Сучасні форми публічно-приватного партнерства та їх застосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сучасні форми публічно-приватного партнерства та їх застосування

Олександр Бататін,

аспірант кафедри парламентаризму

м. Київ

Анотація

У статті розкрито особливості сучасних форм публічно - приватного партнерства, а також специфіку їх застосування на практиці. За результатами аналізу законодавства встановлено, що формами здійснення державно-приватного партнерства визначено: концесійний договір; договір управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства, інвестиційних зобов'язань приватного партнера); договір про спільну діяльність; інші договори. З'ясовано, що договір, укладений у рамках державно-приватного партнерства, може містити елементи різних договорів (змішаний договір), умови яких визначаються відповідно до цивільного законодавства України. Визначено, що ППП є формою довгострокової співпраці між державними та приватними структурами, спрямованої на перенесення державних функцій на етапах проєктування, будівництва, управління та обслуговування суспільно значимих робіт або послуг на приватний сектор - у ньому ресурси та ризики розподіляються між державою та бізнесом. Розглянуто особливості найпоширеніших форм ППП, що стосуються транспортної інфраструктури, зокрема: проєктування-будівництво (Design-Build (DB)), договір на технічне обслуговування, управління ризиками будівельних проєктів (The Construction Manager at Risk (CMAR)), проєктування-будівництво з гарантіями якості, проєктування-будівництво-експлуатація-обслуговування (Design-Build-Operate - Maintain (DBOM)), будівництво-експлуатація-передача (Build-Operate-Transfer (BOT)) або будівництво-передача-обслуговування (Build-Transfer-Operate (BTO), проєктування-будівництво-фінансування (Design-Build-Finance (DBF)), проєктування-будівництво-фінансування-експлуатація (Design-Build-Finance-

Operate (DBFO)) або проєктування-будівництво-фінансування-експлуатація - обслуговування (Design-Build-Finance-Operate-Maintain (DBFOM)), довгострокова оренда / угода концесії (браунфілд).

Ключові слова: публічно-приватне партнерство, державно-приватне партнерство, транспортна інфраструктура, проект.

Abstract

Modern forms of public-private partnership and their application

Oleksandr Batatin

Postgraduate student of the Department of Parliamentarism of the Educational and Scientific Institute of Public

Administration and Civil Service of the

The article reveals the features of modern forms of public-private partnership, as well as the specifics of their application in practice. According to the results of the analysis of the legislation, it was established that the forms of implementation of public-private partnership are defined as: concession agreement; property management contract (only if the contract concluded within the framework of public-private partnership stipulates the investment obligations of the private partner); agreement on joint activities; other contracts. It was found that the contract concluded within the framework of public-private partnership may contain elements of different contracts (mixed contract), the terms of which are determined in accordance with the civil legislation of Ukraine. It was determined that PPP is a form of long-term cooperation between state and private structures, aimed at transferring state functions at the stages of design, construction, management and maintenance of socially significant works or services to the private sector - in it, resources and risks are distributed between the state and business. The features of the most common forms of PPP related to transport infrastructure are considered, in particular: design - build (DB), maintenance contract, risk management of construction projects (The Construction Manager at Risk (CMAR)), design-build with guarantees quality, Design-Build-Operate-Maintain (DbOM), Build-Operate-Transfer (BOT) or Build - Transfer-Operate (BTO), Design-Build-Finance (DBF), Design-Build-Finance - Operate (DBFO) or Design-Build-Finance-Operate-Service (Design - Build-Finance - Operate-Maintain (DBFOM)), long-term lease / concession agreement (brownfield).

Keywords: public-private partnership, public-private partnership, transport infrastructure, project.

Основна частина

Постановка проблеми у загальному вигляді. Публічно-приватне партнерство (ППП) є одним з найбільш ефективних механізмів забезпечення взаємодії приватного та державного секторів у різних сферах економічної діяльності, в тому числі і в сфері транспортної інфраструктури. У світовій практиці широко застосовують механізм ППП для проєктування, фінансування, будівництва та експлуатації проєктів транспортної інфраструктури. Не зважаючи на те, що на сьогодні в Україні проєкти державно-приватного партнерства (ДПП) у сфері інфраструктури, надто транспортної інфраструктури, складають незначну частку, все ж вони слугують дієвим механізмом залучення інвестицій з приватного сектору для розвитку інфраструктури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику ДПП та ППП досліджують такі науковці як В. Варнавський, А. Клименк, В. Корольов, С. Курбанов, М. Хамурадов, К. Павлюк, С. Павлюк, А. Козлов, І. Макаров, В. Пучков, О. Степанова, Н. Куракова, Л. Тюличева, О. Полякова, Б. Сидиков, Д. Амунц, Л. Сушкова, А. Баженов та інші.

Однак, виходячи із досліджень вищезазначених науковців, доцільно зауважити, що не до кінця розкритими є питання форм публічно-приватного партнерства та їх застосування на практиці.

Мета статті. Мета статті полягає у вивченні форм публічно-приватного партнерства, а також специфіки їх застосування на практиці.

Виклад основного матеріалу. ППП має широкий діапазон форм, що варіюються від концесії до методів підряду на будівництво. Важливо розрізняти різні форми ППП та їх особливості, адже громадська підзвітність істотно відрізняється у кожній з них.

Відповідно до статті 5 ЗУ «Про Державно-приватне партнерство» [1] та інших законодавчих актів України формами здійснення державно-приватного партнерства визначено: концесійний договір; договір управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державноприватного партнерства, інвестиційних зобов'язань приватного партнера); договір про спільну діяльність; інші договори.

Договір, укладений у рамках державно-приватного партнерства, може містити елементи різних договорів (змішаний договір), умови яких визначаються відповідно до цивільного законодавства України.

Узагальнюючи теоретичні підходи до визначення поняття ДПП, доцільно зауважити, що його трактування є доволі широким, адже воно охоплює різні форми співпраці приватного і державного сектору. Незмінним залишається лише розподіл ролей: держава виступає замовником, а приватний сектор - виконавцем певних робіт або послуг. Зазначені сторони взаємодіють між собою в межах різних організаційно-правових форм.

В той час як визначення поняття «інструментів публічно-приватного партнерства» відноситься до більш широкого спектру управлінських підходів та інструментів, від державних закупівель до волонтерських угод, кожна з яких спрямована на різні суспільні цілі. У зарубіжній літературі трактування ППП є більш широким та соціально орієнтованим, урівноваженим за рахунок залучення представників громадянського суспільства.

ППП є формою довгострокової співпраці між державними та приватними структурами, спрямованої на перенесення державних функцій на етапах проєктування, будівництва, управління та обслуговування суспільно значимих робіт або послуг на приватний сектор - у ньому ресурси та ризики розподіляються між державою та бізнесом. Необхідно зазначити, що мотивацією для приватного сектору для участі у проєктах ППП може бути:

1. Отримання прибутку, що передбачає повернення інвестицій. У цьому випадку маємо ДПП у чистому вигляді, тобто співпраця між державними та приватними структурами, спрямована на отримання певної віддачі у вигляді грошей або іміджу (саме тому застосовують інвестиційну складову). Йдеться про те, що приватними суб'єктами господарювання можуть бути фізичні особи або юридичні особи, що мають на меті отримання прибутку (наприклад, приватні університети), економічні оператори (наприклад, будівельні компанії) або фінансові установи (наприклад, інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії).

2. Некомерційні цілі, у цьому випадку віддача від інвестицій може бути відсутньою. Такого роду партнерство можна назвати публічно-приватно - цивільним партнерством (у закордонній літературі P4 - public-private-people partnership) і стосується випадків благодійності за наявності підтримки громади та звичайних громадян, які приймають участь у розробці проєкту.

Задіяні приватні організації мають громадянський характер і можуть бути фізичними особами, юридичними особами з неприбутковими цілями (наприклад, церковні, благодійні організації), неприбутковими організаціями, асоціаціями та різними типами фондів (наприклад, банківський, або фонд громади).

Зважаючи на те, що законодавство України не надає вичерпний перелік форм ДПП, на практиці з'являється багато різних інституційних форм ДПП. До найбільш поширених інституційних форм ДПП Узунов Ф.В. відносить: оренду з інвестиційними зобов'язаннями, угоди в рамках ДПП, концесійні угоди, контракт життєвого циклу, угоди про розподіл продукції, договір на управління об'єктами інфраструктури, оренда-лізинг, а також особливі економічні зони, створення спільних підприємств і територій випереджаючого розвитку [2].

Пророчук М.В. виділяє такі форми ДПП як [3, с. 166]:

- форми державно-приватного партнерства, спрямовані на виконання специфічних функцій управління (передача непрофільних функцій управління науково-освітніми установами на аутсорсинг керуючим компаніям, концесійні угоди);

- форми державно-приватного партнерства, спрямовані на виконання завдань управління в рамках пріоритетних проектів (формування фондів цільового капіталу, створення некомерційних організацій з управління процесами ДПП та ін.);

- форми державно-приватного партнерства, спрямовані на участь у соціально значущих проєктах представників бізнесу та громадських структур (створення опікунських і громадських рад).

Крім того у своєму дослідженні [3, с. 166] Пророчук М.В. пропонує розподілити «форми ДПП згідно розмежування рівня відповідальності між державним і приватним партнерами:

- угоди, укладені на обслуговування об'єктів, що знаходяться в державній власності;

- угоди, укладені на передачу функцій управління об'єктами, що знаходяться в держвласності;

- угоди, укладені на оренду об'єктів, які перебувають у державній власності;

- угоди, укладені на будівництво пріоритетних інфраструктурних об'єктів і подальшого розмежування прав власності;

- концесійні угоди».

Науковці Музиченко А.С. та ін. виділяють найбільш поширені в українському законодавстві і науковій літературі форми ДПП, що мають подібні характеристики і основні відмінності реалізації [4]:

- Оренда інфраструктурних об'єктів з інвестиційними зобов'язаннями.

- Концесійна угода.

- Угода про розподіл продукції.

- Створення спільних підприємств.

- Особливі економічні зони (ОЕЗ).

Провівши аналіз публікацій вітчизняних науковців у сфері ДПП варто підтримати думку Заскалкіна А.С., що на сьогоднішній день єдиної точки зору і чітких класифікуючих критеріїв до систематизації та класифікації форм ДПП не існує. Тому усі форми ДПП, що реалізуються сьогодні на практиці часто комбінуються [5] в залежності від галузі, сфери застосування та початкових умов договору.

У закордонній та вітчизняній літературі досліджено низку альтернативних підходів трактування форм ППП. Найбільш поширені форми ППП, що стосуються транспортної інфраструктури, узагальнено у таблиці 1.4 і згруповано у напрямку підвищення рівня залученості приватного сектора.

Альтернативні підходи до розвитку форм ППП у сфері транспортної інфраструктури (від найменшого рівня залучення приватного сектору до найбільшого)

*Джерело: систематизовано автором

Перший підхід - проєктування-тендер-будівництво (Design-Bid-Build (DBB)) є традиційним методом реалізації інфраструктурних проєктів; останні два вважаються повною приватизацією, а решта - формами договорів ДПП. Будівництво-власність-експлуатація та продаж активів представляють собою повну приватизацію державних активів, які не відповідають суспільним інтересам, оскільки державний сектор позбавляється контролю над тим, як актив обслуговується та оцінюється.

Трактування ППП з більш широкої точки зору, тобто із врахуванням суспільних цінностей - ППЦП передбачає узгодження інтересів учасників за рахунок партнерських схем та взаємодій, які вони породжують і різноманітних оперативних інструментів, за допомогою яких вони реалізуються. Такого роду ППЦП вимагають поєднання низки компетенцій, що стосуються різних секторів, потребують інтеграції між різними державними органами, приватними компаніями, неприбутковими організаціями тощо, підкреслюють необхідність узгоджувати діяльність, функції, досвід та ролі з метою ефективного управління складними проєктами [6].

Висновки. Отже, в результаті проведеного дослідження розкрито особливості сучасних форм публічно-приватного партнерства, а також специфіку їх застосування на практиці. Визначено, що ППП є формою довгострокової співпраці між державними та приватними структурами, спрямованої на перенесення державних функцій на етапах проєктування, будівництва, управління та обслуговування суспільно значимих робіт або послуг на приватний сектор - у ньому ресурси та ризики розподіляються між державою та бізнесом.

Література

1. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 №2404-VI. Київ: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, №40, ст. 524.

2. Узунов Ф.В. Види взаємодії бізнесу з органами державної влади та управління. Державне управління: удосконалення та розвиток, 2013. №8. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2013_8_6 63/68

3. Пророчук М.В. Механізми і форми взаємодії влади і бізнесу в реалізації інфраструктурних проектів. Інвестиції: практика та досвід, 2020. №23. С. 163-168.

4. Музиченко А.С., Бержанір А.Л. Моделі взаємодії влади та бізнесу в умовах ринкової економіки. Сталий розвиток економіки, 2013. №4. С. 24-28.

5. Заскалкін А.С. Теоретико-методологічні основи взаємодії держави і приватного сектора у вирішенні суспільно значущих завдань. Теорія та практика державного управління, 2015. №3 (50). С. 70-76.

6. Codecasa G. Ripensare i governi urbani. Spunti per un'agenda di ricerca», in Codecasa, G. (Ed.), Governare il partenariato pubblico e privato nei progetti urbani, Maggioli Editore, Santarcangelo di Romagna, 2010. P. 151-198.

References

1. Pro derzhavno-pryvatne partnerstvo: Zakon Ukrajiny vid 01.07.2010 №2404-VI. Kyjiv: Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukrajiny (VVR), 2010, №40, st.524 [On public-private partnership: Law of Ukraine dated July 1, 2010 No. 2404-Vl. Kyiv: Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine (VVR), 2010, No. 40, Article 524] [in Ukrainian].

2. Uzunov, F.V. (2013). Vydy vzajemodiji biznesu z orghanamy derzhavnoji vlady ta upravlinnja [Types of business interaction with state authorities and management]. Derzhavne upravlinnja: udoskonalennja ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 8. nbuv.gov.ua. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2013_8_6 63/68 [in Ukrainian].

3. Prorochuk, M.V. (2020). Mekhanizmy i formy vzajemodiji vlady i biznesu v realizaciji infrastrukturnykh proektiv [Mechanisms and forms of interaction between government and business in the implementation of infrastructure projects]. Investyciji: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, 23, 163-168 [in Ukrainian].

4. Muzychenko, A.S., Berzhanir, A.L. (2013). Modeli vzajemodiji vlady ta biznesu v umovakh rynkovoji ekonomiky [Models of interaction between government and business in the conditions of a market economy]. Stalyj rozvytok ekonomiky - Sustainable development of the economy, 4, 24-28 [in Ukrainian].

5. Zaskalkin, A.S. (2015). Teoretyko-metodologhichni osnovy vzajemodiji derzhavy i pryvatnogho sektora u vyrishenni suspiljno znachushhykh zavdanj [Theoretical and methodological foundations of interaction between the state and the private sector in solving socially significant tasks.]. Teorija ta praktyka derzhavnogho upravlinnja - Theory and practice of public administration, 3 (50), 70-76 [in Ukrainian].

6. Codecasa, G. (2010). Ripensare i governi urbani. Spunti per un'agenda di ricerca», in Codecasa, G. (Ed.), Governare il partenariato pubblico e privato nei progetti urbani, Maggioli Editore, Santarcangelo di Romagna, 151-198 [in English].

Размещено на Allbest.ru