Місце спрощеного судового провадження щодо кримінальних проступків у кримінальному провадженні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державного податкового університету України

Місце спрощеного судового провадження щодо кримінальних проступків у кримінальному провадженні України

Євтушенко Олексій Іванович, аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики

Анотація

Хоча диференціації процесуальної форми в кримінальному провадженні і приділена дослідницька увага, провадження щодо кримінальних проступків як прояв такої диференціації не втрачають актуальності. Це зумовлено такими чинниками: різні законодавчі критерії віднесення відповідних кримінальних проваджень до особливих; початок правореалізації інституту кримінальних проступків в кримінальному провадженні; колізійність оперування категорією «спрощення» в кримінальному провадженні; недостатній рівень теоретико-методологічних розробок понятійно-категоріального апарату судового провадження щодо кримінальних проступків.

Метою статті є з'ясування місця судового провадження щодо кримінальних проступків в системі кримінального провадження, його правової природи.

Наукова новизна зумовлена доцільністю дослідження місця судового провадження щодо кримінальних проступків в системі кримінального провадження, віднесення його до диференційованих процесуальних форм, визначення на теоретико-методологічному рівні його правової природи.

Диференціація кримінальних правопорушень, встановлена кримінальним законом, зумовлює і особливості кримінального провадження щодо злочинів та кримінальних проступків. У зв'язку з цим виникають особливі порядки кримінального провадження, серед яких виокремлено провадження щодо кримінальних проступків, яке включає досудове розслідування і судове провадження. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про приналежність такого різновиду кримінального провадження до диференційованих процесуальних форм, що охоплюються категорією «спрощені». Можливість здійснення судового провадження щодо кримінальних проступків за спрощеним порядком є проявом диференціації судової процедури в кримінальному провадженні. Моніторинг законодавчого регулювання судового провадження щодо кримінальних проступків дозволив визначити напрямки удосконалення приписів КПК України та запропонувати авторське бачення внесення змін і доповнень до вітчизняного кримінального процесуального закону.

Висновки. Підсумовано, що диференціація процесуальної форми у кримінальному провадженні є правовим явищем, яке повинно охоплювати той чи інший різновид такого провадження в цілому, тобто досудове розслідування і судове провадження. Кримінальний проступок є основою для початку спрощеного провадження і можливого спрощеного судового провадження. Кримінальне провадження щодо кримінальних проступків є особливою (диференційованою) процесуальною формою у кримінальному провадженні. За своїм характером така форма диференціації має ознаки спрощення. Проте законодавчо визначена спрощена форма судового провадження щодо кримінальних проступків не виступає окремою диференційованою формою кримінального провадження, а оцінюється як можливий прояв диференціації правової процедури судового провадження.

Ключові слова: кримінальний проступок, кримінальне провадження, судове провадження, диференціація, процесуальна форма, правова процедура, спрощення.

Abstract

Yevtushenko Oleksii I.,

Competitor of Department of Criminal process and Criminalistics of the University of Government Tax of Ukraine

PLACE OF SIMPLIFIED JUDICIAL PROCEEDINGS REGARDING CRIMINAL OFFENSES IN THE CRIMINAL PROCEEDINGS OF UKRAINE

Although differentiation of procedural form in criminal proceedings is given research attention, criminal proceedings as a manifestation of such differentiation are still relevant. This is due to the following factors: different legislative criteria for classifying the relevant criminal proceedings as special; the beginning of the implementation of the institute of criminal offenses in criminal proceedings; conflicting operation in the category of «simplification» in criminal proceedings; insufficient level of theoretical and methodological developments of the conceptual and categorical apparatus of court proceedings on criminal offenses.

The purpose of the article is to find out the place of judicial proceedings on criminal offenses in the system of criminal proceedings, its legal nature.

The scientific novelty is due to the expediency of studying the place of judicial proceedings for criminal offenses in the system of criminal proceedings, its attribution to differentiated procedural forms, definition at the theoretical and methodological level of its legal nature.

Differentiation of criminal offenses, established by criminal law, determines the features of criminal proceedings for crimes and misdemeanors. In this regard, there are special procedures for criminal proceedings, among which are criminal proceedings, which include pre-trial investigation and court proceedings. Based on the analysis, it was concluded that this type of criminal proceedings belongs to differentiated procedural forms covered by the category of «simplified». The possibility of conducting criminal proceedings in a simplified manner is a manifestation of the differentiation of judicial proceedings in criminal proceedings. Monitoring the legislative regulation of court proceedings on criminal offenses allowed to identify areas for improvement of the provisions of the CPC of Ukraine and to offer the author's vision of making changes and additions to the domestic criminal procedure law.

Conclusions. It is concluded that the differentiation of the procedural form in criminal proceedings is a legal phenomenon, which should cover one or another type of such proceedings in general, ie pre-trial investigation and court proceedings. Criminal misconduct is the basis for initiating simplified proceedings and possible simplified court proceedings. Criminal proceedings for criminal offenses are a special (differentiated) procedural form in criminal proceedings. By its nature, this form of differentiation has signs of simplification. However, the legally defined simplified form of criminal proceedings does not act as a separate differentiated form of criminal proceedings, but is assessed as a possible manifestation of the differentiation of the legal procedure of judicial proceedings.

Key words: criminal offense, criminal proceedings, judicial proceedings, differentiation, procedural form, legal procedure, simplification.

Постановка проблеми. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України [1]). Задля виконання цих завдань об'єктивно запроваджуються оптимальні форми кримінального провадження, здатні ефективно й оперативно їх здійснити при дотриманні прав і свобод осіб. Отже, диференціація процесуальної форми в кримінальному провадженні викликана практичною доцільністю.

Диференціація кримінальних правопорушень, передбачена кримінальним законом (ст. 12 КК України [2]), зумовлює і особливості кримінального провадження щодо злочинів та кримінальних проступків. Зокрема, законодавець виділяє особливості досудового розслідування кримінальних проступків (гл. 25 КПК України) і спрощене провадження щодо кримінальних проступків в межах особливих порядків провадження в суді першої інстанції (§ 1 гл.30 КПК України). Провадження щодо кримінальних проступків віднесено до категорії «спрощене» (за характером його процедурного здійснення), а провадження в суді присяжних вирізняється участю у ньому присяжних. Тобто, на законодавчому рівні обрані різні критерії віднесення цих проваджень до особливих. Також КПК України встановлює особливі порядки кримінального провадження: на підставі угод, у формі приватного обвинувачення, щодо окремої категорії осіб і т.д. (РозділVІ). Тож, виникає питання щодо взаємозв'язку означених особливих порядків, приналежності їх до диференційованих форм кримінального провадження.

Крім того, інститут кримінальних проступків «запрацював» лише з 01.07.2020 р., а вже згідно із статистичними даними Генеральної прокуратури України упродовж цього року в Україні було зареєстровано 98 тис. кримінальних проступків, що становить 27 % від загальної кількості кримінальних правопорушень [3]. У суддів же, як показує практика [4] і власний досвід роботи суддею, виникають питання щодо його застосування. Як зауважує І. Гловюк: «Аналіз судових рішень щодо кримінальних проступків показує неуніфікованість практики з питань призначення підготовчого засідання; повноважень судді при отриманні обвинувального акта з клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні; об'єднання матеріалів кримінальних проваджень щодо проступку та злочину; формулювання ухвал суду, зокрема резолютивних частин; викладення вироків тощо» [5, с. 62].

Отже, такий предмет наукового пошуку як судове провадження щодо кримінальних проступків, зокрема його теоретико-мето- дологічні засади існування в кримінальному провадженні, представляє дослідницький інтерес.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання диференціації процесуальної форми в кримінальному судочинстві, зокрема у напрямі її спрощення розглядаються такими вченими: ВласоваГ. П. [6], Сі- монович Д. В. [7], Сливич 1.1. [8], Трофименко В. М. [9] та ін.

Окремо доцільно виділити праці, присвячені забезпеченню прав особи під час кримінального провадження щодо кримінальних проступків [10], верховенству права при застосуванні особливих форм, порядків та режимів кримінального провадження [11], принципу процесуальної економії [12].

Мета статті - з'ясувати місце судового провадження щодо кримінальних проступків в системі кримінального провадження, його правову природу.

Виклад основного матеріалу. Мінімізація прогалин і колізій у законодавчому регулюванні сфери кримінальних процесуальних відносин сприяє ефективній реалізації закону, однаковому розумінню його приписів і, відповідно, формуванню єдиної правозасто- совчої практики й оптимізації досягнення мети кримінального провадження та функціонування кримінально-правової політики держави в цілому [13, с. 23].

Правосуддя як комплексна категорія залежить від таких факторів, як: якість законодавчої діяльності, відповідність потребам часу, прискорення і спрощення судочинства [8, с.98].

Кримінальний процесуальний закон називає провадження щодо кримінальних проступків в суді першої інстанції спрощеним. Такому провадженню приділено лише дві статті: 381 «Загальні положення провадження щодо кримінальних проступків» і 382 «Розгляд обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному провадженні». У ст. 302 КПК закріплюються вимоги до клопотання прокурора про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, а саме, без проведення судового розгляду в судовому засіданні. І хоча ця норма перебуває структурно в гл. 25 «Особливості досудового розслідування кримінальних проступків», кримінальні проступки у її тексті не згадуються.

Проведений аналіз змісту вказаних статей дозволяє констатувати, що особливостями судового провадження щодо кримінальних проступків, яке визначено спрощеним, є: (1)судовий розгляд без проведення судового засідання (до речі, виклад ч. 2 ст. 381 КПК видається дещо алогічним, адже йдеться про те, що суд розглядає обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні ... тобто судовий розгляд все ж таки є); (2) за відсутності учасників судового провадження (якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта); (3)строки призначення судового розгляду: 5 днів або невідкладно (у разі затримання особи); (4) алгоритм дій суду: вивчення обвинувального акта та доданих до нього матеріалів і ухвалення вироку; (5) виклад у вироку встановлених органом досудового розслідування обставин, які не оспорюються учасниками судового провадження, замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин; (6) можливість призначення розгляду у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та виклику для участі у ньому учасників кримінального провадження - на розсуд суду; (7) неможливість оскарження вироку в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Перелік цих особливостей є вичерпним. В іншому - передбачається застосування загальних правил судового провадження та постановлення вироку. Тобто, застосування до судового провадження щодо кримінальних проступків спрощеної процедури не є беззаперечним. Воно потребує наявності ряду умов-вимог. Тут має місце комплексне рішення таких суб'єктів кримінальних процесуальних правовідносин, як: підозрюваний (обвинувачений), потерпілий (представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження), прокурор, суддя, а також присутність захисника при складанні письмової заяви підозрюваного.

Спрощеною, за вітчизняним кримінальним процесуальним законом, є не лише процедура судового провадження щодо кримінальних проступків. Спрощеним може бути і порядок видачі (екстрадиції) особи (ч. 4 ст. 208, ст. 588 КПК).

Виникають питання: що ж являє собою категорія «спрощення», чи завжди спрощення є диференціацією саме процесуальної форми і від чого воно залежить? кримінальний злочин проступок розслідування

Особливості розслідування кримінальних проступків і судового провадження щодо них більшість дослідників називають диференціацією процесуальної форми. Традиційно, за відсутності в юридичній процесуальній літературі чіткої дефініції цього поняття воно сприймається як загальновідома тер- міносистема, що призводить до дискусії про необхідність, допустимість і межі диференціації.

Термін «диференціація» означає «сторону процесу, пов'язану з розділенням, розчленовуванням цілого, що розвивається, на частини, ступені, рівні» [14]. Як поділ, розчленування цілого або комплексу на окремі (складові) частини, форми, елементи розцінюється диференціація у сфері судочинства. Зазвичай вона розглядається як один із напрямів концепції розвитку процесуальної форми, спрямований на забезпечення законного і швидкого прийняття судового рішення (вирішення суспільно-правового конфлікту) при дотриманні прав і законних інтересів особи. При цьому поняття диференціації процесуальної форми розкривається і через об'єктивно існуючу категорію (провадження), і через процес (організації судочинства, розвитку його форми).

Диференціація в кримінальному провадженні завжди розцінювалася як пріоритетний напрям його удосконалення [15]. «Прагнення до диференціації кримінального судочинства - давня тенденція, витоки якої беруть початок у далекому минулому, характерна майже для всіх сучасних держав», - зазначають дослідники [16, с. 79].

Щодо розуміння диференціації процесуальної форми існують різні наукові думки, які зводяться до спрощення і ускладнення звичайної (визначеної законом як загальна) форми, тобто до паралельного (одночасного) існування різних проваджень, названих особливими. В цілому, диференціацію пропонують розглядати як «побудову кримінального судочинства, за якої досягнення завдань кримінального провадження в окремих, законодавчо визначених категоріях кримінальних проваджень і за наявності певних умов може здійснюватися шляхом використання процесуальних форм, процедур, що відрізняються від звичайних ступенем складності - в бік їх спрощення або ускладнення» [16, с. 81].

Слід погодитися з тим, що диференціація призводить до зміни процесуального порядку (правових процедур і сприяючих умов). Тобто формується окрема процесуальна форма того чи іншого провадження, що з одного боку, підкоряється його загальним засадам, а з іншого - має специфічні риси, які відрізняють її від загальноприйнятого порядку [17, с.33]. Диференціація є певним процесом - виокремлення із загальної (уніфікованої) процесуальної форми судочинства (провадження) специфічних рис, зумовлених предметом розгляду, суб'єктами відповідних правовідносин, складністю справи, з подальшим їх об'єднанням в єдине ціле, яке є частиною загального провадження. У цьому і полягає сутність диференціації процесуальної форми - виділити особливості та згрупувати їх.

Диференціювати кримінальне судочинство, зазвичай, пропонують за такими напрямами: «1) загальне провадження; 2) спрощене провадження: спрощене провадження щодо кримінальних проступків; спрощене провадження на підставі угод, що диференціюється на: по-перше, угоду про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим та, по-друге, угоду між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості; 3) диференційований порядок кримінального провадження з посиленими процесуальними гарантіями, а саме: провадження у справах приватного обвинувачення; провадження у справах неповнолітніх; провадження про застосування примусових заходів медичного характеру; кримінальне провадження в суді присяжних; провадження, які містять відомості щодо державної таємниці; провадження на території дипломатичних представництв» [18, с. 156-157].

У дослідженнях зазначається, що критерії (або підстави) диференціації мають матеріально-правовий і процесуальний характер [16, с. 82]. На нашу думку, кримінальне правопорушення (зокрема, такі складові як: ступінь суспільної небезпеки, суб'єкт вчинення) є матеріально-правовим критерієм виокремлення особливих процесуальних форм здійснення кримінального провадження. Наявність відповідних кримінально-правових відносин, зумовлених вчиненням кримінального правопорушення (злочину чи проступку) створює підґрунтя для диференціації процесуальної форми в кримінальному провадженні. В межах такої форми приймається до уваги наявність належних (визначених кримінальним процесуальним законом) процесуальних умов, які надають можливість її застосувати: згода потерпілого, визнання обвинуваченим вини, дії прокурора тощо. Процесуальним критерієм особливого кримінального провадження є раціональність (обґрунтована доцільність) виконання його завдань: процесуальна економія, характер доказування, особа підозрюваного (обвинуваченого) та ін. Таким чином, у кримінальному процесі стосовно диференціації існують як критерії, так і умови її застосування.

Авторське розуміння поняття диференціації процесуальної форми в кримінальному провадженні може бути представлене наступним чином: це процес зміни (виокремлення особливостей) порядку провадження, визначений законом і процесуальною доцільністю, спрямований на застосування під час кримінального провадження правової процедури, відмінної від загальної, із специфічними рисами, зумовленими видом кримінального правопорушення та/або суб'єктом його вчинення, підпорядкований відповідним процесуальним умовам та основним засадам кримінального провадження.

З метою правової визначеності категорій і понять кримінального провадження слід підтримати неодноразово висловлену науковцями думку про доцільність унормування (в ст. 3 КПК) поняття процесуальної форми кримінального провадження та різновидів її диференціації. Оскільки ці правові категорії мають теоретико-методологічну основу і потребують наукового тлумачення, при їх закріпленні видається доречним не вживати норми-дефініції (чітке визначення цих термінів), а використати декларативний підхід, вказавши на існування процесуальної форми кримінального провадження як порядку його здійснення та особливих проваджень - як диференційованих форм (із відповідним переліком).

На підставі зроблених висновків, можна констатувати, що провадження щодо кримінальних проступків є диференційованою формою кримінального провадження (як і провадження на підставі угод, щодо неповнолітніх, у формі приватного обвинувачення тощо (розділVІ КПК)). Кримінальне провадження щодо кримінальних проступків передбачає особливості його здійснення не лише стосовно досудового розслідування, а й судового провадження.

Окрім того, під час кримінального провадження може мати місце поєднання декількох диференційованих процесуальних форм. Це якраз і спостерігається відносно кримінальних проступків, у провадженнях щодо яких може бути укладена угода як про примирення з потерпілим, так і про визнання винуватості підозрюваним (обвинуваченим). Також більшість справ приватного обвинувачення (кримінальні провадження у формі приватного обвинувачення) - це справи, зумовлені вчиненням кримінальних проступків, які, своєю чергою, можуть бути пов'язані з угодою про примирення. У зв'язку з цим, цікавим для подальших наукових розвідок є питання співвідношення диференційованих процесуальних форм в кримінальному провадженні.

Кримінальне провадження щодо проступків вирізняється незначними ресурсними затратами, зумовленими невеликою тяжкістю вчинених кримінальних правопорушень, і має на меті пришвидшене виконання завдань кримінального провадження. Цей різновид провадження найповніше відображає таке завдання кримінального провадження, як швидке досудове розслідування і судовий розгляд.

Проте, спрощення (відносно кримінальних проступків) нормативно закріплене лише відносно судового провадження. Такий законодавчий підхід не повною мірою узгоджується із науковою думкою. Адже у дослідженнях з цієї тематики зазвичай спрощена процесуальна форма розглядається як диференційована, яка означає скорочені строки, відсутність окремих стадій та скасування деяких процесуальних інститутів і норм з метою забезпечення оптимальних шляхів досягнення завдань кримінального процесу [19, с. 512]. Тобто спрощене провадження стосується деяких категорій кримінальних справ - їх розслідування і судового розгляду. Щодо окремих стадій провадження така ознака не виокремлюється (хоча деякі дослідники і ведуть мову про спрощений судовий розгляд, але у контексті скороченої процесуальної форми. Наприклад, розмірковуючи над спрощеним кримінальним судочинством, Г. П. Власова пропонує розуміти під ним «самостійне провадження, яке має на меті швидке і повне забезпечення конституційних прав громадян, об'єктивно потребує по визначеній категорії кримінальних справ більш ефективного та більш економного судового розгляду, в порівнянні із загальним порядком розгляду справ, при суттєвій зміні кримінально-процесуальної форми на діючих принципах кримінального процесу, на яких базується кримінально-процесуальний закон» [19, с. 514]).

Словник української мови дає таке визначення лексемі «спростити»: робити простішим (будову, склад і т. ін. чого-небудь); зводити до небагатьох форм, звільняючи від усього зайвого, ускладненого; робити легшим для здійснення, використання і т. ін.; полегшувати; робити більш доступним для розуміння. Таким чином, спростити судочинство - означає зробити його будову простішою, звільнити процесуальну форму від зайвих та ускладнених елементів, полегшити розгляд справи, зробити його більш доступним [20].

Спрощення провадження властиве усім видам процесу (в цивільному, адміністративному судочинстві провадження поділяється на загальне і спрощене, яке, своєю чергою, «прив'язане» до швидкого вирішення справи). Такий підхід випливає і з Рекомендацій Ради Європи щодо спрощених форм судочинства: Комітет Міністрів підкреслив важливість економії часу провадження і вказав на доцільність спрощення процесуальних процедур, коли факти видаються доволі ясними [21]. Аналогічна позиція і в ООН: «спрощене судочинство» («summary proceedings») означає спрощений порядок, прискорює судовий розгляд з метою забезпечення більш високої ефективності системи кримінального правосуддя і зведення до мінімуму витрат. У цілому, спрощене судочинство використовується в судах нижчої інстанції, зазвичай у відношенні менш серйозних кримінальних правопорушень, і являє собою прискорений порядок розгляду, в межах якого певні формальні процедури не потрібні або спрощуються [22].

Спрощення провадження деякими дослідниками розуміється у широкому контексті, наприклад, як «сукупність проваджень [скороченого, письмового, особливого та прискореного], в яких передбачено спрощення змістовного наповнення процесуальних стадій, у тому числі кількісне зменшення процесуальних дій суб'єктів процесу та звуження варіативності їх поведінки. Його ознаками є: завершеність процесуального циклу в межах певної судової інстанції; скорочення кількості процесуальних дій або системна зміна способу їх вчинення; звуження процесуальних можливостей суду та учасників процесу; обмеженість застосування щодо визначеного кола справ» [23, с. 12]. При цьому, наголошується, що «спрощене провадження зберігає традиційну структуру і спрощення ніяк не означає скасування будь-яких стадій процесу, а торкається лише окремих етапів або процесуальних дій» [23, с. 7].

У понятті спрощеного кримінального судочинства називають наявність таких складових, як: «а) об'єктивна необхідність спрощення кримінального судочинства; б) необхідність за допомогою спрощеної форми захистити конституційні права громадян; в) економічність та ефективність спрощеного судочинства; г) самостійність кримінально-процесуальної форми; д) суттєва зміна кримінально-процесуальної форми в порівнянні з загальним порядком розгляду кримінальних справ; є) обов'язкове дотримання при розгляді кримінальних справ по спрощеній процедурі принципів діючого кримінально-процесуального законодавства» [19, с. 514]. Вказані ознаки, на нашу думку, мають досить узагальнений характер і різні критерії виокремлення (від доцільності запровадження до змістовного наповнення терміносистеми «спрощене провадження» та умов застосування - обов'язковості дотримання загальних засад кримінального провадження й прав осіб у ньому).

Спрощення в процесі, за своїм лексичним значенням, означає зменшення складності, полегшення загальноприйнятого порядку. Усі елементи, які вказують на таке спрощення, можуть походити від скорочення (строків, етапів) та/або прискорення (за рахунок відсутності судового засідання, відсутності учасників судового провадження, прийняття судом доказів, встановлених досудо- вим розслідуванням без безпосереднього їх дослідження тощо). У наукових публікаціях висловлюється думка і щодо категоричної відмінності прискорення та спрощення провадження [8, с. 99]. Погоджуючись з тим, що кожний термін має своє змістовне наповнення, певні прискорення, на нашу думку, тягнуть за собою спрощення, є його способами.

Якщо ж все таки сприйняти лексичне розмежування спрощення і прискорення, з метою уникнення дискусії з цього приводу, то можна розглянути доцільність використання слова «целерантний», яке об'єднує вказані поняття [17, с. 96].

Отже, спрощення властиве таким видам кримінального провадження як провадження: щодо кримінальних проступків, на підставі угоди, щодо справ приватного обвинувачення. Ця ознака (спрощення) свідчить про диференціацію процесуальної форми здійснення вказаних кримінальних проваджень. Разом із тим, фактичне спрощення деяких процедур (процесуальних дій) в кримінальному провадженні (за відсутності підозрюваного (обвинуваченого), захисника, неоспорюваності фактів тощо) не може свідчити про диференційованість провадження чи його частини. Такі спрощення є точковими, залежними від обставин і відбуваються в оболонці загальної процедури.

Оскільки диференціація є різновектор- ною категорією, властивою різним порядкам системності (процесу в цілому, його формі, стадіям, процесуальним діям і рішенням), то виокремлення її різновидів можливе на усіх рівнях досліджуваного об'єкта. Тобто, можна вести мову про прояви диференціації не лише процесуальної форми кримінального провадження, а й диференціації процедури, зокрема судової.

Спрощення судового провадження щодо кримінальних проступків є системним процесом. При наявності визначених законом процесуальних умов відбувається спрощення процедури розгляду судом кримінального проступку та ухвалення щодо нього рішення, яким розв'язується суспільно-правовий конфлікт, зумовлений вчиненням такого проступку. Таке спрощення здійснюється завдяки скороченим строкам розгляду провадження судом та прискореній судовій процедурі. «Спрощення є моделлю процедури здійснення правосуддя, яка за її ідеального функціонування порівняно із загальною, також ідеально функціонуючою моделлю, дає змогу за меншого обсягу процесуальних дій, з меншими фінансовими витратами швидше досягти цілей судочинства», - відмічають дослідники [24, с. 33].

Таким чином, судове провадження щодо кримінальних проступків - єдиний вид провадження, законодавчо названий спрощеним. Це спрощення стосується процедури його здійснення, адже саме поняття «процедура» використовується у прив'язці до судового розгляду (§3 гл.28 КПК). Процедурний характер спрощення підтверджується й умовами здійснення судового провадження щодо кримінальних проступків (ст. 381, 382 КПК).

Водночас, під категорію «спрощення» підпадає й досудове розслідування кримінальних проступків, й інші різновиди провадження. Можливо, щоб не втрачати широке розуміння спрощення в кримінальному провадженні, яке охоплює і деякі особливі форми провадження, доцільно не означати судове провадження щодо кримінальних проступків спрощеним (уточнити § 1 глави 30 КПК: «Провадження щодо кримінальних

проступків», що логічно узгоджуватиметься і з §2 цієї глави «Провадження в суді присяжних»).

Провадження в суді першої інстанції щодо кримінальних проступків, яке може здійснюватися за спрощеною процедурою, теоретично тяжіє до категорії «документарне». Про це свідчать приписи ст. 381, 382 КПК України, за якими суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового засідання, за відсутності учасників судового провадження, вивчає зібрані під час досудового розслідування докази і ухвалює вирок, у якому зазначаються встановлені органом досудо- вого розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження. Тобто, суддя фактично вивчає зібрані під час досудового розслідування матеріали, що прирівнюються до документів, і тим самим використовує спеціальний режим дослідження доказів, відмінний за своїм порядком від засади - безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України), - проте здійснюваний в її межах (у законний спосіб).

Також варто вказати на доцільність подальших наукових розвідок стосовно особливостей судового провадження щодо кримінальних проступків, зважаючи на законодавче положення про те, що таке провадження здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа (ч.3 ст. 381 КПК України). Тобто, виникає питання, які саме загальні правила судового провадження можливо застосовувати при вивченні судом обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку?

Висновки. Диференціація процесуальної форми у кримінальному провадженні є правовим явищем, яке повинно охоплювати той чи інший різновид такого провадження в цілому, тобто досудове розслідування і судове провадження. Це провадження щодо кримінальних проступків, на підставі угоди, стосовно неповнолітніх тощо.

Кримінальний проступок є основою для початку спрощеного провадження і можливого спрощеного судового провадження. Тобто диференціація процесуальної форми здійснення такого провадження (особливі кримінальні процесуальні правовідносини) напряму залежить від матеріально-правового характеру відносин, зумовлених вчиненням кримінального проступку. Оскільки це категорії справ неодиничного характеру, їх розгляд можна розцінювати як повноцінний прояв диференціації процесуальної форми (при досудовому розслідуванні і судовому провадженні).

Кримінальне провадження щодо кримінальних проступків є особливою (диференційованою) процесуальною формою у кримінальному провадженні. За своїм характером така форма диференціації має ознаки спрощення. Проте, законодавчо визначена спрощена форма судового провадження щодо кримінальних проступків не виступає окремою диференційованою формою кримінального провадження, а оцінюється як можливий прояв диференціації правової процедури судового провадження. Остання видається вужчою категорією, ніж диференціація процесуальної форми.

Список використаних джерел:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012р. № 4651-VI (із змінами і доповненнями).

2. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш (із змінами і доповненнями).

3. Стан здійснення правосуддя у кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення судами загальної юрисдикції у 2020 році.

4. Судді ККС ВС та апеляційних судів об говорили питання щодо судової практики в кримінальній юрисдикції: Робоча нарада керівництва Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (15.07.2021р.).

5. ГловюкІ. Судове провадження щодо кримінальних проступків у суді першої інстанції: теорія і практика. Право України. 2021. №3. С. 61-72.

6. ВласоваГ. П. Спрощення кримінального судочинства: історія, теорія та практика: дис. ... д-ра юрид. наук. Ірпінь, 2014. 420 с.

7. Сімонович Д. В. Доктринальні засади структури та системності кримінального процесу України: стадії та окремі провадження : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Харків, 2017. 40 с.

8. Сливич 1.1. Прискорені та спрощені провадження в кримінальному судочинстві України: визначення та доцільність застосування. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 31. Том 3. 2015. С. 97-100.

9. Трофименко В. М. Теоретичні та правові основи диференціації процесуальної форми в кримінальному судочинстві: монографія. Харків, 2016.

10. БожикВ.І. Забезпечення прав особи під час досудового розслідування кримінальних проступків : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2020. 20 с.

11. СачкоО.В. Забезпечення верховенства права при застосуванні особливих форм, порядків та режимів кримінального провадження : дис. ... д-ра юрид. наук. Дніпро, 2019. 498 с.

12. КанюкаІ.М. Приницп процесуальної економії в кримінальному судочинстві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2015. 20 с.

13. БарабашТ. М., ЛевицькаЛ.В. Сучасний стан законодавчого забезпечення кримінально-правової політики в Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2020. № 5. С. 22-31.

14. Словопедія. ТрофименкоВ. Диференціація про цесуальної форми як пріоритетний напрямок реформування кримінального судочинства України.

15. Новак Р. В. Інститут угод як прояв диференціації кримінально-процесуальної форми. Вісник Вищої ради юстиції. № 3 (15). 2013. С. 74-85.

16. ЧерниковаА.О. Диференціація процесуальної форми адміністративного судочинства України: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2017. 218 с.

17. ВласоваГ. П. Співвідношення кримінальних процесуальних проваджень та диференціації кримінальних процесуальних норм. Науково-інформаційний вісник. Право. 2015. №11. С. 153-158.

18. ВласоваГ. П. Сутність та завдання спрощеного кримінального судочинства. Актуальні проблеми держави і права. 2011. С.511-516.

19. ТкачукО. Спрощене провадження: правова природа, ознаки, процедура. Закон і Бізнес. 24.06-30.06.2017.

20. Рекомендация R(87)18 Комите

21. та министров Совета Европы государствам-членам «Относительно упрощения уголовного правосудия». 17сентября 1987года.

22. Двенадцатый Конгресс Орга низации Объединенных Наций по предупреждению преступности и уголовному правосудию (Сальвадор, 12-19 апреля 2010 г.).

23. ЗавальнюкІ. В. Спрощене провадження в адміністративному судочинстві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2017. 22 с.

24. КолосА. Теоретичні проблеми спрощеного провадження у цивільному процесі. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 32-35.

References

1. Verkhova Radа Ukrainy. (2012). Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy №4651-VI.

2. Verkhova Radа Ukrainy. (2001).

3. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy №2341-111.

4. Stan zdiisnennia pravosuddia u kryminalnykh provadzhenniakh ta spravakh pro administratyvni pravoporushennia sudamy zahalnoi yurysdyktsii u 2020 rotsi. obhovoryly pytannia shchodo sudovoi praktyky v kryminalnii yurysdyktsii: Robocha narada kerivnytstva Kasatsiinoho kryminalnoho sudu u skladi Verkhovnoho Sudu (15.07.2021).

5. Hloviuk, I. (2021). Sudove provadzhennia shchodo kryminalnykh prostupkiv u sudi pershoi instantsii: teoriia i praktyka. Pravo Ukrainy, 3, 61-72.

6. Vlasova,H.P. (2014). Sproshchennia kryminalnoho sudochynstva: istoriia, teoriia ta praktyka : Abstract of Doctor's thesis. Irpin [in Ukrainian].

7. Simonovych,D.V. (2017). Doktrynalni zasady struktury ta systemnosti kryminalnoho protsesu Ukrainy: stadii ta okremi provadzhennia: Extended abstract of Doctor's thesis. Kharkiv [in Ukrainian].

8. Slyvych,I.I. (2015). Pryskoreni ta sproshcheni provadzhennia v kryminalnomu sudochynstvi Ukrainy: vyznachennia ta dotsilnist zastosuvannia. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia Pravo, Vyp.31, Tom3, 97-100 [in Ukrainian].

9. Trofymenko,V M. (2016). Teoretychni ta pravovi osnovy dyferentsiatsii protsesualnoi formy v kryminalnomu sudochynstvi. Kharkiv [in Ukrainian].

10. Bozhyk,V. I. (2020). Zabezpechennia prav osoby pid chas dosudovoho rozsliduvannia kryminalnykh prostupkiv: Abstract of candidate's thesis. Kyiv

11. Sachko,O.V. (2019). Zabezpechennia verkhovenstva prava pry zastosuvanni osoblyvykh form, poriadkiv ta rezhymiv kryminalnoho provadzhennia: Abstract of Doctor's thesis. Dnipro [in Ukrainian].

12. Kaniuka,I.M. (2015). Prynytsp protsesualnoi ekonomii v kryminalnomu sudochynstvi Ukrainy: Abstract of candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian]. Barabash,T. M., Levytska,L.V. (2020).

13. Suchasnyi stan zakonodavchoho zabezpechennia kryminalno-pravovoi polityky v Ukraini. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 5, 22-31 [in Ukrainian]. Slovopediia.

14. Trofymenko,V. Dyferentsiatsiia protsesualnoi formy yak priorytetnyi napriamok reformuvannia kryminalnoho sudochynstva Ukrainy.

15. Novak,R. V. (2013). Instytut uhod yak proiav dyferentsiatsii kryminalno-protsesualnoi formy. Visnyk Vyshchoi radyyustytsii, 3 (15), 7485 [in Ukrainian]. Chernykova,A.O. (2018).

16. Dyferentsiatsiia protsesualnoi formy administratyvnoho sudochynstva Ukrainy: Abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

17. Vlasova,H.P. (2015). Spivvidnoshennia kryminalnykh protsesualnykh provadzhen ta dyferentsiatsii kryminalnykh protsesualnykh norm. Naukovo-informatsiinyi visnyk. Pravo, 11, 153-158 [in Ukrainian].

18. Vlasova,H.P. (2011). Sutnist ta zavdannia sproshchenoho kryminalnoho sudochynstva. Aktualni problemy derzhavy i prava.

19. Tkachuk,O. (2017). Sproshchene provadzhennia: pravova pryroda, oznaky, protsedura. Zakon i Biznes, 24.06-30.06.2017.

20. Komitet ministrov Soveta Evropy. (1987). Rekomendacija R(87)18 (1987) gosudarstvam-chlenam «Otnositel'no uproshhenija ugolovnogo pravosudija».

21. Dvenadcatyi Kongress Organizacii

22. Ob'edinennyh Naciy po preduprezhdeniyu prestupnosti i ugolovnomu pravosudiyu. Sal'vador. 2010.

23. Zavalniuk,I.V. (2017). Sproshchene provadzhennia v administratyvnomu sudochynstvi Ukrainy: Abstract of candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].

24. Kolos,A. (2019). Teoretychni problemy sproshchenoho provadzhennia u tsyvilnomu protsesi. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo, 4, 32-35

Размещено на Allbest.ru