Гармонізація європейських і національних конституційних цінностей: сучасний стан та перспективи розвитку

Volodymyr Adamovsky, Anna Semeniuk-Prybaten.

Harmonization of european and national constitutional values: current state and development prospects.

Key words: human rights, constitution, international norms, constitutional principles, constitutional values, European values, harmonization, law and order.

Сучасний розвиток України як незалежної, правової та соціальної держави ґрунтується на особливостях праворозуміння конституційних цінностей та принципів, захисті конституційних прав і свобод та формуванні конституційного ладу, в основі якого людина як вища конституційна цінність. Конституційні цінності відіграють вирішальну роль у захисті й гарантуванні прав і свобод людини та конституційно-правового розвитку держави. Конституційні цінності є фундаментальною основою всієї національної правової системи держави. Будучи змістом Конституції держави, фундаментальні конституційні цінності формалізуються в конституційних принципах і нормах. Однак не всі конституційні цінності нормативно закріплені, можуть бути виявлені і визнаватися такими в межах тлумачення конституційних норм з урахуванням соціально-економічних умов, морально-етичних, національно-культурних та релігійних традицій й наявного менталітету в державі і суспільстві. На думку О.В. Грищук, щоб сформувати перелік універсальних соціальних цінностей, потрібно усвідомити їхній фундаментальний характер та зрозуміти, що саме універсальність цінностей є тим важливим чинником, який сприяє свободі, соціальній згуртованості та толерантності в суспільстві. Водночас перелік чи ієрархія соціальних цінностей є варіативними і залежать від конкретно-історичних умов того чи іншого суспільства, його культури, економіки, моралі, релігії¹.

Дослідники як конституційні цінності виокремлюють: конституційну цінність самої держави, конституцію як основний закон, служіння конституційних норм і правил інтересам людини і громадянина; закріплення плюралізму форм власності, при якому право на рівне існування і використання мають як приватна, так і державна власність, а також інші її форми; закріплення демократичного режиму влади, основою якого є народовладдя, встановлення принципів і правил участі народу в законотворчій діяльності через волевиявлення думки громадян, громадської думки про законопроєкти через народну правотворчу ініціативу, наявність системи поділу влади; прозорість і гласність здійснення державної влади; вибори; використання закону як громадського регулятора суспільних відносин².

Конституційні цінності утворюють системну єдність і перебувають у певній ієрархічній супідрядності, найважливішим завданням під час реалізації Конституції України є підтримка балансу і пропорційності конституційних цінностей, цілей та інтересів. При цьому недопустимою є підміна однієї цінності іншою або її применшення з огляду на іншу цінність. При цьому в їх основі лежить раціоналізм. А це означає, що всі конституційні цінності та принципи повинні співіснувати. Найкращим способом їх співіснування є таке тлумачення одного конституційного принципу, коли нові уявлення про нього дають змогу посилити регулятивний ефект від іншого конституційного принципу (принципів). Знаходження справедливого балансу конституційних цінностей і принципів у конкретній суперечці лягає на спеціалізовані органи конституційного контролю в державі. В Україні цю місію виконує Конституційний Суд України, який виявляє конституційно-правовий сенс конституційних принципів і цінностей та формалізує їх у своїх правових позиціях, які мають нормативне значення.

В Україні вищою фундаментальною конституційною цінністю проголошена людина, її права і свободи на основі конституційного принципу верховенства права, вони ж гарантуються додатково загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 3 і ст. 9 Конституції України)³.

Встановлюючи і гарантуючи субсидіарні механізми й інститути забезпечення та захисту прав і свобод людини, Українська держава, позиціонуючи себе правовою, демократичною, соціальною конституційною державою, реалізуючи свої суверенні повноваження, ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Європейська конвенція, Конвенція). Європейська конвенція як міжнародний юридичний акт Ради Європи, будучи результатом взаємно досягнутих домовленостей між добровільними суверенними членами Ради Європи, являє собою сукупність універсальних міжнародних засад і правових стандартів, цілей та орієнтирів забезпечення й гарантованого захисту прав і свобод людини та громадянина, які основані на вироблених універсальних, загальновизнаних міжнародних принципах і нормах. Європейська конвенція, отже, встановлює для всіх її учасників універсальні конвенційні цінності захисту прав і свобод людини. Європейські конвенційні цінності і загальновизнані принципи та норми міжнародного права зумовлені своєю чергою національними конституційними цінностями та перебувають з ними у тісному зв'язку з огляду на загальні цілі захисту прав і свобод людини на основі верховенства права. Зважаючи на це, такі цінності мають статус універсальних і загальновизнаних.

Механізми адаптації та імплементації універсальних міжнародних цінностей, принципів і норм, механізм визнання і виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Європейський суд) виробляються за допомогою практичної діяльності Конституційного Суду України в процесі тлумачення норм Конституції України. Конституційний контроль нормативних правових актів та актів тлумачення конституційних норм у системному взаємозв'язку відіграє ключову роль у гармонізації й оптимізації взаємодії національного і наднаціонального правопорядків у механізмі гарантій та захисту прав і свобод людини, адаптації універсальних міжнародних стандартів захисту прав і свобод людини.

Отже, гармонізація європейських принципів і національних конституційних цінностей головний чинник оптимізації ефективної взаємодії та діалогу національного і наднаціонального правопорядків у галузі забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина⁴. Але які ж цінності дійсно є спільними для всього різноманіття європейського континенту?

Формування загальних європейських правових стандартів у практиці ЄСПЛ процес багаторівневий та двосторонній; він відбувається не на «порожньому місці», а як продукт узагальнення та використання провідних досягнень європейської правової думки (зокрема національної)⁵. Перебуваючи в загальному правовому полі практики Європейського суду, такі цінності втілюються в його рішеннях у конкретних справах та щодо конкретних країн і надалі впливають на весь європейський простір, отримуючи в рамках цього простору своє поширення.

Сам собою зазначений процес не новий, оскільки узагальнення й інтернаціоналізація найважливіших конституційних цінностей відбувалися протягом усієї другої половини XX ст. шляхом закріплення у конституціях післявоєнного періоду схожого або навіть однакового каталогу основних прав та їх відображення у ключових міжнародних документах з прав людини. Сформовані Страсбурзьким судом (у його практиці) загальноєвропейські правові стандарти відображають, зрештою, результати розвитку складної, багаторівневої системи права європейського континенту; сам же Суд виконує одночасно функцію і синтезу, і перенесення в новому вигляді тих чи інших загальних ідей у національні правопорядки⁶.

Сьогодні перед національною правовою системою стоїть завдання розширення форм та інструментарію співпраці з Європейським судом, насамперед за допомогою більш активного використання потенціалу та ресурсів вітчизняної судової системи. Відповідно настав час для повномасштабної інвентаризації й оцінки наявних у вітчизняній правовій системі внутрішньодержавних засобів правового захисту з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ на сучасному етапі її розвитку.

Конституційне судочинство в низці країн визнано Європейським судом як ефективний внутрішньодержавний засіб правового захисту. У всіх цих країнах обов'язково існує інститут індивідуальної конституційної скарги. У п. 66 доповіді «Про прямий доступ до конституційного правосуддя» Венеційська комісія зазначає про тенденцію розвитку європейського конституціоналізму щодо здійснення конституційного контролю індивідуальних адміністративних актів та рішень суду на підставі індивідуальних скарг, адже порушення прав людини досить часто є результатом неконституційних індивідуальних актів, прийнятих чи ухвалених відповідно до конституційних нормативних актів. Так, згідно зі ст. 151 Основного Закону України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. Венеційська Комісія висловлюється на користь повної моделі інституту конституційної скарги не тільки тому, що він забезпечує всеосяжний захист конституційних прав, але також з точки зору субсидіарного характеру засобу правового захисту в Європейському суді з прав людини і бажання вирішувати проблеми з прав людини на національному рівні, беручи до уваги також перевантаження Страсбурзького суду⁷.

Ще одна важлива проблема взаємодії ЄСПЛ та вітчизняних органів правосуддя стосується виконання рішень Європейського суду. Її також активно обговорюють у науковому середовищі, де повсякчас наголошується на необхідності вжиття особливих заходів щодо структурних проблем, виявлених Європейським судом у його рішеннях, зокрема в пілотних постановах, а також важливість зміцнення співпраці між найвищими національними судовими органами та ЄСПЛ з питань виконання рішень останнього. конституційна цінність правопорядок гармонізація

У цьому контексті зауважимо, що обов'язковість рішень ЄСПЛ, винесених щодо України, не піддавалася і не піддається сумніву, і саме Конституційний Суд України послідовно у своїх рішеннях відзначає їхній обов'язковий статус та інтеграцію у вітчизняну правову систему. Безумовно, вони повинні виконуватись, зокрема й у частині усунення проблем структурного характеру. Адже, на жаль, ми є свідками того, як в Україні виконуються рішення Європейського суду з різних питань, зокрема найбільш проблемних для вітчизняної правової системи: у частині невиконання судових рішень, гуманізації застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням свободи особи, посилення процесуальних гарантій у кримінальному та цивільному процесі. Водночас треба сказати, що Європейський суд здебільшого намагається уникати таких «прямих вказівок» національній владі, хоча бувають і винятки. Тому із вживанням заходів як індивідуального характеру, необхідних для відновлення прав заявника (restitutio in integrum), так і загального характеру, які потрібні для усунення подібних порушень на внутрішньодержавному рівні, часто виникають проблеми уже на національному рівні.

У вітчизняному правовому полі ще раніше це пов'язували з невизначеністю щодо того, який суб'єкт та в якому порядку повинен ініціювати процес вжиття таких загальних заходів або визначати, які саме заходи індивідуального характеру підлягають застосуванню. Формально ініціювання питання про вжиття заходів загального характеру не належить до компетенції будь-якого органу. В ідеалі воно має здійснюватися в порядку звичайної законодавчої ініціативи, проте відсутність конкретного суб'єкта, уповноваженого на таку ініціативу, робить цей процес неефективним. Крім того, як відомо, практика прийняття пілотних постанов, у яких формулюються рекомендації державі щодо вжиття заходів загального характеру, що склалася в Європейському суді, доволі нова. Перша пілотна постанова була винесена ЄСПЛ 22 червня 2004 р. у справі «Броньовський проти Польщі»⁸. У цій справі заявник не міг домогтися виплати йому польською владою компенсації за експропріацію (через зміну державних кордонів) після Другої світової війни. Влада посилалася на відсутність грошових коштів. У постанові ЄСПЛ встановив порушення права власності і відклав розгляд питання про присудження справедливої сатисфакції, закликавши державу-відповідача вжити на додаток до індивідуальних заходів у справі заходи загального характеру. Подібні заходи, на думку Суду, відновили б права приблизно 80 тис. потенційних заявників, які перебувають в аналогічній ситуації. Польська держава в короткі терміни виконала свої зобов'язання за постановою ЄСПЛ й уклала із заявником мирову угоду, яка дозволила Суду вилучити заяву з реєстру справ, що розглядаються⁹.

Восьма пілотна постанова була винесена щодо України. Справа стосувалася двох проблем: тривалого невиконання рішень національних судів, що вступили в силу, і відсутність ефективних засобів правового захисту. Ці проблеми лежать в основі найбільш частих порушень Конвенції, що систематично розкриває ЄСПЛ з 2004 р. у більш ніж 300 справах проти України. На момент винесення цієї постанови на розгляді Суду було близько 1400 скарг на невиконання рішень національних судів України. ЄСПЛ вказав, що не пізніше ніж через рік після того, як постанова набуде чинності, Україна повинна створити у своїй правовій системі ефективний засіб правового захисту, який забезпечив би адекватне та достатнє відшкодування у зв'язку з невиконанням або затримкою виконання національних рішень¹⁰.

Проте оскільки цей механізм, як уже було зазначено, новий і все ще проходить певну «обкатку» в практиці Суду, ще не склалася практика «зворотного» зв'язку між Європейським судом та національним правосуддям, тобто немає способів конструктивного реагування держав на такі рішення. У даному випадку важливою є вимога дотримуватися «узгодженості правового порядку» (coherent legal order). Цей принцип означає те, що кожен конституційний суб'єкт, який бере участь у процесі тлумачення, якомога більшою мірою «зобов'язаний аргументувати і доводити своє рішення у межах послідовного й інтегрованого правопорядку». Зазначений принцип є базовою моделлю, що забезпечує універсалізацію європейського конституційного ладу.

Така узгодженість може бути забезпечена і вертикально, і горизонтально. «Коли національні суди застосовують законодавство ЄС. вони мають робити це так, щоб ці рішення відповідали рішенню, прийнятому Судом ЄС (вертикально), а також іншими національними судами (горизонтально-вертикально)¹². Остання вимога горизонтальної узгодженості вважається вкрай важливою, оскільки такий прямий обмін між національними судами, який не є загальноприйнятою практикою, може призвести до значної фрагментації європейського конституційного порядку¹³. Зазначимо, що така узгодженість передбачає високий дух плюралізму, уважності й відповідальності з боку конституційного органу. Отже, правові позиції судових органів інших систем впливають на формування національних правових позицій.

Також однією з умов гармонізації європейського та національного права є послідовна стандартизація правової термінології. Зміст цього принципу, на думку іноземних дослідників, полягає у наступному: «Будь-який судовий орган (національний чи європейський) зобов'язаний доводити свої рішення. в універсальних термінах. Такі рішення мають ґрунтуватися на доктрині, яка може бути застосована будь-яким іншим національним судом у подібних ситуаціях. Якщо національні суди будуть обізнані про те, що рішення, які вони приймають, стають частиною європейського права як винесене «спільнотою” європейського та національних судів, вони враховуватимуть у своїх рішеннях наслідки для майбутніх справ в інших національних судах та в системі в цілому. Це не дозволить національним судам використовувати автономію своїх правових систем як форму ухилення та безкарності, а також залучить різні національні суди та Суд ЄС до справжнього обговорення та послідовної побудови правопорядку ЄС»¹⁴.

Також вартий уваги принцип балансу європейських та національних цінностей. Це принцип розширення верховенства права (principle of expanding the Rule of Law), який передбачає одноманітне, стабільне та передбачуване застосування права. Цей аргумент лежить в основі моністичної позиції Суду ЄС та передбачає слідування курсу інтеграції з боку інших судових інстанцій¹⁵. При цьому одним із найбільш значущих втілень принципу розширення верховенства права є заборона для національних судів держав-членів піддавати наднаціональні норми конституційному контролю або заперечувати їх застосування. Крім того, найвищим втіленням цього принципу є остаточна влада Суду ЄС (the ultimate say) з питання конституційності на європейському рівні¹⁶. Отож «авторитет права ЄС може бути посилено якістю ратифікаційних процедур у Європі, що розглядається в цілому»¹⁷. Це передбачає необхідність високої участі населення та спільність дискурсу, пов'язаного з прийняттям рішення.

Узагальнюючи викладене, можна виділити такі основні тенденції розвитку міжнародного й національного правопорядків у діалектиці їх взаємодії: посилення впливу доктрини глобального конституціоналізму в міжнародному та національному правосудді; взаємопроникнення рішень судів у міжнародний та національний конституційний простір; ведення дискусії в алгоритмі доктрини конституційного судового діалогу в разі виникнення суперечностей та розбіжностей задля підвищення авторитету судів; неухильне зростання взаємодії міжнародних та національних судів на основі запозичення позитивного досвіду. На тлі сформованих тенденцій перспективною є не тільки оцінка наявних, а й пошук нових доктрин вертикальної та горизонтальної взаємодії задля захисту узгодженого міжнародного правопорядку, з одного боку, та конституційного устрою держав, з іншого боку, утвердження прав людини та інших вищих загальнолюдських цінностей і принципів як показників прогресу в поступальному розвитку людської цивілізації.

Література

1. Грищук О.В. Конституційні цінності: філософські та судові аспекти: монографія. 2-ге вид., доопр. і допов. Київ: Ваіте, 2020. 530 с.

2. Nishihara H. The significance of constitutional values. PER/PELJ 2001(4)1. URL: https://www.researchgate.net/publication/ 26634874_The_significance_of_constitutional_values

3. Конституція України: Закон від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 26.05.2022).

4. Ku J., Yoo J. Globalization and the Constitution. Taming Globalization: International law, The U. S. Constitution, and the New World Order. Oxford: Oxford University Press, 2012. P. 4-11.

5. Подорожна Т.С. Конституціоналізація права крізь призму балансу конституційних цінностей та міжнародних стандартів. Правові засади організації та здійснення публічної влади: зб. тез ІІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., присв. світлій пам'яті д-ра юрид. наук, проф., акад.-засновн. НАПрНУ, першого Голови КСУ Леоніда Петровича Юзькова (м. Хмельницький, 28 лют. 2 берез. 2020 р.). Хмельницький: Хмельн. ун-т управл. та права ім. Леоніда Юзькова, 2020. С. 316-320.

6. Подорожна Т.С. Правовий порядок: теоретико-методологічні засади конституціоналізації: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2016. С. 275.

7. Исследование о прямом доступе к конституционному правосудию: Венецианская комиссия, CDL-AD(2010)039rev, 27 нояб. 2011 г. URL: http://www.venice.coe.int/webforms/documents/ default.aspx?pdffile=CDLAD(2010)039rev-rus

8. Рішення ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі» (Заява № 31443/96) від 22 червня 2004 р. Ліга.Закон. URL: https://ips.ligazakon.net/document/SO1119

9. Пілотні постанови, що виносяться ЄСПЛ. Українське право. 2016. 11 верес. URL: https://www.ukrainepravo.com/interna tional_law/european_court_of_human_rights/pilotni-postanovy-shcho-vynosyat%60sya-espl/

10. Там само.

11. Maduro M. The Heteronyms of European Law. European Law Journal. 1999. No. 5. P. 160, 167.

12. Maduro M. Contrapunctual Law: Europe's Constitutional Pluralism in Action. 2003. P. 528.

13. Ibid. P 530.

14. Ibid. P 531.

15. Kumm M. The Jurisprudence of Constitutional Conflict: Constitutional Supremacy in Europe before and after the Constitutional Treaty. European Law Journal. 2005. No. 262. P. 266-267, 301.

16. Ibid.

17. Kumm M., Comella V. The Future of Constitutional Conflict in the European Union: Constitutional Supremacy after the Constitutional Treaty. Altneuland: The EU Constitution in a Contextual Perspective / ed. by J. Weiler, C. Eisgruber. Jean Monnet Working Paper. 2004. No. 5/04.

Размещено на Allbest.ru