Організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів

Петрина Володимир Нестерович кандидат юридичних наук, доцент кафедри економічної безпеки та фінансових розслідувань, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

Українське господарське право до цього часу в значній частині ґрунтується на концепціях радянського права, що були винайдені для адміністративно-командної системи економіки. У цьому зв'язку українські підприємці досить часто розуміють зміст правовідносин, що виникають на підставі укладених зовнішньоекономічних контрактів, у інший спосіб, ніж їх іноземні контрагенти. Різне розуміння договірних положень сторонами договору майже невідворотно веде до виникнення зовнішньоекономічних спорів. За таких обставин важливо знати які у світі існують організаційно- правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів.

У цій статті розглянуті існуючі організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів та основні ознаки, за якими можна провести класифікацію цих способів. Виділяються дві великі групи таких способів:

1) організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що не передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані та

2) організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані.

Перша із вищезазначених груп організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів включає в себе такі способи, як: 1) дружні переговори та 2) медіація. Друга із вищезазначених груп організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів включає в себе такі способи, як: 1) судочинство та 2) міжнародний комерційних арбітраж. В статті визначені поняття та ознаки кожного із вищезгаданих організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів.

Ключові слова: зовнішньоекономічний спір, дружні переговори, медіація, судочинство, міжнародний комерційний арбітраж.

Petryna Volodymyr Nesterovych Candidate of Legal Sciences (Ph.D.) Associate Professor of the Economic Security and Financial Investigation Department, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

ORGANIZATIONAL AND LEGAL METHODS OF INTERNATIONAL COMMERCIAL DISPUTES RESOLUTION

Ukrainian economic law is still partially based on soviet administrative and command economy concepts. In this regard Ukrainian businessmen and lawyers quite often understand the provisions of the international commercial agreements they enter into differently than their foreign counterparts. Such misunderstanding of the agreement provisions by the parties to such agreements inevitably leads to international commercial disputes. So, in such circumstances it is very important to understand what organizational and legal methods of international commercial disputes resolution exist there in the world.

In this article there are considered available organizational and legal methods of international commercial disputes resolution and the basic features that form the basis for classification of the methods are specified herein. The article provides that all organizational and legal methods of international commercial disputes resolution may be divided into two major groups: 1) organizational and legal methods of international commercial disputes resolution that do not lead to enforceable decisions adopted as the result of international commercial disputes resolution, and 2) organizational and legal methods of international commercial disputes resolution that lead to enforceable decisions adopted as the result of international commercial disputes resolution.

First group of the methods include such organizational and legal methods of international commercial disputes resolution as 1) amicable negotiation, and 2) mediation. The second group of the methods include such organizational and legal methods of international commercial disputes resolution as 1) litigation, and 2) international commercial arbitration. Each of the said methods is defined in the article and the features of each method are specified herein.

Keywords: international commercial dispute, amicable negotiation, mediation, litigation, international commercial arbitration.

Постановка проблеми. З огляду на значні відмінності між положеннями українського господарського права та положеннями міжнародного комерційного права та комерційного права інших країн, між українськими та іноземними суб'єктами господарювання досить часто виникають розбіжності у розумінні змісту зовнішньоекономічних правовідносин, що склалися між ними, і, таким чином, виникають зовнішньоекономічні спори. У цьому зв'язку дослідження способів вирішення зовнішньоекономічних спорів набуває неабиякої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Правові питання зовнішньоекономічної діяльності і, зокрема, вирішення зовнішньоекономічних спорів розглядалися в працях таких українських правознавців, як О. Вінник, К. Вітман, А. Довгерт, О. Зайчук, В. Кисіль, В. Комаров, В. Луць, В. Опришко, С. Осика, О. Перееверзнєв, І. Побірченко, В. Поєдинок, М. Приходько, І. Проценко, Ю. Рилач, А. Цірат, Ю. Шемшученко, В. Щербина та багатьох інших. Проте, в цих працях дані питання розглядалися, головним чином, виходячи із положень виключно українського права, яке не часто застосовується при вирішенні зовнішньоекономічних спорів. Також в цих працях не проводилась ґрунтовна класифікація організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів.

Мета статті - проведення класифікації та аналізу способів вирішення зовнішньоекономічних спорів, які застосовуються у світовій практиці вирішення спорів та які ґрунтуються на положеннях міжнародного права та права економічно розвинутих країн.

Виклад основного матеріалу. Спосіб - це "певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось" [1, С. 578]. Таким чином, на нашу думку, під організаційно-правовим способом вирішення зовнішньоекономічних спорів можна розуміти певну сукупність передбачених правом послідовних організаційних дій, направлених на вирішення зовнішньоекономічних спорів.

Під зовнішньоекономічними спорами в цій статті маються на увазі спори, що виникають із зовнішньоекономічних правовідносин між суб'єктами цих правовідносин. Під зовнішньоекономічними правовідносинами в цій статті мається на увазі "сукупність суспільних відносин, які складаються між українськими та іноземними суб'єктами господарювання з приводу таких соціальних благ, як матеріальні блага, послуги та результати інтелектуальної діяльності, що переміщуються на територію України або за її межі, та які регулюються договорами між учасниками таких відносин, міжнародними торговельними звичаями, правом відповідної країни та нормами відповідних міжнародних договорів" [2, С. 178]. Згідно зі ст. 378 Господарського кодексу України (надалі - ГКУ), суб'єктами зовнішньоекономічних правовідносин і, відповідно, учасниками (сторонами) зовнішньоекономічних спорів є, з одного боку, українські суб'єкти господарювання, зазначені в п.п. 1, 2 ч. другої ст. 55 ГКУ, та державні замовники у сфері оборони, а з другого боку, іноземні суб'єкти господарювання. організаційний правовий зовнішньоекономічний

Усі існуючі в сучасній світовій юридичній практиці організаційно- правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів можна поділити на дві основні групи: 1) організаційно-правові способи вирішення

зовнішньоекономічних спорів, що не передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані, та 2) організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані.

Організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що не передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані

До цієї групи можна віднести наступні організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів: 1) дружні переговори та 2) медіацію. Будь-який із цих двох способів може застосовуватись для вирішення спору за умови, що кожна із сторін впевнена у добровільному виконанні прийнятого рішення з врегулювання спору протилежною стороною.

Дружні переговори (англ. amicable negotiation або renegotiation) - це такий організаційно-правовий спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів, який характеризується наступними ознаками: 1) вирішення спору здійснюється самими сторонами спору шляхом переговорів; 2) відсутністю формального рішення у вигляді окремого документу, яке б приймалося за результатами вирішення спору та підлягало обов'язковому виконанню; 3) відсутністю формальних правил, які б регулювали процедуру вирішення спорів; 4) не залученням сторонами спору до ведення переговорів між собою третіх осіб - посередників; 5) не залученням сторонами спору до організації (адміністрування) процесу вирішення спору будь-якої установи.

При дружніх переговорах сторони зовнішньоекономічного спору проводять переговори з метою знаходження такого рішення у спорі, яке б задовольнило усі сторони даного спору. В дружніх переговорах приймають участь безпосередньо самі сторони, якщо вони є фізичними особами- підприємцями (англ. sole proprietorship), або представники сторін

(представники за законом або за договором/довіреністю тощо). Такими представниками можуть бути керівники юридичних осіб, агенти, правники тощо. Від імені партнерства (англ. partnership) в переговорах приймає участь безпосередньо один із партнерів (англ. partner) або найнята ним в якості представника особа (зазвичай правник).

Прийняте сторонами зовнішньоекономічного спору за результатами дружніх переговорів рішення з врегулювання відповідного спору зазвичай оформлюється внесенням змін до зовнішньоекономічного контракту, з приводу якого виник спір, або укладенням нового зовнішньоекономічного контракту, який віддзеркалює досягнуті сторонами домовленості із врегулювання спору. Проте, можлива ситуація, коли результати дружніх переговорів не віддзеркалюються в жодних письмових документах, а сторони просто приходять до взаємного порозуміння щодо певного спірного питання і продовжують надалі виконувати свої обов'язки, керуючись укладеним між ними раніше зовнішньоекономічним контрактом та узгодженим в результаті дружніх переговорів обопільним розумінням положень цього контракту. Рішення з врегулювання зовнішньоекономічного спору, яке сторони можуть прийняти в результаті дружніх переговорів, не підлягає примусовому виконанню. Тобто, якщо в результаті дружніх переговорів сторони прийняли певне рішення із врегулювання зовнішньоекономічного спору, але одна із сторін спору не виконує таке рішення, то іншій стороні не залишиться нічого іншого, як звернутися до такого організаційно-правового способу вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачає прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані.

Нормами права не визначено порядок (процедуру) проведення дружніх переговорів. З огляду на це дружні переговори проводяться у тому порядку, який є зручним для сторін спору і який сторони можуть погоджувати усно в процесі ведення переговорів. Так, наприклад, дружні переговори можуть проводитись заочно (дистанційно) шляхом проведення телефонних переговорів, відеоконференцій, електронного листування тощо, або на очній зустрічі в офісі будь-якої із сторін, готелі, ресторані або деінде, про що сторони можуть кожного разу домовлятися окремо. Крім сторін до проведення та/або організації проведення переговорів не залучаються будь-які треті особи.

Медіація (англ. mediation) згідно з міжнародним правом - "це процес, незалежно від того, як він називається чи на яких підставах він здійснюється, в якому сторони намагаються досягти дружнього врегулювання спору між ними за допомогою третьої особи чи осіб (медіатора), не наділеного повноваженнями приймати обов'язкового для сторін спору рішення" [3]. Цей організаційно-правовий спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів характеризується наступними ознаками: 1) вирішення спору здійснюється самими сторонами спору шляхом переговорів; 2) відсутністю формального рішення у вигляді окремого документу, яке б приймалося за результатами вирішення спору та підлягало обов'язковому виконанню; 3) наявністю формальних правил, які регулюють процедуру вирішення спору; 4) залученням сторонами спору до ведення переговорів між собою третьої особи - посередника (медіатора); 5) можливістю звернення сторонами спору за послугами з організації (адміністрування) медіації до відповідної установи.

Для того, щоб спір вирішувався шляхом медіації, сторони спору повинні укласти медіаційну угоду. Медіаційною угодою називається письмова угода учасників правовідносин про врегулювання усіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними, шляхом медіації. Медіаційна угода може укладатися у формі медіаційного застереження, включеного до зовнішньоекономічного контракту, або у формі окремої угоди.

Медіація схожа на дружні переговори, бо в основі обох цих способів лежать переговори між сторонами спору. Проте, медіація має певні специфічні риси, які відрізняють її від дружніх переговорів. До таких рис відноситься наступне:

1) залучення до переговорів між сторонами посередника - медіатора (англ. mediator) Дослівно англійське слово mediator перекладається українською мовою як "посередник".. Медіатором, як правило, обирається незалежний професіонал, який є досвідченим переговорником і має належні знання щодо предмету спору. Медіатор залучається на платній основі для того, щоб, керуючись своїм досвідом і своїми спеціальними знаннями, допомогти сторонам знайти правомірне і взаємовигідне для сторін рішення у відповідному спорі. Медіатор роз'яснює сторонам певні положення права та торговельних/ділових звичаїв, що мають бути враховані при врегулюванні спору, та надає сторонам рекомендації щодо того, яким чином можна врегулювати спір. В певних економічно розвинутих країнах існують національні реєстри медіаторів. Так, наприклад, в американському Національному реєстрі арбітрів та медіаторів значиться понад 17000 арбітрів і медіаторів і будь-який медіатор із цього реєстру за його згодою може бути обраний сторонами спору і залучений до вирішення певного спору;

2) порядок вирішення спору шляхом медіації зазвичай визначається формальними правилами, у вигляді окремого документу, які називаються правилами з медіації (англ. mediation rules). Існують різноманітні правила з медіації і визначення конкретних правил з медіації, за якими буде вирішуватись конкретний спір, робиться сторонами спору шляхом включення відповідного положення до медіаційної угоди. При цьому сторони спору фактично можуть обрати один із трьох варіантів: 1) самим розробити і включити до медіаційної угоди відповідні правила з медіації; 2) обрати правила з медіації певної арбітражної установи, наприклад, Правила з медіації Лондонського суду міжнародного арбітражу (англ. LCIA Mediation Rules) [4]; 3) обрати Правила з Медіації ЮНСІТРАЛ (англ. UNCITRAL Mediation Rules) [5]. Якщо спір вирішується на підставі правил з медіації, розроблених самими сторонами спору, то тоді сторони мають самі вирішувати усі організаційні питання, пов'язанні з проведенням медіації. Якщо спір вирішується на підставі правил з медіації певної арбітражної установи, то тоді організацією (адмініструванням) медіації буде займатися та арбітражна установа, чиї правила з медіації застосовуються. Якщо сторони спору вирішили, що медіація має здійснюватися згідно з Правилами з медіації ЮНСІТРАЛ, то вони мають визначитись чи вони самі будуть займатися організацією (адмініструванням) медіації, чи вони звернуться за послугами з організації (адміністрування) медіації до відповідної арбітражної установи (детальніше мова про арбітражні установи буде йти далі). Якщо сторони спору хочуть, щоб відповідна арбітражна установа надавала їм послуги з організації (адміністрування) медіації, то вони повинні зазначити в медіаційній угоді, що спір буде вирішуватись шляхом медіації під егідою (англ. under the auspices of) тієї арбітражної установи, яку вони обрали. Якщо ж сторони вирішити, що вони самі будуть займатися організацією (адмініструванням) медіації, то достатньо буде просто не згадувати в медіаційній угоді будь-якої арбітражної установи. Користування Правилами з медіації ЮНСІТРАЛ є безоплатним та не потребує дозволу ЮНСІТРАЛ;

3) сторони можуть звернутися за платними послугами з організації (адміністрування) медіації до певної арбітражної установи. Для того, щоб така можливість могла бути реалізована, в медіаційну угоду необхідно включити відповідне положення. Це може бути зроблено за вибором сторін у один із таких способів: 1) зазначенням в медіаційній угоді, що спір буде вирішуватись шляхом медіації згідно з правилами з медіації певної арбітражної установи; 2) зазначенням в медіаційній угоді, що спір буде вирішуватись шляхом медіації під егідою (англ. under the auspices of) певної арбітражної установи.

Зазвичай сторони спору обирають для вирішення спору між ними не дружні переговори, а медіацію у двох випадках: 1) коли для вирішення спору потрібні спеціальні знання, носієм яких є медіато р; 2) коли між сторонами склалися напружені відносини і вони віддають перевагу спілкуванню через посередника (медіатора).

Норми, направлені на регулювання порядку вирішення зовнішньоекономічних спорів шляхом медіації, містяться в низці правових актів, зокрема, в Модельному законі ЮНСІТРАЛ про міжнародну комерційну медіацію та міжнародні угоди за результатами медіації (англ. UNCITRAL Model Law on International Commercial Mediation and International Settlement Agreements Resulting from Mediation) [6]; Законі України "Про медіацію", що був прийнятий на основі вищезазначеного модельного закону; Директиві № 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради про деякі аспекти медіації в цивільних та комерційних справах від 21 травня 2008 року (англ. Directive 2008/52/EC of the European Parliament and of the Council of 21 May 2008 on certain aspects of mediation in civil and commercial matters) [7], Конвенції ООН про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації (англ. United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation), підписаній Україною 7 серпня 2019 р., але поки що Україною не ратифікованій.

Організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані

До організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані, відносяться: 1) судочинство та 2) міжнародний комерційний арбітраж.

Судочинство (англ. litigation) - це такий організаційно-правовий спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів, який характеризується наступними ознаками: 1) вирішення спору здійснюється судами, тобто органами державної судової влади відповідної країни; 2) вирішення спору оформлюється окремим документом - судовим рішенням, яке підлягає обов'язковому виконанню; 3) порядок вирішення спору визначається процесуальним законодавством тієї країни, суди якої вирішують відповідний зовнішньоекономічний спір.

Не існує будь-якого міждержавного чи наддержавного суду для вирішення зовнішньоекономічних спорів. На загал, зовнішньоекономічний спір може бути вирішений судом будь-якої країни, законодавство якої відносить такий спір до юрисдикції цього суду. За загальним правилом сторони спору можуть в своїй пророгаційній угоді самі визначити суд якої країни буде вирішувати їх спір. Законодавство значної кількості країн визнає пророгаційні угоди і досить часто не вимагає, щоб одна із сторін спору або/та спірне майно знаходились на території відповідної країни.

Порядок вирішення зовнішньоекономічних спорів шляхом судочинства визначається процесуальним законодавством тієї країни, суд якої вирішує спір. В Україні зовнішньоекономічні спори вирішуються господарськими судами згідно із нормами Господарського процесуального кодексу України. Міжнародне право встановлює тільки деякі правила, пов'язані із порядком вирішення національними судами зовнішньоекономічних спорів шляхом судочинства.

Судові рішення, як відомо, підлягають обов'язковому виконанню. Проте, коли мова йде про виконання судового рішення, прийнятого судом однієї країни, в іншій країні, то таке виконання залежить від двох обставин: 1) наявності чинного міжнародного договору між відповідними країнами про взаємне визнання і виконання судових рішень; 2) наявності окремої домовленості між відповідними державними органами двох країн про те, що в порядку ad hoc за принципом взаємності рішення державного суду одної країни буде визнано і виконано та території другої країни в обмін на те, що рішення державного суду цієї другої країни буде визнано і виконано на території цієї першої країни.

Наразі у України є договори про взаємне визнання і виконання судових рішень з обмеженою кількістю держав В основному це країни колишнього СРСР та, так званого, "соціалістичного табору", що обмежує можливості виконання судових рішень українських судів за кордоном і, відповідно, виконання судових рішень іноземних судів в Україні. Ця обставина, власне, відноситься до недоліків такого організаційно-правового способу вирішення зовнішньоекономічних спорів, як судочинство.

2 липня 2019 року була прийнята Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах (англ. Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Judgments in Civil or Commercial Matters). Україна підписала дану конвенцію, але поки що не ратифікувала її і, таким чином, вона поки що в Україні не застосовується.

Міжнародний комерційний арбітраж (англ. international commercial arbitration) згідно з міжнародним правом - це "спосіб вирішення спорів, що виникають із міжнародних комерційних відносин" [8]. Цей організаційно- правовий спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів характеризується наступними ознаками: 1) вирішення зовнішньоекономічного спору здійснюється арбітражним трибуналом (англ. arbitral tribunal), що складається із арбітрів, обраних до арбітражного трибуналу згідно із арбітражною угодою чи відповідними арбітражними правилами; 2) вирішення спору оформлюється окремим документом - арбітражним рішенням (англ. arbitral award), що приймається арбітражним трибуналом та підлягає обов'язковому виконанню; 3) порядок вирішення спору визначається формальними правилами, у вигляді окремого документу, які називаються арбітражними правилами/ регламентом (англ. arbitration rules); 4) можливістю звернення сторонами спору за послугами з організації (адміністрування) арбітражу до відповідної арбітражної установи (англ. arbitration institution).

"Арбітраж, як спосіб вирішення комерційних спорів, має численні переваги перед таким способом вирішення комерційних спорів, як судочинство. До таких переваг відноситься: 1) вибір сторонами осіб, що будуть вирішувати спір; 2) контроль сторін спору за процедурою вирішення спору; 3) менші витрати, що несуть сторони у зв'язку із вирішенням спору; 4) менша тривалість строку, на протязі якого вирішується спір; 5) більша свобода дій сторін в організації комерційного арбітражу, та дій арбітрів при вирішенні справи шляхом комерційного арбітражу; 6) конфіденційність процедури вирішення спору; 7) статус арбітражного рішення" [9, C. 624].

Для того, щоб спір вирішувався шляхом міжнародного комерційного арбітражу, сторони спору повинні укласти арбітражну угоду (англ. arbitration agreement). Арбітражною угодою називається письмова угода учасників правовідносин про спосіб врегулювання всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними, шляхом арбітражу. Арбітражна угода може укладатися у формі арбітражного застереження, включеного до зовнішньоекономічного контракту, або у формі окремої угоди.

"Арбітраж, зазвичай, здійснюється одним або трьома арбітрами, які в будь-якому випадку іменуються арбітражним "трибуналом" [10]. За міжнародним правом та правом економічно розвинутих країн тільки арбітражні трибунали (англ. arbitral tribunals) можуть вирішувати спори шляхом міжнародного комерційного арбітражу [6]. Ніхто інший, в тому числі арбітражні установи (англ. arbitration institutions), навіть якщо вони називаються арбітражними судами (англ. courts of arbitration), не можуть вирішувати спори шляхом міжнародного комерційного арбітражу [11].

Арбітражні трибунали завжди створюються тимчасово і виключно для вирішення певної конкретної справи. Не існує ніяких постійно діючих арбітражних трибуналів. Арбітражні трибунали формуються згідно із арбітражною угодою, укладеною між сторонами спору, або згідно із відповідними арбітражними правилами. Кількість арбітрів, що входять до арбітражного трибуналу, має бути непарною (зазвичай 1 чи 3). Арбітри - це зазвичай самозайняті особи, які нікому не підпорядковуються (так само, як, наприклад, адвокати в Україні) і здійснюють професійну діяльність у сфері вирішення комерційних спорів шляхом арбітражу. В певних економічно розвинутих країнах існують національні реєстри арбітрів, які ведуться фактично за таким самим принципом, як і український Єдиний реєстр адвокатів України. Так, наприклад, в американському Національному реєстрі арбітрів та медіаторів значиться понад 17000 арбітрів і медіаторів [12] і будь-який арбітр із цього (чи іншого) реєстру за його згодою може бути обраний певною стороною спору до арбітражного трибуналу для вирішення певного спору.

За результатами вирішення зовнішньоекономічного спору шляхом міжнародного комерційного арбітражу арбітражне рішення приймається виключно арбітражним трибуналом [6]. Арбітражні рішення можуть бути примусово виконані в будь-якій країні, що є стороною Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (англ. Convention on the Rйcognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards).

Порядок вирішення спору шляхом міжнародного комерційного арбітражу визначається формальними правилами, які існують у вигляді окремого документу, що називається арбітражними правилами/регламентом (англ. arbitration rules). Існують різноманітні арбітражні правила і визначення конкретних арбітражних правил, за якими буде вирішуватись конкретний спір, робиться сторонами спору шляхом включення відповідного положення до арбітражної угоди. При цьому сторони спору фактично можуть обрати один із трьох варіантів: 1) самим розробити і включити до арбітражної угоди відповідні арбітражні правила; 2) обрати арбітражні правила певної арбітражної установи; 3) обрати Арбітражні правила ЮНСІТРАЛ (англ. UNCITRAL Arbitration Rules).

Якщо спір вирішується на підставі арбітражних правил, розроблених самими сторонами спору, то такий арбітраж зазвичай називається арбітражем ad hoc (англ. ad hoc arbitration). При такому арбітражі сторони мають самі вирішувати усі організаційні питання, пов'язанні з проведенням арбітражу.

Якщо спір вирішується на підставі арбітражних правил певної арбітражної установи, наприклад, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Міжнародній торговельній палаті, то такий арбітраж зазвичай називається інституційним арбітражем. При такому арбітражі організацією (адмініструванням) арбітражу буде займатися та арбітражна установа, чиї арбітражні правила застосовуються.

Якщо сторони спору вирішили, що арбітраж має здійснюватися згідно з Арбітражними правилами ЮНСІТРАЛ, то вони повинні визначитись з тим, чи вони самі будуть займатися організацією (адмініструванням) арбітражу, чи вони будуть звертатися за послугами з організації (адміністрування) арбітражу до відповідної арбітражної установи. Якщо сторони спору хочуть, щоб відповідна арбітражна установа надавала їм послуги з організації (адміністрування) арбітражу, то вони повинні зазначити в своїй арбітражній угоді, що спір буде вирішуватись шляхом арбітражу під егідою (англ. under the auspices of) тієї арбітражної установи, яку вони обрали. Якщо ж сторони вирішити, що вони самі будуть займатися організацією (адмініструванням) арбітражу, то достатньо буде просто не згадувати в арбітражній угоді будь-якої арбітражної установи. Користування Арбітражними правилами ЮНСІТРАЛ є безоплатним та не потребує дозволу ЮНСІТРАЛ

При міжнародному комерційному арбітражі сторони мають можливість звернутися за послугами з організації (адміністрування) арбітражу до відповідної арбітражної установи. Як уже зазначалося вище, арбітражні установи спори не вирішують і арбітражних рішень не приймають, вони тільки надають платні послуги з організації (адміністрування) арбітражу. Таких установ у світі є понад 1200 [12] і сторони можуть обрати для надання їм послуг з організації (адміністрування) арбітражу будь-яку із них. Кожна арбітражна установа розробляє свої власні арбітражні правила і такі правила передбачають надання відповідною арбітражною установою платних послуг з організації (адміністрування) арбітражу. Користуватися сторонам спору такими правилами можна тільки за умов оплати зазначених послуг відповідній установі. До найбільш відомих в Україні іноземних арбітражних установ можна віднести: Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торговельної палати (англ. ICC International Court of Arbitration), що знаходиться в м. Париж, Франція; Лондонський суд міжнародного арбітражу (англ. London Court of International Arbitration), що знаходиться в м. Лондон, Велика Британія; Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати (англ. Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce), що знаходиться в м. Стокгольм, Швеція; Міжнародний арбітражний суд Федеральної палати економіки Австрії у Відні (англ. Vienna International Arbitral Centre of the Austrian Federal Economic Chamber), що знаходиться в м. Відень, Австрія.

Вибір арбітражної установи, яка буде надавати послуги з організації (адміністрування) арбітражу, має фіксуватися в арбітражній угоді в один із таких способів (на вибір сторін спору): 1) зазначенням, що спір буде вирішуватись шляхом арбітражу згідно з арбітражними правилами певної арбітражної установи; 2) зазначенням, що спір буде вирішуватись шляхом арбітражу під егідою (англ. under the auspices of) певної арбітражної установи.

До основних міжнародно-правових актів, направлених на регулювання міжнародного комерційного арбітражу, відносяться: Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (англ. The 1958 New York Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards); Європейська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж (англ. European Convention on International Commercial Arbitration); Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 40/72 від 11.12.1985 р. та № 61/33 від 04.12.2006 р.; Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (англ. UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration).

На підставі Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 40/72 від 11.12.1985 р. та Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж Україна, як і інші країни-члени ООН, прийняла Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", проте, цей закон певним чином викривив положення згаданого Типового закону та інших відповідних актів міжнародного права.

Висновки

Організаційно-правовим способом вирішення зовнішньоекономічних спорів є сукупність передбачених правом послідовних організаційних дій, направлених на вирішення зовнішньоекономічних спорів.

Існуючі в сучасній світовій юридичній практиці організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів можна поділити на дві основні групи: 1) організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що не передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані, та 2) організаційно-правові способи вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані.

До організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів, що не передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані, відносяться: 1) дружні переговори та 2) медіація.

До організаційно-правових способів вирішення зовнішньоекономічних спорів, що передбачають прийняття рішень, які можуть бути примусово виконані, відносяться: 1) судочинство та 2) міжнародний комерційний арбітраж.

Література

1. Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://sum.in.ua/s/sposib.

2. Петрина В.Н. Зовнішньоекономічна діяльність як предмет правового регулювання / В.Н. Петрина // Часопис Київського університету права. - 2014.- № 1. - С. 174 - 179.

3. United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uncitral.un.org/en/texts/mediation/conventions/international_settlement_agreements.

4. LCIA Mediation Rules. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/lcia_mediation_rules_2020.aspx

5. UNCITRAL Mediation Rules. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media- documents/uncitral/en/uncitral_mediation_rules_advance_copy.pdf.

6. UNCITRAL Model Law on International Commercial Mediation and International Settlement Agreements Resulting from Mediation. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uncitral.un.org/sites/ uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/22-01363_mediation_guide_e_ebook.pdf.

7. Directive 2008/52/EC of the European Parliament and of the Council of 21 May 2008 on certain aspects of mediation in civil and commercial matters. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1539262656162&uri=CELEX:32008L0052.

8. The UN General Assembly Resolution 40|72 (11 December 1985). [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/19-09955_e_ebook.pdf.

9. Петрина В.Н. До питання про арбітраж та його види / В.Н. Петрина // Наукові інновації та передові технології. - 2022. - № 6(8). - С. 620 - 632.

10. Latham & Watkins. Guide to International Arbitration. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.lw.com/thoughtleadership/guide-to-international-arbitration-2017.

11. ICC Arbitration Rules/ [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://iccwbo.org/dispute-resolution-services/arbitration/rules-of-arbitration/#article_1

12. Who Are the Arbitrators? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://arbitration.uslegal.com/arbitration/who-are-the-arbitrators/.

13. References:

14. Slovnyk Ukrayinskoyi movy: v 11 tomah/ - tom 9 (1978) [Dictionary of Ukrainian language]. Retrieved from http://sum.in.ua/s/sposib [in Ukrainian].

15. Petryna V.N. (2014) Zovnishnioeconomichna diyalnist yak predmet pravovoho reguliuvania [Foreign economic activities as the subject matter of legal regulation]. Chasopys Kyivskoho universytety prava - Law Review of Kyiv University of Law, 1, 174 - 179 [in Ukrainian].

16. United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation. Retrieved from https://uncitral.un.org/en/texts/mediation/conventions/international_ settlement_agreements.

17. LCIA Mediation Rules. Retrieved from https://www.lcia.org/Dispute_Resolution_ Services/lci a_medi ati on_rul e s_2020.aspx

18. UNCITRAL Mediation Rules. Retrieved from https://uncitral.un.org/sites/ uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/uncitral_mediation_rules_advance_copy.pdf.

19. UNCITRAL Model Law on International Commercial Mediation and International Settlement Agreements Resulting from Mediation. Retrieved from https://uncitral.un.org/ sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/22-01363_mediation_guide_e_ebook.pdf.

20. Directive 2008/52/EC of the European Parliament and of the Council of 21 May 2008 on certain aspects of mediation in civil and commercial matters. Retrieved from https://eur- lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1539262656162&uri=CELEX:32008L0052.

21. The UN General Assembly Resolution 40|72 (11 December 1985). Retrieved from https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/19-09955_e_ebook.pdf.

22. Petryna V.N. (2022) Do pytania pro arbitrage ta yogo vydy [On the issue of arbitration and its types]. Naukuvy innovacii ta peredovy tehnolgiyi - Scientific innovations and advanced technologies, 6(8), 620 - 632 [in Ukrainian].

23. Latham & Watkins. Guide to International Arbitration. Retrieved from https://www.lw.com/thoughtleadership/guide-to-international-arbitration-2017.

24. ICC Arbitration Rules/ Retrieved from https://iccwbo.org/dispute-resolution- services/arbitration/rules-of-arbitration/#article_1/

25. Who Are the Arbitrators? Retrieved from http://arbitration.uslegal.com/arbitration/who- are-the-arbitrators/.

Размещено на Allbest.ru