Використання доктринальних засад юридичної науки в окремих думках суддів Конституційного Суду України

Anhelina Kupianska.

Use of doctrinal principles of jurisprudence in separate opinions of judges of the Constitutional Court of Ukraine.

The article researches on the influence of legal doctrine on the formation of separate opinions of judges of the Constitutional Court of Ukraine. It is noted that the legal doctrine is a multifaceted element of the legal system of the state scientifically based, authoritative views and theories regarding the elements of the legal system and legal activity, which have a scientific and applied nature and direct regulatory capabilities. The legislator uses a huge array of definitions and principles, developed by the legal doctrine, during the preparation of draft laws, namely in the conceptual and categorical apparatus, which is based on the formulations and definitions of domestic and foreign legal scholars, given in monographs, commentaries to legislation, scientific articles, etc. The prospective directions for the development of legal doctrine and its introduction into the legal system of Ukraine are the use of doctrinal provisions in the law-making process, in conducting a scientific assessment of normative acts and their drafts, in judicial legal positions (with mandatory references to a doctrinal paper); doctrine in acts of doctrinal interpretation of law. Since there are gaps and conflicts in the effective legislation of Ukraine, courts have to resolve them in their law administration activities. However, in certain cases, even the systematic interpretation of legal norms does not make it possible to fill the gaps in the regulation of social relations. In such cases, courts resort to legal doctrine, referring to the specified sources in order to strengthen the effect of the legal position being justified. This can be seen in the decisions of the Constitutional Court of Ukraine, which relies on the legal doctrine generally recognized in theory and practice and which expresses a kind of «communis opinion doctorum» on the issue of the concept of law.

It is concluded that doctrine is a source of law in modern Ukraine. That is why the quality of the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine, as well as separate opinions of judges of the Constitutional Court of Ukraine, depends on the opinion of scientists forming legal doctrine and on the quality of scientific developments. It is the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine that are capable of revealing the peculiarities of law as a «living organism» and revealing the hidden general principles of law, which are no less important than the Constitution of Ukraine itself, and serve as an ideological basis for objective law.

Key words: legal doctrine, legal system, separate opinion of a judge, Constitutional Court of Ukraine, doctrinal interpretation of legal norms, definition of legal concepts and categories, rules for resolving legal conflicts, legal positions.

Зараз багато вчених-правознавців виявляють особливий інтерес до питання про роль доктрини у вітчизняній правовій системі, яке є доволі дискусійним. Водночас у вітчизняному правознавстві майже немає теоретичних монографічних робіт і навіть окремих статей, присвячених поняттю, сутності, методологічним аспектам цієї важливої складової теоретико-правових досліджень. Єдиним винятком із цієї практики є фундаментальна за змістом та обсягом робота, яка не втратила актуальності досі «Правова доктрина України: у 5 т.»¹.

Наразі не вироблено і єдиного підходу до розуміння поняття «правова доктрина» та її співвідношення зі схожими за змістом і «духом» явищами (вчення, юридична наука, філософсько-правова теорія, ідеологія). Пояснюється це тим, що доктрина належить до правових явищ, які не тільки багаторазово змінювали свій статус, а й прагнуть розчинитися в науці, судовій практиці, релігії, загальних принципах та інших формах і джерелах права². До того ж все ще простежується методологічний хаос та нехтування базисних засад права, інакше кажучи правової доктрини як такої. Ця проблема потребує вирішення шляхом чіткого визначення місця та функціонального навантаження правової доктрини в системі координат сучасного українського права³.

Передусім розглянемо наявні визначення поняття «доктрина».

С.І. Максимов зазначає, що «поняття «доктрина» застосовується в контексті таких понять, як вчення, соціальна наука, філософська теорія (природно-правова, позитивістська), ідеологія (ліберальна, соціалістична, консервативна), догма, концепція тощо»⁴.

У філософських енциклопедичних виданнях під доктриною розуміють вчення, систему теоретично обґрунтованих поглядів, важливі соціально-політичні, моральні, релігійні та інші питання⁵.

Докладніше це поняття описує Ю. Задорожний, визначаючи правову доктрину через ключ до розуміння вчорашнього та сприйняття сьогоднішнього права. Вона лежить в основі правових аналогій і понять, інститутів та норм, які логічно поєднує й спрямовує у відповідне соціальне русло задля збереження та утвердження основоположних правових цінностей⁶. В. Шишко цінністю у правовому регулюванні називає явища, що відповідають запитам, потребам та інтересам більшості громадян суспільства, моральним устоям співжиття, що виражаються у праві⁷. Н. Оніщенко розглядає правову доктрину як систему ідей про право, що визнаються як обов'язкові державою або юридичною практикою у зв'язку з їх авторитетом та безпосереднім впливом на волю і свідомість суб'єктів права. Відповідно, цінність права, на її думку, полягає в тому, що воно пройняте гуманними засадами: відкриває особистості доступ до благ, є дієвим засобом її соціальної захищеності⁸.

Тож загальноприйнятим є таке формулювання: правова доктрина система ідей про право, визнаних офіційно державою чи юридичною практикою.

Формами вираження правової доктрини виступають: юридичні догми, принципи права, доктринальне тлумачення правових норм, визначення юридичних понять та категорій, правила вирішення юридичних колізій, правові позиції, правові преюдиції.

Перспективними напрямами розвитку правової доктрини та її впровадження у правову систему України є: використання доктринальних положень у правотворчому процесі, при здійсненні наукової експертизи нормативних актів та їхніх проєктів, у судових правових позиціях (з обов'язковими посиланнями на доктринальну працю); виклад доктрини в актах доктринального тлумачення права.

Розглядаючи проблеми правових систем сучасності, Р. Давид вказував, що доктрина створює «категоріальний апарат», який використовується законодавцем. Крім цього, доктрина як опосередковане джерело права дає законодавцю уявлення про державно-правові закономірності, надаючи йому можливість вибрати оптимальну модель регулювання⁹.

Отже, попри те, що правова доктрина відіграє важливу роль у правотворчому та правозастосовних процесах, єдиного визначення цієї категорії в науці не сформульовано. Зараз більшість вчених є прихильниками позиції, згідно з якою правову доктрину визнають джерелом права. З огляду на це вважаємо, що наукові роботи в галузі права особливо важливі. Це зумовлено аналізом у таких працях правових інститутів, коментуванням законодавства, вивченням правового регулювання суспільних відносин у ретроспективі, порівнянням інститутів правової системи України та зарубіжних країн. юридична доктрина правотворчий

О.Л. Богініч зауважує, що «правові доктрини за своїм змістом це в більшості випадків продукт творчості науковців різних шкіл та галузей. Саме юридична наука сформулювала основні положення правових доктрин. Це, зокрема, доктрина верховенства права, доктрина поділу влад, доктрина природного права як основа позитивного права тощо»¹⁰.

Тож мають рацію вчені, які відводять доктрині в сучасних умовах виняткове місце, зокрема, коли йдеться про вдосконалення законодавства та створення правових категорій або уточнення вже наявних¹¹.

Переваги правової доктрини як джерела права називає Н.М. Пархоменко¹². Конституційна доктрина виступає новітнім джерелом у системі джерел конституційного права. Відповідно, вона, як і будь-як інше джерело конституційного права, має бути застосовна, що сприятиме не тільки розширенню кола конституційних правовідносин, а й більш ефективному їх врегулюванню. Пояснюється це високим рівнем науковості, який забезпечується вченими-конституціоналістами на основі наявних у суспільстві правових парадигм. Індивідуалізація правової доктрини відповідно до обставин конкретної справи сприятиме знаходженню юридично правильного і справедливого рішення¹³.

Отже, правова доктрина відіграє об'єктивно необхідну роль для розвитку романо-германської правової сім'ї, адже саме доктрина створює словник та правові поняття, які використовує законодавець, а також безпосередньо впливає на законодавця, який приймає підготовлені нею пропозиції. Саме тому навіть якщо доктрина юридично формально не закріплена як джерело права, вона фактично виконує функцію джерела.

Для правової доктрини характерні певні властивості, а саме: вона є сукупністю певних ідей, поглядів, положень, теорій тощо; є науково обґрунтованою та визнаною науковим співтовариством; формується на основі фундаментальних наукових досліджень і теоретичного, і галузевого характеру, є складовою частиною системи джерел права; здатна відповідати новим умовам розвитку суспільства й держави, що свідчить про її активний характер та здатність до змін, має функціональну спрямованість та генетичні зв'язки, оскільки ідеї зароджуються, формуються, мають певну наступність, динамічність та мінливість; вона повинна бути фундаментальною основою для правотворчої, правозастосовної та правотлумачної діяльності¹⁴.

Оскільки в чинному законодавстві України є прогалини та колізії, судам у правозастосовній діяльності потрібно їх вирішувати. Однак у певних випадках навіть системне тлумачення норм права не дає змоги заповнити прогалини в регулюванні суспільних відносин. У таких випадках суди вдаються до правової доктрини, посилаючись на рішення на зазначені джерела задля посилення ефекту правової позиції, що обґрунтовується. Це можна побачити в рішеннях Конституційного Суду України (далі КСУ), який спирається на загальновизнану в теорії та практиці правову доктрину, що виражає свого роду «communis opinion doctorum» з питання поняття права. Адже, на переконання С. Бобровник, залучення експертів із провідних наукових установ сприяє всебічному й більш ефективному тлумаченню норм права. Значення такого тлумачення полягає в тому, що хоча воно й не є обов'язковим для правозастосовних органів, однак сприяє формуванню правової культури, правової свідомості та правових знань і посадових осіб, і громадян¹⁵.

Так, КСУ виніс рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання).

Конституційний Суд України, вирішуючи порушене в конституційному поданні питання, звертався до правової доктрини, зокрема в частині роз'яснення конституційного принципу верховенства права та розмежування понять «право» і «закон». Так, згідно з рішенням КСУ від 2 листопада 2004 р., «верховенство права» тлумачиться як «панування права в суспільстві», що «.. .вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахисну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»¹⁶.

Окрім того, науково-експертні висновки членів Науково-консультативної ради часто долучають до матеріалів справ, які розглядає КСУ і які стосуються різноманітних правових проблем, а саме: обмеження прав і свобод людини та громадянина з метою запобігання поширенню на території України COVID-19 (Рішення № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 р.)¹⁷; управління об'єктами державної власності (Рішення № 8-р(І)/2020 від 22 липня 2020 р.)¹⁸; вчинення виконавчих написів нотаріусами (Рішення № 7-р(І)/2020 від 1 липня 2020 р.)¹⁹; кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення (Рішення № 7-р/2020 від 11 червня 2020 р.)²⁰; зменшення кількісного складу суддів Верховного Суду (Рішення № 4-р/2020 від 11 березня 2020 р.)²¹; неможливість надання інформації за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає КСУ (Рішення № 1-р(І)/2020 від 22 січня 2020 р.²²) та багато інших.

Наведемо ще визначення правової доктрини, сформульоване М. Костицьким: правова доктрина це позиція висококваліфікованого вченого або наукового колективу²³. Такі позиції, доктрини є спеціальними знаннями, і про це вдало писала попередня Голова Конституційного Суду Н. Шаптала у своїй монографії про доказування в Конституційному Суді²⁴.

Як бачимо, саме правові позиції КСУ спроможні розкривати особливості права як «живого організму» і виявляти приховані загальні принципи права, які мають не менше значення, ніж сама Конституція України, і слугують ідейною основою для об'єктивного права²⁵. Із цього приводу Є. Євграфова звертає особливу увагу на те, що у правозастосовній діяльності доктрина / наука насамперед пов'язана з праворозумінням, досягненням адекватної інтерпретації положень закону чи іншого нормативно-правового акта. Йдеться про досить складний професійно-інтелектуальний пізнавальний творчий процес. У правознавстві такий процес позначається терміном «доктринальне (наукове) тлумачення», спрямованість якого полягає в науковому з'ясуванні дійсного смислу і цілей правових норм, яке дається шляхом напруженого пошуку і всебічного наукового аналізу положень закону²⁶.

На особливу увагу заслуговує питання використання доктринальних положень в окремих думках суддів Конституційного Суду України. Принагідно зазначимо, що «окрема думка. виступає як інструмент діалогу з правовим середовищем, суспільством. Вона дає можливість показати особливості обставин розгляду справи, які не можна побачити в самому рішенні»²⁷. Наприклад, висловлюючи свою позицію щодо принципів верховенства права та презумпції конституційності закону (стосовно Рішення у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України від 27 жовтня 2020 р. № 13-р/2020) суддя КСУ В.В. Лемак спирається на власний науковий досвід (є доктором юридичних наук, професором, відомим вітчизняним науковцем), а також на думку авторитетного судді Верховного Суду Сполучених Штатів Америки Антоніна Скаліа²⁸.

У контексті розглядуваної теми варто згадати й інші окремі думки суддів КСУ, зокрема:

- окрема думка судді КСУ С.В. Шевчука стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам ст. ст. 157 і 158 Конституції України²⁹;

- окрема думка судді КСУ В.Р. Мойсика стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого п. 40 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України³⁰;

- окрема думка судді КСУ С. Саса стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII³¹.

Досить часто українські судді посилаються на праці зарубіжних учених. Одним із таких прикладів є особлива думка судді С. Шевчука, який, посилаючись на доктринальне джерело (Ray L. Justice Brennan and the Jurisprudence of Dissent), вказує, що, зважаючи на межі попереднього конституційного контролю, особливе значення має інститут окремої думки, адже обґрунтована окрема думка виконує важливу функцію виправлення помилок, допущених у рішенні, спонукає до законодавчого втручання у питання та може служити моделлю для виправлення і суддівських, і законодавчих помилок у майбутньому³².

Показовою у цьому плані є окрема думка судді КСУ В. Лемака стосовно Ухвали про закриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пп. 17 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 липня 2020 р. № 641 зі змінами. Суддя Лемак нагадує, що варто пам'ятати формулу «нестримні суди формують нестримну реакцію» від Річарда Познера (Richard A. Posner), найчастіше цитованого в американських судових рішеннях вченого-правознавця³³.

Тож від думки вчених, які створюють правову доктрину, від якості їхніх наукових розробок залежить певною мірою якість правових позицій Конституційного Суду України та якість прийнятих законів.

Таким чином, правова доктрина це багатоаспектний елемент правової системи держави, науково обґрунтовані, авторитетні погляди й теорії щодо елементів правової системи та юридичної діяльності, які мають науково-прикладний характер та безпосередньо регулятивні можливості. Законодавець використовує величезний масив вироблюваних правовою доктриною дефініцій та принципів під час підготовки законопроєктів, а саме в понятійно-категоріальному апараті, який ґрунтується на формулюваннях та визначеннях вітчизняних і зарубіжних учених, даних у монографіях, коментарях до законодавства, у наукових статтях тощо.

Отож можна резюмувати, що доктрина в сучасній Україні є джерелом права. Саме тому від думки вчених, які формують правову доктрину, від якості наукових розробок залежить і якість правових позицій Конституційного Суду України, а також окремих думок суддів КСУ.

Размещено на Allbest.ru