Аналіз досвіду країн світу щодо побудови систем кризового реагування

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство оборони України

Головна інспекція

Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

Центр воєнно-стратегічних досліджень

Аналіз досвіду країн світу щодо побудови систем кризового реагування

А. Зінченко, д.т.н., професор

О. Гудима, к.т.н., с.н.с., докторант

м. Київ, Україна



Анотація

За оцінками Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) - наслідки війни Росії в Україні можна порівняти з наслідками світової війни. Прогноз Світового банку показує, що російсько-українська війна, в найближчий час приведе до наслідків для всіх країн світу. Вищезазначене підтверджує той факт, що з кожним роком все більше виникає кризових явищ (кризових ситуацій), на які необхідно реагувати. І це підтверджує необхідність та критичну важливість удосконалення функціонування систем кризового реагування країн. При побудові нових або удосконалені вже існуючих систем кризового реагування є необхідним вивчення відповідного досвіду. Тому розгляд питання щодо вивчення досвіду країни світу при побудові систем кризового реагування є актуальним завданням.

Аналіз досліджень і публікацій показує, автори в цілому розглядають питання аналізу структури та підходів щодо побудови стратегічного керівництва обороною країн та реагування в умовах “гібридних загроз”, а безпосередньо аналіз закономірностей побудови систем кризового реагування, як підсистем забезпечення національної безпеки і оборони в працях не розглядається.

Метою статті є аналіз досвіду країн світу щодо побудови систем кризового реагування. За результатами досліджень опрацьовані: основні недоліки країн світу при побудові систем кризового реагування; закономірності щодо етапності підготовки та реагування на кризові ситуації воєнного і невоєнного характеру.

В подальшому наукові дослідження будуть спрямовані на опрацювання науково-математичного апарату щодо синтезу системи державного управління силами оборони в кризових ситуаціях воєнного характеру.

Ключові слова: кризова ситуація, система кризового реагування, досвід.



Abstract

Analysis of the experience of the countries of the world regarding the construction of crisis response systems

A. Zinchenko, Doctor of technical sciences, professor, Chief Inspector of the Main Inspection of the Ministry of Defense of Ukraine,

O. Hudyma, Doctor of Philosophy, Senior researcher, doctoral student the Center for Military and Strategic Studies the National Defence University of Ukraine named after Ivan Chernyhovskij, Kyiv, Ukraine,

According to the United States Agency for International Development (USAID), the consequences of Russia's war in Ukraine can be compared to the consequences of a world war. The forecast of the World Bank shows that the Russian- Ukrainian war will lead to consequences for all countries of the world in the near future.

The above confirms the fact that every year there are more and more crisis phenomena (crisis situations) that need to be responded to. And this confirms the necessity and critical importance of improving the functioning of countries' crisis response systems.

When building new or improving existing crisis response systems, it is necessary to study relevant experience. Therefore, consideration of the issue of studying the experience of the countries of the world in building crisis response systems is an urgent task.

The analysis of research and publications shows that the authors generally consider the issue of analyzing the structure and approaches to the construction of the strategic leadership of the defense of countries and response in the conditions of “hybrid threats”, and the analysis of the regularities of the construction of crisis response systems as subsystems of national security and defense is not considered in the works.

The purpose of the article is to analyze the experience of the countries of the world in building crisis response systems.

Based on the results of research, the following were worked out: the main shortcomings of the countries of the world in the construction of crisis response systems; regularities regarding the phasing of preparation and response to crisis situations of a military and non-military nature.

In the future, scientific research will be aimed at developing a scientific- mathematical apparatus for the synthesis of the system of state management of defense forces in crisis situations of a military nature.

Keywords: crisis situation, crisis response system, experience.



Постановка проблеми

За оцінками Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) - наслідки війни Росії в Україні можна порівняти з наслідками світової війни [1]. Так відповідно до [2] російсько-українська війна, за оцінками Світового банку, в найближчий час приведе до наступних наслідків в світі:

а) світова економіка у 2022 році зросте лише на 2,9% проти попереднього прогнозу у 4,1%;

б) найбільше постраждають країни, що розвиваються. Їм загрожує не лише економічна криза, але й гуманітарна катастрофа, бідність та голод;

в) існує загроза рецесії наступним країнам: Україні, Росії, Білорусі, Молдові, Киргизстану, і Таджикистану.

Валовий внутрішній продукт України скоротиться на 45% у 2022 році; г) війна в Україні призвела до міграції населення історичного масштабу, якого не бачили з часів Другої світової війни. В ЄС на потреби біженців, за прогнозами, лише в 2022 році буде витрачено 26 млрд євро;

д) через санкції та самообмеження західних трейдерів та енергетичного шантажу з боку Росії нафта подорожчала майже у 4,5 раза у номінальному обчисленні, якщо порівнювати із депресивними ковідними цінами;

ж) санкції та ембарго вплинули не лише на імпорт та експорт нафти і газу, але й решти товарів. Обмеження для кредиторів, страховиків та перевізників поставили під удар приблизно 3% світової торгівлі.

Вищезазначене підтверджує, що з кожним роком все більше виникає загроз та кризових явищ (кризових ситуацій (КС)), що в свою чергу вимагає удосконалення систем кризового реагування країн. Тому при побудові нових або удосконалені вже існуючих систем вкрай необхідним є вивчення досвіду країн світу, що підтверджує актуальність зазначеного завдання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження за проблематикою формування та реалізації управлінських рішень, становлення і розвитку систем прийняття державно-управлінських рішень здійснювали: О. Амосов, В. Бакуменко, А. Дегтяр, Н. Нижник, Г. Почепцов, В. Ребкало, С. Сьоміна, В. Тертичка та ін., що стосується інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління, інструментам їхнього прийняття присвячено праці: М. Демидова, М. Ільїна, Р. Марутян, Є. Наумова, Є. Новікової, О. Труша, А. Морозова та ін.

Поряд з цим, заслуговують уваги наступні роботи. В [3] авторами розглянуті різні аспекти концепції “гібридної” агресії, узагальнені сучасні погляди на сценарії протидії їй, використання військових і невійськових інструментів в операції Об'єднаних сил, надаються відповідні методичні та практичні рекомендації щодо протидії “гібридним” загрозам. В [4] авторами опрацьовані питання новітніх підходів до впровадження у Міністерстві оборони, Збройних Силах України та інших складових сил оборони (СО) системного підходу до оборонного менеджменту. Проведено аналіз нормативного забезпечення, планування оборони та особливості управління військами в збройних силах США та Польщі. В [5] авторами розглянуті теоретичні та практичні підходи щодо нового формату стратегічного керівництва сектору безпеки і оборони України та військового управління СО.

Проведено аналіз зарубіжного досвіду стратегічного керівництва обороною країн-членів НАТО, країн Європейського Союзу (Республіки Польща (РП), Румунії, Франції). Проаналізовано систему забезпечення воєнної безпеки і оборони України та зазначено, що потребує удосконалення система державного управління та міжвідомчої координації зусиль при КС воєнного характеру. В [6] проаналізовано понятійний апарат в сфері кризового реагування в країнах світу та зауважено, що він не набув ще усталеного вигляду.

Як видно з вищезазначеного, автори розглядають питання аналізу структури та підходів щодо побудови стратегічного керівництва обороною країн та реагування в умовах “гібридних загроз”, а безпосередньо аналіз закономірностей побудови систем кризового реагування, як підсистем забезпечення національної безпеки і оборони в працях не розглядається.

Мета статті - аналіз досвіду країн світу щодо побудови систем кризового реагування.



Виклад основного матеріалу

Так в [7] автором проаналізовано досвід США, Канади, країн Європи, КНР, Туреччини, Японії, Південної Кореї, де зазначено, що при побудові систем забезпечення національної безпеки суттєвий вплив здійснюють: історичні традиції, географічне положення та розмір країн (населення), укладені міжнародні договори, а саму систему по функціональному призначенню умовно можна поділити на СО і сили безпеки.

Для підготовки та прийняття рішень в КС використовують ситуаційні центри (СЦ) (інформаційно-аналітичні підрозділи).

Зазначене підтверджується і в виступі Міністра оборони Німеччини Аннегрет Крамп-Карренбауер на засіданні комітету із закордонних справ і підкомітету з питань оборони та безпеки Європарламенту (14 липня 2020 року), що одним з пріоритетів під час головування в Раді Європейького Союзу буде аналіз військових і гібридних загроз, зокрема з боку Росії [8]. Аналіз здійснюватиме Розвідувальний і СЦ ЄС (EU INTCEN), держави-члени ЄС і їхні розвідки надаватимуть свої пропозиції та дані для аналізу [8, 9].

Базуючись на вищезазначеному проведемо аналіз систем кризового реагування НАТО, Республіки Болгарія та РП, як підсистем забезпечення національної безпеки і оборони країн та сформуємо їх основні закономірності.

В НАТО криза та кризове управління є фундаментальними концепціями, що лежать в основі Системи реагування та управління кризами. Управління в КС офіційно визначено в НАТО (AAP-6) як: “Скоординовані дії спрямовані на недопущення розповсюдження криз, запобігання їх переростання у збройний конфлікт та/або стримування внаслідок військових дій [10].

Система реагування на кризи НАТО (NATO Crisis Response System (NCRS)) [10, 11] - це комплексна система кризового управління. Крім того, система пов'язана з іншими ключовими системами, процесами та процедурами, такими як: система розвідки та попередження НАТО - NIWS; система (процес) оперативного планування НАТО; система цивільного планування НАТО на випадок КС невоєнного характеру; правила залучення (взаємодії).

Мета Системи реагування на кризи НАТО - допомогти підготувати сили та ресурси системи, необхідні для запобігання та управління кризами та конфліктами у спектрі операцій, передбачених статтею 5 Вашингтонського договору і не тільки. Це покращує спроможність НАТО та його країн-партнерів підготуватися до реагування на весь спектр можливих криз, у яких вони можуть бути залучені [10].

Вона складається з взаємопов'язаних компонентів (заходів), які не прив'язані до заздалегідь визначеної послідовності дій (подій). Компонентами системи є: профілактичні (запобіжні) заходи, кризові заходи (заходи реагування на кризу), контр-сюрприз або із запобігання шоку, протидія агресії.

Профілактичні (запобіжні) заходи - це дипломатичні, економічні та військові. Профілактичні заходи охоплюють в основному перші етапи кризи, що виникає, коли наміри потенційної країни (країн), що створює ризики та загрози безпеці країні НАТО досі не відомі. Тому їх використання на ранній стадії може бути успішним і допомогти деескалації кризи [10].

Відповідно до [11, 12]: дипломатичні дії є основним інструментом для вираження підтримки резолюцій Ради Безпеки ООН щодо будь-якої КС. Вони можуть включати, серед іншого:

а) публікацію офіційної заяви;

б) пошук підтримки у формі публічного чи дипломатичного повідомлення держав чи міжнародних організацій;

в) вжиття заходів щодо дипломатичної ізоляції даної держави шляхом заохочення інших держав або міжнародних організацій з причини прямої або непрямої підтримки тероризму чи будь-якої іншої форми насильства;

г) організація дипломатичних візитів;

д) відкликання послів;

е) обмеження відвідувань.

Що стосується військових дій, то вони можуть виявитися особливо корисними на ранніх етапах КС, що розвивається, особливо в тих, що потребують використання військових баз. Враховуючи її широкі масштаби, військова реакція є своєрідною демонстрацією рішучості Альянсу, одночасно виконуючи функцію стримування.

Серед військових заходів можна назвати [11, 12]:

а) посилення діяльності спецслужб, військової розвідки та контррозвідки;

б) обмеження військових контактів (співробітництва);

в) посилений прикордонний контроль;

г) посилені навчання та військова підготовка;

д) підвищення рівня боєготовності військових сил.

Кризові заходи (заходи реагування на кризу) - це комплекс організованих заходів, що дозволяють досягти певного рівня готовності, адекватного даній ситуації.

Відповідно до [10, 11, 13, 14]: заходи реагування на кризу - це заходи, які містять детальні дії доступні для негайного виконання на відповідних рівнях. Сфера їхньої діяльності охоплює ситуації цивільного та військового характеру, а також ситуації, в яких вони повинні забезпечити повну готовність держави до захисту у разі війни; заходи реагування на кризу розділені тематично. Більшість із 19 тематичних сфер пов'язані з функціональністю військової сфери держави та включають діяльність, яка підвищує готовність до застосування збройних сил та їх компонентів адекватно до можливого розвитку ситуації, що має військову основу. Однак необхідно звернути увагу на значну переоцінку поглядів на роль цієї системи в КС. В даний час очікується, що військові сили НАТО будуть задіяні в КС невоєнного характеру та НС значно більшою мірою.

Якщо аналізувати реакцію НАТО на події, які відбувалися в Україні перед початком російського вторгнення та в подальшому, то можна констатувати, що такі компоненти, як профілактичні (запобіжні) заходи та кризові заходи (заходи реагування на кризу) вже реалізуються в країнах-членах НАТО.

Наступна категорія заходів контр-сюрприз або із запобігання шоку охоплює цивільну та військову діяльність, яку слід негайно вжити для забезпечення безпеки збройних сил НАТО, збройних сил держав-членів, цивільного населення та ключової цивільної та військової інфраструктури в ситуації нападу або очікування напад у короткостроковий період [10, 11].

Протидія агресії дозволяє швидко та ефективно досягти збройними силами очікуваної боєготовності та перейти до наступного етапу відповідного плану. Реалізація плану використання військових сил відбувається у разі нападу збройних сил ворожої держави або ворожої організації на територію держави-члена. Таким чином, відповідь на таку агресію стосується дій, здійснених відповідно до статті 5 Вашингтонського договору. Слід підкреслити, що протидія агресії може мати місце в будь-яких географічних районах, де діють сили НАТО. Хоча таке використання має ряд обмежень накладені Північноатлантичною радою, Комітетом оборонного планування та національними органами, що ухвалюють рішення. Управлінням цією складовою системи є відповідальністю Управління безпеки НАТО [8, 9].

Основним документом НАТО, що описує процедури з реагування є Посібник НАТО з реагування на кризи. Він служить базовим документом для держав-членів НАТО для розробки національних систем та систем НАТО на стратегічному, військово-стратегічному та оперативному рівнях.

Процес кризового управління НАТО (NATO Crisis Management Process (NCMP)) [10, 11] - це процес консультацій та прийняття рішень, яке проходить шість етапів, які можуть адаптуватися до будь-якого типу КС і дозволяє координувати діяльність штаб-квартири НАТО і комітетів з

Північно-атлантичною радою (the North Atlantic Council (NAC). Процес забезпечує процедурну структуру, яка дозволяє Верховному головнокомандувачу Об'єднаних сил в Європі (the Supreme Allied Commander Europe (SACEUR)) здійснювати деякі підготовчі заходи для планування в КС і, відповідно, надавати стратегічні оцінки та рекомендації. Загалом Процес кризового управління НАТО слід розглядати як надання комплексної процедурної архітектури для Альянсу, якої усі процеси планування кризового реагування, як військові, так і цивільні структури повинні дотримуватися.

Процес кризового управління НАТО в основному складається з наступних послідовних етапів [10, 12]: Фаза 1 - Виявлення ознак та попередження про потенційну або триваючу кризу; Фаза 2 - Оцінка кризи, що наростає, або переоцінка поточної КС та її потенційні чи реальні наслідки для безпеки Альянсу; Фаза 3 - Розробка рекомендованих варіантів реагування на підтримку прийняття рішень Північноатлантичною радою протягом усього процесу кризи; Фаза 4 - Планування; Фаза 5 - Виконання рішень і директив НАТО; Фаза 6 - Перехід та припинення ролі НАТО у врегулюванні криз. державний управління оборона кризовий ситуація

Вжиття заходів та забезпечення достатньої ефективності Системи реагування на кризи НАТО (NATO Crisis Response System (NCRS)) та Процесу кризового управління НАТО (NATO Crisis Management Process (NCMP)) у врегулюванні криз здійснює Організація кризового управління (CMO) штаб-квартири НАТО.

Організація кризового управління охоплює необхідні штатні елементи (підрозділи)/офіцерів Міжнародного штабу та Міжнародного військового штабу, які відповідають за розробку початкових стратегічних, політичних, військових і цивільних рекомендацій та порад, у тому числі щодо військового планування, які будуть корисними для відповідних комітетів.

При необхідності Організацію кризового управління можна розширити для безперервної роботи, яка включає дві структури персоналу, що взаємно підсилюють [10]: першу очолює заступник Генерального секретаря і включає: помічників генерального секретаря (ASGs) з політичних питань та політики безпеки (PASP), оборонної політики та планування (DPP), операцій (OPS), громадської дипломатії (PDD). До його складу також входять: директор Управління ресурсів НАТО (NOR) і директор приватного офісу або їх представники. Цей орган надає консультації та допомагає Генеральному секретарю та голові Військового комітету під час напруженості або кризи. Крім того, ASG, PASP та OPS або призначені ними представники очолюють інші комітети і, таким чином, підтримується надання узгоджених рекомендацій та порад на найвищому рівні по всьому спектру кризового управління.

З метою гармонізації та координації діяльності з управління КС НАТО Генеральний секретар створює робочу групу з кризового управління (Crisis Management Task Force (CMTF)), яка підтримує його та голів комітетів у координації кадрових процесів та діяльність з надання порад і рекомендацій на всьому циклу кризового управління. Голову CMTF призначає Генеральний секретар НАТО [10].

CMTF створюється за модульним принципом і призначений персонал відповідає особливостям кризи та вимогам до управління відповідним реагуванням. Члени CMTF повинні вміти давати рекомендації у своїй галузі знань і бути уповноважені власними штабами/організаціями отримувати завдання від CMTF [10].

Організація кризового управління також включає [10]: Ситуаційний центр (SITCEN). Він має велике значення під час процесу кризового управління, оскільки він поширює інформацію та розвідувальні дані серед національних делегацій та штаб-квартири НАТО. SITCEN надає експертні знання, які допомагають співробітникам Міжнародного штабу та Міжнародного військового штабу з Організації кризового управління штабу НАТО і CMTF, а також забезпечує належне функціонування секретного зв'язку штаб-квартири НАТО; Євроатлантичний координаційний центр реагування на катастрофи (EADRCC). У випадку катастрофи природного або техногенного характеру, у тому числі ядерного, хімічного, біологічного або радіологічного інциденту EADRCC відповідає за координацію реагування країн Ради Євроатлантичного партнерства (Euro-Atlantic Partnership Council (EAPC)) під час стихійного лиха, коли воно відбувається на географічній території Ради Євроатлантичного партнерства. EADRCC координує відповідь за допомогою консультацій з Управлінням ООН з координації гуманітарних питань (the United Nations Office for the Coordination of Humanitarian Affairs (UNOCHA)) та з постраждалою країною. Координація діяльності може включати країни Середземноморського діалогу (the Mediterranean Dialogue countries) та країни, які є частиною Стамбульської ініціативи співробітництва (the Istanbul Cooperation Initiative).

Кожна операція, що розглядається як операція з реагування на кризу, що чітко підкреслюється в численних доктринальних документах і наукових чи науково-популярних дослідженнях, принаймні спочатку сприймається як цивільно-військова чи військово-цивільна операція. Таким чином, залежно від обсягу операції з реагування на кризу, відносини між суб'єктами підтримки та суб'єктом підтримки можуть змінюватися. У разі реагування на невійськові загрози суб'єктами підтримки будуть громадські організації та установи, що спеціалізуються на реалізації певних завдань. З іншого боку, відповідь на військові загрози вимагає ідентифікації збройних сил, як підтримуваного суб'єкта; а громадянські установи та організації візьмуть на себе роль допоміжних суб'єктів [11, 15].

Структура та організація Північноатлантичного договору, що стосується реагування на КС є набагато ефективнішою ніж в інших суб'єктах забезпечення безпекового середовища в країнах світу. Вона дозволяє ефективно розв'язувати складні КС як на території НАТО, так і за її межами, також вона передбачає залучення збройних сил для реагування на КС невоєнного характеру. Зазначене підтверджує і досвід російсько-української війни.

В Республіці Болгарія (РБ) кризове управління країною - це здатність уряду, державної та місцевої адміністрації за допомогою ефективної структури управління, планування та координації виконання своїх функціональних обов'язків, управління діяльністю органів державної влади та інструментів кризового управління та керівництва та координацію дії недержавних органів та організацій у сфері кризового управління [10].

Кризове управління в РБ вважається елементом національної безпеки країни і включає наступні етапи [10]: 1 етап - моніторинг факторів ризику, раннє попередження та прогнозування розвитку кризи; 2 етап - оцінка ситуації та можливих альтернатив реагування; 3 етап - підготовка та затвердження планів реагування на кризу; 4 етап - проведення операції кризового реагування; 5 етап - встановлення стану стабільності.

Сучасна організація кризового реагування тісно пов'язана з діяльністю Єдиної рятувальної системи та її складових у різних НС. При ліквідації аварій природного та техногенного характеру на оперативно-тактичному рівні застосовуються правила, встановлені Законом про захист від катастроф [10].

Поряд з цим, на сьогоднішній день, спостерігається неузгодженість в питаннях реагування на ситуації пов'язані із соціальними конфліктами, збройним насильством, масовими порушеннями громадського порядку чи іншими серйозними актами організованої злочинності. Не вирішеними питаннями залишається розмежування повноважень між органами управління в КС і силами, які безпосередньо беруть участь в операціях; інтеграції національної системи в загальну систему кризового реагування НАТО.

Основними недоліками Національної системи кризового управління РБ можна вважати наступні: відсутність методології та критеріїв побудови єдиної національної системи кризового управління; відсутність нормативно-правової бази РБ щодо побудови єдиної системи кризового управління; не достатньо опрацьовані питання взаємосумісності функціонуючих елементів (існуючих механізмів) системи кризового управління з протоколами реагування на КС відповідно з міжнародною практикою.

В цілому в РБ функціонують окремі елементи національної системи кризового управління, з недостатнім рівнем взаємодії та координації.

Кризове управління в РП включає чотири фази [16]: попередження, підготовка, реагування, ліквідація наслідків.

Відповідно до [16] структура органів кризового управління в РП (територіальне управління) складається з: Голови Ради Міністрів; Ради Міністрів; Урядової групи кризового управління; Урядового центру безпеки (м. Варшава); воєвод; воєводської групи кризового управління; воєводського центру кризового управління; старости; повітової групи кризового управління; повітового центру кризового управління; війт (бургомістр, президент міста); Гминного органу кризового управління; Гминного центру кризового управління.

Завданнями у сфері цивільного планування для воєводи, старости, війт (бургомістра, президента міста) є [16]: підготовка планів кризового управління; підготовка структур, що запроваджуються в КС; підготовка та утримання ресурсів, необхідних для виконання завдань, включених до плану кризового управління; зміст баз даних, необхідних у процесі кризового управління; моніторинг небезпек; підготовка рішень у разі виникнення пошкоджень критичної інфраструктури; забезпечення узгодженості між планами кризового управління та іншими планами, складеними у цій галузі компетентними органами публічної адміністрації, обов'язок виконання яких випливає із окремих положень.

Ключовим елементом комплексної системи кризового управління РП є Урядовий центр безпеки, суть якого полягає, з одного боку, у підвищенні ступеня здатності компетентних служб та органів публічної адміністрації опрацьовувати завдання в КС, з другого - у створенні дієвої системи реагування в КС, коли звичайні ресурси та процедури виявляються недостатніми.

Завдання Урядового центру безпеки [16]: створення каталогу небезпек; моніторинг небезпек у країні та за її межами; введення в дію процедур кризового управління на національному рівні; реалізація завдань з планування та складання програм у галузі кризового управління та захисту критичної інфраструктури; нагляд за послідовністю та пов'язаністю процедур кризового реагування; організація та проведення занять та навчань у галузі кризового управління; реалізація завдань у сфері протидії, попередження та ліквідації наслідків інцидентів терористичного характеру; міжнародне співробітництво, особливо з НАТО та ЄС, у рамках кризового управління.

Інформаційною базою Урядового центру безпеки в області моніторингу терористичних інцидентів у країні та за кордоном є Антитерористичний центр. Крім того, Антитерористичний центр верифікує інформацію засобів масової інформації щодо таких інцидентів або ризику їх виникнення. Після оповіщення з боку Антитерористичного центру Урядовий центр безпеки вводить у дію кризову процедуру реагування, що випливають із закону про кризове управління [16].

На основі проведеного аналізу сформовано: основні недоліки при побудові систем кризового реагування; закономірності щодо етапності підготовки та реагування на КС (воєнного і невоєнного характеру).

Основними недоліками при побудові та функціонуванні систем кризового реагування проаналізованих країн є:недостатньо опрацьовані питання взаємосумісності функціонуючих елементів (існуючих механізмів) систем кризового управління з протоколами реагування на КС відповідно з міжнародною практикою та підходами НАТО; недостатньо опрацьовано методологічні підходи та критерії побудови єдиних національних систем кризового управління і розподіл відповідальності військових і невійськових компонентів при реагуванні на КС воєнного і невоєнного характеру.

Основними етапами підготовки і реагування на КС (воєнного та невоєнного характеру) є: завчасна підготовка до реагування на КС: опрацювання переліку можливих КС та формування сценаріїв реагування; завчасний розподіл сил і засобів по визначеним сценаріям; планування дій сил і засобів; періодичне тренування сил і засобів, що залучаються до реагування; реагування на КС: оцінка потенційної КС, попередження про потенційну кризу, прогнозування розвитку кризи та можливих альтернатив реагування. Аналіз готовності - виявлення сильних і слабких сторін з метою локалізації впливу кризи; уточнення завчасних планів відповідно до конкретної КС. Формування рекомендованих варіантів реагування. Приведення у готовність сил і засобів до реагування на КС; реагування на КС відповідно до планів; посткризовий період: відновлення діяльності: включає підготовку та виконання короткострокових і довгострокових програм; оцінка дій щодо реагування на КС. За результатами оцінок здійснюється навчання всіх суб'єктів реагування на КС.



Висновки

За результатами досліджень опрацьовані: основні недоліки країн світу при побудові систем кризового реагування; закономірності щодо етапності підготовки та реагування на КС (воєнного і невоєнного характеру).

В подальшому наукові дослідження будуть спрямовані на опрацювання науково-математичного апарату щодо синтезу системи державного управління СО в КС воєнного характеру.



Література

1. Пауер С. Наслідки війни Росії в Україні можна порівняти із наслідками світової війни [Електронний ресурс], 2022.

2. Сайт BBC News. Калмиков О. Як війна Росії проти України робить світ біднішим: 10 фактів та прогнозів [Електронний ресурс], 2022.

3. Воєнні аспекти протидії “гібридній” агресії: досвід України: монографія / колектив авторів; за заг. ред. А.М. Сиротенка. - К.: НУОУ ім. Івана Черняховського, 2020. - 176 с.

4. Оборонна реформа: системний підхід до оборонного менеджменту: монографія / А. Павліковський, В. Фролов, Ф. Саганюк та ін.; за заг. ред. д. військ. н. А. Сиротенка. Київ: НУОУ, 2020. - 274 с.

5. Сектор безпеки і оборони України: стратегічне керівництво та військове управління: монографія / Саганюк Ф.В., Фролов В.С., Павленко В.І. та ін.; за ред. д.військ.н., проф. І.С. Руснака. К.: ЦЗ МО та ГШ ЗС України, 2018. - 230 с.

6. Гудима О.П. Методологічні основи побудови підсистеми антикризового реагування в системі державного управління / О.П. Гудима //Наукові перспективи - 2022. - випуск №2(20). - С.54-67.

7. Гудима О.П. Міжнародний досвід побудови систем забезпечення національної безпеки. Висновки для України. / О.П.Гудима // Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил. - 2021. - №3(69). - С. 16-25.

8. Пристайко В.В. Ситуаційні центри як ключовий інституційний механізм державного антикризового управління: зарубіжний досвід / В.В. Пристайко // Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління, 2019.-Том 30 (69) №3. - С. 138-142.

9. Сайт Eurointegration.com.ua. ЄС аналізуватиме загрози з боку Росії за ініціативою Німеччини [Electronic resource], 2020.

10. Analysis of NATO Crisis response system, concluions and proposals for mechanisms for itsimplementation at national level [Electronic resource]

11. Marszalek M. NATO Crisis Management System. Warszawa [Electronic resource], 2013.

12. Marszalek M., Sobolewski G., Majchrzak D. Zarz^dzanie kryzysowe w ujciu narodowym i midzynarodowym, AON, Warszawa, 2012.

13. Pitek Z. Procedury i przedsiwzicia systemu reagowania kryzysowego, AON, Warszawa, 2005. - p. 41.

14. Gryz J., Kitler W. System reagowania kryzysowego, Wydawnictwo Adam Marszalek, Torun, 2007. - p. 240.

15. Marszalek M. Sojusznicza operacja Allied Force. Przebieg - ocena - wnioski, Wydawnictwo Adam Marszalek, Torun 2009.

16. Скомра Витольд. Система кризисного управления в Польше [Електронний ресурс].



References

1. Power S. (2022). Naslidky viiny Rosii v Ukraini mozhna porivniaty iz naslidkamy svitovoi viiny [The consequences of Russia's war in Ukraine can be compared to the consequences of a world war]. ukrainian.voanews.com.

2. BBC News website. Kalmykov O. (2022). Yak viina Rosii proty Ukrainy robyt svit bidnishym: 10 faktiv ta prohnoziv [How Russia's war against Ukraine is making the world poorer: 10 facts and forecasts].

3. Bohdanovych, V.Iu., Dublian, O.V., Syrotenko, O.V., Snitsarenko, P.M., Sarychev, Yu.O., & Pavlikovsky, A.K., et al. (2020). Voienni aspekty protydii “hibrydnii” ahresii: dosvid Ukrainy [Military aspects of countering "hybrid" aggression: the experience of Ukraine], Kyiv: NUDU named Ivan Chernyakhovsky [in Ukrainian].

4. Pavlikovsky, A., Frolov, V., Saganiuk, F., Pavlenko, V., Lobko, M., & Nalyvaiko, A., et al. (2020). Oboronna reforma: systemnyipidkhiddo oboronnoho menedzhmentu [Defense reform: a systemic approach to defense management]. Kyiv: NUDU named Ivan Chernyakhovsky [in Ukrainian].

5. Saganyuk, F.V., Frolov, V.S., Lobko, M.M., Pushnyakov, A.S., Ustymenko, O.V., & Pavlenko V.I. (2018). Sektor bezpeky i oborony Ukrainy: stratehichne kerivnytstvo ta viiskove upravlinnia [The security and defense sector of Ukraine: strategic leadership and military management]. Kyiv: MoD of Ukraine. [in Ukrainian].

6. Hudyma, O.P. (2022) Metodolohichni osnovy pobudovy pidsystemy antykryzovoho reahuvannia v systemi derzhavnoho upravlinnia [Methodological foundations of the construction of the anti-crisis response subsystem in the state administration system]. Naukovi perspektyvy - Scientific perspectives, 2(20), 54-67.

7. Hudyma, O.P. (2021) Mizhnarodnyi dosvid pobudovy system zabezpechennia natsionalnoi bezpeky. Vysnovky dlia Ukrainy [International experience of building national security systems. Conclusions for Ukraine]. Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho natsionalnoho universytetu Povitrianykh Syl - Collection of scientific works of the Kharkiv National University of the Air Force ,3(69), 16-25.

8. Prystayko, V.V. (2019). Sytuatsiini tsentry yak kliuchovyi instytutsiinyi mekhanizm derzhavnoho antykryzovoho upravlinnia: zarubizhnyi dosvid [Situation centers as a key institutional mechanism of state anti-crisis management: foreign experience]. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: Derzhavne upravlinnia - Academic notes of TNU named after V.I. Vernadskyi. Series: Public administration, vol. 30 (69) № 3, 138-142. [in Ukrainian].

9. The official site of Eurointegration.com.ua (2020), YeS analizuvatyme zahrozy z boku Rosii za initsiatyvoiu Nimechchyny [The EU will analyze threats from Russia at the initiative of Germany].

10. Analysis of NATO Crisis response system, concluions and proposals for mechanisms for its implementation at national level.

11. Marszalek, M. (2013) NATO Crisis Management System. Warszawa.

12. Marszalek, M., Sobolewski, G., & Majchrzak, D. (2012). Zarzqdzanie kryzysowe w ujзciu narodowym i miзdzynarodowym, AON, Warszawa [in Poland].

13. Piqtek, Z. (2005) Procedury i przedsiзwziзcia systemu reagowania kryzysowego, AON, Warszawa, 41 [in Poland].

14. Gryz, J., & Kitler, W. (2007) System reagowania kryzysowego, Wydawnictwo Adam Marszalek, Torun, 240 [in Poland].

15. Marszalek, M. (2009). Sojusznicza operacja Allied Force. Przebieg - ocena - wnioski, Wydawnictwo Adam Marszalek, Torun [in Poland].

16. Skomra Vytold. Sistema krizisnogo upravleniya v Polshe [Crisis management system in Poland].

Размещено на allbest.ru

...