Екологічна свідомість як основа екологічного конституціоналізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна свідомість як основа екологічного конституціоналізму

Ганна В'ячеславівна Потапчук, кандидат юридичних наук, докторантка Інституту законодавства Верховної Ради України



Резюме

Потапчук Г.В. Екологічна свідомість як основа екологічного конституціоналізму.

Стаття присвячена дослідженню ролі і значення екологічної свідомості людини, її груп та асоціацій як основи екологічного конституціоналізму.

Доведено, що проблема формування екологічної свідомості детермінована активними темпами цивілізаційного розвитку в XXI ст.

На основі інтеграції існуючих доктринальних дефініцій екологічної свідомості запропоновано її авторське визначення, згідно з яким це: а) інтелектуальна діяльність людини, її груп та асоціацій, б) щодо усвідомленої охорони, захисту і збереження довкілля, що в) формується на локальному рівні функціонування соціуму в межах механізму загальної і спеціальної соціалізації, г) базується на глибокому розумінні його ролі і значення у існуванні людської цивілізації, ґ) завдяки наявності достатнього рівня екологічної освіти і екологічної пропаганди та їх ефективності, д) реалізується у екоцентричній системно-комплексній, телеологічно скерованій поведінково-діяльнісній парадигмі наведених суб'єктів, е) в ординарних (повсякденних) і екстраординарних (кризових) умовах його (довкілля) існування. екологічна свідомість конституціоналізм цивілізаційний

Доводиться, що зазначені доктринальні позиції відносно визначення феноменології загального конституціоналізму мають безпосередньо стосуються процесів інституціоналізації в його рамках саме екологічного конституціоналізму, як складового елемента, органічної частини, видової характеристики загального конституціоналізму.

Стверджується, що наведені управлінсько-нормативні парадигми фактично становлять основу доктринального обґрунтування об'єктивізації виникнення екологічного конституціоналізму та детермінують засади його телеологічної змістовності, зумовлюючи формування теоретичної бази цієї інноваційної нормативно-праксеологічної феноменології, що базується на екологічній свідомості та екологічній самосвідомості людини.

Ключові слова: свідомість, екологічна свідомість, екологічна самосвідомість, конституціоналізм, екологічний конституціоналізм, права людини, екологічні права людини.



Summary

Anna Potapchuk. Ecological consciousness as a basis of ecological constitutionalism.

The article is devoted to the study of the role and significance of ecological consciousness of man, his groups and associations as the basis of ecological constitutionalism.

It is proved that the problem of formation of ecological consciousness is determined by the active pace of civilizational development in the XXI century, when, on the one hand, there is an unprecedented human impact on nature and at the same time - on the other hand, actualizes and objectifies its progressive dependence on habitat, which is constantly growing and is especially acute in the current global economic crisis.

It is stated that in such contradictory and difficult crisis conditions humanity acts as a single community both in terms of impact on life, due to modern development of science and technology (factor of growing human impact on the environment / anthropogenic /), and from the position of user and beneficiary objects of the environment (factor of obtaining the status of a beneficiary of the environment by a person).

Based on the integration of existing doctrinal definitions of environmental consciousness, its author's definition is proposed, according to which it is: a) intellectual activity of man, his groups and associations, b) relatively conscious protection and preservation of the environment, c) formed at local level within the mechanism of general and special socialization, d) based on a deep understanding of its role and importance in the existence of human civilization, d `) due to a sufficient level of environmental education and environmental advocacy and their effectiveness, e) implemented in ecocentric system-complex, teleologically oriented behaviorally -activity paradigm of these subjects, e) in ordinary (everyday) and extraordinary (crisis) conditions of its (environment) existence.

It is proved that the given doctrinal positions concerning the definition of the phenomenology of general constitutionalism are directly related to the processes of institutionalization within its framework of ecological constitutionalism as a component, organic part, specific characteristics of general constitutionalism.

The structure of general constitutionalism, its semantic trinity - theory / ideology / + history /in the context of the experience of legal regulation / + practice /law enforcement/ - is applicable to the formation within such a phenomenology of a new phenomenon - environmental constitutionalism - but with its peculiarities - because “constitutionalism is objectively corrected in the course of social evolution.” At the same time, ecological consciousness is an important component of theory /ideology/ and practice /law enforcement/ phenomenology of general constitutionalism.

It is proved that the peculiarities of this process, first of all, should determine the globalization of the subject and object of legal regulation within environmental constitutionalism - an environment that in the process of existence and functioning can not be limited by state borders due to objective force majeure - but, transboundary the nature of the environment; from this sign follow the general negative consequences in the conditions of crisis in the field of environment for all human civilization, which also give them a transboundary character; hence - actualize and contextualize the general efforts of mankind to overcome environmental crises through coordination, integration, formation of intersubjectivity, and finally, system-integrated procological cooperation, etc. - that is, to ensure that these efforts have a positive effect collective measures of a cross-border nature are essential.

It is argued that these management and regulatory paradigms actually form the basis of the doctrinal justification for objectifying the emergence of environmental constitutionalism and determine the principles of its teleological content, leading to the formation of the theoretical basis of this innovative

Key words: consciousness, ecological consciousness, ecological self-consciousness, constitutionalism, ecological constitutionalism, human rights, ecological human rights.



Постановка проблеми

Становлення та розвиток сучасної демократичної правової державності безпосередньо залежить від існування її людського потенціалу, що повинен функціонувати у державно організованому соціумі у відповідних умовах навколишнього природного середовища, середовища проживання людини - довкілля. Розуміння цієї сентенції напряму є пов'язаним зі становленням у межах такого соціуму та відносно кожного з його членів складного, системного й комплексного, а також спеціального виду свідомості, який називається екологічною свідомістю.

Проблема формування екологічної свідомості детермінована активними темпами цивілізаційного розвитку в XXI ст., коли, з одного боку, здійснюється безпрецедентний вплив з боку людини на природу та водночас, з іншого боку, актуалізується і об'єктивується її прогресуюча залежність від середовища проживання, що перманентно зростає й особливо гостро проявляється в сучасних умовах світової економічної кризи.

Отже, можна стверджувати, що саме в таких суперечливих і складних умовах людство виступає як єдине співтовариство і з точки зору впливу на сфери життя, зумовленого сучасним розвитком науки і техніки (фактор зростаючого впливу людини на довкілля (антропогенний). - Авт.), і з позицій ролі користувача та бенефіціара (вигодонабувача) об'єктами довкілля (фактор отримання людиною статусу вигодонабувача довкілля. - Авт.).

Звідси, можна констатувати, що науково-технічний прогрес об'єктивно має наслідки двоякого і суперечливого характеру з далекосяжними перспективами: з одного боку, він несе певні блага і комфортні умови для існування та діяльності людини, а також позитивний потенціал щодо подальшого її існування; з іншого, - він став однією з основних причин глобальної екологічної кризи. Тому розуміння такого стану справ можливо тільки через формування спеціального виду свідомості людини - екологічної, завдяки якій вона на індивідуальному, груповому, колективному (масовому) рівні конкретна людина шляхом уяснення і роз'яснення зможе подолати важливість та глибину проблем та вжити адекватні дії у вигляді екологічно безпечної поведінки та діяльності.

Враховуючи особливу важливість профільної проблематики, можна наголосити на тому, що екологічна безпека є невід'ємною частиною державної безпеки, і хоча деякі політичні діячі підміняють реальність спрощеними ілюзіями, це загрожує дуже серйозними наслідками для суспільства. Вирішити багато соціальних проблем, насамперед боротьби з тотальним захворюванням раком, СНІДом, а також зі страшними екологічними наслідками війни, яку агресивно розв'язала РФ проти України із застосуванням сучасної зброї тощо, неможливо без принципової зміни екологічної ситуації. Тому роль і значення феноменології екологічної свідомості зростає й актуалізується.

Треба зазначити, що профільна проблематика особливо контекстуалізується в процесі формування нової феноменології екологічного конституціоналізму, в якій їй відводиться важлива роль, причому не тільки інструментально-пізнавального, ідеологічно-функціонального, суб'єктно-формуючого і ціннісно-організую- чого факторів, а й основоположного суб'єктивно-філософського фактору, що лежить в основі цієї важливої феноменології та надає обом елементам екологічного розуміння (і конституціоналізму, і свідомості) в умовах державно організованого соціуму характер конституційних цінностей.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Треба наголосити на тому, що багато наукових робіт, що присвячено дослідженню сучасних проблем цивілізаційного розвитку, безпосередньо пов'язані з системним і комплексним аналізом перспектив взаємовідносин біосфери та людини, в тому числі й їх нормативному супроводженню і забезпеченню. Серед них роботи В.І. Вернадського, І.Т. Фролова, М.М. Моісеєва, Е.В. Гірусова (проблеми наукової картини світу і нових світоглядних орієнтирів цивілізаційного розвитку); С.Л. Бобильова, П. Гетьмана, А.Л. Новосьолова, В.В. Костицького, В.А. Лось, А.В. Яблокова, А.Л. Яншина (сталий і гармонізуючий розвиток в контексті вирішення екологічних проблем, екологізація сучасної науки, причини виникнення екологічної кризи і шляхи її вирішення і подолання); Е.В. Гірусова, А.А. Горєлова, В.Д. Комарова, О.М. Кочергіна, Ю.Г. Маркова, Д.Ж. Марковича та ін. (поняття екологічної свідомості); Е.В. Гірусова, І. Медведєва, А.А. Алдашової та А.А. Горєлова (деякі суб'єктивно-організаційні і нормуючі аспекти формування і функціонування екологічної свідомості); В.І. Вернадського, М.М. Кисельова, В.С. Крисаченка, О.І. Салтовського, М.Ф. Тарасенка (формування на базі екологічної свідомості екологічної культури).

Проблематиці формування та розвитку екологічної свідомості (свідомості довкілля) приділяли увагу й зарубіжні вчені - Б. Баарс, М. Боннетт, А. Фурман та ін.

Однак необхідно акцентувати увагу на тому, що незважаючи на численні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів, які стосуються проблем цивілізаційного розвитку, сутності свідомості взагалі, буття людини і певних аспектів екологічної свідомості, - питання сутності екологічно орієнтованої свідомості, її ролі в сучасному світогляді і у формуванні нової антропологічної парадигми, що потребують інтегративного рішення з боку природних і соціально-гуманітарних наук, залишаються не вирішеними і вимагають нового переосмислення в сучасних умовах. Більш того, профільна проблематика актуалізується у світлі формування екологічного конституціоналізму, як нової феноменології, що отримала визнання на національному конституційно-правовому та міжнародно-правовому рівнях.

Метою дослідження є дослідження екологічної свідомості як основи екологічного конституціоналізму.



Виклад основного матеріалу

Поява доктринальної позиції про необхідність формування, функціонування, реалізації, вдосконалення, модифікації тощо екологічної свідомості є яскравим відображенням усталених відносин людини і біосфери, які суттєво ускладнились в результаті активної діяльності людини в сфері освоєння природних надбань і об'єктів регулювання біосфери. Отже, розуміння положення людина в біосфері, на думку представників філософсько-екологічного спрямування в науці, привело насамперед до усвідомлення відповідальності людини - як мислячої, розумної істоти, її інтелекту - за виконання біосфер- ної негеотропічної функції, тобто за забезпечення стабільності, впорядкованості та організованості біосфери як системи¹, а фактично - за існування та функціонування довкілля.

Отже, можна стверджувати, що відповідальність людини за долю планети - це новий ціннісний орієнтир людства, нова світоглядна парадигма, яка об'єктивно і в обов'язковому порядку повинна отримати своє відображення у масовій свідомості, а звідси також у її новій видовій трансформації у вигляді свідомості екологічної.

Треба зазначити, що нові світоглядні ідеї в принципі та на практиці виробляються і шліфуються у найрізноманітніших сферах культури: ми потребуємо нової моралі, нової етики, яка ґрунтувалася б не так на індивідуальних цінностях, скільки на необхідних трактуваннях адаптації людства як глобальної системи до навколишнього середовища. Така етика, на думку дослідника Б.С. Горшунського, може бути створена на основі ідеалу поваги до природних систем². Тобто, йдеться про пріоритет колективних універсальних цінностей у межах системи довкілля.

Саме з таких позицій треба розглядати і оцінювати ідеї «поглибленої екології» американського фізика і еколога австрійського походження Ф. Капра, «єдиної екології» норвезького філософа А. Несс, етики Землі американського природоохоронця, вченого-еколога О. Леопольда, етики благоговіння перед життям німецького філософа і богослова А. Швейцера, ідеї космізму та вчення видатного вітчизняного філософа В.І. Вернадського, що цілком органічно поєднуються в екологічній етиці, об'єднуючи екзистенційні інтереси, права і пріоритети індивідуума з екзистенційними інтересами, правами і пріоритетами людського макроколективу (цивілізації) в межах біосфери, ідеї радянського і російського філософа і еколога М.М. Моісєєва про екологічний імператив, про коеволюцію (спільну еволюцію) природи і суспільства, які відобразили сучасний стан екологічної ситуації в світі і підходи до її стабілізації та поліпшення, доктринальні позиції російського філософа і футуролога П.Г. Чижова, який виділяє наступні важливі завдання соціально-філософської думки в природничо-екологічній сфері: «головне завдання соціальної філософії в сфері екології - осмислення моделі майбутньої організації суспільства як еколого-інформаційної цивілізації, здатної до гармонізації стосунків з природним середовищем. Це, без перебільшення, центральне стратегічне завдання на подальшу перспективу, що стоїть перед сучасною філософською думкою»³.

При цьому постулат великого гуманіста А. Швейцера «Я є життя, яке бажає жити серед життя, яке бажає жити»⁴ - дозволяє надати сенсу людському існуванню через прагнення підняти природний зв'язок зі світом і зробити його духовним.

Узагальнюючи наведені доктринальні підходи, в контексті детермінації екологічної свідомості, що випливають і базуються на сучасній екологічній картині світу, на продуктивну думку дослідниці К.О. Рома- нової⁵, можна зазначити що вони насамперед містять провідні світоглядні ідеї щодо:

- визнання цілісності, єдності світу, людини як органічної частини біосфери та космосу (системно- гуманістичний фактор. - Авт.);

- відповідальності людини, її розуму та інтелекту за виконання інтегративної біосферної функції (усві- домлено-облігаційний фактор. - Авт.);

- діалога природи та людини, неконфронтаційної взаємодії між людьми, людиною та природою (природно-комунікаційний фактор. - Авт.);

- гуманізму у контексті екологічної культури як визнання пріоритету природних чинників людського буття перед соціальними (пріоритетно- гуманістичний фактор. - Авт.);

- коеволюції як оптимізації взаємодії суспільства, що розвивається, і змінюваної ним природи (екзис- тенційно-координаційний фактор. - Авт.);

- визнання самоцінності природи, вищого рівня самоорганізації природних систем проти соціальних (природно-аксіологічний фактор. - Авт.)

Отже, наведені фактори у своїй сукупності, з одного боку, формують відповідне і фахове бачення ролі і значення біосфери у житті людини у вигляді системи «Людина - Світ», а з іншого - створюють відповідну психологічну соціально-нормативну поведінково-діяльнісну модель, що веде у підсумку до формування екологічної свідомості. Це детермінується тим, що вона:

- по-перше, базується на відповідних засадах, принципах, концептах, що дають можливість ідентифікувати екологічну свідомість, як систему знань профільного характеру (системна ознака моделі. - Авт.);

- по-друге, визначається у індивідуальному розумінні екологічної свідомості як самосвідомості, що включає в себе визначення ставлення особистості до навколишнього середовища та до самої себе й зміну (динаміку) такого ставлення (індивідуально-свідома ознака моделі. - Авт.);

- по-третє, уособлює профільну свідомість як вияв духовності особистості (особистісно-духовна ознака моделі. - Авт.);

- по-четверте, ідентифікує таку екологічну свідомість, як природну здатність людини до розвитку своїх потенцій (індивідуально-потенційна ознака моделі. - Авт.);

- по-п'яте, визначає її як основу професійного становлення людини (індивідуально-професійна ознака моделі. - Авт.);

- по-шосте, визначає параметральні ознаки і межі такої екологічної свідомості через проблематику виявлення умов, чинників, факторів її розвитку (проблемно-релятивістська ознака моделі. - Авт.);

- по-сьоме, створює відповідні умови для пізнання екологічної свідомості як певного рівня усвідомлення та рефлексії людиною своїх знань, поглядів, переконань, емоцій, характеру, мотивацій, що відображають екологічне буття (індивідуально-гносеологічна ознака моделі. - Авт.);

- по-восьме, дає змогу розглядати досліджувану феноменологію через найбільш актуальні напрями її існування та функціонування, наприклад, в контексті: а) особливості професійного становлення; б) розвиненості екологічних компетенцій; в) здатності до саморегуляції в діяльності; г) емпатії (/від англ. empathy від (грец. patho) - співпереживання/ як розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання⁶) та її окремих форм; насамкінець, ґ) детермінації екологічної самосвідомості особистості (особистісно-полісемічна ознака моделі. - Авт.);

- по-дев'яте, сприяє достатній диференційованості понятійно-категоріального апарату екологічної психології, на якій базується профільна свідомість та в якій вона всередині і зовні проявляється і, отже, дає змогу подолати: а) термінологічну невизначеність самого дефінітивного поняття екологічної самосвідомості,

б) її чинників та в) умов розвитку, г) відсутність єдиної доктринальної точки зору на змістовні й структурні характеристики феномена, ґ) особливостей його розвитку залежно від віку людини, що засвідчує необхідність оптимізації її особистісного зростання, починаючи з дитинства, юнацтва, зрілого віку тощо, д) розвитку екоцентричної спрямованості, е) суб'єктного ставлення до Світу (біосфери, довкілля) (дефінітивно-пове- дінкова ознака моделі. - Авт.);

- по-десяте, практичним проявом об'єктивації і актуалізації наведеної моделі виступає її поведінково- діяльнісна парадигма, в основі якої лежать екологічні права людини, що: а) визнанні та легалізовані державами на конституційно-правовому рівні як конституційні права та обов'язки і їх окрема група; б) як предмет і об'єкт національної законопроєктної і законодавчої регламентації і регулювання; в) як предмет і об'єкт міжнародної договірної нормотворчості (нормопроєктування і нормотворення у широкому його розумінні); г) як предмет і об'єкт міжнародного договірного права; ґ) як предмет і об'єкт міжнародно-правових зобов'язань держави щодо підписаних нею міжнародних договорів; д) як предмет і об'єкт національного і міжнародного судового захисту.

Отже, бачимо, що наведені ознаки моделі є різноплановими та багатоманітними: по-перше, їх треба розуміти як «пазли», що в їх полісемантичному різноманітті та інтеграційній єдності становлять єдину картину - феноменологію екологічної свідомості; по-друге, вони в основному виступають її характерологічними ознаками; по-третє, можна сміливо стверджувати, що досліджувана феноменологія є досить складною, суперечливою, багаторівневою, поліаспектною, полісемічною, досить чутливою і комплексною проблемною системою, що заснована на знаннях людини профільного спрямування та функціонує завдяки її психічній поведінці; по-четверте, вона демонструє складне і амбівалентне ставлення людини до довкілля; по-шосте, вона сприяє дефінітивному визначенню профільної феноменології; по-сьоме, вона свідчить про наявність глибокого інтерстиційного зв'язку між людиною і патримоніальною державою в контексті обов'язків останньої забезпечити екологічні права людини; по-восьме, вона пов'язана з виконанням державами своїх міжнародно-правових зобов'язань в екологічній сфері; по-дев'яте, робить профільну феноменологію застосованою до складних процесів національного і міжнародного правотворення, а також державотворення - на рівні національного і глобального конституціоналізму, причому й їх загальному змістовному розуміння, так і в їх видовому прояві як конституціоналізму екологічного, що проявляється на національному та глобальному рівнях.

У контексті дефінітивного визначення екологічного конституціоналізму треба знову підтвердити відсутність єдиного доктринального підходу, що зумовлено різними науково-методологічними позиціями авторів, їх бажаннями зробити акцентуації на відповідні риси профільної феноменології. Але все ж треба констатувати загальну єдність представників доктрини у визначені предметно-об'єктного (довкілля) та суб'єктного (людина, її групи та асоціації) складу цієї феноменології та її парадигмальної реалізації в контексті досягнення телеологічних домінант (бережливе ставлення, охорона, відновлення довкілля тощо).

Отже, Вікіпедія визначає екологічну свідомість як вищий рівень психічного відображення природного і штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексію щодо місця і ролі людини в біологічному, фізичному та хімічному світі, а також саморегуляцію даного відображення. Екологічній свідомості властиві всі ознаки свідомої діяльності людини взагалі з тією лише різницею, що вона ініційована екологічним зміс- том⁷.

Автори цієї дефініції роблять акцентуацію насамперед на психологічному факторі, що виступає «запускаючим» механізмом щодо відображення: а) природного і штучного середовища; б) внутрішнього світу конкретної людини, в) місця і ролі людини в біологічному, фізичному та хімічному світі у вигляді відповідної рефлексії, а також г) саморегуляції даного відображення. Тут автори також використовують основні категорії діалектики «одиничне і загальне», «часткове і ціле», «форма і зміст», «сутність і явище», «причина і наслідок», «можливість і дійсність», «необхідне і випадкове», стверджуючи, що екологічна свідомість виступає органічною частиною загальної свідомості, але такої, що має екологічне наповнення.

Автори Філософського енциклопедичного словника за редакцією професора В.І. Шинкарука, визначають екологічну свідомість як усталену й усвідомлену систему уявлень про стан природного довкілля, здатність (індивідуальна або колективна) до адекватного розуміння органічного зв'язку між людиною та природою і використання екологічних знань та переконань у всіх без винятку сферах практичної діяльності. Невід'ємною умовою формування такої свідомості як важливого складника світогляду сучасної людини є система багатоступеневої й фундаментальної екологічної освіти та пропаганди⁸.

Наведена доктринальна позиція має зовсім інші акценти, насамперед рефлексія робиться на: а) раціональному підході у вигляді усвідомленої системи уявлень про стан природного довкілля; б) усталеності, тобто стабільному характері таких уявлень у вигляді системи; в) праксеологічному підході щодо здатності (індивідуальної /людина/ або колективної /групи людей або їх асоціації'/) до адекватного розуміння органічного зв'язку між людиною та природою; г) освітньому підході щодо використання екологічних знань та переконань у всіх без винятку сферах практичної діяльності; ґ) аксіологічному підході - формуванні свідомості як важливого складника світогляду сучасної людини; д) світоглядно-освітньому і світоглядно-інформаційному підході - така свідомість буде результатом системи багатоступеневої й фундаментальної екологічної освіти та пропаганди.

Автори Словника-довідника з екології, своєю чергою, визначають екологічну свідомість як глибоку індивідуальну і колективну здатність розуміння раціонального, економного ставлення до природних і створених людьми ресурсів, ролі соціально-економічних факторів у виникненні екологічної кризи і пошуку шляхів її подолання⁹.

Наведена дефініція профільної феноменології містить акценти на: а) якість розумового контексту суб'єктів екологічної свідомості - глибоку індивідуальну і колективну здатність розуміння раціонального, економного ставлення до природних і створених людьми ресурсів; б) предметно-об'єктний фактор - через розширення кола об'єктів охорони довкілля, що містить не тільки природні, а й ресурси, які створені людьми; в) екстраординарний фактор - щодо ролі соціально-економічних факторів у виникненні екологічної кризи; г) відновлювальний фактор - на пошуку шляхів подолання такої кризи.

Словник Merriam-Webster містить досить ємке, але разом із тим дуже показове визначення феноменології екосвідомості (eco-conscious) у двох аспектах: 1) той, що позначений або показує турботу про навколишнє середовище; 2) екологічно свідомі споживачі¹⁰. Отже, як бачимо, основний акцент тут зроблений на:

а) суб'єкті, що є носієм такої свідомості; б) на позитивному відношенні такого суб'єкта до довкілля; в) на розумінні корисних властивостей довкілля в процесі користування ним; г) на розумінні таким суб'єктом відповідних правил користування довкіллям; ґ) на розумінні таким суб'єктом і відповідальності за порушення наведених правил.

На нашу думку, інтегруючи наведені дефініції екологічної свідомості, можна запропонувати її авторське визначення, згідно з яким - це:

а) інтелектуальна діяльність людини, її груп та асоціацій,

б) щодо усвідомленої охорони, захисту і збереження довкілля, що

в) формується на локальному рівні функціонування соціуму в межах механізму загальної і спеціальної соціалізації,

г) базується на глибокому розумінні його ролі і значення у існуванні людської цивілізації,

ґ) завдяки наявності достатнього рівня екологічної освіти і екологічної пропаганди та їх ефективності,

д) реалізується у екоцентричній системно-комплексній, телеологічно скерованій поведінково-діяльніс- ній парадигмі наведених суб'єктів,

е) в ординарних (повсякденних) і екстраординарних (кризових) умовах його (довкілля) існування.

Особливий науковий і практичний інтерес становлять роль і значення екологічної свідомості для формування, становлення й розвитку феноменології екологічного конституціоналізму. Вважаємо, що ці параметри можна визначити за рахунок узагальнення і порівняння наведених відносин з відносинами більш високого рівня, а саме правосвідомістю та загальною феноменологією конституціоналізму.

Отже, правосвідомість - це особлива форма суспільної свідомості, що є сукупністю ідей, поглядів, почуттів та традицій, які виражають оцінку людей стосовно правових явищ суспільного життя; уявлення кожного громадянина (на нашу думку, краще людини, що перебуває на законних підставах на території відповідної держави, тобто без врахування її правових станів. - Авт.) про чинне законодавство, правосуддя, правомірну і неправомірну поведінку¹¹.

Правосвідомість є одним з найважливіших чинників праворозуміння¹², розвитку права і правореаліза- ції¹³. Це пояснюється здатністю накопичувати знання про чинне, бажане або минуле право, критично оцінювати правову дійсність, орієнтувати суб'єктів права в різних правових ситуаціях.

Правосвідомість у ретроспективному розумінні формується як під впливом вербального ознайомлення із законами, так і у процесі особистого застосування отриманих знань, і навіть участі у правових відносинах. Добре розвинена правова свідомість у контексті своєї змістовності відрізняється як високим рівнем юридичних знань, так і змістом у собі загальнолюдських цінностей, гуманності¹⁴. Правосвідомість у структурному розумінні має свою особливість, вона складається з правової психології та правової ідеології. До складу правової психології входять почуття, переживання та емоції, що відчуваються людиною по відношенню до чинного права¹⁵. В ідеалі, це почуття неприйняття беззаконня, міцності правопорядку та нетерпимість до правопорушників¹⁶. Правова ідеологія формується шляхом не чуттєвого, а раціонального осмислення правової дійсності і включає правові принципи, теорії та переконання, які виражають ставлення населення до чинного й бажаного права¹⁷.

Прояви правосвідомості класифікуються з різних підстав, зазвичай його види виділяють за колом суб'єктів (індивідуальне, групове, громадське та ін.). Індивідуальна правосвідомість притаманна кожній окремій людині. Групова має місце у конкретних соціальних груп та колективів (корпоративна, професійна). Суспільна ж правосвідомість проявляється у правових ідеях, що підтримуються всім суспільством загалом¹⁸. Отже, суспільне незмірно багатше індивідуального, оскільки окрема людина не може охопити усього різноманіття правових явищ¹⁹. Важливо при цьому розуміти, що правосвідомість конкретної людини безпосередньо залежить від тих умов, в яких вона живе і працює, саме тому правосвідомість однієї людини може бути ґрунтовною, а іншої поверховою або зовсім обмеженою²⁰. Будь-які накопичені юридичні знання та уявлення дають змогу людині осмислити різноманітні сторони життя, що вимагають правового опосередкування. Чим вище рівень правосвідомості громадян держави, тим точніше виконуються розпорядження правових норм²¹. Крім того, правова свідомість є важливою невід'ємною частиною правової культури, яку в контексті нашої інтерпретації дефініції «культура», запропонованого М.І. Губановим та М.М. Губановим²², треба розуміти як сукупність надбіологічних програм людської активності у правовому вимірі. Такий підхід веде до визначення ролі і значення феноменології менталітету, який детермінує специфіку та спрямованість цієї людської активності. Отже, він, менталітет, може бути витлумачений як ядро особистісної та групової культури, як стратегічна культурна програма суб'єкта²³, що, своєю чергою, дає можливість говорити про органічний зв'язок правової культури і правового менталітету.

Звідси можна констатувати, що основоположні параметрально-теоретичні настанови, які торкаються правової свідомості, знаходять своє відображення в екологічній правосвідомості і навпаки, відрізняючись лише предметно-об'єктним та суб'єктним складом, більш уточненими телеологічними домінантами, хоча основоположною з них залишається досягнення стану правового порядку, а інші з них досить часто збігаються, бо екологічні відносини завжди мають нормативну змістовність та правову оцінку, трансформуючись у переважній більшості у відносини еколого-правові.

Конституціоналізм як політико-правова система суспільства і держави, що формує їх нормативно-правовий кістяк, складається в елементно-структурному розумінні з теорії, історії і практики конституційного будівництва²⁴. Визначаючи конституціоналізм, відомий вітчизняний конституціоналіст В.М. Шаповал зазначає: «Конституціоналізм - це смислова триєдність, яку становлять політико-правова ідеологія, сформована в період виникнення передумов революцій і самих революцій XVII-XVIII ст. в Європі і Америці, а також відповідне правове регулювання і правозастосування, що спиралися і спираються на цю ідеологію. ... При цьому конституціоналізм об'єктивно корегується у ході суспільної еволюції»²⁵.

Вважаємо, що наведені доктринальні позиції мають пряме відношення до процесів інституціоналізації в рамках загального конституціоналізму саме екологічного конституціоналізму, як складового елемента, органічної частини, видової характеристики загального конституціоналізму. Наведена вище структура загального конституціоналізму, його смислова триєдність - теорія /ідеологія/ + історія /в контексті досвіду правового регулювання/ + практика /правозастосування/ - має застосування й до формування в межах такої феноменології нового феномена - екологічного конституціоналізму - але, зі своїми особливостями процесу інституціоналізації - бо «конституціоналізм об'єктивно корегується у ході суспільної еволюції». При цьому екологічна свідомість виступає важливою складовою теорії /ідеології'/ та практики /правозастосування/ феноменології загального конституціоналізму.

Які ж можна назвати особливості цього процесу? Насамперед треба зазначити глобалізацію предмета і об'єкта правового регулювання в межах екологічного конституціоналізму - це довкілля, яке в процесі існування та функціонування не може бути обмеженим державними кордонами внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили. Тобто, транскордонний характер довкілля; з цієї ознаки випливають загальні негативні наслідки в умовах кризи в сфері довкілля для всієї людської цивілізації, що також надають їм транскордонного характеру; звідси - актуалізуються і контекстуалізуються загальні зусилля людства щодо подолання кризових явищ в сфері довкілля шляхом координації, інтеграції, формування інтерсуб'єктивності, зрештою, системно-комплексного проєкологічного співробітництва тощо. Отже, для того, щоб наведені зусилля мали позитивний результат, також об'єктивно необхідними виступають колективні заходи транскордонного характеру. Необхідно наголосити на тому, що всі зазначені дії реалізуються та оцінюються крізь призму індивідуальної, групової і колективної екологічної правосвідомості їх ініціаторів, учасників, виконавців, контролерів, гарантів тощо.

Наведені управлінсько-нормативні парадигми фактично становлять основу доктринального обґрунтування об'єктивізації виникнення екологічного конституціоналізму та детермінують засади його телеологічної змістовності, зумовлюючи формування теоретичної бази цієї інноваційної нормативно-праксеологічної феноменології.

Своєю чергою, конкретні кроки держав-членів міжнародного співтовариства і самого співтовариства, що виражає колективну волю його членів через: а) розробку системного комплексу міжнародно-правових договірних норм профільного спрямування, що б) містять міжнародно-правові зобов'язання держав в сфері екології, які в) знаходять відповідне запозичення в нормах національного законодавства, насамперед у нормах конституційного права - як єдиної основоположної, системно-комплексної і профілюючої галузі національного права і законодавства, г) за допомогою використання національного механізму імплементації норм міжнародного права в норми національного законодавства²⁶ - фактично становлять системний комплекс правового регулювання профільної проблематики в його історичному вимірюванні.

Виконання норм екологічної спрямованості на міжнародному та національному рівнях згідно із міжнародно-правовими зобов'язаннями держав, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, які вже фактично містить національне конституційне та інше галузеве законодавство держав-підписантів, становить відповідний правореалізаційний механізм феноменології конституціоналізму.

Треба звернути пильну увагу на інші цікаві особливості зародження й формування екологічного конституціоналізму. Так, він:

а) виникає саме на основі конституційної легалізації екологічних прав людини;

б) проходить етап свого формування на міжнародно-правовому рівні через рецепцію екологічних прав людини з національного рівня, шляхом розробки та прийняття міжнародного нормативного договірного масиву щодо їх забезпечення, а також міжнародних договорів екологічної спрямованості з питань охорони, захисту, збереження різних об'єктів (суб'єктів) довкілля;

в) легітимується через захист екологічних прав людини та об'єктів (суб'єктів) довкілля національними судами і міжнародними судовими органами. Тобто, йдеться про формування спільними зусиллями держав- членів міжнародного співтовариства та самого міжнародного співтовариства складної багатофакторної нор- мативно-регламентаційної, нормативно-регулятивної, нормативно-реалізаційної та нормативно-захисної системи, телеологічними домінантами існування і функціонування якої виступають довкілля, його стан, його охорона, захист, збереження тощо.

Разом із тим, якщо розглядати наведені особливості в парадигмальному аспекті, то вони фактично повторюють структурні складові конституціоналізму, а саме - регулятивні (становлення нормативно-законодавчої і конституційної регламентації екологічних правовідносин в історичній ретроспективі та перспективі), реалізаційні (практичні аспекти реалізації нормативних настанов у сфері довкілля), а також доктриналь- не супроводження і забезпечення наведених процесів правового регулювання (теорія конституційного та законодавчо-нормативного регулювання екологічних правовідносин, що є органічною системою, що формується на базі конституційного).

Ще одним підтвердженням єдності екологічного конституціоналізму та конституціоналізму загального виступають видові характеристики екосвідомості та правосвідомості, які демонструють не тільки перманентність процесу формування таких видів свідомості, а й їх якісні новації.

Ми вже вище розглядали фактори детермінації екосвідомості, що сприяють побудові структурно-динамічної моделі не тільки екосвідомості, а й екологічної самосвідомості особистості, починаючи з народження людини та її функціонування у межах територіальної громади в умовах місцевого самоврядування, де саме вона й проходить соціалізацію.

Тому можна погодитись із представниками психологічної доктрини про визначення відповідних рівнів розвитку екологічної самосвідомості (елементарний, особистісний, духовний) та системи структурних компонентів (афективний, когнітивний, конативний та ціннісно-рефлексивний), які репрезентують її онтогенетичну динаміку²⁷.

Отже, слід констатувати, що розвиток екологічної свідомості і самосвідомості людини зумовлений не тільки системним функціонуванням суб'єктних властивостей особистості у вигляді інтегральної емпатії, що виступає системотвірним чинником їх розвитку, а й відповідними віковими, статевими, демографічними, професійними особливостями розвитку екологічної самосвідомості, а також певними соціальними факторами, з якими стикається людина в процесі свого існування в територіальній людській спільноті (територіальна громада) в процесі здійснення свого життєвого циклу, включаючи насамперед феноменологію соціалізації, зокрема й правову соціалізацію, частиною якої, безумовно, враховуючи конституційно-правовий статус екологічних прав людини та їх локальний характер виникнення, формування, реалізації, охорони і захисту, а також гарантування - екологічну соціалізацію. Саме така форма соціалізації володіє наскрізними горизонтально-вертикальними управлінсько-комунікаційними зв'язками в межах локального соціуму з аналогічними людині суб'єктами, їх групами і асоціаціями, а також з органами публічної влади різного рівня, включаючи й державний, що дає, по-перше, можливість надати таким відносинам правового характеру, що репрезентує їх конституційні засади та виходить їх на рівень екологічного конституціоналізму; по-друге, дає можливість говорити про об'єктивізацію необхідності розробки й впровадження в діяльності органів місцевого самоврядування програми розвитку екологічної самосвідомості жителів-членів територіальної громади, в основі якої лежить актуалізація, каталізація та посилення функціонування чинників екологічної самосвідомості, які детермінують не тільки якісну зміну розвитку її компонентів, а й модифікують належним чином екологічну свідомість конкретної людини відповідно до основоположних засад екологічного конституціоналізму.



Висновки

Резюмуючи наведені вище положення, можна дійти наступних висновків:

- проблема формування екологічної свідомості детермінована активними темпами цивілізаційного розвитку в XXI ст., коли, з одного боку, здійснюється безпрецедентний вплив з боку людини на природу та водночас, з іншого боку, актуалізується і об'єктивується її прогресуюча залежність від середовища проживання, що перманентно зростає і особливо гостро проявляється в сучасних умовах світової економічної кризи;

- можна стверджувати, що саме в таких суперечливих та складних кризових умовах людство виступає як єдине співтовариство і з точки зору впливу на сфери життя, зумовленого сучасним розвитком науки і техніки (фактор зростаючого впливу людини на довкілля /антропогенний/), і з позицій ролі користувача та бене- фіціара (вигодонабувача) об'єктами довкілля (фактор отримання людиною статусу вигодонабувача довкілля);

- інтеграція існуючих доктринальних дефініцій екологічної свідомості дає можливість запропонувати її авторське визначення, згідно з яким це: а) інтелектуальна діяльність людини, її груп та асоціацій, б) щодо усвідомленої охорони, захисту і збереження довкілля, що в) формується на локальному рівні функціонування соціуму в межах механізму загальної і спеціальної соціалізації, г) базується на глибокому розумінні його ролі і значення у існуванні людської цивілізації, ґ) завдяки наявності достатнього рівня екологічної освіти і екологічної пропаганди та їх ефективності, д) реалізується у екоцентричній системно-комплексній, телеологічно скерованій поведінково-діяльнісній парадигмі наведених суб'єктів, е) в ординарних (повсякденних) і екстраординарних (кризових) умовах його (довкілля) існування;

- наведені в статті доктринальні позиції стосовно визначення феноменології загального конституціоналізму мають пряме відношення до процесів інституціоналізації в його рамках саме екологічного конституціоналізму, як складового елемента, органічної частини, видової характеристики загального конституціоналізму;

- наведена структура загального конституціоналізму, його смислова триєдність - теорія /ідеологія/ + історія /в контексті досвіду правового регулювання/ + практика /правозастосування/ - має застосування й до формування в межах такої феноменології нового феномена - екологічного конституціоналізму - але зі своїми особливостями процесу інституціоналізації, бо «конституціоналізм об'єктивно корегується у ході суспільної еволюції». При цьому екологічна свідомість виступає важливою складовою теорії /ідеології/ та практики /правозастосування/ феноменології загального конституціоналізму;

- особливостями цього процесу насамперед треба визначити глобалізацію предмета і об'єкта правового регулювання в межах екологічного конституціоналізму - це довкілля, яке в процесі існування та функціонування не може бути обмеженим державними кордонами внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, тобто, транскордонний характер довкілля; з цієї ознаки випливають загальні негативні наслідки в умовах кризи в сфері довкілля для всієї людської цивілізації, що також надають їм транскордонного характеру; звідси - актуалізуються і контекстуалізуються загальні зусилля людства щодо подолання кризових явищ в сфері довкілля шляхом координації, інтеграції, формування інтерсуб'єктивності, зрештою, системно-комплексного проєкологічного співробітництва тощо, тобто, для того, щоб наведені зусилля мали позитивний результат також об'єктивно необхідними виступають колективні заходи транскордонного характеру;

- наведені управлінсько-нормативні парадигми фактично становлять основу доктринального обґрунтування об'єктивізації виникнення екологічного конституціоналізму та детермінують засади його телеологічної змістовності, зумовлюючи формування теоретичної бази цієї інноваційної нормативно-праксеологічної феноменології, що базується на екологічній свідомості та екологічній самосвідомості людини;

- конкретні кроки держав-членів міжнародного співтовариства і самого співтовариства, що виражає колективну волю його членів через: а) розробку системного комплексу міжнародно-правових договірних норм профільного спрямування, що б) містять міжнародно-правові зобов'язання держав в сфері екології, які

в) знаходять відповідне запозичення в нормах національного законодавства насамперед у нормах конституційного права - як єдиної основоположної, системно-комплексної і профілюючої галузі національного права і законодавства, г) за допомогою використання національного механізму імплементації норм міжнародного права в норми національного законодавства, фактично являють собою системний комплекс правового регулювання профільної проблематики в його історичному вимірюванні;

- процес формування екологічної свідомості у органічному зв'язку з нормативним супроводженням і забезпеченням цього процесу трансформує її у предикат загальної свідомості людини, що стимулює формування і виникнення конституційно-правової свідомості та конституційно-правової психології, що знаходять своє адекватне і належне віддзеркалення в екологічному конституціоналізмі.



Література

¹ Негентропія. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/HereHTpo™ (дата звернення: 15.05.2022).

² Перспективы системы непрерывного образования / под ред. Б.С. Гершунского. Москва: Педагогика, 1990. 224 с. С.13.

³ Чижов П.Г. Философия и экологические проблемы. Вызовы современности и философия: материалы «Круглого стола», посвященного Дню философии ЮНЕСКО / под общ. ред. И.И. Ивановой. Бишкек: Кыргызско-Российский Славянский университет, 2004. C. 97-102. URL: http://anthropology.ru/ru/text/chi7hov-pg/filosofiya-i-ekologicheskie-problemy (дата звернення: 14.05.2022).

⁴ Швейцер А. Благоговение перед жизнью как основа этического миро- и жизнеутверждения. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. Москва: Прогресс, 1990. С. 328-350.

⁵ Романова К.А. Экологическое сознание человека - ценностная ориентация времени. URL: https://cyberleninka.ru/article/ n/ekologidieskoe-soznanie-c'lieloveka-tsennostnaya-oi'ientatsiya-vremeni. (дата звернення: 15.05.2022).

⁶ Емпатія. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Емпатія (дата звернення: 15.06. 2022).

⁷ Екологічна свідомість. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL: ІЩрхУ/ик^ікіресІіа.огдтікі/Екологічна свідомість (дата звернення: 15.05.2022).

⁸ Екологічна свідомість. Філософський енциклопедичний словник / В.І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України: Абрис, 2002. 742 с. С. 189.

⁹ Екологічна свідомість. Словник-довідник з екології: навч.-метод. посіб. / уклад. О.Г. Лановенко, О.О. Остапішина. Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2013. 226 с. С. 78.

¹⁰ Eco-conscious. Merriam-Webster Dictionary. URL: https://www.merriam-webster.com/dictionary/eco-conscious. (Accessed 16 Jun. 2022).

¹¹ Общая теория права и государства: учеб. для юрид. вузов / под ред. В.В. Лазарева. Москва: Юристъ, 2001.209 с. С. 187.

¹² Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2009. 583 c. С. 532-548.

¹³ Кудрявцев В.Н. Право и поведение: монография. Москва: Юрид. лит., 1978. 192 с. С. 69.

¹⁴ Reddy S. Social Justice in Social Stratification: Human Rights, Law and PILs. Global Journal for Research Analysis. 2017. Vol. 2. Is. 4. P. 579.

¹⁵ Жеребко М.А. Правова психологія як структурний елемент правосвідомості. URL: кцр://)иге.іп.иа/рга\'о\'а-рху1іо1одіуа- yak-struktumyj-element-pravosvidomosti (дата звернення: 16.06.2022).

¹⁶ Аристотель. Соч.: в 4 т. / пер. С.А. Жебелева. Москва: Изд-во «Мысль», 1983. Т. 4. 644 с. С.77.

¹⁷ Устименко О.С. Правова ідеологія як структурний елемент правової свідомості. Право і суспільство. 2018. № 5. С. 54-57. С. 55.

¹⁸ Шаповалов И.А. Право и правосознание: проблема системного единства. LEXRUSSICA. 2004. Т. LXIII, № 2. С. 631.

¹⁹ Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Київ: Алерта, 2016. 528 с. С. 497.

²⁰ Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2009. 583 c. С. 532-548.

²¹ Каллагов Т.Э. История формирования муниципальной службы в условиях реформирования местного самоуправления. Новый юридический журнал. 2014. № 3. С. 148-159.

²² Губанов Н.И., Губанов Н.Н. Гносеологический статус и эвристичность категории «менталитет». Вестник ИГПИ им. П.П. Ершова. 2012. № 1 (3). С. 87- 93.

²³ Иванников И.А. Концепция правовой культуры. Правоведение. 1998. № 3. С. 14.

²⁴ Орзіх М.П. Конституційний устрій держави. Основи держави і права України: навч. посіб. / Баймуратов М.О., Ківа- лов С.В., Орзіх М.П. та ін. / за ред. М.П. Орзіх. Одеса: Юрид літерат., 2004. 256 с. С. 46.

²⁵ Шаповал В.М. Феномен конституційного права: монографія. Київ: Інститут закон. Верховної Ради України, 2017. 423 с. С. 55.

...