Можливості і права національних меншин в розрізі трудового законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра публічного управління та інформаційного менеджменту

Університет новітніх технологій при НАУ

Можливості і права національних меншин в розрізі трудового законодавства України

Богданенко Анатолій Іванович

кандидат наук з державного управління,

доктор економічних наук

Анотація

Перше місце у Європейській соціальній хартії (переглянутій) посідає право на працю. Особливого значення для національного трудового законодавства сьогодні набуває законодавство Європейського Союзу, зокрема директиви Європейського парламенту і Ради у сфері праці. Директива - це різновид законодавчого акту ЄС, який запроваджується через національне законодавство та зобов'язує державу - члена у певний термін вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у ній цілей. Директиви є підпорядкованим інструментом, вони повинні відображувати положення договорів, але так само, як і договори, вони мають верховенство над національним правом. Тож якщо якась країна не запровадила вчасно відповідну директиву до національного законодавства, вона однаково має силу закону в цій країні, і її порушення може бути оскаржено в Суді ЄС.

Прагнення груп, що не відносяться до домінуючої частини населення, зберегти свої культурні, релігійні або етнічні особливості проявилося одночасно з виникненням національних держав у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях. Початок визнання і захисту прав меншин у міжнародному праві було покладено Лігою Націй, яка прийняла кілька «трактатів з прав меншин». Коли на зміну Лізі Націй в 1945 році прийшла Організація Об'єднаних Націй, вона теж поступово розробила ряд норм, процедур і механізмів, що стосуються меншин.

Зокрема, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року і Декларації 1992 року про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (далі Декларація Організації Об'єднаних Націй про права меншин), визнаються і захищаються права осіб, що належать до меншин. Однак на практиці ці права далеко не завжди реалізуються.

У справі заохочення та захисту прав меншин потрібно приділяти особливу увагу таким питанням, як визнання існування меншин, вживання заходів для забезпечення гарантій їх прав на недискримінацію і рівність, сприяння полікультурної та міжкультурної освіти, сприяння їх участі у всіх сферах суспільного життя врахування їх інтересів в процесах розвитку і скорочення масштабів убогості існування диспропорцій в соціальних показниках, становище жінок і особливі інтереси дітей, які належать до меншин.

Ключові слова: Європейська соціальна хартія, трудове законодавство, національні меншини, міжнародні соціальні стандарти, європейські соціальні стандарти, державна мова.

Bogdanenko Anatoliy Ivanovych Candidate of Sciences in Public Administration, Doctor of Economics, Associate Professor of the Department of Public Administration and Information Management, the University of New Technologies at NAU

Opportunities and rights of national minorities under labor legislation of Ukraine

Abstract

The first place in the European Social Charter (revised) is occupied by the right to work.

Today, the legislation of the European Union, particularly the directives of the European Parliament and the Council in the field of labour, is particularly important for national labour legislation. A directive is a type of EU legislative act introduced through national legislation and obliges a member state to take measures to achieve the goals defined in it within a certain period. Directives are a subordinate instrument, they must reflect the provisions of the treaties, but just like the treaties, they have supremacy over national law. So if a country has not implemented the relevant directive into national law in time, it has the same force of law in that country, and its violation can be challenged in the Court of Justice of the EU.

The desire of groups that do not belong to the dominant part of the population to preserve their cultural, religious or ethnic characteristics appeared simultaneously with the emergence of nation-states in the eighteenth and nineteenth centuries. The beginning of the recognition and protection of the rights of minorities in international law was laid by the League of Nations, which adopted several "treaties on the rights of minorities". When the United Nations replaced the League of Nations in 1945, it gradually developed a number of norms, procedures and mechanisms relating to minorities.

In particular, the International Covenant on Civil and Political Rights of 1966 and the 1992 Declaration on the Rights of Persons Belonging to National or Ethnic, Religious and Linguistic Minorities (hereinafter the United Nations Declaration on the Rights of Minorities) recognize and protect the rights of persons, belonging to minorities. However, in practice, these rights are not always implemented.

In the promotion and protection of the rights of minorities, special attention should be paid to such issues as recognizing the existence of minorities, taking measures to ensure guarantees of their rights to non-discrimination and equality, promoting multicultural and intercultural education, promoting their participation in all spheres of public life, taking into account their interests in the processes development and reduction of the scale of poverty, the existence of disparities in social indicators, the position of women and the special interests of children belonging to minorities.

Keywords: European social charter, labour legislation, national minorities, international social standards, European social standards, state language.

Вступ

Постановка проблеми: протягом часу, що минув з моменту ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, значну увагу в Україні було приділено приведенню національного законодавства у сфері забезпечення мовних прав національних меншин у відповідальність до європейських стандартів. Україна створювала і створює умови для рівноправного розвитку та активної участі представників різних національностей в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави, які спільно з українцями становлять єдину етнонаціональну структуру суспільства. Адже світовий досвід переконує, що культурна і мовна єдність представників різних національностей - це одна з найважливіших умов стабільного існування держав у сучасних умовах.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою. Дослідженням можливостей і прав національних меншин в розрізі трудового законодавства займалися в своїх працях Волохов О. С., Пилипенко Т. І., Павлів-Самоїл Н. П., Краснов Є. В. та ін.

Мета статті. Метою статті є дослідження можливостей і прав національних меншин в розрізі трудового законодавства України.

Виклад основного матеріалу

У всьому світі меншини нерідко стають жертвами збройних конфліктів і міжусобної боротьби. Особливе занепокоєння викликає становище біженців і внутрішньо переміщених осіб, що належать до меншин, насамперед жінок і дітей. Особи, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, часто стають також жертвами множинної дискримінації і можуть бути позбавлені, зокрема, доступу до належного житла, землі і власності і навіть громадянства.

У статті 1 Декларації Організації Об'єднаних Націй про права меншин, прийнятої в 1992 році консенсусом, йдеться про меншини як про самобутні національні або етнічні, культурні, релігійні та мовні групи, і передбачено обов'язок держав охороняти їх існування. Узгодженого на міжнародному рівні визначення того, які групи є меншинами, не існує. Нерідко підкреслюється, що існування меншини є питанням факту і що будь-яке визначення повинно включати в себе як об'єктивні фактори (як, наприклад, наявність етнічної, мовної чи релігійної спільності), так і суб'єктивні чинники (в тому числі ідентифікацію індивідами себе як членів меншини).

Труднощі узгодження широко прийнятного визначення полягає в різноманітті ситуацій, в яких живуть меншини. Одні з них живуть компактно в чітко визначених районах, окремо від домінуючої частини населення. Інші розосереджені по всій території країни. У деяких меншин існує міцне усвідомлення їх колективної ідентичності і письмова історія; у інших зберігається лише фрагментарне уявлення про їх спільне коріння.

Під терміном «меншість», як він використовується в системі Організації Об'єднаних Націй, зазвичай розуміються, відповідно до Декларації Організації Об'єднаних Націй про права меншин, національні чи етнічні, релігійні та мовні меншини. У всіх державах на їх національної території існує одна або декілька груп меншин, для яких характерна їхня власна національна, етнічна, мовна або релігійна ідентичність, відмінна від ідентичності більшості населення.

Україна прагне йти шляхом створення громадянського суспільства, забезпечення принципів верховенства права, пріоритету прав і свобод людини, утвердження необхідних гарантій розвитку національних меншин. Соціальні аспекти життя людей регулюються саме нормами трудового права, і тому йому повинна належати провідна роль у реальному забезпеченні соціальних прав громадян.

Одним з законодавчих актів України, який поряд з іншими регулює можливості національних меншин, є закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» [1].

Європейську хартію регіональних мов або мов меншин було розроблено для захисту і сприянню розвитку регіональних мов і мов меншин, які є під загрозою як аспект культурної спадщини Європи. Також метою її розроблення було забезпечення можливості для носіїв регіональних мов або мов меншин користуватися ними в приватному та суспільному житті, в тому числі в рамках трудового законодавства. Вона охоплює регіональні мови і мови меншин, нетериторіальні мови і офіційні мови, які менш широко використовуються.

Хартія встановлює основні принципи та цілі, на яких держави повинні базувати свою політику, законодавство і практику і які розглядаються як надання необхідної основи для збереження мов.

До того ж, Хартія встановлює ряд конкретних заходів щодо сприяння використанню регіональних мов або мов меншин у суспільному житті.

Хартія передбачає механізм моніторингу для оцінки її застосування у державах, які є її сторонами, з метою, у разі необхідності, надання рекомендацій для поліпшення свого законодавства, політики та практики. Центральним елементом механізму моніторингу є Комітет незалежних експертів.

Раз на два роки Генеральний секретар Ради Європи повинен представити в Парламентській Асамблеї детальну доповідь про застосування Хартії. Це гарантує, що члени парламентів європейських країн будуть поінформовані про застосування Хартії, що дозволить їм чинити політичний тиск, в разі необхідності, з метою заохочувати національні уряди вживати відповідних заходів.

В правовій системі України також особливої ваги й актуальності набувають питання регулювання і гармонізації мовних відносин в процесі демократичного державотворення, формування громадянського суспільства та необхідності реформування.

Законодавство України про мови складається з положень Конституції України, Декларації прав національностей України, законів України:

- «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин» - ратифіковано 15 травня 2003 р.;

- «Про національні меншини в Україні» - прийнято 25 червня 1992 р. [2];

- «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» - ратифіковано 9 грудня 1997 р. [3];

- «Про засади державної мовної політики» - прийнято 3 липня 2012 р. [4] та інших законів України, а також міжнародних договорів, що регулюють питання використання мов, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією із домінант державної мовної політики, яка покликана сприяти збереженню міжнаціонального миру й злагоди в суспільстві, бути його стабілізуючим чинником, є консолідуюча та об'єднувальна функції, які виконує у суспільстві кожна з національних мов. Тому закономірно постає необхідність зміцнення позицій і підтримки усіма громадянами незалежно від їхньої національності і рідної мови.

Відповідно до ст. 2 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Україна зобов'язується застосувати положення частини II до регіональних мов або мов меншин, які проживають на її території і визначені у Законі України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин». На виконання ст. 2 зазначеного Закону в Україні застосовується положення Хартії до мов таких національних меншин: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдовської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

У преамбулі до Конституції України зазначено, що український народ - це громадяни України всіх національностей. Право на вільне використання мов національних меншин закріплене в ст. 10 Конституції, яка гарантує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України.

Одним з найголовніших завдань України як правової, демократичної, соціальної держави, яка обрала шлях до європейської інтеграції, є створення атмосфери терпимості щодо представників мовних меншин, а також усунення чинників міжнаціональної напруженості.

Після ратифікації Хартії, Україна приділяє значну увагу приведенню національного законодавства у сфері забезпечення прав національних меншин у відповідність до європейських стандартів. Відповідно до п. 1 ст. 9 Конституції та п.1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Держава має право вимагати застосування офіційної державної мови у тих галузях економічної діяльності, які стосуються здійснення прав інших осіб або де потребується взаємообмін інформацією і взаємодія з державними органами. Це випливає із допустимих обмежень свободи вираження, передбачених пунктом 3 статті 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [5] та пунктом 2 статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод [6]. Хоча низка допустимих обмежень, передбачених у зазначених статтях, може виправдовувати обмеження щодо змісту інформації, вони ніколи не можуть бути підставою для обмеження щодо використання мови як засобу комунікації. Але захист прав і свобод інших людей та обмежений перелік потреб державного управління, звичайно, можуть виправдовувати окремі вимоги щодо додаткового використання офіційної мови (мов) даної держави. Це може стосуватися, залежно від обставин, таких сфер діяльності, як додержання санітарних норм і правил безпеки на робочому місці, захист споживачів, трудові відносини, оподаткування, фінансова звітність, державна програма охорони здоров'я, страхування від безробіття і транспорт. Виходячи із законних громадських інтересів, держава може вимагати, щоб у таких ділових сферах, як прийнята у державі система позначень та маркування, на додаток до використання будь-якої іншої мови, також застосовувалася офіційна державна мова чи мови, про що йдеться у пункті 60 Пояснювальної доповіді до Рамкової конвенції про захист національних меншин. Отже, держава ніколи не може заборонити використання мови, але вона може, керуючись законними громадськими інтересами, вимагати додаткового використання офіційної державної мови (мов).

Представництво етнічних груп населення у складі адміністративних установ та органів, як правило, відображає рівень соціального плюралізму і відкритості суспільства та його недискримінаційний характер. Маючи на меті подолання наслідків минулої або й досі існуючої дискримінації, стаття 2 Конвенції № 111 Міжнародної організації праці щодо дискримінації при працевлаштуванні і в трудовій діяльності зобов'язує держави «проводити національну політику, спрямовану на забезпечення рівних можливостей при працевлаштуванні і в трудовій діяльності та на скасування будь-якої дискримінації у цій ділянці».

25 квітня 2019 року Верховною Радою України було ухвалено закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Депутати, посадовці, які підтримали його, і прості українці назвали закон «історичним рішенням», адже він зміцнює позиції державної мови в Україні. Водночас в опозиційному таборі звинуватили парламентську більшість у тому, що цей закон нібито «розколює країну».

Державний статус української мови гарантує Конституція. Але деталі використання мов у різних сферах життя має визначати закон. До 2012 року цю функцію виконував радянський закон «Про мови в УРСР». У 2012 році Верховна Рада ухвалила так званий «мовний закон Ківалова-Колесніченка». Цей закон давав змогу використовувати замість державної мови регіональну, тобто ту мову, якою володіє понад 10% населення регіону. Тому він обмежував вживання української мови навіть у порівнянні з радянським законом, і сприяв подальшій русифікації країни.

В лютому 2018 року Конституційний суд України зрештою визнав його неконституційним. Відтоді Україна не мала жодного закону про державну мовну політику.

Ухвалений 25 квітня закон про «Про забезпечення функціонування української мови як державної» закрив більшість «білих плям» щодо статусу української мови, але при цьому не обмежив права національних меншин. Також новий закон відчутно зміцнює статус української мови та багато в чому змінює стан справ у державі.

Громадяни України також зобов'язані володіти українською мовою на базовому рівні, однак за незнання мови для них немає жодних санкцій. Але без іспиту з української на базовому рівні жоден іноземець чи особа без громадянства не зможе стати громадянином України, а отже, мати право на офіційне, легальне працевлаштування.

Іноземці ж, які отримали громадянство України, можуть вільно використовувати іноземні мови та мови національних меншин у приватному спілкуванні, релігійних обрядах, сфері вивчення іноземних мов, наукових виданнях (якщо ідеться про мови Ради Європи), назвах і зображеннях зареєстрованих в Україні торгових марок, культурному житті національних меншин: їхні потреби захищає окремий закон «Про національні меншини» роботі прикордонників, правоохоронців, медиків тощо, які мають справу з людьми, які не знають української.

Висновки

національна меншина трудове законодавство

Відтепер українська мова вважається одним із символів державності (разом із гербом, гімном України і прапором), а відтак за знущання над мовою доведеться відповідати перед законом.

Отже, іноземцям, які мають намір отримати громадянство України або працевлаштуватись в Україні, на державному рівні отримуватимуть можливість вивчення української мови та вживання рідних для них мов, відповідно до закону «Про національні меншини».

Законом закріплюється статус української, як єдиної державної (офіційної) мови, вона стає обов'язковою для органів державної влади і публічних сфер на всій території держави та має використовуватися в освітній сфері і трудових відносинах, у медичній сфері, обслуговуванні споживачів, у публічних заходах, рекламі та в інших сферах.

Література

1. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakoKo2.rada.gov.ua/laws/show/802-15.

2. Закон України «Про національні меншини в Україні» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakoK1.rada.gov.ua/laws/show/2494-12.

3. Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakoK2.rada.gov.ua/ laws/show/703/97.

4. Закон України «Про засади державної мовної політики». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakoK1.rada.gov.ua/laws/show/5029-17.

5. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Генеральна Асамблея ООН, 16 грудня 1966 року. Ратифікація від 19.10.1973. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

6. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Рада Європи, 3 вересня 1953 року. Ратифікація від 17.07.1997. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

References

1. Zakon Ukrainy «Pro ratyfikatsiiu Yevropeiskoi khartii rehionalnykh mov abo mov menshyn» [The Law of Ukraine «On Ratification of the European Charter of Regional or Minority Languages»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakoK2.rada.gov.ua/laws/show/802-15 [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrainy «Pro natsionalni menshyny v Ukraini» [Law of Ukraine «On National Minorities in Ukraine»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakoK1.rada.gov.ua/laws/show/2494-12 [in Ukrainian].

3. Zakon Ukrainy «Pro ratyfikatsiiu Ramkovoi konventsii Rady Yevropy pro zakhyst natsionalnykh menshyn» [Law of Ukraine «On the Ratification of the Framework Convention of the Council of Europe on the Protection of National Minorities»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakoK2.rada.gov.ua/laws/show/703/97 [in Ukrainian].

4. BoZakon Ukrainy «Pro zasady derzhavnoi movnoi polityky» [Law of Ukraine «On the principles of state language policy»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakoK1.rada.gov.ua/laws/show/5029-17 [in Ukrainian].

5. Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski ta politychni prava, Heneralna Asambleia OON, 16 hrudnia 1966 roku. Ratyfikatsiia vid 19.10.1973 [International Covenant on Civil and Political Rights, UN General Assembly, December 16, 1966. Ratification dated 19.10.1973]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043 [in Ukrainian].

6. Yevropeiska konventsiia pro zakhyst prav liudyny ta osnovnykh svobod, Rada Yevropy, 3 veresnia 1953 roku. Ratyfikatsiia vid 17.07.1997 [European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, Council of Europe, September 3, 1953. Ratification dated 07/17/1997]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru