Стратегія ООН у протидії транснаціональній організованій злочинності та міжнародний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегія ООН у протидії транснаціональній організованій злочинності та міжнародний досвід

Вадим Вікторович Попко, доктор юридичних наук, доцент, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стратегія Організації Об'єднаних Націй у протидії транснаціональній організованій злочинності як система поглядів, ідей та принципів, що розробляється універсальною міжнародною організацією й реалізується більшістю держав світу, підтверджує необхідність злагодженого співробітництва держав у цій сфері й фундаментальної нормативної бази, спрямованої на міжнародно-правову регламентацію протидії транснаціональним злочинам. Така регламентація потребує базових документів, які можуть бути покладені в основу формування нормативно-правових актів, спрямованих на протидію злочинам міжнародного характеру (транснаціональним злочинам), наприклад злочинній діяльності в економічній та фінансових сферах, у кіберпросторі, зокрема із використанням «віртуальної валюти» (криптовалюти) та інших сферах. З урахуванням усталеної міжнародної практики співробітництва в питаннях надання правової допомоги з кримінальних справ і видачі потребують відповідної модернізації положення Європейської конвенції про видачу 1957 р. і Європейської конвенції про взаємну допомогу з кримінальних справ 1959 р. Необхідно, зокрема, спростити процедуру видачі у випадку згоди особи, що видається, і скоротити екстрадиційні процедури у часі, а також встановити строки виконання міжнародних доручень, адже часто на отримання відповіді від запитуваної сторони проходить тривалий час, іноді кілька місяців, що не дає змоги досягнути якісних і своєчасних результатів у розкритті злочинів.

Протидія транснаціональній організованій злочинності вимагає необхідних стратегічних дій, котрі б відповідали сучасним викликам, враховували тенденції розвитку міжнародних відносин та міжнародного й національного права. 2000 р., що є ключовим міжнародним документом, який пропонує співробітництво у рамках протидії організованій злочинності всім державам-членам ООН у цій сфері.

Автором приділено значну увагу вивченню досвіду держав у протидії та попередженні транснаціональної організованої злочинності, що своєчасно приймають адекватні засоби реагування на її зміни, у тому числі й шляхом удосконалення законодавства.

Автор у висновку відзначає розробленість стратегії ООН у протидії транснаціональній організованій злочинності як системи поглядів, ідей та принципів, що розробляється універсальною міжнародною організацією й реалізується більшістю держав світу, а також підтверджує необхідність злагодженого співробітництва держав у цій сфері й фундаментальної нормативної бази, спрямованої на міжнародно-правову регламентацію протидії держав злочинам міжнародного характеру.

Ключові слова: транснаціональна злочинність, міжнародне співробітництво, міжнародно-правова регламентація, конвенція, стратегія, конгреси.

Резюме

Попко В.В. Стратегия ООН по противодействию транснациональной уголовной преступности и международный

опыт.

В статье рассматривается стратегия ООН по противодействию транснациональной организованной преступности, а также принципы такой деятельности, которые признаны мировым сообществом. Отмечается роль ООН в налаживании международного сотрудничества в борьбе с организованной преступностью, терроризмом, коррупцией, наркоторговлей, «отмыванием» грязных денег и другими преступлениями международного характера, а также характеризуется современное состояние международной преступности. Отмечена динамика совершения преступлений в сфере информационно-коммуникативных технологий, медицинской сфере, преступлений с использованием персональных данных и др.

Изучены положения международных нормативных актов, направленных на регулирование противодействия транснациональной преступности, среди которых актуализируется роль Конвенции ООН против транснациональной организованной преступности от 15 ноября 2000 г., являющейся ключевым международным документом, что предлагает сотрудничество в рамках противодействия организованной преступности всем государствам-членам ООН в этой сфере.

Автор уделяет значительное внимание изучению опыта государств в противодействии и предупреждении транснациональной организованной преступности, которые своевременно принимают адекватные средства реагирования на ее изменения, в том числе и путем усовершенствования законодательства.

Автор в заключении отмечает разработанность стратегии ООН по противодействию транснациональной организованной преступности как системы взглядов, идей и принципов, которые разрабатываются универсальной международной организацией и реализуются большинством стран мира, а также подтверждает необходимость согласованного сотрудничества государств в этой сфере и фундаментальной нормативной базы, направленной на международно-правовую регламентацию противодействия государств преступлениям международного характера.

Ключевые слова: транснациональная преступность, международное сотрудничество, международно-правовая регламентация, конвенция, стратегия, конгрессы.

Summary

Vadym Popko. UN Strategy for Combating Transnational Organized Crime and International Experience.

The article examines the UN strategy to combat transnational organized crime and the principles of such activities recognized by the world community. The role of the United Nations in establishing international cooperation in the fight against organized crime, terrorism, corruption, drug trafficking, money laundering and other crimes of an international nature is noted, as well as the current state of international crime. The dynamics of committing crimes in the field of information and communication technologies, medical sphere, crimes with the use of personal data, etc. is noted.

It is noted that the UN strategy in the fight against crime provides for several main areas of organizational and regulatory nature. The role of world congresses held under the auspices of the United Nations in establishing international cooperation and adopting international documents, among which declarations predominate, is noted. Important areas of the UN strategy are: combating terrorism, economic crime and financial abuse, eradicating corruption, combating illicit trafficking in narcotic drugs and psychotropic substances, combating money laundering, human trafficking, cybercrime and many other areas.

The provisions of international regulations aimed at combating transnational crime have been studied, including the role of the UN Convention against Transnational Organized Crime of November 15, 2000, which is a key international document that offers cooperation in combating organized crime to all UN member states in this area.

The author pays considerable attention to the study of the experience of states in combating and preventing transnational organized crime, which in a timely manner adopt adequate means to respond to its changes, including through the improvement of legislation. It is noted that these changes largely relate to the provisions on criminal liability for participation in criminal groups and confiscation of criminal assets, as well as combating transnational crimes such as drug trafficking, money laundering, corruption and others.

In conclusion, the author notes the development of the UN strategy to combat transnational organized crime as a system of views, ideas and principles developed by a universal international organization and implemented by most countries, and confirms the need for coordinated cooperation in this area and a fundamental regulatory framework aimed at international legal regulation of countering states to crimes of an international nature.

Key words: transnational crime, international cooperation, international legal regulation, convention, strategy, congresses.

Постановка проблеми

транснаціональна організована злочинність законодавство

Сучасна транснаціональна організована злочинність є глобальною проблемою для всіх держав, однією із найбільш небезпечних рис якої є тісний зв'язок з економічними структурами, що створює з допомогою корупції систему захисту від державного і громадського контролю. Організована злочинна діяльність, особливо в економічній сфері, практично повністю глобалізована. Механізми вилучення доходів злочинним чином все частіше набувають міжрегіонального і міжнародного характеру, реалізуючись на території відразу кількох держав. Транснаціональна злочинність стала предметом обговорення на конгресах ООН та сесіях Генеральної Асамблеї ООН, засіданнях Комісії міжнародного права, Комітету Генеральної Асамблеї ООН по кодифікації міжнародного кримінального права, а також на світових та регіональних форумах. Перед світовою спільнотою постав цілий комплекс проблем, пов'язаних з різними міжнародно-правовими аспектами транснаціональної кримінальної злочинності: систематизація теоретичних знань і практики держав з багатьох напрямків, зокрема у сфері універсальної та екстериторіальної юрисдикції; кримінальне переслідування осіб, що скоїли транснаціональні злочини; криміналізація злочинних діянь; розвиток співробітництва і взаємної правової допомоги у протидії транснаціональній злочинності. Окремої уваги потребує розробка, систематизація й кодифікація міжнародно-правових норм у сфері транснаціональних кримінальних відносин.

Сучасна організована злочинність, яка чітко відреагувала на світову глобалізацію, активно розширює свою діяльність. Це стосується наркобизнесу, торгівлі вогнепальною зброєю, «відмиванням брудних» грошей, незаконної міграції, фінансових махінацій, сфери новітніх технологій. Останніми роками спостерігається абсолютне зростання числа злочинів, що вчиняються членами злочинних угрупувань. Проблема протидії транснаціональній організованій злочинності вимагає комплексної відповіді з боку світової спільноти, адже жодна держава не в змозі самостійно протистояти міжнародній злочинності. ООН запропонувала механізми з попередження і протидії транснаціональним злочинам, сформувала принципи універсального розуміння кримінальних загроз та імперативів їх подолання на багатосторонній основі, що стало складовою частиною її стратегії у цій сфері.

Метою статті є дослідження основних напрямів стратегії ООН у протидії транснаціональній організованій злочинності організаційного та нормативного характеру, а також вивчення досвіду окремих держав у цій сфері.

Аналіз останніх досліджень. Транснаціональна організована злочинність наприкінці XX - початку XXI ст. стала об'єктом пильної уваги дослідників. Вивченню цього феномена посвячені фундаментальні праці Н. Бойстера, А.Боссарда, Г. Верле, О.Г. Волеводза, М.М. Гнатовського, Н.В. Дрьоміної, Г.П. Жаровської, Н.А. Зелінської, А. Кассезе, М.І. Костенка, В. Шабаса. Тематика джерел і система транснаціонального кримінального права активно досліджується вченими у контексті загальної теорії міжнародного кримінального права. Безпосередньо вивченням стратегії ООН у протидії транснаціональній організованій злочинності займались російські вчені Р.М. Валеєв, В.Н. Кудрявцев, В.В. Лунеєв, Р.В. Нигматуллин, В.С. Овчинський, Р.Р. Сулейманова та інші. У вітчизняній науці зазвичай досліджувались окремі аспекти цих відносин у працях професора В.С. Бруза (роль ООН у врегулюванні міжнародних конфліктів і в боротьбі проти тероризму), професора О.Є. Користіна (роль ООН у протидії відмиванню коштів), С.Я. Петрашко (роль ООН у боротьбі з корупцією) та інших, що потребує подальшого дослідницького розвитку.

Виклад основного матеріалу

Існує кілька практичних вимірів проблеми протидії міжнародній злочинності. Окремо стоять питання боротьби з міжнародними злочинами - проти людяності, проявів геноциду, воєнних злочинів. Інший проблемний блок представлений цілим рядом найбільш небезпечних міжнародних кримінальних злочинів, що викликають особливу стурбованість світової спільноти: тероризм, корупція, наркоторгівля, відмивання брудних коштів, торгівля людьми, нелегальна міграція, торгівля вогнепальною зброєю та інші злочини. Подібні злочини, що є, по суті, кримінальними, несуть особливу небезпеку для світової спільноти в силу свого транснаціонального характеру, охоплюючи території відразу кількох держав.

Особливо небезпечною є транснаціональна організована злочинність, яку професор М.Г. Вербенський визначає як «функціонування злочинних організацій і співтовариств, що мають розгалужену мережу філій в інших країнах, які використовують міжнародні зв 'язки для постійного здійснення глобальних незаконних операцій, пов 'язаних з переміщенням потоків інформації, грошей, фізичних об 'єктів, людей, інших матеріальних і нематеріальних коштів через державні кордони з метою використання сприятливої ринкової кон 'юнктури в одній або кількох іноземних державах для одержання істотної економічної вигоди, а також для ефективного ухилення від соціального контролю за допомогою корупції, насильства й використання протиріч і прогалин у системах кримінального законодавства та правосуддя різних країн»¹. Як й будь-яка інша, транснаціональна організована злочинність - феномен соціальний, її підґрунтя можна прослідкувати на локальному рівні (історичний, соціальний, культурний контекст). Та водночас транснаціональний компонент діяльності злочинних груп передбачає аналіз з точки зору загроз для безпеки окремих держав і регіонів, для міжнародної безпеки у цілому. Транснаціональна організована злочинність становить багаторівневу загрозу як внутрішній стабільності держав, так і регіональній та глобальній безпеці.

Серед характерних ознак транснаціональної злочинності можна виділити стійкість і поширеність транснаціональних злочинних організацій; наявність їх чіткої ієрархічної системи; прагнення до отримання надприбутків; зв'язки з державними службовцями, що породжує корупцію; діяльність в основному у сфері економіки й здатність пристосовуватися до змін економічної політики держави; проведення крупномасштаб- них акцій, що стосуються багато регіонів; створення міцної матеріальної бази, фінансові кошти якої розміщуються найчастіше поза країною міжнародних злочинних інтересів; існування системи забезпечення захисту від діяльності правоохоронних органів; ретельне планування, координація діяльності учасників, які часто й не знають один одного; прагнення до збільшення і розширення міжнародних злочинних зв'язків. Як зазначає А.А. Вознюк, «злочинні угруповання мають значний ступінь організованості, міцні зв'язки на міжнародному рівні. Їхньому зміцненню сприяє розширення соціально-економічних процесів, включаючи урбанізацію та міграцію»².

На кінець XX ст. організованість стала властива більшості видів злочинів міжнародного характеру³. Слід погодитися із зарубіжними вченими у тому, що транснаціональна організована злочинність проникає в державні органи і установи, сприяючи корупції, в бізнес і політику, чинить перепони економічному і соціальному розвитку⁴. Не випадково корупція розглядається як серйозний фактор, що обумовлює поширення транснаціональної організованої злочинності. Її зростання сприймається світовою спільнотою як «широкомасштабний підкуп посадових осіб»⁵. Сучасною тенденцією стає поява нових і новітніх форм злочинів міжнародного характеру (транснаціональних злочинів). У ході роботи Тринадцятого конгресу ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя (м. Доха, Катар, 2015 р.) до їх числа були віднесені кібер- злочинність, злочини з використанням особистих даних, проведення договірних матчів і організація нелегальних тоталізаторів, екологічні злочини, включаючи торгівлю видами дикої флори і фауни, торгівля людськими органами і фальшивими медичними препаратами.

Світовою спільнотою під егідою Організації Об'єднаних Націй напрацьована стратегія протидії транснаціональній злочинності, яка підтримується більшістю держав і заснована на таких принципах, як верховенство права, вихід за рамки національних кордонів, постійне розширення і удосконалення міжнародного співробітництва, розвиток регіональної та двосторонньої державної взаємодії, ефективне використання існуючої міжнародної нормативної бази, розробка нових форм і методів попередження й припинення нових видів транснаціональної злочинності.

З перших днів свого існування ООН розглядає злочинність як важливу загрозу людству, фундаментальним основам державності, правам людини. Функція ООН як координатора боротьби із злочинністю випливає із ст. 1 п. 3 Статуту, в якому зазначено, що Організація має на меті «здійснювати міжнародне співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основним свободам для всіх незалежно від кольору шкіри, статі, мови і релігії»⁶. Діяльність ООН і міжнародної спільноти спрямована на реалізацію глобальних заходів протидії злочинності.

Питання протидії злочинності постали перед ООН з 1950 р., коли за рекомендацією Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 10 серпня 1949 р. була прийнята Резолюція 415(У) Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 р.⁷, в якій зазначалось, що ООН приймає на себе зобов'язання, які раніше покладались на Міжнародну кримінальну і науковим й інформаційним досвідом національної діяльності країн-членів Організації пенітенціарну комісію (далі - МУПК), сприяти обміну у боротьбі зі злочинністю. У зв'язку з цим при

ЕКОСОС були створені спеціальні органи - консультативні групи ООН, спеціальний Відділ ООН по соціальним справам, тимчасовий консультативний комітет експертів, які повинні здійснювати функції щодо боротьби зі злочинністю⁸. Загальними питаннями співробітництва у протидії міжнародній злочинності займаються органи ООН, такі як Рада Безпеки, Генеральна Асамблея й Міжнародний Суд. Особливу увагу протидії злочинності приділяють комітети ГА та ЕКОСОС: Комітет по правовим питанням, Комітет по соціальним і гуманітарним питанням, Комісія по правам людини, Комітет по боротьбі зі злочинністю у Віденському філіалі ООН та ін. Практично вся робота щодо питань координації протидії злочинності виконується Комісією з попередження злочинності і кримінальному правосуддю, створеною в рамках ЕКОСОС.

Основними координаторами міжнародного співробітництва щодо протидії транснаціональній організованій злочинності стали конгреси ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя, що скликаються кожні п'ять років починаючи з 1955 р.⁹ Вперше проблема організованої злочинності міжнародною спільнотою була усвідомлена і отримала юридичне закріплення на П'ятому конгресі ООН (Женева, Швейцарія, 1975 р.), де було визнано, що злочинність у формі міжнародного бізнесу представляє собою більш серйозну загрозу, ніж традиційні форми злочинної поведінки. Згодом до цієї проблеми звертались Шостий конгрес (Каракас, Венесуела, 1980 р.) при розгляді питання про правопорушення і правопорушників та Сьомий конгрес (Мілан, Італія, 1985 р.), на якому особливо підкреслювалось, що організована злочинність значною мірою залишається безкарною. На Восьмому конгресі (Гавана, Куба, 1990 р.) зазначалось, що «зростаюча загроза організованої злочинності та її дестабілізуючий і руйнівний вплив на фундаментальні соціальні, економічні і політичні інститути є проблемою, вирішення якої вимагає більш широкого й ефективного міжнародного співробітництва». Тоді ж були ухвалені Керівні принципи для попередження організованої злочинності і протидії їй, серед яких виділяються принципи необхідності заохочення проведення структури організованої злочинності і аналізу ефективності здійснення контрзаходів; необхідності сприяння розробці законодавства стосовно нових видів правопорушень, пов'язаних з відмиванням доходів і організованим шахрайством, таких злочинів, як відкриття і використання рахунків на вигадане ім'я, злочинів з використанням комп'ютерів; прийняття постанов, що зобов'язують фінансові установи надавати всю інформацію про рахунки конкретних осіб, а також постанов, що зобов'язують їх повідомляти відповідним органам про підозрілі чи незвичайні операції з готівкою; необхідності перехоплення повідомлень по телекомукаційному зв'язку та використання електронного спостереження за умови дотримання прав людини; захисту свідків від насилля і залякування; участі всіх країн у боротьбі з організованою злочинністю у сфері незаконного обігу наркотиків; розробки типового законодавства про конфіскацію доходів від злочинної діяльності; надання сприяння проведенню порівняльного аналізу і збору інформації стосовно міжнародної організованої злочинності, її причин, зв'язку із внутрішньодержавною нестабільністю та іншими формами злочинності, а також протидії їй. На Дев'ятому конгресі (Каїр, Єгипет, 1995 р.) увага акцентувалася на попередженні злочинів у сфері високих технологій, на необхідності тісної співпраці як у загальнопопереджувальній діяльності, так і в кримінально-процесуальній сфері, оскільки «революція у галузі зв'язку не тільки забезпечила можливість миттєвого передання повідомлень про злочини і про питання, пов'язані з кримінальним судочинством, а й створила умови, за яких певні види злочинів набувають глобального характеру». За оцінкою В.В. Лунеєва, саме з Шостого по Дев'ятий конгреси були особливо продуктивними¹⁰, оскільки на них було ухвалено багато резолюцій і прийнято рішень, що стосуються широкого спектру проблем боротьби з транснаціональною злочинністю.

На обговорення Десятого конгресу ООН (Відень, Австрія, 2000 р.) були винесені наступні актуальні проблеми: 1) зміцнення законності та системи кримінального правосуддя; 2) міжнародне співробітництво у протидії транснаціональній злочинності: нові виклики в XXI ст.; 3) ефективне попередження злочинності; 4) правопорушники і жертви: відповідальність і справедливість у процесі відправлення правосуддя.

Головні питання розгляду знайшли своє відображення в ухваленій Віденській декларації про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики XXI ст., у якій містились заклики про найскоріше прийняття міжнародних актів у сферах протидії транснаціональній організованій злочинності, корупції, «відмиванню» брудних грошей тощо.

На Одинадцятому конгресі ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя (Бангкок, Таїланд, 2005 р.) прозвучала ідея про необхідність розробки універсальних конвенцій про видачу і взаємну правову допомогу, що знайшла своє відображення, як і інші проблеми, у Бангкокській декларації. Прийняття цих конвенцій зумовлено тією обставиною, що видача й інші види правової допомоги, як правило, здійснюються на основі міжнародних договорів, укладених між суверенними державами. У зв'язку з цим ООН сьогодні виступає за надання особливої ролі багатостороннім документам ООН у якості рамочної основи для зближення стандартів у сфері міжнародного співробітництва. Насамперед йдеться про Конвенцію щодо протидії незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., учасниками якої є 189 держав; Конвенцію проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., учасниками якої є 185 держав; Конвенцію проти корупції 2003 р., учасниками якої є 173 держави. Ці документи за своєю суттю у наш час забезпечують основу для видачі і взаємної правової допомоги на додаток до зобов'язань, що випливають з інших двосторонніх чи багатосторонніх угод про співробітництво з кримінально-правових питань, які уклали дер- жави-учасниці. Так відповідно до ст. 16 п. 4 Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., якщо держава-учасниця обумовлює видачу наявністю договору, то Конвенція може розглядатися в якості правової підстави для видачі¹¹.

На черговому Дванадцятому конгресі ООН з попередження злочинності й кримінальному правосуддю (Сальвадор, Бразилія, 2010 р.) були запропоновані конкретні заходи з питань кримінального переслідування та правосуддя щодо незаконного ввезення мігрантів та торгівлю людьми, відмивання грошових коштів, сучасними тенденціями у використанні науково-технічних досягнень правопорушниками у кіберзлочиннос- ті. Учасники Дванадцятого конгресу зробили спробу визначити криміналістичну характеристику зазначених злочинів: транснаціональний характер; велика суспільна небезпека; системний характер угод щодо злочинів незаконної міграції та торгівлі людьми, ключовим елементом яких є ролі, виконання яких необхідно для того, щоб ця дія була скоєна; застосування незаконних засобів (примус, обман, зловживання владою); здійснення злочину з метою експлуатації; отримання прибутку від експлуатації жертви злочину; підробка документів, корупційні дії тощо. Сальвадорська декларація стала одним із заключних документів ООН, спрямованих на міжнародне співробітництво з протидії злочинності в умовах глобалізації.

Темою обговорення на Тринадцятому конгресі ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя у 60-ту річницю проведення цих форумів (м. Доха, Катар, 2015 р.) стала «Інтеграція питань попередження злочинності і кримінального правосуддя у широкий порядок дня Організації Об'єднаних Націй для розгляду соціальних і економічних викликів і сприяння забезпеченню верховенства права на національному і міжнародному рівнях і розширенню участі громадськості». На засіданнях Конгресу проаналізовано основні міжнародно-правові акти у сфері попередження злочинності й відмічено, що сучасний стан міжнародної злочинності характеризується появою і розвитком нових видів транснаціональних злочинів. Серед них слід відмітити злочини у сфері високих технологій, злочини з використанням персональних даних, корупцію у спорті, проведення договірних матчів, а також організацію нелегальних тоталізаторів, екологічні злочини, торгівлю людськими органами, фальсифікованими медичними препаратами та багато інших. Злочини відносно диких видів флори і фауни і лісових ресурсів - це бізнес, що швидко розвивається, який приносить злочинним організаціям величезні прибутки поряд із торгівлею зброєю, людьми і наркотиками. Тринадцятий конгрес, пише Н.А. Зелінська, «знову підтвердив завдання забезпечення верховенства права й попередження та протидії злочинності у всіх її формах і проявах на національному і міжнародному рівнях; необхідність забезпечення ефективності, справедливості, гуманності та підзвітності систем кримінального правосуддя, надання доступу до правосуддя для всіх, створення ефективних, підзвітних, неупереджених та інклюзивних установ на всіх рівнях і забезпечення додержання принципу поваги людської гідності й загального дотримання і поваги всіх прав людини та основних свобод»¹².

Запланований на квітень 2020 р. в Кіото Чотирнадцятий конгрес ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя був відкладений із-за пандемії й відбувся в онлайн-режимі 7-12 березня 2021 р. Головною темою Конгресу була заявлена «Активізація заходів попередження злочинності, кримінального правосуддя і забезпечення верховенства права: назустріч здійсненню Порядку денного на період 2030 року», яка знайшла своє відображення в Кіотській декларації. На відкритті форуму із заявами виступили президент Генеральної Асамблеї ООН Волкан Бозкир (15 вересня 2020 р. - 14 вересня 2021 р.), Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерриш (з 1 січня 2017 р.), Виконавчий директор Управління ООН по наркотикам і злочинності Гада Фатхи Вали (з 1 лютого 2020 р.). Кіотська декларація 2021 р. стала важливим програмним документом на п'ять років й спрямована на посилення заходів протидії глобальній злочинності. У ній відображені основні тенденції злочинності та заходи з її профілактики, включаючи використання нових технологій, протидію корупції і легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, міжнародне правоохоронне і антите- рористичне співробітництво. На Конгресі під час офіційних засідань, спеціальних заходів і додаткових зустрічей розглянуто найрізноманітніші теми: підходи урядів до утвердження верховенства права, протидія корупції, злочинам проти дикої природи і гендерні аспекти боротьби з тероризмом, вплив СОУГО-19 у в'язницях, втягнення дітей у терористичну й екстремістську діяльність, залучення молоді в якості провідників перемін для забезпечення верховенства закону.

Зміст перелічених конгресів ООН з попередження злочинності й кримінальному правосуддю вказує на тенденцію до стійкого розширення їх тематики, проблем, що розглядаються державами-учасницями, визначення форм транснаціональної злочинності й необхідності ефективного співробітництва держав у цій сфері. Як зазначає професор М.І. Костенко, «результатом діяльності Комісії є концептуальні положення, які виробляються конгресами ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками»¹³. Документи, що ухвалюються на конгресах, здебільшого декларації, отримують своє продовження в резолюціях та конвенціях ООН, що є природним відбиттям реагування світової спільноти на поступове збільшення криміногенної ситуації у світі в епоху розвитку глобалізаційних процесів.

Серйозний внесок у розробку керівних принципів у сфері попередження злочинності та відправлення кримінального правосуддя, а також контроль за здійсненням відповідної програми ООН вносять структурні підрозділи ООН, зокрема Управління по наркотикам і злочинності (далі - УНЗ ООН). Від інших органів, що діють у цій сфері, Управління по наркотикам і злочинності, яке очолює міжнародне співробітництво по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю і міжнародним тероризмом, відрізняють важливі мандати Управління: виконання функцій контролю за дотриманням міжнародних конвенцій і функцій секретаріату глобальних директивних органів; проведення глибоких досліджень і аналізу політики; а також поєднання експертних знань, що існують у різних країнах світу, і значної присутності на місцях для надання спеціалізованої допомоги державам-членам. Управління по наркотикам та злочинності допомагає забезпечувати координацію зусиль у протидії злочинності, корупції, тероризму і поширенню наркотиків на трансграничній основі, полегшує реалізацію спільної відповідальності держав за вирішення цих проблем. Саме у цьому контексті УНЗ ООН приймає п'ятирічну стратегію, в якій визначаються методи досягнення цілей. Стратегія Управління по наркотикам і злочинності ООН на 2021-2025 рр.¹⁴ передбачає діяльність в рамках п'яти основних тематичних областей, які охоплюють як розробку політики, так і програмну діяльність у наступних сферах: 1) вирішення світової проблеми наркотиків; 2) запобігання організованій злочинності; 3) попередження й протидія корупції та економічної злочинності; 4) попередження тероризму; 5) попередження злочинності і кримінальне правосуддя.

Розроблення й ухвалення конвенцій, що включає в себе єдині принципи і стандарти міждержавного співробітництва у попередженні й припиненні транснаціональних злочинів, є основою співробітництва держав на універсальному рівні. Можливість прямого застосування універсальних конвенцій, учасниками яких є переважна більшість держав-членів ООН, як правової основи для міжнародного співробітництва з кримінально-правових питань є особливо значущою з огляду на високий рівень стабільності й послідовності міжнародного співробітництва. Ще однією перевагою універсальних конвенцій, ухвалених у сфері кримінальних відносин, є широка сфера їх положень про міжнародне співробітництво. Міжнародно-правова регламентація протидії держав злочинам міжнародного характеру проти стабільності міжнародних відносин охоплює такі злочини, як захоплення заручників; захоплення, угон повітряних суден та інші діяння, що здійснюються на борту авіатранспортного засобу і в міжнародних аеропортах, а також незаконні акти, спрямовані проти безпеки морського судноплавства і стаціонарних платформ, розміщених на континентальному шельфі; вербування, використання, фінансування, навчання найманців та їх участь у воєнних діях; незаконне радіо- і телемовлення; пропаганда війни.

На сьогодні склався значний комплекс багатосторонніх міжнародних конвенцій, кожна з яких присвячена якомусь певному злочину, або злочину, що характеризується різноманітністю діянь, або групі однорідних злочинних посягань. Норми цих конвенцій характеризуються в принципі єдиним (однорідним) предметом регулювання, який становлять відносини між державами, відносини з участю міжнародних організацій і відносини держав (у певних випадках і міжнародних організацій, і міждержавних органів) з індивідами у зв'язку з попередженням і припинення злочинної діяльності, якій властива міжнародна суспільна небезпека. Укладаючи міжнародні конвенції, держави у процесі співробітництва розв'язують наступні завдання: а) узгоджена кваліфікація злочинів, що представляють собою міжнародну суспільну небезпеку; б) домовленість про включення до національного кримінального законодавства норм про відповідальність за такого роду діяння і про відповідну ступінь їх тяжкості покарання; в) встановлення юрисдикції над злочинами і передбачуваними злочинцями (підозрюваними особами); г) взаємодія в процесі здійснення кримінального переслідування, включаючи надання правової допомоги тощо.

Ключовим міжнародним документом, який пропонує співробітництво у рамках протидії організованій злочинності всім державам-членам ООН у цій сфері, є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. та три протоколи до неї: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї (2000 р.), Протокол проти незаконного ввозу мігрантів сушею, морем і повітрям (2000 р.) та Протокол проти незаконного виготовлення й обігу вогнепальної зброї, його складових частин і компонентів, а також боєприпасів до нього (2001 р.). Конвенція 2000 р. закріплює необхідність встановлення державою-учасницею заходів законодавчого характеру з криміналіза- ції кримінально карних діянь, що перераховані в Конвенції та здійснені навмисно. Серед них такі небезпечні діяння, як участь в організованій злочинній групі (ст. 5), відмивання злочинних доходів (ст. 6), корупція (ст. 8), перешкоджання здійсненню правосуддю (ст. 23). Число видів транснаціональних злочинів розширено шляхом доповнення Конвенції відповідними протоколами. Поряд із нормами загального характеру, що переважають у Конвенції, до її тексту включені конкретні заходи з питань протидії злочинним організованим угрупуванням, корупції та іншим злочинам, детально викладені процедури передачі кримінального провадження і арешту доходів від злочинів, видачі осіб, причетних до організованої злочинної діяльності, захисту свідків від вірогідної помсти, допомога потерпілим та їх захист.

Звернемо увагу на те, що у Конвенції ООН 2000 р. сформульовані правові підстави міжнародного співробітництва у протидії транснаціональній організованій злочинності, зокрема у ст. 20 передбачено використання спеціальних методів розслідування, тобто, якщо це допускається основними принципами внутрішньої правової системи, кожна держава-учасниця, у межах своїх можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім законодавством, вживає необхідних заходів для того, щоб дозволити належне використання контрольованих постачань і в тих випадках, коли вона вважає це доречним, використовувати інші спеціальні методи розслідування, такі як електронне спостереження або інші форми спостереження, а також агентурні операції, її компетентними органами на її території з метою проведення ефективної боротьби проти організованої злочинності. Сучасними є деякі й інші положення Конвенції, зокрема ті, що передбачають можливість створення органів з проведення спільних розслідувань (ст. 19) або заслуховування особи за допомогою відеозв'язку, якщо особиста її присутність на території запитуючої держави-учасниці не є можливою або бажаною (п. 18 ст. 18). До Конвенції включені положення про співробітництво правоохоронних органів різних держав. Відповідно до усталених принципів міжнародного права вирішені питання юрисдикції, у тому числі універсальної кримінальної юрисдикції, видачі, передачі засуджених осіб, інших форм правової допомоги, спільних розслідувань, передачі кримінального провадження.

Важливими напрямами стратегії ООН у протидії транснаціональній організованій злочинності є протидія тероризму, економічній злочинності та фінансовим зловживанням, викорінення корупції, боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, протидія відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом, торгівлі людьми, кіберзлочинам та багато інших напрямів. У цій сфері укладені: Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 р., Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 р., Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р., Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 р., а також регіональні: Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р., Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом та щодо фінансування тероризму від 16 травня 2005 р., Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р. та багато інших.

Слід зазначити, що питання протидії організованій злочинності прямо залежать від рівня адаптації національного законодавства до змін організованої злочинності. Ті країни, які першими зустрілися з таким кримінальним явищем, мають певний досвід в її попередженні і своєчасно приймають адекватні засоби реагування на зміни, у тому числі й шляхом удосконалення законодавства. Багато авторів відмічають, що дані зміни в основному стосуються положень про кримінальну відповідальність за участь в діяльності злочинних формувань і питань конфіскації злочинних активів. У більшості європейських країн саме існування злочинного формування визнається суспільно небезпечним і підлягає криміналізації. При цьому висока суспільна небезпека злочинних формувань визнається незалежно від тяжкості злочинів, для здійснення яких вони створюються. Як зазначає А.А. Вознюк, «у зарубіжному кримінальному законодавстві використовують різні терміни для позначення злочинних об'єднань, а також різні підходи до криміналізації вчинених ними діянь. Наприклад, лише для характеристики злочинних організацій застосовують терміни «criminal association», «criminal organization», «unlawful association», «associaciones ilicitas» (у перекладі означають злочинна організація, злочинна асоціація, злочинне об'єднання, злочинне співтовариство, злочинний союз, злочинна змова, злочинне угрупування, незаконне об'єднання)¹⁵.

Із західних правових систем у цьому плані виділяється італійська, яка встановлює кримінальну відповідальність за саме членство в кримінальному угрупуванні й застосовує принцип «презумпції винуватості» за деякі види злочинів, що полягає у накладенні на підозрюваного в отриманні незаконних доходів обов'язку доказувати легітимність їх походження. У процесі модернізації Кримінального кодексу Італії 1930 р., що розпочався у другій половині ХХ ст., в період з 1974 по 1980 р., закони Італії були спрямовані головним чином на боротьбу з груповою злочинністю; а з 1980 р. по теперішній час основним змістом прийнятих законів є депеналізація малозначних діянь при збереженні тенденції посилення відповідальності за різні види організованих злочинів¹⁶. Особливо активне ухвалення норм, спрямованих на протидію транснаціональній організованій злочинності, відбувається два останні десятиліття. Італійський законодавець зосередив основну увагу на боротьбі з такими небезпечними діяннями, як екологічна й так звана «білокомірцева» злочинність, наркобізнес, відмивання брудних грошей, організована злочинність. В силу специфіки внутрішніх проблем в Італії розвиток кримінального законодавства йде по шляху, з одного боку, реформ, що підсилюють гарантії захисту особистості, що є основною лінією кримінально-правової політики, а, з другого боку, контрреформ, які зачіпають деякі свободи особистості з метою захисту суспільства від організованої злочинності, що втілюється у надзвичайному законодавстві. Особливо слід відмітити практичну діяльність правоохоронних органів Італії у протидії організованій злочинності, яка покладена на структурні підрозділи Міністерства внутрішніх справ (Центральна дирекція по боротьбі з поширенням наркотиків; Центральна дирекція кримінальної поліції; Дирекція по боротьбі з мафією; Центральна дирекція дорожньої, залізничної, прикордонної і поштової поліції). Ними проводяться масштабні акції з попередження злочинності та її припинення, зокрема боротьба із сицилійською мафією та конфіскація її власності¹⁷.

Деякі статті Загальної частини Кримінального кодексу Франції від 22 липня 1992 р., який набрав чинності з 1 березня 1994 р., пов'язані з питаннями протидії організованій злочинності, встановлена відповідальність за участь у злочинному об'єднанні. Так, організованим злочинним об'єднанням вважається будь- яка сформована група або будь-яка змова з метою підготовки одного або декількох злочинних діянь.

Закономірно, що до Кримінального кодексу Німеччини, прийнятого 15 травня 1871 р., вносилися численні зміни, зумовлені передусім появою нових видів злочинних діянь, таких, наприклад, як геноцид, відмивання грошей, транспортні, екологічні та багато інших злочинні діяння. Тому Кримінальний кодекс ФРН¹⁸ в останній редакції від 13 листопада 1998 р. є сучасним правовим документом, досягти чого вдалося завдяки процесу внесення змін до КК, що розпочався ще наприкінці XIX ст. й продовжився після об'єднання Німеччини у 1990 р.

Нові новели у КК ФРН з'явились у зв'язку із прийняттям норм, спрямованих на протидію транснаціональній організованій злочинності, що містяться, зокрема, у Законі про боротьбу з організованою злочинністю від 28 жовтня 1994 р., Законі про боротьбу зі злочинністю, пов'язаною з посяганнями на навколишнє середовище від 27 червня 1994 р., Законі про боротьбу з корупцією від 13 серпня 1997 р. Закон про трансплантацію органів від 5 листопада 1997 р. вніс зміни в § 5, на підставі якого німецьке кримінальне право діє незалежно від права місця вчинення відносно торгівлі органами (§ 18 Закону про трансплантацію), якщо виконавець на час вчинення діяння є громадянином ФРН. Конкретні злочини транснаціонального характеру регулюються окремими законами, що є джерелом німецького додаткового кримінального права. Зокрема,

Закон про обіг наркотичних засобів 1981 р., у новій редакції від 1 березня 1994 р., містить склад злочинних діянь, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів та встановлює відповідальність за ці злочинні діяння. У трьох додатках до цього Закону 1994 р. міститься перелік наркотичних засобів, що підлягають контролю відповідно до законодавства ФРН.

У Німеччині під створенням злочинних об'єднань розуміється «об'єднання, мета чи діяльність якого спрямовані на здійснення злочинів, або участь у подібному об'єднані, або його підтримка». Ця норма спрямована на те, щоб запобігти створенню і подальшому функціонуванню злочинних об'єднань, ціль діяльності яких - вчинення злочинів. Протиправність і караність таких кримінальних об'єднань випливає із змісту проголошеної їх членами цільової програми, ворожої правопорядку у цілому, зловживаючи наданою законом свободою на створення об'єднань.

Міжнародний досвід у протидії організованій злочинності свідчить про важливий напрям протидії наркоторгівлі й відмиванню брудних грошей, що вимагає забезпечення необхідної для цього прозорості банківської системи. Якщо раніше до злочинної діяльності, капітали від якої заборонялося використовувати у легальному бізнесі, відносили виключно торгівлю наркотиками та зброєю, то сьогодні до них віднесено работоргівлю, корупцію, тероризм, розкрадання національних ресурсів. Як зазначає В.А. Тимошенко, «національні системи кримінально-правової боротьби з відмиванням грошей істотно різняться в залежності від характеру діяльності, що виступає джерелом прибутків, за легалізацію яких передбачена кримінальна відповідальність»¹⁹. Корупційні злочини стали предметом опікування у більшості держав світу, а «законодавство всіх без винятку європейських держав передбачає кримінальну відповідальність за різні корупційні злочини»²⁰.

В одних державах кримінальна відповідальність передбачена за легалізацію прибутків, отриманих у результаті злочинної діяльності (наприклад, США, Німеччина), в інших кримінальна відповідальність передбачена за дії з легалізації прибутків, отриманих не тільки від злочинної, а й іншої незаконної діяльності. В усіх розвинутих країнах існують загальнодержавні служби з фінансового моніторингу та спеціалізовані банки даних, основним завданням яких є всебічний контроль за фінансовими операціями з метою виявлення фактів легалізації кримінальних капіталів. Професор О.Є. Користін звертає увагу, що США стали однією з перших країн, яка «розпочала цілеспрямовану боротьбу з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, поступово створюючи та вдосконалюючи власне законодавство»²¹. Законодавство окремих європейських країн дозволяє заморозити банківські активи без залучення судової влади. В Італії банківської таємниці не існує, тому можна легко простежити рух капіталу. Франція, одна з небагатьох країн Євро- союзу, де можливо заморозити майже всі активи на підставі рішення Міністерства фінансів. У США основними законодавчими актами у сфері боротьби з відмиванням грошей є Закон США «Про банківську конфіденційність» 1970 р. та Закон США «Про контроль за відмиванням грошей» 1986 р. Головними федеральними відомствами США, що відповідають за забезпечення законності у боротьбі з відмиванням коштів, є Міністерство фінансів і Міністерство юстиції. Основні напрями протидії транснаціональним злочинам в США та їх попередження представлені в Стратегії боротьби з транснаціональною організованою злочинніс- тю²², у якій не тільки відмічається небезпека міжнародної злочинності для національних інтересів країни, а й міститься заклик до інших держав приєднатися до боротьби із злочинами. В документі позначені п'ять ключових політичних цілей Стратегії: 1) захист американських громадян і партнерів США від транснаціональної організованої злочинності; 2) допомога країнам-партнерам у зміцненні сфери державного управління, забезпеченні прозорості у протидії злочинності та руйнації корупційної сили транснаціональних злочинних мереж та організацій; 3) руйнація економічної міцності транснаціональних злочинних мереж, захист стратегічних ринків і фінансової системи США від проникнення; 4) знищення транснаціональних злочинних мереж, що представляють найбільшу загрозу для національної безпеки; 5) досягнення міжнародного консенсусу, здійснення багатостороннього співробітництва, партнерства держави і громадян з метою знищення транснаціональної організованої злочинності.

У Німеччині правові межі боротьби з корупцією окреслені Кримінальним кодексом, разом з тим у цій сфері діють окремі закони, зокрема у 1998 р. в Німеччині було ухвалено Закон про боротьбу з міжнародним хабарництвом. Діє Закон «Про виявлення доходів від тяжких кримінальних злочинів» від 25 жовтня 1993 р. Відповідно до кримінального законодавства ФРН до кримінальної відповідальності притягуються особи, які приховують походження незаконно одержаних коштів, майна або предметів чи створюють перешкоди виявленню походження цих грошей (майна, предметів) або їх стягненню чи конфіскації. Ця ж норма поширюється на незаконне отримання, зберігання або використання вказаних предметів. Навіть спроба здійснити згадані вище діяння загрожує кримінальним покаранням. Посилання на непоінформовність стосовно походження сумнівних коштів (майна, предметів) не знімає відповідальності з одержувача, розпорядника або користувача ними. Має відповідати також той, хто легковажно, тобто внаслідок грубої недбалості, не з'ясував, що предмет походить або має безпосереднє відношення до одного із зазначених вище злочинних діянь. Для більш ефективної боротьби з відмиванням злочинних доходів, зокрема отриманих від контрабанди наркотиків, Законом «Про попередження контрабанди наркотиків та інших форм організованої злочинності» (1992 р.) було затверджено новий вид покарання. До традиційних штрафу та позбавлення волі додано так зване «покарання власності» - суд має право застосувати до винної особи штраф у розмірі 100 відсотків від усієї власності правопорушника. Крім того, закон дозволяє при винесенні вироку в справах про незаконний обіг наркотиків, включаючи відмивання грошей від цих злочинів (на строк більше двох років позбавлення волі), зобов'язати засудженого сплатити, як додаткове покарання, визначену суму грошей. Метою такої санкції є протидія торгівлі наркотиками з використанням економічних важелів.

В Іспанії схвалено Закон 19/1993 від 28 грудня 1993 р. «Про конкретні заходи у сфері запобігання відмиванню доходів», на підставі якого було створено Комісію з питань запобігання відмиванню доходів та порушень фінансового характеру, яка підпорядковується Державному секретаріату з питань економіки Уряду Іспанії. На розвиток цього Закону діє Королівський указ 925/1995 від 9 червня 1995 р. Відповідно до законодавства Іспанії кожний представник влади або державний службовець (включаючи податкову сферу), який отримав інформацію про факти, котрі можуть свідчити про відмивання коштів, повинен повідомити про це згадану Комісію. Невиконання цього обов'язку вважається правопорушенням, за яке винна посадова особа притягується до адміністративної або кримінальної відповідальності.

У Великобританії, в якій владу традиційно вважають малокорумпованою, особливо порівняно з державами «третього світу», у 2010 р. було прийнято новий закон про хабарництво, що вважається «одним з найефективніших інструментів протидії корупції»²³. Відповідні зміни у кримінальному законодавстві цієї країни передбачають створення сучасного й всебічного механізму протидії хабарництву, зокрема надання судам і органам прокуратури можливості ефективно боротися з проявами корупції як всередині країни так і за її межами.