Співвідношення кондикції та віндикації в українському законодавстві

У цивілістиці існує багато поглядів на питання співвідношення кондикції і віндикації, про їх спільні та відмінні риси, про перехід від кондикційного позову до віндикаційного і навпаки. Дискусії щодо конкуренції кондикції та віндикації тривають і досі. Якщо трохи заглибитися в історію співвідношення кондикції та віндикації, то знайдемо, що поняття кондикції в Давньому Римі було відсутнє, а сам термін «кондикції» означав позов до того ж, позов не лише щодо безпідставного збагачення. Як уточнює Є.А. Ваштарева: «Первісно, за часів легісакційного процесу (per legis actiones), кондикцією іменували один із п'яти законних позовів. Його повна назва legis actio per condictionem, тобто «законний позов через повідомлення» [2, с. 96-97].

Згідно з Інституціями Гая, кондикцією був позов, під час подання якого позивач проголошував відповідачеві необхідність з'явитись останньому перед судом через тридцять днів. Загалом, можна казати про те, що у римському праві віндикація та кондикція не конкурували. Якщо одна особа безпідставно і фактично заволодівала власністю іншої особи, у якої при цьому право власності не втрачалось тоді застосовувався віндикація; а кондикція використовувалася, якщо мали місце і безпідставний перехід речі до другої особи, і припинення права власності у першої. Віндикаційний позов також зародився в римському праві. Його назва пішла від латинського «vim dicere» «оголошую про застосування сили» (тобто витребую річ примусово) [5, с. 151].

Визначимо спільні ознаки кондикції та віндикації. Необхідно спершу зазначити, що ані кондикція, ані віндикація не є засобами відповідальності. Вони є способами захисту права власності. І віндикація, і кондикція мають охоронний характер. Ці обидва способи захисту права власності ніяким чином не випливають з договірних відносин. Вони не є результатом якогось договору, домовленності двох осіб. Вони випливають з добросовісної або ж недобросовісної поведінки особи відповідача.

Загалом, кондикція і віндикація мають достатньо спільних ознак для того, аби дуже ретельно підійти до питання характеристики відмінностей цих двох інститутів. Розглянемо ключові відмінності між ними. Важлива відмінна ознака між кондикцією та віндикацією полягає в питанні повернення майна, а саме: при віндикації майно обов'язково бути повернене потерпілій особі в натурі; кондикція ж дає можливість відшкодування вартості безпідставно набутого майна у випадку неможливості повернення його в натурі. Також базовою відмінною ознакою є наступний момент: кондикція має зобов'язально-правовий характер, а віндикація речово-правовий. Тобто і віндикаційний, і кондикційний позови захищають речові права, однак для віндикаційного позову, знову ж таки, важливе існування речі в натурі і те, що вона знаходиться безпосередньо у відповідача, а для кондикційного позову ні.

Різниця є і в плані суб'єктного складу. Тут необхідно зазначити те, що у віндикації потерпіла особа є титульним володільцем, неволодіючим власником, а відповідач володіючим невласником, незаконним володільцем. Тобто віндикаційний позов це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі [8]. А ось у зобов'язаннях, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави відповідач власником речі не є, він просто безпідставно набув майно потерпілої особи. Саме фідуціарно-правовою природою кондикційних зобов'язань пояснюється встановлення підвищеної відповідальності набувача майна [6].

Також необхідно зазначити, що на відміну від віндикації, де потерпілий має змогу пред'являти позов будь-якій особі, у якої знайдеться майно власника, в кондикції потерпілий пред'являє позов лише до особи, яка безпосередньо безпідставно набула майно потерпілого.

Як зазначає І.В. Романська: «Крім власника і титульного володільця, до суб'єктного складу кондикційного зобов'язання входить також особа, яка має право на набуття права власності або законне володіння, але не набула його внаслідок діянь боржника» [7, с. 282-283].

Отже, коло осіб, які мають право на пред'явлення кондикційного позову, ширше порівняно з суб'єктами, що мають право на віндикацію. Крім того, при задоволенні кондикційного позову відповідача позбавляють прав на належне йому майно, а при віндикації в нього вилучається індивідуально визначена річ, яка не входить до складу його майна.

Найбільшу полеміку серед цивілістів викликає питання про розмежування досліджуваних інститутів за таким критерієм, як предмет вимоги, зокрема, характеристика майна, яке підлягає поверненню. Не викликає сумнівів, що предметом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально визначена річ, що збережена в натурі. При цьому задоволення вимоги відбувається шляхом повернення власнику того ж самого майна, яке вибуло з його володіння.

Стосовно ж кондикційного позову, то в доктрині цивільного права панівною є позиція, згідно з якою вимога, яка випливає з безпідставного збагачення, спрямована на повернення лише речі, яка визначена родовими ознаками, тобто того ж роду і якості, або її вартості.

Можна ще відмітити підстави виникнення кондикції через зберігання майна. Яскравим прикладом є несплата споживачем коштів за комунальні послуги у разі відсутності договірних правовідносин з їх постачальником. У цьому випадку споживач безпідставно зберігає у себе гроші, які повинен сплати за користування послугами [3, с. 145]. Для віндикації суттєвим є питання добросовісності чи недобросовісності набувача (адже згідно зі статтею зі статтею 388 ЦК, проти добросовісного набувача власник може подавати позов, тільки якщо вибуття майна сталося поза його волею), питання стану речі до і після вибуття з володіння власника, і як саме майно вибуло з володіння власника для кондикції ж це не суттєво.

Ще кондикцію та віндикацію можна розрізнити за сплатністю хоча б тому, що наявність оплатності вже саме по собі унеможливлює безпідставне збагачення як таке.

Крім того, важливим є те, що вартість набутого майна визначається на момент розгляду судом справи про його повернення, а не на час його набуття боржником [1, с.178]

І слід також наголосити, що кондикція існує якраз для тих ситуацій, коли віндикацію застосувати неможливо наприклад, якщо майно знищено, пошкоджено і взагалі первісний стан майна втрачено. Як вказував О.І. Чепис: «Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права в тому випадку, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з безпідставного збагачення» [10, с.147].

Кондикція та віндикація певною мірою є взаємодоповнюючими інституціями.

Підсумовуючи, можна зазначити думку І.М. Гончарова: «Вимога про повернення безпідставно набутого майна встає на захист як речових, так і зобов'язальних правил» [4, с. 115 -116].

Юридичним об'єктом віндикаційної вимоги, незважаючи на її речево-правовий характер , а також кондикційної, виступає дія щодо повернення майна, внаслідок чого можна говорити про певний обов'язок незаконного володільця повернути майно, що вибуло поза волею власника з його володіння, тобто про прояв зобов'язальних елементів у речових правовідносинах. У свою чергу, кондикційна вимога спрямована на захист майнової сфери потерпілої сторони у всіх випадках, коли майно вибуває із її володіння, що свідчить про прояв у вимозі з безпідставного збагачення як зобов'язальних, так і речових елементів.

Висновки. Отже, у результаті дослідження питання співвідношення кондикції та віндикації, ми можемо дійти висновків, що:

As a result of the study of the topic of the relationship between condition and vindication, we can draw conclusions, that mention is a universal means of protection. The rules regulating obligations for unjust enrichment can be used as a subsidiary to vindication. The spectrum of action of condition is wider than the spectrum of action of vindication. The issue of good faith or bad faith of the acquirer in vindication is essential, because you can simply file a vindication lawsuit against an unscrupulous acquirer, then an injured person can file a lawsuit against a bona fide acquirer only if the disposal of the property occurred against the will of the owner, but this is not essential for the condition. In the condition, the number of persons who have the opportunity to file a claim for the return of unjustly acquired property is greater than the number of people who are able to file a vindication claim. In vindication, the injured person is the title owner, the non-possessing owner, and the defendant is the possessing non-owner, the illegal owner; but in the obligations arising as a result of the acquisition and preservation of property without a sufficient legal basis, the defendant is not the owner of the thing, he simply acquired the property of the injured person without reason. A conditional claim is used to restore possession of both generic and individually determined things (which is not possible under a vindication claim, because the existence of the subject of the dispute in kind is essential for vindication); condition and vindication do not compete with each other, they are to some extent complementary institutions. After all, a lawsuit for the return of unjustly acquired property can be filed in the case when it is impossible to apply a vindication lawsuit for example, if the property, about which a dispute arose, was destroyed, was processed and lost its original appearance and features, etc.

Key words: protection of property rights, means of protection of property rights, vindication, condition, good faith, unjustified acquisition of property.

Размещено на Allbest.ru