Національна державність як вища політична цінність українського народу

Размещено на http://allbest.ru

1Західноукраїнський національний університет

2Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

Національна державність як вища політична цінність українського народу

1Рудакевич О.М., доктор політичних наук, професор,

професор кафедри політології та філософії

2Рудакевич М.І., доктор наук з державного управління, професор,

професор кафедри менеджменту та адміністрування,

Україна, Тернопіль

Анотація

На основі творчого використання етнополітичної концепції нації та соцієтального підходу до дослідження національної політичної культури, розкрито місце і роль української національної державності в системі політичних цінностей українського народу. Обгрунтовано висновок, що на вершині ієрархії політичних цінностей суспільства сьогодні перебуває українська національна державність, яка є запорукою виживання народу в умовах відстоювання суверенного існування у протиборстві з агресивною Росією.

Національний зміст та характер української державності слід послідовно розвивати та захищати від підривної діяльності ворожих сил. Доказано, що для подальшого осмислення механізмів функціонування політичної системи українського суспільства, та її ядра - української національної держави - слід творчо використати теоретико-методологічний потенціал категорії «національна державність», яка, поруч з політичними, розкриває економічні, соціальні та духовні засади суверенного існування народу та його держави.

Ключові слова: українська нація, національна політична культура, політичні цінності, ієрархія політичних цінностей, українська національна державність, українська національна держава.

Abstract

National statehood is the highest political value of the Ukrainian people

Rudakevych О. М., doctor of Political Science, Professor, Professor at the Department of Political and Philosophy Science, Western Ukrainian National University (Ukraine, Ternopil)

Rudakevych М. I., doctor of Science in State Administration, Professor, Professor at the Department of Management and Administration Ternopil Ivan Puluj National Technical University (Ukraine, Ternopil)

The author developed the place and role of Ukrainian national statehood in the system of political values of the Ukrainian people with the creative use of the ethnopolitical concept of the nation and the societal approach to the study of national political culture. She substantiated the conclusion that at the top of the political values of Ukrainian society today stands the Ukrainian national statehood, as it is the major condition for the survival of Ukrainians who are defending their sovereign existence in the fight against Russian aggression. The national content and character of Ukrainian statehood should be consistently developed and protected from the subversive activities of the enemy forces. It is proved that to further comprehend the mechanisms of the functioning of the political system of Ukrainian society and its foundation - the nationstate - one should creatively use the theoretical and methodological potential of the category «national statehood», which, together with political ones, reveals the economic, social and spiritual foundations of the sovereign existence of the people and its states.

Keywords: nation, national political culture, political values, a hierarchy of political values, Ukrainian national statehood, Ukrainian national state.

Вступ

Постановка проблеми та її актуальність. В умовах повномасштабної війни Російської Федерації проти суверенної України, яка розпочалася 24 лютого 2022 р. під лозунгом «денацифікації та демілітаризації» української держави, вельми актуальним є питання основного мотиву, який підняв український народ на відсіч віроломному агресору. Що є цим мотивом: право народу на вільне життя у своїй державі, відстоювання демократії та свободи, духовні цінності української нації, мир чи національна безпека? Очевидно, ворог посягає на все це, а особливо на українську державність, яка є головним засобом виживання народу у нинішніх умовах. З цього випливає наступне питання: чи достатньо ми поціновуємо свою державу як політичний інститут, чи глибоко розуміємо, чому таке занепокоєння викликає у путінського режиму факт існування суверенної України, в чому політичний смисл терміну «денацифікація» по відношенню до української держави? За цих обставин слід критично осмислити стан і роль української державності в житті українського суспільства та її політичну цінність. Додатковим аргументом для такої дослідницької мети стало рішення Президента України про відзначення Дня Української Державності 28 липня кожного року.

Аналіз досліджень та публікацій. Осмисленню та переосмисленню соціально-політичної цінності сучасної держави присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед них особливий інтерес становлять праці Р Інглхарта, К. Омае, Дж. Розенау. Ф. Фукуями, Ю. Хабермаса та ін., в яких розглядається зміна ціннісних орієнтацій народів світу в епоху переходу до постмодерну та трансформація національної державності під впливом глобалізації. У вітчизняній політичній та правовій думці варто відзначити дослідження В. Малахова, Л. Матвєєвої, М. Ми- хальченка, Ю. Обертова, Н. Орзіха,молодої генерації науковців - Ю. Лободи. М. Серебра, М. Фурманюка та ін., які досліджують роль політичних цінностей у формуванні державницької ідеології та демократизації сучасного українського суспільства, розуміння держави як однієї із базових політико-правових цінностей суспільства. Разом з тим, у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі йде активна дискусія навколо питань падіння значимості держави в умовах зростання ролі транснаціональних об'єднань (міжнародних економічних та політичних союзів, коропорацій тощо), «застарілості» принципу державного суверенітету у глобальному суспільстві, про «сутінки державності» на даному етапі розвитку людської цивілізації загалом. Занепокоєння викликає нігілістичне ставлення окремих науковців щодо категорій «національна держава» та «національний суверенітет», характеристика відповідних феноменів як явищ минулих століть, підміна поняття «національна держава» поняттям «сучасна держава» тощо [5; 10]. Недостатньо опрацьованим залишається поняття «державність» та його співвідношення із поняттям «держава».

Мета статті - охарактеризувати національну державність як політичну цінність українського народу в умовах відстоювання ним суверенного життя у протиборстві з віроломною Росією.

Виклад основного матеріалу

Розпочинаючи мову про національну державність, насамперед зазначимо, що у вітчизняному суспільствознавстві відсутня консенсусна теорія нації, яку поділяють вітчизняні науковці та практики. Серед народного загалу домінує етнічне трактування нації. Політичні партії, спираючись на власні ідеологічні засади, наполягають на реалізації різних моделей української нації -політичної, етнічної або гібридної (етнопо- літичної). Офіційна державна етнополітика дотримується пріоритету політичної моделі модерної нації. Масла у вогонь полеміки про українську націю додала провокаційна стаття В. Путін «Про історичну єдність росіян та українців» (липень 2021 р.), що завершується давно відомою імперською ідеологемою: «ми - один народ» [6]. національний український державність

Пострадянська українська нація ще не стала об'єктом всебічного й глибокого наукового дослідження. В літературі простежуються спроби заперечення актуальності досліджень української етнічної нації, мовляв, міжнародні правові акти уникають етнізації сутності національного феномена [3 с. 155-159]. У вітчизняній націології спостерігається також некритичне сприйняття ортодоксальних ліберальних учень про політичну націю, в яких етнічність виноситься за рамки змісту поняття «нація». Глибоко не усвідомлюється також факт існування й діалектичної взаємодії української етнічної нації, яка відроджується і розвивається, та поліетнічної політичної нації в українській державі, яка проходить процес активного становлення, а також діалектичної взаємодії цих національних формацій.

За таких обставин, на нашу думку, доцільним є використання в дослідницькій діяльності та практичній політиці теоретико-методологічних засад етнополітичної концепції нації, яка зосереджується на спільній істотній рисі етнічного та політичного різновидів націй: поєднання в них етнокультурної та політичної самоорганізації соціуму, яке, хоч має свої особливості в різних регіонах світу, але проявляється як спільна закономірність формування, функціонування та розвитку національних спільнот. В одних випадках домінує етнокультрна самоорганізація соціуму, в інших - політико-правова, що має наслідком утворення етнічних чи політичних націй [7, с. 79-119]. У практичному житті українського народу сьогодні актуальним є обґрунтування та реалізація державної етнополітики, спрямованої на активізацію націєтворчого процесу в Україні як на етнічній, так і політичній основах, а також конвергенцію української етнічної і політичної націй, що забезпечує подальшу консолідацію українського суспільства. Воєнне протистояння України з Росією, що активно триває з 2014 р., сприяє формуванню гібридної (етнополітичної) моделі модерної української нації.

Питання національного будівництва тісно пов'язані з метою набуття Україною статусу демократичної та дієздатної національної держави. На жаль, у вітчизняному науковому дискурсі темі національного характеру української держави приділяється мало уваги. Це обумовлено, з одного боку, інерційним впливом комуно-радянської ідеології, що визначала національну державу як «буржуазну» та «націоналістичну»; з іншого - хибним стереотипним твердженням про те, що в умовах постмодерну держави перестають бути національними. У науковому середовищі спостерігається нерозуміння того факту, що політичні нації також розбудовують національні держави - держави політичної нації (державність США, Канади, Бразилії, Аргентини, Іспанії тощо).

Щодо змісту поняття «державність» і його співвідношення з поняттям «держава», слід зазначити, що ідейні засади української державності як політико-правового поняття та об'єктивної реальності, означені у праці В. Винниченка «Українська державність» (Відень 1920 р.) [2] та творчо розвинені в інших публікаціях автора. Політичний аспект державності В. Винниченко розглядає в єдності з соціально-економічними та культурними чинниками. Державність, підкреслює він, це «устрій всього матеріяльного і психічного буття цілого народу, його національности, економіки, культури. Це - величезний складний процес» [1, с. 5]. Тобто поняття «державність» є ширшим за змістом від поняття «держава». Можна погодитися з О. Святоцьким, який наголошує, що «державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, у свою чергу, є однією із складових - своєрідним вінцем державності» [9]. Фундаментом сучасної держави є національна спільнота, як група людей, об'єднаних спільними ментальними настановами та культурними цінностями, відносинами солідарності та співпраці, національною ідеєю, яка є ядром ідеології державотворення. Словом, державність, як феномен, обов'язково вимагає життєздатної, вивіреної часом етнонаціональної основи, а держава, як політичний інститут, час від часу проходить випробування на національну сутність.

Сучасна українська державність діалектично поєднує ознаки державності етнічної та політичної націй, що також необхідно враховувати в законодавчих актах та практичній політиці органів публічного управління. Українські націоально-демократичні та націоналістичні організації уважно стежить за тим, щоб влада не нехтувала інтересами етнічних українців, а ліберальні то соціал-демократичні партії застерігають владу, щоб та не приймала рішень, що не відповідають інтересам національних меншин та української політичної нації загалом. Нажаль, національний характер української держави все ще безпосередньо не закріплений у тексті Конституції України, хоч це має місце в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.).

Не має сумніву, що національні держави ХХІ століття набули нової якості в сенсі демократичності та відкритості. Вони творчо використали досвід високорозвинених держав, досягнення науково-технічного прогресу та інформаційного суспільства, імплементували в своє законодавство міжнародне право і на цій основі стали активними суб'єктами глобалізованого світу. Однак, жодна з країн Європейського Союзу не втратила своєї національної своєрідності та автономності. Навпаки, для того щоб вступити в ЄС, необхідно було стати міцною національною державою, яка сповідує демократичні засади сучасної цивілізації. В порівнянні з авторитарною та неправовою Росією, Україна проявляє риси європейської цивілізованості, що стало підставою надання їй статусу кандидата на вступ у Європейський Союз. Путін та ідеологи російського неоімперіалізму, не розуміючи закономірного характеру відродження та розвитку сучасної української держави як національної, що має право на суверенне існування, керуючись імперськими настановами, вирішили «денацифікувати» Україну, тобто позбавити її національної сутності, і, як слушно зазначає Т. Кузьо, «перетворити її на другу Білорусь» [4]. Вони вперто не сприймають українців як особливу етнонаціональну реальність; її заглиблення в давні історичні епохи та своєрідність в колі народів світу. Українська нація та українська державність не штучне утворення, не «faded state». Це дійсно «анти-Росія» в сенсі особливості своєї етносоціальної природи та способу життєдіяльності. До того ж це органічна і невід'ємна частина західноєвропейської цивілізації, а не євразійського простору. Українська національна ідеологія має цивілізований демократичний характер, тоді як Росія перебуває в полоні фашистської ідеології, яка нехтує правами людини та народів. Саме цю країну потрібно денацифікувати, як це зробили після другої світової війни країни антигітлерівської коаліції по відношенню до переможеної Німеччини.

Які основні політичні цінності українського народу та місце в них національної державності в сучасних умовах? Перш, ніж перейти до відповіді на це питання, розглянемо загальні теоретичні засади національних політичних цінностей, скориставшись нашими творчими напрацюваннями у монографії «Національна політична культура: теорія, методологія, український досвід [8]. Національні політичні цінності належать до соцієтальних компонентів культури, оскільки вони формуються і функціонують у процесі колективного вирішення важливих національних проблем і завдань. Щодо їхнього змісту, можна вести мову по спільний для будь-яких національних формувань перелік основних цінностей, тобто про універсальні політичні цінності націй. Вони обумовлені, перш за все, потребами й інтересами націй, які визначаються на основі їх сутнісних рис та цілей. Усю сукупність універсальних цінностей національної політичної культури ми поділяємо на такі основні групи: базові політичні цінності; похідні політичні цінності, до яких належать суб'єктні (індивідуальні, групові, інституційні, універсальні), видові (світоглядні, нормативні, процесуально-поведінкові, знакові, зовнішньополітичні), а також політизовані цінності [8, с. 289-291].

До базових політичних цінностей нації належать: особа як член нації і громадянин національної держави; нація як етнополітична спільнота; суверенітет і незалежність нації; політичні права, свободи («вольності») нації; національна держава, її суверенність; національна політична система; національна ідея, історична місія нації; національна еліта, її патріотизм та професійність; національна солідарність, злагода, соборність; національна свідомість і самосвідомість, національна ідентичність, активна життєва позиція членів нації; добробут, духовність, щасливе самопочуття членів нації і спільноти загалом; національна безпека та мир у світі [8, с. 289].

У системі національних політичних цінностей важливою цінністю є сама нація як етнополітична спільнота і головний суб'єкт політичних процесів. Однак нація, як форма самоорганізації, не є самоціллю; вона інструмент реалізації життєвих потреб людської спільноти. Якщо сформована на певних засадах політія не задовольняє інтереси значної кількості своїх членів, вони прагнуть або докорінно оновити державу, або покидають це політичне утворення.

З точки зору діяльнісного та функціонального підходів у структурі політичних цінностей слід виділити такі групи: цінності-цілі (цінності-об'єкти), що задовольняють насущні життєві потреби соціально-політичних суб'єктів, цінності-засоби, й цінності-умови, що не мають безпосередньої «споживчої» вартості для членів нації, а отже є допоміжними. До цінностей-цілей національної політичної культури належать члени нації, їхній добробут та щасливе самопочуття, національна спільнота загалом, її розвиток, історична місія. Цінностями-засобами національної політичної культури є національна держава, її суверенітет, національна політична система загалом, національна еліта, національна свідомість та самосвідомість, національна ідентичність і національна ідея, яка включає ідею нації, ідею національної держави та стратегічну ідею нації - національну стратегему. Цінності-умови національної політичної культури - це активна життєва позиція членів нації, національний патріотизм, національна солідарність і злагода, соборність народу і країни, національна безпека, сприятливі геополітичні умови та мир у світі.

Кожна нація має свою ціннісну парадигму, тобто власні ціннісні уявлення, ієрархію цінностей та алгоритм їхньої реалізації. Мова йде про систему цінностей нації зі своєю будовою та функціями. Із здобуттям народом незалежності, ця система формалізується й узаконюється, що гарантує її ефективне функціонування.

Отже, національна держава, і національна державність загалом, належать до цінностей-засобів вільної, демократичної нації. В ієрархії цінностей в умовах міжнародного миру та політичної свободи вони стоять на нижчому щаблі національної ціннісної піраміди, поступаючись таким соціально-політичним цінностям як щасливе життя членів нації, суверенітет і незалежність нації. Саме державність є основним інструментом задоволення інтересів нації та її окремих членів.

Така політико-культурна логіка повною мірою відповідає менталітету та культурі українського народу для якого вищою соціальною цінністю є людина, її свобода та Богом дані права. Цим українська людина істотно відрізняється від росіянина у якого традиційно спрацьовує діаметрально протилежна настанова - «не людина, держава понад усе!», що засвідчує традиційну авторитарність російського суспільства та держави.

Самоцінність людської свободи в українців значною мірою послаблюється їх егоїстичним індивідуалізмом: не проявляючи належної уваги суспільним та державним проблемам, вони нерідко втрачали свою свободу через зазіхання недоброзичливих сусідів. З іншого боку, традиційний український індивідуалізм, значною мірою є наслідком того, що український народ тривалий час був недержавною нацією, а точніше, етносом, який був позбавлений державності. В умовах суворих політичних режимів та економічної експлуатації кожний українець виживав як міг, розраховуючи на власні сили, родинні зв'язки, церкву та інші традиційні інституції. Однак, важка неволя спонукала до боротьби за свободу, що спонукало до формуванням ідеї власної державності. Періоди бажаної свободи та намагання побудувати власну дієздатну державу були короткотривалими і безуспішними.

За цих умов чимало українців приймали чужу державу як цінність і служили їй, отримуючи певні вигоди за свій конформізм. Ще одна велика група людей у безнадії на власну дієздатну державу, покидали рідний край та йшла у далекі світи. Там чесні, інтелектуально розвинені, кмітливі та роботящі українські люди, добивалися певного успіху, не зраджуючи своїй Батьківщині, як це робила перша група українців, що пристосовувалась до чужої влади. Здобуття Україною державного суверенітету в результаті розвалу Радянського Союзу у 1991 р. відбулося без кровопролитної боротьби, а тому політична свобода народу та українська державність не були належним чином поціновані. Особи, що прийшли до влади, а це здебільшого колишні партократи, скомпрометували себе казнокрадством та корупцією. Свою підривну роль відіграла «п'ята колона» - росіяни та зросійщені українці, які сприяли Росії у її недружній діяльності. Демократичні держави Європи та світу, переслідуючи свій економічний інтерес у співпраці з Росією, не підтримували українців у їх намаганні повернутися в лоно західно-європейської цивілізації, вступити в її економічні та політико-оборонні союзи. За умов, що склалися після Революції гідності - анексії Росією Криму та окупації значної частини Донбасу, виснажливого восьмирічного воєнного протистояння на східних рубежах держави - політична ціннісна система українців почала трансформуватися в бік більшого поціновування засобів та умов, які здатні забезпечити свободу, належний рівень життя та розвиток творчих сил нації. Тепер всебільшу підтримку отримували українські політичні партії, які були рушійною силою Революції гідності, добровільні військові формування, офіцери та генерали, які проявили себе в АТО та ООС, Збройні сил України загалом. Більш рішучою стала боротьба з проросійськими партіями та церквою Московського патріархату, російськими та проросійськими засобами інформації. Радикалізувалася українська наукова громадськість, в тому числі політологічна спільнота, утворивши свої об'єднання, які намагаються допомагати владі своїми експертними рекомендаціями.

Непересічною подією, що істотно вплинула на політичне мислення та орієнтації патріотично налаштованого населення, було здобуття, завдяки зусиллям влади та інститутам громадянського суспільства, канонічної автономності українському православ'ю наприкінці 2018 р. Отримання Томасу від Константинопольської патріархії про самоврядність та автономність Православної церкви України засвідчило духовну незалежність українського народу, його сутнісну відмінність від Московського патріархату, інтегрованого в систему політичної влади Росії.

Цей факт підтверджує ту істину, що поняття «державність» ширше ніж поняття держава, адже автономність народу, забезпечують не лише політичні інститути, а й культурні та інші неполітичні формування. Поруч із цим, на порядок денний було поставлене питання про самодостатність української економіки, адже держава, її силові структури мають спиратися на власну дієздатну промисловість та аграрний сектор, розвинену інфраструктуру і власну енергетику. Історичною подією в громадсько-політичному та державному житті країни стала перемога на президентських виборах 2019 року нової позасистемної політичної сили - партії «Слуга народу» на чолі з Володимиром Зеленським. Сформувавши уряд на однопартійній основі, вона не допустила до державного керма скомпрометовані десятиліттями корупційної діяльності традиційні політичні партії та їх лідерів, що істотно зміцнило довіру народу до держави.Суттєві зміни сталися і в системі політичних цінностей-умов, покликаних забезпечити успішну реалізацію цінностей-засобів в системі політичного буття народу. Йдеться про зростання національної самосвідомості та патріотизму широких мас населення, що мало особливо яскраві вияви після початку неспровокованої війни Росії проти української державності. Громадяни мали можливість на власному досвіді переконатися у цивілізаційних перевагах власної держави на фоні варварської поведінки путінських вояк. Масштабні зміни відбулися в системі громадянського суспільства, інституції якого засвідчили готовність до рішучої боротьби з агресором. Нового і небувалого розмаху набув волонтерський рух, який взяв під всебічну гуманітарну опіку Збройні сили України. Гасло «Слава Україні! Героям слава!» об'єднало усі верстви та регіони України, стало своєрідною візитною карткою українця в усьому світі. Демократичні країни всіх континентів, глибоко усвідомлюючи трагізм української дійсності в умовах війни та рішучість українців у боротьбі із вкрай мілітаризованою імперською Росією - проявили небачену солідарність із народом України та підтримали його армію і владні інституції.

Після 24 лютого 2022 р. кожний громадянин країни глибоко усвідомив, що потрібно належним чином дбати не лише про власну свободу та вигоди, а й про міць та дієздатність української державності, що функціонує як сукупність політичних, економічних, соціальних та духовно-культурних інститутів, забезпечуючи автономність народу, його безпечне існування та добробут. Особливо зріс авторитет та народна підтримка Збройних сил України - міліарної опори сучасної української державності. Свою відданість українській національній державі гаряче демонструють громадяни України, які вимушено покинули свої регіони та державу загалом задля збереження власного життя та життя дітей.

Висновки

Вітчизняна ціннісна система, трансформуючись під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, стала важливою мотиваційною основою прогресивного розвитку суспільства. Завдяки мудрості та патріотизму українського народу, на вершині ієрархії політичних цінностей суспільства сьогодні перебуває українська державність, що є запорукою виживання народу, важливим засобом і необхідною умовою забезпечення свободи й благополуччя кожного українця. Важливою ознакою молодої української держави все більше стає її національна сутність - щире і наполегливе відстоювання інтересів українського етносу (української етнічної нації), української політичної нації загалом, яка об'єднала представників усіх національностей та довела свою життєздатність у протистоянні з Росією. Національний зміст та характер української державності слід послідовно розвивати та захищати від підривної діяльності ворожих сил.

Для подальшого осмислення механізмів функціонування політичної системи українського суспільства, та її ядра - української національної держави - слід творчо використати теоретико-методологічний потенціал категорії «національна державність», яка, поруч з політичними, розкриває економічні, соціальні та духовні засади суверенного існування народу та його держави.

Список використаних джерел

1. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. Київ: Видавниче товариство «Криниця», 1991. 128 с.

2. Винниченко В. Українська державність. Відень, 1920. 32 с. URL: diasporiana.org.ua/ideologiya/vynnychen- ko-v-ukrayinska-derzhavmist.

3. Котигоренко В. Націєтворчий процес суспільних криз в Україні. Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН Україи. 2016. Вип.3-4. С. 153-174.

4. Кузьо Т. Справжня мета «денацифікації» України - перетворення її на другу Білорусь. URL: lb.ua/so- ciety/2022/03/06/508311_spravzhna-meta_denatsifikatsii. htmb.

5. Ожеван М. А. Українське націєтворення: зависання між модерном та постмодерном. Українська політична нація: проблеми становлення: зб. наук. ст. / за ред. М. М. Розумного (заг. ред.), М. Т. Степика, В. М. Яблон- ського. К.: НІСД, 2012. С. 5-13.

6. Путин В. Об историческом единстве русских и украинцев. URL: kremlin.ru/president/news/66181.

7. Рудакевич О. Національний принцип: етнополі- тична концепція нації: моногр. Тернопіль: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2009. 292 с.

8. Рудакевич О. Національна політична культура: теорія, методологія, український досвід: моногр. Тернопіль :Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2010. 456 с.

9. Святоцький О. Українська державність: поняття, основні ознаки, символи, атрибути, витоки та етапи становлення. Голос України. 2019, 23 лютого. URL: http:// www.golos. com.ua/article/31

10. Серебро М. В. Сучасна держава як цінність: загальнотеоретичне дослідження: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса. 2017. 20 с.

References

1. Vynnychenko V Zapovit bortsiam za vyzvolennia. (Testament to the fighters for freedom). Kyiv: Vydavnyche tovarystvo «Krynytsia», 1991. 128 s.

2. Vynnychenko V. Ukrainska derzhavnist. (Ukrainian statehood). Viden, 1920. 32 s. URL: diasporiana.org.ua/ ideologiya/vynnychenko-v-ukrayinska-derzhavmist.

3. Kotyhorenko V Natsiietvorchyi protses suspilnykh kryz v Ukraini. (Nation-creative basis of social crises in Ukraine). Naukovi zapysky IPiEND im. I. F. Kurasa NAN Ukraiy. 2016. Vyp.3-4. S.153-174.

4. Kuzo T. Spravzhnia meta «denatsyfikatsii» Ukrainy - peretvorennia yii na druhu Bilorus. (The real goal behind «denazification» of Ukraine is its transformation into second Belarus). URL: lb.ua/society/2022/03/06/508311_spravzh- na-meta_denatsifikatsii.htmb.

5. Ozhevan M. A. Ukrainske natsiietvorennia: zavysan- nia mizh modernom ta postmodernom. Ukrainska politychna natsiia: problemy stanovlennia (Ukrainian national creation: hanging between modernity and postmodernity. Ukrainian political nation: problems of its formation): zb. nauk. st. / za red. M. M. Rozumnoho (zah. red.), M. T. Stepyka, V M. Yablonskoho. K.: NISD, 2012. S.5-13.

6. Putyn V. Ob ystorycheskom edynstve russkykh y ukrayntsev. (About the historical unity of Russians and Ukrainians). URL : kremlin.ru/president/news/66181.

7. Rudakevych O. Natsionalnyi pryntsyp: etnopoli- tychna kontseptsiia natsii (National Principle: Ethnopolitical Concept of National): monohr. Ternopil: V/d-vo TNEU «Ekonomichna dumka», 2009. 292 s.

8. Rudakevych O. Natsionalna politychna kultura: teoriia, metodolohiia, ukrainskyi dosvid (National Political Culture: Theory, Metodology, Ukrainian Experience): monohr. Ternopil: Vyd-vo TNEU «Ekonomichna dumka», 2010. 456 s.

9. Sviatotskyi O. Ukrainska derzhavnist: poniattia, osnovni oznaky, symvoly, atrybuty, vytoky ta etapy stanovlennia. (Ukrainian statehood: concept, key features, symbols, attributes, background, and stages of its formation) Holos Ukrainy. 2019, 23 liutoho. URL: http://www.golos. com.ua/article/31

10. Serebro M. V Suchasna derzhava yak tsinnist: zahalnoteoretychne doslidzhennia (Modern State as a Value: General Theoretical): avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk. Odesa. 2017. 20 s.

Размещено на Allbest.ru