Архітектурно-дефініційні підходи до феномену "національна безпека": кримінологічна концептуально-понятійна трансформація

Размещено на http://www.allbest.ru

Архітектурно - дефініційні підходи до феномену «національна безпека»/ кримінологічна концептуально-понятійна трансформація/

Нікіта Зотов

аспірант кафедри кримінального права і процесу, Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Володимир Канцір

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права і процесу Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»,

Анотація

Визначено, що формування ефективного безпекового середовища виступає домінантою державної політики щодо виявлення загроз національним інтересам та протидію їм, використання ефективного механізму попередження ризиків та загроз. На сучасному етапі Україна перебуває в умовах воєнного стану, нестабільності та деструктивних змін, викликаних цілим спектром проблем не лише фінансового, а й політичного, правового, соціального характеру, військовими діями, низкою зовнішніх і внутрішніх чинників, що руйнують потенціал держави.

Проаналізовано двоїсту природу трактування феномену «безпека»: трактування «безпеки» як визначення стану спокою, відсутності небезпеки.

Обґрунтовано визнання держави еталоном гарантом безпеки, оскільки держава бере на себе відповідальність захисту громадян, формуючи тим самим власну безпекову модель, яка трактується як «національна безпека».

Проведено моніторинг еволюції термінологічної конструкції «безпека» та її трансформації у модель «національної безпеки». Зазначено, що безпека є

багатогранним соціально-правовим явищем; інтерпретацією етносу, культури та еволюції динамічних суспільних систем. Запропоновано авторське трактування «безпеки» (опосередком призми суспільних відносин), як здатності суспільства протидіяти ризикам та загрозам в контексті сталого стійкого розвитку. національна безпека ризик

Подано визначення феномену «національна безпека», як універсальної (уніфікованої) платформи, яка репрезентує можливості своєчасного реагування державою на зовнішні та внутрішні ризики й дестабілізуючі чинники, в контексті захисту суб'єктів соціально-економічних, правових відносин на всіх рівнях управління (від держави до громадянина).

Акцентовано увагу на імплементації новітньої парадигми безпеки в контексті аксіоматичних трансформацій, метою якої є максимізація гарантування безпеки на різних рівнях управління, на засадах еволюційної юридизації та пріоритетності захисту національних інтересів.

Ключові слова: національна безпека, безпекові рівні, безпекове середовище, ризики, соціально-правові явища, кримінологічна понятійна трансформація.

Nikita Zotov

Graduate student of the Department of Criminal Law and Procedure Institute of Law, Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University Lviv, Ukraine

Volodymyr Kantsir

Doctor of Law, Professor,

Professor of the Department of Criminal Law and Procedure Educational and Scientific

Institute of Law, Psychology and Innovative Education Lviv Polytechnic National University, Lviv, Ukraine

ARCHITECTURAL - DEFINITION APPROACHES TO THE PHENOMENON "NATIONAL SECURITY”/ CRIMINOLOGY CONCEPTUAL-CONCEPTUAL TRANSFORMATION/

Abstract

Scientists have determined that the formation of an effective security environment is the dominant state policy regarding the detection of threats to national interests and their countermeasures, as the use of an effective mechanism for the prevention of risks and threats. At the current stage, Ukraine is in the conditions of martial law, instability, and destructive changes caused by a whole range of problems not only of a financial but also of a political and social nature, military actions, and several external and internal factors that destroy the potential of the state.

The dual nature interpretation of "security" is analyzed: the interpretation of "security" as a state of calm, absence of danger.

The recognition of the state as a standard of security is well-founded since the state takes responsibility for protecting its citizens, thus forming its security model, which has been interpreted as "national security".

The evolution of the terminological construction "security" and its transformation into the "national security" model has been monitored. It has been noted that security is a multifaceted socio-political phenomenon, interpretation of ethnicity, culture, and evolution of dynamic social systems. The author's interpretation of "security" (through the prism of social relations) has been proposed as the ability of society to counteract risks and threats in the context of sustainable development.

The definition of the phenomenon "national security" is given as a universal (unified) platform that represents the state's timely response to external and internal risks and destabilizing factors in the context of the protection of subjects of socioeconomic relations at all levels of government (from the state to the citizen).

Attention has focused on implementing the latest security paradigm in the context of axiomatic transformations, aiming to maximize the guarantee of security at various levels of management based on evolutionary jurisdiction and the priority of protecting national interests.

Keywords: security, security levels, environment, risks, legalization, evolution.

Постановка проблеми. Передумовою наукових розвідок у юриспруденції виступає конкретизація дефінітивної складової, адже без наукової транскрипції сутності предмета дослідження, його регламентативного трактування неможливо ідентифікувати об'єкт дослідження та його позицію серед дефінітивних конструкцій.

В умовах сьогодення, формування ефективного безпекового середовища виступає домінантою державної правової політики щодо виявлення загроз національним інтересам та протидію їм, використання ефективного механізму попередження очевидних ризиків, зокрема, трансльованих ззовні, державами - агресорами. Особливої актуальності набуває питання імплементації новітньої парадигми безпеки в контексті аксіоматичних трансформацій, метою якої є максимізація гарантування безпеки на різних рівнях управління, у тому числі, опосередком кримінально - правових запобіжників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Таксономію безпекового середовища досліджували представники різних іноземних та вітчизняних наукових шкіл, зокрема: Baldwin D., Booth K., Kaldor M., Kaufman D., Lasswell H., McDonald M., McSweeney B., Варналій З., Васильців Т., Геєць В., Гордієнко С., Жаліло Я., Міщенко С., Ортинський В., та інші.

У наукових колах дотепер немає єдності щодо уніфікованого трактування безпеки, як економіко-правового явища. Науковці використовують діаметрально протилежні підходи до визначення безпеки: від структурного реалізму - до критицизму, що вимагає перманентного дослідження таксономії безпеки на різних еволюційних етапах.

Мета статті - обстежити трансформаційні вектори розвитку, удосконалення алгоритмічних підходів до феномену національної безпеки крізь призму кримінологічних детермінантів, а також кримінально-правових механізмів забезпечення (захисту).

Виклад основного матеріалу. У давнину трактування безпеки базувалось на парадигмі «відсутності небезпеки», що само по собі є суперечливим явищем, яке аналізувалось давньогрецькими мислителями та філософами Гераклітом (540-480 рр. до н.е.), Емпедоклом (490-430 рр. до н.е.), Протагором (481-411 рр. до н.е.), Фукідідом (460-396 рр. до н.е.), Демокрітом (460-370 рр. до н.е.).

Резюмуючи результати наукових розвідок, можна акцентувати на двоїстій природі феномену безпеки (небезпеки). Загалом, природу безпеки формує природа речей, відповідно, в об'єктивному сенсі поняття «безпечне» є тотожним поняттю «збереження природного визначення буття», а будь-яке заперечення природи речей вважається небезпечним. Особливість феномена безпеки полягає у його виникненні та існуванні у формі суб'єктивного визначення. За сутністю, феномен безпеки - це суб'єктне рефлексивне визначення існування, опосередковане відсутністю небезпеки [1, с. 9-10].

Властиво, реформи Солона (640-558 рр. до н.е.) впровадили принципи справедливої рівноваги, які виступали гарантами безпеки та миру у полісному державному устрої: затвердження паритетних можливостей для вільних громадян; демократичний сталий устрій; реалізація принципу «інституту згоди» з метою протидії проявам антагонізму між різними соціальними прошарками населення; законодавча регламентація гарантування безпеки мешканців полісу; розмаїття інструментарію гарантування безпеки.

Зазначені принципи, які репрезентовані у певних інституційних формах, з одного боку, спонукали теоретичну думку до узагальнення практики їх функціонування, а з іншого, - виступили тими відправними ідеями, які стимулювали подальше розширення й змістовне збагачення безпекознавчого дискурсу, надання йому виразного філософського забарвлення, що особливо відрізняє класичний період розвитку давньогрецької політико-правової думки [2, с. 137].

Історично, трактування «безпеки» як визначення стану спокою, відсутності небезпеки, у ретроспективі датується 1190 роком, документацією у Словнику Робера, проте популяризація зазначеного розуміння безпеки відбулась лише у XVII ст.

У XV ст., на слов'янських землях, як реакція на загарбницькі посягання Золотої Орди, з'являється категорія безпеки, яка асоціюється зі станом захищеності від постійної загрози устрою, укладу, свободі, життю та надбанням [3].

З ХІІІ до XVII ст. у тогочасних наукових колах популяризувалась думка, що основною метою держави, як інституції виступає забезпечення громадян певними благами та гарантування безпеки. Звідси, термін «безпека» трактувався як: стан спокою, як наслідок відсутності небезпеки, що забезпечувалось відповідними соціально-політичними умовами, рівнем матеріального добробуту та діяльністю відповідних державних установ. Досить часто в обігу вживався термін «поліція», у контексті складової державного устрою, метою якої вважався захист державного ладу та забезпечення безпеки.

Середньовіччя асоціюється із філософським сприйняттям дійсності, яке базується на стані духовної рівноваги. Власне, тогочасні філософські школи безпеку трактували, як спокійний духовний стан особистості, сформований як розуміння захищеності особи від небезпек. Доцільно зауважити, що саме в епоху Середньовіччя сформовано платформи європейського права, «правової традиції».

Безпекова проблематика в середньовічній політико-правовій традиції мала засвідчити, з одного боку, певний континуїтет із попередніми інтелектуальними спробами характеризувати цей феномен, а, з іншого боку, - певну своєрідність методологічних, філософських та юридико-догматичних підходів до її опрацювання в тогочасних суспільних умовах. Така своєрідність зумовлена «вписаністю» середньовічного дискурсу безпекової проблематики в християнсько-правову традицію: він набуває виразного теологічного забарвлення і водночас остаточно утверджується саме як правовий дискурс. Окреслені звичаєві трактування постають як феномен правової культури, складова правової системи та елемент механізму спадкоємності права, яка узагальнює правовий досвід, правову генетичну пам'ять, правові знання, компетенції та бачення, які передаються поколіннями у якості організаційних інструментів управління суспільством, формування моделі правового устрою та ієрархії правових цінностей. Тож на відміну від античної цивілізації, безпекова проблематика в межах середньовічної цивілізації суттєво юридизується й остаточно осмислюється в категоріях не лише політичної, але і правової науки. У цьому, на наш погляд, полягає абсолютна та невідпорна заслуга середньовічної інтелектуальної традиції та її ґрунтовний внесок в осмислення безпекової проблематики, зокрема питань протонаціональної безпеки, на засадах правової науки. [4, с. 85].

Завдяки філософським концепціям Т. Гоббса, Д. Локка, Н. Макіавеллі, Ж. Ж. Руссо, Б. Спінози та інших мислителів XV-XVIII ст. поняття «безпека» стало означати спокійний стан людини як результат відсутності реальної загрози. Саме в ті часи вчені займалися теоретичною розробкою цього поняття. Згодом Й. Зонненфельсом було запропоновано версію, згідно з якою «безпека» - це такий стан, за якого для всіх без винятку була відсутня реальна загроза, що для конкретної людини означало приватну, особисту безпеку, а для держави - суспільну безпеку [5]. Тобто, безпеку можна трактувати на мікро- та макрорівні, як безпеку особистості (базується на піраміді потреб Маслоу) та безпеку держави (захист територіальної цілісності, формування безпекової екосистеми суспільства, економічне та соціальне зростання).

Можливо констатувати, що кінця XVII до початку XIX сторіччя, концепція «суспільство» переростає у концепцію «громадянське суспільство». Новий час поетапно перейшов у новий історичний період «новітньої історії». Жан-Жак Руссо у своєму трактаті «Про суспільну угоду» стверджував, що: «найважливішою турботою держави має бути «турбота про самозбереження» [6].

Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів. До таких законів належить: політичне право, цивільне право і міжнародне право. Основоположник останнього - Гуго Гроцій, зазначає, що: «...життя людське таке, що повна безпека нам взагалі ніколи не доступна. Проти безпідставних її побоювань слід покладатися на божественне правосуддя і вдаватися до забезпечення безпеки, але не до сили» [7, с. 196].

Очевидним, є абсолютно протилежне трактування безпеки з позиції структурного реалізму та критичної теорії Валлійської Школи. Спірність (суперечливість) безпекової концепції полягає у тому, що консенсус щодо її існування досягнено, визначено таксономії, проте відсутнє уніфіковане трактування безпеки, що, певною мірою, пояснюється її конотацією.

Еталоном безпеки, зазвичай виступає держава, яка бере на себе відповідальність захисту громадян, формуючи тим самим власну безпекову модель, яка трактується як «національна безпека».

Складність феномену безпеки породжує численні дослідження її суб'єкт- об'єктних характеристик. Англійський філософ Т.Гоббс (1588-1679) уперше розвинув класичну теорію безпеки з позиції системного аналізу взаємодії людини, суспільства і держави в контексті створення умов для їх виживання. Саме безпеку громадян він вбачає метою держави. Водночас, під забезпеченням безпеки розуміється не винятково безпека існування, а й забезпечення кожній людині всіх благ життя, здобутих законною працею, безпечною та нешкідливою для держави. Цікавим є трактування Т.Гоббсом безпеки людської особистості, під якою він розумів збереження життя та забезпечення засобів такого збереження життя, за яким останнє не стало б важким [8]. У наукових колах, методологічні підходи дослідження безпеки, як суспільного явища, Томаса Гоббса вважаються найбільш структурованими, адже, проведено диференціацію потенціалу економічних одиниць (від індивідуума до держави), наслідком якої є конкуренція, суперництво, жага збагачення, перманентна боротьба за «пальму першості», що призводить до боротьби та сутичок.

І. Кант у своїх працях стверджував, що подібно тому, як базовані на протиріччях та користі відносини між людьми призводять до становлення правового суспільства, так і відносини між державами повинні в результаті еволюційного розвитку призвести в майбутньому до стану вічного та гармонійного миру із ефективними правовими механізмами його регулювання. У сфері безпеки представники ідеалістичної течії відстоюють тезу про можливість покінчити зі світовими та локальними війнами, збройними конфліктами між державами шляхом правового регулювання та демократизації відносин, поширення на них норм моралі та справедливості [9, с. 91].

Національна безпека - це тривала здатність держави продовжувати розвиток свого внутрішнього життя без загрози втручань з боку іноземних держав.

Національна безпека базується на реалістичній парадигмі, відповідно до якої, реалізується глобальна політика міждержавної боротьби за владу. У цьому контексті держави покладаються на військову міць з метою гарантування цих інтересів, протидії загрозам, які виникають з боку інших держав. Таким чином, національний суверенітет і баланс сил, який розподіляється між різними державами безпомилково пов'язані з тим, що розуміється під безпекою. Метою є захист, з внутрішньої точки зору, національних інтересів [10].

Концепція національної безпеки, як філософії досягнення стійкого стану держави, пов'язана з подіями, які називали в історії як Вестфальський мир, в ході яких концепція суверенної держави стала основою нового міжнародного порядку. Найбільш ранні згадки про концепцію національної безпеки відносяться до 1790 р., які були зроблені в Єльському університеті. Історично поняття національна безпека включало в себе політичну, військову та економічну сфери [11, с. 311].

Формування концепції безпеки є тривалим багатовіковим, якщо не багатотисячолітнім процесом. Історичний контекст осмислення концепції безпеки перебуває у постійній модернізації. Індивідуум протягом тривалого часу здійснює спроби оволодіння навичками самозбереження та захисту від потенційних небезпек, які чигають у всіх сферах життєдіяльності. «Аксіомою є те, що людина прагне до самозбереження, виживання, покращення умов свого життя тощо. А, отже, захист сім'ї, інтересів, прав і майна мають невід'ємний зв'язок із безпекою. Щоб забезпечити ці важливі компоненти людського існування в процесі своєї еволюції, людина вдається до різного тлумачення концепції безпеки і різних підходів до її досягнення. Питання безпеки завжди гостро стояло у всі історичні періоди, але мало різне наповнення її розуміння. Нині ж концепція безпеки характеризується тими ознаками, залежно з якої точки зору вона розглядається. Але зрештою, все зводиться до головної мети - забезпечення досягнення максимального рівня відчуття безпеки» [12, с. 196].

На нашу думку, безпеку, як правову категорію, кримінологічний вимір, доцільно трактувати через призму суспільних відносин, як здатність суспільства протидіяти ризикам та загрозам в контексті сталого стійкого розвитку.

Погоджуємось з позицією В. Гординського, який вважав, що: «Найважливішим аксіологічним об'єктом захисту з боку держави і суспільних інститутів є загально цивілізаційні цінності, до яких належать основи цивілізаційного існування людства, насамперед вищі духовні цінності, ідеали, що становлять стрижень духу особистості, є ядром духовного потенціалу суспільства, забезпечують його духовну стійкість, є найважливішою умовою забезпечення безпеки суспільства. Історично складені, ментально укріплені, вистраждані народом ідеали виконують функцію згуртування, зміцнення нації, визначають сенс і мету її існування, спрямованість суспільного розвитку» [13].

У XX сторіччі поняття національної безпеки було вперше введене до політичного лексикону в посланні президента Т. Рузвельта, Конгресу США у 1904 p., [14] як обґрунтування необхідності приєднання зони Панамського каналу національними інтересами у сфері безпеки. А, властиво, часи Великої Депресії у США, спричинені «кризою перевиробництва», сприяли впровадженню «в обіг» терміну економічної безпеки.

У другій половині ХХ ст., неореалісти розширюють тези реалістичної теорії у контексті наступних аксіом:

«1) світовий порядок завжди анархічний; ієрархія держав відсутня: є більш і менш потужні держави, але навіть найпотужніша та впливовіша з них не може гарантувати, чи залишиться ситуація тією самою завтра;

через цю непередбачуваність, основною метою держав у анархічному світі є забезпечення виживання самих себе;

могутність держави залежить від її здатності максимізувати військову спроможність для того, щоб залишитися на верхівці ієрархії якомога довше;

держави поводяться раціонально, прораховуючи стратегії, в яких пріоритетом завжди виступає національний інтерес» [15, с. 52].

Безпека (та її дефініція) є багатогранним соціально-політичним явищем; інтерпретацією етносу, культури та еволюції динамічних суспільних систем.

Науковці Копенгагенської школи безпеки [16, с. 23] диференціювали політичний та безпековий рівні, виокремивши сек'юритизацію політичної, військової, екологічної, економічної й суспільної складових безпеки.

Проте, перманентний глобалізаційний розвиток, до класичних ризиків безпеці додав і низку нетрадиційних: кліматичні загрози, порушення (нівелювання) правил світового правопорядку, економічна нерівність, расова дискримінація, гуманітарна та продовольча криза на фоні агресії російської федерації. Усі перелічені ризики безпековому середовищу доцільно віднести до транснаціональних загроз.

Транснаціональні загрози нівелюють кордони, залучають недержавних суб'єктів і вимагають рішень, які виходять за межі традиційної національної безпеки. Їх необхідно вирішувати на усіх рівнях лише за допомогою інноваційних форм міжнародного співробітництва, яке вимагатиме співпраці цілого ряду учасників, включаючи держави, міжнародні організації, комерційні компанії, учених [17].

«Посилення власне Європейської системи безпеки та оборони (ESDI) стало невід'ємною частиною адаптації політичних та військових структур НАТО. Водночас, вона є важливим елементом розвитку Європейського Союзу (ЄС). Обидва процеси відбуваються на ґрунті Маастрихтського, 1991 р., та Амстердамського, 1997 р., договорів Європейського Союзу та відповідних декларацій Західноєвропейського Союзу, а також рішень, прийнятих Альянсом на Лондонському, 1990 р., Брюссельському, 1994 р., Мадридському, 1997 р., Вашингтонському, 1999 р. самітах, а також на засіданнях міністрів країн - членів НАТО. У Договорі Європейського Союзу, який був підписаний у грудні 1991 року в Маастрихті й набував чинності 1 листопада 1993 року, керівники Європейського Співтовариства погодились розвивати спільну зовнішню політику і політику в галузі безпеки (CFSP), «що включає формування спільної оборонної політики, яка з часом може привести до створення спільної оборони» [18].

Відповідно до статті 1 Статуту ООН [19], підтримка міжнародного миру та безпеки формується на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та реалізується Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки. Проте, гарантування безпеки безпосередньо прямо від дотримання усіма державами норм світового порядку. Ліберальна політична позиція репрезентується у концепції Колективної безпеки, згідно з якою насильство заборонене, окрім випадків самооборони. Проте, в умовах воєнного стану на території України, інструментарій системи колективної безпеки ООН виявив власну обмеженість та часткову недієздатність.

Науковиці виокремлюють три домінанти актуалізації проблематики гуманістичного підходу до ідеології національної безпеки на початку третього тисячоліття:

зміна сутності категорії «безпека» відповідно до критеріїв людино- відповідності;

утвердження синергетичного підходу до безпеки;

спростування безапеляційної пріоритетності національної безпеки на зовнішні ризики та загрози, й формування її новітньої парадигми з наголосом на соціальній складовій [20, с. 71].

Важливими концептуальними складовими парадигми національної безпеки для більшості країн світу, зокрема і для України, протягом останнього десятиріччя були наступні ідеї: необхідності забезпечення самоідентичності нації в умовах мультикультурності та глобалізму; безпечного розвитку екологічної та соціальної систем; якісного управління розвитком територіальної та регіональної систем; співпраці з самоорганізованими системами. Зазначене вище обумовило існування трьох основних теоретико- методологічних підходів до розуміння парадигми національної безпеки:

біхевіористського, відповідно до якого основу поняття національної безпеки складають базисні цінності суспільства структурного, екзистенціального, функціонального рівня;

реалістичного, у межах якого концепт національної безпеки обґрунтовується крізь призму національних інтересів;

дуалістичного, прихильники якого розглядають національну безпеку у поєднанні національних інтересів та базових цінностей [21, с. 32; 22].

Національна безпека - це універсальна платформа, яка репрезентує можливості своєчасного реагування державною на зовнішні та внутрішні ризики й дестабілізуючі чинники, в контексті захисту суб'єктів соціально- економічних, правових відносин на всіх рівнях управління (від держави до громадянина).

Висновки

На сучасному етапі Україна перебуває в умовах оголошеного воєнного стану, нестабільності та деструктивних змін, викликаних цілим спектром проблем не лише фінансового, а й політичного, правового, соціального характеру, військовими подіями, рядом зовнішніх і внутрішніх чинників, що руйнують потенціал держави. В умовах сьогодення, особливої ваги набуває питання формування нової парадигми національної безпеки, на засадах еволюційної юридизації та пріоритетності захисту національних інтересів.

У цьому контексті, доречного значення набуває обстеження архітектурно - дефеніційних підходів до самого феномену «національна безпека».

Література

Корж І.Ф. Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері державної безпеки України : монографія. Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2013. 384 с.

Загуменна Ю. О. Публічна безпека в докласичній політикоправовій думці античної Греції. Право і безпека. 2022. № 1 (84). С. 133-142. DOI: https://doi.org/ 10.32631/pb.2022.1.14 (дата звернення 20.11.2022).

Костецький М. Р. Управління еколого-економічною безпекою : монографія. Рівне : Видавництво ППДМ, 2010. 116 с.

Сокуренко В. В., Загуменна Ю. О. Дискурс щодо публічної безпеки в деяких європейських політико-правових ученнях Середньовіччя. Вісник Національної академії правових наук України. 2022. Т. 29. № 2. С. 82-104. URL: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/ 123456789/14788/Dyskurs%20shchodo%20publichnoi%20bezpeky_Sokurenko_Zahumenna_2022.pdf ?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення 24.11.2022).

Бобров Є. Сучасні підходи до дослідження економічної безпеки. Економіка України. 2012. № 4. С. 80-85. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_ 64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1& Image_file_name=PDF/EkUk_2012_4_10.pdf (дата звернення 24.11.2022).

Цяпа А. Філософи. Тернопіль : «Навчальна книга - Богдан», 2010. 368 с. (Довідкове видання, «Мецлер компакт»; кн. 3).

Гроций Г.О. О праве войны и мира : репринт с изд. 1956 г. Москва : Ладомир, 1994. 888 с.

Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / пер. з англ. Р. Димерець [та ін.] ; наук. ред. Т. Польська. Київ : Дух і Літера, 2000. 600 с

Шамраєва В. М. Основні теоретичні підходи до дослідження еволюції концепту міжнародна безпека. Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм». 2018. Вип. 8. URL: https://periodicals.karazin.ua/irtb/ article/view/12287/13667 (дата звернення 24.11.2022).

Framework document 05/2011 The evolution of the concept of security (june 2011): IEEE Framework Document TCol. DEM Mario Laborie Iglesias N° 05/2011. URL: https://www.ieee.es/en/Galerias/fichero/docs_marco/2011/DIEEEM05-2011_EvolutionConceptSecurity_ ENGLISH.pdf (дата звернення 24.11.2022).

Голіков І. В. Сутність та еволюція поняття економічна безпека. Проблеми економіки. 2014. № 1. С. 309-314. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pekon_2014_1_47 (дата звернення 14.11.2022 р.).

Ремез О. Історія розвитку розуміння правової концепції безпеки. Теорія держави і права. № 4. 2019. С. 196-201. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2019/4/38.pdf (дата звернення 20.11.2022).

Горлинський В. В. Феномен безпеки як об'єкт аксіологічної рефлексії. Мультиверсум. Філософський альманах. 2004. № 40. Київ : Центр духовної культури.

Гетьманчук М. П. Політологія : навч. посібник. URL : http://pidruchniki.com/ 10310208/ politologiya/natsionalna_bezpeka_ukrayini (дата звернення 14.11.2022).

Хельберг У. Теоретичні підходи до розуміння європейської безпеки. Політичний менеджмент. 2011. № 5. С. 51-59. URL: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/08/ helberg_teoretychni.pdf (дата звернення 20.11.2022).

Buzan B., W^ver O., De Wilde J. Security: A New Framework for Analysis. Boulder, Colo : Lynne Rienner, 1998. 239 p.

Slaughter A.-M., LaForge G. Opening Up the Order: A More Inclusive International System. Foreign Affairs. 2021. March/April. URL: https://www.foreignaffairs.com/articles/world/ 2021-02-16/opening-order (дата звернення 19.11.2022).

Власне європейська система безпеки і оборони (ESDI). URL: https://www.nato.int/docu/other/ukr/handbook/2001/pdf/099-108.pdf (дата звернення 15.11.2022).

Статут ООН Видано Департаментом громадської інформації ООН. URL: https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_ Ukrainian.pdf. (дата звернення 22.11.2022).

Корж І. Безпека: медотологічні підходи до поняття. Jurnaluljuridic national: teorie sipractica. 2019. URL: http://www.jumaluljuridic.in.ua/archive/2019/4/part_1/14.pdf (дата звернення 20.11.2022).

Горбатюк С. Є. Еволюція феномену безпеки: від стародавніх політико-правових учень-до сучасної наукової думки. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2016. № 2. С. 28-34.

Василенко М., Горбаченко С., Слатвінська В., Чепурна О. Сценарне планування як інструмент безперервного бізнесу: web-технології (комплексний підхід). Інформаційні технології та суспільство. 2022. Вип. 2(4). С. 29-35. DOI: https://doi.Org/10.32689/maup.it.2022.2.4URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/it/article/view/2098/2599

References

Korzh, I.F. (2013). Administratyvno-pravove rehulyuvannya vidnosyn u sferi derzhavnoyi bezpeky Ukrayiny : monohrafiya [Administrative and legal regulation of relations in the sphere of state security of Ukraine: monograph]. Vinnytsia: "Nilan-LTD" LLC,. 384 p. [in Ukrainian].

Zagumenna, Yu. O. (2022). Publichna bezpeka v doklasychniy politykopravoviy dumtsi antychnoyi Hretsiyi [Public security in the pre-classical political and legal thought of ancient Greece]. Law and security., 1 (84). Retrieved from https://doi.org/ 10.32631/pb.2022.1.14 [in Ukrainian].

Kostetskyi, M.R. (2010). Upravlinnya ekoloho-ekonomichnoyu bezpekoyu : monohrafiya [Management of ecological and economic security: monograph]. Rivne: PPDM Publishing House. 116 p. [in Ukrainian].

Sokurenko, V.V., Zagumenna, Yu.O. (2022). Dyskurs shchodo publichnoyi bezpeky v deyakykh yevropeys'kykh polityko-pravovykh uchennyakh Seredn'ovichchya [Discourse on public security in some European political and legal teachings of the Middle Ages]. Bulletin of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 29 (2). 82-104. Retrieved from http://dspace.univd.edu.ua/ xmlui/bitstream/handle/123456789/14788/Dyskurs%20shchodo%20publichnoi%20bezpeky_Soku renko_Zahumenna_2022.pdf?sequence=1&isAllowed=y [in Ukrainian].

Bobrov, E. (2012). Suchasni pidkhody do doslidzhennya ekonomichnoyi bezpeky [Modern approaches to the study of economic security]. Ukraine economy, 4. 80-85. Retrieved from http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN& P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD= 1&Image_file_name=PDF/EkUk_2012_4_10.pdf [in Ukrainian].

Tsyapa, A. (2010). Filosofy [Philosophers]. Ternopil: "Textbook - Bohdan". 368 p. [in Ukrainian].

Grotsii, G.O. (1994). O prave voyny y myra : reprynt s yzd. 1956 h [About war and peace: reprint from ed. 1956]. Moscow: Ladomyr. 888 p. [in Russian].

Hobbes, T. (2000). Leviafan, abo Sut', budova i povnovazhennya derzhavy tserkovnoyi ta tsyvil'noyi [Leviathan, or the essence, structure and powers of the ecclesiastical and civil state]. Kyiv: Duh i Litera, 600 [in Ukrainian].

Shamrayeva, V. M. (2018). Osnovni teoretychni pidkhody do doslidzhennya evolyutsiyi kontseptu mizhnarodna bezpeka [Basic theoretical approaches to the study of the evolution of the concept of international security]. Herald of V. N. Karazin KhNU. Series "International relations. Economy. Local studies. Tourism, 8. Retrieved from https://periodicals.karazin.ua/irtb/article/view/ 12287/13667 [in Ukrainian].

Framework document 05/2011 The evolution of the concept of security (June 2011): IEEE Framework Document TCol. DEM Mario Laborie Iglesias N° 05/2011. Retrieved from https://www.ieee.es/en/Galerias/fichero/docs_marco/2011/DIEEEM05-2011_EvolutionConceptSecurity_ ENGLISH.pdf (access date 11/24/2022).

Golikov, I. V. (2014). Sutnist' ta evolyutsiya ponyattya ekonomichna bezpeka [The essence and evolution of the concept of economic security]. Problems of the economy, 1. 309-314. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pekon_2014_1_47 [in Ukrainian].

Remez, O. (2019). Istoriya rozvytku rozuminnya pravovoyi kontseptsiyi bezpeky [History of the development of understanding of the legal concept of security]. Theory of the state and law, 4. 2019. 196-201. Retrieved from http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2019/4/38.pdf [in Ukrainian].

Gorlynsky, V. V. (2004). Fenomen bezpeky yak ob"yekt aksiolohichnoyi refleksiyi [The phenomenon of security as an object of axiological reflection]. Multiverse. Philosophical almanac, 40. Kyiv: Center of Spiritual Culture [in Ukrainian].

Hetmanchuk M. P. Politolohiya : navch. posibnyk. [Political science: academic. Manual]. Retrieved from http://pidruchniki.com/10310208/ politologiya/natsionalna_bezpeka_ukrayini [in Ukrainian].

Helberg, U. (2011). Teoretychni pidkhody do rozuminnya yevropeys'koyi bezpeky [Theoretical approaches to understanding European security]. Political management, 5. 51-59. Retrieved from https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/08/helberg_teoretychni.pdf [in Ukrainian].

Buzan, B., W^ver, O., De Wilde, J. (1998). Security: A New Framework for Analysis. Boulder, Colo. : Lynne Rienner, 239.

Slaughter, A.-M., LaForge, G. (2021). Opening Up the Order: A More Inclusive International System. Foreign Affairs, March/April. Retrieved from https://www.foreignaffairs.com/ articles/world/2021 -02-16/opening-order.

Vlasne yevropeys'ka systema bezpeky i oborony (ESDI) [The European security and defense system itself (ESDI)]. Retrieved from https://www.nato.int/docu/other/ukr/handbook/ 2001/pdf/099-108.pdf (access date 11/15/2022).

Statut OON Vydano Departamentom hromads'koyi informatsiyi OON [Charter of the United Nations Issued by the Department of Public Information of the United Nations]. Retrieved from https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20 Charter_Ukrainian.pdf. [in Ukrainian].

Korzh, I. (2019). Bezpeka: medotolohichni pidkhody do ponyattya [Security: methodological approaches to the concept]. Jurnalul juridic national: theory and practice. Retrieved from http://www.jurnaluljuridic.in.ua/archive/2019/4/part_1/14.pdf [in Ukrainian].

Horbatyuk, S. E. (2016). Evolyutsiya fenomenu bezpeky: vid starodavnikh polityko- pravovykh uchen'-do suchasnoyi naukovoyi dumky [Evolution of the phenomenon of security: from ancient political and legal students to modern scientific thought]. Bulletin of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, 2. 28-34.

Vasilenko M., Gorbachenko S., Slatvins'ka V., Chepurna O. Scenarne planuvannja jak instrument bezperervnogo biznesu: web-tehnologii (kompleksnij pidhid). Informacijni tehnologii ta suspil'stvo. 2022. Vip. 2(4). S. 29-35. DOI: https://doi.org/10.32689/maup.it.2022.2.4URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/it/article/view/2098/2599 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru