Фейкові референдуми і спотворене народовладдя - інструменти військової агресії рф проти України і Західної демократії

Феномен «референдної демократії» з'являється пізніше самих референдумів у Швейцарії, Північноамериканських колоніях (з кін. XVIII ст. США) та Франції, в процесі розвитку доктрини конституціоналізму, конституцій і конституційної демократії. Але самі традиції та культура демократії та кращі практики проведення референдумів у цих державах сформували основні моделі референдної демократії.

Так, щодо утвердження референдумів у США на місцевому рівні, А. де Токвіль писав наступне.

«Громади були тим місцем, яке об'єднувало й міцно зв'язувало людей і де вони могли виявити свої інтереси та пристрасті, здійснити свої права й виконати обов'язки. В середині громади кипіло справжнє й активне політичне життя, цілком демократичне й республіканське за своєю суттю. ... Будь-які громадські справи, що зачіпали інтереси всіх жителів громади, обговорювалися, як в Афінах, на центральному майдані або на загальних зборах» [8, с. 48].

На сьогодні американські дослідники у роботі «Важким шляхом демократії» (2004 р.) визначають референдум, як «пряме голосування народу по законопроекту чи по поправці до конституції штату. Питання, що виносяться на всенародне голосування називаються пропозиціями. Двадцять чотири штати дозволяють всенародний референдум по законам, і всі штати, окрім Алабами, вимагають прове-дення референдуму по поправці до конституції. Більшість референдумів виносяться на голосування не виборцями, а законодавчими зібраннями» [38, с. 217]. Місцеві референдуми стали важливою складовою конституційного ландшафту більшості штатів у США.

Таким чином, на кін. XIX ст. у Швейцарії, США та Франції на рівні доктрини, конституції та правозастосовної практики, сформували три основні моделі референдної демократії, що отримали свій подальший розвиток у світі в наступні півтора століття [39, с. 45-49]. Охарактеризуємо коротко їх сутність і зміст.

По-перше, швейцарська модель референдної демократії стала своєрідним «місточком», що поєднав давні традиції народоправства з європейським конституціоналізмом. Її зміст полягає у всебічному використанні різних видів референдумів на рівні кантонів і федерації для обов'язкового розгляду конституційних поправок (пропозицій), питань входження та виходу Швейцарії до міжнародних угод і союзів, а також інших питань (проектів рішень), які громадяни вважають такими, що вимагають загального розгляду та голосування щодо них.

При цьому, референдуми у Швейцарії, навіть з політико-правових питань, позбавлені надмірної політизованості: їх результати, навіть самі непередбачувані, ніколи не тягнуть за собою дострокових виборів чи політичних відставок. Швейцарська модель референдної демократії - це насамперед повна свобода і рівність вибору громадян і їх відповідальність за рішення референдумів. Ця модель референдної демократії вбачається найбільш популярною в європейських державах, хоча жодна інша держава Європи чи світу не змогла повністю відтворити її в своїй політико-правовій системі.

По-друге, американська модель референдної демократії отримали свій розвиток у США під впливом розвитку традицій самоврядності пуританських громад, які стали першими осередками публічної влади у Північноамериканських колоніях із XVII ст. Вона отримала своє поширення виключно на рівні штатів, для безпосереднього вирішення важливих для цих громад питань. Починаючи з XVIII ст. референдна демократія в США стає складовою політичних процесів й застосовується до легітимізації конституцій штатів і поправок до них. Хоча, громади окремих штатів і нині залишаються байдужими до потенціалу референдумів, покладаючи свої надії на легіслатури штатів і потенціал партисипаторної демократії.

По-третє, французька модель референдної демократії була заснована до теоріях і доктринах мислителів XVII- XVIII ст., насамперед Ж.-Ж. Руссо, про народний суверенітет і його безпосередню реалізацію громадянами, а також на суперечливих політико-правових практиках проведення т.з. «плебісцитних референдумах» в процесі конституційного державотворення за часів Великої Французької революції та Наполеонівських воєн у Європі. Нині референдна демократія у Франції має два «поверхи»: на загальнонаціональному рівні - це механізм зміни політико-правового ландшафту республіки; на місцевому - буденний перевірений інструмент місцевого самоврядування.

Виокремлені нами моделі референдної демократії на сьогодні приросли багатьма іншими, новими моделями (скандинавська, латиноамериканська, іберійська, пострадянська, ісламська etc, що комплексно досліджувались М. Оніщуком і іншими вітчизняними правниками, включаючи авторів цієї публікації [40, с. 267; 13, с. 59-107]. Їх типологія зумовлена особливостями правових систем, державно-політичного устрою та історично сформованих і утверджених традиціях конституційної демократії в окремо взятих державах і регіонах. Водночас, саме швейцарська, американська та французька моделі референдної демократії до сьогодні залишаються визначальними для розвитку цього виду конституційної демократії в усьому світові, включаючи й Україну.

При цьому, наявність і дієвість режиму референдної демократії є в XXI ст. є не лише умовою для проведення демократичних всенародних голосувань із найважливіших питань загальнодержавного та місцевого значення, а й запобіжником від використання референдумів диктаторами і недемократичними режимами у своїх власних вузьких політичних цілях: для консервації чи продовження влади, легалізації анексованих територій тощо.

Висновки та перспективи подальших розробок

Отже, під референдною демократією слід розуміти самостійний конституційний режим, заснований на цінностях, принципах, політико-правовій культурі та традиціях народовладдя, доктрині, кращих правотворчих, правозастосовних і правосудних (юрисдикційних) практиках організації та проведення референдумів з найбільш важливих питань життя суспільства, територіальних громад і держави, та передбачає забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення референдумів і реалізації їх рішень, з врахуванням законних інтересів усіх голосуючих.

В Україні, яка має тисячолітні традиції вічевої та козацької демократії, поважну історію національно-визвольної боротьби за власну державність, свободу й народовладдя, а також досвід легітимації національної державності на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року та проведення низки місцевих референдумів (більше 200). При цьому, в Україні відсутня традиція фейкових референдумів, які не можуть бути прийнятними у будь-якому вільному громадянському суспільстві.

Вітчизняна правнича наука, як зазначалось попередньо, сформувала доктринальні основи референдумів і референдної демократії, з урахуванням кращих зарубіжних наукових надбань і практик. Питання про референдуми, як конституційну форму безпосередньої реалізації народного суверенітету, є обов'язковою темою підручників і навчальних посібниках, на основі яких університети готують майбутніх правників.

Парламент розробив і почав втілювати нові законодавчі механізми організації та проведення референдумів в Україні. Так 26 січня 2021 р. Верховна Рада України новий Закон України «Про всеукраїнський референдум». Парламентом також підготовлено проєкт нового спеціального Закону «Про місцеві референдуми», який напередодні військової агресії рф до України отримав Терміновий спеціальний висновок № 1066/2021 щодо проєкту Закону про місцевий референдум (CDL-PI(2022)001, Страсбург, 10.02.2022) [23]. Зазначені обставини дозволяють обґрунтовано сподіватись на відродження конституційного режиму референдної демократії в Україні.

Таким чином, усі основні компоненти референдної демократії в Україні сформовані або завершу-ються в своєму формуванні. Подальша законотворча діяльність Української держави на шляху до вступу до Європейського Союзу іще більше наблизить нашу національну модель референдної демократії до цінностей і принципів ЄС у сфері народовладдя. Натомість, фейкові референдуми, які дискредитують саме слово «референдум», і інші елементи спотвореної демократії, які рф намагається нав'язати на тимчасово окупованих територіях України, є іще одним інструментом військової агресії не лише проти нашої держави, а й проти цінностей та принципів Західної демократії.

Коли рукопис цієї статті був відредагованим, то 20 вересня 2022 року представники окупаційних режимів в окремих районах Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, у кращих традиціях російської спотвореної демократії заявили про проведення «референдумів» про приєднання до рф, які будуть проведені через 3 дні, упродовж 23-27 вересня цього року. Тобто, упродовж 5 днів (!). Ці ініціативи з проведення рф фейкових референдумів засудили представники більшості демократичних держав світу - США, держав-членів ЄС, Канади і ін.

Зокрема, Державний секретар США Е. Блінкен у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН 20 вересня 2019 року наголосив, що проведення фальшивих «референдумів» і можлива мобілізація в рф є ознакою невдачі та слабкості Росії [41]. У свою чергу, Посол США в Україні Б. Брінк наступного дня наголосила, що США ніколи не визнають претензій росії на ніби то анексовану територію України, та заявила наступне: «Фальшиві референдуми та мобілізація є ознаками слабкості, провалу Росії» [42].

Реагуючи на ініціативи щодо проведення псевдореферендумів, Український Парламент 21 вересня 2022 р. утвердила «Заяву Верховної Ради

України у зв'язку з черговим етапом ескалації безпекової ситуації в світі, спровокованим останнім рішенням злочинної влади Російської Федерації» в якій рішуче засудила організацію та проведення будь-яких незаконних референдумів на тимчасово окупованих територіях України та закликала світову спільноту не визнавати їхні результати, а також дати належну оцінку таким діям рф. [43].

Фейковий характер анонсованих на 23-27 вересня 2022 року «референдумів» є очевидним, а розтягування «голосування» на 5 дні - не що інше, як калькуванням механізму спотвореної демократії, що був апробований рф всередині федерації на референдумі 2020 року та на місцевих виборах 2022 року. Ці бутафорські «референдуми» порушують всі цінності, принципи і положення міжнародного права, Конституції та законів України, спотворюють саму сутність і зміст референдумів, як важливих інститутів конституційної демократії.

Відзначимо, що проведення референдумів в умовах воєнного стану не відповідає демократичним практикам реалізації цієї форми безпосередньої демократії. До того ж, відповідно до ст. 73 Конституції України, всі питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Згідно з частиною другою ст. 133 Конституції України Донецька, Запорізька, Луганська та Херсонська області входять до складу України [44].

Питання цих фейкових референдумів не можуть бути і предметом місцевих референдумів в Україні. Адже, відповідно до частини третьої ст. 140 Конституція України, місцеві референдуми можуть проводитись виключно територіальними громадами, у межах їх компетенції [44]. Очевидно, що питання про зміну території України не відносяться до компетенції місцевих референдумів. До того ж, в Україні через військову агресію не прийнятий закон про місцеві референдуми, який би унормував підстави, предмет і порядок безпосереднього вирішення територіальними громадами питань місцевого значення.

Не має сенсу детально аналізувати порушення вимог щодо процедури призначення, організації та проведення референдумів. Організація проведення референдумів за 48 годин суперечить не лише чинному законодавству, а здається й законам фізики. У цьому сенсі згадується мудре українське прислів'я про те, що «дев'ять жінок не можуть за місяць виносити здорову дитину за один місяць!».

Очевидно, що ноу-хау фейкових референдумів, які рф проводитиме на тимчасово окупованих територіях на Сході та Півдні України - це відсутність будь-якої розумної процедури їх проведення. Переконані, що ми знову побачимо fake news: обходи помешкань мирних громадян України озброєними військовими зі скриньками для голосування в руках; завезених із рф і інших окупованих рф територій фейкових «виборців»; масові фальсифікації голосувань, фейкових «спостерігачів» і т.п. І це іще раз дозволяє переосмислити юридично нікчемний «всекримький референдум» 2014 р., за проведення якого рф не отримала справедливого покарання від міжнародної спільноти. Як влучно визначив у своєму щоденному зверненні до громадян Президент України В.

Зеленський, нині «фарс із підготовкою псевдореферендумів на окупованій території демонструє, що відбувалось і у 2014 році в Криму й на Донбасі» [45].

Фейкові референдуми рф в Україні - це не про процедурну демократію, і не про популярну на Заході теорію Ю. Габермаса про деліберативну демократію та легітимність державно-владних рішень, заснованих на демократичному дискурсі та процедурах у суспільстві [45]. Це, як зазначив Президент Франції Е. Макроном на 77-й Генеральній Асамблеї ООН, характеризується термінами «цинізм» і «провокація» [47].

До того ж, ці бутафорські референдуми рф є іще й викликом для Західної демократії та іще одним цинічним злочином держави-агресора. Проведення фейкових референдумів окупаційною владою рф на території України є не чим іншим, як спробою, всупереч вимогам ст. 45 Гаазької конференції, по-суті, привести населення цих областей «під присягу» державі-агресору, поставити поза законом [48, с. 47].

Очевидно, що організація фейкових референдумів і участь у них громадян України на тимчасово окупованих рф територіях нашої держави є неприпустимою та матиме не лише морально-етичні, а й юридичні наслідки. Усі дії щодо насильницького примушування громадян до участі в «референдумі» або підкупу будуть кваліфіковані як відповідні кримінальні злочини. А з огляду, що вони відбуваються разом із воєнними злочинами на тих територіях, то покарання буде найсуворішим [49].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. В. Мюллер, М. Зубков, В. Федієнко; наук. та літ. ред. Кононенко К.М. Вид. 4-е, випр. та доп. Харків: ВД «ШКОЛА», 2021. 994 с.

2. Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 р. у справі за конституційними поданнями виконуючого обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим). Офіційний вісник України. 2014. № 26. ст. 766.

3. Урбинати Н. Искаженная демократия. Мнение, истина и народ. Пер. с англ. Д. Кралечкин; Научн. ред., перев. В. Софронов. Москва: Изд-во Института Гайдара, 2016. 448 с.

4. Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейської Комісії, Європейського Парламенту, Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі та їх парламентських асамблей, урядів і парламентів держав світу щодо невизнання організації та проведення окупаційними адміністра-ціями Російської Федерації псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях України: Постанова Верховної Ради України від 29 липня 2022 р. № 2484-IX. Голос України від 05.08.2022. № 160.

5. Вильсон В. Государство. Прошлое и настоящее конституционных учреждений. С приложением текста важнейших конституций. Перевод под ред. А.С. Ященко. С предисл. М.М. Ковалевского. С прилож. текстов важнейших констит. Москва: Изд. В.М. Саблина, 1905. XLVII, 569, 166 с.

6. Дюнан А. Народное законодательство в Швейцарии. Исторический обзор. Пер. с фр. Г.Ф. Львовича. С.-Петербург: Типография Альтшуллера., 1896. 78 с.

7. Курти Т. История народного законодательства и демократии в Швейцарии. Пер. с нем. Г.Ф. Львовича. С.-петербург: т-во «Знание», 1900. VIII с.; 238 с.

8. Токвіль А. де. Про демократію в Америці. У двох томах. Перекл. з франц. Г. Філіпчука та М. Москаленка. Перемов. А. Жардена. Київ: Вид. дім «Всесвіт», 1999. 590 с.

9. Чебаненко О.Д., Грищук О.Ю., Колодяжна Н.В., Євгеньєва А. Референдуми в Європейському Союзі. За ред. Д.С. Ковриженка. Київ: ФАДА. ЛТД, 2007. 186 с.

10. Місцеві референдуми в Україні: теоретичні та нормопроектні аспекти: матеріали «круглого столу», 23 липня 2009 р., м. Київ. Передмов. М. В. Оніщука; Автор. кол.: Федоренко В. Л. (кер.), Ляшко І.В., Базілевич Д.С., Кузнецова Н.О., Черничка Л.В.; Упоряд.: Пиняк С.І., Гарбуз Ю.П., Степанян Г.С. Київ: СПД Москаленко О. М., 2009. 60 с.

11. Кауфман Б. Сучасна пряма демократія. Перше видання / Федеральний департамент закордонних справ Швейцарії (EDA), Presence Switzerland. 2018. № 1. 36 с.

12. Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики: монографія / Р.О. Стефанчук, С.О. Кузніченко, І.М. Мишак, О.В. Совгиря, В.Л. Федоренко, А.О. Янчук. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 764 с.

13. Стефанчук Р.О., Федоренко В.Л. Всеукраїнський референдум у системі референдної демократії: монографія. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 162 с.

14. Стефанчук Р., Мищак І., Янчук А. Концептуальні аспекти становлення народовладдя в умовах глобалізації: монографія. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 168 с.

15. Стефанчук Р.О., Кузніченко С.О., Янчук А.О. Народовладдя та надзвичайні правові режими (міжнародний досвід та українська модель). Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 252 с.

16. Стефанчук Р., Совгиря О., Ремінська Ю. Вплив конституційного судочинства на формування інституту народовладдя в умовах глобалізації. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 154 с.

17. Про всеукраїнський референдум: Закон України від 26 січня 2021 р. Офіційний вісник України. 2021. № 31. ст. 1762.

18. Fedorenko V., Nesterovych V. «Soft Law» in the Mechanism of the International and National Protection of the Constitutional Electoral Rights. Krytyka Prawa. Niezalezne studia nad prawem, tom 12, nr 3/2020. S. 178195.

19. Кодекс належної практики щодо референдумів» (CDL-AD (2007) 008rew)// Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. Пер. з англ. За ред. Ю.Б. Ключковського. Вид 2-е, випр. і допов. Київ: Логос, 2009. С. 268279.

20. Керівні принципи для конституційних референдумів на національному рівні (CDL-INF (2001) 10) // Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. Пер. з англ. За ред. Ю.Б. Ключковського. Вид 2-е, випр. і допов. Київ: Логос, 2009. С. 262-267.

21. Проведення референдумів на місцевому рівні: Резолюція 472 (2021) та Рекомендація 459 (2021) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи від 18.05.2021. URL: https://rm.coe.int/holding-referendums- at-local-level-monitoring- committee-rapporteur-vla/1680a287be

22. Терміновий спеціальний висно вок щодо законопроекту 3612 «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» (CDL-PL(2020)009, Страсбург, Варшава, 21.07.2020) / Європейська комісія за демократію через право (Венеційська клмісія) та Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ). URL: https://www.coe.int/uk/web/kyiv/-/ urgent-joint-opinion-on-draft-law-3612-on-democracy-through-an-ukraine-referendum

23. Терміновий спеціальний висновок № 1066/2021 щодо проєкту Закону про місцевий референдум (CDL-PI(2022)001, Страсбург, 10.02.2022). URL: https://komsamovr. rada.gov.ua/uploads/documents/43075.pdf

24. Старосольський В. Принцип більшості. Пер. з нім. К. Поліщука; вступ. стат.

С. Стемпеня; автор проекту і упоряд. М. Петрів. Львів: Вид-во «Літопис», 2018. 312 с.

25. Бузескул В. История Афинской демократии. С.-Петербург: Типогр. М.М. Стасюлевича, 1909. IV, 468 с.

26. Брун Г. Руководство к политической арифметике. Одесса: В Город. Типографии, 1845. 162 с.

27. Самюель Г. Либерализм. Опыт изложения принципов и программы современного либерализма в Англии. Пер. с англ. под ред. М. Мамуровского. Москва: Изд. И. Романова, 1906. XLI; 480 с.; VIII с.

28. Орландо В. Принципы конституционного права. Москва: Изд-е В.М. Саблина, 1907. VI, 297 с.

29. Сеньобос Ш. Политическая история современной Европы. Эволюция партий и политических форм (1814-1896). Пер. с франц. В. Поссе. Том I. С.-Петербург: Изд. Тов. «Знание», 1903. IV с.; 353 с.

30. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність. За ред. акад. Ю.С. Шемшученка. Монографія. Київ: Ін-т держави і права НАН України, 2000. 248 с.

31. Боржо Ш. Учреждение и пересмотр конституций. Пер. П. Высоцкого. Под ред. Ф.Ф. Кокошкина. Москва: Изд-е М. и С. Сабашниковых, 1918. 288 с.

32. Тахтарев К. От представительства к народовластию. К изучению новейших стремлений политического развития современного общества. С.-Петербург: Изд-е «Библиотеки Обществознания». 228 с.

33. Лодыженский А. О плибисците в международном праве. Москва: В Университ. Типогр. (М. Катков), 1883. 248 с.

34. Федоренко В.Л. Конституціоналізм і революції. Право України. 2018. № 4. С. 64-92.

35. Современные Конституции. Сборник действующих конституционных актов. Том II-ой. Федерации и Республики. Перевод под ред. и со вступительными очерками В.М. Гессена и Б.Э. Нольде. С-Петербург: Изд-во Юридического книжного склада «Право», 1907. 653 с.

36. Швейцарская прямая демократия / The Electoral Knowledge Network. URL: http:// aceproject.org/ace-ru/topics/es/esy/esy_ch02

37. Результаты референдума 15 мая 2022 г. В Швейцарии / SWI. Swissinfo.ch. URL: https://www.swissinfo.ch/rus/politics/% D1%80%D0%B5%D0%B7%D1%83%D0%BB% D1%8C%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%8B-%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%B5%D1%8 0%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0% BC%D0%B0-15-%D0%BC%D0%B0%D1%8F-2022-%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B0-%D0%B2-%D1%88%D0%B2%D0%B5%D0% B9%D1%86%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0 %B8/47564462

38. Джанда К., Берри Д.М., Голдман Д., Хула К.В. Трудным путем демократии: Процесс государственного управления в США. Пер. с англ. Москва: РОССПЭН, 2006. 658 с., ил.

39. Федоренко В.Л. Сутність, походження і формування конституційних основ референдумів та основних моделей референдної демократії. Право України. 2020. № 8. С. 18-52.

40. Оніщук М. В., Федоренко В. Л. Проблеми генезису і типології референдної демократії: світовий конституційний досвід // Конституція і народний суверенітет в Україні: проблеми теорії і практики реалізації. Зб. наук. праць. За заг. ред. Кампа В. М., Савчина М. В. Київ, 2008. С. 232-267.

41. Blinken: Putin's «utter contempt and

disdain» for UN on display this week / CNN. URL: https://edition.cnn.com/world/live-

news/un-general-assembly-09-20-22/index. html

42. Фальшиві референдуми та мобілізація є ознаками слабкості, провалу Росії - Посол США/ Interfax-Україна. URL: https:// interfax.com.ua/news/political/860178.html

43. Заява Верховної Ради України

у зв'язку з черговим етапом ескалації безпекової ситуації в світі, спровокованим останнім рішенням злочинної влади Російської Федерації Заяву Верховної Ради України у зв'язку з черговим етапом ескалації безпекової ситуації в світі, спровокованим останнім рішенням злочинної влади Російської Федерації від 21 вересня 2022 р. / Верховна Рада України. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://www.rada.gov.ua/news/

razom/228239.html

44. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. ст. 141.

45. Російське рішення про мобілізацію - це визнання, що їх кадрова армія не витримала й посипалась - звернення Президента України / Президент України. Офіційне інтернет-представництво. URL: https://www.president.gov.ua/news/rosijske- rishennya-pro-mobilizaciyu-ce-viznannya- sho-yihnya-77929

46. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії. Пер. з нім. А. Дахній; наук. ред. Б. Поляруш. Львів: Астролябія, 2006. 415 с.

47. Макрон про російські «референдуми» на окупованих територіях: «Цинізм» / Європейська правда: URL: https://www.eurointegration.com.ua/ news/2022/09/20/7147164/

48. Федоренко В.Л., Юхимюк О.М., Адлер О.Г. Порушення основоположних прав людини внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України у 2022 року та механізми притягнення військових злочинців до юридичної відповідальності. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2022. № 2 (20). С. 32-59.

49. Руслан Стефанчук: Будь-які результати «референдуму» не будуть визнані ні Україною, ні всім цивілізованим світом / Верховна Рада України. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https:// www.rada.gov.ua/news/Top-novyna/228155. html

Размещено на Allbest.ru