Особливості представництва фізичних та юридичних осіб у кримінальному провадженні

Постановка проблеми

Результати дослідження

Згідно зі статтею 59 Конституції України «кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» [1]. Окрім того, ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначає особливості забезпечення захисту прав у кримінальному провадженні, одна із яких полягає в «наданні підозрюваному, обвинуваченому, виправданому, засудженому можливості користуватися кваліфікованою правовою допомогою захисника» [2].

Представництво - це здійснення процесуальних дій визначеним законом учасником кримінального провадження, від імені іншої особи чи кількох осіб з метою захисту їх прав та законних інтересів. Під представником слід розуміти дієздатного самостійного суб'єкта кримінального провадження, який спеціально уповноважений певним учасником цього провадження на реалізацію належних йому процесуальних прав та обов'язків, з метою їх охорони та захисту.

До осіб, що можуть звернутися за юридичною допомогою у кримінальному провадженні, відносять: підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків, цивільних позивачів, цивільних відповідачів, а також юридичних осіб, третіх осіб (у справах, що стосуються арештованого майна), інших учасників, що мають визначене законом право на представництво власних інтересів.

Кримінальне процесуальне законодавство передбачає випадки, коли обов'язковою є участь захисника, зокрема: «щодо особливо тяжких злочинів; щодо осіб, які підозрюються чи обвинувачуються в учиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років; осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру; осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права; осіб, що не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження; осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування; щодо реабілітації померлої особи; щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування чи спеціальне судове провадження та в разі укладення угоди між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості» [2] (ст. 52 КПК України).

Водночас КПК не містить жодної норми, що передбачала б обов'язкову участь адвоката як представника потерпілого або цивільного позивача.

Потерпілий - це фізична особа, якій злочинними діями було завдано фізичної, моральної чи майнової шкоди, а також юридична особа, якій було завдано майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК України). Погоджуємось з думкою Ю.В. Лисюка, що «потерпілий доручає представнику більшість дій, якщо не всі, пов'язані зі своїм захистом. Це, передусім, пов'язано з можливою відсутністю в потерпілого відповідного досвіду участі у кримінальному провадженні та належної правової підготовки, що, безумовно, зіграє вирішальну роль у відновленні порушених прав» [3, с. 159].

Свідок - це фізична особа, якій стали відомі чи могли бути відомі обставини, що підлягають доказуванню, і яка викликана була для дачі показань у кримінальному провадженні. Цей суб'єкт володіє необхідною для розкриття справи інформацією. У судовому провадженні його показання сприймаються судом особисто. Варто зазначити, що на будь-якій стадії процесу свідок може залучити представника, що вирішить питання надання йому правової допомоги.

Як зазначає В.П. Машика: «Інститут захисту прав та інтересів свідків у кримінальному провадженні є незахищеним, а тому свідки відмовляються повною мірою надавати інформацію для органу досудового розслідування. За допомогою інформації, яку свідок повідомить слідчому/дізнава- чу, останні мають можливість активізувати розслідування, встановити осіб, причетних до скоєння кримінального правопорушення» [4, с. 119].

Свідок під час процесуальних дій має право користуватись «правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються положеннями ст. 50 КПК (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер, договір із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги) (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК)» [2].

Варто зазначити, захисником у кримінальному провадженні може бути адвокат, що здійснює захист обвинуваченого, підозрюваного, засудженого, виправданого, а також особи, відносно якої буде застосовано примусові заходи медичного або виховного характеру чи питання про застосування цих заходів вирішується, особи, щодо якої приймається питання видачі її іноземній державі (екстрадиція).

Необхідно відмітити, що важливим елементом встановлення правовідносин є належне документальне оформлення взаємовідносин представника і його клієнта. До документів, що підтверджують повноваження на здійснення представництва, відносять: «1) свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер та договір із захисником, або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги - якщо представником є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні; 2) копію установчих документів юридичної особи - якщо представником є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; 3) довіреність - якщо представником є працівник юридичної особи, яка є учасником провадження» [5].

Згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI. представництво розглядається «як вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і виконання обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному й конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні» [6].

Отже, основна функція, яку здійснює захисник в кримінальному провадженні, - це забезпечення права на захист, надання консультацій, роз'яснення ситуації клієнту, участь у процесуальних діях разом із клієнтом, написання відповідних правових документів і їх подання тощо.

Як бачимо, захисник є важливим суб'єктом кримінального провадження і виконує роль посередника у відносинах між клієнтом та органом досудового розслідування, судом чи прокуратурою. Учасник кримінального провадження також має право прийняти рішення і не застосовувати послуги адвоката, або ж залучати його на будь-якій стадії кримінального процесу.

Кримінально-процесуальне законодавство містить норми, згідно з якими відбувається представництво неповнолітньої особи, а також особи, що визнана недієздатною чи обмежено дієздатною. Зокрема, у КПК України міститься положення, яке передбачає, що у випадку якщо підозрюваним чи обвинуваченим є неповнолітня, недієздатна або обмежено дієздатна особа, до участі у процесуальних діях разом із нею залучається законний представник (ч. 1 ст. 44 КПК України). Те ж саме стосується випадку, коли потерпілим у кримінальному провадженні є неповнолітній або особа, що визнана у встановленому законом порядку обмежено дієздатною чи недієздатною (ч. 1 ст. 59 КПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 64 КПК України: «Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник» [2].

КПК України визначає, що законними представниками є батьки (усиновлювачі), у випадку їх відсутності, тоді опікуни або піклувальники особи, а також інші повнолітні члени сім'ї чи близькі родичі, представники органів опіки та піклування, установ та організацій, під піклуванням чи опікою яких перебуває цей неповнолітній, недієздатний або обмежено дієздатний [7].

Відповідно до ч. 1 ст. 63 КПК України представниками цивільного позивача чи відповідача в кримінальному провадженні можуть бути: особа, що здійснює захист у кримінальному процесі; керівник або ж інша особа, уповноважена законом чи установчими документами, працівник юридичної особи згідно з довіреністю - у випадку, якщо цивільним позивачем чи відповідачем виступає юридична особа [2].

Представником юридичної особи у кримінальному провадженні, як правило, може бути керівник або інша особа, що уповноважена законом чи установчими документами, а також працівник цієї юридичної особи згідно довіреності, або особа, що має право здійснювати захист у кримінальному провадженні. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що юридична особа довіреністю може уповноважити свого будь- якого працівника представляти її інтереси у кримінальному провадженні.

Як зазначає О.В. Якимчук: «Представництво юридичних осіб у кримінальному провадженні слід розглядати у трьох формах. По-перше, представництво юридичних осіб у кримінальному провадженні є підінститутом міжгалузевого інституту представництва, тобто є сукупністю процесуально-правових норм; по-друге, це процесуальна діяльність представника, яка є сукупністю юридичних процесуальних дій представника, пов'язаних із реалізацією наданих законодавцем процесуальних прав та обов'язків та захистом прав та інтересів юридичної особи, яка є учасником кримінального провадження; по-третє, це правовідносини, які складаються між юридичною особою, яка є учасником кримінального провадження, її представником, а також з іншими учасниками кримінального провадження (прокурором, слідчим, обвинуваченим тощо) та судом» [8, с. 59]. Окрім того, за видом юридичної особи, їх представництво в кримінальному провадженні можна поділити на: представництво, що здійснюється щодо юридичних осіб публічного та приватного права [9].

Підтримуємо думку О. В. Якимчук, що кримінально-процесуальне законодавство України містить ряд недоліків, що стосуються: «самопредставництва юридичних осіб; прав заявника; необмеженої кількості представників; підстав здійснення представництва юридичних осіб ліквідатором чи арбітражним керуючим; відсутності чітко встановлених вимог до документів, підтверджуючих повноваження представника юридичної особи; відсутності законодавчих підстав для недопуску або відводу представника юридичної особи, у випадку повідомлення його про підозру або за відсутності інформації про його місцезнаходження; відповідальності представника за невиконання чи неналежне виконання ним своїх процесуальних обов'язків; обов'язкової участі представника юридичної особи; відсутності у суду механізму порушення питання про притягнення представника юридичної особи до дисциплінарної відповідальності» [8, с. 204].

кримінальний провадження представництво юридичний

Висновки

Як бачимо, представництво фізичних та юридичних осіб є однією з гарантій реалізації ними процесуальних прав і обов'язків. Крім того, представництво забезпечує виконання завдань кримінального провадження, які передбачені статтею 2 КПК України, а саме: охорону прав, свобод і законних інтересів суб'єктів кримінального провадження. Здійснення учасниками процесуальних дій у кримінальному провадженні неможливо навіть уявити без застосування інституту представництва.

Отже, представництво - процесуально-правовий інститут, що містить сукупність норм, які регулюють відносини між представником і відповідним учасником кримінального провадження, а також процесуальна діяльність, мета та функції якої полягають у відстоюванні і забезпеченні прав та законних інтересів особи, яку представляють, наданні правової допомоги, сприянні у встановленні сприятливих обставин, обґрунтуванні законності вимог у процесі здійснення кримінального судочинства.

До основних ознак, що характерні для представництва фізичних і юридичних осіб у кримінальному провадженні відносять: права й обов'язки належать одній особі, а здійснюються іншою; представник вчиняє визначені законом юридичні дії, які мають правове значення для усіх учасників процесуальних правовідносин; він діє від імені (фізичної чи юридичної) особи та тільки в межах своїх повноважень; у результаті вчинення процесуальних дій правові наслідки настають для особи, яку представляють, а не для представника.

До особливостей, притаманних представництву юридичних осіб, можна віднести: недопустимість одночасної участі представника та юридичної особи, яку він представляє, у кримінальному провадженні. Ця ознака відрізняє цей вид від представництва фізичних осіб; відносини представництва юридичних осіб регулюються відповідними нормами КПК, інших правових актів; дії, вчинені представником, виражають його волю та вчиняються ним самостійно; представник набуває свого правового статусу тільки після допуску його до участі в кримінальному провадженні; представництво здійснюється на досудовій стадії і у судовому провадженні; наступна особливість - це універсальність представництва юридичних осіб у кримінальному провадженні. Адже, крім керівника, представниками юридичної особи в кримінальному провадження можуть бути інші особи, що уповноважені законом чи установчими документами (зокрема, арбітражний керуючий, розпорядник майна, ліквідатор тощо).

кримінальний провадження представництво юридичний

Література