Дезінтеграція соціально-значних тематик в умовах війни в Україні на прикладі інклюзивного дизайну

The article presents an analysis of the disintegration of socially significant topics in the conditions of war in Ukraine on the example of inclusive design. The war unleashed by the against Ukraine brought suffering to millions of people not only in Ukraine, but also in Europe, because human suffering is associated not only with the loss of a neighbor or property, but also with fear of the future, instability, changes in social conditions, etc. The peculiarity of the occupation actions in Ukraine by the Russian troops was marked by the complete disruption of the social programs provided for by the Geneva Convention of August 12, 1949 on the protection of the civilian population in time of war, as a result of the withdrawal of the Russian Federation from this agreement in 2019, thereby opening the way to complete irresponsibility their soldiers in the occupied territories, which led to huge losses among the civilian population and particular cruelty in the occupied territories towards the civilian population, including children. Representing the further research is relevant and important. regime in the occupied territory of Ukraine as a liberation army carrying the "Russian world", they demonstrated special atrocities and all kinds of violence by the invaders against the civilian population, both on racial grounds and for no reason, for example, the city of Bucha, the city of Irpin, the city of Vorzel and others, which put the actions of the Russian Federation on a par with war crimes committed in the 21st century. Having withdrawn from the Geneva Agreement, the Russian Federation, distancing itself from the principles of universal human norms, remained a party to the Convention on the Rights of Persons with Disabilities, which obliged it to comply with the norms prescribed by this Convention for people with inclusion during hostilities. This article, using the example of inclusive design during the war in Ukraine, will analyze the disintegration of socially significant topics related to the violation of national norms and principles for the protection of civilians during military operations by the aggressor country. The article analyzes the scientific works of scientists who have previously studied this issue, and also applied modern scientific research methods. This study implied the use of the following scientific research methods: comparative historical analysis, systematization of the concept of this study, generalization of experience. The presented summarizing arguments helped to highlight the result of the analysis of the disintegration of socially significant topics in the conditions of the war in Ukraine on the example of inclusive design. Scientific novelty lies in the analysis of the actions of infidels in Ukraine to the requirements of the Geneva Convention for the Protection of Civilian Persons in Time of War and the Convention on the Rights of Persons with Disabilities and their impact on the disintegration of socially significant topics. This problem has been little studied, therefore, the direction for

Key words: disintegration, inclusive design, convention,

Постановка проблеми

Тематика ставлення Російсько-окупаційного агресора в Україні до загальнолюдських світових норм становила інтерес для багатьох вчених. Так, наприклад, дослідник Jan Eijsbouts у своїй магістерській роботі представляє анексію Кримського півострова, який є територією Української держави військами Російської Федерації, як зневажання головних принципів міжнародного права у порушенні територіальної цілісності та суверенітету окупованої країни (Eijsbouts, 2021). Автор статті C. Dunlap, провівши аналіз ставлення РФ до міжнародних норм щодо захисту мирного населення під час військових дій, відзначив кричуще ігнорування життя мирного населення під час військових дій в Україні у зв'язку із застосуванням балістичних ракет та іншої зброї, спрямованої на знищення мирних жителів. у густонаселених районах окупованої території (Dunlap). Вчений B. Jacobs у своєму дисертаційному дослідженні представив роль міжнародного права на формування внутрішніх правових норм народів, які прагнуть самовизначення та незалежності (Jacobs, 2000). Дослідники Olga Kuchmiienko, Nataliia Tuzheliak провели аналіз окупаційних дій Російської Федерації стосовно України та охарактеризували їх як дії агресора, який вчиняє геноцид проти незалежної країни та порушує права міжнародної Конвенції 1948 року про запобігання злочину геноциду (Kuchmiienko, Tuzheliak, 2022). Автор S. Sydorenko описав військові, окупаційні дії Російської Федерації в Україні як військові злочини, спрямовані насамперед проти мирного населення, представлені масовими обстрілами житлових кварталів м. Харкова, Сєвєродонецька, Ірпеня, Маріуполя та інших (Sydorenko). Дослідники Daria Svyrydova and Maksym Tymochko у науковій роботі описали випадки застосування тортур та нелюдського поводження на території Криму представниками окупаційних властей Російської Федерації стосовно активістів, політв'язнів, представників кримськотатарської громади та іншого цивільного населення в республіці (Svyrydova, Tymochko, 2018). Вчені V. Astrov, M. Ghodsi, R. Grieveson у дослідженні представили гуманітарну кризу, яка стала наслідком вторгнення окупаційних військ Росії в Україну, а також повне ігнорування міжнародних правових норм, спрямованих на захист мирного населення у зоні воєнних дій (Astrov et al, 2022). Автор Taras Kuzio у своїй роботі представив джерела кризи відносин між Росією та Україною, що почалася у 2014 році, визначивши їх основні критерії, які виражаються у небажанні Росії визнати свободу України (Kuzio). Дослідники B. Rogala, M. Marcinko у дослідженні проаналізували на тлі воєнного конфлікту на території України важливі питання, пов'язані з базовими основами міжнародного права, які змогли б врегулювати гуманітарні, соціально-значущі програми з метою врегулювання захисту мирного населення на територіях військових дій (Rogala, Marcinko, 2016). У своїх статтях Silva, RL, Oliveira, J., Dias, C., Pinto, IR представили вплив інклюзивно-значущих програм стосовно біженців з інклюзією, які при дотриманні міжнародних гуманітарних норм виконували свої завдання для забезпечення необхідних життєво важливих потреб, і навпаки, повне ігнорування міжнародних гуманітарних норм окупаційною владою призводило до повної зупинки передбачених гуманітарних програм з подальшими деструктивними наслідками (R. L. Silva et al., 2018). Вчений C. Ali у своєму дисертаційному дослідженні показав проблеми, з якими люди з інвалідністю зустрічаються під час військових конфліктів як такі, що мають особливу вразливість, яка представлена їх інвалідністю як у питаннях розміщення евакуації, доступу до медичної допомоги, юридичного захисту, гуманітарної допомоги, так і до доступу життєво важливих джерел (Ali, 2017). Автор Brigitte Rohwerder у статті досліджує вплив військових конфліктів на психіку людей з ослабленими інтелектуальними здібностями, які зазнають насильства, а також важливість організованої гуманітарної допомоги у період воєнних дій у зв'язку з їхньою особливою вразливістю (Rohwerder, 2013). Дослідник A. Hamraie представив визначальну роль інклюзивного оформлення у формуванні нової концепції інвалідності в сучасному нестабільному геополітичному суспільстві, втілюючи принципи Конвенції про права громадян з інвалідністю (Hamraie, 2012). Автори Hart Naomi, Crock Mary, Mccallum Ron, досліджуючи питання переміщення людей з інвалідністю під час військових конфліктів, відзначили руйнівний вплив на здоров'я та психіку людей з інвалідністю, наголосивши на особливій ролі гуманітарних соціально- значущих програм, спрямованих на надання допомоги у зоні конфлікту (Hart et al, 2014: 153). Вчений В. Кулик представив у дослідженні стан нового осмислення російської анексії українських земель з погляду науково-аналітичного контексту, наголосивши на динаміці, спрямованій на дезін- теграційні дії стосовно прийнятих міжнародних норм з боку РФ (Кулик, 2020).

Отже, наприкінці аналізу результатів дослідження багатьма вченими цієї теми, можна подати конкретну проблему, що виділяється у діях окупаційних сил РФ в Україні, у дезінтеграції соціально-значимих тематик, забезпечуючи при цьому зрив даних програм у наданні допомоги мирним жителям під час військових дій.

Виклад основного матеріалу дослідження. Окупація України Російською Федерацією визначила вектор деструктивного спрямування як щодо суверенітету чужої країни, так і зневажання міжнародних норм, спрямованих на захист мирного населення у період воєнних дій. Представивши свої дії в Україні як визвольну місію під гаслом «російського світу», РФ продемонструвала всьому світу цинізм щодо загальнолюдських норм захисту мирного населення в період військових дій, поставивши себе до військових злочинців поряд з фашистською Німеччиною періоду Другої світової війни.

Міжнародні норми захисту мирного населення період військових дій стали предметом дистанціювання путінського режиму. Визначальною подією стало підписання закону у 2019 році президентом РФ В. Путіним, яким Росія відкликала заяву з Протоколу 1 Женевської Конвенції від 12 серпня 1949 року щодо захисту цивільного населення під час військових дій. Цей документ надавав право спеціальної комісії ООН виносити судові рішення тим країнам, які порушили права цивільного населення під час воєнних дій, виконуючи функцію судового органу. Тобто прийняття цього закону означає, що Росія більше не визнає статті додаткового протоколу Конвенції, а також відкидає роль спецкомісії ООН як судового органу, яка має право судити країну за порушення прав цивільного населення в умовах війни. Протизаконні дії проти міжнародних домовленостей стали нормою путінського режиму. Так, у жовтні 2019 року генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш виступив з доповіддю, в якій ООН звинуватила Російську Федерацію в порушенні норм Женевської Конвенції, пов'язаних із спланованими міграційними діями людей з частин РФ на український півострів Крим з метою демографічних змін окупованої території (Eijsbouts, 2021). женевський цивільний інклюзивний захист війна україна

Поведінкові аспекти окупаційних військ РФ на окупованих областях України продемонстрували дії підписаного Путіним закону. Жорстоке ставлення до мирного населення, повне ігнорування вимог Женевської Конвенції про права цивільного населення під час воєнних дій, пограбування, насильство мирних жителів - це є наслідком узаконеної безкарності для окупаційних військ РФ урядом Путіна. На прикладі міста Маріуполя особливо видно, як жорстка заборона окупаційними військами РФ соціально-гуманітарних програм, передбачених Женевською Конвенцією щодо мирного населення, яке опинилося в зоні військового конфлікту, призвели до гуманітарного колапсу в цьому місті, що, своєю чергою, призвело до величезної кількості жертв мирного населення (Рис. 1).

Ігнорування норм захисту громадян під час військових конфліктів окупаційними військами РФ, заборона евакуації мирних жителів на безпечну територію України, заборона гуманітарним організаціям проводити програми із забезпечення життєво важливих програм у наданні допомоги постраждалим у зоні військових дій призвело у місті Маріуполі до гуманітарного колапсу. Нестача їжі, води, медикаментів, тепла та інших життєво важливих аспектів спричинила велику кількість смертей серед цивільного населення, у тому числі й дітей, що становить на сьогодні не менше 22000 осіб, у тому числі загиблих під час бомбових ударів (Россия отозвала заявление; Genocide Chronicles of Mariupol) (Рис. 2). Загиблих мирних громадян, тіла яких вдалося знайти, ховають у загальних могилах через безперервні обстріли (Рис. 3).

Рис. 1. Бомбові удари у мирних районах м. Маріуполя (Война глазами очевидцев)

Рис. 2. Мирні жителі виживають у підвалах будинків у Маріуполі (Берест)

Рис. 3. Поховання мирних жителів у спільних могилах у м. Маріуполі (Associated Press)

Рятуючись від насильства, знущань, прямої загрози для життя на окупованих територіях України, мирні жителі, наражаючи на небезпеку своє життя, потай шукали можливості вирватися з небезпечної зони. Багато хто з цивільного населення при схожих спробах було вбито. На жаль, навіть до сьогодні можливості залишити окуповану зону для мирних громадян України дуже обмежені, а в деяких місцях, наприклад, Херсоні, взагалі заборонені військами РФ (Рис. 4).

Особливо яскравим прикладом безвідповідальності, зневажливого ставлення до загальнолюдських норм поведінки та всякою байдужістю до життя мирного населення в зоні воєнних дій була демонстрація окупантами навмисної артилерійської атаки на пологовий будинок у місті Маріуполі (Рис. 5).

Цей факт цинічно був підтверджений міністром закордонних справ РФ С. Лавровим, який засвідчив той факт, що бомбові удари, які завдають пологового будинку та лікарні в місті Маріуполі, були свідомим і цілеспрямованим рішенням у тактиці російської армії. Ця заява була зроблена С. Лавровим під час прес-конференції, що проходить в Анталії, невдовзі після зустрічі з міністром закордонних справ України Д. Кулебою. Звичайно, російська делегація на засіданні Ради безпеки ООН представила «факти» того, що цей об'єкт давно є оборонним рубежем батальйону «Азов» та інших радикальних з'єднань, а всі породіллі, також медсестри та персонал видворено. Але відео та свідоцтва медперсоналу, породіль, родичів породіль свідчать про те, що у пологовому будинку перебували породіллі з майбутніми захисниками та захисниками України, яких в екстреному порядку довелося евакуювати. Далі Сергій Лавров зробив заяву про те, що МЗС РФ не бере до уваги різноманітних обурення світової спільноти з питання цинізму завданих бомбових ударів. «Це випадок не перший, коли ми чуємо патетичні вигуки про здійснення так званих звірств збройними силами Росії» (Lavrov confirmed).

Рис. 4. Біженці, які рятуються через річку Ірпінь від окупаційного фашистсько-путінського режиму (Орлова)

Рис. 5. Евакуація вагітних жінок після бомбового удару по пологовому будинку у м. Маріуполь. (Эвакуация женщин из роддома)

Російська Федерація - учасниця багатьох міжнародних договорів та Конвенцій, але, на жаль, багато з них є ратифікованими лише на папері. Ось один із прикладів цинічної зневаги підписаного міжнародного документа Російською Федерацією - Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводження та покарання, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1984 року і набула чинності для СРСР 26 червня 1987 року, а надалі, після руйнації СРСР і появи Російської Федерації як правонаступництва була нею прийнята. У цьому документі, який захищає гідність людей як членів єдиної загальнолюдської сім'ї від впливу тортур чи жорстокого, нелюдського поводження, зокрема зазначено в частині 1, статті 2, п.2: «Жодні виняткові обставини, якими б вони не були, будь-то стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-яке інше надзвичайне становище, що неспроможні служити виправданням тортур» (OHCHR, 1984). Події, що відбувалися та відбуваються на окупованих територіях України військами РФ, своєю жорстокістю та звірячим ставленням до мирного населення вразили весь світ. Відразу після звільнення окупованої території міст Бучі, Гостомеля, Ірпеня було знайдено тортури, де російські кати катували, ґвалтували і вбивали мирних жителів, зокрема і жінок (Рис.6 а, б), (Torture chamber).

Наведені факти показують повне ігнорування міжнародних норм РФ у вже підписаних угодах щодо цивільного населення під час воєнних дій на території окупованої України. Дезінтеграція соціально-значимих програм на окупованих територіях РФ показала важливість намірів путінського режиму у досягненні будь-якими шляхами «російського світу». Окупаційні війська РФ продемонстрували усьому світу зухвалу зневагу до життя цивільного населення, застосовуючи для обстрілів житлових кварталів населених пунктів балістичні ракети, а також інші види зброї вибухового впливу, що має широкий радіус поразки. Деякі з цих нападів можуть бути воєнними злочинами. Російський уряд, який хибно стверджує, що використовує лише високоточну зброю, має взяти на себе відповідальність за ці дії.

А б

Рис. 6. Знайдені тортури у звільненому від окупантів місті Буча (Torture chamber) (UNCHR, 2010)

У період окупаційних дій РФ на території України найбільше постраждало громадянське населення і особливо слабко захищена її частина - люди з інвалідністю. Військові дії в Україні призвели 2022 року до міграції, що охопила близько 11 млн осіб, з них 17% склали люди з інвалідністю від загального населення України

Чому це сталось? Що спричинило їхні страждання? Що пішло негаразд? Адже РФ є країною-учасницею Конвенції про права інвалідів, яку було проголошено ООН 13 грудня 2006р. та набула чинності 25 жовтня 2012 року в Російській Федерації. Відповідно для людей з інвалідністю, особливо в зоні воєнних дій, країна-агресор мала надати можливість отримання життєво необхідної допомоги, доступу до гуманітарної та соціальної допомоги, а також дати право гуманітарним організаціям мати доступ до людей з інвалідністю з метою надання необхідної допомоги, у тому числі евакуаційних дій цієї категорії людей із зони небезпеки. Ось деякі витяги з Конвенції про права людей з інвалідністю: «u) беручи до уваги, що ситуація миру та безпеки, заснована на повній повазі цілей і принципів, викладених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, та на дотриманні застосовних договорів у галузі прав людини, є неодмінною умовою для повного захисту інвалідів, зокрема під час збройних конфліктів та іноземної окупації; v) визнаючи, що важливою є доступність фізичного, соціального, економічного та культурного оточення, охорони здоров'я та освіти, а також інформації та зв'язку, оскільки вона дозволяє інвалідам повною мірою користуватися всіма правами людини та основними свободами» (GENERAL ASSEMBLY UN). Далі у ст. 11, записано: «Держави-учасники вживають відповідно до своїх зобов'язань з міжнародного права, включаючи міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини, всі необхідні заходи для забезпечення захисту та безпеки інвалідів у ситуаціях ризику, включаючи збройні конфлікти, надзвичайні гуманітарні ситуації та стихійні лиха» (GENERAL ASSEMBLY UN).

Але ми бачимо приклад дій окупаційного режиму в м. Маріуполь, де заборонено доступ гуманітарним організаціям для надання допомоги та евакуації людей з інвалідністю (Ukrainian city of Mariupol). Схожий сценарій розігрувався фактично і на інших захоплених територіях України: м. Буча, Ірпінь, Херсон, Гостомель, Сєвєродонецьк та ін. Життєво необхідні соціально-гуманітарні програми захисту мирного населення на окупованих територіях, які могли б врятувати життя тисяч людей, не змогли виконати свого завдання через повну заборону з боку окупаційних сил.

Злочинне порушення міжнародних і законів, у яких бере участь РФ, свідчить про політичне рішення путінського режиму вибірково вирішувати долі громадянського населення окупованих територіях на власний розсуд. І, незалежно від того, чи бере участь РФ в особі Путіна в тих чи інших міжнародних угодах чи ні, як показало дослідження, вибірковість у виконанні норм угод свідчить про злочинне ставлення до загальних рішень світової спільноти.