Особливості предмета доказування в адміністративному судочинстві: поняття, етапи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості предмета доказування в адміністративному судочинстві: поняття, етапи

Петро Степанович Гавалешко,

суддя Троїцького районного суду Луганської області*

Резюме

Гавалешко П.С. Особливості предмета доказування в адміністративному судочинстві: поняття, етапи.

У статті досліджено особливості предмета доказування в адміністративному судочинстві, проаналізовано поняття та етапи доказування. Зазначено, що докази і доказування в адміністративних справах відповідають загальній теорії доказування в судовому процесі, щоправда, мають певні особливості. Зміст і обсяг доказування, види і кількість доказів в адміністративній справі залежать від предмета доказування. Конкретні види доказів зумовлюються видом адміністративної справи, яка перебуває у провадженні адміністративного суду. Виокремлено етапи механізму визначення предмета доказування в адміністративному процесі.

Зроблено висновок, що складність визначення предмета доказування в адміністративному судочинстві зумовлена наявністю великої кількості відносно визначених, ситуаційних норм, при дії яких суд виносить рішення з урахуванням конкретних обставин справ, застосовуючи конкретизацію як форму судового розсуду.

Ключові слова: права людини, справедливий судовий розгляд, судовий спосіб захисту, докази, доказування, система адміністративного процесуального права, предмет і межі доказування, обсяг процесуальних повноважень суб'єктів доказування, процесуальна форма доказів.

Summary

Petro Havaleshko. Features of the subject of proving in administrative proceedings: concept, stages.

The article examines the features of the subject of proving in administrative proceedings and analyzes the concepts and stages of proving. It is noted that the evidence and proving in administrative cases are in line with the general theory of proving in the judicial procedure, although they have certain features. The content and volume of proving, types and amount of evidence in an administrative case depend on the subject of proving. Specific types of evidence are determined by the type of the administrative case pending in the administrative court. The stages of the mechanism for determining the subject of proving in administrative proceedings are defined. In particular, the first stage is establishing the actual structure of legal relations. The second stage is the qualification of disputed material legal relations. The third stage of the mechanism of determining the subject of proving in administrative proceedings is the identification of the structure and content of the legal norm, which is used in determining the subject of proving. The fourth stage is the actual determination of the subject of proving itself and the assignment of proving responsibilities, while taking into account general and specific rules for the assignment of proving responsibilities in court. The fifth stage of the mechanism of determining the subject of proving can be characterized as the accumulation of the circumstances of the set of facts, the identification of the relationship between the subject of proving and the standard of proof. The sixth stage is the specification of the set of facts, a change in the circumstances of the subject of proving in case of the subject or grounds of the claim changing, an increase or decrease in the claims, etc.

It is concluded that the difficulty of determining the subject of proving in administrative proceedings is due to a large number of relatively specific, situational norms, under which the court renders a decision taking into account the specific circumstances of the case, applying specification as a form of judicial discretion. In view of this, the content of many provisions of evidentiary law is debatable. When improving the general mechanism for determining the subject of proving in administrative proceedings, one should take into consideration the difficulties of taking into account the subject of proving by the court when establishing sets of facts with specification, as well as in sets of facts in the case of gaps and conflicts in law with the appropriate application of the norms of administrative law.

Key words: human rights, fair trial, judicial remedy, evidence, proving, system of administrative procedural law, subject and limits of proving, scope of procedural powers of the subjects of proving, procedural form of evidence.

Судова форма захисту порушеного права має універсальний характер, що дозволяє звертатися заінтересованій особі до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Судовий спосіб захисту прав людини забезпечує гарантування принципу відповідальності органів державної влади за свою діяльність перед людиною, усуває свавілля з боку держави та її органів. Указане гарантується адміністративним судочинством, особливості з'ясування якого, на переконання вчених, дає змогу забезпечити ефективний спосіб захисту прав учасників адміністративного процесу2.

Особливості адміністративного судочинства, пов'язані з доказуванням, також зумовлені ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків звільнення від доказування3.

Дослідники визначають доказування в адміністративному судочинстві як регламентований нормами Кодексу адміністративного судочинства України та зумовлений принципами рівності, змагальності, диспозитивності, офіційного з'ясування всіх обставин справи, презумпцією вини суб'єкта владних повноважень порядок збору та подання для аналізу суду інформації про певні події, дії або стан4.

Докази і доказування в адміністративних справах відповідають загальній теорії доказування в судовому процесі, щоправда, мають певні особливості. Зміст і обсяг доказування, види та кількість доказів в адміністративній справі залежать від предмета доказування. На думку М.В. Джафарової, правовий інститут доказів і доказування як невід'ємний складник внутрішньої системи адміністративного процесуального права є сукупністю норм цієї галузі права, які регулюють предмет і межі доказування, обсяг процесуальних повноважень суб'єктів доказування, умови належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, види та джерела їх походження, особливості процесуального порядку отримання, дослідження й оцінки змісту і процесуальної форми доказів5.

В адміністративному процесі розглядається чимала кількість категорій адміністративних справ. Конкретні види доказів зумовлюються видом адміністративної справи, яка перебуває у провадженні адміністративного суду. Предмет доказування - це явища, обставини адміністративно-правового характеру (адміністративний акт, адміністративний розсуд, адміністративна процедура), висловлені в заявах, клопотаннях6.

До доказів і доказування в адміністративних справах застосовуються принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі та презумпція «винуватості» суб'єкта владних повноважень (ст. 77 КАС України)7. Наприклад, Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду В.М. Бевзенка, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язати вчинити певні дії, - УХВАЛИВ: Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язати вчинити певні дії. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів. Призначити справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, яке відбудеться о 15:00 год. 23 квітня 2019 р. в приміщенні суду за адресою: вул. Московська, 8, корпус 5, м. Київ, 01029. Встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача (з урахуванням мотивів та аргументів, які навів позивач у позовній заяві), а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього документів позивачу. Ухвала КАС ВС від 25 березня 2019 р.8

У доктрині виділяються дві основні концепції змісту предмета доказування: вузького та широкого тлумачення предмета доказування. При вузькому тлумаченні зміст предмета охоплює лише матеріально-правові факти, при широкому тлумаченні - матеріально-правові факти та інші факти, що мають значення для правильного розгляду та вирішення спору.

Предмет доказування, обсяг доказів, як правило, формуються в адміністративному суді першої інстанції і після стадій першої інстанції - не змінюються (ст. ст. 308, 341 КАС України)9. Предмет доказування містить: обставини, які підтверджують вимоги позову; обставини, які підтверджують заперечення проти позову; обставини, які мають інше значення для розгляду справи і повинні бути встановлені (зокрема, адміністративна процесуальна правосуб'єктність). Другий компонент предмета доказування - визнані, загальновідомі та преюдиціальні факти.

Загальний предмет доказування в адміністративних справах становлять: суб'єкт владних повноважень, суб'єкт, який перебуває у правовідносинах із суб'єктом владних повноважень, вид спільних правовідносин, факт порушення суб'єктних прав, свобод, інтересів, а також рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень (наскільки він діяв у межах дозволеного, чи не вийшов за ці межі), адміністративна процедура, інші факти, обставини адміністративної справи, про які стверджують учасники.

Підкреслимо, що суд встановлює предмет доказування на основі застосовної норми матеріального права до спірних матеріальних правовідносин, враховуючи вимоги та заперечення сторін. При встановленні фактів предмета доказування суд встановлює, у чому полягає зміст спірного права. При цьому слід взяти до уваги, що адміністративному праву властива велика кількість ситуаційних норм, що входять до складу відносно визначених норм, при застосуванні яких суд конкретизує спірне право чи зміст спірних прав та обов'язків, вирішуючи справу з урахуванням її обставин. Ступінь визначеності юридичної норми визначає обсяг конкретизації фактичного складу.

Суд застосовує такі форми конкретизації: ухвала спірного права, конкретизація спірного права при наявності ситуаційних фактичних складів та ситуаційних матеріально-правових норм. При цьому правильна кваліфікація спірних матеріальних правовідносин залежить від правильного визначення фактичного складу спірних правовідносин. Попередньо обставини предмета доказування визначаються, виходячи з вимог та заперечень осіб, які беруть участь у справі. Тому концепція предмета доказування в адміністративному судочинстві тісно пов'язана з теорією позову в доктрині адміністративного процесуального права. Під позовом ми розуміємо доктринальну конструкцію, поняття якої дискусійне.

У доктрині процесуального права традиційно склалися три концепції розуміння позову: матеріально-правова концепція позову, процесуально-правова концепція позову, концепція двох самостійних правових категорій та єдиного поняття позову, що має дві сторони: матеріально-правову та процесуально-правову сторону позову. Відповідно до матеріально-правової концепції під позовом розуміється матеріально-правова вимога однієї особи до іншої. Позов у процесуально-правовому сенсі - це звернення заінтересованої особи до юрисдикційного органу з проханням про захист порушеного права заінтересованої особи. Змішана концепція включає поєднання матеріально-правової і процесуально-правової сторони позову.

Позов як доктринальна конструкція має свої елементи, деякі дослідники називають основні риси, що характеризують позов. Загальноприйнятими рисами, що характеризують позов (елементами позову) є предмет, підстава та зміст. Окремі дослідники також виділяють сторони позову як його елемент.

Під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога однієї особи до іншої. Під підставами позову розуміються сукупність юридичних фактів та норм права, що підтверджують порушення чи загрозу порушення прав та законних інтересів позивача. Зміст позову можна визначити як матеріально-правову дію, якої позивач вимагає від суду стосовно відповідача. Отже, чинне процесуальне законодавство вимагає, щоб позивач вказав у позовній заяві, у чому полягає порушення чи загроза порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та його вимоги й обставини, на яких позивач засновує свої вимоги та докази, що підтверджують ці обставини. доказування адміністративне судочинство

В адміністративному судочинстві загальна норма, що встановлює вимоги до форми та змісту адміністративної позовної заяви, не містить вимоги щодо обов'язкової вказівки юридичної підстави позову в адміністративному судочинстві, проте, проаналізувавши норми, регулюючі вимоги до форми та змісту адміністративної позовної заяви за окремими категоріями адміністративних справ, слід визнати обов'язковою наявність юридичної підстави адміністративного позову в адміністративній позовній заяві в адміністративному судочинстві.

У позовній заяві позивач вказує обставини спору та докази, а в адміністративному судочинстві - ще й юридичну підставу позову, що у сукупності визначає фактичний склад спірних матеріальних правовідносин та їх попередню юридичну кваліфікацію. Під час юридичної кваліфікації здійснюється оцінка конкретного життєвого випадку з позицій чинних норм права, спрямована на з'ясування юридичної значущості обставин відповідності чи невідповідності юридичних фактів, що закріплюються нормами права. Підставою для юридичної кваліфікації виступає норма права, на підставі якої вирішується справа по суті.

Механізм визначення предмета доказування в адміністративному процесі визначається через послідовність наступних етапів.

Першим етапом виступає встановлення фактичного складу правовідносин.

Другим етапом виступає кваліфікація спірних матеріальних правовідносин, під якою розуміється оцінка конкретного життєвого випадку з позицій чинного законодавства, спрямована на з'ясування юридичної значущості обставин, відповідності чи невідповідності їх ознак ознакам юридичних фактів, що закріплюються нормами права. Правильність реалізації етапів кваліфікації визначає належне виконання обов'язку суду щодо встановлення причин предмета доказування. Підставою для юридичної кваліфікації є норма права, за допомогою якої вирішується справа по суті.

Третім етапом механізму визначення предмета доказування в адміністративному судочинстві є виявлення структури та змісту норми права, що застосовується при визначенні предмета доказування. При застосуванні відносно визначених, ситуаційних норм велике значення має конкретизація спірного права або в окремих випадках прав та обов'язків сторін як форми суддівського розсуду.

Четвертим етапом виступає власне визначення самого предмета доказування та розподіл обов'язків із доказування, при цьому враховуються загальні та особливі правила розподілу обов'язків із доказування в суді.

П'ятий етап механізму визначення предмета доказування можна охарактеризувати як накопичення обставин фактичного складу, виявлення співвідношення предмета доказування та стандарту доказування.

Шостим етапом виступає конкретизація фактичного складу, зміна обставин предмета доказування при зміні предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення позовних вимог тощо.

З урахуванням викладеного зміст зазначених етапів визначення предмета доказування має бути враховано законодавцем під час удосконалення правового механізму визначення предмета доказування в адміністративному процесі.

Варто зауважити, що предмет доказування в адміністративному судочинстві взаємопов'язаний з таким підінститутом доказового права, як обов'язки з доказування, які встановлюються відповідно до загальних та особливих правил розподілу обов'язків із доказування.

Розподіл обов'язку доказування в адміністративному процесі урегульовано за допомогою: 1) принципу змагальності ? розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 9 КАС України); 2) принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі - адміністративний суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, зокрема, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (п. 4 ч. 3 ст. 2, ч. 4 ст. 9 КАС України); 3) приписів ч. 1 ст. 77 КАС України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України (ч. 1 ст. 77 КАС України); 4) презумпції винуватості суб'єкта владних повноважень ? в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ст. 77 КАС України).

У галузі дії принципу офіційності адміністративний суд зобов'язаний дослідити за власною ініціативою важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини, залучити їх до провадження та встановити їх правдивість. Таким чином, адміністративний суд поряд з активністю сторін у доведенні їх тверджень бере на себе ініціативу під час розгляду адміністративної справи11.

Спеціальні правила обов'язку доказування в адміністративній справі, передбачені принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі й презумпцією винуватості суб'єкта владних повноважень, «урівноважують» процесуальні можливості позивачів ? фізичних, юридичних осіб, яким в адміністративній справі протистоїть відповідач - суб'єкт владних повноважень12. При цьому кожна сторона має довести підстави своїх вимог та заперечень. Це положення визначає загальне правило розподілу обов'язків із доказування. Вимоги відносності та достатності доказів визначаються з урахуванням фактів предмета доказування.

Крім тягаря обов'язку, передбаченого загальними правилами обов'язку доказування в адміністративній справі, на відповідача - суб'єкта владних повноважень покладається додатковий тягар доказування, передбачений принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі й презумпцією винуватості суб'єкта владних повноважень (ст. ст. 9, 77 КАС України). При встановленні фактів предмета доказування може бути той чи інший ступінь ймовірності їх встановлення. З цієї причини спостерігається взаємозв'язок предмета доказування та стандартів доказування.

Отже, за загальним правилом (ст. ст. 2, 9, 77 КАС України), обов'язок доказування пропорційно розподілений між сторонами, які заявляють свої вимоги та подають заперечення.

Підкреслимо, що особливості визначення предмета доказування є доволі важливим при конкретизації наявності певних прогалин та колізій у праві, при відповідному застосуванні норм права. У першому випадку складність визначення фактичного складу зумовлена застосуванням конкретизації як форми судового розсуду.

За наявності прогалин та колізій у праві, при відповідному застосуванні норм складність визначення фактичних обставин зумовлена пошуком необхідної норми права, що регулює спірні правовідносини, з урахуванням гіпотези, яка визначає фактичні обставини справи.

Фактичні склади з елементом конкретизації утворюють особливу групу фактичних складів. При цьому індивідуальне регулювання (діяльність правозастосувача) у фактичних складах поділяється за напрямами конкретизації: конкретизація фактичної події (гіпотези), конкретизація правових наслідків (диспозиції), конкретизація двох частин норми (гіпотези та диспозиції (санкції).

Отже, юридично значущі обставини, права та обов'язки сторін правовідносини при застосуванні щодо предмета доказування в адміністративному процесі щодо норм матеріального права може бути визначено (конкретизовано) судом з урахуванням конкретних обставин справи на підставі судового розсуду.

Як неодноразово вказувалося у дослідженнях вчених, суд визначає предмет доказування як сукупність фактичних обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи на підставі норми права, яка застосована до спірних правовідносин13. Правозастосування при прогалинах у праві, колізіях належить до випадків застосування норм адміністративного права у нетипових ситуаціях.

При кваліфікації правовідносини за наявності прогалин у праві судом дається оцінка або з урахуванням основних засад і змісту адміністративного законодавства чи з урахуванням норми, яка регулює подібні правовідносини. У такому випадку першим етапом правозастосування виступає встановлення прогалин у матеріальному праві. Далі суд перевіряє відсутність норми, яка б регулювала правовідносини матеріального права. Спірні правовідносини мають перебувати у сфері адміністративно-правового регулювання та відповідати ознакам адміністративно-правових відносин. При цьому критерії правомірності таких правовідносин, тобто такі, які зумовлюють можливість їх захисту з боку держави, мають бути встановлені судом. Суд встановлює відповідність спірних правовідносин загальним засадам та змісту адміністративного законодавства, його не суперечність імперативним нормам (правопорядку).

При встановленні прогалин суд застосовує аналогію закону чи аналогію права, здійснює конкретизацію стосовно конкретних обставин і формулює відповідне правило поведінки, яке набуває форми правозастосовного припису. Загалом, використання аналогії в адміністративному праві є дискусійним питанням. Окремі дослідники вважають, що тільки для вирішення конкретних правових ситуацій, поодиноких випадків (правозастосування) застосування права за аналогією може мати місце. Інші автори переконані, що застосування аналогії не допустиме в адміністративному праві. Деякі дослідники вважають, що аналогія в адміністративному праві щодо питань встановлення адміністративної відповідальності не допустима.

Складність врахування судом обставин предмета доказування при відповідному застосуванні норм зумовлена застосуванням норм, що відсилають, тобто які не встановлюють конкретного правила поведінки. Такі норми містять лише положення застосовувати правила, які регулюють інші подібні суспільні відносини, або такі, що регулюють специфічні ознаки цих відносин, які не враховують належним чином особливості спірних відносини. Утім, спірний випадок повинен характеризуватись тими ж ознаками, які лежать в основі застосовуваної правової норми. Відповідним застосуванням норм адміністративне право не характеризується.

Як підсумок, підкреслимо, що проблематика предмета доказування та його правильного визначення має фундаментальне значення для процесуальної доктрини і вітчизняної судової практики. Складність визначення предмета доказування в адміністративному судочинстві зумовлена наявністю великої кількості відносно визначених, ситуаційних норм, при дії яких суд виносить рішення з урахуванням конкретних обставин справ, застосовуючи конкретизацію як форму судового розсуду. З огляду на це, зміст багатьох положень доказового права є дискусійним. Таким чином, на основі проведеного дослідження, видається правильним зробити висновок, що при вдосконаленні загального механізму визначення предмета доказування в адміністративному процесі слід враховувати складності врахування судом предмета доказування при встановленні фактичних складів з конкретизацією, а також у фактичних складах при прогалинах та колізіях у праві при відповідному застосуванні норм адміністративного права.

Однак зауважимо, що обсяг статті дозволяє зупинитися лише на невеликій кількості значущих для процесу доказування аспектів. Вони становлять «верхівку айсберга», оскільки існуючі в даний час суперечності у регламентації положень про доказування та докази у чинних процесуальних кодексах лише підкреслюють відсутність системного й одноманітного підходу, і доводиться констатувати, що кінцева мета адміністративної реформи поки не досягнута. Отже, над удосконаленням регламентації інститутів доказування та доказів в адміністративному судочинстві ще доведеться працювати. Це належить робити з урахуванням міжгалузевого (процесуального) характеру інституту доказування та доказів та наявних наукових розробок як у сфері адміністративного процесу, так і інших процесуальних галузей, а також судової експертології та практики застосування чинного законодавства.

Література

1 Purshottam Trikamdas. Fundamental rights and administrative proceedings. Journal of the Indian Law Institute. Vol. 1. No. 1 (Oct., 1958). Р. 133-138.

2 Гордєєв В.В. Основні особливості адміністративного судочинства. Держава та регіони. Серія: Право. 2021.№ 4 (74). С. 112.

3 Кодекс адміністративного судочинства України (редакція від 15 серпня 2020 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2747-15#Text.

4 Гордєєв В.В. Основні особливості адміністративного судочинства. Держава та регіони. Серія: Право, 2021. № 4 (74). С. 116.

5 Джафарова М.В. Окремі питання доказування в адміністративному судочинстві в Україні. Право і суспільство. 2020. № 5. С. 69-75.

6 Судді Верховного Суду розповіли про докази і доказування в адміністративному, господарському та цивільному процесах / Офіц. сайт Верховного Суду. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1126155/

7 Кодекс адміністративного судочинства України (редакція від 15 серпня 2020 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2747-15#Text

8 Справа № 9901/143/19. Адміністративне провадження № П/9901/143/19 / Офіц. сайт Верховного Суду. URL: https://reyestr. court.gov.ua/Review/80661711

9 Кодекс адміністративного судочинства України (редакція від 15 серпня 2020 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2747-15#Text

10 Судді Верховного Суду розповіли про докази і доказування в адміністративному, господарському та цивільному процесах / Офіц. сайт Верховного Суду. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1126155/

11 Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: монографія. Харків: Фірма «Консум», 2003. С. 213.

12 Смокович М.І., Бевзенко В.М. Адміністративний процес України: теорія, практика: підручник / за заг. ред. д.ю.н., проф. Бевзенка В.М. ; пер. з нім. і адапт. Рижкова Г.В. 2-ге вид., змінене, доп. і переробл. Київ: ВД «Дакор», 2021. С. 366.

13 Загальне адміністративне право: підручник / Гриценко І.С., Мельник Р.С., Пухтецька А.А. та ін. ; за заг. ред. І.С. Гриценка. Київ : Юрінком Інтер, 2015. С. 77.

Размещено на Allbest.ru