Правовий статус людини та громадянина: поняття, структра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справУкраїни

Харківський Національний

університет внутрішніх справ

Факультет №6

Кафедра фундаментальних та юридичних дисциплін

Курсова робота

Правовий статус людини та громадянина: поняття, структра

Виконав:

Шепелєва Ольга

італіївна

Харків 2023

ПЛАН

конституційно-правовий статус людини

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

1.2 Громадянство України

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОСНОВНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ'ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

2.1 Види основних прав та свобод людини і громадянина в Україні

2.2 Конституційні обов'язки людини і громадянина України на сучасному етапі розвитку правової держави

РОЗДІЛ 3.КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯНИНА

3.1. Міжнародні стандарти захисту прав та свобод людини і громадянина

3.2 Конституційні гарантії прав громадянина

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність обраної теми постає досить гостро на нинішній час, так як визначення основних критеріїв конституційних обов'язків людини і громадянина є досить різними щодо виокремлення їх загального переліку. Ця тема досить часто привертає свою увагу для досліджень.

Обов'язок це забезпечена законом міра належної поведінки, якій слідує зобов'язана особа відповідно до правомірних вимог. Як правило, порушення обов'язку (його невиконання або неналежне виконання)призводить до певного правового результату -- застосування заходів державного примусу.

У деяких випадках поєднання прав і обов'язків, інтересів правомочних і зобов'язаних не створюєефективного стимулу для того, щоб дана поведінка дала оптимальний для суспільства результат[2] .

Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складовою частиною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства.

На сьогоднішній день повноцінне приєднання нашої держави до міжнародного правового поля стає не можливими без неухильного дотримання прав та свобод людини і громадянина, а також без надання відповідних гарантій та захисту цих прав, адже наша держава повинна не лише зазначати всі ці права в Конституції, але й реально гарантувати та захищати їх. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». В даній роботі зазначається, що за кожною людиною в Україні закріплений певний комплекс прав, свобод та обов'язків. Цей комплекс надається людині від народження та закріплений за нею до самої смерті.

Серед дослідників та провідних вчених які займалися дослідженням цих питань відомі такі імена як: Тодик Ю.М., Шукліна Н.Г., Мотьвилавка Е.Я., Гараджаєв О.Я., Шевцов В.С., Васильева Т.А., Бедрій Р.Б. та ін.

Мета дослідження: повністю розкрити та дослідити конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

Завданнями крсової роботи є:

- ознайомитись з поняттям та змістом правового статусу людини і громадянина;

- дослідити види основних прав та свобод людини і громадянина в Україні;

- проаналізувати конституційні обов'язки людини і громадянина України на сучасному етапі розвитку правової держави;

- дослідити міжнародні стандарти захисту прав та свобод людини і громадянина;

- визначити конституційні гарантії прав громадянина.

Предмет дослідження: конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

Об'єкт дослідження: права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні.

Структура роботи: вступ, три розділи з підрозділами, висновки та сисок використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

1.1Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

Правовий стататус людини - це сукупність прав, обовєязків, законних інтересів, гарантії їх реалізації, що закріплені у законодавстві і характеризують особу як суб'єкта права.

Правовий статус громадянина - це правове становищє особи, що є громадянином певної держави.

Виділяють три види правового статусу особи:

- спеціальний статус - сукупність елементів, що характеризують правове положення окремих категорій громадян та осіб (студентів, військовослужбовців, дітей, посадовихт осіб, пенсіонерів та інших).

- загальний статус - статус людини як особистості, члена суспільства, громадянина, держави. Він єдиний для всіх, такий статус можно назвати базовим.

- індивідуальний статус - це правовий статус кожної конкретної особи, кожного окремого громадянина.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства.

Права людини - це істотні, невідчужувані права, які належать їй від народження. Вони можуть існувати незалежно від того, визнає їх держава чи ні, закріплює їх на законодавчому рівні чи ін..[10]

Права і свободи громадян нерозривно пов'язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканність особистості.

Права, свободи й обов'язки індивіда - це юридична форма, у якій дфжава фіксує складні зв'язки, що виникають між нею та іцдивідом, а також взаємини людей один з одним. Саме сукушіість прав, свобод й обов'язків індивіда, за думкою М.С. Строговича [24, с.176], О.Ф. Черданцева [28, с.294], Ц.А. Ямпольської [29, с.159], утворює правовий статус індивіда

Виділяють такі елементи правового статусу людини:

1) Громадянство, або інші різновиди політико-правового зв'язку між особою та державою;

2) Правосуб'єктність;

3) Принцип державно-правового регулювання статусу людини;

4) Права, свободи, обов'язки та заборони з якими пов'язана поведінка людей;

5) Гарантії прав та свобод людини.

Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб'єктом способу життя, діяльності та поведінки в умовах, що забезпечуються державою і суспільством.

Згідно зі ст.29 Загальної Декларації прав людини, «кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому тільки й можливий повний і вільний розвиток її особи».[1]

Функціональне призначення обов'язків полягає в забезпеченні самого існування і реалізації прав та свобод особистості.[25]

Основними елементами правового статусу є суб'єктивні права, свободи та юридичні обов'язки. Деякі вчені до структури правового статусу вводять гарантії, громадянство, законні інтереси тощо. На нашу думку, ці категорії є або передумовами правового статусу або супроводжують його, але не складають його структуру.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні - це певна система правових характеристик, яка закріплена в Конституції та в інших законах України, що визначає положення людини та громадянина у суспільстві та державі.

Саме інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина посідає найперше місце в системі конституційного права України. Цей правовий статус визначає людину саме як громадянина певної держави. Він ґрунтується перш за все на Конституції держави і ні в якому разі не залежить від таких чинників, як: сімейний стан, вік, стать та ін.. По суті цей статус є сталим і однаковим для всіх. Саме гарантовані та надані Конституцією права і обов'язки і є змістом цього статусу.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина однаковий для всіх, він не повинен залежати ні від займаної посади, ні він фінансового чи сімейного стану. Це певний обсяг прав, свобод та обов'язків, який надається кожній людині при народженні.

Що стосується принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина то саме на підставі цих принципів люди та громадяни і реалізовуються свої права та свободи, а також виконують свої обов'язки.

Відповідно до Конституції України система принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина виглядає так:

1. Відповідно до статті 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [9]. Основний зміст цього принципу полягає в тому, що в нашій державі ніщо не може мати більшої соціальної цінності аніж людина. Тобто ні за яких умов при виникненні колізії не можна знехтувати або принести в жертву людину заради іншої цінності.

2. Принцип рівності. Розповідаючи про даний принцип конституційноправового статусу людини і громадянина я вважаю за потрібне також зазначити норми конституції в яких саме і закріплений цей принцип: - Відповідно до частини 1 та 2 статті 24 Конституції України сила закону повинна бути застосована до кожного в однаковій мірі, незалежно від займаної посади чи іншого критерія. Закон повинен бути один для всіх. - Відповідно до частини 3 статті 24 Конституції України чоловік та жінка повинні мати рівні права та можливості у суспільному житті, починаючи від вільного здобуття вищої освіти та закінчуючи можливістю займати високі посади, отримувати гідну винагороду за свою працю та мати змогу брати участь в громадсько-політичному житті держави. - Частина 2 статті 38 Конституції України: «Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування» [9].

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод. Цей принцип втілений в статті 21 Конституції України. Аби зрозуміти всю суть конституційного принципу невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод для початку потрібно дати визначення поняттям «невідчужуваність» та «непорушність» основних прав і свобод. Невідчужуваність основних права і свободи людини означає, що ці права виникають у людини від моменту народження і зникають в момент її смерті. Законодавець використовуючи до них термін «невідчужуваність» робить акцент на тому, що ці права є природніми. Вони виникають самі по собі, на ці права не потрібно отримувати дозвіл, їх не надає держава чи будь яка інша приватна організація. Людину неможливо позбавити цих прав та свобод, адже без них вона не зможе забезпечити собі нормальне існування та гідний розвиток особистості. Ці права є частиною людини і держава гарантує їх дотримання.

4. Наступний конституційний принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина - це принцип єдності конституційних прав і обов'язків. Даний принцип показує нам, що в кожної людини і громадянина є права і свободи, а також є обов'язки. Тобто кожен з нас має перед суспільством певні обов'язки. Побудова сильного і демократичного суспільства можлива тільки за дотримання певних правил цього принципу.

5. Принцип безпосередньої дії прав і свобод людини і громадянина. В даному принципі зазначається, що права та свободи, які закріплені в Конституції України мають найвищий статус. Отже, права і свободи людини і громадянина вважаються конституційними, а тому вони мають перевагу над іншими правами та свободами, які створюються з врахуванням та на основі них та можуть бути прямо застосовані.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина. Даний принцип покладено в основу частини 1 статті 22 Конституції України Невичерпність прав та свобод означає, що їх перелік, який наведений в Конституції України не є вичерпним, тобто він не обмежується лише тими правами та свободами, які зазначені в Конституції України. Тим самим законодавець заздалегідь передбачив можливість їх подальшого розвитку, як наслідок появи нових прав та свобод та включення їх в цей перелік.

7. Останній конституційний принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина - це принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина. Йому відповідає частина 2 статті 22 Конституції України. В ній зазначається, що держава повинна гарантувати кожній людині дотримання її прав та свобод, тобто кожна людина повинна мати змогу вільно, на свій розсуд та в своїх інтересах будувати власну поведінку для забезпечення достойного існування та нормального розвитку.

1.2 Громадянство України

Останній за чергою, але не останній за значенням елемент структури конституційно-правового статусу людини і громадянина - це громадянство.

Термін громадянство в сучасному світі вживається не у всіх країнах. Так, наприклад, в монархіях застосовують синонім поняття громадянство, - підданство.

Громадянство - це той самий юридичний взаємозв'язок який виникає між індивідом і державою. Саме він і спричиняє між ними взаємні права та обов'язки.

Також визначення поняття громадянства України закріплено в законодавстві. Для цього потрібно звернутися до статті першої Закону України «Про громадянство».

Потрібно також зауважити, що той самий правовий зв'язок повинен виникати саме з громадянином України, тоді це дійсно буде зв'язок між державою та її громадянином.

Як вже було зазначено вище, Українська держава займає досить невизначену позицію стосовно подвійного громадянства.

З одного боку Україна не визнає біпатризм, а з іншого громадянин України, який набув громадянства ще однієї країни разом з українським, не позбавляється громадянства України автоматично.

Україні зараз потрібно бути досить обережною з подвійним громадянством, адже на тлі всіх економічних проблем, проблем викликаних пандемією COVID - 19 та глибокою політичною кризою, яка на даний час виникла в нашій країні, можна очікувати дуже неприємних дій з боку країн-сусідів України, що ми вже не раз спостерігали.

Що стосується ознак громадянства, то їх в юридичній літературі виділяють всього три:

1. Перша ознака громадянства полягає в тому, що цей зв'язок, який виникає між державою та її громадянином носить сталий характер; Дана ознака означає, що між державою та її громадянином наявний зв'язок, який не припиняється навіть коли громадянин цієї держави виїжджає за кордон. Він зникає тільки в тому випадку, коли зникає і громадянство у людини.

2. Наступна ознака громадянства - це те, що знову ж такий цей зв'язок, цей якщо можна сказати контакт людини і держави, він є правовим, тобто закріплений в законі. Якщо він закріплений на законодавчому рівні - це означає, що держава повинна його гарантувати.

3. І третя, остання ознака громадянства - це те, що цей зв'язок є обопільним (взаємним). Тобто громадянство викликає у особи та держави взаємні права та обов'язки.[23]

В законодавстві про громадянство України на мою думку є серйозний недолік. Він полягає у тому, що держава не може остаточно вирішити питання з подвійним громадянством.

Вся справа полягає у тому, що в Україні на даний час знаходиться дуже багато громадян, які по своїй суті є біпатридами, тобто мають подвійне громадянство. Держава ж в даному випадку ніяк не вирішує це питання та не створює чіткого механізму для виявлення таких громадян, а також для позбавлення їх громадянства України. Адже як вже було зазначено вище в даній роботі, це є підставою для втрати громадянства України, вже не кажучи про те, що такий громадянин може створювати загрозу для національної безпеки та цілісності України.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОСНОВНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ'ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

2.1 Види основних прав та свобод людини і громадянина в Україні

Людина, її права, свободи й інтереси є першорядною цінністю суспільства. Права людини - історично нестійка категорія, яка еволюціонує разом із суспільством і державою. Як зазначає Ю. Размєтаєва, «однією з властивостей прав людини є їхня здатність вважатися універсальною цінністю, тобто вони мають значення для будь-якого суспільства громадянського типу, незалежно від національно-культурного контексту» [20, с. 111].

Конституційні права та свободи людини і громадянина - це закріплена Конституцією від самого народження і до самої смерті можливість людини вільно будувати свою поведінку аби забезпечити собі високий розвиток особистості та достойне існування.

В сучасному світі всі права та свободи проголошені в цій декларації стали обов'язковими до виконання, хоча на час її прийняття все було навпаки.

Права людини - це свого роду її свобода. Це свобода, яка дозволяє людині діяти таким чином, аби забезпечити своє нормальне життя та існування.

Існує певна відмінність між свободою і правом. Ця відмінність полягає у самому процесі реалізації. Якщо говорити про право то процес його реалізації в більшості випадків вимагає певних дій з боку держави (гаранта цього права). Коли ж людина реалізує свої конституційні свободи то ніхто не має права втручатися в цей процес, адже це особистий внутрішній світ самої людини.

Слід зазначити, що Конституція України закріпила якісно нову систему прав і свобод людини і громадянина, в яку включено відповідні положення міжнародно-правових актів, що безпосередньо стосуються прав і свобод громадянина та містять відповідні зобов'язання держав-учасниць щодо визнання, легалізації, гарантування реалізації, а також охорони і захисту таких прав і свобод з боку держави та її інституцій. Конституція України розширила цілий ряд прав і свобод людини та громадянина.

Зокрема, до громадянських прав і свобод людини, які визнані основними, пріоритетними, належать такі права і свободи, як право на життя (ст. 27), право на повагу до своєї гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), право на недоторканість житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте й сімейне життя (ст. 32).[9]

Особливістю політичних прав і свобод в Україні є те, що їх носіями, суб'єктами виступають лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Хоча в Україні політичні права належать переважно громадянам, але деякі права (наприклад, свобода об'єднуватися в неполітичні організації, право на індивідуальні чи колективні письмові звернення) можуть використовуватися іноземцями та особами без громадянства.

Варто зазначити, що проблема реальності прав, свобод і законних інтересів має не лише правовий аспект. Вона пов'язана з економічним і політичним становищем суспільства, станом духовності і консолідованості. На жаль, сьогодні є факти, які засвідчують, що державні бюрократичні структури не завжди зацікавлені у забезпеченні прав людини. Підтвердити такі теоретичні положення можна прикладами із щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні [20]:

1. Право на отримання гарантованих державою виплат і допомог. За період 2018 року до Уповноваженогонадійшло 905 повідомлень про порушення прав ВПО та мешканців тимчасово окупованих територій, з яких понад 60% від загальної кількості стосувалися припинення пенсійних виплат та інших видів грошової допомоги, що свідчить про системну проблему у забезпеченні прав цієї категорії осіб на соціальний захист.

2. Право на захист. Під час моніторингу, який було проведено у 14 місцевих і 3 апеляційних судах Донецької та Луганської областей, спостерігачі звернули увагу на наявність недоліків у якості послуг адвокатів безоплатної правової допомоги. ЄСПЛ неодноразово констатував порушення права на захист у справах, в яких захисник формально був призначений, проте не здійснював ефективного захисту.

3. Право людини на невтручання в особисте життя у зв'язку з обробкою персональних даних. Перевірка у 2018 році Центрів надання адміністративних послуг засвідчила, що у суб'єктів звернення при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон відбирається згода на обробку їх персональних даних, що не відповідає п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки згода на обробку персональних даних від суб'єктів звернення не вимагається.

4. Право на працю. За даними Державної служби статистики України, заборгованість із виплати заробітної плати працівникам протягом року зросла на 276,7 млн грн (або на 11,7%) і станом на 1 січня 2019 року становила 2,645 млрд грн. У структурі заборгованості з виплати заробітної плати на кінець 2018 року більшу частину боргу (1455,0 млн грн) мали економічно-активні підприємства (установи та організації), які вчасно не виплатили заробітну плату 90,5 тисячам своїх працівників. Проте Урядом не вжито системних заходів з метою її подолання.

5. Право дитини на охорону здоров'я. У цій сфері Уповноваженим було виявлено критичну ситуацію із забезпеченням лікарськими засобами та витратними матеріалами для онкохворих дітей, дітей, які хворіють на рідкісні (орфанні) захворювання, дітей, хворих на цукровий діабет тощо.

Забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні є важливим завданням держави і актуальним напрямом розвитку правової системи. Наші очікування від ефективності сучасного права, відчуття захищеності кожним (від якості медичного обслуговування до належних умов праці), гарантований і забезпечений відповідно до рівня цивілізованих держав перелік прав - все це, як і багато інших складників, входить у поняття демократичного права. Від того, наскільки право є «конструктивним», багато в чому залежить якість нашого життя сьогодні і його «якісне удосконалення» завтра [22, с. 19].

Таким чином, на сучасному етапі розвитку України проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення, адже у сучасному світі ступінь забезпеченості прав і свобод особи є ціннісним орієнтиром, який свідчить про досягнутий рівень демократії держави, ступінь розвиненості суспільства.Держава повинна визнавати людину найвищою соціальною цінністю, установлювати, легітимувати, охороняти її права і свободи, забезпечувати їх фактичне здійснення. Сьогодні перед усіма сучасними державами постає проблема формування нового світового порядку, який би забезпечив безпеку всіх народів і підтримувався усім міжнародним співтовариством.

конституційно-правовий статус людини

2.2 Конституційні обов'язки людини і громадянина України на сучасному етапі розвитку правової держави

Необхідність дослідження проблеми юридичних обов'язків взагалі і конституційних обов'язків, зокрема, зумовлена якісно новим рівнем суспільних відносин у нашій державі, станом науково-технічного прогресу, законності, динамізмом розвитку українського суспільства, необхідністю вдосконалення управління ним, забезпечення балансу приватних і публічних інтересів, зміцнення правового статусу громадян .Характеристику основних обов'язків людини та громадянина України більшдетально можна побачити на рис.2.1



Рис.2.1 Основні обов'язки людини і громадянина

У вітчизняній юридичній літературі проблема конституційних обов'язків не знайшла свого належного опрацювання, вона далека від рівня дослідженості конституційних прав і свобод та їх забезпечення. Немає значних монографічних робіт, присвячених цій темі, відсутні широкі теоретичні узагальнення.

Конституційні обов'язки - такий же необхідний і важливий елемент конституційного статусу особи, як і основні права та свободи. Разом із тим, досліджуються зазвичай конституційні права людини і громадянина. Однак зрозуміло, що без глибокої і всебічної розробки основних обов'язків концепція конституційного статусу особи є односторонньою, неповною.

Класифікувати конституційні обов'язки можна за різними критеріями:

1. за характером зв'язку особи і держави - обов'язки людини і обов'язки громадянина;

2. за основними сферами життєдіяльності особи - особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні;

3. за способом закріплення -

r прямо закріплені в Конституції України;

r що випливають із тлумачення положень Основного Закону;

4. за функціональною спрямованістю (дією) -

r дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ;

r спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі;

r спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни;

5. за їх адресатами (дестинаторами) - обов'язки щодо:

r держави;

r суспільства, інших людей, своїх близьких;

r себе;

6. за характером здійснення

r реалізуються в конкретних правовідносинах;

r здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах;

7. за формою здійснення -- індивідуальні і колективні;

8. за часом реалізації - постійні і тимчасові;

9. за характером забезпечення - обов'язки, для здійснення яких:

r з боку держави вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовча діяльність;

r не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку й законності.[13]

Основними обов'язками громадянина України є:

1. Додержання Конституції та законів України. Дотримання Конституції і законів поширюється не лише на конституційно-правові відносини, а й наінші види правовідносин [8, с. 16]. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків.Конституційний обов'язок додержуватися Конституції України та законів України - це є конкретна форма вираження і прояву того чи іншого варіанта необхідної поведінки особи, що отримала правову регламентацію. Для формування правової свідомості громадян і для розбудови України, як правової держави необхідно підвищувати роль Конституції як Основного Закону держави і суспільства. У суспільній практиці, в свідомості людей слід виховувати повагу до Конституції, до закону як фундаментальних регуляторів суспільних відносин. Виходячи із цього робимо висновок, що нам необхідно ціленаправлено формувати шанобливе відношення до Конституції України та інших законів України [17, с. 54].Виконання закону, повага і розуміння цінностей, передбачених Конституцією, повага до здійснення волі народу є найважливішим елементом побудови правової, демократичної держави, забезпечення стабільності конституційного ладу та чіткого правопорядку, формування громадянського суспільства і, звичайно, є передумовою належного виконання Основного Закону держави [11, с. 257].

2. Обов'язок Захисту Вітчизни. Обов'язок захисту Вітчизни закріплений в Конституції України і розкритий в законах України «Про оборону України», і «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина, ухилення від неї тягне за собою кримінальну відповідальність. Ухиляння від військової служби несе за собою кримінальну відповідальність .[12]

3. Охорона культурної спадщини. Обов`язком держави та суспільства є забезпечення умов для збереження свідчень різнихепох історичного поступу України.Культурна спадщина має соціально значиму функцію підтримки стабільності держави, є необхідною складовою культурної і національної ідентичності суспільства. На нинішньому етапі розвитку Української держави виникає ціла низка проблем у сфері збереження культурної спадщини, а також визначенні шляхів вдосконалення її вивчення, обліку, використання, актуалізації у суспільних процесах. [19]

4. Обов'язок по охороні довкілля. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, та громадянами України діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Обов'язок не заподіювати шкоду природі й відшкодувати завдані ій збитки передбачає необхідність дотримання норм екологічної безпеки та раціонального природовикористання. Таке задання стоїть не тільки перед державними органами, але й перед кожним громадянином. Цей обов'язок регулюється також Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».[3]

До основних обов'язків по охороні довкілля відносять: збереження природи, охорона, раціональне використання її багатства; здійснення діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки; не порушення екологічних прав і законних інтересів інших суб'єктів; - внесення плати за спеціальне природо використання; сплачування штрафів за екологічні правопорушення.

5. Повага до честі та гідності інших людей. Честь і гідність є одними з найважливіших прав, повага до яких гарантується державою першочергово. Реалізація цього права дає можливість особі відчувати себе повноцінною в суспільстві, забезпечує її взаємодію з іншими індивідами. Необхідність її захисту закладена в один з основних принципів міжнародного права - поваги до прав людини.

6. Обов'язки набуття повної загальної освіти та піклування про дітей. Громадяни, які народжують дітей одинаково обоє тим самим набувають певних прав та обов'язків, які пов'язані з відповідальністю за виховання та розвиток дитини.Основними обов'язками можна виділити такі:

- батьки повинні виховувати дитину в любові до своєї сім'ї, в дусі поваги до інших людей та держави

- зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини

- зобов'язані вчити дитину до дорослого життя та надати обов'язкову повну загальну середню освіту

- поважати дитину

- заборонено будь-які фізичні та експлуатаційні покарання, що може принизити гідність дитини, та будь-які види інших покарань.

Сім'я є найважливішою ланкою у вихованні дітей. Саме на сім'ю покладені не лише функції де закладаються основи виховання та формування майбутньої особистості. [23]

Особи, які мають дитину повинні дотримуватись правил батьківської поведінки, оскільки сім'я є основою розвитку дитини та її особистості.

7. Обов'язок сплати податків. Головною метою органів державної податкової служби є впровадження ідеології добровільності декларування доходів, взаєморозуміння та формування високої податкової культури громадян.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання впродовж визначених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Так, за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку платник податків несе відповідальність (ст. 111 Податкового Кодексу).[18]

Податки є необхідною умовою існування держави, а тому обов'язок щодо їх сплати, закріплений у ст.67 Конституції України, поширюється на всіх платників податків як безумовна вимога держави.

Податковий обов'язок - це передбачений спеціальними законами обов'язок суб'єктів податкових правовідносин з реалізації своєї компетенції як уповноважений державою осіб, а також обов'язок платників податків з дотриманням відповідного законодавства. [24]

Зазначається, що пріоритет прав людини як характерна ознака правової держави не знімає з індивіда відповідальності за належне виконання конституційних обов'язків і одночасно покладає відповідальність за створення відповідних умов для їх реалізації саме на державу. Акцентується увага на тому, що конституційні обов'язки - це правова форма взаємозв'язку особи і держави, яка обумовлює стійкий і зворотній його характер. Соціальна цінність конституційних обов'язків як правової форми взаємозв'язку особи і держави полягає в тому, що вони виступають юридичним засобом виконання державою своїх функцій і в цьому плані покликані сприяти захисту суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України, охороні конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, забезпеченню економічної й екологічної безпеки держави, законності та правопорядку, виконанню нею соціальної функції.

РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

3.1 Міжнародні стандарти захисту прав та свобод людини і громадянина

На сьогоднішній день багато країн світу мають проблеми із захистом прав та свобод людини. Особливо ця ситуація є актуальною для країн колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, але вони не єдині мають подібні проблеми і не тільки вони повинні вести боротьбу проти свавілля яке відбувається на даний час щодо прав та свобод людини і громадянина. Ця проблема більше не є локальною, зараз через аномально високий рівень порушень в усьому світі, які стосуються прав та свобод людини і громадянина дуже багато правозахисників б'ють на сполох. [4]

Вихід з даної ситуації почав шукати весь світ. Дякуючи міжнародним організаціям, завдяки яким на сьогодні прийнято величезну кількість різних декларацій, пактів та хартій, в яких саме і закріплюються на міжнародному рівні основоположні права та свободи людини і громадянина.

Міжнародні стандарти захисту прав та свобод людини і громадянина - це норми міжнародного права визнані в усьому цивілізованому світі, які фіксують на міжнародному рівні основні права та свободи людини.

Відповідно держави зобов'язані чітко та неухильно дотримуватися та поважати ці стандарти.

В юридичній літературі виділяють чотири основних міжнародно-правових акти:

Одним із найперших та найвизначніших міжнародних актів, які стосуються прав та свобод людини є безумовно Загальна Декларація Прав Людини. В даному дослідженні вже була згадка про дану декларацію, тому відомо, що вона була прийнята 10 грудня 1948 року. Це був фактично перший документ, який на міжнародному рівні зафіксував основні права та свободи людини.

Тоді світ тільки оговтувався після найбільшої за всю історію людства катастрофи - Другої світової війни, починалося нове життя і аби не повторити просто одну з найглобальніших помилок в своїй історії людство вирішило створити перший міжнародний акт, який на глобальному (міжнародному) рівні закріпив би всі основні права та свободи людини. Цим актом і стала Загальна Декларація Прав Людини. Дана декларація мала дуже вагомий вплив та започаткувала в усьому світі повагу та неухильне дотримання основних прав та свобод людини, завдяки чому людство на такий довгий період забуло про глобальні військові конфлікти.

Безумовно, в світі існують дуже багато і інших не менш важливих міжнародно-правових актів, які також захищають та фіксують основні права та свободи людини та які не суперечать Конституції України. До них безумовно також належать Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. В даній роботі ці два пакти наведені разом, тому що вони обидва були прийняті в 1966 році, обидва були створені на базі Загальної декларації прав людини і обидва почали діяти тільки в 1976 році.

В Організації Об'єднаних Націй після прийняття Загальної декларації прав людини зрозуміли, що багато країн світу просто закрили очі на всі основні права та свободи, які були закріплені в даній декларації. Зробити це їм вдалося за рахунок того, що дана декларація на той час не була обов'язковою до виконання. [5]

Розуміючи це все Генеральна асамблея Організації Об'єднаних Націй і створює ці два пакти, які після ратифікації їх державою стають обов'язковими до виконання.

Однак навіть після цього в деяких раїнах світу навіть не думали дотримуватись даних пактів після їх ратифікації. Так сталося і з Україною, яка на той час мала назву Українська Радянська Соціалістична Республіка і була в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Дані міжнародні акти звичайно були ратифіковані, але за свідченнями багатьох очевидців реального їх виконання взагалі не було. Адже як відомо прав та свобод людини жителі Союзу Радянських Соціалістичних Республік не мали взагалі, а якщо і мало то цей мізерний відсоток ніяк не міг вважати за повне дотримання всіх основних прав та свобод людини і громадянина в країні.

Останнім четвертим міжнародно-правовим документом, який стосується захисту та закріплення основних прав та свобод людини є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. [6]

Знову ж таки, після наслідків однієї з найбільших війн за всю історію людства - Другої світової війни, країни Європи вирішили, що потрібно об'єднувати сили заради підвищення рівня дотримання прав людини на своїх територіях. З цією метою в 1949 році було засновано Раду Європи, в яку можуть увійти всі країни Європи, для яких основні права людини і громадянина є пріоритетом у внутрішній та зовнішній політиці.

Задля забезпечення всіх цілей, які ставила перед собою Ради Європи 4 листопада 1950 року на базі Загальної декларації прав людини і була прийнята Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. В майбутньому ця конвенція стала одним із чотирьох найважливіших міжнародного-правових актів, які підносять дотримання та захист прав людини в країнах Європи на безпрецедентно новий рівень.

3.2 Конституційні гарантії прав громадянина

Згідно з принципом гарантованості прав та свобод людини і гро - мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпосередньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві [7].

Метою цих засобів є захист прав людини, потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об'єктивнопротиправного діяння. Подібні юридичні факти спричиняють виникнення охоронного суб'єктивного права, яке в юридичній науці називається домаганням і реалізується у рамках правоохоронних відносин, що виникають або можуть виникнути із передбачених законом конфліктних ситуацій, що перешкоджають здійсненню регулятивних правовідносин [16].

Л.Д. Воєводін, говорячи про механізм реалізації прав і свобод людини та громадянина, відзначав, що в рамках цілого (системи) призначення гарантій полягає в тому, що вони покликані забезпечити таку найбільш можливу сприятливу обстановку, в атмосфері якої записані в конституціях і законах юридичний статус особи й особливо її права й свободи ставали б фактичним становищем кожної окремої людини й громадянина [21, с. 222].

Гарантії необхідні для правового статусу в цілому й для кожного його елемента. Відповідно до цього вчений робить висновок, що в широкому плані поняттям гарантії охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, які спрямовані на справжню реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень.

О.Ф. Скакун вважає, що гарантії прав, свобод і обов'язків людини та громадянина є системою соціально-економічних, політичних, юридичних умов, способів і засобів, які забезпечують їхню фактичну реалізацію, охорону та надійний захист. Коли немає гарантій, то права, свободи й обов'язки людини й громадянина набувають форми «заяв про наміри» [15, с. 203]. В.М. Корельський і В.Д. Перевалов гарантії охарактеризували як систему умов, способів і засобів, що забезпечують усім і кожному рівні правові можливості для виявлення, набуття та реалізації власних прав і свобод [14, c. 545].

Конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав - це: система влади держави, функцією якої є захист прав людини; процедури такого захисту, а також конституційне право людини на захист, яке реалізується з допомогою держави і за цією процедурою. Як показує міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав та свобод людини залежить від рівня розвитку правових принципів й інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої атмосфери в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності певних елементів у системі функціонування державної влади [26]. Також, ефективність гарантій прав та свобод людини і громадянина залежить від того як вони забезпечуються державою, яка має можливості застосовувати як заохочувальні, так і відповідні примусові заходи, у тому числі юридичну відповідальність - конституційну, кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну.

Далі розглянемо основні дві категорії гарантій, що фактично забезпечують реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини і громадянина. Ці гарантії прийнято поділяти на загальні та юридичні.

До загальних гарантій слід віднести: політичні, ідеологічні, економічні, соціальні та організаційні. Ними охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень.

Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад, фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.

Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України це: спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально-орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їхніх об'єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності [27]. Ці гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції України.

Соціальними гарантіями слід визнати відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві, за яких здійснення прав і свобод одними людьми чи групами людей стає можливим лише за рахунок нехтування правами і свободами інших. В Україні ці гарантії також - не на належному рівні.

Організаційні гарантії - це систематична організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами й свободами (структура, взаємини, матеріально-технічне забезпечення суду та інших органів захисту прав людини і громадянина, загальна ефективність судової та правоохоронної діяльності, рівень кваліфікації суддів та працівників інших правоохоронних органів). Спеціальні (юридичні) гарантії - це надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян [7].

Загальні та юридичні гарантії узгоджені і тісно пов'язані між собою. Більшість перших формально закріплено в Конституції і законах України. Власне правові ж гарантії часто фактично виглядають як політико-правові чи соціально-правові. Взагалі, розглянуті гарантії є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний в правовому статусі громадян перехід від передбаченої в Конституції і в законах України можливості до реальної дійсності.

ВИСНОВКИ

Дослідивши великий об'єм інформації по даному питанню я можу зробити такі висновки, що конституційно-правовий статус людини і громадянина - це певний набір правових характеристик закріплений в Конституції та інших законах України, який визначає положення та статус людини і громадянина в суспільстві та державі. Саме цей статус серед всіх інших має найбільш широке значення, адже надається людині від самого народження аж до смерті, і надає їй право вступати в правовідносини. Основні права та свободи людини і громадянина загалом можна поділити на 3 категорії: особисті, політичні та соціально-економічні.

Особисті права та свободи - це ті права та свободи, які безпосередньо пов'язані з життям людини. Політичні ж права та свободи - це права та свободи, які дають можливість громадянам вільно брати участь в політичному житті держави.

Слід підкреслити, що закріплені і гарантовані у всьому розділі II Конституції України права, свободи і обов'язки людини та громадянина - реальний шлях побудови правової держави, усвідомлення її абсолютної цінності, піднесення особистості і забезпечення дійсно правового характеру взаємовідносин громадянина і держави, спілкування громадян та інших осіб між собою. Демократичний режим конституційної законності і сталого правопорядку не може будуватися лише на правосвідомості громадян та інших осіб, впевненості в тому, що вони знають закони України. Держава доводить до їх свідомості, їх відома закони, але людина, з свого боку, повинна в першу чергу в своїх інтересах прагнути знати ці закони. Тому Конституція встановлює загальновідоме ще з часів римського права правило - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Як підсумок, хочеться зазначити, що конституційні обов'язки людини і громадянина є важливим, необхідним та невід'ємним елементом конституційно-правового статусу особи, важливою умовою підтримки стійкості та стабільності в суспільстві, забезпечення прав, свобод і поєднання громадських та особистих інтересів. Конституційні обов'язки визначають характер усіх інших юридичних обов'язків людини та громадянина, які закріплюються галузевим законодавством та об'єктивно відображають найістотніші відносини між суспільством, державою та індивідом, забезпечують поєднання громадських та особистих інтересів, можливість користуватися найбільш вагомими благами життя.

На сучасному етапі розвитку України проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення, адже у сучасному світі ступінь забезпеченості прав і свобод особи є ціннісним орієнтиром, який свідчить про досягнутий рівень демократії держави, ступінь розвиненості суспільства.Держава повинна визнавати людину найвищою соціальною цінністю, установлювати, легітимувати, охороняти її права і свободи, забезпечувати їх фактичне здійснення. Сьогодні перед усіма сучасними державами постає проблема формування нового світового порядку, який би забезпечив безпеку всіх народів і підтримувався усім міжнародним співтовариством.

Аналіз конституційно-правових засобів забезпечення прав людини в Україні дає можливість констатувати, що ці гарантії утворюють певну систему, до складу якої входять як матеріально-правові, так і процесуально-правові засоби забезпечення прав людини. При цьому правовими засобами забезпечення прав людини є як постанови, так і дії: як прості, так і складні конституційно-правові засоби забезпечення прав людини, національні й міжнародні конституційно-правові засоби забезпечення прав людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Загальна Декларація прав людини.

2. Конституційне право України: Підручник /За ред. В.В. Кравченко. - 4-е вид., доопр. К.: Атіка, 2016. 568 с.

3. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України від 13 липня 1996 року.

4. Конституція України: Закон від 28.06.1996 254к/96ВР // База даних «Законодавство України» /ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80#Tex t (дата звернення 03.09.2020).

5. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К. : Парламентське вид-во, 1999. - 248 с

6. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища

7. Кримінальний Кодекс України.

8. Податковий Кодекс України

9. Стаття: Військовий обов'язок {Частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 161-IX від 03.10.2019}

10. Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2001 р. № 18-рп/2001 у справі про молодіжні організації. URL: http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=9425

11. Запара С. І. Поняття та ознаки міжнародного стандарту. Порівняльноправові дослідження. 2011. №1. С. 101 (дата звернення 16.10.2020).

12. Климович О. Право прав людини як jus cogens сучасного міжнародного права. Право України. 2008. №1. С. 30-34 (дата звернення 20.10.2020).

13. Кобзюк М.І. Принципи верховенства права і правової держави. Єдність основних вимог. Наукові записки. Юридичні науки. 2007. Т. 65. С. 3-9. (дата звернення 27.10.2020).

14. Коцан-Олинець Ю.Я. До питання про гарантії прав і свобод людини та громадянина: сучасне теоретико-правове узагальнення // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 2. - С. 12-14.

15. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Третє видання / В.В. Кравченко: Атіка. - 2004. - с. 257.

16. Летнянчин Л.І. Основні обов'язки людини і громадянина як самостійний конституційно-правовий інститут // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 44. - С. 45-49.

17. Лисенков О.С. Основні методи і принципи інтерпретації Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в судовій практиці Європейського Суду з прав людини. Науково-практичний коментар. 2004. № 4. С. 124.

18. НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2002. 222 с

19. Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. К.: Юрінком Інтер, 2004. 336 с.

20. Оніщенко Н. М. Сприйняття права в умовах демократичногорозвитку: проблеми, реалії, перспективи: монографія / Н. М. Оніщенко; [відп. ред. Ю. С. Шемшученко]. - К.: ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2008. - 320 с.

21. Про охорону всесвітньої культурної спадщини: Закон України від 8 червня 2000 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2000. - № 39. - Ст. 333.

22. Размєтаєва Ю. Права людини як фундаментальна цінність громадянського суспільства / Ю. Размєтаєва // Юридический вестник. 2006. № 1. С. 109-112.

23. Сіренко В.Ф. Актуальні проблеми забезпечення і охорони прав людини в Україні / В.Ф. Сіренко, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, Т.І. Тарахонич // Правова держава. 2014. Вип. 25. С. 16-43. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/.

24. Сфоговіч М.С. Основні питання радянської соціалістичної законності. -М: Наука, -189 с.\

25. Фарбер І.Є. Права людини, громадянина та особи у соціалістичному суспільстві // Правознавство.- № 1. - С. 39-46

26. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. К: Юрінком Інтер, 2004. 2-е вид., перероб. та допов. 510 с.

27. Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2004, 464 с.

28. Черданцев А.Ф. Теорі держави та фава: Підручник. -М: Юрайт, 2000. -432 с.

...