Українська архівна наука у викликах війни та цифровізації інформаційних ресурсів архівів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська архівна наука у викликах війни та цифровізації інформаційних ресурсів архівів

Ярослав Калакура

доктор історичних наук, професор, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Метою статті є обґрунтування зміни візії української архівної науки в умовах війни Росії проти України, пошук нових підходів до трактування сутності концепту «архівна наука» та його української складової як інтегративно-міждисциплінарної наукової системи знань з історії, теорії, методології і практики архівної справи, її організаційних, правових, управлінських й інформаційних засад. З'ясовуються особливості протидії архівознавчих і архівних установ російським наративам про «один народ», «спільну історію» і «єдиний архівний простір»; висвітлюються шляхи перебудови на режим воєнного стану, захисту архівних ресурсів, прискореної їх цифровізації, розвитку електронного документообігу та електронного архівознавства. Методологія дослідження базується на системному підході в реалізації інтегративності наукового пізнання, дотриманні принципів історизму, всебічності, наступності, застосуванні методів прогнозування і теоретичних узагальнень, архівознавчого, історико-проблемного, історіографічного, хронологічного, порівняльного, текстологічного, функціонального, моделювання та експертних оцінок. Наукова новизна визначається авторським трактуванням провідних тенденцій розвитку архівної науки на тлі відновлення державної незалежності України, демократизації архівної справи, євроінтеграційних процесів, підвищення її ролі в реалізації Стратегії розвитку архівної справи України на період до 2025 року. Висновки та перспективи подальших досліджень. Узагальнено надбання української архівної науки за останнє тридцятиріччя, вказано на найбільш характерні прогалини в тематиці досліджень, їх організації, підготовці архівознавців і архівістів. Доведено, що без подальшого розвитку архівної науки неможливо забезпечити підвищення ролі архівів у збереженні соціокультурної спадщини і престижності статусу професії архівіста. Викладено низку пропозицій стосовно подальшого розвитку історичних, теоретичних, методологічних і прикладних архівознавчих досліджень.

Ключові слова: українська архівна наука; війна Росії проти України; методологія; архіви; інформаційні ресурси; цифровізація; електронне архівнавство.

Annotation

UKRAINIAN ARCHIVAL SCIENCE IN THE CHALLENGES OF WAR, DIGITALIZATION OF INFORMATION RESOURCES OF ARCHIVES

Yaroslav Kalakura

Doctor of Historical Sciences, Professor, Professor of Department of Archival Science and Special Branches of Historical Science, Taras Shevchenko National University of Kyiv

The purpose of the article is to substantiate the change in the vision of Ukrainian archival science in the conditions of Russia's war against Ukraine, to find new approaches to the interpretation of the essence of the concept «archival science» and its Ukrainian component as an integrative and interdisciplinary scientific system of knowledge on the history, theory, methodology and practice of archival affairs, its organizational, legal, management and informational principles. The specifics of the resistance of archival institutions to Russian narratives about «one people, common history and a single archival space» are clarified, the ways of restructuring to the regime of martial law, protection of archival resources, accelerated digitization, development of electronic document circulation and electronic archival studies are highlighted. The research methodology is based on a systematic approach to the implementation of the integrative nature of scientific knowledge, adherence to the principles of historicism, comprehensiveness, continuity, the application of methods of forecasting and theoretical generalizations, archival, historical-problematic, historiographical, chronological, comparative, textological, functional, modeling, expert assessments. Scientific novelty is determined by the author's interpretation of the leading trends in the development of archival science against the background of restoration of state independence of Ukraine, democratization of archival affairs, European integration processes, increasing its role in the implementation of the Strategy for the Development of Archival Affairs. Conclusions and prospects for further research. The acquisitions of Ukrainian and foreign archival science over the past thirty years are summarized, bottlenecks and the most characteristic shortcomings and gaps in research topics, their organization, training of archivists and archivists are indicated. It has been proven that without further development of archival science, it is impossible to ensure an increase in the role of archives in the preservation of socio-cultural heritage and the prestige of the status of the archivist profession. A number of proposals regarding the further development of historical, theoretical, methodological and applied archival studies are outlined.

Key words: Ukrainian archival science; methodology; archives; information resources; digitalization; electronic archival science.

У Стратегії розвитку архівної справи України на період до 2025 року наголошено на підвищенні ролі науки в її реалізації, інтеграції наукового знання з практикою Стратегія розвитку архівної справи в Україні на період до 2025 року // Державна архівна служба України. URL: http://www.dahmo.gov.ua/pdf/ strategia/l.pdf (дата звернення: 25.07.2022).. У процесі її виконання Державна архівна служба України опрацювала нову редакцію Положення про організацію наукової і науково-технічної діяльності у сфері архівної справи та страхового фонду документації, яке у жовтні 2022 р. було затверджене Міністерством юстиції України. У ньому звернута увага на забезпечення координації та раціональне використання результатів наукових досліджень у практичній діяльності архівних установ Про затвердження Положення про організацію наукової і науково-тех-нічної діяльності у сфері архівної справи та страхового фонду документації // Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/z0638-19#Text (дата звернення: 08.11.2022).. українська архівна наука війна

Виконання цих важливих документів наштовхується на серйозні труднощі та випробування, породжені широкомасштабною окупаційно-геноцидною війною Росії проти України, названою «військовою спецо-перацією». Війна стала каталізатором змін і внесла істотні корективи в життєдіяльність усіх сфер суспільства, включаючи наукову й архівну. Одним із ключових її сегментів є «війна історій» та «війна пам'ятей», яка не оминула діяльність архівів і знайшла виявлення у спотворенні змісту та спекулятивному використанні їхніх інформаційних ресурсів. Для легітимації і виправдання війни, аргументації її мотивів і завдань, доведення законності анексії Автономної Республіки Крим і права на силове захоплення інших українських територій путінський режим вдається до історичних та архівознавчих наративів, маніпулювання джерелами, передусім архівними.

Більш як за 8 років війни архівні установи України, їхні інформаційні ресурси зазнали відчутних руйнувань і втрат від ракетних обстрілів, бомбардувань та окупації населених пунктів, нищення об'єктів соціокультурної інфраструктури, з-поміж них - державні архіви АР Крим, Донецької, Луганської, а також Запорізької, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської та інших областей, архіви і архівні відділи цілої низки міст, районів, територіальних громад. Чимало архівістів і членів їхніх родин стали жертвами агресії. У цьому зв'язку Державна архівна служба України зініціювала заснування благодійного рахунку для підтримки архівних установ в умовах агресії, забезпечення їхньої діяльності, а також безпеки документальної спадщини. Започатковано оптимізацію центральних державних архівів, у ході якої сформовані об'єднані ресурси чотирьох архівів, відповідно затверджений новий статус Центрального державного архіву громадських об'єднань та україніки і Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву України.

Війна супроводжується потужною інформаційною пропагандою під маскою т. зв. «руского міра», «спільної історії» і прикриттям наративами російської історіографії та архівістики. До цієї кампанії долучені Федеральне архівне агентство, Архівна служба російських збройних сил, архіви та навчально-наукові осередки РФ. Використовуються їхній людський та інформаційний потенціал, новітні електронні технології для маніпуляції свідомістю як інструмент брехні й засіб створення образу ворога, мобілізації російського суспільства на підтримку і виправдання збройної агресії проти України, захоплення її території та історико-культурних цінностей, включаючи й архівні документи. Цілком слушно зазначив голова Укрдержархіву А. Хромов, що Росархів як частина «пропагандистської машини країни-агресора» активно долучився до інформаційної війни проти України Робота архівів під час війни : Інтерв'ю Голови Державної архівної служби України Анатолія Хромова телеканалу «Рада» 25.03.2022 р. // Дер-жавна архівна служба України. URL: https://cutt.ly/FJxw0BF (дата звернення: 13.09.2022).. Ось чому Державна архівна служба України, вся мережа архівних установ і науковці згорнули будь-яке співробітництво з російськими архівами та архівознавцями, зокрема, припинено дію Договору про співпрацю Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД) з аналогічними інститутами РФ та Республіки Білорусь.

За умов воєнного стану по-новому усвідомлюються і реалізуються роль і функції української архівної науки, покликаної, з одного боку, рішуче протидіяти експансіоністській і загарбницькій політиці Росії, викривати її неоімперські амбіції і злочинну сутність, захищати історико-культурні цінності, а з другого, - супроводжувати перехід архівів на діяльність в екстремальній ситуації, активно відгукуватися на виклики модернізації діяльності архівних установ з урахуванням процесів цифровізації документальних ресурсів і розширення онлайнового доступу до архівних інформаційних ресурсів. У цьому контексті означена нами проблема набуває важливого значення та актуальності, що зумовлюється низкою чинників. По-перше, завершується перебудова всієї діяльності архівів і осередків архівної науки на воєнний лад, змінені пріоритети і підходи до організації та режиму роботи, внесені корективи в проблематику досліджень, яка повніше націлена на безпеку і захист архівних ресурсів, протидію агресивній політиці Росії, її інформаційній експансії. Започатковано критичний аналіз щодо того, наскільки підготовленою виявилася система архівних установ та їхнього персоналу до роботи в умовах військового вторгнення, усуваються недоліки та обмірковуються повчальні уроки з цього досвіду. По-друге, у часовому вимірі війна наклала відбиток на масштаби і темпи цифровізації інформаційних ресурсів архівів і страхового фонду документації, висвітила необхідність перегляду змісту і якості науково-методичного забезпечення та супроводу організаційно-технологічних робіт, належного реагування з боку українських архівознавців на дії ворога, нейтралізації його агентів впливу, зрадників і колаборантів. По-третє, нагнітання воєнної істерії, шантаж і погрози Україні та світу ядерною зброєю супроводжуються екскурсами в історію, спотворенням і фальсифікацією документальних свідчень у працях російських істориків та архівознавців, критика яких, за невеликим винятком, тривалий час замовчувалася в українській історіографії та архівістиці, а їхні великодержавні й шовіністичні погляди не отримували належного аналізу, відсічі та спростування. По-четверте, не важко помітити, що серед опублікованих за останні десятиріччя праць із архівознавства домінують науково-методичні та навчальні матеріали, а студії з проблем загальної теорії і методології архівної справи, які складають її наукові засади, є поодинокими. Все це актуалізує необхідність дослідження процесу оновлення теоретико-методологічного і проблемно-тематичного поля архівної науки з урахуванням умов війни, цифровізації інформаційних ресурсів, формування електронного сегменту архівознавства, що й обумовлює новизну поставленої у статті проблеми.

Актуальною видається й мета статті: обґрунтувати важливість оновлення підходів до трактування і сучасного розуміння сутності концепту «архівна наука» та його української складової як міждисциплінарної наукової системи знань з історії, теорії, методології і практики архівної справи, шляхів підвищення її ефективності, тіснішої взаємодії з іншими гуманітарними і природничими науками та електронними інформаційними технологіями. Автор з'ясовує особливості діяльності архівознавчих і архівних установ в умовах війни Росії проти України, доводить необхідність протидії російським наративам про «один народ», «спільну історію» і «єдиний архівний простір», розглядає шляхи перебудови архівної науки на режим воєнного стану, безпеки й захисту архівних ресурсів і прискореної їх цифровізації, розвитку електронного документообігу та електронного архівознавства.

На важливість указаних аспектів досліджуваної проблеми вже зверталася увага у статтях низки науковців і керівників архівних установ, зокрема: В. Бездрабко, Л. Левченко, І. Матяш, М. Палієнко, І. Хомич, А. Хромова та ін. Бездрабко В. Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства - провідна наукова установа документознавчої галузі // Архіви України. 2009. № 3/4. С. 66-95; Матяш І. Архівознавство як наука : витоки та вектори формування змісту // Студії з архів. справи та докумен-тознавства. 2009. Т. 17. С. 7-10; Хомич І. М. Проблеми української архівної на-уки та освіти в сучасній архівній історіографії // Сумський історико-архівний журнал. 2012. № 18-19. С. 7-11; Левченко Л. Л., Попова Л. М., Хромов A. В. Національні архівні інформаційні ресурси : правові засади реформування архівної справи // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. 2021. Вип. 1(93). С. 249-263; Палієнко М. Г. Образ «архіву» в сучасному науковому дискурсі : множинність інтерпретацій // Ар-хіви України. 2016. № 5-6. С. 136-152; Хромов А. Оптимізація системи цен-тральних державних архівів України в умовах війни // Архіви України, 2022. № 1. С. 7-11 та ін., включаючи й авторські студії Калакура Я. С. Пострадянське архівознавство в Україні : декомуніза- ція і тенденції розвитку // Сумський історико-архівний журнал. 2016. № XXVI. С. 5-15; Його ж. Методологічні засади інформаційного менеджменту в умо-вах окупаційно-гібридної війни Росії проти України // Український інформа-ційний простір. 2021. № 1(7). С. 69-86.. До статті залучено офіційні документи, матеріали наукових конференцій ⁶³ Архівістика : теорія, методика, практика : матеріали Другої міжнарод-ної науково-практичної конференції (22-23 квіт. 2021 р., м. Кам'янець-По- дільський). Кам'янець-Подільський. 2021. 223 с. та ін., низку студій з електронного архівознавства Божук Л. В. Інформаційні ресурси і сервіси Інтернет в роботі архі-вів України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. 2016. Вип. 3(130). С. 14-18; Емельянова Т. О. Формування архівних аудіовізуальних колекцій : новітні тенденції та виклики розвитку // Архіви України. 2019. № 3. С. 100-112; Калакура Я. С., Ковтанюк Ю. С. Ар-хівний менеджмент в умовах електронного урядування // Там само. С. 18-57; Довжук І. Інформатизація архівної справи та використання інформаційних ресурсів НАФ України // Соціум. Документ. Комунікація. Серія: Історичні науки. 2019. № 7. С. 68-81; Калакура Я. С., Палієнко М. Г. Концептуалізація електронного архівознавства в контексті цифровізації українського суспіль-ства // Архіви України. 2021. № 3. С. 36-65., а також праці, присвячені війні історій і пам'ятей як складової спротиву збройному вторгненню Росії в Україну Горбулін В. Як перемогти Росію у війні майбутнього. Київ : Брайт Букс. 2021. 248 с.; Ричка В. Війна пам'ятей. Змагання за спадщину Київської Русі. Київ : Парламентське вид-во. 2021. 416 с.; Палієнко М. Українські ар-хіви, війна та збереження національної ідентичності // Архіви України. 2022. № 1. С. 12-38.. Найближчою до означеної нами теми є стаття М. Палієнко, зокрема її сегмент під назвою: «Архіви України під час російсько-української війни 2014-2022 рр.: виклик професії» Палієнко М. Українські архіви, війна та збереження національної іден-тичності... С. 26-32.. Авторка, проводячи паралелі з нацистською політикою щодо архівів України, зазначила, що захоплення, нищення і переміщення архівних ресурсів переслідує яскраво виражені стратегічні, політичні та ідеологічні цілі агресорів. Великою загрозою є використання спецслужбами ворога та окупаційною владою архівних свідчень для ведення інформаційної війни, фальсифікації історичних подій і фактів, а також вилучення і вивезення з тимчасово окупованих територій на терени РФ цінних архівних зібрань.

Переходячи до концептуального розгляду поставленої проблеми, видається доречним зробити принаймні 3 попередні застереження історіографічно-методологічного характеру. Перше. Архівознавство (архівна наука) в Україні зароджувалося і формувалося, передусім, як прикладна галузь знань і допоміжна наукова й навчальна дисципліна в структурі історичної науки, отримавши на межі 1980-1990-х років статус її спеціальної дисципліни, а, відтак, відносно окремої галузі знань, яка вивчає історію архівістики, з'ясовує її тенденції і закономірності, розробляє теоретичні, правові й методичні питання архівної справи, досліджує типовий склад та інформаційний потенціал архівної спадщини Матяш І. Архівознавство // Спеціальні історичні дисципліни : довід-ник / І. Н. Войцехівська (керівн. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко та ін. Київ: Либідь. 2008. С. 37-46..

Із висоти сьогодення таке визначення вже не повною мірою відповідає реаліям, оскільки архівознавство, залишаючись у тісному зв'язку з історичною наукою, вийшло за її організаційні межі та методологічні засади, виробило власний інструментарій, набуло інтегративного, міждисциплінарного і системного характеру і, як наслідок, концептуалізується як архівна наука. В процесі трансформаційних змін вона збагатилася принципово новими і винятково важливими сегментами, передусім електронним архівознавством, що утверджується як одна з пріоритетних її підсистем, а також архівною археографією, архівним документознавством, архівною інформатикою, архівним менеджментом та архівним маркетингом тощо. Ось чому назріла потреба опрацювати нове визначення архівної науки у зв'язку з розширенням її предметного поля та акцентом на підвищення ролі у розробленні теоретичних, методологічних, науково-методичних, інформаційних, правових і організаційно-управлінських проблем архівістики. Друге. Упродовж тривалого часу суспільній свідомості українства настирливо нав'язувався комплекс провінціалізму і меншовартості, у т. ч. і в архівній справі та архівознавстві, поширювалися стереотипи про «велич» і «зразковість» архівної справи Росії, єдиний архівний фонд, переваги централізованої системи архівних установ СРСР, відтак, і РФ як його спадкоємицю, а, значить, й існування єдиної архівної науки. До речі, її головні осередки за часів СРСР були зосередженні в Москві, а їхні ідеологічно заангажовані напрацювання директивно і централізовано насаджувалися архівістам республік і поширювалися на місцях. За інерцією, не дивлячись на заходи щодо деколонізації, дерадянізації, дерусифікації та декомунізації української архівістики, вона упродовж трьох десятиріч значною мірою так і залишалася у сфері російського великодержавницького впливу. Третє. З-поміж новітніх досліджень теоретико-методологічного спрямування поряд із «Українською архівною енциклопедією» (К., 2008), базовим підручником «Архівознавство» (К., 2002), «Хрестоматією з архівознавства» (К., 2003), чи не найбільшої уваги заслуговує навчальний посібник І. Матяш «Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку» Матяш І. Б. Архівознавство : методологічні засади та історія розвит-ку. Київ : Видавн. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. 515 с. Йдеться про рецензію К. Климової (Архівна наука в Україні : «період випробувань» // Архіви України. 2012. № 5. С. 197-221), яку О. Журба назвав надто прискіпливою й необ'єктивною (Рецензія на рецензію, або архівознавче кілерство (з приводу рецензії К. Климової на книжку І. Матяш) // Історіогра-фічні та джерелознавчі проблеми історії України. Професійна етика історика у міждисциплінарному просторі: [міжвуз. зб. наук. праць]. Дніпропетровськ : ЛІРА, 2014. С. 348-358)., підготовлений здебільшого в історіографічно-методологічному форматі з викладом авторських міркувань щодо загальних тенденцій та національної специфіки розвитку української архівної науки, її методології з урахуванням досвіду Франції, Польщі, Росії, США, а також міжнародних архівних організацій. Праця отримала високу оцінку у наукових колах, викликала велике зацікавлення й дискусії фахівців; висловлювалися й окремі зауваження, які не применшують її науково-методологічного значення212.

Висловлені застереження дозволяють стверджувати: а) помітною ознакою новітнього українського архівознавства є недооцінка загальної теорії архівної науки, її методології, все ще домінуючий акцент на практиці організації, технології і методиці архівної справи; б) надто вузьке коло осіб, які займаються теоретико-методологічними дослідженнями у сфері архівістики, зацикленість частини авторів на штампах й орієнтирах радянського і російського архівознавства; в) помилковою і необгрунтованою виявилася тенденція згортання підготовки наукових і науково-педагогічних фахівців з архівознавства через магістратуру, аспірантуру і докторантуру.

У процесі реалізації поставленої мети автор згрупував наявні концептуальні підходи до архівної науки відповідно у двох тематичних блоках із погляду відповідей на виклики війни Росії проти України та цифровізації інформаційних ресурсів із тим, щоб системно і чіткіше осмислити сутність кожного з них, розкрити їх важливість, новизну і перспективи.

Перший блок охоплює основні етапи формування сучасного предметно-тематичного поля архівної науки, її українського контенту. Після відновлення незалежності України пріоритетне місце в її розвитку посіла світоглядна і методологічна переорієнтація архівістів і архівознавців, поступовий розрив із радянськими поглядами ідеологічно-методологічного монізму, абсолютизацією партійно-класового підходу до відбору документів на зберігання, інтерпретації їхніх інформаційних ресурсів, звільнення від кон'юнктурних стереотипів, успадкованих від імперської й тоталітарної доби, подолання синдрому малоросійства, колоніального мислення, совковості та комунізації. У розвитку архівної науки незалежної України проглядаються чотири умовні етапи, зумовлені політичними і соціокультурними змінами, тісно пов'язані з переходом від радянської архівістики до пострадянської, а, відтак, до національної, з новою якістю її взаємодії з історичною, філософською, управлінською та іншими науками гуманітарного і природничого спрямування:

- перший - перехідний від радянської архівістики до пострадянської (перша половина 1990-х років), започаткований відновленням суверенітету і незалежності України. В царині архівної справи та архівознавства його найважливішими подіями стали: створення Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України (1992 р.), яке очолив Б. Іваненко; ухвалення архівного закону (1993 р.) Про Національний архівний фонд та архівні установи України: Закон України від 24 грудня 1993 р. № 3814-ХІІ (зі змінами) // Верховна Рада Украї-ни. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3814- 12#Text (дата звернення: 14.11.2022).; заснування Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (1994 р., директор - В. Ляхоцький); перетворення науково-інформаційного бюлетеня «Архіви України» на науково-практичний журнал під такою ж назвою (1991 р.); затвердження державного стандарту «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» (1994 р.). Новий статус отримала єдина на той час в Україні архівознавча кафедра Київського університету імені Тараса Шевченка як кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки (1994 р., завідувач - проф. Я. Калакура). На цьому етапі особливо продуктивною стала системна робота групи науковців - істориків, архівознавців, юристів, архівістів-управлінців і практиків щодо опрацювання понятійного апарату архівної науки, головні терміни якого увійшли до архівного закону. Іншими словами, були здійснені перші важливі кроки щодо наукового прогнозування і супроводу реформування архівної справи, її демократизації і деполітизації, переведення на сучасну правову базу, виокремлення і усамостійнення Національного архівного фонду України (НАФ), формування нової концепції наукових досліджень у галузі архівознавства і документознавства, пошук оновлених підходів у підготовці архівістів Архівістика : термінологічний словник / авт.-упоряд.: К. Є. Новохат- ський, К. Т. Селіверстова та ін. Київ, 1998. 106 с.; Калакура Я. С. Архівознав-ство : наука чи система наукових знань? // Студії з архів. справи та докумен-тознавства. 1996. Т. 1. С. 43-49; Новохатський К. Є. Шляхи вдосконалення нормативно-правової бази діяльності архівних установ // Архіви України. 2000. № 1-3. С. 3-8.;

- другий - трансформаційно-інституційний, що охопив другу половину 1990-х - перше п'ятиріччя ХХІ ст. і характеризувався переважно наповненням новим змістом діяльності трансформованих й інституціоналізованих архівних установ на основі Конституції України (1996 р.) та архівного закону, перетворенням Головархіву у Державний комітет архівів України (1999 р., голови - Р. Пиріг, Г. Боряк); уточненням назви і якісно новим рівнем діяльності УНДІАСД (директор І. Матяш), відкриттям у ньому аспірантури і створенням спецради із захисту дисертаційних робіт, заснуванням щорічника «Студії з архівної справи та документознавства». Було змінено формат і рубрикацію журналу «Архіви України» Волковинський В. М., Васько Л. М. Журнал «Архіви України» та його роль у вирішенні питань архівного будівництва // Нариси історії архівної спра-ви в Україні. Київ, 2002. С. 520-527; Часопис «Архіви України» очима його головних редакторів О. Г. Мітюкова (1970-1988), Р. Я. Пирога (1998-2002) // Архіви України. 2002. № 4-6. С. 120-126; Ковтун М. В. Питання архіво-знавства на сторінках журналу «Архіви України» // Студії з архів. справи та документознавства. 2009. Т. 17. С. 82-87., проведено низку міжнародних і загальноукраїнських наукових і науково-практичних конференцій, зокрема «Українське архівознавство: сучасний стан і перспективи» та ін.¹⁶³ Українське архівознавство : історія, сучасний стан та перспекти-ви : наукові доповіді Всеукраїнської конференції, 19-20 листопада 1996 р. У 2-х ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України; упоряд.: В. Ляхоцький, І. Матяш. Ч. 1. Київ, 1997. 380 с.; Матяш І. Україн-ська архівна наука на сучасному етапі : архівознавство в колі історичних дисциплін // Студії з архів. справи та документознавства. Київ, 2006. Т. 14. С. 5-12. Саме на цьому етапі було опубліковано довідник про архівні установи України Архівні установи України : довідник. Державні архіви / Держкомар- хів України. УНДІАСД; редкол.: Г. В. Боряк (гол.). 2-е вид., доп. Київ, 2005. 692 с., розпочалося розроблення нової моделі підготовки архівознавців Калакура Я. С. Сучасна концепція архівознавчої освіти // Українське архівознавство : історія, сучасний стан і перспективи : наукові доповіді Все-української конференції, 19-20 листопада 1996 р.: у 2-х ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України; упоряд.: В. Ляхоцький, І. Матяш. Ч. 1. Київ, 1997. С. 42-47; Концепція підготовки та післядипломної освіти кадрів для архівних установ України (проект) / І. Матяш, Я. Калакура, В. Лозицький, К. Селіверстова // Студії з архів. справи та документознавства. Київ. 1998. Т. 3. С. 17-24; Павленко С. Кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тара-са Шевченка у спогадах випускників // Архівознавство. Археографія. Джере-лознавство: міжвідомчий зб. наук. праць. Київ, 2000. Вип. 2. С. 154-163. і реалізація комплексної програми створення навчальної літератури з історії, теорії і практики архівної справи Архівознавство : підручник для студентів вищих навчальних закладів України / редкол.: Я. С. Калакура (гол. ред.) та ін. Київ. 1998. 316 с.; Архіво-знавство : підручник для студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів України / за заг. ред. Я. С. Калакури та І. Б. Матяш. Київ: Видавн. дім «КМ Академія», 2002. 356 с.; Нариси історії архівної справи в Україні / за заг. ред. І. Б. Матяш та К. І. Климової. Київ: Видавн. дім «КМ Академія», 2002. 612 с., що стало можливим завдяки реформуванню архівної освіти, ухваленню законів про розвиток науки і вищої освіти. Принагідно зазначимо, що науковці УНДІАСД та університетської архівознавчої кафедри під егідою Держкомархіву України і особисто його голови Р. Пирога в 1996 р. приступили до створення національного підручника «Архівознавство». Ця робота супроводжувалася помітною активізацією теоретичних рефлексій, що сприяло підвищенню його наукового й методологічного рівня. Дослідження в галузі архівістики стимулювали паралельний розвиток археографії, діловодства та інституціоналізацію документознавста Швецова-Водка Г. М. Документознавство : навч. посіб. Київ: Знання,

2007. 398 с.; Бездрабко В. Сучасне документознавство в Україні : концепції, перспективи розвитку // Український історичний журнал. 2008. № 6. С. 165-182; Палеха Ю. І., Леміш Н. О. Загальне документознавство : навч. посіб. Київ: Ліра-К. 2008. 395 с.; Кулешов С. Г. Загальне документознавство : навч. посібник / Укрдержархів; УНДІАСД. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. 123 с., що в підсумку позитивно відбилося на інтеграції знань і взаємодії архівів із фондоутворювачами, оновленні змісту архівної освіти й підготовки нового покоління архівістів Пиріг Р. Я. Архівне будівництво в Україні : проблеми наукового за-безпечення // Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні : до-повіді та повідомлення наукової конференції 15-16 березня 1995 р. / упоряд. Т. П. Прись. Київ, 1996. С. 92-96; Портнов Г. В. Деякі питання формуван-ня Національного архівного фонду на сучасному етапі // Там само. С. 22-25; Кисельова Л. А. Теоретичні засади дослідження державної політики у сфері архівної справи і діловодства // Інновації в державному управлінні : систем-на інтеграція освіти, науки, практики : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 27 трав. 2011 р.: у 2-х т . Київ : НАДУ, 2011. Т. 1. С. 183-185.. Завдяки творчій співпраці науковців УНДІАСД, Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, університетських кафедр і архівістів-практиків, активізації видавничої діяльності побачили світ хрестоматія з архівістики, тривало створення «Української архівної енциклопедії» Хрестоматія з архівознавства / під ред. І. Б. Матяш. Київ: ВД «КМ Академія», 2003. 411 с.; Українська архівна енциклопедія / Держ- комархів України. УДНДІАСД; редкол: І. Б. Матяш (гол.) та ін. Київ [б. в.].

2008. 680 с..

У контексті Закону «Про Національний архівний фонд та архівні установи» започаткувалася низка досліджень архівної системи, структури і принципів формування, складу та інформаційного потенціалу Національного архівного фонду, забезпечення його цілісності Драгомірова Л. Національний архівний фонд України : норматив-но-правове поле формування та функціонування // Архіви України. 2004. № 4-6. С. 22-36.. Науковці переконливо обґрунтовували необхідність переходу від традиційного приймання документів і комплектування НАФ до партнерської діяльності архівів і фондоутворювачів прогностично-програмового характеру, починаючи з експертної оцінки соціокультурного значення новостворених документів.

Урізноманітнилася тематика науково-теоретичних і науково-методичних конференцій та семінарів. Найбільш продуктивними були: «Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.)» (Київ, 28-29 жовт. 1997 р.), «Архіви - складова інформаційних ресурсів» (Київ, 17-18 жовт. 2001 р.), «Архівознавство як наука» (Київ, 14-15 трав. 2009 р.), «Електронний документ: актуальні завдання та практичне впровадження (Життєвий цикл електронного документа)» (Київ, 11-12 жовт. 2012 р.), «Архівознавчі та джерелознавчі галузі знань: проблеми взаємодії на сучасному етапі» (Київ, 14 берез. 2013 р.), науково-практичний семінар «Архівна україніка: пошук, реєстрація та комплектування архівів» (Київ, 28 жовт. 2010 р.) та інші. У свою чергу, це сприяло розширенню мережі архівної освіти, переходу на нову модель підготовки архівістів Маковська Н. В. Професійна архівна освіта в Україні : моделі, імідж, перспективи // Архіви України. 2002. № 1-3. С. 46-54.;

- третій - реформаційний - друге п'ятиріччя - середина другого десятиріччя ХХІ ст., коли в руслі цінностей Помаранчевої революції було взято курс на прискорення реформ, які торкнулися й архівної справи і науки Надольська В. В. Реформування системи державного управління ар-хівною справою в незалежній Україні // Актуальні проблеми державного управління на сучасному етапі державотворення: матеріали V науково-прак-тичної конференції (27 жовт. 2011 р., м. Луцьк). Луцьк, 2011. С. 29-32., однак деякі з них проводилися не за стандартами ЄС, а з оглядкою на Росію, де вже згорталися перебудовчі та демократичні процеси, педалювалася ідея відродження СРСР, формування спільного архівного законодавства і єдиної нормативної бази в рамках СНД. У грудні 2010 р. Державний комітет архівів було перетворено у Державну архівну службу України, що понизило рівень автономії та самоврядності галузі. Однак, науковці дедалі частіше стали порушувати питання про необхідність поглиблення демократизації, децентралізації та відкритості архівної системи України, розширення доступу до інформаційних ресурсів архівів, наростав інтерес до досвіду зарубіжної архівістики, особливо у царині функціонування електронних архівів. Із 2007 р. почалося формування Центрального державного електронного архіву України (директори - А. Лавренюк, О. Ус, Ю. Ковтанюк). Організатором і координатором проведення архівознавчих студій науково-методичного інструктивно-інформаційного характеру залишався УНДІАСД, якому вдалося розширити співробітництво з архівними установами, університетськими кафедрами, кількість яких помітно збільшилася;

- четвертий - інтеграційний етап - (із 2014 р. - до сьогодення), зумовлений орієнтирами Революції гідності та Євромайдану на реалізацію європейського вибору України, продовження деколонізації й дерадянізації української архівістики в контексті декомунізаційних законів Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітар-ного режиму 1917-1991 років : Закон України від 9 квітня 2015 р. // Відомості Верховної Ради України. 2015. № 26. Ст. 218; Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки : Закон України від 14.07.2015 р. // Верхо-вна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/595-19#n1742. (дата звернення: 18.06.2022)., її входженням у європейський і світовий архівно-інформаційний простір, перебудови діяльності в умовах гібридної війни, а тепер уже й воєнного стану. Із призначенням у 2019 р. головою Украдержархіву А. Хромова всі ці процеси набули більш динамічного і системного розвитку в контексті вже згаданої Стратегії. Збагатилася та актуалізувалася проблематика, підвищився науково-теоретичний і змістовний рівень публікацій в журналі «Архіви України» (головна редакторка - М. Палієнко), який відзначає у цьому році своє 75-ліття. Тіснішими стали зв'язки журналу з практичною діяльністю архівних установ усіх рівнів, закладами науки, культури і освіти, розширилося коло його авторів і дописувачів.

Важливим чинником активізації архівознавчих досліджень виступає розширення міжнародних зв'язків і співробітництва українських архівістів і архівознавців, передусім із колегами з країн ЄС, США та Канади. Опублікована низка праць, захищено ряд дисертаційних робіт, присвячених інтеграційним процесам і зарубіжній архівістиці, а також т. зв. архівному бренд-менеджменту.

На жаль, європейські орієнтири українців викликали негативну реакцію і шалену протидію з боку путінського режиму РФ, підтримку ним проросійських, контрреволюційних та олігархічних сил у самій Україні. В 2014 р. Росія вдалася до збройної агресії, розпочавши фактично окупаційно-гібридну війну проти України, яка з 24 лютого 2022 р. набула повномасштабного характеру як загарбницько-геноцидна і стала викликом для глибинних змін у всіх сферах, включаючи й архівістику. Як зазначив А. Хромов, у відповідь на війну змінилися пріоритети діяльності всієї системи архівних установ. Зусилля їхніх працівників зосереджені на ініціативному документуванні війни, посиленні безпеки, переміщенні окремих колекцій, продовженні цифровізації документальних ресурсів архівів і установ страхового фонду, підготовці методичних рекомендацій щодо ведення діловодства та архівної справи в умовах воєнного стану тощо Хромов А. Нас підтримує весь світ. Україна переможе // Архіви Украї-ни. 2022. № 1. С. 7-8..

Упродовж окреслених етапів поступово відбувалася інституалізація новітньої української архівної науки, в межах якої почало формуватися й електронне архівознавство Калакура Я., Палієнко М. Концептуалізація електронного архіво-знавства в контексті цифровізації українського суспільства // Архіви України. 2021. № 3. С. 36-65.. Автори праць обґрунтовують зростання гуманітарної ролі архівів у всіх сферах суспільного життя, включаючи інформаційний простір і соціальні мережі, а, відтак, і необхідність наукового осмислення їхнього нового обличчя. Делеган М. В. Архіви та їх роль у розвитку українського суспільства // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Істо-рія», 2002. № 7. С. 193-200; Новохатський К. Є. Гуманітарна місія архівів та реформування архівної справи в Україні // Архіви України. 2007. № 1-3. С. 79-85; Палієнко М. Г. Образ «архіву» в сучасному науковому дискурсі... С. 136-152.

Які ж головні надбання української архівної науки за минулі 30 років незалежності? Оскільки вони мають системний характер, вважаємо доцільним із широкої тематики досліджень виокремити декілька магістральних напрямів: а) теоретико-методологічні, історіософські, управлінські, правові та історіографічні засади архівознавства, його електронна й інформаційна складові, міждисциплінарні зв'язки;

б) історико-архівознавчі праці й навчальні посібники; в) енциклопедичні та довідково-термінознавчі студії; г) науково-методичні, інформаційно-технологічні й нормативні розробки з практичної архівістики; д) архівний менеджмент і маркетинг; е) архівно-біографічні розвідки; є) міжнародне співробітництво архівістів. Усі ці напрями мають спільний стержень: «Людина і архіви» Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці : біографічні нариси / Укр. держ. наук.-дослід. ін-т арх. справи та документознавства, Ін-т укр. археогра-фії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; ред.: Г. В. Боряк. Київ, 2001. 228 c.; Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліогр. довідник / Держкомар- хів України. УНДІАСД; упоряд.: І. Б. Матяш (кер.) та ін. Київ, 2007. 752 с.. На наших очах формується такий новий напрям, як архівістика на тлі війни Росії проти України, спрямований на роботу системи в екстремальних умовах, наступу на імперську пропаганду, спростування дезінформаційних її міфів, що популяризуються в руслі розв'язаної війни, посилення протидії інформаційній агресії та насадженню парадигми «руского міра». Кожен із цих напрямів представлений низкою фахових дослідників і відповідними студіями.

Зусиллями архівознавців обґрунтовано нове бачення концепту «архівна наука», що, як уже зазначалося, будучи синонімом до поняття «архівознавство», не є тотожним. І. Матяш визначає архівознавство як систему знань про архіви і комплексну науку, що вивчає історію архівістики та комплектування архівних фондів, з'ясовує її тенденції і закономірності, розробляє теоретичні, правові й методичні питання, досліджує інформаційний потенціал і типово-видовий склад архівної спадщини Матяш І. Б. Поняття про архівознавство як науку : генеза змісту // Архіви України. 2010. № 1. С. 50-75.. На нашу думку, термін «архівна наука» повніше відбиває сучасне змістовне наповнення архівознавства, виводить його за межі галузевості і чіткіше розставляє акценти з погляду міждисциплінарності та інтегративності. Залишаючись у просторі гуманітарних наук, у першу чергу, історичної, архівна наука дедалі активніше «вторгається» у сферу інформатики, інформаційних технологій та природознавства. Нової якості набуває співпраця представників архівної науки з археографією, текстологією, палеографією, дипломатикою, документознавством, менеджментом, маркетингом, бібліотечною і музейною справами тощо. Не випадково в новітніх дослідженнях значне місце відводиться обґрунтуванню розширення предметного поля архівної науки, оновленню її дослідницького інструментарію й понятійного апарату ³²³ Матяш І. Б. Методологічні засади й понятійний апарат архівознав-ства // Український історичний журнал. 2009. № 2. С. 124-134; Її ж. Спе-цифічні принципи і методи архівознавства // Архіви України. 2010. № 5. С. 19-44; Зозуля С. М. Розвиток понятійного апарату архівознавства // Бібліо-текознавство. Документознавство. Інформологія. 2011. № 2. С. 45-52..

У процесі взаємодії і співпраці науковців академічних інститутів історії України, української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського, УНДІАСД, архівознавчих кафедр Шевченкового та інших національних університетів вдалося довести, що Україна має не тільки давню й самобутню історію архівної справи, національні архівознавчі традиції, але й власну модерну архівознавчу наукову школу. Одним із піонерів запровадження концепту «українське архівознавство» був О. Грушевський, який ще в 1918 р. оприлюднив у журналі «Україна» замітку під заголовком «Сучасне українське архівознавство» Грушевський О. Сучасне українське архівознавство // Україна. 1918. Кн.1-2. С. 82-84.. У тоталітарні часи цей концепт опинився під забороною, оскільки в СРСР все було «радянським», у т. ч. й архівознавство. Тільки з відновленням незалежності почалося відродження української архівної науки як національної.

Із погляду підвищення ролі архівістики в утвердженні національної ідентичності, збереженні історичної пам'яті та генетичного коду українства в контексті російського вторгнення в Україну, на що звернула увагу М. Палієнко Палієнко М. Українські архіви, війна та збереження національної іден-тичності ... С. 13., дуже важливо неухильно впроваджувати у науковий і освітній процес концепт «українська наука» та її архівознавчий сегмент. Маємо враховувати, що це поняття є похідним від таких базових термінів як «українські архіви», «українські архівісти», «українські архівознавчі», «українське архівне законодавство» та найменувань установ: Укрдержархів, УНДІАСД. Це словосполучення цілком співзвучне з поняттям «українська нація», «український народ», «українська земля», «українська держава», із власними назвами суміжних наук: «українська історіографія», «українська археографія», «українське джерелознавство» тощо. Воно відповідає вживаним назвам національних шкіл архівознавства країн ЄС тощо.

Що розуміють і як трактують науковці термін «українська архівна наука»? Синтезуючи наявні визначення, включаючи й авторське Українське архівознавство : історія, сучасний стан та перспекти-ви: наукові доповіді Всеукраїнської конференції, 19-20 листопада 1996 р.: у 2-х ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України; упоряд.: В. Ляхоцький, І. Матяш. Київ. 1997. Ч. 1. 380 с.; Ч. 2. 264 с; Ма- тяш І. Українське архівознавство : основні періоди та етапи розвитку // Архі-ви України. 2008. № 5-6. С. 56-65; Калакура Я. Українське архівознавство : критерії національного // Студії з архів. справи та документознавства. Київ, 2015. Т. 22-23. С. 17-20 та ін., можна запропонувати наступну дефініцію: українська архівна наука -- це синтез теорії і практики архівної справи, динамічна система інтегрованих наукових знань міждисциплінарного характеру, що вивчає історію, теорію, методологію і практику архівної справи в Україні та за рубежем, з'ясовує закономірності її розвитку, досліджує й популяризує інформаційні ресурси архівів. Вона тісно пов'язана з українською історичною наукою, джерелознавством, археографією, спеціальними історичними дисциплінами, інформатикою та інформаційними технологіями, є начально-освітньою дисципліною. Не важко помітити, що в цьому визначенні по-новому розставлені деякі акценти: мова йде не просто про науку чи дисципліну, а про систему наукових знань з історії, теорії і практики української й зарубіжної архівної справи, закономірності і провідні тенденції її розвитку. При цьому вона не обмежується лише українським контекстом, оскільки є частиною архівної науки загалом та інтегрується у європейський і світовий архівознавчий простір.

У новітніх дослідженнях окреслено деякі найбільш характерні критерії для визначення українськості архівної науки, які дозволяють виокремити її з-поміж інших національних архівних наук. Враховуючи, що в умовах нинішньої війни розгорнулися гострі дискусії щодо імен діячів російської науки і культури в українському соціокультурному просторі, видається доцільним назвати основні ознаки або критерії українськості:

а) українська архівна наука як теорія і практика архівної справи має давню історію і самобутні традиції, витоки і зародження якої сягають часів Києворуської держави як держави українського народу. Київська історична, культурно-інтелектуальна й духовна спадщина - це надбання, насамперед, українського народу, який дав назву «Україна» державному об'єднанню тих слов'янських племен, котрі склали її ядро. Вона була успадкована Галицько-Волинською, Литовсько-Руською і Козацько-Гетьманською державами, збагачена в ході державотворчих процесів доби Української революції 1917-1921 рр. та отримала нове змістовне і світоглядне наповнення в умовах незалежності України. Відтак, все, що відбувалося в архівній справі упродовж всієї історії на етнічних землях України, незалежно від того, до складу яких державних утворень вони на тому чи іншому етапі історії входили, має український етнонім;

б) українська етнічність і відповідна самоідентифікація архівознавців, їх походження із українських теренів або тривала робота на них, особистий внесок і підтримка розвитку української архівної справи як у материковій Україні, так і в діаспорі. Тобто, мова йде як про українське коріння архівознавців, так і про органічний зв'язок із теренами України, прихильне і зацікавлене ставлення до української архівної справи. Це, в першу чергу, етнічні українці - Дмитро Багалій, Богдан і Віктор Барвінські, Іван Бутич, Ольга Водолажченко, Михайло і Олександр Грушевські, Іван Каманін, Пилип Клименко, Іван Крип'якевич, Орест Левицький, Орест-Нестор Мацюк, Володимир Міяковський, Іван Павловський, Семен Пількевич, Гордій Пшеничний, Віктор Романовський, Федір Шевченко та ін. До українських архівістів відносимо й тих, хто в силу обставин опинився в інших країнах, але був задіяний у відповідну архівну сферу, збагачуючи загальну теорію і практику архівістики (Олексій Баранович, Олександр Лаппо-Данилевський, Володимир Пічета та ін.);

в) домінування серед оприлюднених архівознавцями праць, документальних збірників матеріалів і сюжетів, що стосуються українських архівів та їхніх ресурсів. Наприклад, архівна, археографічна, архівознавча та педагогічна діяльність Володимира Антоновича, Миколи Іванишева, Володимира Іконникова, В'ячеслава Стрельського та ін. безпосередньо пов'язана із створенням архівів в Україні, організацією архівної справи, засвоєнням та дослідженням її архівно-інформаційних ресурсів, підготовкою фахівців з архівістики;

г) прагнення і спроможність архівознавців максимально прислужитися українському народу, його національному проекту. Серед діячів, причетних до розвитку української архівістики, можна назвати білоруса Митрофана Довнар-Запольського, поляків Кароля Бадецького, Освальда Бальцера, Антона Прохаску, росіян Василя Веретенникова, Михайла Владимирського-Буданова, Дмитра Самоквасова, словака Миколу Радвані, євреїв Марка Варшавчика, Михайла Рубача та ін.

Звичайно, названі критерії досить умовні, а деякі й дискусійні. І все ж вони дають змогу залучити до надбань українського архівознавства всіх і кожного, хто пов'язаний з архівною справою в Україні, нарощуванням на її теренах знань з історії, теорії і практики архівістики, а також персоніфікувати його за рахунок долучення осіб неукраїнського походження, котрі безпосередньо причетні до розбудови українських архівів і розвитку архівознавчої науки. Йдеться про австрійців, білорусів, євреїв, німців, поляків, росіян, румунів, словаків, чехів, угорців тощо. Що ж стосується сучасності, то пріоритетним критерієм українськості виступає наявність українського походження, громадянства, самоусвідомлення своєї причетності до долі України, а також українська ідентичність у діаспорі.

Розуміється, що мова йде не про механічне додавання до поняття «архівна наука» прикметника «українська», адже від цього вона автоматично не стане такою за змістом, призначенням, наповненням, ідейно-світоглядною спрямованістю. Ми мали, наприклад, «Українську Радянську Енциклопедію», але за світоглядною спрямованістю і змістом вона українською не була. Можна фахово перекласти польський, російський чи французький підручник з архівознавства і назвати його українським, але чи набуде він від цього українськості? Як керівник авторського колективу першого національного підручни-ка «Архівознавство» (К, 1998), самокритично визнаю, що компромісне засто-сування в ньому стереотипу «архівна справа в Україні» було виявом живучо-сті комплексу провінційності, совковості та інерції старого мислення, що й стало на перешкоді того, щоб чіткіше заявити в ньому про українську архівну справу і українське архівознавство. Не знаходимо ми цього терміну і в термі-нологічному словнику «Архівістика» (К., 1998) (заради справедливості зазна-чимо, що в передмові, підготовленій К. Новохатським, вміщено таку фразу: «Український словник є не лише тому, що викладений українською мовою, а й тому, що в ньому розкрито основну проблематику саме української архі- вістики з особливостями і відмінностями, відсутніми в інших країнах»). Не знайшло належного місця це поняття і в «Хрестоматії архівознавства» (К., 2003), правда, упорядники зазначили, що українське архівознавство мусить торкнутися організації архівної справи в умовах Литви, Польщі і Московської держави. Розпливчатий зміст має цей концепт і в «Нарисах історії архівної справи в Україні» (К., 2002). Проривом на цьому шляху могло стати видання «Української архівної енциклопедії» (К., 2008), однак і тут відсутнє окреме гасло «українське архівознавство», а в статті «Архівознавство» вміщено одну фразу про те, що відбиттям термінологічних пошуків на українському ґрунті стали позиції двох видатних для свого часу істориків-архівознавців - В. Вере-тенникова та В. Романовського.