Історичні передумови становлення та розвитку конституційно-правових відносин людини і держави в умовах інформаційного суспільства

Резюме

Роскошний І.В. Історичні передумови становлення та розвитку конституційно-правових відносин людини і держави в умовах інформаційного суспільства.

У статті висвітлено вплив інформаційних революцій та накопичення ознак правової держави на історичний розвиток конституційних засад правового статусу особи та його сучасний стан в умовах інформаційного суспільства. Обґрунтовано, що конституційно-правові засади взаємодії людини і держави в історичному контексті постійно еволюціонували під впливом багатьох чинників. Продемонстровано, що вирішальними чинниками, котрі впливали на форми, зміст і динаміку названої взаємодії, виступали, з одного боку, інформаційні революції, а з другого, - «нашарування» проявів правової держави (спочатку ліберальний, потім демократичний, а згодом і соціальний). Як наслідок, взаємодія людини і держави в контексті розбудови інформаційного суспільства відбувається на сьогодні в умовах розгортання шостої (мережевої) інформаційної революції та соціальної правової державності.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційні революції, права людини, інформаційні права, правова держава, конституційна держава.

Резюме

Роскошный И.В. Исторические предпосылки становления и развития конституционно-правовых отношений человека и государства в условиях информационного общества.

В статье освещены воздействия информационных революций и накопления признаков правового государства на историческое развитие конституционных основ правового статуса личности и его современное состояние в условиях информационного общества. Обосновано, что конституционно-правовые основы взаимодействия человека и государства в историческом контексте постоянно эволюционировали под влиянием многих факторов. Продемонстрировано, что решающими факторами, которые влияли на формы, содержание и динамику названной взаимодействия, выступали, с одной стороны, информационные революции, а с другой, - «наслоения» проявлений правового государства (сначала либеральный, потом демократический, а впоследствии и социальный). Как следствие, взаимодействие человека и государства в контексте развития информационного общества происходит сегодня в условиях развертывания шестой (сетевой) информационной революции и социальной правовой государственности.

Ключевые слова: информационное общество, информационные революции, права человека, информационные права, правовое государство, конституционное государство.

Summary

Illya Roskoshnyy. Historical prerequisites for the formation and development of constitutional and legal relations between man and state in the conditions of the information society.

The article highlights the impact of information revolutions and the accumulation of signs of the rule of law on the historical development of the constitutional foundations of the legal status of an individual and his current state in the information society. It has been substantiated that the constitutional and legal foundations of human-state interaction in the historical context have been constantly evolving under the influence of many factors. It is shown that the decisive factors that influenced the forms, content and dynamics of the named interaction were, on the one hand, information revolutions, and on the other, “layering” of manifestations of the rule of law (first liberal, then democratic, and subsequently social). As a result, the interaction of a person and the state in the context of the development of the information society takes place today in the context of the deployment of the sixth (network) information revolution and social legal statehood.

The formation of constitutional statehood in the aspect of information interaction between a person and the state took place in the direction of expanding legal opportunities for citizens (subjects): a) to participate in the discussion of state-power decisions, incl. subject them to public criticism; b) apply to state authorities with complaints and suggestions; c) exercise control over state bodies, that is, receive information about their activities, decisions and acts with an explanation of the reasons and expected consequences of their adoption.

Information interaction between a person and the constitutional state has led to the recognition and consolidation of a number of fundamental human and civil rights and freedoms (such as freedom of speech, freedom of the press, freedom of petition, the right to information), some forms of direct democracy, in particular elections and referenda (in in both cases, a citizen is required to express his opinion, position on certain candidates or issues of public importance), as well as a corresponding change in the procedure (technology) of their implementation.

Key words: information society, information revolutions, human rights, information rights, rule of law, constitutional state.

Вступ

Постановка проблеми. Співіснування людей у межах будь-якої спільноти, не кажучи вже про суспільство загалом, передбачає спілкування між ними, комунікацію. Коли говорять про комунікацію у вузькому сенсі слова, то передусім мають на увазі той факт, що в ході спільної діяльності люди обмінюються між собою різноманітними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, настановами тощо. Набір відомостей, якими люди обмінюються між собою, можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації розуміється як обмін інформацією. Протягом усіх етапів еволюції людського суспільства інформаційний обмін змінювався разом із розвитком матеріальних і духовних умов життєдіяльності суспільства. З'ясування основних закономірностей та напрямів розвитку відносин людини і держави в діалектичному взаємозв'язку зі змінами технологій та організації державного життя становить безумовний інтерес для більш повного усвідомлення сучасного стану й перспектив розвитку цих відносин в умовах інформаційного суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням конституційно-правових засад інформаційного суспільства, різним аспектам правового забезпечення інформаційної діяльності, інформаційної безпеки, права на інформацію присвячені дослідження, зокрема, І. Арістової, О. Баранова, М. Биченка, В. Василюка, В. Горбуліна, О. Дзьобаня, В. Желіховського, В. Ліпкана, О. Литвиненка, Ю. Максименка, О. Олійника, В. Серьогіна, В. Пилипчука, І. Чижа, М. Швеця, інших науковців. Соціо-комунікативним, мас-медійним політико-правовим аспектам свої присвятили праці О. Гриценко, С. Демський, О. Дубае, О. Зернецька, В. Іванов, Є. Макаренко, І. Михайлин, Ю. Нестеряк, М. Ожеван, Г. Почепцов, Т. Приступенко, В. Різун, А.Семенченко, О. Старіш, С. Телешун, А. Чічановський та інші. Втім, історичні передумови становлення і розвитку конституційно-правових відносин людини і держави в інформаційному суспільстві досі не були предметом самостійного дослідження.

Формулювання мети статті. Метою даної статті є висвітлення впливу інформаційних революцій та накопичення ознак правової держави на історичний розвиток конституційних засад правового статусу особи та його сучасний стану в умовах інформаційного суспільства.

Виклад основного матеріалу

Інформація в історії розвитку людської цивілізації завжди відігравала визначальну роль і була основою для прийняття рішень на всіх рівнях і етапах розвитку суспільства і держави. З давніх часів збір та систематизація відомостей про навколишній світ допомагали людині виживати в нелегких умовах - з покоління в покоління передавалися досвід і навички виготовлення знарядь полювання і праці, створення одягу та ліків, врешті-решт - вирішення питань щодо управління певними суспільними спільнотами. Інформація постійно оновлювалася і доповнювалася - кожне вивчене явище допомагало перейти до чогось нового, більш складного. Згодом великі обсяги даних про навколишній світ посприяли розвитку науково-технічного прогресу і, як наслідок, усього суспільства в цілому - людина змогла навчиться керувати різними видами речовини і енергії, зберігати історичну пам'ять і прогнозувати перебіг природних і суспільних процесів. правовий держава конституційний історичний

Із плином часу роль інформації в житті людини ставала дедалі більш істотною. Потрібно було вивчати і розуміти вже не тільки закони природи, а й закони суспільного розвитку. Зараз, у першій половині ХХІ ст., роль інформації в житті людини є визначальною - чим більше навичок і знань вона має, тим вище цінується як фахівець і співробітник, тим більше має поваги в суспільстві. Суттєво змінився й характер інформаційного обміну: якщо на ранніх стадіях розвитку людської цивілізації таке спілкування в межах роду чи племені мало здебільшого паритетний, «горизонтальний» характер, то згодом, з ускладненням суспільних відносин і диференціацією членів людської спільноти, на передній план дедалі більше виходили комунікації владного, «вертикального» характеру.

Увесь процес соціальної регуляції в даному аспекті виглядає як невпинний процес обміну інформацією скеровуючого чи принаймні орієнтуючого характеру. Відповідно, і право, як найбільш пізній і досконалий соціальний регулятор, з точки зору змісту являє собою звернуту до відповідних суб'єктів інформацію про певні моделі можливої чи необхідної поведінки в суспільних відносинах.

Пізнаючи навколишній світ, людина постійно має справу з інформацією. Вона допомагає людині правильно оцінити події, що відбуваються, прийняти обдумане рішення, знайти найбільш вдалий варіант своїх дій. Інтуїтивно ми розуміємо, що інформація - це те, чим кожен з нас поповнює власний багаж знань. Інформація також є найсильнішим засобом впливу на особистість і суспільство в цілому. Хто володіє найбільшим обсягом інформації з будь-якого питання, той завжди знаходиться в більш виграшному становищі порівняно з іншими.

У 80-90-х роках ХХ ст. низка соціологів і філософів, котрі аналізували початок руху європейської цивілізації до інформаційного суспільства, висловили ідею про те, що в основі первинного імпульсу, що приводить у рух увесь механізм модернізації суспільства і держави, лежить інформація, точніше, ті її форми та обсяги, якими може оперувати даний соціум. У такий спосіб Д. Белл, Д. Робертсон, Т. Моріс-Судзукі, І. Хайаші, А.І. Ракітов, по суті, запропонували нове бачення історичного процесу. На думку вищезгаданих дослідників, історичний процес являє собою складне інформаційно-культурне явище. Якщо неупереджено поглянути на механізм зародження «модернізаційного стрибка», то можна помітити, що в основі імпульсу до поступального руху лежать явища, котрі отримали назву «інформаційні революції».

Під інформаційною революцією А.І. Ракітов розуміє «досить різку зміну обсягів інформації, доступної активній частині суспільства, способів її трансляції та зберігання, в основі якої (зміни) лежать прориви в технологіях передачі інформації»¹. Д. Робертсон виокремлює п'ять інформаційних революцій в історії людства, котрі й стали першопричиною модернізацій, принаймні в Європі². Вищезгадані дослідники звертають увагу на той факт, що в історії людства було кілька глобальних інновацій, котрі приводили до інформаційних вибухів та зрештою - до зміни цивілізації: винаходження мови, писемності, книгодрукарства, електрозв'язку, запровадження електронних засобів передачі та зберігання даних. У результаті таких перетворень суспільство набувало в певному сенсі нову якість.

Перша інформаційна революція (усна) мала місце ще в додержавний період розвитку людської цивілізації і була пов'язана з появою мови, її запам'ятовуванням, розвитком усного мовлення. Мова уможливила розвиток процесів абстрактного мислення, тобто зародження інтелектуальної діяльності людей. У первісному суспільстві, коли виживало більш організоване плем'я, виникла необхідність набуття, збереження та передачі знань і вмінь. У той час використовувалися й поширювалися тільки «живі знання», носіями яких були живі люди - старійшини, жреці, шамани. Перша інформаційна революція породила і свої методи передачі повідомлень - акустичні, оптичні та світлові сигнали: голосом, дробом барабанів, ударами дзвону, вогнем (системою багать) та ін. У межах родоплемінної суспільної організації ці методи передач на відстань, в основному, задовольняли тогочасні, досить примітивні, потреби людини. Саме в усній формі передавалися від покоління до покоління й перші соціальні регулятори - мононорми, котрі визначали становище особи в первісному суспільстві та мали синкретичний характер³.

В умовах первісного суспільства процеси накопичення знань і їх поширення здійснювалися надзвичайно повільно, а збереження вже накопичених знань у вигляді легенд, міфів і сказань було недостатньо надійним.

Друга інформаційна революція (письмова) пов'язана з винаходом писемності. Люди навчилися відчужувати знання і фіксувати їх на матеріальних носіях у вигляді малюнків або умовних знаків. Цей винахід дав змогу не тільки дбати про безпеку вже накопичених людським суспільством знань, а й створити умови для їх широкого поширення. Істотно змінилася й інформаційне середовище суспільства, стали можливими нові види інформаційних комунікацій між людьми за допомогою обміну письмовими повідомленнями. Згодом з'явилися історичні літописи, поезія і література, зародилися елементи того нового і своєрідного явища, яке ми сьогодні називаємо інформаційною культурою. Поняття «освіта» набуло нового змісту. Тепер освіченою могла вважатися тільки та людина, яка досить добре володіла навичками читання і письма, причому не тільки своєю рідною мовою, а й іншими мовами.

Друга інформаційна революція привела до гігантського якісного і кількісного стрибка в інформаційному розвитку суспільства. З'явилася можливість фіксувати знання на матеріальному носії, тим самим відчужувати їх від виробника і передавати від покоління до покоління.

Технологія письма спочатку на твердих (камені, деревині та бересті, глиняних табличках), а потім і на м'яких (папірусі, папері) носіях колосально збільшила обсяги інформації, яку передавали. Можна сказати, що ускладнився сам тип історичної діяльності: трансляція знань стала вперше здійснюватися не через усні перекази, а через тексти. Цей якісний стрибок у розвитку соціальних відносин став однією з передумов створення архаїчних держав⁴. При цьому первинна форма права - санкціонування звичаю - фіксувалася саме в письмовій формі. Яскравими прикладами такого роду є Закони Хаммурапі (створені ХУШ ст. до н. е.) - законодавчий звід давньовавилонського періоду, викарбуваний на діоритовій брилі, та Закони ХІІ таблиць (вироблені комісією децемвірів у середині У ст. до н. е.) - видатна пам'ятка давньоримського права, котра отримала свою назву від того, що була написана на 12 дерев'яних дошках-таблицях, виставлених для загального огляду на головній площі Риму, його політичному центрі - Форумі.

У сучасній теорії права є загальновизнаним, що письмо - це один із найважливіших засобів фіксації, зовнішнього вираження та закріплення діючого права. За допомогою письма найважливіша якість права - формальна визначеність його норм - отримує належне відображення. Поряд із тим значна частина навіть сучасного права виражається й через інші форми - символи, знаки і т.п., існує у формі неписаних правових звичаїв, «джентльменських» договорів нормативного змісту тощо. Наприклад, такі джерела права, як правовий звичай і договір нормативного змісту можуть бути як писаними, так і неписаними, можуть існувати як в усній, так і в письмовій формі. Втім, з початку другої інформаційної революції поступово домінуючою формою (джерелом) права стають нормативно-правові акти - писані документи нормативного змісту, прийняті компетентними органами за встановленою процедурою. Винаходження письма на багато століть поділило всіх членів суспільства на два величезні табори: письменних і неписьменних, і тільки в середині ХХ ст. нашої ери, в межах соціальної правової державності, загальна письменність стала реальністю.

Саме друга інформаційна революція відкрила шлях для прийняття перших писаних актів про права людини, як-от Велика хартія вольностей 1215 р. У ній містилися статті, спрямовані на обмеження сваволі королівських чиновників, вимоги не призначати на посади суддів, шерифів і констеблів осіб, які не знають законів або ж не бажають їх виконувати. Особливе місце займає ст. 39 Великої хартії, котра передбачає можливість застосування покарання вільних не інакше як за законним вироком рівних і за законом країни⁵. Саме з прийняттям Великої хартії вольностей, на думку переважної більшості авторів, і розпочалося зародження принципу верховенства права та формування конституціоналізму в Англії. Принагідно зазначимо, що в цей самий період з'являються й найдавніші закони проти свободи письмового й усного слова та проти зловживань ними - це вестмінстерські закони ХІІІ ст.: статут короля Едварда І, проти поширення брехливих відомостей, а також статут de scandalo magnatum (про образу сановників) короля Річарда І⁶.

Винахід друкарства дав третю інформаційну революцію (друковану), яка радикально змінила культуру, виробництво і саму систему влади. Ця революція (друкована) почалася в епоху Відродження (середина XVI ст.) і пов'язана з іменами першодрукарів - Гутенберга та Івана Федорова). З'явилася можливість тиражування та активного поширення інформації, зросла доступність людей до джерел знань. Ця революція радикально змінила суспільство, створила додаткові можливості залучення до культурних цінностей і до здійснення публічної влади відразу великі верстви населення.

Відносна простота процесу книгодрукарства, великі наклади друкованих книг і їх значно менша вартість порівняно з рукописними книгами привели до першого інформаційного вибуху. Сталося небачене раніше зростання кількості використовуваних у суспільстві документів, почалося бурхливе поширення інформації, наукових знань, з'явилися перші бібліотеки друкованих книг, виникла можливість забезпечити збереження авторства, інтелектуальної власності (вихідні дані книги).

Остання третина ХУШ ст. в європейській історії була позначена бурхливими подіями: йшла генеза капіталістичних відносин, розгортався промисловий переворот, назрівала епоха нових буржуазних революцій. У цих умовах інформація слугувала не тільки важливою підмогою у прийнятті державних рішень, але вперше в історії сама стала товаром, який купувався, фальсифікувався, піддавався масового перегляду і цензурі.

Саме в цей час побачили світ перші писані конституції: у 1787 р. - в США⁷, а в 1791 р. - у Польщі⁸ та Франції⁹. Вони поклали початок «тріумфального походу» конституцій, що мав місце протягом усього ХІХ ст., визначили загальні підходи до конституційного нормопроєктування, стали зразком того, якою має бути конституція за змістом і структурою. Зокрема, з того часу стало аксіоматичним правило, що конституція, аби належним чином виконувати свої функції, має внормовувати принаймні два найважливіші блоки суспільних відносин: визначати форму держави і закріплювати засади правового статусу особи. Цікава деталь: протягом першого року від її прийняття Польська Конституція 1791 р. перевидавалася як мінімум 14 разів накладом близько 20-30 тис. екземплярів¹⁰.

Ще один писаний документ конституційного характеру - французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р.¹¹ - вперше закріпила розлогий перелік основних прав і свобод, визнання яких на багато десятиліть стало одним із головних критеріїв конституційності держави. Серед них: право на особисту свободу, свобода думки, свобода совісті, право на власність та ін. У контексті предмета нашого дослідження звертає на себе увагу стаття ХІ Декларації: «вільне висловлення думок є одним із найдорожчих прав людини; кожний громадянин через це може висловлюватися, писати й друкувати вільно, під загрозою відповідальності лише за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом»¹².

Свого апогею третя інформаційна революція досягла з появою друкованих ЗМІ: газет, журналів, рекламних оголошень, інформаційних довідників і т.п. Друковані праці І. Бентама, Б. Констана, Ж.-Ж. Руссо, Л. фон Штейна та інших видатних представників ліберальної думки відкрили світові розуміння таких цінностей, як свобода, політична і соціальна рівноправність, недоторканність власності, гарантії прав і свобод і багатьох інших, котрі знайшли своє відображення у всіх передових конституціях¹³.

У період буржуазно-демократичних перетворень і формування конституційної державності (XVI- ХІХ ст.) виокремилося два основних підходи до врегулювання відносин між державою і пресою: ліберальний (англо-американський) і карально-бюрократичний (французький). Перший із них полягав у визнанні повної свободи друкованого слова та ретроспективної судової відповідальності за зловживання нею, тоді як другий передбачав попередній контроль за змістом друкованих творів (цензуру) з боку органів виконавчої влади, широке використання бюрократичних процедур і обмежувальних заходів у поєднанні з судовою відповідальністю в разі виявлення правопорушень.

Застосування до власників друкарень та торговців друкованою продукцією різного роду репресивно- обмежувальних заходів з боку держави породило концепцію свободи преси (друку) як юридичної гарантії від необґрунтованих і незаконних утисків у даній сфері. Рух за свободу преси став невід'ємною частиною розбудови конституційної державності, який на початку ХХ ст. отримав визнання й закріплення у конституціях переважної більшості держав світу.

Варто зазначити, що світська цензура в Англії у ХУІІ ст., у Франції у ХУШ ст. та Німеччині в ХІХ ст. не зупинила революційних переворотів. Під всезагальною безмовністю і зовнішньою формальною згодою нерідко приховувалися глибока неприязнь і ворожнеча, що ніким не примирювалися, до усунення яких не вживалося жодних розумних заходів. Ця система покладала на її виконавців занадто велику відповідальність. Вони зобов'язані були завжди стояти на боці істини, що за умов людської однобічності й суб'єктивізму є неможливим. А. де Токвіль у своїй славнозвісній книзі «Демократія в Америці» звертав увагу ще на ту обставину, що різного роду утиски проти періодичної преси, які застосовувалися в тогочасних державах Європи, як-от застава, поручительство, мито тощо, зменшуючи кількість друкованих органів, лише збільшують їхню суспільну вагу. Натомість у Північній Америці, говорить Токвіль, де кожне містечко має власну газету, вони розпадаються на різні групи і відтінки, і органи друку зовсім не мають того значення, як крупні органи друку в Європі. У них американець шукає тільки факти. У Сполучених Штатах вважається політичною аксіомою, що єдиним засобом нейтралізувати вплив газет є збільшення їхньої кількості¹⁴. Відправною точкою в даному контексті стала Декларація незалежності США 1776 р., де одним із оплотів свободи й незалежності проголошувалася свобода преси, що не підлягала обмеженням. Декларація стала фундаментом для написання Конституції США 1787 р.

На зламі ХІХ і ХХ ст. більшість європейських держав рішуче схилилися до іншого підходу: вони відмовилися від попереджувальних заходів і системи адміністративних стягнень та вдалися до низки організаційно-правових кроків - поліпшення кримінального законодавства, що стосувалося злочинів преси, і поліпшення самої організації та діяльності судів. Законодавство переважної більшості держав Європи визначали правила, яким мали слідувати типографники, книготорговці та видавці, правила, встановлені для своєчасного контролю за їх діяльністю, нарешті, визначали, що не дозволяється обнародувати. Так, за германським законом, зборонялося друкувати: 1) відомості про пересування військ та про засоби воєнного захисту під час війни, 2) звинувачувальні акти та інші процесуальні документи, 3) запрошення до пожертвувань, з метою покриття накладених на когось судом штрафів. Власники типографій і продавці книг, відкриваючи свої промислові підприємства чи торговельні заклади, мали повідомити про це компетентні органи влади. Видавці книг і періодичних видань одночасно з випуском у світ, а іноді й за декілька днів раніше, повинні були надати відповідним органам влади один або кілька екземплярів видання, що випускається.

У підсумку на початок ХХ ст. свобода преси була визнана усіма державами Європи, крім двох імперій - Австро-Угорщини та Росії. Попередня цензура була скасована майже скрізь: в Англії у 1695 р., Швеції - в 1766 р., Данії - в 1770 р., Норвегії - у 1814 р., Бельгії та Нідерландах - у 1815 р., Німеччині, Австрії та Італії - у 1848 р. Навіть іспанська конституція 1876 р. у ст. 13 визнавала, що «всі іспанці мають право вільно висловлювати свої думки і переконання усно, письмово, в пресі та у всякий інший спосіб, без попереднього розгляду цензурою»¹⁵. Аналогічна за змістом норма, але у дещо більш розлогому вигляді, містилася й у § 3 ст. 145 Конституційної хартії Португалії 1826 р.: «Кожен може викладати свої думки усно чи письмово, опубліковувати їх через пресу, не піддаючи їх цензурі, за умови лише відповідальності за зловживання, допущені при користуванні цим правом, у випадках і з дотриманням форм, встановлених законом»¹⁶.

Четверта інформаційна революція (електронна) тривала з середини XIX до середини XX ст. європейської (і вітчизняної) історії. Вона стала передумовою і, водночас, сутнісною рисою індустріального суспільства. Вона була зумовлена винаходом електрики, завдяки якій з'явилися телеграф, телефон, радіо, телебачення. Нові якості, які привнесла в інформаційну сферу суспільства ця інформаційна революція, полягають не тільки в тому, що за новими комунікаційними мережами стали передаватися небачені раніше обсяги інформації, а й також і в тому, що інформаційні комунікації стали здійснюватися з більш високою швидкістю. Будь-яка подія, яка відбувається сьогодні на нашій планеті, протягом кількох годин може стати відома переважній більшості її мешканців, де б вони не знаходилися.

За даних умов новим кроком на шляху до забезпечення свободи преси стали конституції другого покоління. Так, у 1919 р. Установчими зборами було прийнято Конституцію Веймарської республіки, де вперше на законодавчому рівні закріплювалася концепція соціально-правової держави, а Німеччину було проголошено буржуазно-демократичною республікою. Ця Конституція задекларувала в ст. 118: «Кожен німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати свої думки усно, письмово, у пресі, за допомогою зображення або інакше. У цьому праві його не повинні обмежувати ніякі відносини по роботі або службі, і ніхто не має права завдавати йому шкоди за те, що він користується цим правом. Цензура заборонена... допускаються також законодавчі заходи в боротьбі з порнографією і для охорони молоді на публічних виставках і показах»¹⁷.

Цей документ надовго став взірцем конституції передової демократичної держави¹⁸ і значною мірою вплинув на зміст міжнародно-правових стандартів у даній сфері, сформованих після Другої світової війни.

Четверта інформаційна революція змусила переглянути питання про правовий захист таємниці комунікацій з урахуванням нових технологічних можливостей і способів такого спілкування. Як наслідок, право на таємницю листування (кореспонденції) наприкінці ХІХ ст. було доповнене правом на таємницю телеграфних повідомлень, а на початку ХХ ст. - правом на таємницю телефонних розмов. Наприклад, Конституція Бельгії 1831 р., одна з найбільш досконалих конституцій свого часу, в ст. 22 проголошувала: «Таємниця кореспонденції є недоторканною. Закон визначає тих агентів влади, котрі є відповідальними за порушення таємниці кореспонденції, довіреної пошті»¹⁹. Натомість Веймарська конституція 1919 р. у ст. 117 закріпила: «Таємниця листування, так само як таємниця поштових, телеграфних і телефонних комунікацій, є недоторканною. Винятки можуть бути допущені тільки на підставі законів рейху»²⁰.

П'ята інформаційна революція (комп 'ютерна) розпочалася в 50-і роки XX ст. з появою засобів цифрової обчислювальної техніки. Застосування цих засобів для обробки інформації кардинальним чином змінило можливості людини щодо активізації та ефективного використання інформаційних ресурсів: роль систематизації, зберігання, переробки інформації, а також передачі її на відстань взяла на себе техніка. Винахід в 70-х рр. минулого століття мікропроцесорної технології зробив комп'ютери доступними для повсякденного персонального використання, що багато в чому змінило психологію і практику наукової, педагогічної та виробничої діяльності людей.

На сьогодні свобода вираження думок, або свобода слова, є неодмінним атрибутом конституційно-правового статусу особи у будь-якій цивілізованій, демократичній державі світу. Останнім часом ці свободи дедалі частіше поглинаються концепцією свободи інформації, водночас зберігаючи й самостійну політико- правову цінність та окремий зміст. У розвинених країнах західної демократії газети є вільними, вони не можуть належати державі, як не належать їй телебачення і радіо.

Свобода слова і друку в сучасній розлогій концепції передбачає можливість кожного отримувати різноманітну інформацію, що включає і думку окремих індивідів, а також поширювати власну думку в будь-якій формі та межах, що допускаються законом²¹. В умовах формування інформаційного суспільства та бурхливого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) відповідна група прав охоплюється в сучасній державознавчій літературі поняттям «свобода інформації», «свобода комунікацій», що отримало закріплення і в конституційних текстах (наприклад, ст. 22 Конституції Туреччини²², ст. 31 Конституції Румунії 1991 р.²³, ст. 20 Конституції Казахстану²⁴ та ін.

Останнім часом дедалі частіше виокремлюють шосту інформаційну революцію - так звану мережеву, характерною рисою якої є об'єднання комп'ютерів для передачі даних у мережі, що призводить до появи єдиного глобального інформаційного простору. Деякі фахівці ставлять появу Інтернету за його впливом на цивілізацію в один ряд із книгодрукарством. Інтернет - відкрита, кібернетична система, котра саморозвива- ється і включає в себе мільйони комп'ютерів, об'єднаних у різні локальні й глобальні мережі.

Варто зауважити, що інформаційні революції відбуваються не ізольовано; вони діалектично пов'язані з іншими трансформаціями, що приводить до якісних змін суспільства і держави. У контексті предмета нашого дослідження важливо мати на увазі, що розвиток конституціоналізму теж не є лінійним. Як зазначав В.М. Дурденевський, «поширення конституційного режиму у вузькому сенсі відбувалося в ХІХ та на початку ХХ ст. низкою «революційних хвиль» і наступних за ними припливів, які виникали в міру того, як розвиток виробничих сил кожної країни або пов'язаної групи країн встигав привести її матеріальну «конституцію» в невідповідність із формальною оболонкою основних законів; процес цей у багатьох випадках прискорювався фактором ідейного наслідування»²⁵.

Процес хвилеподібного розвитку конституціоналізму М. Бовенс і Е. Лус подають у вигляді «шарів» або «рівнів» правової держави. Так, протягом ХУШ ст. формувався перший, базовий рівень - рівень ліберальної правової держави з її приматом свободи людини (передусім свободи від свавілля влади) і відповідним набором «ліберальних» прав людини і громадянина (право на особисту недоторканність, свобода думки, свобода слова, недоторканність житла, право на власність тощо). Упродовж ХІХ ст. був доданий новий шар, а саме демократичної правової держави, коли на перший план вийшли вимоги широкої участі громадян у здійсненні публічного врядування та можливості впливу на органи публічної влади (виборче право, свобода петицій, право на проведення масових акцій тощо). Нарешті, протягом ХХ ст. був доданий соціальний шар, коли за державою знову було визнано лідерські позиції в регулюванні суспільних відносин, у т.ч. в соціально-економічній сфері, а перелік прав людини був доповнений широким переліком економічних і соціальних прав (на працю, на відпочинок та ін.).

Як слушно зазначають М. Бовенс і Е. Лус, будівля правової держави прилаштована до її історичного і соціального середовища, а соціальне середовище, у свою чергу, адаптується до правової держави²⁶. Конституційна правова державність ліберального типу формувалася в умовах третьої (друкованої) інформаційної революції і значною мірою завдяки їй, оскільки ліберальні ідеї та відповідні конституційно-правові акти в друкованому вигляді отримували нестримне й швидке поширення, заволодіваючи умами мільйонів людей. Третя інформаційна революція створила також додаткові умови для розгортання демократичного руху, котрі були ще більш посилені четвертою (електронною) інформаційною революцією. На тлі четвертої інформаційної революції відбувалися революційні соціальні перетворення першої половини ХХ ст. П'ята інформаційна революція, що відбулася в другій половині ХХ ст., продемонструвала необхідність перегляду доктринальних підходів до соціальної державності з урахуванням нового «технологічного пейзажу», нових викликів і нових можливостей, спричинених інформаційно-комунікаційними технологіями (ІКТ). Більше того, вона завдала нищівного удару по самій концепції національної держави з її власним правопорядком, зробивши людську цивілізацію та її правопорядок глобалізованими.

Нівелювання значення кордонів у межах розвитку інформаційного суспільства зазіхає на самі основи будівлі конституційної держави, адже вона була побудована на основі національної держави на чітко визначеній території, в межах якої й здійснює монополію на насильство. Таким чином, міжнародна, транскордонна природа інформаційного суспільства підриває національний характер будівлі конституційної держави не тому, що це робить уряд і його прихильність адміністративним заходам зайвими, а тому, що детериторіалі- зація породжує величезні проблеми у примусовому здійсненні влади.

Усе це змушує держави до широких форм гармонізації і співробітництва у сферах податкового, кримінального, економічного, адміністративного і комерційного права. Це не робить будівлю конституційної держави віртуальною, але, скоріш за все, приведе до зменшення різноманітності нормативної свободи дій. Ще однією вимогою буде розробка міжнародних еквівалентів для низки національних конституційних інститутів. Розширення правової держави також необхідне на глобальному рівні, що потребує приділення особливої уваги згаданому вище демократичному шару.

Високий ступінь непередбачуваності і швидкоплинності інформаційного суспільства в основному збільшує тиск на ліберальний шар правової держави. Технологічна нестабільність і соціальна непередбачу- ваність сприяють швидкому вирішенню соціальних проблем. Зокрема, це може привести до того, що законодавець потрапить у пастку: з одного боку, принцип законності вимагає ретельного, стабільного і недвозначного законодавства, а з іншого боку, стабільний соціальний розвиток посилює необхідність для відкритих правил і швидких поправок. Зокрема, вимога про те, щоб матеріально-правові норми були викладені в законі, була піддана критиці в цьому відношенні. У даний час у законодавця часто не вистачає розуміння, необхідного для прийняття адекватного регулювання. Більш того, процес парламентського законодавства надзвичайно тривалий і неминуче суттєво залежить від технологій. Зокрема, що стосується ІКТ, існує значна ймовірність того, що парламентський акт вже застаріє на той час, коли він потрапить до офіційного вісника й набуде чинності, оскільки нові технології та програми до того часу вже витіснять старі. Експерти у сфері ІКТ зазвичай можуть надати розумний огляд сучасного технологічного стану, але, як правило, не можуть передбачити, як ці технології будуть використовуватися в суспільстві, і вони абсолютно не здатні дати якесь більш-менш точне і всебічне уявлення про юридичні проблеми, які можуть виникнути в результаті їх можливого використання. Важливо, щоб людина за даних умов інформаційного суспільства не ставала заручником, а тим більш жертвою суспільних трансформацій.

Тому умовні форми саморегуляції, судове право та адміністративні регламенти набагато краще з точки зору гнучкості, але вони призводять до розпливчастих за змістом рамкових актів з досить відкритими для розсуду самих суб'єктів правовідносин нормами. Однак ІКТ можуть запропонувати нові можливості і в цьому відношенні. Існують різні сфери, де більш важливо з точки зору їх правової забезпеченості, щоб громадяни мали можливість своєчасно з'ясувати, в чому конкретно полягають їхні права та обов'язки, а не намагатися забезпечити, щоб усе це було формально закріплено в законі. З цієї причини принцип обізнаності важливіший в інформаційному суспільстві, ніж вимога формальної законодавчої основи. Легкодоступні інтернет-сайти з адекватними гіперпосиланнями на підзаконні нормативні акти і відповідне прецедентне право принаймні так само важливі для правової безпеки і юридичної рівності, як і трудомісткий шлях до публікації в парламентському віснику. Очевидним наслідком цього є те, що ця інформація надається безкоштовно або за низькою ціною і не може бути монополізована комерційними видавцями.

На сьогодні, в умовах шостої, мережевої інформаційної революції дедалі більшого значення набувають горизонтальні транскордонні зв'язки і недержавні учасники суспільної комунікації. Втім, вже нині лунають голоси вчених, котрі звертають увагу на те, що буквально на наших очах відбувається нова інформаційна революція, П. Дракер називає її операційною²⁷. Її ключовою ознакою є те, що акцент в інформаційно-комунікаційних технологіях переходить на операційний момент: нові технології дають змогу перейти від надання людині певної інформації, необхідної для її повсякденної діяльності та прийняття рішень, до самостійного виконання комп'ютеризованими та роботизованими системами тих операцій, котрі людина виконати самотужки (навіть за допомогою ІКТ) просто не в змозі. Тож перед правовою системою, і конституційним правом зокрема, стоїть на сьогодні складне завдання пошуку адекватних відповідей на виклики нових інформаційних революцій, передусім в аспекті забезпечення прав людини та належного функціонування інститутів конституційної держави.

Висновки і пропозиції

Загалом проведене дослідження надає змогу зробити такі висновки:

1. Конституційно-правові засади взаємодії людини і держави в історичному контексті постійно еволюціонували під впливом багатьох чинників. У контексті предмета нашого дослідження вирішальними чинниками, що впливали на форми, зміст і динаміку названої взаємодії, виступали, з одного боку, інформаційні революції, а з іншого, - «нашарування» проявів правової держави (спочатку ліберальний, потім демократичний, а згодом і соціальний). Як наслідок, взаємодія людини і держави в контексті розбудови інформаційного суспільства відбувається на сьогодні в умовах розгортання шостої (мережевої) інформаційної революції та соціальної правової державності.

2. Будь-яке спілкування (комунікація) передбачає обмін інформацією. Відповідно, правове спілкування обов'язково передбачає обмін правовою інформацією, тобто інформацією, що має юридичне значення. Правове регулювання передбачає донесення відповідних правил (норм) до учасників суспільних відносин, тобто інформаційний обмін. У сфері конституційно-правових відносин це передбачає налагодження ефективного й паритетного спілкування між особою як повноправним громадянином своєї держави та органами публічної влади й інституціями громадянського суспільства.

3. Спілкування громадян (підданих) між собою та іншими суб'єктами конституційно-правових відносин, у т. ч. і з державою, підпорядковується правовим нормам, котрі являють собою певну інформацію про можливу і необхідну поведінку.

4. Конституційна держава як держава обмеженого правління почала формуватися разом із поширенням друкарства. Саме завдяки друкованій формі конституційні ідеї поширювалися світом, а конституційні статути стали основними джерелами конституційного права.

5. Становлення конституційної державності в аспекті інформаційної взаємодії людини і держави відбувалося в напрямі розширення юридичних можливостей для громадян (підданих): а) брати участь в обговоренні державно-владних рішень, у т. ч. піддавати їх публічній критиці; б) звертатися до органів державної влади зі скаргами і пропозиціями; в) здійснювати контроль за органами держави, тобто отримувати інформацію про їх діяльність, прийняті рішення та акти з поясненням причин і очікуваних наслідків їх прийняття.

6. Інформаційна взаємодія між особою і конституційною державою привела до визнання й закріплення низки основних прав і свобод людини і громадянина (таких, як свобода слова, свобода друку, свобода петицій, право на інформацію), деяких форм безпосередньої демократії, зокрема виборів і референдумів (в обох випадках від громадянина вимагається висловити свою думку, позицію з приводу певних кандидатур чи питань суспільного значення), а також відповідної зміни в порядку (технології) їх реалізації.

Література

1. Ракитов А.И. Информация, наука, технология в глобальных исторических измерениях. Москва: ИНИОН РАН, 1998. 412 с. С. 9.

2. Robertson B. The information revolution. Communication researches. 1990. Vol. 17. bsue 2. Р. 235-254. Р. 237.

3. Права человека: учебник / отв. ред. Е. А. Лукашева. 2-е изд. Москва: Норма, 2009. 560 с. С. 26-27.

4. Шапошников Г.Н. Процессы модернизации и информационные революции. История науки и техники в современной системе знаний: Шестая ежегодная конференция кафедры истории науки и техники, 8 февраля 2016. Екатеринбург: УМЦ УПИ, 2016. С. 234-242. URL: https://elar.urfu.ru/bitstream/10995/39856/1/mit_2016_40.pdf

5. Права человека: учебник / отв. ред. Е.А. Лукашева. 2-е изд., перераб. Москва: Норма, 2009. 560 с. С. 29

6. Фишель Э. Государственный строй Англии / пер. с англ. Санкт-Петербург: Изд. М.О. Вольфа, 1862. 531 с. С. 78.

7. Конституція Сполучених Штатів Америки, ухвалена 17.09.1787 р. Конституції зарубіжних країн: навч. посіб. / за заг. ред. В.О. Серьогіна. Харків: ФІНН, 2009. С. 333-345.

8. Стецюк П. Перша конституція Польщі. 1791. Спроба правового аналізу. Львів: Астролябія, 2010. 112 с.

9. Конституция Франции от 03.09.1791 г. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / под ред. К.И. Батыра, Е.В. Поликарповой. Москва: Юристъ, 2007. Т 2. С. 94-103.

10. Конституция 3 мая (1791): Первая в Европе современная, демократически принятая конституция / сост. М. Кулецки, М. Моравска, Х. Вайс. Варшава: Центральный Архив Исторических Записей, б.г. 20 с. С. 14.

11. Декларація прав людини і громадянина, прийнята Національною Асамблеєю 26.08.1789 р. Конституції зарубіжних країн: навч. посіб. / за заг. ред. В.О. Серьогіна. Харків: ФІНН, 2009. С. 69-70.

12. Декларація прав людини і громадянина, прийнята Національною Асамблеєю 26.08.1789. Конституції зарубіжних країн: навч. посіб. / за заг. ред. В.О. Серьогіна. Харків: ФІНН, 2009. С. 69-70. С. 70.

13. Человек и государство в правовой политике Нового и Новейшего времени / под ред. О.Ю. Рыбакова. Москва: Статут, 2013. 400 с. С. 79.

14. Токвиль А. де. Демократия в Америке: пер. с франц. / предисл. Г. Дж. Ласки. Москва: Прогресс, 1992. 554 с. С. 220-221.

15. Конституция Испанской монархии от 30 июня 1876 г. Новик И.Д. Современные конституции. Москва: Изд. Д.П. Ефремова, 1905. С. 382-403. С. 385-386.

16. Конституционная хартия Португалии от 20 апреля 1826 г. Новик И.Д. Современные конституции. Москва: Изд. Д.П. Ефремова, 1905. С. 407-451. С. 437.

17. Конституция Германской империи (Веймарская) от 11.08.1919 г. URL: http://pnu.edu.ru/ru/faculties/fun_time/uf/iogip/ study/studentsbooks/histsources2/igpzio64

18. Пaзенoк A.C. Права та свободи людини і громадянина: тавч. посіб. Київ: Aкaдемвидaв, 2010. 176 с. С. 18.

19. Конституция Бельгии от 07.02.1831 г. Новик И.Д. Современные конституции. Москва: Изд. Д.П. Ефимова, 1905. С. 70-94. С. 73.

20. Конституция Германской империи (Веймарская) от 11.08.1919 г. URL: http://pnu.edu.ru/ru/faculties/fun_time/uf/iogip/ study/studentsbooks/histsources2/igpzio64.

21. Сравнительное конституционное право / ред. кол.: А.И. Ковлер, В.Е. Чиркин (отв. ред.), Ю.А. Юдин. Москва: Манускрипт, 1996. 730 с. С. 295.

22. Конституция Турции 1982 года. URL: https://legalns.com/download/books/cons/turkey.pdf

23. Конституція Румунії від 21.11.1991 р. Конституції країн світу: Республіка Болгарія, Румунія, Угорщина, Республіка Хорватія / О. В. Коротюк, О. В. Лавринович. Київ: ОВК, 2021. С. 69-121. С. 79.

24. Конституция Республики Казахстан от 30.08.1995. Конституции государств-участников СНГ / ред. кол.: Л.А. Окуньков (рук.), В.В. Оксамытный, М.Я. Булошников. Москва: Изд. гр. НОРМА-ИнФрА-М, 2001. С. 273-312. С. 278-279.

25. Дурденевский В.Н. Иностранное конституционное право в избранных образцах (с приложением текстов конституций). Ленинград: Государственное изд-во, 1925. 264 с. С. 12.

26. Bovens M., Loos E. The digital constitutional state: Democracy and law in the information society. Information Polity. 2002. Vol. 7. № 4. Р. 185-197. С. 192-193.

27. Drucker P.F. Next Information Revolution. Forbes ASAP, August 24, 1998.

Размещено на Allbest.ru