Показання як джерело доказів у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ПОКАЗАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Долгополов Анатолій Миколайович

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри адміністративного

та фінансового права

м. Київ

Анотація

Кримінальна процесуальна діяльність як один із видів соціальної діяльності має пізнавальний характер. Під час кримінального провадження слідчий, прокурор та суддя з метою прийняття законного та обґрунтованого рішення прагнуть відновити достовірну картину минулої події, з'ясувати всі її обставини та встановити факти. Досягнення вказаної мети здійснюється за допомогою кримінального процесуального доказування.

Майже півтора століття тому В. Д. Спасович, підкреслюючи значення теорії доказів, зазначав, що вона складає центральний вузол всієї системи судочинства, душу всього кримінального процесу, начало, що рухає, створює статтю процесу найбільш суттєву, що обумовлює і будову суду, і всі головні форми судочинства.

Як відомо, багато науковців схильні до думки, що зміст кримінального процесуального доказування розкривається через його елементи, до яких відносять збирання (закріплення) доказів; їх перевірку; оцінку, та, як підсумок, прийняття процесуальних рішень.

Шумило А. стверджував, що «для того щоб прийняти законне та обґрунтоване рішення вся діяльність суду повинна бути спрямована на перевірку та оцінку доказів, що зібрані у кримінальному провадженні та надані суду сторонами кримінального провадження»

Закон вимагає, щоб судове рішення було законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 КПК України «законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК».

Згідно ч. 3 ст. 370 КПК України «обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до закону» [1].

Ч. 4 ст. 370 КПК України передбачено, що «вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви на підставі його ухвалення».

Європейський суд з прав людини також висуває все більші вимоги до рішень, що ухвалюються судами.

«Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) закріпив основні положення про докази та доказування, закріпивши пізнавальні елементи цього інституту на підставі загальних засад, форм і методів проведення процесуальної фіксації слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. У цьому аспекті визначено систему та функціональну послідовність збирання, закріплення, перевірки, оцінювання доказів. Законодавством України сформульовано поняття доказів, визначено їх належність, допустимість і недопустимість. Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, на стадії досудового розслідування, відповідно до ст. 92 КПК, покладається на прокурора, слідчого, а в окремих випадках на потерпілого. Разом з цим аналіз процесуальної діяльності учасників кримінального провадження вказує на те, що багато питань залишається, які необхідно доопрацьовувати. Бо недоліки доказування у кримінальному процесі прямо впливають на неупереджене, повне, швидке розслідування, а також встановлення вини обвинуваченого під час судового розгляду»

Ключові слова: показання, джерело доказів, доказування, показання з чужих слів.

Abstract

Dolgopolov Anatoly Mykolayovych Candidate of Legal Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Administrative and Financial Law, National University of Bioresources and Nature Management of Ukraine, Kyiv

TESTIMONY AS A SOURCE OF EVIDENCE IN CRIMINAL PROCEEDINGS

Criminal procedural activity as one of the types of social activity has a cognitive character. During criminal proceedings, the investigator, prosecutor and judge strive to restore a reliable picture of the past event, find out all its circumstances and establish the facts in order to make a legal and well-founded decision. Achieving the specified goal is carried out with the help of criminal procedural evidence.

Almost a century and a half ago, V.D. Spasovich, emphasizing the importance of the theory of evidence, noted that it is the central node of the entire judicial system, the soul of the entire criminal process, the principle that moves, creates the most essential article of the process, which determines the structure of the court, and all the main forms of justice.

As you know, many scientists are inclined to the opinion that the content of criminal procedural evidence is revealed through its elements, which include the collection (consolidation) of evidence; their verification; evaluation, and, as a result, making procedural decisions.

Shumylo A. asserted that "in order to make a legal and well-founded decision, all the activities of the court should be aimed at checking and evaluating the evidence collected in the criminal proceedings and provided to the court by the parties to the criminal proceedings"

The law requires that the court decision be legal, justified and motivated.

In accordance with Part 2 of Art. 370 of the Criminal Procedure Code of Ukraine "legal is a decision made by a competent court in accordance with the norms of substantive law in compliance with the requirements for criminal proceedings provided for by the Criminal Procedure Code."

According to Part 3 of Art. 370 of the Criminal Procedure Code of Ukraine "justified is the decision made by the court on the basis of objectively ascertained circumstances, which are confirmed by the evidence examined during the trial and evaluated by the court in accordance with the law" [1].

Part 4 of Art. 370 of the Criminal Procedure Code of Ukraine stipulates that "a reasoned decision is a decision in which proper and sufficient reasons are given on the basis of its adoption."

The European Court of Human Rights is also placing increasing demands on court decisions.

"The current Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Procedure Code of Ukraine) established the main provisions on evidence and proof, establishing the cognitive elements of this institute based on the general principles, forms and methods of procedural recording of investigative (investigative) and covert investigative (investigative) actions. In this aspect, the system and functional sequence of collecting, securing, checking, and evaluating evidence is defined. The legislation of Ukraine formulates the concept of evidence, defines its propriety, admissibility and inadmissibility. The duty to prove the circumstances provided for in Art. 91 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, at the stage of pre-trial investigation, in accordance with Art. 92 of the Criminal Procedure Code, relies on the prosecutor, the investigator, and in some cases on the victim. At the same time, the analysis of the procedural activities of the participants in the criminal proceedings indicates that there are many issues that need to be worked out. Because the shortcomings of the evidence in the criminal process directly affect the impartial, complete, quick investigation, as well as the establishment of the guilt of the accused during the trial.

Keywords: testimony, source of evidence, proof, testimony from other people's words.

Постановка проблеми

Теоретичні положення доказів і доказування залишаються до кінця не розкритими. Вони потребують ґрунтовних наукових досліджень концептуальних підвалин і розробки на цій основі напрямів ефективного функціонального застосування в умовах дії чинного КПК України і реалій правозастосовної практики, що склалася. Загальновідомо, що на всіх стадіях розвитку права, зокрема кримінального, доказам та процесу доказування науковці приділяли значну роль. Зазначена проблема досліджувалася та досліджується як минулими, так і сучасними, українськими та зарубіжними процесуалістами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вагомий вклад у розвиток теорії доказів, зокрема щодо питання доказування кримінальному провадженні, у 60-80 рр. ХХ ст. зробили такі вчені, як В. Д. Арсеньєв, Р. С. Бєлкін, В. Я. Дорохов, С. В. Курильов, О. М. Ларін, П. А. Лупинська, Г. М. Міньковський, М. М. Міхеєнко, П. Ф. Пашкевич, М. С. Строгович, О. І. Трусов, Ф. Н. Фаткуллін, С. А. Шейфер, О. О. Ейсман та ін.

Мета статті - встановлення співвідношення процесуального і тактичного аспектів доказування, дослідження теоретико-правової основи доказування у кримінальному провадженні.

Виклад основного матеріалу

Одним із процесуальних джерел доказів згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України є показання. Показання мають досить велике значення для вирішення завдань кримінального судочинства, адже найчастіше лише на їх підставі здійснюється достовірне встановлення обставин, які є предметом дослідження у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК України показання як процесуальне джерело доказів - «це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення у цьому кримінальному провадженні» [1].

Отже, В.М. Стратонов переконаний, що «ознаками показань як процесуального джерела доказів, виходячи з їх законодавчої дефініції, є такі:

1) показання - це відомості, які являють собою суб'єктивне сприйняття особою обставин, що мають значення для кримінального провадження, і надаються тільки під час допиту в усній або письмовій формі;

2) показання можуть бути отримані (надані) від підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпіло або експерта (ознака, що стосується суб'єкта показань);

3) відомості, що становлять зміст показань, повинні стосуватися обставин, що мають значення для кримінального провадження (ознака, що стосується змісту показань)».

Відсутність вказаних ознак позбавляє отримані відомості значення показань як самого процесуального джерела доказів у кримінальному провадженні.

І.Я. Рябцев наголошує, «що показання можуть бути надані як підозрюваним, обвинуваченим, свідком або потерпілим, так і експертом. Тобто, у чинному КПК України до джерел доказів належать також показання експерта, обов'язком якого є давати свідчення як у процесі досудового розслідування, так і під час судового розгляду. За клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз'яснення висновку під присягою. Незважаючи на те, що висновок експерта (докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи) подається в письмовій формі, кожна сторона відповідно до ч. 9 ст. 101..КПК України має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під часу судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку, при цьому експерт згідно із ч. 3 ст. 94 КПК України зобов'язаний надати показання щодо проведеного ним дослідження, які, у свою чергу, відповідно до ч. 1, 3 ст. 95 та ч. 2 ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів кримінального провадження. Отже, той факт, що показання експерта є повноцінним джерелом доказів поряд із висновком експерта, є беззаперечним».

Також І.Я. Рябцев зазначає, що «закон не розрізняє окремі види показань залежно від процесуального статусу суб'єкта, від якого їх отримали, що пояснюється однаковою правовою природою цього джерела доказів. Водночас процесуальний статус суб'єкта показань безпосередньо впливає на таке: показання доказування процесуальний кримінальний

1) визначення значення тих чи інших показань у кримінальному провадженні;

2) процесуальну форму їх отримання».

Так, показання підозрюваного й обвинуваченого та потерпілого мають значення не тільки джерела доказів у кримінальному провадженні, а і способу захисту їх законних інтересів (а показання підозрюваного чи обвинуваченого, який беззаперечно визнає свою вину.

Що ж стосується процесуальної форми отримання показань, то вона визначається законом з урахуванням їх вищевказаного значення залежно від суб'єкта, який підлягає допиту. Шумило стверджує, що «закон установлює, що показання можуть даватися як в усній, так і в письмовій формі, однак тільки під час допиту. Способом фіксації показань, наданих під час досудового розслідування в процесі допиту, є протокол. Відповідно до ч. 2 ст. 104 КПК України якщо допит фіксується за допомогою технічних засобів, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу допиту за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовано на носії інформації, який додається до нього. Таке спрощення процесуального фіксування показань під час досудового розслідування зумовлюється, зокрема, тим, що вони не мають доказового значення в судовому розгляді, а тому й немає сенсу письмово їх фіксувати за умови фіксації технічними засобами (зрозуміло, якщо на цьому не наполягають учасники). Також слід зазначити, що потерпілий перед допитом попереджається про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, свідок - за відмову давати показання (крім тих осіб, яких указано вище) та за давання завідомо неправдивих показань (ч. 3 ст. 224 КПК України). Підозрюваний та обвинувачений взагалі не попереджаються про кримінальну відповідальність, оскільки характер їх показань визначається тактикою їх захисту» [3].

Для порівняння слід зазначити, що «у країнах зі змагальною моделлю кримінального процесу, таких як США чи Великобританія, сторона захисту є абсолютно незалежною у зборі доказів, серед іншого і показань, від сторони обвинувачення й може їх збирати як самостійно, так і із залученням приватних детективів. У зв'язку з цим у наукових джерелах висловлюється думка, що сторона захисту у вітчизняному кримінальному провадженні також повинна бути зрівняна у правах зі стороною обвинувачення щодо надання суду доказів у вигляді показань чи пояснень, зібраних нею» [4].

Однією з ознак показань як процесуального джерела доказів є те, що відомості, які становлять їх зміст, повинні стосуватися обставин, що мають значення для кримінального провадження. При цьому важливу роль відіграють правила, «закріплені у ч. 5-7 ст. 95 КПК України:

1) особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за випадків, передбачених КПК України; такими винятками є закріплені ст. 97 КПК України показання з чужих слів;

2) висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом лише тоді, якщо такий висновок або думка є корисними для чіткого розуміння показань і ґрунтуються на спеціальних знаннях у розумінні ст. 101 КПК України (на наукових, технічних або інших спеціальних знаннях);

3) якщо особа, яка дає показання, висловила думку або висновок, що ґрунтується на таких спеціальних знаннях, а суд визнав їх недопустимими доказами в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 89 КПК України, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта» [1].

Одним із видів показань є показання з чужих слів, під якими розуміють висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненнях іншої особи (ст. 97 КПК України). За своєю суттю, як переконаний Шумило А. «показання з чужих слів є похідними доказами, а тому й доказування має спрямовуватися до першоджерела відомостей, що мають значення для кримінального провадження й мінімізації їх інтерпретаторів. Утім, суд у виняткових випадках має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. Під час прийняття цього рішення суд зобов'язаний враховувати значення пояснень і показань у випадку їх правдивості для з'ясування певної обставини та їх важливість для розуміння інших відомостей; інші докази щодо цих питань, які надавалися або можуть бути надані; обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; складність спростування пояснень або показань із чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; співвідношення показань із чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту. Урахування вказаних положень у сукупності надає можливість суду дійти обґрунтованого висновку щодо визнання показань із чужих слів допустимими» [3].

«Показання з чужих слів є досить суперечливим інститутом кримінального провадження, оскільки донедавна українському кримінальному процесуальному праву він був невідомий. Він прийшов до нас із кримінального процесуального права США, в якому розроблено цілу теорію допустимості показань із чужих слів як доказів. За кримінальним процесуальним законодавством США до таких показань належить будь-яка інформація, яка не стосується особистих знань свідка, а є отриманою від третіх осіб. Така заява свідка зазвичай тягне за собою заперечення захисника іншої сторони, і суд може заборонити присяжним брати цю заяву до уваги. Однак із загального правила недопустимості показань із чужих слів як доказів є винятки: це заява особи, що перебувала на межі смерті, спонтанні вислови - вислови, які особа робить у запалі, не маючи часу на їх обдумування, заяви, зроблені свідком поза залою суду й зафіксовані письмово чи іншим чином (такі заяви можуть бути представлені як докази за умови, що свідок у суді підтвердить їх достовірність); заяви третіх осіб, які можуть викрити їх у вчиненні протиправного діяння; документи, записи, свідоцтва тощо».

Висновки

Таким чином, використання як доказів у кримінальному провадженні показань із чужих слів є винятком із загальноприйнятого правила щодо особистого сприйняття фактів особою, яка дає показання, адже в такому випадку може відбуватися перекручування отриманої інформації, виникнення сумнівів щодо її правдивості та вплив суб'єктивного фактору, що зменшує її переконливість. Використання показань із чужих слів як доказів - не загальне правило, а виняток з нього.

Література

1. Кримінальний кодекс України: за станом на 06 листопада 2022 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). Офіц. вид. К.: Парлам. вид-во, 2001.270 с.

2. Шумило М. Є. Реабілітація в кримінальному процесі України: монографія. / Шумило М.Є. Х:, 2001. 320 с.

3. Король В. В., Садова Т. В. Показання як джерело доказів у кримінальному провадженні. / Король В. В., Садова Т. В. // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2013. № 3. С. 431

References

1. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [The Criminal Code of Ukraine]. (2022, November 06) Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. Vyd-vo [ in Ukrainian].

2. Shumylo M.E. (2001). Reabilitatsiia v kryminalnomuprotsesi Ukrainy [Rehabilitation in the criminal process of Ukraine]. Kharkiv [ in Ukrainian].

3. Korol, V. V., & Sadova, T. V. (2013). (Pokazannia yak dzherelo dokaziv u kryminalnomu provadzhenni) [Testimony as a source of evidence in criminal proceedings]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of the Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, 3, 431 [ in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru