «...при проведенні цих процесуальних дій: НСРД - аудіо - відеоконтроль особи як 26 березня 2018 року, так і 30 березня 2018 року не було дотримано всіх вимог КПК України з огляду на таке. Старшим оперативним уповноваженим було складено ці протоколи про результати негласної слідчої (розшукової) дії, але не зафіксовано в протоколі НСРД ходу цієї процесуальної дії. Тобто системно не відображено весь перебіг процесуальної дії, старший оперативний уповноважений обмежився відображенням лише отриманих під час НСРД результатів».

Під час проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину, не було зазначено:

дату й час, коли особа, залучена до конфіденційного співробітництва, прибула в приміщення відповідного оперативного підрозділу для участі в НСРД - контролі за вчиненням злочину;

хто конкретно з оперативних працівників чи залучених спеціалістів встановлював на цю особу спеціальне для аудіо-, відеоспостережне обладнання;

яке конкретно обладнання для аудіо- чи відеоспостереження було встановлено на особу (не зазначено назву й технічні характеристики цього обладнання);

час, коли ця особа вийшла з приміщення оперативного підрозділу, і маршрут її пересування для зустрічі з особою, щодо якої проводять НСРД, - контроль за вчиненням злочину;

не зазначено маршрут повернення особи після проведення контролю за вчиненням злочину до оперативного підрозділу;

не зазначено співробітника оперативного підрозділу, який безпосередньо знімав обладнання для відеоспостереження з особи, залученої до конфіденційного співробітництва;

не зазначено присутніх під час цих дій осіб ("Vyrok Bolhradskoho", 2019).

Оскільки відповідно до положень КПК України аудіо- та відеофіксація, зокрема НСРД, є необхідною, то відбувається також порушення правил щодо цих форм фіксації ходу та результатів контролю за вчиненням злочину. Зокрема, «під час апеляційного розгляду колегією суддів досліджено долучений прокурором лист заступника начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 15 серпня 2019 року, з якого вбачається, що в процесі проведення заходів з аудіо-, відеоконтролю в кримінальному провадженні № 42016000000002150 використовували технічні засоби, які знаходяться на матеріальному обліку в Департаменті оперативно-технічних заходів Служби безпеки України й були відповідно закамуфльовані.

Розголошення інформації про технічні засоби, які використовували для проведення НСРД, може призвести до розшифровки форм і методів роботи Служби безпеки України. Саме тому дані про їх використання не зазначені в протоколах. Отже під час апеляційного розгляду колегія суддів встановила, що наявні в матеріалах кримінального провадження технічні носії інформації... на яких зафіксовано хід і результати НСРД стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42016000000002150, є копіями.

Оригінали матеріалів з аудіо-, відеоконтролю цих осіб. до матеріалів кримінального провадження не долучено та стороною обвинувачення в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту не відкриті.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 99, ч. 3 ст. 107 та ч. 4 ст. 254 КПК України (у редакції від 13 квітня 2012 року № 4651-VI), відповідно до яких виготовлення копій протоколів про проведення НСРД та додатків до них не допускається, колегія суддів доходить висновку, що наявні в матеріалах кримінального провадження копії технічних носіїв інформації... в розумінні ст. 86 КПК України не можуть бути визнані допустимими доказами» ("Ukhvala Kyivskoho", 2019).

Вважаємо, що типові порушення під час проведення НСРД також пов'язані з недостатнім рівнем регулювання відомчими підзаконними актами порядку проведення та фіксації НСРД. Наприклад, нині немає жодних законодавчих актів, що регулювали б процедуру та правові питання порядку й тактики проведення такої форми контролю за вчиненням злочину, як спеціальний слідчий експеримент. В Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 року визначено лише поняття окремих форм контролю за вчиненням злочину. Зокрема, спеціальний слідчий експеримент визначено як створення слідчим й оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки справжніх намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину. Надалі в тексті Інструкції викладено загальні положення щодо санкціонування, порядку проведення та фіксації НСРД, увагу не акцентовано на особливостях здійснення кожної окремо ("Nakaz Heneralnoi prokuratury", 2012).

Наукова новизна

У статті визначено, що, відповідно до практики ЄСПЛ, провокація злочину наявна тоді, коли працівники правоохоронних органів не обмежуються переважно пасивним встановленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збирання відповідних доказів і, за наявності на те підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особу до вчинення злочину, підриваючи принцип справедливості судового розгляду. Аргументовано потребу застосування критеріїв розмежування допустимого втручання та провокації в ході контролю за вчиненням злочину, які сформовано за практикою ЄСПЛ. Розглянуто типові порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення контролю за вчиненням злочину, що спричиняє, зокрема, недостатній рівень урегульованості відомчими підзаконними актами порядку проведення та фіксації негласних слідчих (розшукових) дій.

Висновки

Недосконалість нормативного регулювання контролю за вчиненням злочину в положеннях КПК України й підвідомчих актах призводить до процесуальних і тактичних помилок зі сторони обвинувачення в процесі їх проведення. До таких порушень за результатами аналізу слідчої та судової практики належать: 1) провокація злочину як випадки, коли задіяні посадові особи, що є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінального провадження по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на вчинення злочину, який в іншому випадку не було би вчинено, задля того щоб уможливити виявлення злочину, тобто отримати докази й відкрити кримінальне провадження (відповідно до практики ЄСПЛ); 2) відсутність у матеріалах кримінального провадження належних процесуальних документів, які засвідчують право оперативних працівників здійснювати контроль за вчиненням злочину; 3) порушення в обранні способів і порядку фіксації ходу та отриманих під час контролю за вчиненням злочину відомостей. Такі порушення своєю чергою призводять до недопустимості використання в судовому провадженні під час доказування отриманих відомостей. Тож зводяться нанівець зусилля та ресурси правоохоронної системи, а також відбувається порушення конституційних прав особи не бути підданою кримінальному покаранню, доки вину не буде доведено в законному порядку.

Тому перспективним напрямом подальшого дослідження є наукове розроблення питань удосконалення нормативного забезпечення контролю за вчиненням злочину, зокрема з обов'язковим урахуванням актуальної практики ЄСПЛ.

References

1. Chornous, Yu.M. (2017). Kryminalistychne zabezpechennia rozsliduvannia zlochyniv [Forensic support of crime investigation]. Vinnytsia: Nilan-LTD [in Ukrainian].

2. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: vid 13 kvit. 2012 r. No. 4651-VI [Criminal Procedural Code of Ukraine from April 13, 2012, No. 4651-VI]. (n.d.). zakon0.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/lws/show/4651-17 [in Ukrainian].

3. Motsnyi, D.O., & Davydenko, S.V. (2018). Provokatsiia vchunennia zlochuny pru provedenni nehlasnuh slidchuh (rozshykovukh) dii v konteksti zakhustu prav liudunu [Provocation of Committing a Crime During the Conduction of Covert Investigative Actions concerning the Protection of Human Rights]. Forum prava, Forum of Law, 2, 90-97. doi: http://doi.org/10.5281/zenodo.1286093 [in Ukrainian].

4. Nakaz Heneralnoi prokuratury Ukrainy, MVS Ukrainy, Sluzhby bezpeky Ukrainy, Administratsii derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy, Ministerstva finansiv Ukrainy, Ministerstva yustytsii Ukrainy "Pro zatverdzhennia Instruktsii pro orhanizatsiiu provedennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii ta vykorystannia yikh rezultativ u kryminalnomu provadzhenni": vid 16 lystop. 2012 r. No. 114/1042/516/1199/936/1687/5 [order of the Prosecutor General's Office of Ukraine, Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Security Service of Ukraine, State Border Guard Service of Ukraine, Ministry of Finance of Ukraine, Ministry of Justice of Ukraine "On approval of the Instruction on organization of covert investigative (search) actions and use of their results in criminal proceedings" from November 16, 2012, No. 114/1042/516/1199/936/1687/5]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12#Text [in Ukrainian].

5. Pohoretskyi, M.A. (2016). Zastosuvannia provokatsii v khodi nehlasnykh rozsliduvan: pytannia pravomirnosti [The use of provocation in covert investigations: the question of legality]. Visnyk kryminalnoho sudochynstva, Bulletin of criminal proceedings, 1, 33-43 [in Ukrainian].

6. Postanova Kasatsiinoho kryminalnoho sudu Verkhovnoho sudu vid 15 veres. 2021 r. u spravi No. 314/2926/17 [Resolution of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court of September 15, 2021 in the case No. 314/2926/17]. (n.d.). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/ [in Ukrainian].

7. Rishennia Yevropeiskoho Sudu z prav liudyny u spravi "Bannikov proty Rosii" vid 4 lystop. 2010 r. [Judgment of the European Court of Human Rights in the case of Bannikov v. Russia of November 4, 2010]. (n.d.). ips.ligazakon.net. Retrieved from https://ips.ligazakon.net/document/SOO01077 [in Ukrainian].

8. Sybal, O.B. (2020). Kontrol za vchunenniam zlochuny: kruminalno-pravovyi aspekt [Law enforcement control over the commission of a crime: criminal law aspect]. Yuruduchnyi naykovyi elektronnyi zurnal Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, Legal scientific electronic journal of Zaporizhia National University, 10, 337-342 doi: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2020-3/81 [in Ukrainian].

9. Ukhvala Kyivskoho apeliatsiinoho sudu vid 21 zhovt. 2019 r., sprava No. 761/34909/17 [The decision of the Kyiv Court of Appeal of October 21, 2019, case No. 761/34909/17]. (n.d.). zakononline.com.ua. Retrieved from https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/85389209 [in Ukrainian].

10. Vyrok Bolhradskoho raionnoho sudu Odeskoi oblasti vid 27 lystop. 2019 r. u spravi No. 497/1260/18 [The verdict of the Bolgrad district court of Odessa region from November 27, 2019 in case No. 497/1260/18]. (n.d.). zakononline.com.ua. Retrieved from https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/85968502 [in Ukrainian].

11. Vyrok Krasnohradskoho raionnoho sudu Kharkivskoi oblasti vid 10 grud. 2019 r. u spravi No. 626/407/17 [The verdict of the Krasnograd district court of the Kharkiv region from December 10, 2019 in case No. 626/407/17]. (n.d.). zakononline.com.ua. Retrieved from https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/86259096 [in Ukrainian].

12. Vyrok Slovianskoho miskraionnoho sudu Donetskoi oblasti vid 1 lystop. 2019 r. u spravi No. 243/6086/18 [The verdict of the Slovyansk city district court of Donetsk region from November 1, 2019 in case No. 243/6086/18]. (n.d.). zakononline.com.ua. Retrieved from https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/77403415 [in Ukrainian].

Список використаних джерел

1. Чорноус Ю.М. Криміналістичне забезпечення розслідування злочинів: монографія. Вінниця: Нілан-ЛТД, 2017. 492 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/lws/show/4651-17.

3. Моцний Д.О., Давиденко С.В. Провокація вчинення злочину при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій у контексті захисту прав людини. Форум права. 2018. № 2. С. 90-97. doi: http://doi.org/10.5281/zenodo.1286093.

4. Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні: наказ Генеральної прокуратури України, МВС України, Служби безпеки України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листоп. 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12#Text.

5. Погорецький М.А. Застосування провокації в ході негласних розслідувань: питання правомірності. Вісник кримінального судочинства. 2016. № 1. С. 33-43.

6. Постанова Касаційного кримінального суду Верховного суду від 15 верес. 2021 р. у справі № 314/2926/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua.

7. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Банніков проти Росії» від 4 листоп. 2010 р. URL: https://ips.ligazakon.net/document/SOO01077.

8. Сибаль О.Б. Контроль за вчиненням злочину: кримінально-правовий аспект. Юридичний науковий електронний журнал Запорізького національного університету. 2020. № 10. С. 337-342. doi: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2020-3/81.

9. Ухвала Київського апеляційного суду від 21 жовт. 2019 р., справа № 761/34909/17. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/85389209.

10. Вирок Болградського районного суду Одеської області від 27 листоп. 2019 р. у справі № 497/1260/18. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/85968502.

11. Вирок Красноградського районного суду Харківської області від 10 груд. 2019 р. у справі № 626/407/17. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/86259096.

12. Вирок Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 листоп. 2019 р. у справі № 243/6086/18. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/77403415.

Размещено на Allbest.ru