Принцип рівності як засада українського націотворення та державотворення кінця XVI - 70-х років XVII ст.

Актуальність теми

В умовах існуючої зовнішньої загрози знищення держави Україна з боку РФ та її союзників й заперечення російською пропагандою факту існування української держави й українського народу, важливого значення набуває висвітлення історії української державності. У цьому сенсі актуальним є визначення засадничих факторів, що вплинули на становлення української нації та української козацької держави наприкінці XVI - в середині XVII ст. Одним із таких факторів розглядається принцип рівності.

Огляд літератури. Проблемам становлення української національної державності козацько-гетьманської доби присвятили численні праці вітчизняні та зарубіжні дослідники різних часів. Проте спеціально роль принципу рівності в процесі українського націотворення та державотворення на основі аналізу українського транзитивного суспільства кінця XVI - 70-х років XVII ст. досі не досліджувалася.

Постановка проблеми дослідження. Визначення ролі принципу рівності в становленні української нації та національної державності наприкінці XVI - у 70-х роках XVII ст. і чинників, які вплинули на цей процес.

Метою і завданням дослідження є дослідження взаємозалежності та взаємовпливу процесу формування й втілення принципу рівності в правовому житті українського суспільства та процесу становлення й трансформації української нації та української козацької держави.

Виклад основного матеріалу

На кінець XVI ст., як зазначає більшість дослідників, у Центрально-Східній Європі, так і в Україні, через низку соціально-політичних і економічних обставин формується чотиричленна структура суспільства, в якій, «окрім традиційних для християнської спільноти трьох станів (священників; панів, князів, братів-зем'ян та володарів божих; землеробів, ремісників і найманих працівників), існує ще стан «воїнів», що складається з представників всіх трьох названих груп». Таким четвертим станом у тогочасному українському соціумі було українське козацтво. З появою цього стану воїнів тісно пов'язано формування й втілення принципу рівності в правовому житті українського етносу в другій половині XVI ст. та подальше становлення української нації й самостійної держави.

Основною причиною появи козацтва на українських теренах, уважав відомий історик і краєзнавець, правнук сотника Люботинської сотні Є.О. Альбовський, стало саме порушення принципу рівноправності польською стороною після того, як унаслідок Люблінської унії південноруси (жителі подніпровські) були приєднані до Польщі як рівні до рівних.

Козацтво відігравало визначну роль у справі збереження українського етносу та державності. Протягом тривалого часу воно, по суті, залишалося єдиною реальною силою, здатною вести відкриту збройну боротьбу зі своїми войовничими сусідами, сенс якої насамперед полягав у тому, щоб забезпечити українському народові право на існування, економічний та духовний роз- виток.

Як наголошував О.П. Оглоблин, «козацтво являло собою настільки могутню військову силу, зріст політичний козаччини, Києва, української церкви в добу митрополита Петра Могили був так відомий у цілій Європі, що і в Польщі, і в Швеції, і у Франції, і в Семигороді (Трансильванії) вважалося за можливе, і навіть за неминуче, утворення нового державного осередку на Україні».

Найзначущішою подією, в ході якої концептуально оформилася та втілювалася на практиці ідея рівноправності українців з польським населенням Речі Посполитої, стало повстання реєстрового козацтва, селян, козаків Запорозької Січі під проводом Криштофа Косинського 1591-1593 рр. Саме ідея рівноправності розглядалася як підстава запровадження власного державного устрою. Як зазначає В. Голобуцький, повсталі виганяли панів й оголошували себе козаками (тобто вільними людьми), запроваджували козацький устрій та збирались на раду, яка виступала формою безпосередньої демократії, обирали отаманів і суддів, розподіляли землю й повинності тощо. Як свідчать численні історичні документи, відбувалося масове покозачення сільського і міського населення. 16 жовтня 1594 р. розпочалося повстання проти польської шляхти очолене гетьманом Северином (Семерією) Наливайком. Основним «програмним положенням» повстанців було встановлення на звільненій від польської шляхти та магнатів території козацького ладу, заснованого на принципах загальної свободи, рівності та демократії. У подальшому в Україні поширювалася боротьба селян за козацькі права, підтримувана рядовими реєстровими козаками. Так, влітку 1619 р. близько Білої Церкви розпочалося повстання понад 10 тисяч «свавільних козаків», які вимагали зрівняння у правах з реєстровими козаками. принцип рівність український нація державотворення

Наступним етапом, що сприяв процесу українського націотворення та державотворення, стала діяльність видатного військового та політичного діяча гетьмана всієї України Петра Конашевича-Сагайдачного. Як зазначає Н.Д. Полонська-Василенко, завдяки політиці Сагайдачного козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе значення провідної верстви, а Києву повертається значення культурного, релігійного осередку України. Соратниками Сагайдачного були галицькі культурні діячі - Єлисей Плетенецький, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, що символізувало соборність України, яка знову «зв'язувалася в єдиний національний організм, розірваний ходом історії». За часів гетьманства П. Сагайдачного у межах Середнього Подніпров'я етноконсолідаційні процеси вже набрали виразних організаційно-структурних форм, що дало змогу на середину сторіччя «здобути суспільно-політичне, державне і націокультурне, у повноті його різноманітних аспектів, самовизначення». Зокрема, у зверненні української шляхти до сейму 1623 р. наголошувалося: «Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного...».

Важливу роль ідейного натхненника народних мас на боротьбу проти національного і релігійного гноблення з боку поляків, що сприяло вкоріненню ідеї рівності українського та польського народів тоді відігравала українська православна церква. Православне духовенство підтримало обґрунтування належності козаків до «руського народу», яке намагалося таким чином залучити козацтво до захисту православ'я в Речі Посполитій. Як зазначають більшість сучасних дослідників, ідея конфесійної рівності у свідомості української шляхти та козацтва у той період ототожнювалась з ідеєю національної рівності, а боротьба за православну віру була одночасно боротьбою проти примусової асиміляції за національну самоідентичність та рівність українського населення Речі Посполитої з польським населенням католицького віросповідання.

Замість розуміння та мирного вирішення зазначених проблем у 30-х роках XVII ст. посилилася економічна та військова експансія польських магнатів і шляхти на українські землі, що стало вагомим чинником стимулювання процесу створення української незалежної держави та зрівняння у правах українського населення. Зокрема, протистояння з поляками різко загострилося після страти у 1635 р. гетьмана нереєстрових козаків (1628-629, 1630-1635) Івана Сулими та «очищення» реєстру Війська Запорозького від бунтівників шляхом скорочення до 7 тис. осіб, що стало приводом до нового повстання, яке послідовно очолили гетьмани Павло Бут (Павлюк), Яків Острянин (Остряниця), Дмитро Гуня. У ході повстання відбувалося масове «покозачення» населення. Навіть польний гетьман М. Потоцький мусив визнати, що в Україні «всі до останнього покозачились... тут кожний хлоп - козак». Перелякана шляхта тікала зі своїх маєтків до Польщі. Масове покозачення означало фактичне зрівняння у правах козаків та посполитих (міського населення і селянства).

Після жорстокого придушення повстання та страти П. Павлюка у Варшаві новий етап повстання у 1638 р. очолив Я. Острянин, який звернувся з універсалом до українського народу «...з войском на Украину для видвигненья [визволення] вас, народа нашего православного, от ярма порабощения и мучительства тиранского ляховского и для отищения починеных обид, разорений и мучительных ругательств... всему поспольству рода Русского, по обоим сторонам Днепра мешкаючого». Таким чином, повстанці вже мали чітко сформульовану політичну програму, в якій містилися вимоги національної та політичної рівності, рівних економічних прав та особистої свободи українського народу.

Повстання зазнало поразки й було жорстоко придушене поляками. У квітні 1638 р. було ухвалено «Ординацію Війська Запорозького», яка фактично передбачала ліквідацію козацтва як стану та перетворення козаків на частину польського війська з максимально урізаними правами та чітко визначеною зоною осілості. Втім, козацькі виступи продовжувалися й у 1645 - 1646 рр. Козаки «шукали способу до повстання».

Через зазначені обставини визвольна війна 1648-1657 рр. одразу набула характеру революції, оскільки всі групи українського населення (козаки, міщани, селяни, духовенство) мали різні вагомі підстави для невдоволення своїм становищем. Все ж, на нашу думку, основними підставами революції стала правова нерівність українського і польського населення у найважливіших сферах суспільного життя Речі Посполитої: політичній, військовій, економічній, релігійній та культурній. Цей період вважається першою фазою Української національної революції 1648-1676 рр.¹⁵

Головною метою революції, зазначає Д.І. Багалій, було скасування привілеїв станів, щоб «не було тієї безодні, котра відділяла тоді шляхту од посполитих, панів від кріпаків. І ось тоді всім захотілося попасти у козаки, бо козак був вільний чоловік, доволі заможний і забезпечений землею... Ріжниця була між ними [станами] не в юридичних правах, а головне у кріпацтві. І вони справді тоді немов злилися у козаччині всі - до неї прилучилося і козацтво і поспільство».

Таке «злиття всіх у козаччині» стало підставою появи та втілення ідеї козацької держави. Перша концепція такої держави була сформульована Йосипом Верещинським у праці «Війську Запорозькому пресвітлий наказ» (1596 р.). Найбільших успіхів у справі українського державотворення було досягнуто в ході Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького, коли відбулося формування інституцій української козацької держави, яка була визнана суб'єктом міжнародних відносин. Зокрема, правове визнання урядом Речі Посполитої незалежної української держави у межах Київського, Чернігівського і Брандавського воєводств (Волинь і Поділля залишалося у складі Речі Посполитої) було закріплене в Зборівському договорі 1649 р., укладеному між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським королем Яном-Казимиром у м. Зборів (тепер Тернопільська обл.). Незалежність козацької держави була визнана також Гадяцькою угодою 1658 р. між гетьманом України Іваном Виговським і польським урядом у вересні 1658 р. у м. Гадяч (тепер Полтавська обл.).

Однак поява і формування козацтва як окремого стану не пояснює усіх аспектів засадничої ролі принципу рівності в правовому житті українського суспільства в руслі генезису і динаміки розвитку державно-правових інститутів на українських землях. Для характеристики політико-правового буття українського соціуму цього періоду скористаємося двома поняттями, введеними В.В. Кизимою в рамках тоталлогічного підходу до вивчення соціуму - «генерологія» і «парсика». Як уявляється, саме на їх основі вдається подолати обмеженість традиційних схем і методологій (організмічних, функціональних, структурно-функціональних, системних, синергетичних, сітьових) і в той же час зберегти їх ціннісні моменти. Генерологія пов'язана з актуальною (онтичною) стороною буття соціуму, а парсика - з потенційною (онтологічною). Якщо перша відповідає колишнім системним, структурним і функціональним уявленням і пов'язана з причинною детермінацією, то друга - має риси несистемних і неструктурних (по відношенню до генерології) відносин, які відіграють роль випадкового фону. Взаємодія цих двох сторін визначає увесь динамізм соціальної тотальності, тобто конкретну форму сігізійної детермінації. Сігізія у даному випадку означає увідповіднення частин і цілого, які увесь час трансформуються і існують як самостійна реальність, буття, цілісність, тотальність. Соціальна генерологія - це результат фіксації сформованих способів буття у вигляді загальнообов'язкових правил, законів, вимог, еталонів, що забезпечуються спеціально створеною соціальною організацією, установами і контролюючими органами. Для окремого суспільства несучі конструкції генерології, що забезпечують його життя й утворюють генерологічний каркас соціуму, пов'язані насамперед з державними структурами і відносинами, економічними зв'язками і процесами, пануючою системою світоглядних і інших імперативів, внутрішньо пов'язаних між собою.

Генерологічним каркасом українського соціуму досліджуваного періоду стали:

1) Українська Гетьманська держава (Гетьманат) під назвою «Військо Запорозьке» з власними державними інституціями:

а) кордони і території;

б) власний територіальний устрій - полково-сотенний;

б) республіканська форма правління;

в) система органів публічної влади, яка складалася з трьох рівнів: генеральна Рада і Гетьман (функції їхні не були чітко розмежовані) та Старшинська Рада; полкові уряди; сотенні уряди та органи міського самоврядування;

г) судова система - генеральний суд, полкові і сотенні суди, суди сільських отаманів, міські суди (магістратські та ратушні); сільські суди війта, доменіальні суди, церковні суди;

д) власна податкова система, митна і податкова служби;

є) власні збройні сили;

2) власна система права: звичаєве та стихійно масове право; «попередні права» - Литовський статут 1588 р., збірники магдебурзького права, деякі акти урядів Речі Посполитої; акти органів української (гетьманської) влади; нормативні акти церковного права - Духовний та Монастирський регламенти; Статут про чинонаступництво церковне, «кормчі книги»;

3) інтенсивне становлення капіталістичного укладу на основі скасування станів та надання рівних економічних і соціальних прав населенню завдяки перегляду старих принципів та норм середньовічного права з його обмеженням особистої свободи, нерівністю та нерівноправністю окремих станів і соціальних груп, народів, релігійних конфесій, який став підвалиною економічної системи Гетьманщини;

4) православна релігія та існування самостійної Київської метрополії (до 1686 р.);

5) переростання української народності в націю завдяки економічним, соціальним та духовним процесам, що відбувалися в українському соціумі, які, як зазначають В.А. Смолій і О.І. Гуржій, фокусувалися на етносоціальних елементах.

Однак, як стверджує В.В. Кизима, генерологічний аспект не вичерпує усього багатства і відносин соціуму, якщо не враховувати парсичний, який виявляється в психології й знаходить вираз у міфах, казках, віруваннях тощо. Відповідно парсична сфера неінституційних відносин і регуляторів - це сфера суспільних відносин, у яких діють нежорсткі, непричинні форми детермінації, пов'язані, зокрема, з надією, мораллю, Богом, міфами, вірою, любов'ю, інтуїцією, свободою, особистими цілями людини тощо. Тобто сфера життя суспільства, яка знаходиться умовно «між сім'єю і державою». Ця сфера постійно взаємодіє з венерологічним каркасом соціуму в рамках закону сігізійності.

Як уявляється, в цій сфері відбувалося зародження процесу становлення української національної ідеї, розроблялися концепції української державності та принципу рівності. Докладно цей процес висвітлено у дисертаціях та монографіях І.В. Куташева та Л.В. Худояр.

Зокрема, зміст національної ідеології, концепції української козацької держави й принципу рівності в українській філософській і правовій думці наприкінці XVI - 70-х років XVII ст. багато в чому був зумовлений європейською філософською і правовою традицією XVI - перш. пол. XVII ст., яка поєднувала основоположні ідеї античності, ренесансу та барокової філософської і правової думки. Під впливом ідеології ренесансного гуманізму чітко окреслилися три основні виміри смислу категорії «рівність» - морально- етичний, соціально-політичний і правовий. Ядром етики гуманізму був принцип спільного блага (блага народу), який став передумовою становлення і визначив основні ідеї нового державно-правового ладу.

Слід наголосити, що козацька форма державності виникла не лише на етнічній, а й на ідеологічній та морально-психологічній основі. Людей об'єднали не лише традиційні уявлення про «вольності і свободи нашого руського народу» та етнічна ідентичність, а й духовна спорідненість й насамперед православна віра, моральні цінності - побратимство (в козацькій спільноті та в православних братствах міського і сільського населення), ідеологізація повсякденного життя українського суспільства.

Динаміці цього процесу сприяло поширення грамотності серед значної частини українського населення, зокрема й серед жінок, та високий, як на той час, рівень освіти української шляхти й духовенства, що зумовило відповідний рівень загальної та правової культури. Просвітницька діяльність здійснювалася школами, заснованими при православних братствах, викладачами та випускниками Острозької слов'яно-греко-латинської академії (у 1576 р.) та Києво-Могилянської академії (1620 р.).

Велика заслуга у формуванні української нації та держави належить фундаторам і випускникам цих навчальних закладів - представникам духовенства Христофору Філалету (Мартіну Броневському), Герасиму і Мелетію Смотрицькому, Касіяну Саковичу, Сильвестру (Стефану) Косову та ін. Зокрема, вихованцями Києво-Могилянської академії були соратники Богдана Хмельницького дипломати Силуян Мужиловський, Іван Кравченко, Федір Вешняк, Іван Чорнота та багато інших. Їхнє правове й державно-політичне мислення й дії переважно були спрямовані на захист інтересів українського народу й становлення незалежної української держави.

Висновки

З кінця XVI - до 70-х років XVII ст. становлення принципу рівності в правовому житті українського суспільства стало головною рушійною силою процесу українського націотворення та державотворення. Взаємодія згаданих двох сторін соціальної тотальності («генерології» і «парсики») визначила увесь її динамізм, тобто конкретну форму сігізійної детермінації, а саме:

1) становлення принципу рівності в масовій правовій свідомості українського суспільства, який реалізувався в правовому житті в ході революційних подій 1648-1676 рр.;

2) формування української нації та української козацької держави на основі таких правових цінностей: рівні права українського народу з іншими народами; відсутність дискримінації залежно від віросповідання, етнічної й станової належності, місця проживання та майнового становища; рівні права на заміщення державних посад і посад в органах самоврядування; рівні правові статуси осіб у середовищах українського міщанства, козацької старшини та рядового козацтва; рівність перед судом; рівні економічні й культурні права.

Відповідно, можна визначити фактори, які зумовили засадничу роль принципу рівності в інтеграції українського соціуму в націю та самостійну державу наприкінці XVI - у 70-х роках XVII ст.: порушення принципу рівноправності польського і руського народів унаслідок Люблінської унії; формування окремого козацького стану й масове покозачення українського населення в ході революційних подій 1648-1676 рр.; інтенсивне становлення капіталістичного укладу на основі скасування станів та надання рівних економічних і соціальних прав населенню; становлення української національної ідеї та розроблення концепції української козацької республіки на основі принципу рівності відповідно до пануючої на той час ідеології; підтримка ідеї створення самостійної національної української держави українським православним духовенством; поширення грамотності серед значної частини українського населення та високий рівень освіти української шляхти й духовенства, що зумовило відповідний рівень загальної та правової культури; духовна спорідненість українського соціуму на основі православної віри та спільних моральних цінностей.

Література

1. Карліна О.М. Три суспільні стани і проблема міста в середні віки. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. Вип. 106. С. 30.

2. Альбовский Е.А. История Харьковского Слободского казачьего полка (1651-1765). Харьков: Тип. Губернского Правления, 1895. С. 5-7.

3. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. Т. 1. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2006. С. 5.

4. Оглоблин О. Хмельниччина і українська державність. Нью-Йорк: Організація оборони чотирьох свобод України та Спілка Української Молоді: Printed by Dnipro 77 St. Mark's Pl. New York, 1954. С. 15.

5. Голобуцький Володимир. Запорозьке козацтво. Київ: Вища школа, 1994. С. 159. 6. Лепявко Сергій. Северин Наливайко. Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. Київ: Варта, 1994. С. 121-127.

7. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття. Київ: Либідь, 1995. С. 444-445.

8. Українська політична думка середини XVII століття / Інститут політичних і етнонаціональних досл. ім. I.Ф. Кураса НАН України. Київ, 2008. С. 51.

9. Брехуненко В.А. Гадяцька унія 1658 р. Київ: [б. в.], 2008. С. 233.

10. Голобуцький Володимир. Запорозьке козацтво ... С. 320-344.

11. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII в. в 4 т. Київ: Типография Федорова, 1864. Т. 3. С. 140.

12. Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ. Харьков: Типография К.Л. Счасни, 1890. С. 44.

13. Смолій Валерій, Степанков Валерій. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.) Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 77-78.

14. Див.: Худояр Л.В. Становлення принципу рівності у правовій ідеології українського козацтва наприкінці XVI - у першій третині XVII століття. Часопис Київського університету права. 2013. №3. С. 75-78.

15. Худояр Л.В. Принцип рівності в українському праві козацько-гетьманської доби: монографія. НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Херсон: Грінь Д.С. [вид.], 2015. С. 29.

16. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Харків: Основа, 1991. С. 67.

17. Див.: Чухліб Тарас. Міжнародно-правовий статус ранньомодерної Української держави. Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст. у 2 кн. Кн. 1. Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. С. 373-404.

18. Текст Зборівської угоди (Декларація ласки його королівської милості, даної Війську Запорозькому на пункти прохання) // ЦДІАК України, ф. 2236, оп. 4, спр. 1, арк. 5, 6, 7. Копія з оригіналу, що зберігається в Головному архіві давніх актів (AGAD), м. Варшава.

19. Гадяцька угода між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою // ЦДІАК України, ф. 221, оп. 1, спр. 186, арк. 1 і 1 зв. Копія XVIII ст.

20. Кизима В.В. Социум и бытие. Киев: Издатель ПАРАПЛАН, 2005. С. 78-80, 88-89.

21. Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. Київ: Наук. думка, 1991. С. 4-5.

22. Кизима В.В. Социум и бытие... С. 79-81, 88-96.

23. Куташев І.В. Державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини: автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2008. 38 с.

24. Куташев І.В. Політична думка доби гетьманщини: моногр. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ: Укр. Центр дух. культури, 2007. 320 с.

25. Худояр Л.В. Принцип рівності в українському праві козацько-гетьманської доби: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2015. 239 с.; Худояр Л. В. Принцип рівності в українському праві козацько-гетьманської доби: монографія / за заг. ред. І.Б. Усенка; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Херсон: ФОП Грінь Д. С., 2015. 270 с.

26. Див.: Губар К.А. Юридичні дисципліни в Києво-Могилянській академії (XVH-XVIH ст.): до 400-річчя від дня заснування. Правова держава. Вип. 26 С. 592-593.

27. Губар К.А. Внесок Києво-Могилянської академії у вітчизняну юридичну освіту, науку і практику (1615-1920 рр.): монографія. Київ: Центр учбової літератури, 2016. С. 34-40.

28. Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст.: енциклопед. видання / упоряд. З.І. Хижняк; за ред. В.С. Брюховецького. Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2001. С. 15.

References

1. Karlina O.M. Try suspil'ni stany i problema mista v seredni viky. Visnyk Natsional'noho kyyivs'koho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Seriya «Istoriya». Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyy tsentr «Kyyivs'kyy universytet», 2011. Vyp. 106. S. 30 [ukr].

2. Al'bovskiy Ye.A. Istoriya Khar'kovskogo Slobodskogo kazach'yego polka (1651-1765). Khar'kov: Tip. Gubernskogo Pravleniya, 1895. S. 5-7 [rus].

3. Istoriya ukrayins'koho kozatstva: Narysy: U 2 t. T. 1. Kyiv: Vyd. dim «Kyyevo-Mohylyans'ka Akademiya», 2006. S. 5 [ukr].

4. Ohloblyn O. Khmel'nychchyna i ukrayins'ka derzhavnist'. N'yu-York: Orhanizatsiya oborony chotyr'okh svobod Ukrayiny ta Spilka Ukrayins'koyi Molodi: Printed by Dnipro 77 St. Mark"s Pl. New York, 1954. S. 15 [ukr].

5. Holobuts'kyy Volodymyr. Zaporoz'ke kozatstvo. Kyiv: Vyshcha shkola, 1994. S. 159 [ukr].

6. Lepyavko Serhiy. Severyn Nalyvayko. Volodari het'mans'koyi bulavy. Kyiv: Varta, 1994. S. 121-127 [ukr].

7. Polons'ka-Vasylenko N. Istoriya Ukrayiny: U 2 t. T.1. Do seredyny KHVII stolittya. Kyiv: Lybid', 1995. S. 444-445 [ukr].

8. Ukrayins'ka politychna dumka seredyny XVII stolittya / Instytut politychnykh i etnonatsional'nykh doslidzhen' im. I.F. Kurasa NAN Ukrayiny. Kyiv, 2008. S. 51

9. Brekhunenko V.A. Hadyats'ka uniya 1658 r. Kyiv: [b. v.], 2008. S. 233 [ukr].

10. Holobuts'kyy Volodymyr. Zaporoz'ke kozatstvo ... S. 320-344 [ukr].

11. Letopys' sobytyy v Yuho-Zapadnoy Rossyy v XVII v. v 4 t. Kyiv: Typohrafyya Fedorova, 1864. T. 3. S. 140 [rus].

12. Bahaley D.Y. Materyaly dlya ystoryy kolonyzatsyy y byta Khar'kovskoy y otchasty Kurskoy y Voronezhskoy hub. Khar'kov: Typohrafyya K.L. Schasny, 1890. S. 44 [rus].

13. Smoliy Valeriy, Stepankov Valeriy. Ukrayins'ka natsional'na revolyutsiya XVII st. (1648-1676 rr.) Kyiv: Vyd. dim «Kyyevo-Mohylyans'ka akademiya», 2009. S. 77-78 [ukr].

14. Dyv.: Khudoyar L.V. Stanovlennya pryntsypu rivnosti u pravoviy ideolohiyi ukrayins'koho kozatstva naprykintsi KHVI - u pershiy tretyni KHVII stolittya. Chasopys Kyyivs'koho universytetu prava. 2013. №3. S. 75-78 [ukr].

15. Khudoyar L.V. Pryntsyp rivnosti v ukrayins'komu pravi kozats'ko-het'mans'koyi doby: monohrafiya. NAN Ukrayiny, In-t derzhavy i prava im. V.M. Korets'koho. Kherson: Hrin' D.S. [vyd.], 2015. S. 29 [ukr].

16. Bahaliy D.I. Istoriya Slobids'koyi Ukrayiny. Kharkiv: Osnova, 1991. S. 67 [ukr].

17. Dyv. Chukhlib Taras. Mizhnarodno-pravovyy status rann'omodernoyi Ukrayins'koyi derzhavy // Ukrayins'kyy Het'manat: narysy istoriyi natsional'noho derzhavotvorennya XVII-XVIII st. u 2 kn. Kn. 1. Kyiv: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 2018. S. 373-404 [ukr].

18. Tekst Zborivs'koyi uhody (Deklaratsiya lasky yoho korolivs'koyi mylosti, danoyi Viys'ku Zaporoz'komu na punkty prokhannya) // TSDIAK Ukrayiny, f. 2236, op. 4, spr. 1, ark. 5, 6, 7. Kopiya z oryhinalu, shcho zberihayet'sya v Holovnomu arkhivi davnikh aktiv (AGAD), m. Varshava [ukr].

19. Hadyats'ka uhoda mizh Viys'kom Zaporoz'kym i Richchyu Pospolytoyu // TSDIAK Ukrayiny, f. 221, op. 1, spr. 186, ark. 1 i 1 zv. Kopiya XVIII st. [ukr].

20. Kizima V.V. Sotsium i bytiye. Kyiv: Izdatel' PARAPLAN, 2005. S. 78-80, 88-89 [rus].

21. Smoliy V.A., Hurzhiy O.I. Yak i koly pochala formuvatysya ukrayins'ka natsiya. Kyiv: Nauk. dumka, 1991. S. 4-5 [ukr].

22. Kizima V.V. Sotsium i bytiye. S. 79-81, 88-96 [rus].

23. Kutashev I.V. Derzhavotvorchi ideyi u politychniy dumtsi doby het'manshchyny: avtoref. dys... d-ra polit. nauk: 23.00.01. Kyiv. nats. un-t im. T. Shevchenka. Kyiv, 2008. 38 c.

24. Kutashev I.V Politychna dumka doby het'manshchyny: monohr. / Kyyiv. nats. un-t im. T. Shevchenka. Kyiv: Ukr. Tsentr dukhovn. kul'tury, 2007. 320 c. [ukr].

25. Khudoyar L.V. Pryntsyp rivnosti v ukrayins'komu pravi kozats'ko-het'mans'koyi doby: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.01; NAN Ukrayiny, In-t derzhavy i prava im. V.M. Korets'koho. Kyiv, 2015. 239-270 s.;

26. Dyv.: Hubar K.A. Yurydychni dystsypliny v Kyyevo-Mohylyans'kiy akademiyi (XVII-XVIII st.): do 400-richchya vid dnya zasnuvannya. Pravova derzhava. Vyp. 26. S. 592-593.

27. Hubar K.A. Vnesok Kyyevo-Mohylyans'koyi akademiyi u vitchyznyanu yurydychnu osvitu, nauku i praktyku (1615-1920 rr.): monohrafiya. Kyiv: Tsentr uchbovoyi literatury, 2016. S. 34-40 [ukr].

28. Kyyevo-Mohylyans'ka akademiya v imenakh, XVII-XVIII st.: Entsykloped. vydannya / Uporyad. Z.I. Khyzhnyak; Za red. V.S. Bryukhovets'koho. Kyiv: Vyd. dim «KM Akademiya», 2001. S. 15 [ukr].

Размещено на allbest.ru