Щодо підвищення ефективності кримінальної юстиції у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо підвищення ефективності кримінальної юстиції у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні

Юрій Ладиславович Бошицький, професор, ректор Київського університету права НАН України

Резюме

Бошицький Ю.Л. Щодо підвищення ефективності кримінальної юстиції у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні

Ключові слова: кримінальна юстиція, інтелектуальна власність, правова охорона інтелектуальної власності, національна система охорони інтелектуальної власності, кримінальний кодекс України, правова культура населення, правова освіта в сфері інтелектуальної власності, інтелектуальна власність в системі НАН України, захист конституційних прав інтелектуальної власності. кримінальний юстиція правовий

Резюме

Бошицький Ю.Л. Относительно повышения эффективности криминальной юстиции в сфере охраны интеллектуальной собственности в Украине

Статья посвящена роли и значению криминальной юстиции в сфере интеллектуальной собственности, интеллектуальной деятельности в социально-экономическом развитии современной Украины, усилению правовой охраны интеллектуальной собственности, анализу действующего законодательства в данной сфере и развитии национальной системы охраны интеллектуальной собственности в контексте интеграции Украины в европейское сообщество. Также дается анализ основных положений уголовного кодекса Украины, которые обеспечивают охрану объектов интеллектуальной собственности в Украине, анализируются вопросы относительно необходимости повышения правовой культуры населения по вопросам интеллектуальной собственности, усовершенствования правового образования в сфере интеллектуальной собственности, охраны и защиты объектов интеллектуальной собственности в системе НАН Украины, защиты конституционных прав интеллектуальной собственности в Украине. Предоставлено предложения относительно оптимизации путей дальнейшего усовершенствования законодательства, направленного на обеспечение конституционных прав граждан на защиту интеллектуальной собственности, благоприятных условий для повышения эффективности криминальной юстиции в Украине в сфере интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: криминальная юстиция, интеллектуальная собственность, правовая охрана интеллектуальной собственности, национальная система охраны интеллектуальной собственности, уголовный кодекс Украины, правовая культура населения, правовое образование в сфере интеллектуальной собственности, интеллектуальная собственность в системе НАН Украины, защита конституционных прав интеллектуальной собственности.

Summary

Yuriy Boshytskyi. About the increase of the efficiency of criminal justice in intellectual property protection in Ukraine

Вступ

Підвищення рівня соціально-економічного розвитку країн значною мірою залежить від ефективного використання різноманітних об'єктів інтелектуальної власності. Ці об'єкти виникають завдяки інтелекту людини, її знань та досвіду і зазвичай цінуються надзвичайно високо й коштують дорого. Україна має "піонерські" винаходи і новітні розробки у сфері електрозварювання, матеріалознавства, лазерної, криогенної, аерокосмічної техніки, суднобудування, засобів зв'язку і телекомунікацій, програмних продуктів. З'явилося багато нових сфер інтелектуальної діяльності, результати якої потребують правової охорони і регулювання. Так, виникла потреба в охороні біологічних досягнень, включаючи селекційні, так само як і інтелектуальних результатів, що пов'язані з появою нових технічних засобів. З появою електронно-обчислювальних машин створювалися нові групи технічних досягнень, які отримали матеріальне втілення, виникла й потреба програмного забезпечення баз даних. Поява звуко і відеозаписуючої апаратури поставила питання охорони прав на записи артистів-виконавців, прав організацій, що здійснюють такі записи, а розповсюдження радіо й телебачення поставило питання про права студій на передачі, що ними транслюються. Перелік таких нових сфер стрімко поширюється, зокрема, актуальним є надання охорони досягненням генетики, новим різновидам комп'ютерних програм, наприклад, Інтернет-сайтів, наукових відкриттів тощо. Зростає значення такого об'єкта права інтелектуальної власності, як нерозкрита інформація, включаючи секрети виробництва. Це не тільки знання і досвід виробничо-технічного характеру, а й різноманітна нетехнічна інформація - дані про організацію і економіку виробництва, маркетинг, комерційні знання, джерела фінансування, бізнес-плани та інша інформація.

Удосконалення законодавства в сфері інтелектуальної діяльності - динаміка процесу

На сьогодні наука розвивається настільки бурхливо й швидко, що перелічити всі об'єкти інтелектуальної власності навряд чи вдасться. Проте законодавець надає орієнтовний перелік. Зокрема, приблизний список "інтелектуальних" об'єктів наведено у ст. 420 ЦКУ ¹. Їх можна умовно розбити на чотири групи.

Перша група - об'єкти авторського права (сюди також входять об'єкти суміжних прав). До цієї групи можна віднести літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення. Більш детальний перелік наведено у ст. 433 ЦКУ ² і ст. 8 Закону № 3792³. До нього включають: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або впорядковуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, твори з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки літературних творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори, збірки творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або впорядковуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори.

До об'єктів суміжних прав відносять (ст. 449 ЦКУ ⁴ і ст. 35 Закону № 3792)⁵: виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми; відеограми; програми (передачі) організацій мовлення.

Слід зазначити, що ознаками, якими має бути наділений результат діяльності людини, щоб він міг бути визнаний об'єктом авторського права, є його творчий характер і об'єктивна форма, що забезпечує відтворюваність твору. На ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі авторське право не поширюється (ч. 3 ст. 433 ЦКУ)⁶. Для виникнення прав на об'єкт авторського права достатньо одного факту його створення, не потрібно проходження будь-яких формальних процедур, реєстрації або іншого оформлення права на нього. Хоча для спрощення процесу захисту прав на "авторський" об'єкт можна отримати "охоронні" документи в результаті державної реєстрації авторського права в порядку, затвердженому постановою КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1756)⁷.

Друга група - об'єкти патентного права, тобто винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Об'єднання цих об'єктів в одну групу пояснюється тим, що всі вони охороняються шляхом видачі патенту.

Третя група - засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і продукції, яка ними виробляється: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Загальною для цих об'єктів інтелектуальної власності функцією є забезпечення індивідуалізації виробників та їх товарів (робіт, послуг). Їх цінність як об'єктів інтелектуальної власності не в тому, що вони є результатом інтелектуальної праці, а в тому, що вони прив'язані до конкретного суб'єкта господарювання або товару. Так, товарний знак виокремлює товари певного госпсуб'єкта на ринку і допомагає відрізняти їх від товарів його конкурентів. Комерційне (фірмове) найменування дає змогу відрізнити самого суб'єкта господарювання від його конкурентів, а зазначення географічного походження товару слугує для позначення існуючих місцевостей, міст, районів або країн, у тісному зв'язку з якими перебуває товар, що виробляється.

Четверта група - це "нетрадиційні" об'єкти інтелектуальної власності. До них належать: наукові відкриття; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні таємниці.

Ці об'єкти об'єднуються в одну групу не тому, що вони схожі за правовим регулюванням. Просто наукові відкриття та решту "нетрадиційних" об'єктів не можна віднести до груп, які ми зазначали вище, через їх яскраво виражені особливості порівняно з усіма іншими об'єктами інтелектуальної власності.

Створення в Україні відповідної правової охорони інтелектуальної власності, в умовах глобалізації наукових досягнень, новітніх технологій, Інтернет тощо не може вже розцінюватися сьогодні тільки як внутрішня справа нашої країни. Тому розвиток національного законодавства у сфері інтелектуальної власності відображає й перетворення в суспільстві. Це відповідна логічна і зрозуміла реакція на зміни, що відбуваються в економічному житті держави, намагання створити умови для реалізації передбачених Конституцією України прав громадян на творчу діяльність. Економічне, політичне, культурне чи будь-яке інше цивілізоване співіснування нашої держави із Європейською спільнотою, країнами цілого світу передбачає врахування міжнародних стандартів у галузі інтелектуальної власності, що їх світова цивілізація створювала століттями, але надзвичайна активізація яких спостерігається в останні десятиліття. Згадані стандарти передбачають певні правила поведінки в аспекті міжнародної торгівлі, захисту прав та інтересів авторів і власників охоронних документів у галузі інтелектуальної власності. Принципи та основні положення цих правил насамперед встановлені Угодою СОТ про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (далі - Угода ТРІПС), директивами Ради ЄС. Курс на інтеграцію до ЄС і членство в Світовій організації торгівлі потребує забезпечення захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності на рівні, який існує в економічно розвинених країнах.

Курс України на інтеграцію з європейською спільнотою, активне членство та співпраця зі Світовою організацією торгівлі потребують забезпечення належної охорони та захисту прав на всі об'єкти інтелектуальної власності на рівні, який існує в економічно розвинених країнах. Надзвичайно велика або навіть і провідна роль у цьому належить правовій культурі наших громадян. Її рівень стосується в цілому всіх об'єктів інтелектуальної власності, однак для конкретизації достатньо обирати один із об'єктів.

Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни.

Слід враховувати і той фактор, що сучасне законодавство у сфері інтелектуальної власності не є усталеним нормативно-правовим масивом, а навпаки, постійно перебуває у процесі змін, пов'язаних, у тому числі, з процесами гармонізації норм національного законодавства з нормами міжнародного права.

Розвиток національної системи охорони інтелектуальної власності в контексті інтеграції України у європейську спільноту вбачається складовою міжнародної системи її охорони. Національна стратегія розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні на період до 2020 року ⁸ визначила загальні положення пріоритетів та перспектив розвитку вітчизняної системи інтелектуальної власності, зокрема, мету, стратегічні напрями та основні завдання, на використання яких має бути спрямована діяльність щодо реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності. Забезпечення надійних гарантій правової охорони інтелектуальної власності є невід'ємним атрибутом державності будь-якої цивілізованої країни. Для того є достатнє правове підґрунтя: положення Конституції України (ст. ст. 41, 54), норми Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Господарського, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення. У нашій країні діють спеціальні закони у сфері інтелектуальної власності: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"⁹, "Про охорону прав на промислові зразки"¹⁰, "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"¹¹, "Про охорону прав на сорти рослин"¹², "Про охорону прав на зазначення походження товарів"¹³, "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем"¹⁴, "Про авторське право і суміжні права"¹⁵, "Про захист економічної конкуренції"¹⁶, "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм"¹⁷, "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування"¹⁸. Є також низка підзаконних актів.

Сьогодні вже сформовано організаційну структуру органів, які забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності; діє потужна нормативно-правова база, яка в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам, розбудовано відповідну інфраструктуру, запроваджено механізми реалізації правових норм.

Однак попри те, що значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної власності, зросла координація зусиль правоохоронних та контролюючих органів по боротьбі з піратством у сфері інтелектуальної власності, діє система патентно-інформаційного забезпечення, національна система підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, заспокоюватися зарано.

Як свідчать сучасна практика та масові порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності, ця система має вразливі місця. Вони добре відомі фахівцям, потрібне лише дотримання непогано виписаних норм чинного законодавства як володільцям майнових прав, так і користувачам та державним посадовцям.

Національна стратегія інтелектуальної власності України передбачає удосконалення законодавства України у сфері інтелектуальної власності з урахуванням набутого досвіду, у тому числі й іншими країнами, а також останніх змін і сучасних тенденцій в окресленій галузі, з метою створення максимально сприятливих правових, організаційних та економічних умов для юридичних і фізичних осіб щодо набуття, здійснення й захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Також удосконалення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності з метою покращення ефективності процедур, спрямованих на попередження, виявлення та припинення порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності; зміцнення технічної бази й розвиток науково-технічного потенціалу заінтересованих міністерств і відомств; посилення ролі інтелектуальної власності в усіх сферах діяльності, яка здійснюється на території України. Дуже важливим є й формування правової культури з питань інтелектуальної власності серед населення України.

Необхідні також і ґрунтовні дослідження з комплексним аналізом основних тенденцій і напрямів розвитку світового співтовариства, частиною якого є Україна, самого українського суспільства, у сфері державного будівництва, економіки, науки й освіти.

Інноваційним перспективам нашої країни в сфері інтелектуальної власності сприятиме і Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність"¹⁹, який має стати запорукою ефективного використання державою свого інтелектуального потенціалу. Даний закон має створити дієве правове поле для розвитку наукової та науково-технічної сфери і перетворення її на рушійну силу інноваційного прогресу України.

Проблеми кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Нинішня економічна ситуація в Україні сприяє зростанню попиту на товари із заниженими цінами, тому найбільш інтенсивно в Україні реалізуються контрафактні носії інформації, одяг, побутова техніка, фармацевтичні препарати, продукти харчування, алкогольні напої тощо.

Кримінально-правова відповідальність передбачена Кримінальним кодексом України (далі - ККУ) за порушення авторських та суміжних прав, які досягають рівня суспільної небезпечності. Стаття 176 Кримінального кодексу України є загальною щодо порушень авторського і суміжних прав і передбачає відповідальність за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіота відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.

На відміну від адміністративних правопорушень авторського і суміжного прав кримінальним правопорушенням визнається таке порушення, яке завдало матеріальної шкоди у значному розмірі. Крім того, ст. 203-Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізацію та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах.

Під значним розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва, що у двадцять разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва, що у сто разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Статтею 216 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних чи голографічних захисних елементів.

Слід констатувати, що у Кримінальному кодексі України відсутній розділ, який був би присвячений посяганням на інтелектуальну власність. Є тільки дві статті - ст. 176 і ст. 177 ККУ, які відрізняються об'єктами регулювання. Так, ст. 176 націлена на захист творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм і програм мовлення, а ст. 177 захищає інші об'єкти інтелектуальної власності, які не належать до авторського права. До таких об'єктів інтелектуальної власності відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, раціоналізаторські пропозиції тощо.

Якщо ст. 176 забороняє незаконне відтворення, розповсюдження, тиражування зазначених об'єктів, а також "будь-яке умисне порушення авторського права і суміжних прав", то ст. 177 забороняє "незаконне використання або інше умисне порушення права на зазначені об'єкти".

Для цих статей кваліфікуючою ознакою їх перших частин є заподіяння шкоди у розмірі понад 12 180 грн, для других частин - вчинення діянь повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або заподіяння шкоди у розмірі понад 121 800 грн. А для третіх частин - вчинення діянь службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, чи спричинення збитку понад 609 тис. грн. Санкції цих статей однакові за суттю, а відрізняються виключно формулюваннями.

Як вже зазначалося вище, кримінально-правовий захист інтелектуальної власності забезпечується ще і іншими нормами Кримінального кодексу. Зокрема, це ст. 203-1 щодо незаконного обігу дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва; ст. 229 - незаконне використання знаку для товарів і послуг, фірмового найменування; ст. 216 - незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок. А ст. 231 регулює незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Стаття 232 включає санкції за розголошення комерційної таємниці, ст. 203 - за зайняття забороненими видами господарської діяльності. І насамкінець ст. 228 стосується примушування до антиконкурентних узгоджених дій.

Кримінально-правовий захист прав інтелектуальної власності ускладнюють деякі розбіжності та різночитання в площині відмінностей у термінології як Кримінального, так і Цивільного кодексів України. Наприклад, "знак для товарів і послуг" / "торгова марка", "фірмове / комерційне найменування", "топографія / компоновка інтегральної мікросхеми" відповідно. Також це питання кваліфікації кримінально-карних порушень інтелектуальної власності, орієнтація не тільки на ознаки значного збитку, а й на ознаку повторності. А що стосується практичної площини питання, то проблемними залишаються документування злочинів, скоєних не з фізичними носіями, коли ККУ передбачена необхідність конфіскації усієї контрафактної продукції, реалізованої сумлінним покупцем, який не знав про порушення прав інтелектуальної власності. У цілому, правопорушення в сфері інтелектуальної власності вимагають певних специфічних знань і високої кваліфікації працівників правоохоронних та судових органів.

Саме з цих причин значно мало виноситься вироків за ст. 177 КК (порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію) і за ст. 176 КК. Проте, незважаючи на посилення санкцій за посягання на інтелектуальну власність, особливої значущості набуває саме кримінально-правовий захист відповідних прав як найбільш ефективний.

Так, для здійснення координації процесів щодо функціонування і розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні Кабінет Міністрів України 7 лютого 2018 р., згідно з постановою № 90, утворив Раду з питань інтелектуальної власності як урядовий консультативно-дорадчий орган. Метою Ради є забезпечення вивчення та подолання проблемних питань, пов'язаних із формуванням та реалізацією державної політики у сфері інтелектуальної власності. Її завдання - це визначення шляхів та механізмів вирішення проблемних питань, що виникають під час формування та реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; розробка пропозицій у сфері інтелектуальної власності, зокрема щодо розвитку цієї сфери, забезпечення інтеграції України у міжнародний та європейський інтелектуальний простір з урахуванням національних інтересів тощо.

Відповідно до наказу № 718 Міністра економічного розвитку і торгівлі у 2018 р. було утворено державну організацію "Національний офіс інтелектуальної власності" (далі - НОІВ) - орган державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визнаний на національному рівні здійснювати повноваження у сфері інтелектуальної власності. Також слід констатувати, що в нашій країні діють понад 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, правова охорона інтелектуальної власності регулюється понад сотнею підзаконних нормативних актів. А захист прав інтелектуальної власності відбувається у межах цивільного, адміністративного, кримінального, митного та антимонопольного законодавства. Однак засоби кримінально-правової охорони є найбільш дієвими для обмеження поширення протиправних дій щодо об'єктів інтелектуальної власності. Водночас аналіз злочинів у сфері захисту інтелектуальної власності, порушень авторських і суміжних прав у мережі Інтернет вказують на такі недоліки, як відсутність статистичної звітності в офіційних звітах Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора та Державної судової адміністрації України. Так, протягом 2019 р. Генеральною прокуратурою України обліковано 148 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 176 КК України. Порівняно із 2018 р. їхня кількість збільшилася на 17,5 % (у 2018 р. - 126). Кримінальних правопорушень, передбачених ст. 229 КК України, у 2019 р. обліковано 62. Це на 44,1 % менше порівняно з 2018 р. (у 2018 р. - 111). Відповідно до Звіту судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження за 2019 р. в Україні кількість проваджень, що перебували на розгляді судів за ст. 176 КК України, становить 43, із них 19 надійшло у 2019 р. За 2019 р. розглянуто 15 проваджень, з постановленням вироку - дев'ять (із них два - за примиренням і два - визнання винуватості), шість - із закриттям провадження у справі. Кількість осіб у справах із закінченим провадження становить 15, із них сім засуджено, двох виправдано і шість - щодо яких кримінальне провадженням закрито ²⁰.

Аналіз кримінальних правопорушень у сфері захисту інтелектуальної власності ст. ст. 176, 229 КК України вчинених із використанням високих інформаційних технологій, показує, що кримінальні правопорушення, вчинені з використанням високих інформаційних технологій, незначні. Так, за результатами даних Національної поліції України за 2019 р. з використанням мережі Інтернет скоєно 68 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 176 КК України, що на 15,2 % більше порівняно з 2018 р. (у 2018 р. - 59) і їхня питома вага становить 46,0 % від усіх облікованих кримінальних правопорушень у 2019 р., передбачених ст. 176 КК України ²¹.

Як зазначають дослідники цієї проблеми, кількість кримінальних проваджень, у яких особам повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 176 КК України, становить 64, що на 36,2 % більше порівняно з 2018 р. (у 2018 р. - 47). А кількість осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, збільшилася на 17,6 % (20 у 2019 р. проти 17 у 2018 р.). Кількість осіб, яким пред'явлені обвинувальні акти у 2019 р. - 18. У 2019 р. кримінальними правопорушеннями, передбаченими ст. 176 КК України, з використанням мережі Інтернет завдано матеріальних збитків на суму 10675 тис. грн, відшкодовано 1196 тис. грн. З використанням мережі Інтернет у 2019 р. зареєстровано вісім кримінальних правопорушень, передбачених ст. 229 КК України ²². Це в три рази менше порівняно з 2018 р. (у 2018 р. - 24). Дослідники вважають, що специфіка вирішення питань про притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на інтелектуальну власність, зумовлена недосконалістю законодавства про кримінальну відповідальність. Це і проблеми із недосконалістю законодавства; труднощі під час розкриття, розслідування цих злочинів у зв'язку з недоліками, прогалинами, суперечностями в законі тощо.

Відсутні методичні рекомендації, якими можна б було керуватися в процесі розкриття, розслідування цих злочинів. Також є й інші труднощі під час розслідування злочинів у сфері ІВ. Це відсутність роз'яснень вищих судових інстанцій. Є потреба, щоб Верховним Судом було видано відповідні документи про порядок застосування зазначених норм для усунення судових і слідчих помилок, які є характерними при застосуванні ст. ст. 176, 229 КК України.

Для ефективного проведення досудового розслідування злочинів у сфері ІВ доцільним є посилення взаємодії правоохоронних органів різних країн, громадських організацій, координації при проведенні спільних операцій Інтерполом та Європолом.

Підвищення ефективності роботи правоохоронних органів потребує впровадження дієвого моніторингу за піратським програмним забезпеченням та іншими цифровими продуктами. На часі - впровадження дієвого механізму впливу на порушників авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, зокрема посилення відповідальності за злочини у цій сфері. Відомо, що поширення контрафактної продукції і піратського контенту в мережі Інтернет відбувається через відсутність ефективного механізму впливу на порушників

Неефективними є санкції стосовно правопорушень, передбачених ст. 176 Кримінального кодексу України. Адже розмір застосованих штрафів до правопорушників є, як правило, в декілька разів меншим, ніж прибутки Інтернет-ресурсів. Тому необхідно внести зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини у сфері авторського права та суміжних прав, щоб більш жорсткі санкції підвищили ефективність боротьби та рівень профілактики правопорушень, а правопорушникам було складно уникати покарання за порушення законодавства у сфері захисту авторських прав.

Необхідно також розробити і впровадити єдину методику визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності. Проблемним залишається і тривалий період проведення комп'ютерно-технічних експертиз та експертиз у сфері інтелектуальної власності, що призводить до значного затягування строків досудового розслідування та неможливості прийняття обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні, незважаючи на те, що вказані експертизи фактично є обов'язковими під час розслідування злочинів зазначеної категорії.

Серед причин розвитку та поширення Інтернет-піратства чільне місце належить ставленню громадян до порушення авторських прав, що певним чином зумовлено менталітетом та погіршенням загального економічного стану. Більшість користувачів не замислюються про негативні наслідки безкоштовного користування Інтернет-контентом, тому інформування громадськості про шкоду Інтернет-піратства та формування правильного розуміння цього питання сприятимуть підвищенню ефективності боротьби з такими порушеннями.

Боротьба з підробками і піратством буде результативною у тому разі, коли активно урядові структури об'єднають зусилля з приватним сектором; підвищуватиметься обізнаність суспільства щодо ролі інтелектуальної власності та економічних і соціальних наслідків від споживання контрафактних товарів і піратства. Необхідно розвивати національні й міжнародні системи санкцій, співмірних зі збитками, завданими обігом підробок.

Для ефективної боротьби з розповсюдженням контрафактної та піратської продукції потребують удосконалення правозастосовні заходи. З метою ефективної протидії поширенню підробок і піратству необхідне об'єднання урядових структур з приватним сектором. Доцільно постійно проводити інформаційно-роз'яснювальні кампанії з метою підвищення обізнаності суспільства щодо ролі інтелектуальної власності та економічних наслідків від поширення й споживання контрафактних товарів та Інтернет-піратства. Необхідно приділяти більше уваги підвищенню правової культури населення і проводи різні освітні заходи.

Удосконалення правової культури суспільства як засіб підвищення ефективності кримінальної юстиції

Правова культура суспільства - це позитивна якість розвитку правового життя суспільства, що забезпечує його стабільність, подальший прогрес і якість розвитку та обов'язково має бути пов'язаною з такими його атрибутами, як правова ідеологія, правотворчість, законодавство, законність, правопорядок, інститут прав людини, правозастосовна діяльність тощо. Правова культура суспільства містить усі досягнення правового життя суспільства, характеризує його ціннісне зростання, рівень розвитку, досконалість у загальному контексті соціального прогресу. Стосовно вищезазначеного правова культура особистості - це позитивна якість розвитку правового життя особистості, що забезпечує необхідний рівень знання права, розуміння його соціальної цінності, вміння користуватися своїми юридичними правами, усвідомлене виконання своїх юридичних обов'язків. Одним із основних засобів удосконалення культури в сфері права інтелектуальної діяльності є підвищення якості нормативної бази, посилення наукової обґрунтованості та демократизації правотворчості й правозастосування.

В умовах ринкових відносин правове регулювання інтелектуальної творчої діяльності людини передбачає розширення меж правового регулювання. Наприклад, правове регулювання винахідництва передбачає розширення суспільних відносин, які сприяли б позитивному впливу зовнішніх чинників на темпи прискорення та оптимізації винахідницької справи, на соціальну спрямованість винахідництва, реалізацію та координування інтересів учасників інноваційного циклу між собою та з інтересами суспільства, поєднання механізмів управління економікою й винахідництвом, досягнення єдності соціально значущої мети науково-технічного циклу тощо.

Повнота правового регулювання передбачає створення таких правових гарантій, які можуть забезпечити розвиток і реалізацію різних форм власності в сфері як науково-технічної творчості, так і творчості в цілому. Тому законодавство в цій галузі обов'язково має відповідати певним умовам. По-перше, воно має бути повним, системним і обґрунтованим. Це означає урегульованість законодавством усіх видів і форм відносин, які виникають у процесі винахідницького пошуку й потребують правової регламентації. Водночас повнота законодавства не має зводитися до збільшення кількості нормативних актів. Уніфікація законодавства повинна відбуватися на основі інтеграції, підвищення рівня системності та обґрунтованості правового регулювання. По-друге, правове регулювання творчої діяльності має стати органічною складовою правового регулювання як науково-технічного прогресу, так і всього господарського механізму.

Торговельні відносини нашої країни з європейськими економічними структурами в правовому аспекті сприяли приєднанню практично до більшості універсальних міжнародних конвенцій і договорів у сфері охорони інтелектуальної власності. Однак сьогодні залишається низка питань щодо приєднання та виконання ряду міжнародних конвенцій і договорів. А стосовно реалізації в національному законодавстві принципів Угоди ТРІПС слід зазначити, що їх ключові положення спрямовано на застосування процедур захисту прав інтелектуальної власності, які не мають створювати бар'єри законній торгівлі.

Цілком природно, що законодавство у будь-якій сфері суспільних відносин не може бути ідеальним. Тому торкаючись прогалин, недоліків, суперечливих положень у чинному національному законодавстві в сфері інтелектуальної власності, фактів невідповідності міжнародним, зокрема європейським стандартам, їх потрібно вирішувати комплексно, продумано, враховуючи доцільність, і негайно.

Стаття 13 Конституції України проголошує: "Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання...". Відповідно до конституційного принципу забезпечення доступності судового захисту прав і свобод людини (ст. 55 Конституції України) кожен суб'єкт має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому для захисту прав людини в сфері інтелектуальної (промислової) власності можна звертатися до суду навіть безпосередньо, спираючись тільки на норми Конституції України.

Кримінальна юстиція та проблеми оптимізації освіти у сфері інтелектуальної власності

У контексті удосконалення освіти в сфері інтелектуальної власності Україна поки не досягла суттєвих позитивних результатів. Це пов'язується передусім з недостатньою кількістю фахівців у галузі, відсутністю спеціальних знань окремих державних службовців, співробітників органів слідства, суду, прокуратури, митних органів, що потребує вирішення проблеми насамперед через удосконалення освіти у сфері інтелектуальної власності, розширення її можливостей, введення відповідних курсів до обов'язкової програми системи вищої освіти в Україні.

Протягом тривалого часу увага до поглиблення освіти у сфері інтелектуальної власності спонукала вищі навчальні заклади вводити додаткові спецкурси і запровадити відповідні спеціалізації для спеціалістів та магістрів серед економічних та правових спеціальностей. Перспективи розвитку такого напряму освіти безпосередньо пов'язуються з інноваційним потенціалом української економіки, правовий захист в цій сфері повинен удосконалюватись настільки швидко і бути настільки універсальним, щоб відповідати новим сучасним вимогам розвинутої, наукомісткої економіки, що є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави.

Освіта в сфері інтелектуальної власності стикається з проблемою недостатньої інформаційної роботи на державному та регіональному рівнях щодо важливості, актуальності та практичної потреби у фахівцях цієї кваліфікації. Відповідна роз'яснювальна робота за допомогою круглих столів, конференцій, інформаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів щодо розкриття злочинів у сфері інтелектуальної власності, повідомлення про економічну вигоду від такої діяльності привернули би увагу абітурієнтів, школярів випускних класів, студентів та широких громадських кіл до важливості й перспективності цього напряму. Разом із тим запровадження відповідних ознайомчих курсів у спеціалізованих школах гуманітарного спрямування, у професійно-технічних навчальних закладах, наприклад, "Введення в інтелектуальну власність", сприятиме ідеї пропагування цього напряму освіти та залучення більш широких кіл до удосконалення своїх знань з означеної спеціальності.

Сьогодні вища освіта в сфері інтелектуальної власності користується попитом серед тих, хто в своїй практичній діяльності зіткнувся з необхідністю таких знань. Студентами відповідних магістерських програм стають переважно працівники митних органів, слідчих управлінь, судів, прокуратури, міліції, тобто представники державної служби, на яких безпосередньо покладено обов'язки захисту таких прав від порушень і протиправних посягань. Серед дисциплін, які пропонуються для вивчення цим категоріям працівників, є такі: особливості кваліфікації злочинів у сфері інтелектуальної власності, методика розслідування справ у сфері інтелектуальної власності, порушення правил перетину об'єктів інтелектуальної власності через митний кордон, процедура адміністративного розгляду порушень, основи криміналістичних досліджень злочинів у сфері інтелектуальної власності, основи судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, інтелектуальна власність в інноваційній діяльності, набуття прав інтелектуальної власності, міжнародне співробітництво в сфері охорони прав інтелектуальної власності, порівняльне право інтелектуальної власності.

З наведеного вище випливає, що перед вищим навчальним закладом, який запроваджує навчання фахівців з питань інтелектуальної власності, стоїть важливе завдання з розробки навчально-методичного забезпечення, яке повинно відповідати як основним напрямам розвитку інтелектуальної власності, так і мати чітке розуміння про навички і вміння, якими повинен володіти спеціаліст, отримавши таку освіту. Формування переліку професійних навичок випускників дає змогу відповідно сформувати перелік дисциплін навчального плану, що забезпечили б їх опанування студентами. Незважаючи на такий стрімкий розвиток та однозначно позитивні наслідки від поглибленого вивчення інтелектуальної власності у вищих навчальних закладах, така діяльність стикається і з певними проблемами, що мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Однією з важливих проблем у цьому зв'язку є відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів, які здатні забезпечити викладання спеціальних дисциплін, особливо спецкурсів. На сьогодні таку потребу задовольняють спеціалісти цивільного та господарського напрямів, однак із викладеного вище слід зробити однозначний висновок про доцільність розвитку наукових досліджень та підвищення кваліфікації викладачів, зокрема через стажування у профільних національних і міжнародних установах.

Для підвищення рівня освіти у сфері інтелектуальної власності необхідне уточнення змісту освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів з позиції формування в державі творчих особистостей, здатних до створення об'єктів інтелектуальної власності; підтримання високого професійного рівня працівників державної системи правової охорони інтелектуальної власності, навчання суддів, співробітників правоохоронних та контролюючих органів; поглиблення міжнародного й регіонального співробітництва, двостороннього співробітництва з ВОІВ; зміцнення співробітництва з установами ЄС у сфері інтелектуальної власності.

Питання поширення знань про інтелектуальну власність є актуальними для України, що пов'язано з існуючою ситуацією стосовно захисту та дотримання прав інтелектуальної власності і проблемами, які інколи виникають унаслідок ще недостатнього рівня знань і низького рівня культури у суспільстві. Серед них - не завжди ефективне застосування механізмів охорони, захисту та дотримання прав інтелектуальної власності; досить високий рівень контрафакції та піратства, у тому числі широке використання неліцензійних комп'ютерних програм; значна кількість випадків недобросовісної конкуренції із залученням прав інтелектуальної власності; не завжди добросовісна подача заявок на реєстрацію об'єктів інтелектуальної власності; недостатнє освоєння об'єктів інтелектуальної власності, особливо впровадження винаходів у межах інноваційного процесу; низька активність ділових кіл щодо залучення існуючого в країні потенціалу інтелектуальної власності тощо.

Діяльність із навчання і розповсюдження знань у сфері інтелектуальної власності орієнтована на формування необхідного рівня знань і виховання поваги до інтелектуальної праці та її результатів, які втілені в інтелектуальній власності, а також на інформування суспільства про можливі збитки та існуючі загрози для добробуту і здоров'я людей, що їх можуть викликати контрафактні та піратські товари.

Висновки

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що на підвищення ефективності кримінальної юстиції в Україні впливає багато чинників. Насамперед потрібно постійно удосконалювати чинне законодавство і ККУ Так, необхідно посилення взаємодії правоохоронних органів різних країн, провайдерів, громадських організацій, координації при проведенні спільних операцій Інтерполом та Європолом; підвищення ефективності роботи правоохоронних органів у відповідному напрямі; варто збільшити вплив на порушників авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, зокрема посилення відповідальності за злочини у цій сфері; необхідно оперативно проводити експертизи у сфері інтелектуальної власності та створити єдину методику визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням права інтелектуальної власності; слід також оптимізувати процес витребування інформації про власника Інтернет-контенту, який зареєстрований та має адміністрування за межами України.

Також вважаємо за доцільне створення єдиної системи кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, яка б включала норми кримінального законодавства, що визначають склад злочинів проти прав інтелектуальної власності та міри покарання, що застосовуються до осіб, які вчинили такі злочини.

Також необхідно підвищення відповідальності юридичних осіб за злочини проти прав інтелектуальної власності та проведення реформування базового законодавства про охорону прав інтелектуальної власності і вже згодом - внесення системних змін в Кримінальний кодекс України.

До проблем, що стримують ефективну реалізацію прав інтелектуальної власності в наукових установах, слід віднести відсутність державних програм фінансування трансферу технологій з установ науки, освіти до промисловості; фінансової підтримки утворення господарських товариств для використання ОІВ; відсутність системи венчурного фінансування комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності, податкових, кредитних пільг, спрямованих на посилення інноваційної діяльності.

Вважаємо також за необхідне проводити відповідні заходи, спрямовані на посилення правової культури широких верств населення України для захисту прав інтелектуальної власності, підвищення загального рівня підготовки кваліфікованих фахівців з цих питань.

Слід постійно проводити координацію роботи різних органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій для визначення подальших шляхів розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Доцільним є створення відповідних умов державою, для популяризації та сприяння розвитку творчої інтелектуальної діяльності інженерів, винахідників, науковців, для розвитку цивілізованого ринку результатів їх діяльності, комерціалізації широкого кола різних об'єктів інтелектуальної власності, ведення ефективного та чесного бізнесу.

Стосовно оптимізації діяльності кримінальної юстиції в системі Національної академії наук України з метою захисту та охорони об'єктів права інтелектуальної власності, які створюються в академічних установах, науково-дослідних центрах та інститутах, вважаємо за доцільне посилити комунікаційну та координаційну співпрацю підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності з відповідними структурами правоохоронних органів, які за своїм функціональним призначенням забезпечують захист інтелектуальної власності від правопорушень у цій сфері.

Література

1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № № 40-44. Ст. 420.

2. Там само. Ст. 433.

3. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 16. Ст. 8.

4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № № 40-44. Ст. 449.