Діалектичний характер юридичної відповідальності за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб

В Україні діють законодавчі акти, покликані регулювати суспільні відносини охорони здоров'я населення в напрямку запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб, у тому числі особливо-небезпечних, які в сукупності виступають правовим підґрунтям для формування, функціонування та застосування юридичної відповідальності у цій сфері. Так, можливість настання відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров'я, а саме цивільної, адміністративної або кримінальної, передбачено у ст.80 Основ законодавства України про охорону здоров'я [10]. У свою чергу, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» [11] поряд з окресленням правових, організаційних, фінансових заходів орієнтованих на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їхніх спалахів та епідемій, визначає права та обов'язки юридичних і фізичних осіб у цій сфері, а також підкріплює всі положення застереженням у вигляді юридичної відповідальності, яка може наставати у випадку їх порушення. Відповідальність за порушення протиепідемічних норм окреслюється також розд. VI Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного добробуту населення» [12], передбачаючи такі види юридичної відповідальності: дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну.

Досліджуючи здійснену законодавцем диференціацію, слід констатувати, що вона здійснюється не лише вертикально, тобто за різними видами відповідальності, але й горизонтально, оскільки також забезпечує варіативність у межах одного і того ж виду відповідальності. Наприклад, сьогодні кримінальна відповідальність настає як за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам (ст.325 Кримінального кодексу України [13]), так і містить склади правопорушень, диспозиції яких стосуються конкретних ОНІХ (ст.ст. 130, 131 Кримінального кодексу України [13]).

Адміністративна відповідальність може стосуватися як порушення санітарних норм у загальному (ст.42 Кодексу України про адміністративні правопорушення [14]), так і порушення правил щодо карантину людей (ст.44³ Кодексу України про адміністративні правопорушення [14]), тощо. У свою чергу, підстави притягнення до цивільної та дисциплінарної відповідальності регулюються загальними галузевими нормами розділів Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю України, іншими актами законодавства та також є достатньо розлогими. Специфікою цивільно-правової відповідальності є використання стосовно правопорушника заходів примусу шляхом накладення на нього обов'язку повністю компенсувати заподіяну шкоду. Сьогодні найчастіше такий вид відповідальності застосовується до медичних працівників за професійні правопорушення (ст.ст. 1196, 1172 Цивільного кодексу України [15]). Дисциплінарна ж відповідальність у цій сфері може стосуватися, наприклад, відмови чи ухилення без поважної причини працівників окремих професій від медичного огляду (ст.46 Кодексу законів про працю України [16]), профілактичних щеплень (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб [11]) та ін. Водночас у випадку порушення будь-якої норми відповідальність порушника буде реалізовуватися державою, яка здійснює контроль за виконання та дотримання таких норм, оцінює суспільну небезпечність тих чи тих діянь та обирає покарання, яке буде достатнім у кожному конкретному випадку.

Вищесказане дозволяє нам висунути тезу про те, що визначене законом різноманіття видів відповідальності в сукупності формує систему юридичної відповідальності за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ, яка функціонує в межах загальної системи права. На нашу думку, використання саме системного підходу є основоположним у дослідженні будь-якого виду юридичної відповідальності та його компонентів. Так, філософський енциклопедичний словник надає нам тлумачення системного підходу як загальнонаукової методологічної концепції, особливої стратегії наукового пізнання і практичної діяльності, яка зорієнтовує на розгляд складних об'єктів як деяких систем [17, с. 584]. Як слушно стверджує М.І. Мірошніченко, методологія та специфіка такого підходу характеризується тим, що спрямовує дослідження на розкриття єдності об'єкта і механізмів, які його забезпечують, на знаходження різних типів зв'язків складного об'єкта задля зведення їх у єдину теоретичну картину [18]. відповідальність поширення небезпечний інфекційний хвороба

1) юридична відповідальність як єдність усіх видів відповідальності;

2) відповідальність на рівні галузі права;

3) відповідальність на рівні правового інституту;

4) відповідальність на рівні норми права.

Проте, як ми бачимо, такий поділ ґрунтується лише на класичному галузевому критерії, який недостатньо відповідає теперішнім уявленням про структуру видів юридичної відповідальності, оскільки не враховує сучасні підходи до її вивчення. Сьогодні віднесення певних діянь до конкретного виду правопорушення передусім зумовлюється соціальним запитом на охорону тих чи тих правовідносин, потребами практичної правоохоронної чи судової діяльності, політико-правовою волею законодавця, а не лише внутрішніми потребами певної матеріальної галузі права. До того ж, нормотворення здійснюється за умов постійного розширення кола суспільних відносин, запозичення в національне право норм міжнародного права, формування комплексних галузей права, в результаті чого відбувається наділення традиційних галузевих видів юридичної відповідальності ознаками міжгалузевості. Усе частіше з'являються класифікації юридичної відповідальності за сферами діяльності, видами правовідносин, видами правопорушень, за об'єктом чи суб'єктом правопорушення тощо. Таке розмаїття критеріїв для класифікації видів юридичної відповідальності, хоч і не завжди, знаходить своє належне обґрунтування та викликає дискусії у наукових колах, проте точно має корисне, пізнавальне значення для вивчення системи юридичної відповідальності загалом, її компонентів та взаємозв'язків між ними, формування пропозицій щодо її покращення. На актуальність проведення міжгалузевих досліджень вказує і Н.А. Савінова, яка стверджує, що це сприятиме кращому охопленню всіх сфер життєдіяльності, які потребують захисту від суспільно небезпечних посягань [24, с. 627].

Вважаємо, що відповідальність за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ також наділена ознаками між- галузевості, оскільки специфічним об'єктом такої відповідальності є захист здоров'я населення від виникнення та поширення ОНІХ, забезпечення якого підтримується наявністю різних видів відповідальності та складів правопорушень, які у сукупності формують єдину, цілісну систему такої відповідальності. Тобто за критерій виокремлення такої системи взято об'єкт правопорушення.

Ми вирішили зосередити увагу на двох, на нашу думку, ключових видах юридичної відповідальності, пов'язаних із порушенням законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ, які спрямовані на здійснення реального та оперативного впливу з боку держави, а саме: адміністративній та кримінальній. Вибір обумовлюється динамічним розвитком цих видів відповідальності, який відбувається у зіставленні один до одного та в тісному міждисциплінарному зв'язку. Проблематика підкріплюється плюралізмом та неоднозначністю науково-теоретичних інтерпретацій, які, у свою чергу, ускладнюють процес практичного застосування та реалізації цих видів відповідальності.

Зв'язок інститутів адміністративної та кримінальної відповідальності підкреслюється на законодавчому рівні. Так, у ч.2 ст.9 КУпАП сказано про те, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [14]. Досить часто діяння, які є однаковими зовні, залежно від ступеня їх суспільної небезпечності, можуть бути підставами як для адміністративної, так і для кримінальної відповідальності. Водночас у контексті розгляду цієї законодавчої норми поділяємо думку Л.П. Брич, яка наголошує на тому, що ознаки, за якими здійснюється відмежування складу злочину від складу адміністративного правопорушення, обов'язково повинні бути вказані в законі з використанням формально визначених понять, адже у протилежному випадку в разі збігу всіх ознак складу злочину і складу адміністративного правопорушення матиме місце колізія норм, яка повинна вирішуватися лише шляхом зміни закону [25, с. 107-108]. З цього закономірно випливає, що адміністративно-карне та кримінальне право можна розглядати як підгалузі єдиного деліктно-карного права, яке спрямоване на охорону суспільних відносин, що піддаються суспільно небезпечним та суспільно шкідливим посяганням. У нашому випадку це відносини охорони здоров'я населення у напрямку запобігання виникненню і поширенню ОНІХ.

Підґрунтям для визначення місця адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ у загальній системі юридичної відповідальності слугує дослідження категорії юридичної відповідальності як однієї з фундаментальних у теорії права, в основу якої покладено розуміння права як системи загальнообов'язкових, формально визначених норм, виданих та забезпечених державою задля врегулювання суспільних відносин, через звернення до домінувальних підходів її розуміння, які наявні в сучасному правовому полі.

Р.Я. Заяць адміністративну відповідальність визначає як «особливий вид юридичної відповідальності, що має публічний державно-обов'язковий характер та полягає в застосуванні органами адміністративної юрисдикції до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, адміністративних стягнень у порядку, встановленому нормами адміністративного права» [28, с. 19].

Варто відмітити позицію адміністративістів С.В. Пєткова та Н.О. Армаш, які у своєму дослідженні вказують, що позитивна відповідальність має вагомий вплив та є передумовою настання негативної адміністративної відповідальності [29, с. 136]. Погоджуємося з таким трактуванням та вважаємо, що поряд з відновлювальною та карною немаловажливими є виховна та захисна функції адміністративної відповідальності. Недарма точне та неухильне дотримання громадянами законності, їх відповідальність перед суспільством визнаються одними з пріоритетних виховних завдань, визначених ст.1 КУпАП. Під захистом, у першу чергу, ми розуміємо недопущення протиправного посягання, оскільки у протилежному випадку, після вчинення правопорушення, особа повинна зазнати певних обмежень через застосування до неї санкцій, тобто в такому випадку мова йтиме вже про каральний, а не виховний чи захисний аспект адміністративної відповідальності.

З цього приводу можна погодитись з М.О. Морозовою, яка критикує позицію І.А. Галагана щодо ототожнення понять адміністративної «відповідальності» та «покарання» за те, що такий підхід суттєво обмежує зміст адміністративної відповідальності [30]. Якщо покарання розкривається через санкції, то категорія відповідальності, будучи наділеною, окрім юридичного, моральним та філософським сенсом, є ширшою за змістом та залежить також і від рівня правової культури конкретної особи. Тобто адміністративна відповідальність існує не лише за умови застосування покарання за конкретне правопорушення, а й у більш широкому вигляді, оскільки також полягає й у державному контролі тих чи тих суспільних відносин шляхом їх урегулювання правовими нормами, а також шляхом встановлення застережень щодо настання відповідальності в разі їх порушення.

З вищезазначеного робимо висновок про те, що й адміністративна відповідальність за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ має як негативний аспект, який виявляється через застосування конкретних адміністративних стягнень, так і позитивний, під яким розуміємо законодавчо встановлене застереження про можливість настання такої відповідальності за конкретні діяння. З цього приводу слушним вважаємо введення в КУпАП чіткої дефініції поняття «адміністративна відповідальність», адже відсутність такого визначення спричинює ситуацію, коли суб'єкти, які застосовують законодавство, тлумачать сутність та призначення адміністративної відповідальності на власний розсуд, орієнтуючись лише на рівень власної правової культури.

Роль кримінальної відповідальності в системі юридичної відповідальності є також дискусійною, оскільки як і сам Кримінальний кодекс України, так і науковці по-різному тлумачать поняття «кримінальної відповідальності». Згідно з ч.1 ст.3 КК України кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечне діяння [13]. Таке законодавче положення дає привід розглядати кримінальну відповідальність у її негативному аспекті. На це у своєму дослідженні вказують і науковці О.Д. Гринь та О.І. Донченко [31, с. 129].

Прибічники негативної концепції кримінальної відповідальності зазвичай заперечують або критикують позитивний аспект її розуміння, вказуючи на те, що вона може наставати лише після вчинення особою діянь, які мають неправомірний характер. Так, С.О. Загороднюк кримінальну відповідальність розглядає як обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати покарання, що має на меті висловити негативну оцінку щодо злочинця, а також скоєного ним злочину [32, с. 78]. Таку думку підтримує й О.П. Васильківська, стверджуючи, що кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, що виявляється в державному осуді особи, яка вчинила злочин, обвинувальним вироком суду і, як правило, полягає в застосуванні до винного встановлених у кримінальному законі конкретних примусових заходів кримінально-правового характеру [33, с. 19].

Варто уточнити, що кримінальна відповідальність і покарання - це не тотожні поняття. Покарання, звичайно, є головною, проте не єдиною формою реалізації кримінальної відповідальності, про що додатково свідчить положення ч.2 ст.50 КК України [13]. Кримінальна відповідальність - поняття значно ширше за покарання. Вона включає і обов'язок особи відповідати за вчинене діяння, передбачене в КК України, і покарання як процес реального застосування заходів, зазначених у законі про кримінальну відповідальність. Таким чином, позитивна кримінальна відповідальність є вимогою не вчиняти дій, що порушують соціальні відносини, які захищаються кримінальним законом. Прихильником позитивної кримінальної відповідальності є і В.К. Грищук, який стверджує, що вона за сферою свого поширення є домінувальною та впливає на звуження сфери негативної кримінально-правової відповідальності. Також вчений, наводячи основні форми реалізації кримінального закону, якими є:

4) застосування, - зазначає, що саме перші три з них є найбільш поширеними за сферою реалізації, та наголошує, що не варто перебільшувати значення застосування кримінального закону [34, с. 42-43].

У межах вивчення цієї проблеми варто навести й позицію Ю.В. Бауліна, який вважає потенційну кримінальну відповідальність загрозою, яка існує в санкції кримінально-правової норми та яка може бути реалізована в майбутньому до конкретної особи, котра вчинить злочин [35, с. 35]. Тобто такий вид кримінальної відповідальності орієнтований на кожного, хто потенційно може вчинити злочин. Водночас недоліком цієї концепції є ототожнення змісту відповідальності з пасивним дотриманням заборон, адже така відповідальність є лише гіпотетичною.

Цікавим є й твердження В.В. Сташиса, який стверджує, що кримінальне законодавство в цілому має на меті не лише позитивний вплив на ту чи ту особу, винну у вчиненні злочину, а й спрямоване на досягнення ще однієї перспективної мети - знизити ймовірність злочинних діянь у соціумі за допомогою застосування закону або погрози, що дозволяє розглянути його превентивні можливості з погляду як загальносоціального, так і спеціально-кримінологічного запобігання злочинності [36, с. 43-44]. Вважаємо, що визначення відповідальності суб'єктів права через їхню правомірну поведінку й категорію позитивної (перспективної) юридичної відповідальності суттєво збагачує зміст цього поняття, але й не відкидає існування її негативного (ретроспективного) вияву, адже наївно було б стверджувати, що всі суб'єкти правовідносин будуть дотримуватись норм права, виходячи лише з поваги до закону, тому традиційний підхід до цього поняття певною мірою зберігає свої позиції. Таким чином, наведені визначення та погляди є своєрідними доповненнями одне до одного.

Вважаємо, що розуміння феномену відповідальності, яке відповідало б реаліям сьогодення, повинно ґрунтуватися і на основі теорії позитивної юридичної відповідальності, яка суттєво доповнює це поняття, збагачуюючи його зміст. Проте об'єктивно, оскільки ситуація, за якої всі суб'єкти правовідносин дотримувались б норм права лише в результаті сформованої високої поваги до закону, є утопічною, то негативний аспект розуміння відповідальності теж не може бути відкинутим.

Що стосується кримінальної відповідальності за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ, то ми поділяємо думку тих науковців, які вбачають двоаспектну природу кримінальної відповідальності та вважаємо, що за аналогією такий підхід варто застосовувати і під час розгляду кримінальних правопорушень у цій сфері. Так, негативна кримінальна відповідальність за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ полягає в застосуванні санкцій передбачених нормами Кримінального кодексу України, а позитивна розкривається через встановлення законодавцем конкретних видів кримінальних правопорушень та підтримується високим рівнем людської правосвідомості. За цих умов особливого значення має набути саме потенційна відповідальність, оскільки їй властивий істотний превентивний ефект.

Отже, підбиваючи підсумки вищевикладеного, вважаємо, що для відповідальності за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ, притаманна ознака міжгалузевості. Проте, незважаючи на наявність різних видів відповідальності та складів правопорушень у цій сфері, єдність та цілісність системи такої відповідальності забезпечується спільним об'єктом правопорушення. До того ж, поділяючи широке розуміння юридичної відповідальності у вигляді ретроспективного та позитивного її аспектів, можемо дійти висновку, що позитивна юридична відповідальність за порушення законодавства про запобігання виникненню і поширенню ОНІХ має добровільну форму втілення, а ретроспективна - примусову. У випадку вчинення правопорушення суб'єкт переходить з правовідносин позитивної відповідальності у правовідносини негативної відповідальності. Водночас що частіше відповідальність застосовується у позитивному сенсі, то рідшою є потреба застосування негативного її аспекту. Перехід від розуміння відповідальності як суто зовнішнього механізму контролю з боку держави до тлумачення її як своєрідної форми самоконтролю індивіда, яка в подальшому стає його стійким внутрішнім переконанням, є еволюцією усвідомлення феномену відповідальності. На наш погляд, таке переосмисленням діалектичного зв'язку права з примусом є надзвичайно важливим, відповідає вимогам часу та виступає підґрунтям для належного функціонування системи юридичної відповідальності.