Теорія стратегій державного управління в сфері національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія стратегій державного управління в сфері національної економіки

Марущак Володимир Петрович, доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри державознавства, права та європейської інтеграції, НУ «Одеська політехніка»

Анотація

Стаття розглядає структуру і основні компоненти стратегій державного управління в сфері економіки на основі складових в процесі розробки, прийняття та реалізації стратегічних управлінських рішень, що дає можливість надати їм ефективності в державному регулюванні ринкових відносин. Стратегія державного управління в сфері економіки фактично відсутня. Зазвичай державне регулювання виходить із поточних потреб, коли виникають проблеми та ставиться завдання за рахунок змін в управлінні знайти ресурси для вирішення існуючих проблем.

Державна стратегія управління являє собою явище, яке визначається специфікою його просторового положення в економічній сфері. Вона є ланкою, що пов'язує державу та економіку. У тимчасовому плані це зв'язок у межах тривалого тимчасового відрізка. Як зв'язок держави та економіки, він відбиває прямий і зворотний зв'язок між ними. Прямий зв'язок - це регулювання економічної тканини з боку державного управління. При цьому треба розуміти, що це регулювання опосередковане, оскільки вплив на економічні закономірності здійснюється не шляхом їхньої зміни, а шляхом впливу на економічне середовище для того, щоб ці закономірності проявляли себе в позитивному напрямку або блокувати їх, оскільки економічні закони носять об'єктивний характер і не залежать від людини. Зворотний зв'язок - це ті сигнали, які посилає економічне середовище державному управлінню у зв'язку із чим у державному стратегічному управлінні відбуваються коректування дій державних органів.

Стратегія державного управління економіки повинна бути зорієнтована на розширення виробництва й оптимізацію його структури.

Держава, створюючи бізнесу комфортні умови для розвитку, повинне встановити тимчасові рамки вихід за які буде знімати сприяння держави, тобто, державне управління повинне бути тільки інструментом мотивації до розвитку виробництва.

Ключові слова: економіка, стратегії, стратегічне управління, право, управлінське рішення, державне управління, економіка, державні органи.

Abstract

Theory of property management strategies in the sphere of the national economy

Marushchak Volodymyr Petrovych Doctor of Science in Public Administration, Professor, Head of the Department of Political Science, Law and European Integration, Odesa Polytechnic University

The article considers the structure and main components of state management strategies in the field of economy based on the components in the process of development, adoption and implementation of strategic management decisions, which makes it possible to provide them with efficiency in the state regulation of market relations. There is virtually no state management strategy in the field of economy. Usually, government regulation comes out of current needs, when problems arise and the task is to find resources to solve existing problems through changes in management.

The state management strategy is a phenomenon determined by the specificity of its spatial position in the economic sphere. It is a link connecting the state and the economy. In the temporal plan, this is a connection within the limits of a long period of time. As a link between the state and the economy, it reflects the direct and reverse relationship between them. Direct communication is the regulation of the economic fabric by the state administration. At the same time, it should be understood that this regulation is indirect, since the influence on economic laws is not carried out by changing them, but by influencing the economic environment in order for these laws to manifest themselves in a positive direction or to block them, since economic laws are objective in nature and do not depend on a person. Feedback is the signals that the economic environment sends to the state administration, in connection with which the actions of state bodies are adjusted in the state strategic administration.

The strategy of state management of the economy should be oriented towards the expansion of production and optimization of its structure.

The state, creating comfortable conditions for business development, must establish a time frame for which the state's assistance will be withdrawn, i.e., state administration must be only a tool of motivation for the development of production.

Keywords: economy, strategies, strategic management, law, management decision, public administration, economy, state bodies.

Постановка проблеми

Сучасні економічні процеси суттєво впливають на суспільні відносини. Традиційні підходи до регулювання фінансовоекономічної діяльності значно вичерпали себе, що веде до значних потрясінь соціально-економічного життя. Це в свою чергу потребує від держави заходів до стабілізації економіки. Це завдання повною мірою лягає на державне управління, яке повинно підситити ефективність своїх дій в економічній сфері. В цьому напрямку значний потенціал мають стратегічні підходи до державного управління, що дають можливість вивести державне регулювання економічних процесів на якісно новий рівень.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Дослідження даної проблематики в галузі права і державного управління на сьогодення представлено недостатньо. В тім сама проблема підвищення ефективності державного управління та його впливу на економічний розвиток залишається недостатньо дослідженою.

Метою даної статті є розкриття змісту стратегій державного управління на регулювання економіки та визначення посилення ролі управління в регулюванні економічних процесів.

Виклад основного матеріалу

Світова фінансово-економічна криза 2008 року та втрата ілюзій відносно приватної власності за роки незалежності України безперечно свідчать про необхідність державного регулювання економіки[1].

Стратегія державного регулювання у сфері національної економіки фактично відсутня. Практично державне регулювання виходить із поточних потреб держави, коли виникають проблеми, особливо в наповненні державного бюджету та ставиться завдання за рахунок змін в управлінні державою відшукати ресурси для вирішення проблем, які виникли. Такий підхід не вирішує проблему оскільки без аналізу проблеми і глибокої проробки ситуації прийняти ефективне управлінське рішення майже неможливо.

Основою стратегії державного регулювання є державна політика в сфері економіки. Державна політика відбиває потреби держави в реалізації соціально-економічних відносин на тривалий період. У державній політиці відбиваються дві сторони цього процесу. З одного боку, розвиток економіки вимагає на макрорівні реагувати на стан і зміни, які відбуваються в ринковій економіці. З іншого боку, у держави є своє бачення соціально-економічних процесів, у зв'язку з якими держава прагне досягти певного стану. Тому в політиці держави відбиваються об'єктивне та суб'єктивне, які переплітаються між собою, і проявляються як акт політичного характеру. Найчастіше ми зустрічаємося з концепцією, яка визначає політику держави по впливу на економіку, і є відправним моментом для державного регулювання. Сама по собі концепція є декларацією, що носить більш-менш конкретний характер.

Але вона не містить у собі нормативності, оскільки не містить її ознак. Тому, багато концепцій, які ухвалювалися українським парламентом, згодом «канули в Лету». Але разом з тим декларація ухвалюється не заради самої себе. Вона є імпульсом для державних органів до аналізу обґрунтованості самої концепції, можливості її реалізації, обрахування необхідних ресурсів і наявності їх. Корекція та можливість її поетапної реалізації ведуть до іншого акту - програми, яка містить технічне, організаційне, ресурсне, фінансове забезпечення, яке в стані її реалізувати [2. с. 589-591; 3, с. 30-32]. У такому варіанті програма, як стратегічний акт розвитку здобуває форму нормативного акту. Це може бути закон, або інший нормативно-правовий акт, залежно від органа, що прийняв, його рівня і впливу акту.

При цьому потрібно розуміти, що такий нормативно-правовий акт є стратегічним як з погляду економіки, так і з погляду державного управління та права. І все це співіснує як єдине ціле. Як стратегічне рішення в економічній сфері подібний нормативно-правовий акт детально формує завдання органів державного управління в економічній сфері, визначає загальні границі управлінського рішення економічної ситуації, дає можливість проаналізувати об'єкти економічного регулювання, моделює використання ресурсів, визначає ефективність управлінських дій [4, с. 141].

Як стратегічний акт управління, він повинен погодити між собою суб'єктів і об'єкти процесу економічного циклу. Суб'єкти повинні бути наділені цілями, завданнями, функціями та компетенцією. Вони повинні скласти ієрархічну систему, яка зв'язана між собою підпорядкованістю та координацією, контролем і відповідальністю. Оскільки управлінське рішення є стратегічним і реалізується в просторі та у часі, то важливим є управлінський процес, тобто повинні бути розписані процедури виконання управлінського акту. Тому суб'єкти вказуються не загалом, а конкретно - який орган і на якому етапі реалізує себе в управлінському процесі. Це дає можливість просторово уявити собі функціонування всіх органів управління. Крім того, це конкретизує їх діяльність на кожному етапі регулювання економіки. Разом з тим, кожний орган повинен бути забезпечений технічними, фінансовими, матеріальними ресурсами для реалізації своєї компетенції. І розраховувати це необхідно для кожного етапу, оскільки мета та завдання органа державного управління будуть мінятися на кожному етапі. Тому ефективність державного органа управління буде залежати від того, наскільки він готовий до чергового етапу реалізації стратегії регулювання економіки.

Управлінська складова стратегічного рішення у своїй основі має економічну складову. У ньому слід відбивати два напрямки економічної складової. Перша - це результат впливу стратегії на національну економіку. В основі чого лежить економічний прогноз впливу регульованих економіки як на кінцеву мету регулювання, так і на кожному етапі реалізації стратегічного управлінського рішення. Це необхідно для того, щоб здійснювати корекцію впливу стратегії на економіку та коректувати управлінську складову. Розвиток економіки досить мінливий та відчуває на собі вплив як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, внаслідок чого економічний розвиток тяжіє до циклічності, а крива її руху має синусоїдальний характер.

Тому економічні розрахунки повинні враховувати це, що повинно знаходити своє відбиття в прогнозуванні регулювання економіки. Отже, до прогнозних розрахунків повинні примикати інші економічні розрахунки, які характеризують економічний розвиток. На цій основі складається мозаїка взаємодії різних факторів економічного розвитку, на основі чого можна найбільше правильно зробити державне регулювання. Крім того, прогнозування в цьому випадку - це далеко не тільки оцінюваний стан об'єкта в часі та просторі. Оскільки державне регулювання означає свідомий вплив на економічне середовище, то необхідна розробка економічних моделей впливу на рух економічних процесів. Тільки в такому варіанті можна говорити про об'єктивний характер стратегічного рішення, що забезпечує ефективний вплив на економіку.

Другою економічною складовою є фінансово-економічні ресурси. Без достатньої кількості ресурсів будь-яке стратегічне рішення приречене на провал. Природно, у держави самі більші можливості в суспільстві по акумулюванню ресурсів. Але це не відбувається автоматично, Бо вона не може одночасно виділити стільки ресурсів, скільки необхідно. У принципі завжди існує деякий дефіцит ресурсів. І такий цільовий напрямок засобів вимагає їхнього первісного пошуку, оскільки недолік ресурсів неминуче буде деформувати саме стратегічне управлінське рішення, і результат не буде досягнутий. Тому стратегічне рішення повинне враховувати наявність існуючих ресурсів і можливості мобілізації необхідних ресурсів у майбутньому. Залежно від цього повинна сформуватися стратегія. Разом з тим, акумуляція ресурсів повинна враховувати вплив побічних факторів на економіку в результаті прийнятого стратегічного рішення. Справа в тому, що вилучення ресурсів на даний напрямок може негативно позначитися на інших напрямках економічного розвитку, що приведе в цілому до погіршення економічної ситуації. У такому разі місія не тільки не досягне своєї мети, але стане просто нездійсненною. Прикладом цього є численні програми, що залишилися тільки на папері.

Тепер - про форму нормативно-правового акту стратегічного управлінського рішення за цінами. Подібний стратегічний правовий акт може застосовуватися як в економіці в цілому, так і до галузей, і до регіонів. Міністерства та регіони, згідно з їхньою компетенцією, можуть розробляти стратегічні акти. Але природа економіки така, що можна говорити в стратегічному плані тільки на рівні держави в цілому. Отже, це акт центральних державних органів державної влади - Верховної Ради, або Кабінету Міністрів. При цьому реальним розробником стратегічного управлінського рішення є Кабінет Міністрів, який реально має у своєму розпорядженні інфраструктуру, здатну розв'язати дане завдання. Реально Верховна Рада здатна затвердити розробку Кабміну, скорегувати її, відправити на доробку, змінити напрямок економічної політики, змінити напрямок стратегії, залучити до розробки третіх осіб, здійснити експериментування управлінського рішення. Але разом з тим не варто недооцінювати парламент. Справа в тому, що Верховна Рада ухвалює нормативно-правовий акт у вигляді закону. Його особливістю є те, що він має вищу юридичну чинність. Це означає, що всі інші нормативно-правові акти органів держави не повинні ні формально, ні реально суперечити йому.

Усе це дає можливість вибудувати управлінське рішення у вигляді системи, яку не має права ніхто порушувати або деформувати, оскільки за подібні дії виникає юридична відповідальність. Враховуючи сильний вплив права на економічні процеси, і те, що управлінське рішення є стратегічним, то правовою формою стратегічного управління повинен бути закон. Разом з тим, більшу важливість має зміст такого закону. Складність тканини регулювання повинна відбитися на самому законі. Хотілося б, щоб закон носив конкретний характер і був розписаний по всіх його складових. Але реалізувати такий сценарій неможливо, як неможливо кодифікувати багато галузей права. Так можна звернутися до закону про бюджет. Бюджет являє собою фінансовий план держави на рік. Але закон про бюджет сильно відрізняється від інших законів. У ньому немає типової правової конструкції: гіпотеза, диспозиція, санкція. Тому зовні закон про бюджет не схожий на юридичний акт. У ньому ми зустрічаємо конкретні державні органі, суми доходів і витрат по окремих напрямках діяльності держави, строки виконання бюджету та інше. Щодо цього закон про економічну стратегію повинен походити на нього. У ньому слід закріпити основні вузлові моменти стратегії. Але щоб цей закон не був порожньою декларацією, у ньому кожний такий вузол необхідно підкріпити законом, який розшифровує цей вузловий момент, або етап реалізації стратегії. Етапність економічної стратегії повинна супроводжуватися етапністю законів. Це одна з особливостей ефективної державної стратегії управління. Реалізацію державної стратегії здійснюють різні державні органі, а тому неминуче видання нормативно-правових актів.

Але державна економічна стратегія повинна окреслювати компетенцію кожного органа в її реалізації. І тільки в межах цієї компетенції даний державний орган може видавати нормативно-правовий акт. При цьому треба мати на увазі, що це не право на регулювання економіки, а право на організаційно-управлінські дії, що пов'язані із стратегією. Таким чином, ми зустрічаємося з незвичайною правовою конструкцією нормативно-правового акту. У цьому випадку нормативно-правовий акт державної стратегії становить систему нормативно-правових актів, у вигляді закону та підзаконних нормативних актів. Закон про економічну стратегію містить норми, які формують загальну стратегію управління, починаючи від принципів і закінчуючи компетенцією державних органів у цій системі. Закони забезпечення стратегії управління - це другий рівень регулювання, які дійсно регулюють кожний етап здійснення стратегії управління держави. Третій етап правового регулювання стратегії управління - підзаконні нормативно-правові акти виконавчих органів.

Це акти управління по реалізації економічної стратегії в межах державного органа управління. Четвертий етап державної економічної стратегії - це правові акти, які носять індивідуально-правовий характер. Вони можуть використовуватися на всіх рівнях правового регулювання, але найбільша їхня питома вага характерна для органів виконавчої влади, які здійснюють конкретну управлінську діяльність по реалізації стратегії. У такий спосіб складається єдиний механізм правового регулювання державної стратегії управління. Це дає можливість чітко зв'язати державне управління та правове регулювання і піти від декларативності самого державного регулювання економічної стратегії.

Важливим елементом економічної стратегії держави є контроль усіх видів правових актів. Мова йде про один з видів контролю, пов'язаних із правовими актами, який відрізняється від інших видів контролю, оскільки він часто змішується з контролем діяльності. У цьому випадку це контроль над формою та змістом правового акту. По-перше, це контроль на відповідність нормативно-правового акту іншим актам управління економічній стратегії. По-друге, це відповідність акту компетенції органа, який його видав. По-третє, ця відповідність цілям і завданням стратегії державного регулювання. По-четверте, це контроль реалізації правового акту. Це стосується як нормативно-правових актів, так і індивідуально-правових актів, оскільки перші містять не тільки норми права, але і юридичні факти. По-п'яте, це контроль форми нормативно-правового акту на його легітимність. Вшосте, це контроль до організаційно-технічних вимог правового акту, особливо в частині його дублювання та протиріччя іншим правовим актам, а також однозначності його розуміння.

Як ми вже відзначали раніше, для економічної стратегії характерна етапність її реалізації. У науковій літературі економічна стратегія практично не поділяється на складові, наробітки стосовно до державної стратегії управління відсутні. В тім вбачається, що вона має послідуючу етапність

Перший етап державної стратегії управління ґрунтується на самій державній економічній політиці, на основі якої ухвалено рішення про розробку стратегії на певний період. Це є відправною крапкою для розробки стратегії. Оскільки в цьому випадку ми говоримо про свідому дію держави, то на першому етапі повинні бути сформульовані цілі, завдання та об'єкт регулювання. Після цього починається збір вихідної інформації не тільки економічного характеру. Важливим елементом є аналіз стану державного управління з оцінкою дієздатності системи розв'язати проблему економічної стратегії. Крім того, необхідний аналіз ресурсної бази, необхідної для її реалізації, а також тенденцій розвитку економіки. Це свого роду «предпроектна» стадія підготовки державної економічної стратегії. Підсумком цієї стадії є створення загальної картини - від задуму до одержання кінцевого результату. Зовнішнім вираженням завершеності першого етапу може бути концепція, прийнята державним органом, яка є підставою для розробки та реалізації наступних етапів.

Другий етап державної економічної стратегії підрозділяється на два самостійні підетапа. Перший - пов'язаний з рухом від загального до конкретного, а другий - з організаційно-управлінським проектуванням. Якщо на першому етапі розробляються загальні оцінки стратегії, то на другому етапі все це необхідно змоделювати, тобто, погодити всі елементи між собою та відпрацювати різні варіанти рішення економічної проблеми. Варіативність дає можливість вибрати оптимальний варіант, при якому при мінімумі витрат ресурсів можливо досягти максимального результату. Паралельно із цим на другому підетапі важливо спроектувати систему управління по реалізації економічної стратегії. Тут важливо не стільки вказати ті органі, які будуть брати участь у стратегії, скільки місце кожного з них в управлінському ланцюзі, його компетенцію, цілі і завдання органа управління, координацію з іншими учасниками стратегії. Підсумком другої стадії є проект усієї системи державної економічної стратегії та підготовка проекту відповідного управлінського рішення.

Третій етап - це ухвалення управлінського рішення. На цій стадії здійснюється остання корекція державної економічної стратегії, і прийняття державного рішення у формі нормативно-правового акту або підзаконного акту залежно від рівня головного державного орана, який організує та ухвалює економічну стратегію.

Четвертий етап - це етап реалізації державної стратегії та відстеження її реалізації. У ході реалізації проявляються неточності, пробіли, помилки в управлінському акті, які вимагають свого коректування. Відхилення від наміченого курсу управління може носити як суб'єктивний, так і об'єктивний характер. Суб'єктивна сторона пов'язана з діяльністю управлінського персоналу, недостатньою професійністю державних службовців, їхніми спробами перекласти свою роботу і відповідальність на інших. Ці недоліки відносно легко усунути. Складніше з об'єктивною стороною, оскільки та пов'язана з економікою. Зміни в ній можуть носити непередбачений характер, тому вплив на неї для повернення ситуації в необхідне русло буде вимагати додаткових витрат і коректування управлінських дій.

П'ятий етап - це реалізація кожної наступної стадії державної стратегії. Раніше ми вказували на багатошаровість стратегії, яка припускає, що її реалізація вимагає виконання певних локальних етапів у напрямку поставленої мети. Тому кожний локальний етап певним чином повторює в мініатюрі етапи економічної стратегії в цілому. Але оскільки етап є лише частиною цілого, то на ньому потрібно робити тільки частину тієї технології, про яку говорилося вище. Локальний етап одержує знятий результат від загальної стратегії, тому в цьому випадку існує необхідність уточнення цілей, завдань, компетенції системи управління по реалізації даного етапу.

Шостий етап - це етап завершення реалізації державної стратегії управління. На даному етапі ми одержуємо сукупний результат управлінської діяльності. Важливий не тільки сам результат, але і аналіз підсумків державної економічної стратегії. Є можливість зрівняти первісний проект і отриманий результат, виявити причини успіху або недоліків управлінської діяльності. Завершення циклу державної стратегії ще не означає, що проблема знята. Вона повинна надалі мониторитися, що може привести до розробки нової державної економічної стратегії. Крім того, ці результати важливі для державного управління в цілому, оскільки даний досвід може бути корисний і застосуємий до інших видів державних стратегій і дасть більше розуміння державі як управляти економічними процесами.

Державна стратегія управління являє собою явище, яке визначається специфікою його просторового положення в економічній сфері. Вона є ланкою, що пов'язує державу та економіку. У тимчасовому плані це зв'язок у межах тривалого тимчасового відрізка. Як зв'язок держави та економіки, він відбиває прямий і зворотний зв'язок між ними. Прямий зв'язок - це регулювання економічної тканини з боку державного управління. При цьому треба розуміти, що це регулювання опосередковане, оскільки вплив на економічні закономірності здійснюється не шляхом їхньої зміни, а шляхом впливу на економічне середовище для того, щоб ці закономірності проявляли себе в позитивному напрямку або блокувати їх, оскільки економічні закони носять об'єктивний характер і не залежать від людини. Зворотний зв'язок - це ті сигнали, які посилає економічне середовище державному управлінню у зв'язку із чим у державному стратегічному управлінні відбуваються коректування дій державних органів.

Ця особливість державної економічної стратегії визначає її особливості, які характеризуються наступними ознаками.

По-перше, це діяльність держави, яка носить управлінський характер. Дана стратегія суттєво відрізняється як від мезо- так і від мікрорівня, особливо що стосується стратегії підприємства, оскільки їх цілі та завдання різняться. Економічна стратегія підприємства відбиває приватний інтерес одиничного утвору, який спрямований на одержання прибутку. В основі державної стратегії лежить публічний інтерес суспільства. Але разом з тим державна економічна стратегія повинна враховувати приватні інтереси підприємств, оскільки зневага ними буде негативно впливати на господарську діяльність останніх, що в остаточному підсумку буде негативно позначатися на економіці в цілому.

По-друге, державна економічна стратегія сегментарна у своїй сутності. Вона не охоплює всю господарську діяльність, на відміну від програм соціально-економічного розвитку країни. Вона концентрується на певному сегменті національної економіки, яка вимагає його регулювання.

По-третє, це системність державного стратегічного управління. Будь-яка дія держави в ринковій економіці повинна носити системний характер. А якщо ні, то вона буде неефективною або провальною. Системність тут носить двоякий характер. З одного боку, сама стратегія державного управління по своїй суті є системою, де всі елементи взаємозалежні між собою, а з іншої сторони, системність зв'язана із суміжними явищами, які впливають на стратегію, і вона сама впливає на них.

По-четверте, це діяльність у часі. Сама по собі стратегія вже підкреслює тривалий часовий період. Тимчасовий інтервал у цьому випадку необхідний, оскільки цілі та завдання самі по собі є складними і їх досягнення є поетапною реалізацією.

По-п'яте, стратегія державного управління характеризується еластичністю. Еластичності вимагає сама економічна тканина. Економіка являє собою динамічне явище, яке навіть на короткому тимчасовому відрізку може суттєво змінюватися. Відповідно до цього стратегія повинна коректуватися. Це накладає відбиток на нормативно-правові акти в сфері стратегїї державного управління. Нормативно-правовий акт є формальним утвором і тому тяжіє до стабільності. Тому кодекси формалізують суспільні відносини на тривалий період. Разом з тим і в них поступово вносяться зміни, у зв'язку зі змінами суспільних відносин. Що ж стосується економічної стратегії, то тут потрібна постійна робота з нормативно-правовими актами по їхньому коректуванню. Це створює певні протиріччя між правовою формою і економічною тканиною. Ослаблення цього протиріччя досягається за рахунок моніторингу економіки й внесення відповідних змін у нормативно-правові акти. Важливо, щоб правова форма не відставала за змінами, які відбуваються в об'єкті регулювання стосовно до економічної стратегії.

В шосте, це управлінський характер економічної стратегії. Нею не ставиться завдання здійснювати господарську діяльність за суб'єктів господарювання, або регулювати їхню оперативно-управлінську діяльність. У цьому випадку держава, виходячи зі стану суспільного виробництва, балансу попиту та пропозиції, здійснює управління шляхом регулювання економічних відносин. У цьому випадку держава, перебуваючи поза економікою, регулює її. Дане управління є опосередкованим, спрямованим на економічні відносини. Разом з тим це не виключає прямого управління у вигляді адміністрування, яке виражається в якості заборон, регламентацій, необхідної та можливої поведінки суб'єктів господарської діяльності та інше.

Всьоме, це етапність як розробки, так і реалізації державної економічної стратегії, у зв'язку зі складністю всіх цілей і завдань, які перед нею ставляться. Сам по собі етап означає рішення проблеми в певний часовий період на основі результатів попереднього етапу та передачу накопиченого результату в наступний блок. Етап сам по собі локальний і пов'язаний з іншими елементами на основі підпорядкування та координації. Кількість етапів залежить від цілей, завдань, ресурсів, складності економічної тканини та інших обставин. Разом з тим, певні складові є обов'язковими для них. Наприклад, аналіз, проектування, планування, програмування, коректування, моделювання та ін. Етапність дає можливість оцінити проміжні результати, внести корективи, підняти ефективність цінової стратегії, удосконалити правову основу та організаційну складову економічної стратегії. Тому такий підхід до стратегії є продуктивним і необхідним.

Важливим елементом державної економічної стратегії є експертиза, яка повинна здійснюватися на всіх її етапах. Вона дає можливість оцінити якість здійснюваних управлінських дій і їх результативність. Для проведення якісної експертизи найважливішою умовою є професіоналізм експертів і їх незалежний статус відносно суб'єктів економічної стратегії. Тому мова йде або про організації, або про фізичних осіб, які є неафельованними особами. Це можуть бути наукові, навчальні організації, частково або повністю громадські організації, приватні особи. Їхні висновки є експертною оцінкою та не є обов'язковими для учасників. Але державний орган управління має право використовувати експертні висновки та пропозиції для прийняття своїх управлінських рішень. Для більш глибокого вивчення ситуації державний орган може залучати декількох експертів, з метою одержання більш глибокого аналізу та висновку по ситуації, яка склалася. Залучення експертів може здійснюватися як органом управління, що здійснюють реалізацію етапу економічної стратегії, так і іншим державним органом, який в ієрархічній системі є для нього вищим або контрольним (наглядовим).

Близьким до експертизи є контроль. Цілі та завдання контролю трохи інші, ніж в експертизі, хоча в деяких моментах вони можуть перетинатися. Основне завдання контролю - зіставити ті завдання, які були закріплені в акті управління з фактичною їхньою реалізацією. Дана дія достатньо формальна, тому що контроль більше пов'язаний з фіксацією, але не з аналізом. При здійсненні контролю не обов'язкове залучення професіоналів, тому спроба здійснити аналіз реалізації може бути неякісним. Тому, при здійсненні контролю не слід ставити завдання контрольному (наглядовому) органу, не властиві для нього. В основі перевірки лежить зіставлення змісту акту управління державного органа. Інше не повинно використовуватися при формуванні правового акту за підсумками перевірки. Решта може бути інформацією для державного органа, який може її використовувати в його подальшій роботі, або бути основою для залучення експертів.

Питання економічної стратегії пов'язано з відповідальністю. Якщо на рівні підприємства відповідальність виражається у відносинах з контрагентом, або виражає економічний характер у вигляді збитків, то відповідальність за розробку та реалізацію державної економічної стратегії має інший характер. По-перше, це відповідальність державних органів у публічній сфері, у якій суспільство оцінює роботу держави відносно її якості, корисності для людей, результативності. По-друге, це відповідальність за прийняте управлінське рішення. Відповідальність виникає не за досягнення кількісного результату, оскільки в економічній стратегії кількісні результати можуть суттєво варіюватися, а за якість управлінських рішень, націлених на виконання стратегії. Відповідальність за управлінські рішення і їх реалізацію може бути двох видів: загальною і спеціальною. Загальна відповідальність визначається нормативно-правовими актами держави, які містять загальні основи юридичної відповідальності. Прикладом може служити Кодекс про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс, Господарський кодекс і інші. Стосовно до сфери регулювання бюджету - це Бюджетний кодекс України, який містить адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про бюджет. Як бачимо, відповідальність установлюється за порушення устояних, розрахованих на довгий час безвідносно осіб, що приймають участь у цих правовідносинах, тобто, це загальні суспільні відносини, а норми права відповідно носять загальний характер.

Специфіка державної економічної стратегії вимагає використання юридичної відповідальності, не тільки загального, але і спеціального характеру. Стратегія вирішує винятково одне питання, має тимчасове обмеження, конкретних учасників, етапність як розробки, так і реалізації. Тому налагодитися під систему загальної відповідальності неможливо та недоцільно, але використовувати необхідно. Отже, у нормативно-правових актах державної економічної стратегії повинні міститися норми про юридичну відповідальність стосовно до неї. Причому мова йде не про просту про фіксацію у вигляді матеріальної норми, але і по процесуальні норми, які забезпечують її реалізацію. У такий спосіб складається механізм юридичної відповідальності в системі державного управління економічної стратегії.

Висновки

Стратегія державного управління економіки повинна бути зорієнтована на розширення виробництва й оптимізацію його структури. В умовах міжнародної конкуренції, коли здійснюється тиск на національну економіку, гостро повстає питання її захисту. цей режим привілеїв не повинен бути постійним. Держава, створюючи бізнесу комфортні умови для розвитку, повинне встановити тимчасові рамки, вихід за які буде знімати сприяння держави, тобто, державне управління повинне бути тільки інструментом мотивації до розвитку виробництва.

Державне управління в сфері економіки повинне бути спрямоване на стимулювання експортного потенціалу економіки. Це пояснюється тим, що підрахунки здійснюються у валюті, а незбалансованість зовнішньої торгівлі веде до того, що відбувається «вимивання» валюти та зменшення грошового капіталу усередині країни. Хоча можуть існувати фактори, що це компенсують та сприяють припливу валюти. Так, для України характерний вивіз робочої сили за рубіж, після чого заробітки працівників вертаються в країну і є важливим поповненням валютних ресурсів країни.

державний управління економічний

Література

1. Владимир Марущак. Государственное управление, экономика, цены., / Владимир Марущак. - LAP LAMBERT Academie Publishing, 2015. - 220с.

2. Енциклопедія державного управління [Текст]: у 8 т. Т2: Методологія державного управління. - К.: НАДУ, 2011 - 692с.

3. Виханский С.О. Стратегическое управление [Текст]: учебник / С.О. Виханский. - М.: Экономистъ, 2004. - 296с.

4. Марущак В.П. Планування в умовах ринкової економіки. - Одеса, Пальмира, 2008. - 284с.

References

1. Marushhak Vladimir (2015). Gosudarstvennoe upravlenie, jekonomika, ceny [Public administration, economics, prices]. LAP LAMBERT Academie Publishing [in Russian].

2. Enciklopedija derzhavnogo upravlrnnja. \1е1ос1оіоді]а derzhavnogo upravlrnnja [Encyclopedia of State Administration. Methodology of State Administration]. (vol. 1-8). K.: NADU [in Ukrainian].

3. Vihanskij S.O. (2004). Strategicheskoe upravlenie [Strategic management]. M.: Jekonomist [in Russian].

4. Marushhak V.P. (2008). Planuvannja v umovah rinkovo'i ekonomiki [Planning in the minds of the market economy] .Odesa, Pal'mira [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru