Кіберпростір як основний об'єкт публічного управління у сфері забезпечення кібербезпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут публічної служби та управління Національного університету «Одеська політехніка»

КІБЕРПРОСТІР ЯК ОСНОВНИЙ ОБ'ЄКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ

Стець Володимир Васильович

аспірант кафедри державознавства,

права та європейської інтеграції

Анотація

кіберпростір віртуальний реальність безпека

В статті комплексно розглянуто кіберпростір як основний об'єкт публічного управління в сфері кібербезпеки. Проаналізовані деякі підходи до визначення понять «віртуальна реальність» і «віртуальний простір». Зроблено висновок, що кіберпростір слід розглядати як об'єднання двох просторів - фізичного, в якому розміщені об'єкти інформаційної інфраструктури, та комп'ютерного віртуального простору, де розміщені об'єкти комп'ютерної віртуальної реальності (образи згенерованої комп'ютером симуляції реального світу). Проаналізовано цілепокладання управлінських впливів на кіберпростір з метою забезпечення його безпеки від реальних та потенційних кіберзагроз. Розглянуто роль людського фактора в управлінні та функціонуванні кіберпростору, зазначено, що діяльність людини в кіберпросторі призводить до утворення кібернетичної соціотехнічної системи. Підкреслено, що публічне управління кібербезпекою кіберпростору повинно здійснюватися з урахуванням людського фактору. Складено узагальнений перелік характеристик кіберпростору, які є важливими для побудови системи управління безпекою кіберпростору від реальних та потенційних кіберзагроз, прокоментовані деякі дискусійні питання. На підставі проведеного аналізу характеристик кіберпростору зроблено висновок, що кіберпростір є надскладним системним об'єктом публічного управління в сфері забезпечення кібербезпеки, який входить до кібернетичної соціотехнічної системи і характеризується динамічністю, стохастичністю, нелінійністю, багатовимірністю, множинністю і різнорідністю територіально розподілених елементів, децентралізацією, транскордонністю.

Ключові слова: кіберпростір, кібербезпека, віртуальний простір, об'єкт публічного управління, соціотехнічна система.

Abstract

Stets Volodymyr Vasylovych PhD student of State Studies, Law and European Integration Department of the Educational and Scientific Institute of Public Service and Administration of the Odessа Polytechnic National University, Odessa

CYBERSPACE AS THE MAIN OBJECT OF PUBLIC ADMINISTRATION IN THE SPHERE OF ENSURING CYBERSECURITY

The article comprehensively examines cyberspace as the main object of public administration in the sphere of cybersecurity. Some approaches to defining the concepts of “virtual reality” and “virtual space” are analyzed. It was concluded that cyberspace should be considered as a union of two spaces - the physical space in which objects of the information infrastructure are placed, and the computer virtual space, where objects of computer virtual reality (images of computer-generated simulation of real world) are placed. The goal-setting of managerial influences on cyberspace in order to ensure its security from real and potential cyber threats is analyzed. The role of the human factor in the management and functioning of cyberspace is considered, it is noted that human activity in cyberspace leads to the formation of a cybernetic sociotechnical system. It is emphasized that the human factor should be taken into account in the implementation of public administration of cybersecurity of cyberspace. A generalized list of cyberspace characteristics, which are important for building a cyberspace security management system against real and potential cyberthreats, is compiled, and some debatable issues are commented on. On the basis of the analysis of the characteristics of cyberspace, it was concluded that cyberspace is an very complex system object of public administration in the field of ensuring cybersecurity, which is part of the cybernetic sociotechnical system and is characterized by dynamism, stochasticity, nonlinearity, multidimensionality, multiplicity and heterogeneity of territorially distributed elements, decentralization, cross-border.

Keywords: cyberspace, cybersecurity, virtual space, object of public administration, sociotechnical system.

Постановка проблеми

Стрімкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій, їх проникнення у всі сфери суспільного життя супроводжується перетворенням кіберпростору на театр воєнних дій та простір для скоєння злочинів. Зростання кількості та масштабності кіберзагроз часто випереджає розробку і впровадження нових методів та засобів захисту від них. Тому проблема забезпечення безпеки національного сегменту кіберпростору залишиться актуальною і в майбутньому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематиці кібербезпеки присвячено безліч наукових праць, в багатьох з них згадується або розглядається кіберпростір. Дослідженням з проблем публічного управління і державної політики в сфері забезпечення кібербезпеки присвячено роботи О. Горбаня, Ю. Грицюка, І. Діордіци, Д. Дубова, Р. Лук'янчука, К. Герасимюка, В. Ліпкана, В. Шеломенцева та багатьох інших. Однак із пари взаємопов'язаних елементів управління - об'єкта та суб'єкта - основна увага в дослідженнях, зазвичай, приділяється суб'єктам управління, а поза увагою дослідників залишаються саме об'єкти публічного управління у сфері кібербезпеки, насамперед це відноситься до основного об'єкта управління - кіберпростору. Найчастіше в своїх роботах автори приводять різні визначення кіберпростору, але як об'єкт публічного управління його не розглядають.

Перші результати досліджень кіберпростору, як об'єкта публічного управління в сфері кібербезпеки, були представлені на Всеукраїнській науковопрактичній конференції у 2021 році [1], проте це питання залишається малодослідженим.

Мета статті - дослідити структуру кіберпростору як основного об'єкта публічного управління у сфері забезпечення кібербезпеки, охарактеризувати його і розглянути роль людського фактору в управлінні кібербезпекою кіберпростору.

Виклад основного матеріалу

Процес цифрових трансформацій в Україні в умовах постійно зростаючих масштабів зловмисних дій в кіберпросторі повинен супроводжуватися адекватним забезпеченням кібербезпеки України від реальних та потенційних кіберзагроз. Це завдання може бути вирішене тільки за умов ефективного публічного управління в сфері забезпечення кібербезпеки.

З теорії та практики управління відомо, що ефективність управління значно залежить від повноти визначення та дослідження об'єкта управління. Це пояснюється тим, що об'єкт управління суттєво впливає на цілі, завдання, функції та структуру суб'єкта управління, визначає особливості публічного управління цим об'єктом. Таким чином, визначення та дослідження об'єкта публічного управління в сфері забезпечення кібербезпеки безпосередньо впливає на досягнення належного рівня кібербезпеки об'єктів захисту.

В сфері забезпечення кібербезпеки можна виокремити ряд об'єктів публічного управління - кіберпростір, підготовка фахівців з кібербезпеки, науково-дослідницька діяльність, розробка і виробництво програмних та апаратних засобів, міжнародне співробітництво та ін. Однак головним об'єктом є кіберпростір, навіть поняття «кібербезпека» існує тільки в парі з поняттям «кіберпростір» та у вузькому розумінні характеризує безпеку від реальних та потенційних кіберзагроз саме цього різновиду просторів. Д. Дубов і М. Ожеван вважали поняття “кіберпростір” центральним поняттям в кібербезпековій термінології, а похідними від нього інші поняття - “кібервійна”, “кібератака”, “кіберзахист”, “кібербезпека”, “кіберзброя”, “кібертероризм” [взято з 2]. В. Фурашев підтримав цю точку зору і також стверджував, що всі ці поняття «взаємопов'язані і не можуть існувати один без одного, причому домінуюче положення має саме “кіберпростір”» [2]. Проте, відсутність загальновизнаних дефініцій цих понять та водночас наявність багатьох визначень, що акцентують увагу на їх окремих аспектах, певна абстрактність цих визначень, у тому числі офіційних, призводить до проблем з розумінням сутності кіберпростору взагалі а також як об'єкта публічного управління в сфері забезпечення кібербезпеки зокрема. Це суттєво ускладнює побудову ефективної системи державного (публічного) управління цією сферою.

Причинами термінологічної невизначеності поняття «кіберпростір» є складність саме сутності явища, наслідком чого є велика кількість визначень. Певний внесок у цю проблему вносить саме походження даного терміну.

Автор слова «кіберпростір» письменник-фантаст Вільям Гібсон пояснював у своїх інтерв'ю, що коли він вперше написав це слово, воно нічого не означало для нього, окрім позначення арени дій його героїв. Тільки пізніше він почав наповнювати його змістом і, таким чином, термін виник не для позначення певного явища після його вивчення, а навпаки, під вигаданий термін автор став вигадувати його зміст. Кіберпростір він описав у 1984 р. у науково-фантастичному романі «Кешютапсег»: «Кіберпростір - це узгоджена галюцинація, яку щодня відчувають мільярди звичайних операторів у всьому світі... Це графічне представлення банків даних, яке зберігається в загальносвітовій мережі комп'ютерів, підключених до мозку кожної людини» [3]. У цьому описі явно виділено три компоненти - загальносвітова мережа комп'ютерів, люди та їх галюцинації, тобто уявний світ у свідомості людей.

Для з'ясування поняття «кіберпростір» важливим є розуміння значення обох частин цього терміну, але насамперед значення префікса «кібер», оскільки саме він вказує на специфіку даного виду просторів. Звернення до давньогрецьких слів із цим префіксом нічого конкретного не дає. Наприклад, у словнику Й. Дворецького [4] є дванадцять таких слів, але префікс «кібер» відсутній як самостійне слово. Серед цих слів є часто згадуване в публікаціях слово «киРєруптц» (в прямому значенні - кормчий, кермовий), яке є поєднанням «кібер» і «моряк, матрос». Вважається, що похідними від цього слова є два інші слова - мистецтво кораблеводіння (від прямого значення) та мистецтво управління (від переносного значення). Друге слово більш відоме як кібернетика. Сучасне поняття терміна «кібернетика» не прояснює значення префікса «кібер», проте вказує на процеси передачі та обробки інформації у складних технічних системах. Багато дослідників вважають, що «кібер» - це скорочення від «кібернетичний».

Значення префікса «кібер» можна усвідомити лише з аналізу сучасного вживання численних термінів та просто слів з цим префіксом. У роботі [5] викладено результати досліджень вживання цього префіксу в польській та російській мовах та зроблено висновок, що «у більшості випадків частини мови з коренем кібераналогічні прикметнику електронний/elektroniczny у значенні “інтернетівський/intemetowy” та “віртуальний/wirtualny”». Автори припустили, що цей факт пояснюється впливом англійської мови, так як багато англійських слів з компонентом cyberмають саме такі значення.

Таким чином, кіберпростір є простором, який має відношення до комп'ютерних систем, мереж та до віртуальності.

Цей висновок відповідає результатам аналізу визначень кіберпростору та кібербезпеки, що наведені у [6, с.11]. Автори дійшли висновку, що можна «розглядати кіберпростір із позицій власне віртуального і реального (електронного, комунікаційного, кібернетичного, інформаційного, особливого психологічного) тлумачення як додатковий вимір бойового простору, розрізняючи при цьому фізичний (інфраструктура, кабелі та роутери), семантичний (дані) і синтаксичний (протоколи передавання даних) рівні тощо.»

Можна виокремити такі основні групи визначень кіберпростору: 1) ті, що грунтуються на ототожнюванні його тільки з однією з реальностей (фізичною реальністю у вигляді інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури або віртуальною реальністю (віртуальним простором), друга взагалі не згадується; 2) ті, де використовуються обидва компоненти - віртуальний та фізичний, але пріоритет віддається першому або другому компоненту; 3) обидва компоненти, віртуальний і фізичний, є «рівноправними» компонентами у визначенні кіберпростору. Також іноді вказується на взаємодію людини з кіберпростором.

З розумінням фізичної реальності у вигляді фізичної інфраструктури кіберпростору проблем немає, практично всі дослідники розуміють її в цілому однаково. До фізичної інфраструктури, у загальному розумінні, зазвичай відносять глобальні мережі передачі даних, комунікаційні системи і комп'ютерні системи, що з'єднані з глобальними мережами передачі даних за допомогою комунікаційних систем.

З розумінням віртуальної реальності і віртуального простору ситуація зовсім інша, однозначного загальновизнаного визначення цих понять немає. Т. Кирик вказує на факт широкого використання поняття «віртуальна реальність» як синоніма кіберпростору [3, с.90]. Група авторів [6, с. 10] під кіберпростором розуміють віртуальне комунікаційне середовище, яке породжується системою зв'язків між користувачами та об'єктами інформаційної інфраструктури. В офіційних документах Євросоюзу [6, с.8-9] термін «кіберпростір» використовують як синонім віртуального простору, саме такий підхід знайшов відображення в ст.1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» [7]: кіберпростір - середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з'єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних. В наведеному визначенні закріплена синонімічність кіберпростору і віртуального простору та згадана фізична реальність (комунікаційні системи, електронні комунікації, мережі Інтернет та/або інші глобальні мережі передачі даних), що породжує віртуальну реальність. Цікавий підхід викладений в [8], де автори обґрунтували матеріальність ресурсів та інформаційних послуг кіберпростору на підставі закону збереження енергії і зробили висновок про матеріальність кіберпростору. Відповідно автори в своєму визначенні кіберпростору взагалі не згадують віртуальність. В офіційних документах США і Німеччини визначення кіберпростору побудовані на основі елементів фізичної реальності [6, с.8-9].

Тому ключовим питанням, що потребує детального розгляду, є з'ясування сутності віртуальної реальності, віртуального простору, їх співвідношення з фізичною реальністю, фізичним простором та місця у структурі кіберпростору.

Звернення до словників показує протиріччя у значеннях, що ускладнює розуміння сутності віртуальності. Так, у Великому тлумачному словнику сучасної української мови наведені такі значення слова віртуальний: 1) можливий, той що може або має проявитися; 2) уявний, той, що реально не існує [9, с. 189]. Новітній англо-український, українсько-англійський словник: virtual 1) фактичний, дійсний; 2) віртуальний. [10, с.474]. Ці значення повторюються й в інших словниках.

Таким чином, можна зрозуміти, що віртуальний - це можливий, уявний, фактичний, дійсний і залежно від обраного значення можна вкласти у визначення різний зміст.

З філософських словників [11-13] можна навести таке визначення віртуальності: 1) в історії філософії - потенційно можливий, але ще не реалізований актуально об'єкт або стан буття; в широкому сенсі - потенція, можливість існування; 2) у сучасній філософії - характеристика зімітованої реальності (квазіреальності деяких об'єктів та їх властивостей), а також світосприйняття суб'єкта: стан, в якому суб'єкт втрачає розбіжність між реальним і нереальним, сконструйованим, симульованим. Віртуальна реальність - це квазіреальність, що вигадана, створена грою уяви, або штучно зімітована за допомогою новітніх інформаційних технологій [11,13]. В даному визначенні прямо вказане на те, що віртуальна реальність може бути породжена як грою уяви людини, так й зімітована комп'ютерними системами. Віртуальний простір: 1) створена комп'ютерними технологіями і тривимірно зімітована віртуальна реальність як об'єкт людського світосприйняття; 2) глобальне комунікативне середовище, в основі якого - виробництво, упорядкування, збереження та обмін інформацією завдяки електронним мережам [11,13].

Складнощі з виробленням єдиного розуміння поняття «віртуальна реальність» добре ілюструє наявність різноманітних підходів до визначення даного поняття. Так, в [14] автор наводить «декілька підходів»: 1) визнання наявності віртуальної реальності як наслідок розвитку сучасних інформаційних технологій; 2) соціально-філософський аспект осмислення віртуалізації суспільства в цілому або форм суспільної свідомості - моральної, релігійної та естетичної; 3) психологічний; 4) аналіз віртуальної реальності з позиції загальнокультурологічного контексту чи з позиції тих чи інших аспектів культури: діяльнісного, ігрового; 5) семантико-концептуальний підхід, що акцентує увагу на еволюції кореня vir(t) та її новітніх значеннях в англійській, французькій, німецькій мовах; 6) онтологічний підхід, якого дотримуються більшість дослідників і в межах якого віртуальну реальність розглядають або як латентну форму буття, або осмислюють у контексті взаємозв'язку з категоріями «небуття» та «становлення». Також автор згадує, як підвид онтологічного, антропологічний підхід, де акцентується увага на буття людини, творчому характері її діяльності. Наведений перелік підходів не є вичерпним, є інші класифікації підходів.

Цікавими є думки дослідників проблематики кіберзлочинів, оскільки притягнення до кримінальної відповідальності вимагає точної кваліфікації діяння, крім того, кіберзлочини напряму пов'язані з проблемою забезпечення кібербезпеки.

Так, В. Шеломенцев [15] вважає терміни «віртуальність» і «віртуальна реальність» синонімами та розглядає їх як явище, яке за своїм значенням є протилежним реальності (об'єктивній дійсності) і обумовлене сприйняттям та уявленням суб'єкта. Узагальнюючи погляди інших дослідників кіберзлочинів, він дійшов висновку, що віртуальність, як елемент характеристики злочинів даного виду, пов'язується з процесами обробки комп'ютерних даних. Віртуальність (віртуальна реальність), на його думку, це особливе (можливе) середовище існування об'єктів реальності, що є фізично відсутнім, але проявляється (моделюється, відтворюється) за умови використання засобів комп'ютерної техніки. Відповідно таку віртуальність (віртуальну реальність) він вважає комп'ютерною віртуальністю (комп'ютерною віртуальною реальністю), а віртуальний простір визначає як «певне штучне середовище, утворене комп'ютерними системами, у якому циркулюють або зберігаються комп'ютерні дані». Його визначення кіберпростору тотожне визначенню віртуального простору. Таким чином, об'єктами віртуального простору (кіберпростору) є комп'ютерні дані.

Він відмічає, що взаємодія правопорушника та комп'ютера відбувається в об'єктивній реальності, а до віртуальної реальності слід віднести сприйняття правопорушником об'єктів кіберпростору та здійснення протиправного впливу на них. Комп'ютер правопорушника може розглядатися як засіб роботи з віртуальним середовищем (кіберпростором). Людина є спостерігачем віртуальної реальності (сприймає та спостерігає цю штучну реальність) та її користувачем (взаємодіє з цією реальністю, впливає на її об'єкти), тому людина є основним елементом, що обумовлює існування комп'ютерної віртуальної реальності [15]. З його тверджень випливає, що комп'ютерна віртуальна реальність знаходиться поза людиною, поза його свідомості, але не може існувати без людини.

Інші дослідники вважають поняття віртуального простору і кіберпростору різними. Наприклад, П. Донець [16] стверджує, що кіберпростір нерідко плутають із поняттями гіперреальність та віртуальна реальність і значення цих слів не завжди збігаються. Віртуальну реальність він розглядає як візуальну імітацію тривимірного світу, яка генерується комп'ютером настільки реалістично, що користувач відчуває свою присутність у ньому. Тобто, не має реалістичності - не має віртуальної реальності. У його уявленні «Кіберпростір - це, у певному сенсі, Інтернет-реальність, тобто умовна реальність, згорнута у глобальній комп'ютерній мережі. На відміну від віртуальної реальності, кіберпростір не зводиться до візуально-тактильно-звукової симуляції, базуючись насамперед на текстовій складовій. Фактично, кіберпростір у класичному вигляді є сховищем нелокалізованого електронного тексту.»

Як вже було зазначено вище, в [8] автори взагалі виключили згадку віртуальності та визначили кіберпростір як штучний неоднорідний технологічний простір з безліччю різнорівневих органів оперативного та технологічного управління. При цьому вони зазначають, що «на сучасному етапі у певних аспектах життєдіяльності Людина стала елементом кіберпростору».

Залежно від підходу до визначення поняття «віртуальна реальність» дослідники виділяють її різні властивості. Найбільш поширеними є чотири основні властивості, виділені М. Носовим, який є засновником віртуалістики: «породженість, продукована активністю іншої реальності; актуальність, тобто існує “тут і зараз”, поки активна реальність, що породжує; автономність - віртуальна реальність має свій час, простір і закон існування, для людини немає позаналежного минулого та майбутнього; інтерактивність - віртуальна реальність може взаємодіяти з іншими реальностями, зокрема і з породжуючої. На відміну від віртуальної, реальність, що породжує, називається “константною”» [взято з 14].

Ці властивості, але з посиленням ролі інтерактивності до обов'язкової наявності, взяла Т. Кирик для свого аналізу віртуальної реальності в дисертаційних дослідженнях на тему «Віртуальна реальність: сутність, критерії, типологія» (дисертація кандидата філософських наук, 2004 р.), які було пізніше викладено у її монографії [3]. Незважаючи на абсолютизацію ролі людини у віртуальній реальності, автор зробила низку цікавих висновків та навела цитати з робіт інших дослідників, які дозволяють сформувати підхід до розуміння сутності віртуальної реальності та співвідношення віртуального простору та кіберпростору.

Вона стверджує, що вищенаведені чотири основні особливості існування віртуальної реальності в їхній сукупності є необхідними та достатніми ознаками для визначення деяких феноменів як віртуальних реальностей. В результаті аналізу автор зробила висновок щодо наявності усіх чотирьох основних властивостей у комп'ютерній віртуальній реальності та розглянула кілька її різновидів - віртуальну реальність занурення і віртуальну реальність комп'ютерних мереж.

У своїй монографії Т. Кирик наводить такі ознаки віртуальної реальності: нематеріальність; умовність; можливість зміни параметрів; можливість вільного входу/виходу, тобто переривання та відновлення існування; віртуальне завжди має якийсь носій, не існує саме по собі і передбачає участь людини. Носіїв може бути декілька, але один з них обов'язково людина. Віртуальна реальність дана суб'єкту в його сприйнятті, завжди виникає у свідомості людини завдяки взаємодії людини з якоюсь іншою реальністю, зовнішньою відносно нього: з іншими людьми, комп'ютером, деякими технологіями в широкому розумінні (включаючи і психотехніки, і ігрові технології, і комп'ютерні технології), загалом активністю людини. Віртуальна реальність, чим би вона не була інспірована, обмежується характером свого носія (або носіїв) - тієї реальності, «від якої» вона набуває буття. Тобто обмежена, з одного боку, можливостями свідомості людини, її самовтілення, з іншого, наприклад, можливостями комп'ютерної техніки [3].

Віртуальний простір автор розглядає як протилежність до природного фізичного простору і вважає, що він містить інформаційний еквівалент речей. Віртуальний простір змушує людину відчувати, ніби вона має справу безпосередньо з фізичною реальністю, безпосередньо бере участь у віртуальній реальності або у неї створюється повне враження участі [3].

Крім того, Т. Кирик заявляє, що віртуальна реальність знаходить своє власне, відмінне від зразка буття [3], тобто вона існує поза порождуючої реальності. З її твердження, що «віртуальна реальність починається там, де людина входить у кіберпростір», випливає, що кіберпростір без людини існує і функціонує як «чистий» кіберпростір без віртуальної реальності та віртуального простору, що в такому розумінні віртуальний простір є змінним явищем («тут і зараз»), крім того, вживання займенника «де» вказує на локальний віртуальний простір. Виникає питання із розподілом цього віртуального простору між двома носіями - людиною та комп'ютером. Варто звернути увагу, що багато дослідників, у тому числі і Т.Кирик, говорять про «сприйняття» реальності, що породжує віртуальну реальність. З її висловлювань і наведених цитат можна дійти висновку, що віртуальна реальність - це сукупність образів, почуттів, ідей, що виникають у свідомості і які свідомість об'єднує у віртуальному просторі. Фактично йдеться про психологічну віртуальну реальність, як результат психічного процесу сприйняття зовнішньої реальності. Можна стверджувати, що у взаємодії «людина-комп'ютер» людина сприймає комп'ютерну віртуальну реальність, у результаті її відбиття у свідомості виникає психологічна віртуальна реальність, тобто комп'ютерні віртуальні об'єкти відображаються у віртуальних образах у свідомості і можна говорити про два віртуальні простори у двох носіях. Взаємодія між ними може здійснюватися тільки через об'єктивну реальність у вигляді, наприклад, комп'ютера.

Цікавим є також наступне твердження: «Машини створюють віртуальний простір або отримують його вже готовим посередництвом мережних комунікацій. Проте, люди будують віртуальний простір, використовуючи власну пам'ять та уяву» [взято з 15]. У цій цитаті явно вказується на два носія віртуальної реальності, можна вважати, що тут йдеться також про два окремі віртуальні простори.

Ідея множинності віртуальних просторів зустрічається у роботах багатьох дослідників, наприклад, у М. Носова, М.Хайма та ін. Американський філософ М.Хайм так метафорично відобразив цю ідею в описі кіберпростору: «Кіберпростір - це велика електронна мережа, в якій згорнуті віртуальні реальності. Віртуальна реальність - лише один із багатьох типів явищ усередині електронного простору» [взято з 3, с.98]. Можна стверджувати, що він вважає синонімами кіберпростір та електронну мережу з віртуальними реальностями, а також припустити, що на його думку кіберпростір одночасно є електронним простором, віртуальні реальності - це явища, породжені електронами, а кіберпростір є більш змістовним поняттям порівняно з віртуальною реальністю.

Множину віртуальних реальностей можна розглядати таким чином. Поперше, психологи говорять про індивідуальні особливості кожної людини сприймати зовнішню реальність, отже, психологічні віртуальні реальності різних людей будуть різними і збігатися можуть частково. По-друге, у кожній комп'ютерній системі можуть створюватися свої комп'ютерні віртуальні реальності. Тому, можна говорити про локальні віртуальні реальності та локальні віртуальні простори. Взагалі розгляд глобального віртуального простору чи локальних віртуальних просторів залежить від поставлених дослідницьких, управлінських чи інших завдань на відповідному рівні - глобальному, регіональному, національному чи місцевому рівні.

Представник технічного підходу до дослідження віртуальної реальності Е. Шаповалов зазначає, що «якщо зіставити віртуальну реальність із технічною реальністю, стане ясно, що вони співвідносяться як частина і ціле. Віртуальна реальність є частиною, фрагментом, чи новою модифікацією технічної реальності» [взято з 3, с.25].

Аргументом на користь такого підходу є твердження, що елементи кіберпростору здійснюють інформаційний обмін не тільки на користь людини, але й на користь безлічі штучних (небіологічних) об'єктів (автоматизовані системи управління, системи моніторингу критичної інфраструктури, комунікаційне обладнання тощо), що в рази перевищують кількість біологічних об'єктів (людей) [8]. Проте явище «віртуальна реальність» об'єктивно є і його необхідно враховувати.

В. Фурашев на основі математичного і філософського (матеріалістичного) розуміння поняття «простір», а також сучасного розуміння поняття «кібернетика» визначив кіберпростір як форму співіснування сукупності матеріальних та нематеріальних об'єктів і процесів, які спрямовані на породження, сприйняття, запам'ятовування, переробку та обмін інформацією. Крім того, він зробив висновок, що кіберпростір є дуже складним явищем, що він об'єднує в собі реальність і віртуальність, матеріальне і нематеріальне, абстрактність і дійсність [2]. Тобто кіберпростір складається з матеріального (фізичного) та віртуального просторів.

Оскільки віртуальна реальність у кіберпросторі породжується фізичною реальністю у вигляді об'єктів інформаційної інфраструктури (константною реальністю) і існує тільки допоки активна ця фізична реальність, то можна стверджувати про залежність віртуальної реальності від інформаційної інфраструктури. Кіберпростір слід розглядати як об'єднання (сукупність) двох просторів - фізичного, в якому розміщено об'єкти інформаційної інфраструктури, та комп'ютерного віртуального простору, в якому розміщено об'єкти комп'ютерної віртуальної реальності.

Як вже було зазначено вище, багато дослідників відзначають взаємодію людини з кіберпростором, вказівка на цей факт міститься і в ряді офіційних визначень кіберпростору. Фізично людина у процесі взаємодії не стає елементом кіберпростору, вона взаємодіє як спостерігач, користувач або як представник адміністративно-технічного персоналу організацій, установ, підприємств, у власності яких знаходяться об'єкти інформаційної інфраструктури.

В своїй дисертації І. Діордіця [17, с.99] дійшов висновку, що «доцільно розглядати кіберпростір не просто як середовище, а як системне, комплексне середовище, яке функціонує й розвивається в результаті взаємодії суб'єктів (осіб) із технікою за певними технологіями з певними (правомірними або ж неправомірними) цілями». Фактично мова йде про кібернетичні соціотехнічні системи. В дисертації Р. Лук'янчук зробив акцент на людську діяльність в наступному визначенні: кіберпростір - сфера діяльності людини, яка утворена сукупністю комунікаційних каналів Інтернету та інформаційно-комунікаційних мереж, технологічної інфраструктури, що забезпечують його функціонування за рахунок людської активності [18, с.26]. Зрозуміло, що діяльність людини в такій найважливіший сфері національної безпеки як кібербезпека, не може залишатися поза державно-управлінських впливів.

Є дві основні точки зору щодо участі людей у публічному управлінні. Одна полягає в тому, що публічне управління є видом соціального управління, соціальне управління виникає в суспільстві між людьми для впорядкування громадських відносин і тільки люди є суб'єктами та об'єктами управління. Інша думка - що об'єктами управління є як люди, так й всі значимі об'єкти, процеси, відносини, доступні управлінському впливу. Існує також проміжний погляд, що люди не є об'єктами управління, а є сторонами управлінських відносин.

Це питання можна розглянути таким чином. Персонал, який обслуговує та безпосередньо керує елементами фізичної інфраструктури (адміністративнотехнічний, оперативний, ремонтний) розміщується територіально (в просторі) не сам по собі, а у прив'язці до об'єктів фізичної інфраструктури і створюється саме для обслуговування та управління об'єктами фізичної інфраструктури, у тому числі, забезпечення їх кібербезпеки. Час існування персоналу визначається часом існування цих об'єктів, робочий час (початок, кінець, зміни) визначається об'єктивними вимогами щодо забезпечення функціонуванням об'єктів фізичної інфраструктури. Таким чином, є просторово-часова залежність персоналу (відносно постійної складової соціальної компоненти кіберсоціотехнічной системи) від фізичної інфраструктури. В цілому, можна стверджувати, що організації (їх підрозділи) з відповідним персоналом, які обслуговують і керують фізичною інфраструктурою та без діяльності яких неможливе функціонування кіберпростору, структурно та функціонально інтегровані з кіберпростором, що представляє для них зовнішнє середовище. В результаті створюється кібернетична соціотехнічна система.

Що стосується умовно мобільно-змінної складової у вигляді фізичних осіб, які підключаються до кіберпростору з мобільних пристроїв (смартфони, планшети, ноутбуки) або стаціонарних комп'ютерів, то з моменту підключення до кіберпростору їх пристрої стають елементами фізичної інфраструктури кіберпростору. Систему «фізична особа - телекомунікаційний пристрій» можна розглядати як локальну соціотехнічну систему, що може бути елементом соціотехнічної системи вищого рівня, тобто кіберсоціотехнічна система може бути різного рівня і масштабу. Пристрій для входу та роботи в кіберпросторі може керуватися як самою фізичною особою - власником цього пристрою, так і з кіберпростору - персоналом власника відповідного об'єкту інформаційної інфраструктури або зловмисниками.

Ще одним аспектом цього питання є цілепокладання управління, цілеспрямованість впливів суб'єкта управління. Загальна та головна мета управління - переведення об'єкта управління з одного стану в інший, бажаний суб'єктом управління. Якщо головною метою є зміна стану персоналу, тобто подальших цілей немає, то персонал у такому разі є єдиним об'єктом управління. У соціотехнічній системі мета зовнішнього управління полягає у змінах стану всієї системи або окремих підсистем. Зміна стану технічної підсистеми здійснюється через сприйняття та реагування на зовнішні управлінські впливи персоналом, який у цьому випадку є внутрішнім суб'єктом управління цієї системи (управлінська підсистема) та кінцева мета впливів перебуває в такому разі поза персоналу.

Метою зовнішнього управління кіберпростором в аспекті його кібербезпеки є переведення кіберпростору зі стану незахищеності від реальних та потенційних кіберзагроз (деструктивних кібервпливів) у стан захищеності на адекватному кіберзагрозам рівні та підтримці цього рівня захищеності надалі. У кібернетичній соціотехнічній системі кіберпростір є об'єктом публічного управління, що опосередкований персоналом юридичних осіб, який управляє об'єктами інформаційної інфраструктури і обслуговує їх, і фізичними особами - користувачами мобільних телекомунікаційних пристроїв. У кіберпросторі головним об'єктом публічного управління є інформаційна інфраструктура, комп'ютерний віртуальний простір є вторинним об'єктом управління, який опосередкований фізичною інфраструктурою.

Крім структури кіберпростору та ролі людського фактору в управлінні необхідно з'ясувати його основні характеристики, що повинні враховуватися під час побудови системи управління кіберпростором в аспекті його кібербезпеки. В багатьох публікаціях з проблематики кіберпростору автори наводять різні характеристики цього феномену, нерідко вони повторюються, деякі характеристики є цікавими тільки у межах тієї предметної області, яку досліджує автор, і конкретної задачі, яку вирішує автор у своєму дослідженні. На підставі [2,8,19,20,21] сформований такий узагальнений перелік характеристик кіберпростору: це простір: цифрових інформаційних потоків; функціонування інформаційно-комунікаційних технологій; простір для взаємодії, у тому числі на умовах анонімності (інтернет-банкінг, геймінг, соціальні мережі, електронні торги, новини, онлайн-шопінг, пошукові системи, електронний уряд, краудсорсинг); штучний неоднорідний технологічний простір;

він є не чітко визначеним, характеризується рухливістю та мінливістю кордонів;

динамічність зміни складу, структури та процесів, що протікають у кіберпросторі;

множина різнорідних, територіально розподілених елементів, що є його складовими (розподілений характер його ресурсів);

процес управління реалізується великою кількістю учасників з різним ступенем участі та впливу на параметри кіберпростору;

множина різнорівневих органів оперативного і технологічного управління;

функціонує в інтересах множини різнорідних, у тому числі антагоністичних систем управління;

кіберпростір не має єдиного центру управління і є децентралізованим; множинність зв'язків мережевої структури кіберпростору; транскордонність, відсутність однозначної географічної визначеності, тобто відсутність жорсткої прив'язки кіберпростору до конкретного просторово-часового розташування; багатовимірність, нелінійність;

властивості кіберпростору залежать від характеристик власних елементів і обсягу та властивостей процесів, що реалізуються в інтересах внутрішніх та зовнішніх споживачів;

єдність дискретності та неперервності процесів, що відбуваються у кіберпросторі;

матеріальність та нематеріальність, абстрактність і дійсність, відсутність протяжності та фізичних параметрів (відноситься до віртуального простору); висока складність.

Цей перелік містить деякі спірні характеристики, не є вичерпним і може бути доповнений характеристиками, що будуть важливими при розгляді кіберпростору в інших аспектах.

Необхідно прояснити протяжність кіберпростору, оскільки серед наведених характеристик є відсутність протяжності. В. Фурашев стверджує, що кіберпростір має свою розмірність/протяжність, яка визначаєтьсь кількістю наявних матеріальних і нематеріальних об'єктів на даний період часу. Причому протяжність кіберпростору у матеріальному вимірі (наявні матеріальні об'єкти) обмежена поверхнею земної кулі, а протяжність у нематеріальному вимірі (наявні нематеріальні об'єкти) практично необмежена [2]. Це можна прокоментувати таким чином: фізична інфраструктура кіберпростору має звичні для нас протяжність та розмірність, об'єкти інформаційної інфраструктури є матеріальними об'єктами і мають фізичну розмірність та протяжність, віртуальна складова такі розмірності і протяжності немає і тому в цьому сенсі вони відсутні, можна лише говорити про особливі кіберрозмірності та кіберпротяжності. Віртуальний простір - це множина віртуальних об'єктів, які співіснують один з одним. Якщо розглядати кінцеву множину віртуальних об'єктів, наприклад, у комп'ютерній віртуальній реальності, де їх кількість може бути програмно обмеженою, то ми можемо говорити про межі цієї множини. Нескінченна множина є безмежною і відповідний простір також буде нескінченним.

Відносно кордонів кіберпростору можна запропонувати такий підхід - фізичні кордони визначаються розміщенням об'єктів інформаційної інфраструктури на земній поверхні, на водній поверхні, у глибині водного простору, у повітрі, у навколоземному просторі та межами поширення електромагнітного поля з характеристиками, що дозволяють підключитися до глобальних мереж.

Також в офіційних міжнародних документах щодо кіберпростору містяться заклики до побудови відкритого кіберпростору. Багато дослідників відносять відкритість до характерних ознак кіберпростору. Проте відкритість кіберпростору пов'язана з проблемами забезпечення кібербезпеки і державного суверенітету над національним сегментом кіберпростору. На сьогодні є приклади обмеження відкритості кіберпростору на державному рівні (Китай, Російська Федерація).

Інша проблема, яка пов'язана з державним суверенітетом над національним сегментом кіберпростору, це управління Інтернетом, яке фактично здійснюють зарубіжні недержавні організації і головну роль відіграють Корпорація з присвоєння доменних імен (1САКЫ) та Товариство Інтернету (КОС). Завданням КОС є забезпечення інституціональної основи і фінансової підтримки процесу розвитку стандартів Інтернету. Стандарти Інтернету не є юридично обов'язковими документами, однак визнаються універсальними у кожному сегменті світового Інтернету і фактично мають безальтернативний характер. ІСАК№ знаходиться в юрисдикції США, а серед шести найбільших компаній - спонсорів ^ОС п'ять є американськими компаніями [22]. Таким чином, можна стверджувати, що на сьогодні управління національним сегментом Інтернету здійснюється ззовні території України.

Таким чином, аналіз структури та важливих характеристик кіберпростору показує, що кіберпростір є надскладним природно-штучним об'єктом публічного управління у сфері забезпечення кібербезпеки України. Його характеристики визначаються не тільки структурою та характером процесів, які відбуваються в ньому, але й людським фактором. Крім того актуальною є проблема забезпечення державного суверенітету над національним сегментом кіберпростору. Все це повинно враховуватися під час побудови системи публічного управління кібербезпекою України.

Висновки

З розгляду різних точок зору та офіційних дефініцій можна стверджувати, що ототожнення кіберпростору тільки з віртуальним або тільки з фізичним простором (інформаційною інфраструктурою) є неправильним. Кіберпростір слід розглядати як об'єднання двох просторів - фізичного, в якому розміщено об'єкти інформаційної інфраструктури, та комп'ютерного віртуального простору, де знаходяться об'єкти комп'ютерної віртуальної реальності. Участь людей в управлінні кіберпростором та його функціонуванні приводить до утворення кібернетичної соціотехнічної системи.

Метою зовнішнього управління кіберпростором в аспекті його кібербезпеки є переведення кіберпростору зі стану незахищеності від реальних та потенційних кіберзагроз (деструктивних кібервпливів) у стан захищеності на адекватному кіберзагрозам рівні та підтримці цього рівня захищеності надалі. У кібернетичній соціотехнічній системі кіберпростір є об'єктом публічного управління, що опосередкований персоналом юридичних осіб, який управляє об'єктами інформаційної інфраструктури і обслуговує їх, і фізичними особами - користувачами мобільних телекомунікаційних пристроїв. У кіберпросторі головним об'єктом публічного управління є інформаційна інфраструктура, комп'ютерний віртуальний простір є вторинним об'єктом управління, який опосередкований інформаційною інфраструктурою.

Аналіз характеристик кіберпростору дозволяє стверджувати, що він є надскладним системним об'єктом публічного управління, який входить до кібернетичної соціотехнічної системи і характеризується динамічністю, стохастичністю, нелінійністю, багатовимірністю, множинністю і різнорідністю територіально розподілених елементів, децентралізацією, транскордонністю. Публічне управління кібербезпекою кіберпростору повинно здійснюватися з урахуванням усіх його найважливіших особливостей та людського фактору.

Література

1. Стець В. Кіберпростір як об'єкт публічного управління в сфері забезпечення кібербезпеки. Публічне управління: традиції, інновації, глобальні тренди: матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. за міжнар. участю. 8 жов. 2021 р. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2021. С. 290-292.

2. Фурашев В.М. Кіберпростір та інформаційний простір, кібербезпека та інформаційна безпека: сутність, визначення, відмінності. Інформація і право. 2012. № 2 (5). С.162-169.

3. Кирик Т.А. Виртуальная реальность и ее онтологические прототипы: Монография. Курган: Изд-во Курганского гос. ун-та, 2007.134 с.

4. Древнегреческо-русский словарь: Около 70000 слов (в 2-х томах) / Сост. И. Х. Дворецкий; Под ред. чл.-кор. Акад. наук СССР проф. С. И. Соболевского; c прил. грамматики, сост. С. И. Соболевским. Москва: ГИС, 1958. Т.1.1043 с.

5. Вальчак М. (2016). Греческие корни в лексическом составе русского и польского языков (семантический, словообразовательноморфологический и стилистический аспекты), Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Slqskiego.

6. Бурячок В. Л. Інформаційна та кібербезпека: соціотехнічний аспект: підручник / В.Л. Бурячок, В.Б. Толубко, В. О. Хорошко, С. В. Толюпа; за заг. ред. д.т.н, проф. В. Б. Толубка. Київ: ДУТ, 2015. 288 с.

7. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 5 жовт. 2017 р. № 2163-VIII. Редакція від 17.08.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/216319#Text (дата звернення: 23.08.2022).

8. Стародубцев Ю.И., Закалкин П.В., Иванов С.А. Структурно-функциональна модель киберпространства. Вопросы кибербезопасности. 2021. № 4(44). С.16-24. URL: https://cyberleninka.rU/article/n/strukturno-funktsionalnaya-model-kiberprostranstva/viewer.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. та гол. ред. Т. Бусел. Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. 1440 с.

10. Новітній англо-український, українсько-англійський словник / уклад. С.М.Крисенко. Харків: Промінь, 2009. 960 с.

11. Велика українська енциклопедія. Тематичний словник гасел з напряму “Філософські науки” /філософія, логіка, етика, естетика) / Укладачі: Арістова А. В., Шліхта І. В.; за заг. ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ.: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2019. 256 с

12. Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії імені Г. С. Сковороди; редкол.: В.І. Шинкарук (голова) та ін. К.: Абрис, 2002. 742 с.

13. Філософія: словник термінів та персоналій / В.С. Бліхар, М.А. Козловець, Л.В. Горохова, В.В. Федоренко, В.О. Федоренко. Київ: КВІЦ, 2020. 274 с.

14. Первушина В. Н., Хуторной С. Н. Виртуальная реальность: методологические подходы к определению понятия. Вестник ВГУ. Серия: Философия. 2016. №4. С.52-64. URL: http://www.vestnik.vsu.ru/pdf/phylosophy/2016/04/2016-04-06.pdf.

15. Шеломенцев В.П. Віртуальність як елемент характеристики кіберзлочинів. Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". 2011. №1(3). 1-15. URL: https://lj.oa.edu.ua/articles/2011/n1/11svpehk.pdf.

16. Донец П.Н. Творчество Уильяма Гибсона в контексте трансгуманизма / П.Н. Донец // Культура народов Причерноморья. 2013. № 262. С. 155-164. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/92439/39-Donets.pdf?sequence=1.

17. Діордіца І. В. Адміністративно-правове регулювання кібербезпеки України: дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.14. Запоріжжя, 2018. 521 с.

18. Лук'янчук Р.В. Державне управління у сфері забезпечення кібербезпеки України: дис.... канд. наук з держ.упр.: 25.00.01. Київ, 2017. 250 с.

19. Добринская Д.Е. Киберпространство: территория современной жизни. Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 18. Социология и политология. 2018. Т.24. №1. C.52-70. URL: https://doi.org/10.24290/1029-3736-2018-24-1-52-70.

20. Закалкин П.В. Эволюция систем управления киберпространством. Вопросы кибербезопаюности. 2022. № 1(47). С.76-86. URL: https://DOI:10.21681/2311-3456-2022-1-76-86.

21. Терентьева Л.В. Понятие киберпространства и очерчивание его территориальных контуров. Правовая информатика. 2018. №4. С.66-71. URL: http://uzulo.su/prav-inf/pdf-jpg/pijxu_2018-4.pdf.

22. Васильковский С.А. Управление Интернетом: системные диспропорции и пути их разрешения./ Васильковский С.А., Игнатов А.А. // Вестник международных организаций: образование, наука, новая экономика. 2020. Т.15. №4. С.7-29. URL: https://www.researchgate.net/ publication/349398858_Internet_Governance_ System_Imbalances_ and_Ways_to_Resolve_Them.

References

1. Stets, V. (2021). Kiberprostir yak obiekt publichnoho upravlinnia v sferi zabezpechennia kiberbezpeky [Cyberspace as an object of public administration in the sphere of cyber security]. Publichne upravlinnia: tradytsii, innovatsii, hlobalni trendy - Public administration: traditions, innovations, global trends: Coll. of scientific works based on proceedings of the All-Ukrainian scientific-pract. conf. (pp. 290292). Odesa: ORIPA NAPA. [in Ukrainian].

2. Furashev, V.M. (2012). Kiberprostir ta informatsiinyi prostir, kiberbezpeka ta informatsiina bezpeka: sutnist, vyznachennia, vidminnosti [Cyberspace and information space, cyber security and information security: essence, definition, differences]. Informatsiia i pravo - Information and law. 2 (5). 162-169 [in Ukrainian].

3. Kirik, T.A. (2007). Virtual'naya real'nost' i ee ontologicheskie prototipy [Virtual reality and its ontological prototypes]. Kurgan: Izd-vo Kurganskogo gos. un-ta [in Russian].

4. Dvoretskyi, I. Kh. (1958). Drevnehrechesko-russkyi slovar: Okolo 70000 slov (v 2-kh tomakh) [Ancient Greek-Russian Dictionary: About 70000 words (in 2 volumes)]. S. I. Sobolevskij (Ed.). Moskva: GIS [in Russian].

5. Walczak, M. (2016). Greceskie korni v leksiceskom sostave russkogo i pol'skogo azykov: (semanticeskij, slovoobrazovatel'no-morfologiceskij i stilisticeskij aspekty) [Greek roots in the lexical composition of the Russian and Polish languages (semantic, word-formation and morphological and stylistic aspects)]. Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Sl^skiego [in Russian].

6. Buriachok, V.L., Tolubko, V.B., Khoroshko, V.O., & Toliupa, S.V. (2015). Informatsiina ta kiberbezpeka: sotsiotekhnichnyi aspekt: pidruchnyk [Information and cyber security: socio-technical aspect:textbook]. V.B. Tolubka (Ed.). Kyiv: DUT [in Ukrainian].

7. Pro osnovni zasady zabezpechennia kiberbezpeky Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 5 zhovt. 2017 r. № 2163VIII. Redaktsiia vid 17.08.2022 [On the Basic Principles of Cybersecurity in Ukraine: Law of Ukraine of October 5, 2017, № 2163-VIII. Revision on August 17, 2022]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19#Text [in Ukrainian].