Концепції якості життя населення як оцінка ефективності державної політики розвитку сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепції якості життя населення як оцінка ефективності державної політики розвитку сільських територій

Гоголь Тетяна Василівна, д-р наук з держ. упр., доц.,

доц. каф. менеджменту, публічного управління

та адміністрування, Подільський держ. аграр.-техн. ун-т

Обґрунтовується методологічний підхід до розроблення комплексної моделі процесу державного регулювання розвитком сільських територій як цілісного наукового напряму в частині забезпечення належної якості життя як пріоритетного напряму суспільного розвитку та оцінювання ефективності державної політики розвитком сільських територій. Запропонований підхід характеризується синергетичним поєднанням концептуальних засад формування державної політики та реалізується як багатоплановий процес із виділенням системоутворювальних для цієї діяльності чинників. Визначається, що метою державної стратегії розвитку сільських територій повинно стати забезпечення високої якості життя як пріоритетного напряму суспільного розвитку та оцінювання ефективності державної політики розвитку сільських територій, а пріоритетним механізмом державного регулювання розвитку села - соціальна політика розвитку сільських територій.

Ключові слова: якість життя, розвиток сільських територій, державна політика, ефективність.

Gogol Tetiana, Doctor of Public Administration, Associate Professor,

Associate Professor of Management, Governance and Public Administration Department, State Agrarian and Engineering University in Podilia

CONCEPTS OF QUALITY OF LIFE OF THE POPULATION AS AN ASSESSMENT OF THE EFFECTIVENESS OF THE STATE POLICY OF RURAL AREAS DEVELOPMENT

It was found that socio-demographic processes in rural areas have their own specific features; depopulation has become a fundamental factor in accelerating the aging of the population, which is the most significant feature of long-term changes in its sex and age. Given the current trends in the development of rural settlements, a strategic alternative to improving the settlement system is the territorial equalization of socio-economic conditions for the development of rural settlements and raising living standards.

The purpose of analysis is to substantiate indicators for rating the effectiveness of state policy for rural areas development. The total scope of the methodological approach to the development of a comprehensive model of the process of state regulation of rural development as a holistic scientific direction, in terms of ensuring proper quality of life as a priority area of social development and evaluation the effectiveness of public policy in rural development. The proposed approach is a synergistic combination of conceptual principles of public policy formation and implemented as a multifaceted process with the selection of system-forming factors for this activity.

The main areas of assessment are living conditions and productive activity, health and education, leisure and social communications. Economic and physical security are also important.

It is determined that the goal of the rural development strategy should be to ensure a high quality of life of the rural population; ensuring competitive advantages as decisive factors of development in the long run, and the priority mechanism of state regulation of rural development - social policy of rural development.

Key words: quality of life, development of rural areas, state policy, efficiency.

Вступ

Постановка проблеми. Під впливом урбанізації в сільській місцевості порушуються сталі зв'язки, зростає маятникова та постійна міграція, що обумовлює збільшення частки суспільних послуг, які селяни отримують у містах, викликає зростання навантаження на міські об'єкти інфраструктури і погіршення їх стану в селах, зниження зацікавленості селян у вирішенні місцевих проблем. Усе це загалом призводить до знелюднення сільських територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми державного регулювання сталого розвитку сільських територій, формування гнучких, адаптивних й інноваційних моделей та механізмів управління розвитком територій висвітлювалися в дослідженнях А. В. Антонова, В. В. Баштанника, О. Ю. Бобровської, З. М. Бурик, Н. В. Васильєвої, Х. М. Притули, В. П. Удовиченка. Науковці обґрунтували теоретичні засади, організаційне, правове, інституційне й методичне забезпечення розвитку сільських територій України. Сучасні процеси державотворення, спрямовані на розв'язання проблем територіального розвитку, системи управління місцевими фінансами в умовах децентралізації влади, організації місцевого самоврядування та прийняття ефективних управлінських рішень розкрили у своїх працях П. В. Ворона, І. О. Дробот, Я. М. Казюк, В. С. Колтун, В. В. Мамонова, О. В. Молодцов. Проте значна кількість публікацій із проблематики розвитку сільських територій не трансформувались у чітку систему поглядів, методики, визначення чи моделі, які б дали змогу стверджувати про формування основ методології державного регулювання розвитком сільських територій.

Метою статті є обґрунтування показників оцінювання ефективності державної політики розвитку сільських територій.

Викладення основного матеріалу

Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку сільських територій України характеризуються тим, що економічно активне населення у віці 15 - 70 років становить 5 604,7 тис. осіб, із них зайняті 5 089,2 тис. особи, а ще приблизно 3 644,9 тис. сільських мешканців працездатного віку є економічно неактивним населенням, тобто не працюють як наймані особи, не мають власної справи і не виготовляють товарних продуктів в особистих селянських господарствах [4, с. 28, 32, 40]. Рівень зайнятості мешканців у сільській місцевості у 2018 р. у віці 15 - 70 років становить 55 %. Кількість зайнятого населення в сільському господарстві, лісовому та рибному господарстві у 2019 р. порівняно з 2015 р. скоротилася на 18 %; рівень зареєстрованого безробіття в сільській місцевості на кінець квітня 2018 р. становив 1,8 %, що в 1,8 раза перевищує такий самий показник у міських поселеннях. Оцінювання сучасного стану розвитку сільських територій свідчить, що за час ринкових трансформацій 1990 - 2018 рр. кількість найманих працівників сільського господарства, мисливства, лісового господарства скоротилася в середньому з 4 344,4 до 545,7 тис. осіб.

Середньорічні грошові доходи домогосподарств у сільській місцевості у 2019 р. становлять 80,4 % порівняно з міськими; сукупні ресурси сільських домогосподарств порівняно з міськими домогосподарствами становлять 88,4 %. Структура сукупних ресурсів сільських домогосподарств характеризується меншою частиною оплати праці та більшою частиною таких джерел доходів, як: пенсії, стипендії, допомоги та субсидії (19,6 % у 2019 р.), ціна спожитих продуктів, одержаних від власного підсобного господарства та від самозаготівель (9,9 %), грошова допомога та інші грошові доходи (5,3 %), грошові доходи від продажу сільськогосподарської продукції (7,4 %). Якщо для жителів міст натуральні доходи від ведення особистого підсобного господарства давно втратили актуальність і лише для мешканців малих міст залишаються незначною додатковою підтримкою до бюджету домогосподарств, то в сільській місцевості вони все ще входять до основних джерел існування, забезпечуючи майже кожну п'яту гривню сімейного бюджету.

Рівень оплати праці в сільському господарстві у 2019 р. становив тільки 83,2 % від середнього в економіці. Частка сільських домогосподарств із середньодушовими еквівалентними грошовими доходами на місяць, нижчими за середній рівень грошових доходів у 2019 р. становить 58,2 %, зокрема, у 2019 р. у сільській місцевості: 5,2 % домогосподарств мали грошовий дохід, що не перевищує прожитковий мінімум, - 1 92 1 грн на одну особу; 4 1,8 % домогосподарств мали грошовий дохід вищий за середній - 4 080 грн; лише 11,5 % сільського населення мали грошовий дохід більше ніж 7 000 грн; 57,1 % домогосподарств мали дохід, що перевищує фактичний прожитковий мінімум, - 3 678 грн [10].

Серед домогосподарств сільської місцевості малою є питома вага квартир з вигодами, а саме: водопроводом - 59,5 %, гарячим водопостачанням - 21 %, каналізацією - 58,8 % (за станом на кінець 2019 р.); залишаються невирішеними проблеми дошкільного виховання (у 2019 р. охоплення дітей дошкільними закладами у відсотках до кількості дітей відповідного віку в сільській місцевості - 40 % порівняно з 68 % у місті, чисельність дітей у закладах у розрахунку на 100 місць у сільській місцевості становить 80 осіб, у міських поселеннях - 115 осіб), здобуття якісної освіти (забезпеченість населених пунктів школами становить лише 40 %, тобто одна школа припадає на 2,5 сільського населеного пункти, 18 % учнів проживають на відстані понад 3 км від закладу і потребують перевезення), організації дозвілля сільських жителів (лише 8,8 % музеїв перебувають у сільській місцевості, у третини сіл взагалі відсутні заклади культури); громадський рух задля вирішення сільських проблем і система сільськогосподарського дорадництва майже нерозвинені; рівень смертності в сільській місцевості значно перевищує цей показник у містах внаслідок бідності (населення в сільській місцевості класифікується дуже високим рівнем демографічної старості (понад 18 %): на 100 померлих у 2018 р. припадало лише 52 народжені дитини, внаслідок відсутності кваліфікованої медичної допомоги (у 2019 р. в сільській місцевості функціонувало лише 35 лікарняних закладів місткістю на 3 193 ліжок, 319 амбулаторно-поліклінічних закладів) тощо; продовжує зростати кількість несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів.

Якщо до цього ще додати незадовільний стан автомобільних доріг у сільській місцевості (загальна протяжність доріг з твердим покриттям місцевого значення зменшилася зі 150,7 тис. км у 2000 р. до 113,9 тис. км у 2018 р., зокрема у сільській місцевості майже 30 % автомобільних доріг внутрішньогосподарського підпорядкування не мають твердого покриття, які в період несприятливих погодних умов стають непридатними для експлуатації), відсутність у багатьох селах швидкісної мережі «Інтернет» (за станом на початок 2019 р. абонентів інтернет-зв'язку в сільській місцевості налічувалося 652,9 тис. (із загальної кількості 26 066,8 тис. осіб), із них 629,5 тис. - домашні абоненти), то стає зрозумілим, чому багато сел і селищ є малопридатними для проживання. На це, зокрема, вказує те, що кількість сільського населення скоротилася на 23,5 %, або на 3 962,7 тис. осіб (у 1991 р. тут проживало 16,8 млн жителів, у 2019 р. - лише 12,9 млн).

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення високої якості життя її населення та справедливий розподіл доходів, що супроводжується значними труднощами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Ставлення громадян до влади та держави залежить від якості та рівня їх життя, змоги задовольнити власні та суспільні потреби, фактично впливати на поліпшення життя не лише власної сім'ї, а й певної громади та суспільства загалом. Результативна державна політика, скерована на забезпечення належного рівня життя громадян, може бути впроваджена тільки за умови різностороннього врахування системної дії сукупності соціальних чинників, що його зумовлюють, та застосування всеохопної системи показників оцінювання рівня життя.

Відомо, що у 2019 р. Україна посіла 62-гу сходинку в рейтингу якості життя Quality of Life Index for Country 2019, згенерованому на сайті Numbeo. Усього до списку внесли 71 країну. Індекс якості життя - це оцінка, яку обчислюють за допомогою емпіричної формули, враховуючи вісім головних показників: купівельну спроможність; забруднення довкілля; співвідношення витрат на житло та рівня доходу; вартість життя; безпеку; охорону здоров'я; кліматичні умови; рух транспорту та ситуацію на дорогах.

Надавши загальну характеристику міжнародних систем оцінювання якості життя, група авторів, до якої входять Е. М. Лібанова, О. М. Гладун, Л. С. Лісогор та інші, зауважує, що показники, за допомогою яких оцінюється рівень та якість життя на міжнародному рівні, можна поділити на кількісні та якісні. Кількісні показники: валовий національний продукт чи національний дохід на одну особу населення, рівень доходу та його розподілення в суспільстві, ступінь споживання різних соціальних благ та послуг за класами товарів, рівень зайнятості тощо. Якісні показники якості життя: умови праці, побутові умови, дозвілля людини та ін. [2, с. 13]. Проте рівень життя, який вимірюється валовим національним доходом на душу населення України, скоротився приблизно на 25,6 % у період між 1990 р. та 2018 р. Важливим чинником, що впливає на процес відтворення робочої сили, є її фактична вартість, що складається з витрат роботодавця на її утримання. Визначення вартості робочої сили, а також структури витрат на її утримання є предметом вивчення в країнах з ринковою економікою. Необхідність збору країнами світу зазначеної інформації не рідше ніж раз на п'ять років закріплена в Конвенції про статистику праці, прийнятій Генеральною конференцією Міжнародної організації праці у 1985 р. Повідомлялося, що вартість робочої сили в Україні одна з найдешевших у Європі. Причому з кожним роком українці в реальних цифрах заробляють усе менше. Для порівняння, рейтинг зарплат працівників у Європі має такий вигляд: найнижча погодинна оплата праці в Албанії - 2,41 євро, Болгарії - 4,7, Сербії - 5,25, Чорногорії - 5,54, Боснії та Герцоговині - 5,65 євро; найвища заробітна плата за годину роботи в Норвегії - 53,83 євро, Швейцарії - 52,48, Данії - 44, Бельгії - 40,6, Швеції - 40,4 євро [9]. Тобто сьогодні одна година роботи в країнах ЄС вартує в середньому 28 євро за годину (844 грн), що у 20 разів більше, ніж заробляють українці.

Україна приєдналася до конвенцій Міжнародної організації праці № 81 1947 р. про інспекцію праці в промисловості й торгівлі, № 129 1969 р. про інспекцію праці в сільському господарстві, № 173 1992 р. про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця.

Досі нератифікованими залишаються інші документи Міжнародної організації праці. Серед них Конвенція про основні цілі та норми соціальної політики № 117 [4], у якій визначається, що держава повинна застосувати всі заходи на міжнародному, регіональному та національному рівнях для сприяння прогресу в таких галузях та сферах: охорона здоров' я, будівництво житла, забезпечення продуктами харчування, освіта, турбота про добробут дітей, становище жінок, соціальне забезпечення та ін. Ця конвенція визначила певний соціальний стандарт терміна «соціальна політика держави». Відповідно до нього будь-яка політика держави має передусім скеровуватися на досягнення добробуту та розвитку населення, а також на заохочення його прагнення до соціального прогресу. Зростання життєвого рівня є головною метою соціального розвитку. Нератифікованими залишаються також Конвенція про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення № 157 [5] та Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття № 168 [7]. Ратифікація міжнародних документів, а головне зростання добробуту населення та гарантування гідного соціального розвитку є першими кроками до підвищення соціальних стандартів життя населення, сприяння підвищенню соціального розвитку держави, що має стати метою будь-якої політики держави.

Усі види капіталу громади, такі як: політичний, культурний, природний, фінансовий, фізичний, людський, соціальний, - нерозривно пов'язані між собою. Але, як стверджує Т. М. Барановська, у плані розвитку громади важливість соціальних взаємин відіграє вирішальну роль для мобілізування населення та нерідко є критично необхідним елементом для успішності різних програм та проєктів розвитку. Соціальний капітал містить формальні та неформальні інституції й організації, мережі та зв'язки, які пов'язують членів громади. Іншими словами, основне завдання державної політики розвитку територіальних громад - підтримка розвитку їхнього соціального капіталу. Звичайно, усі види капіталу громади взаємодіють між собою, усі вони відіграють важливу роль і є необхідними для поліпшення якості життя [1, с. 54, 56].

У доповіді про стан людського розвитку за 2019 р. під назвою «За межами доходів, за межами середніх показників, за межами сьогодення: нерівність людського розвитку в 21 столітті» пропонуються нові підходи до вимірювання прогресу, що виходить за межі аспектів економічного зростання. У світовій практиці існують методики, орієнтовані на оцінювання якості життя, що проводяться на базі трьох основних міжнародних концепцій, заснованих на використанні сучасних інструментів моніторингу, а саме:

1. Концепції стандартів і якості життя (Standard of Living and Quality of Life), яка використовує для оцінювання якості життя переважно соціологічні показники або показники суто соціального змісту.

2. Концепції OECD: індекс якості життя (Better Life Index), який показує результати оцінювання якості життя безпосередньо мешканцями 34 держав в інтерактивному режимі за одинадцятьма головними напрямами та передбачає конструювання індивідуальних індексів якості життя кожним респондентом, який погодився взяти участь в інтерактивному анкетуванні.

3. Концепції, покладені в основу Другого огляду Європейської якості життя.

Стратегічними управлінськими завданнями розвитку сільських територій є підвищення якості життя людей спільно з формуванням відповідних умов для впровадження інноваційної моделі економічного зростання, досягнення та перетворення високих стандартів якості життя на потужний чинник глобальної конкурентоздатності України. Оцінити результативність державної політики щодо підвищення якості життя можна на базі проведення аналізу значень належних індикаторів у часовому (ретроспективному або прогнозному) чи в просторовому (міжтериторіальному) контекстах.

Напрями та індикатори оцінювання якості життя за методологією Economist Intelligence Unit передбачають розрахунок відповідного Індексу якості життя за регресійною моделлю, яка в основному (на 80 %) заснована на результатах соціологічних опитувань за дев'ятьма напрямами (здоров'я, сім'я, громадське життя, добробут за матеріальною ознакою, політична стабільність і безпека, клімат, гарантії зайнятості, політична свобода, гендерна рівність), вимірювання яких опосередковано належними індикаторами.

У 2011 р. Європейський комітет статистичних систем (European Statistical System Committee) ухвалив рішення щодо розробки відповідного набору показників для країн-членів ЄС для вимірювання якості життя в ЄС за такими напрямами: 1) матеріально-побутові умови; 2) продуктивна (основна) активність; 3) здоров'я; 4) освіта; 5) дозвілля (відпочинок) та соціальні комунікації (взаємодія); 6) економічна та фізична безпека; 7) державне управління (влада) та основні права; 8) природа та навколишнє середовище; 9) загальне сприйняття життя.

Методологія Європейського Союзу передбачає проведення моніторингу якості життя мешканців у державах Євросоюзу Європейським фондом щодо питань поліпшення життя та умов праці (European Foundation for the Improvement of Livingand Working Conditions), заснованим у 2000 р. (Дублін, Ірландія). Ця організація із чотирирічним інтервалом збирає, аналізує, публікує і поширює дані щодо 27 держав-членів Європейського Союзу та 2 держав-кандидатів (Хорватія, Туреччина) за 160 показниками, які поділені на 12 груп за напрямами: 1) здоров'я; 2) зайнятість; 3) доходи; 4) освіта; 5) сім'я; 6) громадська життєдіяльність; 7) житлові умови; 8) навколишнє середовище; 9) транспорт; 10) безпека; 11) відпочинок; 12) задоволення життям. Водночас соціальне залучення є одним із ключових напрямів політики Європейського Союзу, тому що на якість життя мешканців впливає незадоволеність життям соціально відторгнених груп населення [2, с. 38 - 49].

Основна проблема реалізації цих методик полягає в необхідності обґрунтування показників, які будуть аналогами тих, які в Україні поки не розраховуються. Стосовно визначення можливого зростання задоволеності життям можна сказати, що за умов збереження існуючої тенденції рівень задоволених життям становить тільки 35 %, а рівень задоволених працею буде і надалі зменшуватися і, за прогнозними оцінками, може дістатися критичних значень, зазначає Н. В. Ковтун. На цей факт слід звернути увагу, оскільки ця компонента якості життя включає не тільки матеріальний аспект, а й елементи зовнішнього середовища, а саме: соціокультурну, політичну, екологічну, морально-емоційну компоненти. Крім того, за прогнозними оцінками, у майбутньому частка зневірених знайти роботу може зростати, що також негативно вплине на показник якості життя [3, с. 49, 53].

Оскільки існуючі індекси не повною мірою використовують цей критерій, розглянемо системну теорію структури понять і причин якості життя за Хагерті [8]. Такий системно-теоретичний підхід до визначення якості життя вперше був запропонований Вененхоном, Кумінсом та ін. Згідно із запропонованим підходом вхідними змінними, що впливають на якість життя громадян, є екзогенні зміни навколишнього середовища. Загальними факторами цього є об'єктивні показники якості життя (ВВП на одну особу, ступінь свободи, нерівність доходів тощо). Багато із цих показників можна контролювати за допомогою публічної політики, щоб поліпшити якість життя, і багато з них досліджуються аналітиками політики з метою їх поліпшення. Далі йдуть перемінні показники, які описують реакцію людини на середовище (наприклад: досягнута освіта, вибір професії, шлюб). Вони також часто оцінюються як об'єктивні показники, але відображають вибір індивіда у відповідь на навколишнє середовище та державну політику. Вихідними змінними є кінцеві результати, що підсумовуються як щастя, особисте виживання і внесок у суспільство, спадщину.

Основна відмінність системно-теоретичного підходу до якості життя від підходу політичних аналітиків полягає в тому, що аналітики ігнорують вихідні результати і розглядають пропускні змінні як кінцевий результат. Проте, щоб зробити індекс корисним для державної політики, необхідно чітко відокремити внесок (на який може вплинути державна політика) від результатів (кінцева мета) і показати політикам причинно-наслідкові зв'язки між ними. Таким чином, інтеграція кількох із цих концепцій з певним набором показників значно поліпшить теорію та забезпечить більш чіткий контроль для державної політики.

Крім методик, які оцінюють якість життя безпосередньо через систему розроблених індикаторів, слід відзначити ще кілька індексів, спрямованих на вивчення окремих сторін життя людини і суспільства: індекс людського розвитку (ПРООН), індекс добробуту (Prosperity Index), індекс якості життя Gallup, Індекс людського розвитку за методикою моніторингу регіонального людського розвитку. Побудова рейтингів за індексами дозволяє оцінювати прогрес у реалізації стратегій і програм розвитку, щоб забезпечити якісне життя громадян та окреслити напрями зростання ефективності заходів державного впливу на розвиток людини. Отже, поняття «якість життя» вживається дуже широко, але воно не має загальновизнаної формалізованої побудови та стандартного комплексу індикаторів. Пріоритетні завдання залежать від потреб людей, тісно пов'язані з рівнем соціально-економічного розвитку країн і регіонів, а також від можливості та джерел отримання достовірної інформації.

Оцінка якості життя населення в сільській місцевості має базуватися на побудові системи комплексних показників, підбір яких співвіднесений зі стратегічними напрямами, з орієнтацією на власні джерела розвитку, враховуючи відповідну мотивацію населення до конкретного способу життя. Моніторинг якості життя населення сільських територій необхідно проводити за такими напрямами:

1. Здоров'я: очікувана тривалість життя при народженні, очікувана тривалість життя у віці 65 років, очікувана тривалість здорового життя, дитяча смертність, стан здоров'я, хронічні захворювання, паління, надмірна вага, знижена маса тіла, відстань до лікаря загальної практики, відстань до лікарні загального профілю, медичні працівники, задоволеність національною системою охорони здоров'я, якість послуг національної системи охорони здоров'я, витрати на охорону здоров'я у відсотках від ВВП, витрати в межах сектору охорони здоров'я.

2. Зайнятість: рівень зайнятості, рівень безробіття, тривале безробіття, рівень безробіття серед молоді, робота в умовах стресу, робота під контролем, робота рутинна, робота в стислі терміни, робота в небезпечних або шкідливих для здоров'я умовах, тривалість робочого дня, партнери / сім'я незадоволені роботою, втома після роботи, задоволення від роботи, важливість роботи, вірогідність втрати роботи, очікувані особисті ситуації на роботі, кількість робочих годин на тиждень.

3. Депривації за доходами: нерівність розподілу доходів, індекс Джині, індекс депривації (позбавлення), неспроможність заплановано сплачувати рахунки, неспроможність платити за харчування, задоволеність рівнем життя, незадоволеність фінансовим станом, очікуваний фінансовий стан домогосподарства, ризик тривалої бідності, ризик бідності.

4. Освіта: навички читання, навички в математиці, навички в галузі науки, середня освіта (20 - 24 років), рівень охоплення вищою освітою населення, рівень охоплення вищою освітою жінок, участь у тренінгах, відвідування курсів, державні витрати на освіту, якість системи освіти, задоволеність освітою.

5. Сім'я: рівень розлучень, сім'ї з одним із батьків, одиноке проживання і відсутність сім 'ї, вік жінки при народженні першої дитини, кількість позашлюбних народжень, догляд за хворими, інвалідами або людьми похилого віку вдома, задоволеність сімейним життям, важливість сім'ї, відчуття виключеності з родини, справедливий розподіл сімейних обов'язків, підтримка з боку членів сім'ї, загальний коефіцієнт шлюбності, середній вік вступу в перший шлюб.

6. Суспільне життя: контакти із сусідами, зустрічі з друзями або родичами, членство в організації, відвідування релігійних служб, діяльність у релігійній організації, діяльність у політичній чи благодійній організації, діяльність в організації з особистих причин, використання мережі «Інтернет», доступ до мережі «Інтернет», довіра до представницької демократії, довіра до людей, задоволеність суспільним життям, голосування на ост анніх виборах.

7. Житлові умови: кількість людей у кімнаті, відсутність додаткової площі, вбиральня надворі, проблеми з житлом, оренда житла, власність житла, власність житла за іпотекою, середні витрати на житло, ускладнення з оплатою житла, отримання допомоги на житло, задоволеність житлом.

8. Навколишнє середовище: відстань до банкомата, відстань до кінотеатру, відстань до магазину чи супермаркету, відстань до найближчого дитячого садка, відстань до найближчої початкової школи, забруднення від транспорту або промисловості в районі, скарги на якість питної води, скарги на шум, скарги на розміщення відходів, скарги на відсутність зелених насаджень, скарги на пошкодження краєвиду, поганий стан будинків, репутація місця проживання, задоволеність місцем проживання.

9. Транспорт: загальна мобільність, щільність залізниці, наявність автомобіля, безпека дорожнього руху, час на поїздки, час, потрібний, щоб дістатися до найближчої зупинки громадського транспорту, скарги на транспортний трафік, якість громадського транспорту, домогосподарства, які не можуть дозволити собі автомобіль.

10. Безпека: грабежі і крадіжки, крадіжки в минулому році, крадіжки за останні п'ять років, сексуальні злочини, напади і погрози, випадки корупції, обман споживачів, злочинність та вандалізм, вандалізм і крадіжки в місцевості, занепокоєність з приводу крадіжки, небезпека ходити в нічний час, відстань до найближчого поліцейського відділку, довіра до поліції, довіра до судової системи, задоволеність роботою поліції.

11. Відпочинок: час, витрачений на сімейні заходи, час, витрачений на спорт, час, витрачений на соціальні заходи, час, витрачений на культурні заходи, час, витрачений на відпочинок, час, витрачений на волонтерську роботу чи політичну діяльність, час, витрачений на перегляд телепередач, участь молоді у спорті, використання молоддю мультимедіа, участь молоді в заходах на свіжому повітрі, участь молоді у творчій діяльності, участь молоді в субсидіарних заходах, звичка молодих людей читати, задоволеність кількістю вільного часу, важливість дозвілля, нестача часу на захоплення та інтереси.

12. Задоволеність життям (соціальне залучення): індекс корупції, рейтинг політичної системи, якість соціальних послуг, напруженість у відносинах між багатими і бідними, напруженість у відносинах між молодими і літніми людьми, напруженість у відносинах між працівниками і керівництвом, напруженість у відносинах між різними етнічними групами, намагання людей отримати переваги, намагання людей бути корисними, членство у групі, яка дискримінована, задоволеність життям, оптимізм, щастя.

якість життя сільська територія

Висновки

Проведений ретроспективний аналіз досліджень у проблематиці якості життя населення дозволив констатувати, що наявний науковий досвід у визначенні змісту і якості життя населення є відображенням певних домінант досліджень у різних країнах, які характеризуються специфічними особливостями освоєння території і способом життя людей. Основними напрямами оцінки є: матеріально-побутові умови; продуктивна чи основна активність; здоров'я; освіта; дозвілля (відпочинок) та соціальні комунікації (взаємодія); економічна та фізична безпека; державне управління (влада) та основні права; навколишнє природнє середовище; загальне сприйняття життя. Визначено, що метою стратегії розвитку сільських територій повинно стати забезпечення високої якості життя як пріоритетного напряму суспільного розвитку та оцінювання ефективності державної політики розвитку сільських територій, а пріоритетним механізмом державного регулювання розвитку села - соціальна політика розвитку сільських територій. Перспективами подальших досліджень є забезпечення конкурентних переваг як вирішальних факторів розвитку в довгостроковій перспективі.

Список бібліографічних посилань

1. Барановська Т. М. Державна політика розвитку територіальних громад в Україні: дис.... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02. Харків, 2016. 260 с.

2. Вимірювання якості життя в Україні: аналіт. доп. / Е. М. Лібанова, О. М. Гладун, Л. С. Лісогор [та ін.]. Київ, 2013. 50 с.

3. Ковтун Н. Статистичне вимірювання якості життя: міжнародний досвід і практика використання в Україні. Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Сер. «Економіка». 2014. Вип. № 4(157). С. 48 - 53.

4. Конвенція про основні цілі та норми соціальної політики № 117 / Міжнар. організація праці; Конвенція, Міжнар. док. від 22 черв. 1962 р. № 117. URL: http:// zakon4.rada. gov.ua.

5. Конвенція про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення № 157 / Міжнар. організація праці; Конвенція, Міжнар. док. від 21 черв. 1982 р. № 157. URL: http://zakon4.rada.gov.ua.

6. Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття № 168 / Міжнар. організація праці; Конвенція, Міжнар. док. від 21 черв. 1988 р. № 168. URL:http:// zakon2.rada.gov.ua.

7. Соціальні індикатори рівня життя населення: статист. зб. / відп. за вип. О. О. Кармазіна. Київ: Державна служба статистики України, 2018. 177 с.

8. European Commission. (2004). The Common Agricultural Policy Explained. Directorate General for Agriculture. Brussels.

9. Hagerty, M., R., Cummis, R., A., & Ferriss, A., L. et al. (2001). Quality of Life Indexes for National Policy: Review and Agenda for Research. Social Indicator Research, 55 (1), 1 - 96. doi: 10.1023/А:1010811312332.

List of references

1. Baranovska T M. Derzhavna polityka rozvytku terytorialnykh hromad v Ukraini: dys.... kand. nauk z derzh. upr.: 25.00.02. Kharkiv, 2016. 260 р. [in Ukrainian].

2. Vymiriuvannia yakosti zhyttia v Ukraini: analit. dop. / E. M. Libanova, O. M. Hladun, L. S. Lisohor [ta in.]. Kyiv, 2013. 50 р. [in Ukrainian].

3. Kovtun N. Statystychne vymiriuvannia yakosti zhyttia: mizhnarodnyi dosvid i praktyka vykorystannia v Ukraini. Visn. Kyiv. nats. un-tu im. Tarasa Shevchenka. Ser. «Ekonomika». 2014. Vyp. № 4(157). Р 48 - 53 [in Ukrainian].

4. Konventsiia pro osnovni tsili ta normy sotsialnoi polityky № 117 / Mizhnar. orhanizatsiia pratsi; Konventsiia, Mizhnar. dok. vid 22 cherv. 1962 r. № 117. URL: http://zakon4.rada.gov.ua [in Ukrainian].

5. Konventsiia pro vstanovlennia mizhnarodnoi systemy zberezhennia prav u haluzi sotsialnoho zabezpechennia № 157 / Mizhnar. orhanizatsiia pratsi; Konventsiia, Mizhnar. dok. vid 21 cherv. 1982 r. № 157. URL: http://zakon4.rada.gov.ua [in Ukrainian].

6. Konventsiia pro spryiannia zainiatosti ta zakhyst vid bezrobittia № 168 / Mizhnar. orhanizatsiia pratsi; Konventsiia, Mizhnar. dok. vid 21 cherv. 1988 r. № 168. URL:http:// zakon2.rada.gov.ua [in Ukrainian].

7. Sotsialni indykatory rivnia zhyttia naselennia: statyst. zb. / vidp. za vyp. O. O. Karmazina. Kyiv: Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy, 2018. 177 р. [in Ukrainian].

8. European Commission. (2004). The Common Agricultural Policy Explained. Directorate General for Agriculture. Brussels [in English].

9. Hagerty, M., R., Cummis, R., A., & Ferriss, A., L. et al. (2001). Quality of Life Indexes for National Policy: Review and Agenda for Research. Social Indicator Research, 55 (1), 1 - 96. doi: 10.1023/А:1010811312332 [in English].

Размещено на Allbest.ru