Роль держави у формуванні та розвитку професійно-етичної складової діяльності працівників сфери охорони здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут публічної служби та управління Національного університету «Одеська політехніка»

Роль держави у формуванні та розвитку професійно-етичної складової діяльності працівників сфери охорони здоров'я

Колісніченко Наталя Миколаївна,

доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри соціально-гуманітарних наук

Попов Микола Петрович,

кандидат наук з державного управління, професор кафедри публічного управління та регіоналістики

Холод Марія Володимирівна,

старший викладач кафедри соціально - гуманітарних наук

м. Одеса

Анотація

етика медичний здоров'я професійний

Вчені, філософи, державні службовці та працівники медичної сфери підіймали питання етики, пов'язані зі здоров'ям і політикою охорони здоров'я з перших днів появи медицини. Вдосконалення професійно-етичної складової діяльності працівників медичної сфери є визначальною. Медичні працівники несуть юридичну та етичну відповідальність за захист прав пацієнтів, про яких вони піклуються. Метою даної статті є визначення ролі та значення держави у формуванні та розвитку етичної складової медичного працівника. В ній пояснюються загальні терміни, принципи та теорії, що стосуються етики та етики охорони здоров'я; досліджується широкий спектр сучасних етичних проблем охорони здоров'я; пропонується трирівнева класифікація етики охорони здоров'я: етика охорони здоров'я державної політики (макрорівень), етика прикладної охорони здоров'я (мезорівень), клінічна етика (мікрорівень). Також розглядаються основні міжнародно-правові документи, які є основою для регулювання етичних питань у сфері охорони здоров'я. У цій статті велика увага приділяється медичній етиці в державній політиці. Медична етика охорони здоров'я в державній політиці піднімає різноманітні етичні міркування щодо справедливості, збалансованості інтересів окремих осіб з інтересами широкої громадськості, боротьби з поганим станом здоров'я, факторами навколишнього середовища, поганим управлінням послугами, нерівністю та загальним зменшенням ресурсів.

Ключові слова: етика, політика охорони здоров'я, медична етика державної політики, прикладна етика охорони здоров'я, клінічна етика, регулювання етичних питань.

Abstract

Kolisnichenko Natalia Mykolayivna Doctor of Science in Public Administration, Full Professor, Head of the Social and Humanitarian Sciences Department, Educational and Scientific Institute of Public Service and Administration of the Odesa Polytechnic National University, Odesa

Popov Mykola Petrovych Candidate of Science in Public Administration, Professor of the Public Administration and Regionalism Department, Educational and Scientific Institute of Public Service and Administration of the Odesa Polytechnic National University, Odesa

Kholod Maria Volodymyrivna Senior Lecturer of the Social and Humanitarian Sciences Department, Educational and Scientific Institute of Public Service and Administration of the Odesa Polytechnic National University, Odesa

The state role in the formation and development of the professional and ethical component for healthcare professionals' activity

Scholars, philosophers, public servants and healthcare professionals have debated ethical questions related to health and healthcare policy since the earliest days of medicine. Improving of the vocational and ethical component of healthcare professionals' activity is determining. Healthcare professionals have a legal and ethical responsibility to protect the patients they care for. This paper aims to identify the role and importance of the State in formation and development of healthcare professional ethical component. It explains common terms, principles and theories surrounding ethic and healthcare ethic; explores the wide range of contemporary healthcare ethic challenges; propose a three-level healthcare ethic classification: healthcare ethics of public policy (macro-level), applied healthcare ethics (meso-level), clinical ethics (micro-level). It also reviews the core international legal documents that are the basis for the ethical issues regulation in the field of healthcare. This paper pays great attention to healthcare ethics of public policy. The healthcare ethic of public policy raise diverse ethical considerations of justice, balance the interests of individuals with the interests of the broader public, combat against poor health conditions, environmental factors, poor management of services, inequalities and decreased resources overall.

Keywords: ethic, healthcare policy, healthcare ethic of public policy, applied healthcare ethic, clinical ethic, ethical issues regulation.

Основна частина

Постановка проблеми. Працівник сфери охорони здоров'я поряд із вузькопрофесійними компетенціями, повинен також мати здатність розуміти і аналізувати світоглядні, соціально та особистісно-значущі філософські проблеми, усвідомлювати соціальну значущість своєї професії, мати високу мотивацією до виконання професійної діяльності; він повинен знати базові цінності світової культури та бути готовим спиратися на них у своєму особистісному та загальнокультурному розвитку, володіти здатністю враховувати наслідки управлінських рішень та дій з позиції соціальної відповідальності; вміти забезпечувати дотримання етичних норм взаємовідносин в закладі охорони здоров'я. Всі ці вимоги вказують на те, що сьогодні зростає потреба суспільства в актуалізації професійно-етичної складової діяльності представників сфери охорони здоров'я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Осмисленню морально - етичних основ професійної діяльності працівників сфери охорони здоров'я присвячені дослідження Гусєвої Г. [1], Занфірової Т. [2], Радиша Я., Убогова С. та ін. - законодавчі аспекти забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров'я; Аряєв Л., Запорожан В. [3], Турак Й. [4], Федорова К. [5] та інші - формування професійно-етичних якостей лікарів.

Метою статті є обґрунтування ролі та значення держави у формуванні та розвитку професійно-етичної складової діяльності працівника сфери охорони здоров'я.

Виклад основного матеріалу. Професія медичного працівника має низку особливостей, що відрізняють її від інших. По-перше, професія медика належить до типу «людина - людина». Предметом взаємодії цього типу професій є люди, соціальні системи, суспільство загалом, тому професія «медпрацівник» має яскраво виражену гуманістичну спрямованість. Таким чином, можна говорити про гуманістичну функцію професійної діяльності у сфері охорони здоров'я, яка має головну мету - забезпечення здоров'я нації, досягнення кожною людиною високого рівня та якості життя.

По-друге, медпрацівники, поряд з медичними навичками, володіють компетентностями, які ведуть до передбачення ситуацій не тільки в сфері охорони здоров'я, а й у соціальній, політичній та ін. Це визначає прогностичну функцію, яка реалізується через здатність передбачати наслідки медичних та організаційно-управлінських рішень, їх вплив на пацієнтів та інші зацікавлені сторони (стейкхолдерів), які можуть включати бізнес-партнерів, колег, споживачів, комерційні та громадські організації та суспільство в цілому.

По-третє, ще однією особливістю медпрофесії є її творчий характер, тому що медпрацівник завжди зайнятий пошуком оптимальних рішень у наданні медичних послуг. Творча функція реалізується через здатність вирішувати професійно-етичні завдання у процесі профдіяльності, вміння знаходити нестандартні підходи у вирішенні організаційно-управлінських завдань, здатність виявлення проблем у професійному полі. У сфері охорони здоров'я це полягає у постійному відслідковуванні новацій в галузі медицини та оволодінні новітніми техніками та матеріали в наданні медичних послуг.

По-четверте, знання у сфері збереження здоров'я - перш за все профілактики - необхідні не тільки медпрацівникам. Будь-яка людина здійснює ті чи інші дії зі збереження власного здоров'я, якщо не на професійному, то на побутовому рівні. І тут медпрацівник може зробити свій просвітницький внесок. Історія та сучасність показують, що багато провідних вчених галузі медицини сьогодні серйозно стурбовані питаннями медичної освіти українського суспільства - як приклад - дії населення в умовах COVID19 або надання першої допомоги у результаті поранень від вибухів у російсько-українській війні 2022 року, проблемами медичної етики, питаннями кризи глобальної системи охорони здоров'я - зокрема в умовах пандемії. Висока здоров'язберігаюча культура громадян, у свою чергу, є однією з головних умов стабільності та процвітання країни. Таким чином, можна говорити про інформаційно-просвітницьку функцію професійно-етичної культури медпрацівника, що реалізується у його здатності постійно оновлювати свої знання в галузі охорони здоров'я та адаптувати їх для широкого громадського кола з метою підвищення рівня медичної грамотності громадян нашої країни.

По-п'яте, можна говорити і про новаторську функцію. Прагматичною метою медичної діяльності є отримання прибутку та вигоди, ефективне господарювання закладів охорони здоров'я. Все це тягне ситуацію, (у ринковій економіці) коли ніхто не може зупинятися на досягнутих позиціях, з'являються інновації, нові інвестиції, збільшення та зрощування капіталів тощо, що ведуть до прогресу в галузі науки, техніки, медицини та ін. Новаторська функція реалізується через здатність медпрацівника використовувати знання, отримані в інших наукових галузях у своїй роботі, через уміння застосовувати досвід інших країн, а також позитивний досвід держави до інноваційної професійної діяльності.

Усі функції професійно-етичної культури працівника сфери охорони здоров'я взаємопов'язані та узгоджені.

Медична етика - це широкий термін, який охоплює намагання працівників сфери охорони здоров'я діяти чесно в публічному та приватному дискурсі.

Хоча ключові терміни в медичній етиці часто вживаються без наукового обґрунтування, корисно викласти їхнє загальне значення, починаючи з визначення поняття медичної етики.

Перш ніж досліджувати різні типи медичної етики, слід коротко розглянути, що уособлює в собі етика. Етика охоплює як вивчення, так і практику морального вибору та моральних цінностей, а також судження, що стоять за цим вибором. Такий широкий діапазон використання етики обумовлений тим фактом, що будь-який вибір включає цінності, у тому числі і моральні. Обговорення цих цінностей - цілей вибору цінностей - призводить до дискусії про потребу бути моральним і про те, що є бажаною метою: щастя, соціальне виживання чи, можливо, збереження індивідуальної свободи. Таке обговорення метапитань високого рівня формує «громадянське мислення» [7]. У медичній етиці ці питання включають більш конкретні проблеми, такі як цілі охорони здоров'я, критична саморефлексія щодо власних дій і розвиток самостійного прийняття рішень пацієнтами, лікарями та іншими суб'єктами в системі охорони здоров'я.

Розглянемо спочатку традиційні етичні теорії. Усі вони випливають із спроб пояснити й виправдати моральні рішення. Крім того, усі етичні теорії є широковизнаною точкою зору на об'єктивну реальність та її моральні пріоритети, фіксують відповідні принципи, аксіоми та правила, що в визначають вектор відповіді на запитання: навіщо бути моральним?

У структурі етики і, таким чином, у біоетиці є три основні теорії, які допомагають відповісти на це запитання.

1. Телеологія та утилітаризм. Телеологічні теорії підкреслюють наслідки дій як перший крок до аналізу моральної/аморальної поведінки. Телеологія походить від грецького, що означає мета (telos) і теорія (logos). Теорії стверджують, що коли моральний результат дій не є чітким і зрозумілим, необхідно вибрати таку дію або такі дії, які забезпечують найкращу передбачуваність у досягненні відповідного результату. Інша назвадіяльнісний утилітаризм. Альтернативним підходом є утилітаризм правил, при якому дія має відповідати правилу, що забезпечує максимальну передбачуваність належного результату. Стосовно медицини та надання медичних послуг, які зосереджені на публічних ефектах втручань, утилітаризм особливо привабливий. Це допомагає вирішувати конфлікти між особистими та громадськими обов'язками медфахівців. Проте телеологічну теорію часто критикували за те, що неможливо передбачити результат дій заздалегідь; таким чином, неможливо встановити стандарти моральної дії на основі самого вчинку.

2. Деонтологія - це назва другої теорії. Деонтологія, деонтологічна теорія підкреслює важливість обов'язків і повноважень. Deon - грецьке слово, що означає обов'язок. Ця теорія була висунута Е. Кантом, частково для того, щоб виправити сприйняте більшістю телеологічне мислення, яке орієнтувалося на зовнішні винагороди за моральні вчинки. Центральним елементом деонтологічної теорії є поняття особистості. Моральна людина не може брехати, тому що її особистість буде скомпрометована. Саме така зосередженість на особі спонукала Е. Канта висловити думку про те, що абсолютно й завжди неправильно розглядати людей «лише як засіб, а не як самоціль» [7, с. 47]. Військово-медична етика бере свій початок саме із цієї концепції обов'язку та повноважень. Зазначимо, що деонотологія сама по собі не може забезпечити розв'язання конфліктів між двома чи більше особами, які категорично не згодні одна з одною. Звичайно, ці особи можуть вести мирний діалог, але якщо виникає необхідність діяти згідно з етичними принципами, компроміс із цими принципами сам по собі нівелює етику, яка ґрунтується на обов'язку, і стає етикою користі. У випадку з правдою в медичній практиці, намагання вчинити правильно, з метою не засмучувати пацієнта, виправдовує відверту брехню та її можливість бути морально виправданою. Навпаки, деонтолог без винятку зобов'язаний говорити правду. Ніколи, ні за яких обставин не можна виправдовувати брехню пацієнту.

Через окреслену слабкість у вирішенні конфліктів деонтологічна теорія підтримує індивідуальні моральні дії, а утилітарна теорія підтримує етику соціальної та державної політики. Проте особистість і суспільство тісно пов'язані між собою. Головний спосіб розв'язати конфлікти між обов'язками, принципами, повноваженнями, аксіомами та правилами - це надавати аргументи щодо того, що не існує абсолютних моральних принципів (позиція теорії чеснот).

3. Теорія чеснот/доброчесності. Практика чеснот сягає раннього морального формування дитини батьками та громадою. Арістотель сформулював етичну теорію чеснот - теорію доброчесності - як галузь політики або дослідження чеснот суспільного життя. Замість ідей, чесноти ґрунтуються як на людській психології (потенційності, нахилах особистості та її емоціях), так і на людській діяльності (стосунки людей у форматі дружби та спільнот). Відтак, чесноти - це звички, сформовані особистістю у сім'ї, результат отриманої освіти, засвоєння професійних чи інших стандартів, що відповідають життєвому вибору людини та її ролі в суспільстві. Кожна соціальна група має різний прояв балансу чеснот в соціально складному поєднанні особистісного та суспільного. Наприклад у спорті гравця закликають «переживати біль», що є ознакою мужності, тоді як у повсякденному житті звичайному пацієнту з такою ж травмою радили б залишатися в ліжку. Чесноти, по суті, визначаються як позитивні оперативні звички, які підсилюють потенціал людської природи від її емоцій до інтелекту та волі у реалізації вчинків. Кожен, хто зростає у суспільстві, формується ним відповідним чином - виховується батьками та суспільством, на основі світських та релігійних цінностей, які визначають, якою людиною він/вона має бути. Дії рашистів під час повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року є останнім прикладом. У власному соціальному та політичному контексті дії військових Росії в Україні вважаються діями патріотів, борців за свободу; для решти світу вони вбивці та терористи. Морально іншою виступає Україна та її народ, в поведінці якого превалюють інші чесноти; тут мова та мистецтво наповнені історіями та картинами моральних чеснот, необхідних для гідного людського суспільства - мужності, любові, дружби, відповідальності, правдивості, вірності та мудрості. Суть цих історій та їхнє мистецьке вираження полягає в підкресленні відповідальності особистості за вибір добра в кожній ситуації. Пенс Г. стверджує: «Певні основні чесноти завжди необхідні для будь-якого морального суспільства… лікарям потрібні додаткові чесноти, такі як смирення (протилежність зарозумілості), співчуття та повага (чесність)» [9, с. 49-50]. Звичайно, характеристики медпрацівника мають вирішальне значення для медичної етики, оскільки медичний працівник є провідником тлумачення та застосування будь - якої теорії. Теорія чеснот - доброчесності - до недавнього часу була домінуючою теорією в традиційній медичній етиці. Спільним для теорії чеснот та деонтологічної теорії є наголос на моральності медпрацівника

Розглянувши теоретичне підґрунтя медичної етики, розкриємо особливості її галузей. Медична етика - це галузь дослідження моральних проблем, що виникають у сучасній медичній практиці. Існує щонайменше три окремі галузі медичної етики:

- медична етика державної політики (макрорівень);

- прикладна медична етика (мезорівень);

- клінічна етика (мікрорівень).

Кожна з них сприяє цілісному аналізу етичних питань.

Медична етика державної політики. Проблеми, які розглядаються в етиці державної політики, стосуються великих груп населення і включають право на охорону здоров'я для всіх громадян, різні уявлення про справедливість і ставлення до людей, а також встановлення державних обмежень на надання медичних послуг. Прикладом може бути те, що називається «віковим нормуванням», тобто пропозиція припиняти високотехнологічне лікування після досягнення людьми приблизно 80-річного віку.

Іншими проблемами державної політики є контроль за медичними дослідженнями, забезпечення доступності ліків від важких захворювань, таких як синдром набутого імунодефіциту (СНІД), забезпечення проведення досліджень захворювань, які вражають одну стать більше, ніж іншу, а також сприяння у таких професійних сферах як медицина, медсестринство, фармація та фізіотерапія для розробки та реалізації власних професійних кодексів поведінки. Хорошим прикладом медичної етики державної політики є аргументи щодо конкурентоспроможних бізнес-моделей надання медичних послуг, таких як організації з підтримки здоров'я (healthmaintenanceorganizations - HMOs), метою яких є захист інтересів пацієнтів (принцип благодійності); догляд за тими людьми, які не охоплені державною програмою тощо.

Прикладна медична етика є різними артикуляціями застосування етичної теорії до різноманітних складних моральних ситуацій, таких як етика абортів, евтаназії, надання пріоритету лікування молодих людей, а не старих, коли немає достатньої медичної допомоги та ліків, штучне запліднення (тобто зародження людського життя в пробірці), маніпулювання генами задля народження `кращої' людини, припинення життєзабезпечення наприкінці життя тощо.

Клінічна етика. Ця галузь фактично є частиною прийняття медичних рішень. У кожному конкретному випадку клінічна етика оцінює моральність рішень, які приймаються пацієнтами та їхніми сім'ями щодо надання допомоги. Тип проблем, які виникають у цій галузі медичної етики, включає: рішення припинити життєзабезпечувальне лікування близької людини; прийняття рішень для пацієнтів, які занадто молоді або занадто старі, щоб приймати їх самостійно; реагування на запити про активну, пряму евтаназію; лікування новонародженого з відхиленнями. Діапазон рішень, що приймаються - від народження до смерті людини.

Зазначені три гілки медичної етики не є чітко розділеними, вони переплітаються. Люди, хворі на СНІД, пов'язують своє життя з державною політикою щодо доступних ліків і недискримінації (державна політика медичної етики), вони вступають у комунікації щодо того, чи зобов'язані лікарі їх лікувати (прикладна медична етика), рішення щодо догляду за ними, включно з їхньою смертю, повинні прийматись разом із їхніми близькими та лікарями (клінічна етика).

Людина похилого віку переймається питанням зобов'язань суспільства піклуватися про людей похилого віку (державна політика медичної етики), аргументами щодо використання апаратів штучної вентиляції легенів при інсульті для літніх людей, які мають інші захворювання (прикладна медична етика), і приймати завчасні рішення щодо медичного догляду наприклад у будинку для літніх людей, таких питань як заповіт тощо (клінічна етика).

Загалом медична етика публічної політики має справу зі статистичними групами людей, прикладна медична етика - з цільовими проблемами, а клінічна етика - з конкретним пацієнтом.

Основні міжнародні правові документи, що є підґрунтям для регулювання питань з етики в галузі медицини включають: Міжнародний кодекс лікарської етики [11], Гельсінську декларацію [12], Загальну декларації про геном і права людини [10], Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини [6].

У контексті сфери публічного управління сфокусуємо нашу увагу на теорії медичної етики публічної політики. Медична етика публічної політики стосується широкого кола суспільних проблем, які останніми роками підживлювалися тими галузями медицини, науки та політики, що швидко розвиваються. Якщо основне завдання медицини - це втручання у розвиток хвороби, суспільствам доводиться здебільшого займатися питаннями захисту, тобто запобігання поширенню хвороби. З огляду на нові досягнення в різноманітних сферах, медична етика державної політики вимушена вирішувати низку складних питань: хто що отримує в епоху зростаючих наукових можливостей, але обмежених ресурсів; чи викликані ці обмеження доступністю самих процедур або оплатою цих процедур.

Медична етика державної політики стосується також таких аспектів як «треба» та «можна». Що має робити суспільство для своїх членів? Що воно реально може зробити?

Медична етика державної політики поділяється на такі піделементи або галузі:

- інституційна політика,

- нормативні акти,

- законодавство.

Інституційна політика. Це політика, розроблена закладами охорони здоров'я - ЗОЗ, щодо етичних питань. Гарним прикладом може бути дилема, пропонувати чи ні деякі репродуктивні послуги, такі як вагітність (клініка безпліддя) або переривання вагітності (клініка аборту). Організація, а сюди включаються медичні страхові компанії як заклади з охорони здоров'я, розглядає, якою може бути її місія та філософія щодо прийому пацієнтів з документом медстрахування на руках, або, можливо, зайняти більш активну позицію у запобіганні підлітковій вагітності чи поширенні захворювань, що передаються статевим шляхом. Таким чином, ці організації зважують, якою має бути їхня роль у цих суспільних проблемах з огляду на їхню ресурсну базу.

Нормативні акти. Регуляторні органи, які існують за кордоном - наприклад Служба охорони здоров'я та соціальних служб США (HealthandHumanServices - HHS), Управління з контролю за продуктами й ліками (theFoodandDrugAdministration - FDA) або національні служби охорони здоров'я, такі як Департамент у справах ветеранів (DepartmentofVeteransAffairs - VA), спрямовують свою увагу на етичні питання, встановлюючи рамки, у межах яких ці питання існують - кому вони адресовані. Вони публікують такі правила, як рекомендації щодо досліджень на тваринах і людях, етичні міркування щодо досліджень людських ембріонів і фетальної тканини, правила звітування про несприятливі ефекти в дослідженнях генетичної терапії або пропонують правила розподілу обмежених ресурсів, трансплантації. Таким чином, різноманітні регуляторні органи наводять порядок у хаосі, породженому швидким прогресом медицини.

Законодавство. Переважно законодавчі органи приймають закони, які включають біоетичні принципи. У минулому показовим прикладом було законодавство щодо лікування та звітності про хворих на СНІД, мінімальної кількості днів у лікарні для пологів та обов'язкового страхового покриття невідкладної допомоги.

Висновки. Медична етика державної політики забезпечує широкий спектр етичних положень, які суспільство має враховувати при розподілі та наданні медичної допомоги своїм громадянам. Багаторівневість медичної етики визначає необхідність регулювання взаємозв'язків на відповідних рівнях управління. Лише усвідомивши складність окреслених питань, можна краще зрозуміти, як почасти складні етичні рішення можна приймати справедливіше для пацієнта, сім'ї, закладу охорони здоров'я та суспільства в цілому.

Література

1. Гусєва Г., Убогов С. Законодавчі аспекти забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров'я. Інтегративна Антропологія. 2016. №1 (27). С. 17-21.

2. Занфірова Т. Етико-правові засади регулювання медичної діяльності в Україні (за матеріалами літературних джерел) [Електронний ресурс] / Т.А. Занфірова, Я.Ф. Радиш. - Режим доступу: http://medicallaw.org.ua/uploads/media/02_124_01.pdf.

3. Запорожан В.М. Біоетика та біобезпека: підручник / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв. - К.: Здоров'я, 2013. - 456 с.

4. Турак Й.А. Етичні та правові засади медичного втручання. - Ужгород, 2002. С. 144-153, 167-184.

5. Федорова К. Формування професійно-етичних якостей майбутніх лікарів у виховному просторі вищого медичного навчального закладу. Старобільськ, 2016. 22 с.

6. Convention for the Protection of Human Rights and Dignity of the Human Being with regard to the Application of Biology and Medicine. - Retrieved from: http://www.worldlii.org/int/other/treaties/COETSER/

7. Donovan LJ. Ethics: Our heritage. Georgetown Magazine. 1995; 27 (1). С. 37-42.

8. Kant I. Foundations of the Metaphysics of Morals. Beck LW, trans, Wolff RP, ed. Indianapolis, Ind: Bobbs-Merrill; 1969.

9. Pence GE. Ethical Options in Medicine. Oradell, NJ: Medical Economics Company, Book Division; 1980.

10. Universal Declaration on the Human Genome and Human Rights. - Retrieved from: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/universal-declaration-human - genome-and-human-rights

11. WMA International Code of Medical Ethics. - Retrieved from: https://www.wma.net/ policies-post/wma-international-code-of-medical-ethics/

12. WMA Declaration of Helsinki. - Retrieved from: https://www.wma.net/policies - post/wma-declaration-of-helsinki-ethical-principles-for-medical-research-involving-human-subjects/

References

1. HusievaH., UbohovS. Zakonodavchiaspektyzabezpechenniadotrymanniaetychnykhnormusferiokhoronyzdorovia. Intehratyvna Antropolohiia. [Legislative aspects of ensuring compliance with ethical norms in the field of health care. Integrative Anthropology] 2016. №1 (27). P. 17-21. [in Ukrainian].

2. Zanfirova T. Etyko-pravovi zasady rehuliuvannia medychnoi diialnosti v Ukraini (za materialamy literaturnykh dzherel) [Ethical and legal principles of regulation of medical activity in Ukraine (based on materials from literary sources)] T.A. Zanfirova, Ya. F. Radysh. - Retrieved from: http://medicallaw.org.ua/uploads/ media/02_124_01.pdf. [in Ukrainian].

3. Zaporozhan V.M. Bioetyka ta biobezpeka: pidruchnyk [Bioethics and biosafety: a textbook] V.M. Zaporozhan, M.L. Ariaiev. - K.: Zdorovia, 2013. - 456 p. [in Ukrainian].

4. Turak Y.A. Etychni ta pravovi zasady medychnoho vtruchannia. [thical and legal principles of medical intervention] - Uzhhorod, 2002. P. 144-153, 167-184. [in Ukrainian].

5. Fedorova K. Formuvannia profesiino-etychnykh yakostei maibutnikh likariv u vykhovnomu prostori vyshchoho medychnoho navchalnoho zakladu. [Formation of professional and ethical qualities of future doctors in the educational space of a higher medical educational institution] Starobilsk, 2016. 22 p. [in Ukrainian].

6. Convention for the Protection of Human Rights and Dignity of the Human Being with regard to the Application of Biology and Medicine. - Retrieved from: http://www.worldlii.org/int/other/treaties/COETSER/

7. Donovan LJ. Ethics: Our heritage. Georgetown Magazine. 1995; 27 (1). S. 37-42.

8. Kant I. Foundations of the Metaphysics of Morals. Beck LW, trans, Wolff RP, ed. Indianapolis, Ind: Bobbs-Merrill; 1969.

9. Pence GE. Ethical Options in Medicine. Oradell, NJ: Medical Economics Company, Book Division; 1980.

10. Universal Declaration on the Human Genome and Human Rights. - Retrieved from: https://www.ohchr.org/ en/instruments-mechanisms/instruments/universal-declaration-human-genome-and-human-rights

11. WMA International Code of Medical Ethics. - Retrieved from: https://www.wma.net/policies - post/wma-international-code-of-medical-ethics/

12. WMA Declaration of Helsinki. - Retrieved from: https://www.wma.net/policies-post/wma - declaration-of-helsinki-ethical-principles-for-medical-research-involving-human-subjects/

Размещено на Allbest.ru