Реалії застосування інституту медіації у кримінальних провадженнях в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалії застосування інституту медіації у кримінальних провадженнях в Україні

Наталя Омелянівна Турман, кандидат юридичних наук, асистент кафедри Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Статья посвящена анализу теоретических наработок, законодательной базы и практической сферы применения института медиации в уголовном процессе Украины. Проанализированы положительные и отрицательные черты, преимущества и недостатки законодательного закрепления и практического применения института медиации при осуществлении уголовных дел. Очерчены законодательные пробелы и негативные факторы, влияющие на надлежащее воплощение институт медиации в практическую сферу. Сформулированы выводы и предложения, направленные на усовершенствование уголовного процессуального законодательства в указанной сфере.

Ключевые слова: уголовный процесс, уголовное производство, соглашения, соглашение о примирении, процедура примирения, медиация, медиатор.

Summary

Key words: criminal procedure, criminal proceedings, agreements, agreement on reconciliation, conciliation procedure, mediation, mediator.

Постановка проблеми

Інститут медіації, його позитивні та негативні риси, переваги та недоліки законодавчого закріплення процедури застосування в різних сферах правової системи і у кримінальному процесі України зокрема, вже тривалий час є предметом аналізу та обговорень у науковій та практичній сферах. Незважаючи на досить великий «багаж» наукових праць щодо вдосконалення інституту медіації, підготовки медіаторів-спеціалістів, належного законодавчого закріплення даного інституту та розроблення практичних рекомендацій, які сприятимуть належному функціонуванню інституту медіації на практиці, останній продовжує мати ряд невирішених питань законодавчого, організаційного та процесуального характеру, які у свою чергу перешкоджають належному застосуванню процедури медіації у кримінальному процесі України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання удосконалення кримінального процесуального законодавства в сфері процедури укладення угоди про примирення, характеристики ролі інституту медіації у кримінальному процесі України, визначення процесуального статусу медіатора привертали увагу багатьох відомих дослідників: Ю.В. Бауліна, І.А. Войтюка, Р. Веннігера, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, В.В. Землянської, В.Т. Маляренка, В.Т. Нора, І.Д. Перлова, М.В. Руденка, О.В. Стратія, В.Я Тація, Д. Фолджера, І.Я. Фойницького, М. Філлі та інших.

Дані дослідження створили наукове підґрунтя для подальшого розвитку та удосконалення теоретичних положень інституту угод і як складової частини інституту медіації у кримінальному процесі України, а також для розробки єдиного механізму реалізації відповідних теоретичних положень у практичну сферу.

Формулювання мети статті. Основною метою статті є здійснення аналізу теоретичних надбань та норм чинного законодавства, які містять положення щодо застосування інституту медіації в кримінальному процесі України а також позитивних та негативних чинників практичної складової втілення інституту медіації.

Виклад основного матеріалу

Згідно з ч. 1 ст. 469 КПК України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

Зі змісту даної статті чітко вбачається, що домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження. Фактично виходячи з даних законодавчих положень для укладення угоди про примирення, на нашу думку, можуть залучатися фахівці з цієї справи, так звані медіатори, основною метою діяльності яких повинно бути надання допомоги сторонам при досягненні домовленості та складанні проєкту угоди.

Враховуючи вищенаведене, ч. 1 ст. 469 КПК України доречно було б дещо уточнити шляхом внесення змін до останньої та викласти її в такій редакції: «Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою особи - медіатора, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді)».

Аналізуючи теоретичні доробки, практичні рекомендації, законодавчі проєкти щодо здійснення процедури медіації в Україні, міжнародну практику запровадження та функціонування інституту медіації, беззаперечно можна стверджувати, що належне практичне здійснення процедури медіації є актуальним та важливим для кримінального процесуального права України. Це надасть можливість більш раціонально й економічно використовувати бюджетні видатки, що асигнуються на здійсненні правосуддя та зняти надмірне навантаження з правоохоронних та судових органів. Однак тут увагу потрібно звернути на словосполучення слів «належне практичне здійснення процедури медіації в кримінальному процесуальному праві України». Фактично одразу виникає запитання: «Наскільки часто суб'єкти кримінального процесуального права, в умовах сьогодення, користуються послугами медіаторів у кримінальному процесі?» Відповідь на дане запитання ми спробуємо надати дещо пізніше.

Отже, теоретично послуги медіатора, можуть використовуватися під час здійснення кримінальних проваджень. Якщо проаналізувати процесуальну діяльність медіатора у процесі ведення медіації, то можна стверджувати що останній відіграє різного роду ролі у здійсненні даного виду діяльності, що знайшло своє втілення у Європейському кодексі поведінки для медіаторів, а саме:

Медіатор «керівник» - у такій ролі останній тільки контролює процедуру і не здійснює ніякого впливу на зміст медіації.

Медіатор «формулювальник» - тобто роль медіатора в процесі медіації також спрямована на збір і розширення інформаційної та аргументаційної бази учасників, при цьому медіатор повною мірою використовує свої професійні знання та навички.

Медіатор «підказник» - роль медіатора полягає в тому, що останній намагається не тільки керувати процесом медіації, а й координувати зміст останнього.

Медіатор «оцінювач» - роль медіатора в процесі медіації також спрямована на здійснення критичної оцінки реально існуючої ситуації, яка склалася між сторона медіації.

Медіатор «лідер» - у даному випадку медіатор вносить свої пропозиції стосовно вирішення конфлікту, який існує¹.

Стверджувати той факт, що медіатор під час здійснення процесу медіації відіграє тільки одну або дві з вище перелічених ролей буде не вірним, оскільки на практиці в процесі здійснення медіації дані ролі постійно взаємодіють та доповнюють одна одну, а сам медіатор до завершення процесу медіації встигає побувати в різних ролях.

На жаль, положення, які закріплюють процесуальний статус медіатора, чіткого визначають його права та обов'язки, все ще не знайшли свого законодавчого закріплення. Черговий проєкт Закону України (далі - ЗУ) «Про медіацію» N° 3504 від 19 травня 2020 р.² прийнятий в першому читанні, однак все ще не прийнятий остаточно. Це в свою чергу дозволяє на науковому та практичному рівнях висувати різні твердження щодо поняття, процесуального статусу, вимог до особи, яка виконуватиме функції медіатора та основної мети діяльності останнього у кримінальному процесі України.

На нашу думку, використання послуг медіатора, тобто послуг незалежної, кваліфікованої фізичної особа, яку сторони угоди обрали як посередника при врегулюванні конфлікту (спору) для належного здійснення процедури медіації, значно полегшило б розуміння сторін щодо процедур ініціювання та укладення угоди про примирення і, в свою чергу, скоротило кількість помилок, яких допускаються учасники кримінального провадження під час здійснення даних процедур. Як приклад: зміст ч. 1 ст. 469 КПК України чітко закріплює, що «ініціювати укладення угоди про примирення можуть чітко визначенні особи - потерпілий, підозрюваний або обвинувачений а вже домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися...». Дана законодавча норма була неодноразово предметом дослідження з боку науковців і в багатьох наукових працях наголошувалося, що ініціювати укладення угоди про примирення можуть виключно потерпілий, підозрюваний або обвинувачений. Порушення даного законодавчого положення часто слугувало підставою для відмови у затвердженні даного виду угоди судом. Однак на сьогоднішній день сторони все одно продовжують допускатися помилки під час ініціювання угоди про примирення (часто ініціатором угоди виступає особа, яка не передбачена законодавством). Прикладом може слугувати ухвала Красилівського районного суду Хмельницької області від 4 березня 2020 р. З резолютивної частини ухвали вбачається, що суд відмовив у затверджені угоди про примирення, укладеної 30 жовтня 2019 р. між потерпілим ТОВ «ФГ Тракт», в особі А. та підозрюваним, оскільки укладення угоди не було добровільним і сторони угоди не примирилися. У підготовчому засіданні обвинувачений зазначив, що угода не підлягає затвердженню, оскільки він її не підтримує. Пояснив, що ініціатором укладення угоди був староста села. Угоду підписувати він не бажав. Угода укладена ним не добровільно³.

Крім того, з аналізу цілої низки укладених угод про примирення і рішень суду, якими ці угоди затвердженні, або якими відмовлено в затвердженні даних угод, стає цілком зрозуміло, що до послуг медіатора, як суб'єкта кримінального процесуального права України, який не є адвокатом, учасники кримінального процесуального права в умовах сьогодення вдаються вкрай рідко. Частково даний факт можна пояснити тим, що суб'єкти кримінального процесуального права (а це здебільшого пересічні громадяни) психологічно не повною мірою готові звернутися за допомогою у вирішенні конфлікту до медіатора, оскільки часто не розуміють процесуального статусу та сферу діяльності останнього. Фактично досить часто роль медіатора при укладенні угоди про примирення виконує адвокат (адвокат-медіатор). Який згідно з ч. 1 ст. 469 КПК може проводити домовленості стосовно угоди про примирення.

Характеризуючи сферу застосування інституту медіації у кримінальному процесуальному праві України не можна не зазначити про факт прийняття у 2019 р. спільного наказу Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України (№ 172/5/10 від 21 січня 2019 р.) про реалізацію пілотного проєкту «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення». Згідно з даною програмою медіація - добровільна, позасудова процедура, під час якої неповнолітній, який є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, та потерпілий за допомогою посередника намагаються врегулювати конфлікт шляхом укладення угоди про застосування «Програми відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення». У даній програмі закріплено, що посередник - адвокат, включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, що пройшов навчання з реалізації «Програми відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення». З аналізу законодавчих норм та кримінальних проваджень, які здійснювалися в рамках даного проєкту, впевнено можна стверджувати, що функції медіатора виконують «адвокати - посередники». Чи є це негативним явищем, коли функції медіатора в кримінальному процесі виконує саме захисник? З цього приводу значна частина науковців у своїх теоретичних доробках вже висловила і продовжує висловлювати свої позиції.

Заслуговує на увагу, позиція О.В. Стратія, відповідно до якої захисник, представник сторін кримінального провадження є заінтересованими особами в результаті вирішення кримінального провадження, тому останні під час укладення угоди можуть тільки представляти інтереси сторін, самостійної ініціативи не мають. Якщо сторони беруть безпосередню участь у перемовинах чи домовленостях, то захисник або представник виконують тільки дорадчу функцію, надають консультації. У випадку відсутності сторін вони зобов'язанні обговорювати та погоджувати кожну умову договору зі своїми довірителями. О.В. Стратій переконаний, що найбільш ефективно медіаторські функції може здійснювати спеціаліст - психолог. Психолог на професійному рівні може працювати з конфліктами, володіє можливостями ситуативного підходу і має досвід, що ґрунтується насамперед на переговорній практиці, використання ідей медіаторства в організації комунікативного процесу між сторонам кримінального провадження та пошуку можливостей укладення угоди між ними. Медіатор-психолог, який бере участь у кримінальному провадженні, набуває процесуального статусу спеціаліста і, зазвичай, має справу з конфліктом, учасники якого взагалі не зв'язані жодними стосунками, крім конкретної ситуації вчинення злочину, через яку вони опинилися у конкретному переговорному процесі⁴. Така позиція певною мірою є актуальною і має право на існування, адже психолог - це спеціаліст, який займається вивченням проявів, способів і форм організації психічних проявів особистості в різних сферах людської діяльності з метою надання в подальшому психологічної допомоги, підтримки. Вивчення душі людини і вміння пояснити способи врегулювання певних ситуацій є професійною діяльністю психолога. З вищенаведених нами положень вбачається, що досить позитивним моментом було б, якщо медіатором виступала особа, яка є професійним психологом - це твердження має низку переваг, однак, якщо медіатором все ж таки не є професійний психолог, доцільно було б передбачити, що медіатори повинні мати досвід роботи у сфері психології, соціології, педагогіки або права, медіатор повинен бути обізнаний в положеннях чинного законодавства. Адже основним його обов'язком є не тільки зрозуміти позицію сторін та посприяти останнім знайти вихід у вирішенні конфлікту, але й підвести конкретну ситуації під норму чинного законодавства.

На нашу думку, виконання функцій медіатора захисником не можна розглядати як виключно негативне явище, оскільки захисник добре орієнтується в положеннях кримінального процесуального права, крім того згідно з приписами наведеної вище програми для виконання функцій медіатора захисник повинен пройти навчання з реалізації «Програми відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення». Хоча негативна «родзинка» все ж таки присутня в такому поєднанні, оскільки пересічні громадяни в більшості випадків так і продовжують не розуміти чіткої різниці між послугами медіатора і захисника, позитивними і негативними рисами, які можуть виникнути під час виконання функцій медіатора захисником.

Було б доречно, аналізуючи положення ч. 1 ст. 469 КПК України, де зазначено, що домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, чітко розділяти поняття, процесуальний статус та функції всіх вищенаведених учасників кримінального провадження. На нашу думку, при укладенні угоди про примирення здійснення процедури медіації (проведення домовленостей стосовно укладення угоди про примирення) повинно все ж таки покладатися на професійних медіаторів, однак процесуальний статус останніх має бути чітко закріплений законодавчими положеннями.

Висновки

Все вищенаведене свідчить про те, що актуальним залишається питання стосовно законодавчого закріплення статусу медіатора в нашій державі, чіткого визначення прав та обов'язків, процесуального і матеріального аспекту діяльності останнього. На нашу думку саме у ЗУ «Про медіацію» необхідно чітко закріпити положення, хто може бути запрошений як медіатор у кримінальному провадженні, якими професійними навичками повинні володіти дані особи, визначити інші вимоги до даних осіб, закріпити права і обов'язки останніх, обставини, які виключають участь особи як медіатора у кримінальному провадженні, максимальну кількість медіаторів, які можуть бути залучені у процес для досягнення домовленостей стосовно укладення угод та низку інших процесуальних моментів, що стосуються ефективної участі медіатора у здійсненні кримінальних проваджень. Крім того, ЗУ «Про медіацію» повинен чітко визначати сферу застосування медіації у кримінальних провадженнях, вказати категорію кримінальних проваджень, у яких медіація може бути застосована⁵.

Размещено на Allbest.ru