Теоретичні підходи до державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут стратегічних досліджень

Теоретичні підходи до державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки

Маркєєва Оксана Дмитрівна - завідувачка відділу

державної та громадської безпеки центру безпекових досліджень, заслужений юрист України

Розвадовський Броніслав Леонович - головний консультант відділу державної та громадської безпеки центру безпекових досліджень, кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

У статті проаналізовано дослідження та їх особливості в галузі державно-приватного партнерства (ДПП) у безпековій сфері.

Метою статті є визначення проблемних питань теоретичних підходів до формування державно-приватного партнерства в забезпеченні національної безпеки та способів розвитку безпеко- вого державно-приватного партнерства в Україні з урахуванням передового світового досвіду.

За результатами аналізу праць українських дослідників встановлено, що змістовні глибокі дослідження, які мають наукову та практичну значущість, з цієї проблематики поки що не проводилися. Це потребує переосмислення та актуалізації розвитку державно-приватного партнерства з огляду на необхідність виконання завдань щодо реалізації пріоритетів забезпечення національної безпеки, передбачених Стратегією національної безпеки України.

Зважаючи на особливості загроз національній безпеці та національним інтересам України, партнерство держави та приватного сектору в базових сферах національної безпеки потребує комплексного дослідження.

Національна безпека стає результатом колективних дій держави і суспільства, натомість механізми державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки законодавством України не врегульовані. Створення правового підґрунтя та інституційне забезпечення є засадничими чинниками формування ефективної моделі державно-приватного партнерства у сфері безпеки.

Запровадження державно-приватного партнерства у військовій сфері, сферах оборони та військового будівництва, державної та громадської безпеки, кібербезпеки та цивільного захисту потребує значної підтримки держави.

За результатами дослідження зроблено висновки про те, що недержавний (приватний) сектор безпеки має стати невід'ємною частиною системи національної безпеки України. Підготовлено пропозиції щодо формування ефективної системи державно-приватного партнерства у безпе- ковій сфері, передусім з удосконалення законодавчої бази щодо розвитку державно-приватного партнерства та спільного розроблення конкретних заходів.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, національна безпека, державна безпека, кібер- безпека, громадська безпека, захист критичної інфраструктури, цивільний захист.

Annotation

Oksana Markieieva, Bronislav Rozvadovskyi

THEORETICAL APPROACHES TO PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIPS IN TERMS OF NATIONAL SECURITY

The article reviews the research on public-private partnerships and singles out their features pertaining to national security.

The purpose of this article is to identify problematic issues of theoretical approaches to the formation of public-private partnerships in the realm of national security and ways to develop secure public-private partnerships in Ukraine, taking into account world best practices.

The authors' review of the Ukrainian research shows that there is currently a lack of in-depth and meaningful studies of theoretical and practical significance on this issue, which indicates the need for rethinking and updating the development of public-private partnerships given the requirement to implement national security priorities as set by the National Security Strategy of Ukraine.

The nature of the threats to the national security and national interests of Ukraine requires a comprehensive study of partnerships between the state and the private sector in the basic areas of national security.

National security is the result of collective actions of the state and society, while the mechanisms of public-private partnerships in the field of national security are not regulated by Ukrainian legislation. Creating a legal basis and institutional support are fundamental factors in forming an effective model of public-private partnership in the field of security.

The introduction of public-private partnerships in the areas of the military, defense and military construction, state and public security, cybersecurity and civil protection requires significant state support.

Furthermore, the non-governmental (private) security sector should become an integral part of the national security system of Ukraine.

The authors develop proposals for the formation of an effective system of public-private partnership for the purposes of national security. First and foremost, these include the improvement of the legal framework for the development of public-private partnership and the joint development of specific measures.

Keywords: public-private partnership, national security, state security, cyber security, protection of critical infrastructure, public security, civil protection.

У наукових дослідженнях розрізняють національну безпеку як явище дійсності (об'єктивна реальність), практики і як теоретичну категорію. Національна безпека як теоретична категорія є відображенням об'єктивної реальності в різноманітних доктринах, концепціях, поняттях, термінах тощо.

В Україні за часів незалежності В. Горбулін, О. Бєлов, О. Власюк, А. Качинський та інші вітчизняні науковці сформували теоретичні основи національної безпеки [1-3]. Так, В. Горбулін та А. Качинський визначають безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, а також довкілля в різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз. Учені доходять висновку, що це тлумачення безпеки у світовій науковій літературі є практично канонізованим [1, с. 14-17]. державний приватний партнерство безпека

Потрібно враховувати деякі особливості, досліджуючи теорію національної безпеки: по-перше, вона постійно розвивається і збагачується завдяки новим дослідженням в усіх сферах суспільного життя; по-друге, об'єкт теорії національної безпеки є дуже масштабним, складним і динамічним. Через це в ній міститься багато суперечливих положень, які після практичної перевірки викристалізовуються в наукові знання.

Питання розвитку державно-приватного партнерства (ДПП) належить до напрямів реалізації пріоритетів національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, визначених Стратегією національної безпеки України «Безпека людини - безпека країни», затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 р. № 392 [4]. На сьогодні існують проблеми щодо впровадження державно-приватного партнерства у забезпеченні національної безпеки, зокрема у сферах воєнної, державної, громадської безпеки, цивільного захисту, кібербезпеки. Це зумовлює актуальність дослідження зазначеної проблеми задля вироблення відповідних науково обґрунтованих пропозицій щодо її розв'язання.

Усталеним є визначення державно-приватного партнерства як системи відносин між державним та приватним партнерами, під час реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових та/або модернізації (реконструкції) наявних об'єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні (експлуатації) такими об'єктами [5].

Окремі аспекти державно-приватного партнерства у безпековій сфері досліджували українські науковці В. Круглов, В. Бойко, О. Єрменчук, М. Пальчик, Ю. Романюк та ін.

В. Круглов зазначає, що сучасна система державного управління орієнтується на розуміння безпеки в контексті складних викликів міжнародної агресії, тероризму, зміни клімату, економічних криз та нестабільності. Сфера безпеки ще достатньо нова для використання у моделях державно-приватного партнерства, але має значний потенціал та можливості для вирішення завдань забезпечення безпеки. Дослідник констатує, що, «враховуючи управлінську оперативність, технічний та фаховий потенціал, залучення власних інвестицій, приватний власник може вирішувати делеговані державою завдання щодо боротьби з тероризмом, кіберзлочинністю, захисту критичної інфраструктури, усунення наслідків надзвичайних ситуацій та екологічних катастроф» [6].

В. Бойко, досліджуючи європейський досвід державно-приватного партнерства, акцентує увагу на тому, що воно налагоджене у сфері кібербезпеки та має належне нормативно-правове забезпечення в країнах ЄС. За результатами такого аналізу науковець робить висновок про те, що в Україні процеси налагодження ефективного ДПП у сфері кібербезпеки поки що перебувають у початковому стані, партнерство обмежується діяльністю громадських рад, сформованих при суб'єктах національної системи кібербезпеки держави [7].

Здійснюючи аналіз правових основ регулювання державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури та ураховуючи міжнародний досвід, О. Єрменчук і М. Пальчик виокремили напрями, у яких доцільно розвивати партнерство в зазначеній сфері. До них дослідники відносять захист критичної інфраструктури від загроз у сфері державної безпеки, діяльності організованих злочинних угруповань, надзвичайних ситуацій тощо [8].

Зміст ДПП у сфері кібербезпеки, проблеми його правового забезпечення детально висвітлені в аналітичній доповіді «Державно-приватне партнерство у сфері кібербезпеки: міжнародний досвід та можливості для України», підготовленій науковцями Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) [9]. Досвід України свідчить про наявність значного потенціалу для формування повноцінної платформи кібербезпекового державно- приватного партнерства у загальнонаціональних масштабах. У протидію російській агресії, зокрема терористичним та інформаційним атакам у кіберпросторі, значний внесок роблять волонтери, бізнес-структури та громадські організації. Патріотично налаштовані «хактивісти» здійснювали злами комп'ютерних систем терористів та 'їхніх російських кураторів; отримували доступ до поштових скриньок осіб, залучених до організації та реалізації російської агресії проти України; відслідковували акаунти в соціальних мережах та мережі Інтернет, через які терористичні угруповання вели свою агітацію та збирали кошти; блокували окремі електронні гаманці посібників терористів; допомагали ідентифікувати осіб, які беруть участь у збройному протистоянні на сході України проти сил АТО/ООС, тощо. Цей досвід надав можливість значно розширити й деталізувати рамки державно- приватної взаємодії у законодавстві, що регулює сферу кібербезпеки.

Ю. Романюк і В. Паливода, розкриваючи роль недержавних інституцій у зміцненні сектору безпеки і оборони, зазначають, що на державному рівні необхідно чітко визначити роль інститутів та організацій громадянського суспільства у розбудові системи національної стійкості, створити ефективні платформи для залучення таких організацій до вирішення різних питань і потреб національної безпеки, розробити інструменти для підвищення їхньої ролі у цій сфері. Аналізуючи міжнародний досвід, автори зупиняються на практиці США та Великої Британії, де спеціальні й розвідувальні служби глибоко інтегровані у недержавні інституції, громадські організації, структури приватного сектору. У Польщі функціонують недержавні інституції, які виконують дослідження у сфері національної безпеки з використанням методів розвідки на підставі відкритих джерел. Зазначені науковці, посилаючись на результати власних досліджень, зробили слушний висновок про необхідність «побудови єдиної загальнодержавної системи, в якій недержавні інституції та громадяни України стануть невід'ємними повноцінними суб'єктами сектору безпеки, а кожен елемент цієї системи виконуватиме чітко поставлені перед ним завдання» [10].

Отже, наукові розробки українських дослідників щодо партнерства держави та приватного сектору в забезпечені національної безпеки стосуються окремих сфер безпеки та в основному базуються на аналізі іноземного досвіду правового забезпечення впровадження державно-приватного партнерства. Водночас характер загроз національній безпеці та національним інтересам України потребує комплексного дослідження партнерства держави та приватного сектору в базових сферах забезпечення національної безпеки.

Формуванню ефективного державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки України присвячена аналітична доповідь «Держава та приватний сектор на захисті національної безпеки: від взаємодії до партнерства», підготовлена фахівцями НІСД та експертами в галузі корпоративної безпеки [11].

У цій аналітичній доповіді комплексно досліджувалися політико-правові умови розвитку державно-приватного партнерства в забезпеченні національної безпеки, відповідний іноземний досвід, підходи до практичного впровадження ДПП в окремих сферах національної безпеки, зокрема воєнній, оборони та військового будівництва, державної та громадської безпеки, цивільного захисту, кібербезпеки та протидії дезінформації. Крім того, було визначено напрями вдосконалення правового забезпечення державно-приватного партнерства у сферах національної безпеки і оборони.

Під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, зокрема збройної агресії Російської Федерації (РФ) проти України, тимчасової окупації територій АР Крим та окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), необхідності забезпечення реалізації політики євроатлантичної інтеграції України, виникла потреба комплексного вдосконалення українського законодавства з питань національної безпеки і оборони.

У результаті реалізації інтеграційних прагнень України положення, що регулюють діяльність органів сектору безпеки і оборони, наближені до норм і стандартів ЄС та НАТО. Імплементовано безпекові положення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [12].

За участі експертів Офісу зв'язку НАТО в Україні, Консультативної місії ЄС з реформування сектору цивільної безпеки в Україні, Групи з розбудови оборонних інститутів (США) був розроблений Закон України «Про національну безпеку України», який ухвалила Верховна Рада України. Цей Закон визначив основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз [13].

Забезпечення національної безпеки відповідно до цього Закону здійснює сектор безпеки і оборони України. У його складі - сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки (ст. 12). При цьому недержавні структури безпеки не розглядаються як елемент сил безпеки.

Зазначимо, що Закон визначає партнерство держави з приватним сектором у забезпеченні національної безпеки. Реалізація Стратегії національної безпеки (ст. 26), Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу (ст. 30) і Стратегії кібербезпеки (ст. 31) здійснюється з використанням механізмів державно-приватного партнерства.

У ЄС впровадження ДПП у сфері безпеки активізувалося завдяки офіційній інформації Європейської Комісії [14], де йдеться про необхідність реалізації механізмів державно-приватного партнерства на загальноєвропейському рівні. Основою державно-приватної взаємодії у боротьбі з тероризмом є підвищення безпеки у спосіб взаємної довіри між державним і приватним секторами, вироблення й дотримання чітких цілей і стратегій, розподілу обов'язків і повноважень [15].

У більшості європейських країн сектор безпеки включає приватні організації сектору безпеки: охоронні підприємства, недержавні служби безпеки, приватні оборонно-промислові компанії тощо, а також цивільні організації, які досліджують безпекове середовище чи надають консультації з відповідних питань: громадські організації, аналітичні й дослідні центри, засоби масової інформації певної спрямованості тощо. Так, у Великій Британії положення щодо доцільності зміцнення ДПП закріплено у Стратегії національної безпеки, Антитерористичній стратегії, Стратегії захисту кіберпростору та урядовому Плані розвитку національної інфраструктури. Розвитку ДПП також активно сприяє Національний центр кібербезпеки, який надає консультативні послуги приватним компаніям та організаціям щодо фізичної безпеки національної інфраструктури [16].

У країнах Євросоюзу, США, Канади значна увага приділяється створенню організаційно-правових механізмів захисту критичної інфраструктури від терористичних атак і кібератак з використанням ДПП, що відображається у стратегіях національної безпеки, захисту критичної інфраструктури, антитерористичній, захисту кіберпростору тощо. Найбільш передовими в галузі розроблення та застосування національних стратегій кібербезпеки серед держав - членів ЄС є Норвегія, Естонія, ФРН, Австрія, Угорщина, Нідерланди [17].

Створення правового підґрунтя та інституційне забезпечення у зазначених країнах є засадничими чинниками формування ефективної моделі ДПП у сфері безпеки, що має трансформуватись у безпеко- ву сферу України.

Водночас механізм державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки законодавством України не врегульовано. Зокрема, Закон України «Про державно-приватне партнерство» [18] стосується лише правовідносин партнерства у сфері об'єктів нерухомості, інфраструктури (концесій) тощо. Поза правовим полем ДПП наразі перебуває низка специфічних активностей: охорона, детективна діяльність, розвідка, військовий консалтинг, правоохоронна, контррозвідувальна, антитерорис- тична діяльність тощо.

Запровадження ДПП у військовій сфері, сфері оборони та військового будівництва потребує значної підтримки держави. Досвід протистояння російській агресії свідчить про готовність приватних підприємців вкладати свій капітал у розроблення й виробництво озброєння для Збройних Сил України. Підприємці самі визначають потреби військових, самі вкладають гроші у створення нових зразків озброєння та військової техніки, ризикуючи цими коштами, очікують на державе замовлення своєї продукції.

Приватному сектору економіки необхідно забезпечити доступ до змісту державного оборонного замовлення. У країнах НАТО діє десятирічний план закупівлі озброєння, що публікується в інтернеті для широкого загалу. Це надає можливість приватним компаніям планувати свою науково-технічну діяльність, здійснювати підготовку кадрів, виробництво, взаємодіяти з контрагентами та постачальниками складників і сировини, зміцнювати свої позиції на міжнародному ринку озброєнь. В Україні необхідно також законодавчо встановити можливість укладення довгострокових (до п'яти років) контрактів на розроблення складних систем озброєння. Це уможливить ритмічне фінансування протягом зазначеного часу, незалежно від перебігу фінансового року в Україні [11, с. 24].

Є потреба правового врегулювання приватних військових послуг в Україні. Присутність України як повноцінного гравця на світовому ринку приватних військових послуг сприятиме додатковим валютним надходженням у країну.

У сфері державної та громадської безпеки приватний сектор володіє значним потенціалом для успішного вирішення завдань із протидії тероризму, боротьби з кіберзлочинністю, захисту критичної інфраструктури, усунення наслідків надзвичайних ситуацій, техногенних та екологічних катастроф тощо [11, с. 29].

Приватні компанії можуть співпрацювати з вітчизняними спецслужбами з питань розвідувальної, інформаційне-аналітичної, контррозвідувальної діяльності. На думку експертного середовища приватного сектору безпеки [11, с. 28], в Україні найбільш адаптованими до застосування на практиці можливостей ДПП є положення Закону України «Про розвідку» [19].

У Законі України «Про боротьбу з тероризмом» (ч. 6 ст. 4) визначено, що до участі в антитерористичних операціях, за рішенням керівництва антитерорис- тичної операції, можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності [20].

Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» [21] встановлює одним із принципів забезпечення кібербезпеки в Україні державно-приватну взаємодію, співпрацю з громадянським суспільством у сфері кібербезпеки та кіберзахисту (ст. 7). Закон передбачає способи забезпечення державно-приватної взаємодії у сфері кібербезпеки (ст. 10), які є законодавчою рамкою і потребують подальшого розвитку в підзаконних актах.

ДПП у сфері кібербезпеки є одним із визначальних елементів системи національної безпеки держави і потребує практичних кроків для розвитку. Метою такого партнерства потрібно визначити побудову цілісної та ефективної системи кібербезпеки держави, що складається як із захисних, так і з наступальних систем та засобів. Водночас на практиці розвиткові ДПП у цій сфері бракує системності, довіри партнерів, ініціативності. Сфера кібербезпеки є закритою, зокрема щодо інформування фахівців, суб'єктів забезпечення кібербезпеки, що не дає змоги розвивати комунікації, реалізовувати нові проєкти тощо.

Державно-приватне партнерство є одним із важливих чинників створення ефективної системи захисту критичної інфраструктури в Україні. Реалізація ДПП у цій сфері дозволить зміцнити систему забезпечення національної безпеки, зокрема посилити її здатність до попередження кризових ситуацій, терористичних і диверсійних загроз. Значна кількість підприємств критичної інфраструктури України належить до об'єктів приватної (повністю або сумісно із державою) власності. Приватні власники як ніхто інший зацікавлені у їх безпеці, вони повинні та готові її забезпечувати разом із державою, використовуючи власні ресурси [11, с. 29].

Терористичні акти та диверсії є інструментом цілеспрямованого підриву спроможності держави забезпечувати сталий розвиток суспільства та економіки. Підтвердженням цьому є політика РФ і керованих нею угруповань щодо порушення функціонування та знищення об'єктів промисловості, транспортної інфраструктури, об'єктів електро-, газо- і водопостачання для населення та промислових споживачів.

Концепція створення державної системи захисту критичної інфраструктури [22] проблемою цієї сфери визначає, зокрема, нерозвиненість державно-приватного партнерства у ній. Відповідно, розбудова ДПП у сфері захисту критичної інфраструктури й визначення зобов'язань держави та власників (розпорядників) об'єктів критичної інфраструктури є способом підвищення безпеки та забезпечення її стійкості.

Закон України «Про критичну інфраструктуру» [23] дозволяє реалізувати мету Концепції щодо запровадження ДПП. Автори Закону зважили на те, що переважна більшість об'єктів критичної інфраструктури перебуває в приватній власності, тому основна відповідальність за їх захист покладається на власників/операторів. Отже, встановлення ефективного державно-приватного партнерства дозволить досягти належного рівня стійкості та захищеності національної системи. ДПП як спосіб забезпечення стійкості системи надасть змогу поширити новітні технології на державний сектор, сприятиме оптимізації використання та економії бюджетних коштів.

Розвитку державно-приватного партнерства у сфері громадської безпеки сприятиме передусім належний розвиток приватних охоронних, безпекових і детективних послуг. Суб'єкти підприємництва, що надають такі послуги, зможуть брати участь у ДПП, якщо держава уповноважить їх виконувати деякі функції, передані на аутсорсинг.

Досвід розвинених країн [11, с. 32-33], у яких надання цих послуг належно врегульовано, свідчить про те, що функціонування ринку детективних послуг підвищує гарантії безпеки громадян та бізнесу, захисту майнових прав. Ефективність приватних суб'єктів позитивно впливає на державні правоохоронні органи й стан правопорядку в державі. Суб'єкти приватної детективної діяльності надають бізнесу суттєву допомогу у вивченні доброчесності та фінансового становища потенційних партнерів, що запобігає укладанню ризикованих угод, здійснюють розшук недобросовісних боржників та 'їхнього майна. Наприклад, у Франції приватні детективні служби залучаються до виявлення фактів приховування доходів від оподаткування.

В Україні наразі зазначений вид послуг на законодавчому рівні не визначений, хоча професія детектива вже давно фактично існує в нашій державі.

Співпраця між державним і приватним секторами щодо надзвичайних ситуацій є особливою формою ДПП, яка впроваджується з метою поліпшення управління кризовими ситуаціями [24] завдяки координації та співпраці між приватними й державними суб'єктами.

В Україні правове регулювання механізму ДПП щодо попередження та реагування на надзвичайні ситуації, зокрема в базових законодавчих актах, відсутнє. Водночас триває приватизація багатьох потенційно небезпечних підприємств, високим є ризик техногенних аварій через зношеність основних фондів підприємств та об'єктів, включно й підвищеної небезпеки. Це зумовлює нагальну необхідність правового врегулювання державно-приватного партнерства у безпековій сфері, налагодження активного залучення недержавних суб'єктів до розв'язання проблем, що існують.

У розвинених країнах світу застосування ДПП у забезпеченні національної безпеки є поширеною практикою, а розвитку взаємодії державного та приватного сектору приділяється значна увага. Передовими країнами у формуванні й розвитку ДПП варто вважати Велику Британію, Францію, Німеччину та США. У них створення правової основи та інституційне забезпечення є першоосновою формування ефективної моделі державно-приватного партнерства у сфері безпеки. Саме тому, ґрунтуючись на кращих закордонних практиках, формування ефективної системи ДПП у сфері національної безпеки має стати невід'ємною умовою захисту та подальшого розвитку України.

Нові виклики вимагають прийняття законодавчих актів щодо врегулювання зазначених проблемних питань розвитку ДПП у сфері національної безпеки, зокрема стосовно розподілу відповідальності між державою та приватним сектором, координації дій відомчих систем захисту й реагування на різні види загроз.

Висновки та рекомендації

Формування ефективної системи державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки має стати невід'ємною умовою збереження й розвитку України. А це, своєю чергою, передбачає розроблення відповідних засад упровадження ДПП у сфері національної безпеки України.

Недержавний (приватний) сектор безпеки - це частина системи національної безпеки України. У сучасних безпекових умовах розвиток ДПП потребує вдосконалення законодавчої бази та розроблення конкретних заходів партнерства.

З метою розвитку державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки пропонується розробити:

проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про національну безпеки України» (розділ 1, ст. 1), якими чітко передбачити суб'єктність недержавного (приватного) сектору безпеки у системі національної безпеки України, зокрема зазначити, що недержавний (приватний) сектор безпеки є невід'ємною складовою частиною системи забезпечення національної безпеки України; імплементувати ці положення Закону в Стратегію національної безпеки України;

І проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство» щодо включення окремого розділу «Про державно- приватне партнерство у сфері національної безпеки», зважаючи на всі особливості такого партнерства в частині захисту інформації;

законопроєкти, які стимулюватимуть розвиток державно-приватного партнерства в окремих сферах, а також приватного ринку безпекових послуг.

Список використаних джерел

1. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. Київ : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2007. 592 с.

2. Белов О. Ф. До питання про політико-правові моделі забезпечення національної безпеки України. Державна безпека України. 2004. № 1(1). С. 7-14.

3. Власюк О. С. Національна безпека України: еволюція проблем внутрішньої політики : вибр. наук. праці. Київ : НІСД, 2016. 528 с.

4. Про рішення Ради національної безпеки України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 14.09.2020 № 392/2020. Офіційний вісник України. 2020. № 75. Ст. 2377.

5. Державно-приватне партнерство в Україні.

6. Круглов В. В. Роль державно-приватного партнерства у сфері безпеки. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 12. С. 107-110.

7. Бойко В. О. Європейський досвід державно-приватного партнерства: підходи до формування та нормативно- правові засади. Стратегічні пріоритети. 2019. № 1(49). С. 28-36.

8. Державно-приватне партнерство у сфері кібербезпеки: міжнародний досвід та можливості для України : аналіт. доп. / за заг. ред. Д. Дубова. Київ : НІСД, 2018. 84 с.

9. Єрменчук О. П., Пальчик М. Л. Проблемні аспекти правового регулювання державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури.

10. Романюк Ю. П., Паливода В. О. Роль недержавних інституцій у зміцнені сектору безпеки і оборони держави. Стратегічна панорама. 2020. № 1-2. С. 21-28.

11. Держава та приватний сектор на захисті національної безпеки: від взаємодії до партнерства : аналіт. доп. / [О. Д. Маркеєва, Б. Л. Розвадовський]. Київ : НІСД, 2021. 72 с.

12. Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони України : Закон України від 16.09.2014. № 1678-VII. Відомості Верховної Ради України (BBP). 2014. № 40. Ст. 2021.

13. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради України (BBP). 2018. № 31. Ст. 241.

14. Protecting Europe from large scale cyber-attacksand disruptions: enhancing preparedness, security andresilience.

15. National Cyber Security Centre (United Kingdom).

16. Dunn-Cavelty M. and Suter M. Public-Private Partnerships are no Silver Bullet: An Expanded Governance Model for Critical Infrastructure Protection. International Journal of Critical Infrastructure Protection. 2009. Vol. 2(4). Pp. 179-187.

17. Глобальный индекс кибербезопасности и профили по киберблагополучию : отчет. Женева : ABI Research, 2015. 516 с.

18. Про державно-приватне партнерство : Закон України від 01.07.2010 № 2404-VI. Відомості Верховної Ради України (BBP). 2010. № 40. Ст. 524.

19. Про розвідку : Закону України від 17.09.2020 № 912-IX. Офіційний вісник України. 2020. № 86. Ст. 2761.

20. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20.03.2003 № 638-IV. Відомості Верховної Ради України (BBP). 2003. № 25. Ст. 180.

21. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України : Закон України від 05.10.2017. № 2163-VIII. Відомості Верховної Ради України (BBP). 2017. № 45. Ст. 403.

22. Про схвалення Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури : Розпорядження Кабінет Міністрів України від 06.12.2017 № 1009-р. Офіційний вісник України. 2018. № 7. Ст. 271.

23. Прийнято Закон «Про критичну інфраструктуру».

24. Wiens M. et al. Collaborative Emergency Supply Chains for Essential Goods and Services. In Urban Disaster Resilience and Security. Addressing Risks and Societies. Springer : Cham, 2018. Рр. 145-168.

References

1. Horbulin, V. P., & Kachinsyi, А. B. (2007). Systems and conceptual framework of Ukraine's national security strategy. Kyiv: DP “NVT “Yevroatlantykinform”, 592 p. [in Ukrainian].

2. Bielov, O. F. (2004). On the issue of political and legal model of Ukraine's national security. State security of Ukraine, 1(1), 7-14 [in Ukrainian].

3. Vlasiuk, O. S. (2016). National Security of Ukraine: Evolution of Domestic Policy Problems. Kyiv, NISS, 528 p. [in Ukrainian].

4. The Strategy of National Security of Ukraine approved by Decree of the President of Ukraine of 2020, September 14, No. 392/2020. (2020). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy, 75, Art. 2377 [in Ukrainian].

5. Public-private partnership in Ukraine. (n.d.). In Wikipedia.

6. Kruglov, V. V. (2018). The role of public-private partnership in the field of security. Investytsiyi: praktyka ta dosvid, 12, 107-110 [in Ukrainian].

7. Boyko, V. O. (2019). European experience of public-private partnership: approaches to formation and regulatory framework. Strategicni prioriteti, 1(49), 28-36 [in Ukrainian].

8. Dubov, D. (Ed.). (2018). Public-private partnership in cybersecurity: international experience and opportunities for Ukraine. Kyiv: NISS, 84 p. [in Ukrainian].

9. Yermenchuk, O. P., & Palchyk, M. L. Problematic aspects of legal regulation of public-private partnership in the field of critical infrastructure protection. (n.d.). Retrieved September 10, 2021

10. Romanyuk, Yu. P., & Palyvoda, V. O. (2020). The role of non-governmental institutions in strengthening the security and defense sector of the state. Strategicna panorama, 1-2, 21-28 [in Ukrainian].

11. Markeyeva, O., & Rozvadovskyi, B. (2021). The state and the private sector in the protection of national security: from interaction topartnershi. Kyiv: NISS, 72 p. [in Ukrainian].

12. On the ratification of the Association Agreement between Ukraine and the European Union, the European Atomic Energy Community and their member States. Law of Ukraine of 2014, September 16, No. 1678-VII. (2014). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 40, Art. 2021 [in Ukrainian].

13. On National Security of Ukraine. Law of Ukraine of 2018, June 21, No. 2469-VIII. (2018). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 31, Art. 241 [in Ukrainian].

14. EU. Protecting Europe from large scale cyber-attacksand disruptions: enhancing preparedness, security andresilience. (n.d.). European Union.

15. National Cyber Security Centre (United Kingdom). (n.d.). In Wikipedia.

16. Dunn-Cavelty, M., & Suter, M. (2009). Public-Private Partnerships are no Silver Bullet: An Expanded Governance Model for Critical Infrastructure Protection. International Journal of Critical Infrastructure Protection. Vol. 2(4). Pp. 179-187 [in English].

17. Global Cybersecurity Index & Cyberwellness Profiles: Report. (2015). Geneva: ABI

18. On the Public-Private Partnership. Law of Ukraine of 2010, July 01, No. 2404-VI. (2010). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 40, Art. 524 [in Ukrainian].

19. On Intelligence. Law of Ukraine of 2020, September 17, No. 912-IX. (2020). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 86, Art. 2761 [in Ukrainian].

20. On combating terrorism. Law of Ukraine of 2003, March 20, No. 638-IV. (2003). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 25, Art. 180 [in Ukrainian].

21. On the Basic Principles of Cybersecurity in Ukraine. Law of Ukraine of 2017, October 05, No. 2163-VIII. (2017). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 45, Art. 403 [in Ukrainian].

22. On Approval of the Concept of the Establishment of a State System of Critical Infrastructure Protection. Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine of 2017, December 06, No. 1009-p. (2018). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy, 7, Art. 271 [in Ukrainian].

23. The Law on Critical Infrastructure was Adopted. (2021, November 16). Gov.ua. Retrieved December 20, 2021

24. Wiens, M., et al. (2018). Collaborative Emergency Supply Chains for Essential Goods and Services (pp. 145-168). In Urban Disaster Resilience and Security. Addressing Risks and Societies. Springer: Cham [in English].

Размещено на Allbest.ru