Поняття віктимності і віктимізації у юридичній психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття віктимності і віктимізації у юридичній психології

Деревянко Наталія Зеновіївна доктор філософії в галузі права, завідувач кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне

Кулібаба В'ячеслав Миколайович старший викладач кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне

Анотація

віктимність жертва злочину поведінка

У статті розглядається проблема віктимності та причини її виникнення. Обґрунтовується актуальність вивчення цього феномену. Узагальнюються результати наукових праць з проблеми віктимності та віктимної поведінки. У статті зазначено, що жертва злочину, її поведінка відіграють важливу роль у механізмі злочинної поведінки. Визначено, що віктимність - це сукупність властивостей особистості, які за певних обставин збільшують імовірність особистості стати жертвою злочину. Зазначено передумови виникнення віктимної поведінки жертви. Аналіз літератури свідчить про те, що в багатьох роботах виокремлюють три основні типи віктимної поведінки: 1) активна - поведінка жертви, яка спровокувала злочин;

2) інтенсивна - здійснення жертвою позитивних дій, які тим не менше призвели до злочину; 3) пасивна - бездіяльна, коли жертва не чинила супротив. Розглягуто типи потерпілих та поняття «латентна віктимність». Показано недостатню науково-теоретичну вивченість соціально-психологічних механізмів віктимізації. Досліджено, що віктимність є специфічною властивістю особи, яка підвищує ймовірність особи стати жертвою злочину, а віктимізація розглядається як процес перетворення на жертву або результат такого процесу. Під віктимністю розуміють сукупність властивостей людини, зумовлених комплексом соціальних, психологічних і біофізичних умов, що може призвести до шкоди її фізичного чи емоційно-психічного здоров'я, а під віктимізацією слід розуміти процес реалізації цієї віктимності.

CONCEPTS OF VICTIMISATION AND VICTIMIZATION IN LEGAL PSYCHOLOGY

The article examines the problem of victimhood and its causes. The relevance of studying this phenomenon is substantiated. The results of scientific works on the problem of victimhood and victim behavior are summarized. The article states that the victim of crime and her behavior play an important role in the mechanism of criminal behavior. It was determined that victimhood is a set of personality traits that, under certain circumstances, increase the likelihood of a person becoming a victim of a crime. The prerequisites for the victim's victim behavior are indicated. The analysis of the literature shows that many works distinguish three main types of victim behavior: 1) active - the behavior of the victim who provoked the crime; 2) intensive - the victim's performance of positive actions, which nevertheless led to the crime; 3) passive - inactive, when the victim did not resist. The types of victims and the concept of "latent victimhood" were considered. Insufficient scientific and theoretical study of socio-psychological mechanisms of victimization is shown. It has been studied that victimization is a specific property of a person that increases the probability of a person becoming a victim of a crime, and victimization is considered as the process of becoming a victim or the result of such a process. Victimhood is understood as a set of human properties determined by a complex of social, psychological and biophysical conditions, which can lead to damage to his physical or emotional and mental health, and victimization should be understood as the process of realizing this victimhood. Analysis of the components of victimhood, its forms and manifestations allows a deeper understanding of the social roots of deviations from safe behavior, which makes a person a victim of crimes. The authors consider the research of the causes and factors of the formation of victim behavior and ways of its prevention to be promising areas of further scientific research.

Keywords: victimhood, victim behavior, victimization, factors of victim behavior, psychological determinants of victim behavior, types of victimhood, forms of victim behavior.

Постановка проблеми

Жодне серйозне кримінологічне дослідження не обходиться без вивчення властивостей та характеристик особистості потерпілого (жертви злочину), оскільки безперечним є той факт, що жертва злочину, її поведінка відіграють важливу роль у механізмі злочинної поведінки. Тому проблема віктимності, тобто можливості стати жертвою негативних явищ, була і залишається однією з пріоритетних як у зарубіжних, так і вітчизняних дослідженнях юридичної психології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема віктимізації розглядається в різних галузях науки такими науковцями як: Л. В. Франк, Д. В. Рівман, Б. М. Головкін, О. Ю. Юрченко, А. В. Мудрик, Ю. А. Клейберг, В. І. Полубінський, М. А. Одинцова, В. Є. Христенко, О. А. Бовть та ін.

Мета статті: розкритти сутність понять «віктимність», «віктимізація», охарактеризувати типологію віктимної поведінки.

Виклад основного матеріалу

Одним із основоположних термінів віктимологічної науки є поняття «віктимізація», введене у правову літературу Л. В. Франком. Під віктимізацією він розуміє процес перетворення особи на реальну жертву або кінцевий результат такого процесу. На його думку, «віктимність певної особи є... не що інше, як реалізована злочинним актом „схильність“, правильніше, здатність стати за певних обставин жертвою злочину, або, іншими словами, нездатність уникнути небезпеки там, де вона об'єктивно була запобіжна» [11, с. 22].

Д. Рівман висловлює протилежну думку, стверджуючи, що під віктимністю окремої особи необхідно розуміти властиву людині схильність стати за певних обставин жертвою злочину, чи нездатність людини протистояти злочинцеві, що супроводжується сукупністю факторів, які роблять цю нездатність об'єктивною (що не залежить від жертви) або тих, що залишають її на рівні суб'єктивного «небажання чи невміння» [9, с. 14]. К. В. Вишневецький розглядає віктимність не як фатальну властивість окремих людей; на його думку, навіть «невіктимна» людина може стати жертвою злочину, причому не тільки від особистих, а й від зовнішніх по відношенню до жертви факторів [3, с. 417].

В. О. Туляков тлумачить віктимність як відхилення від норм безпечної поведінки, яке реалізується в сукупності соціальних, психічних і моральних проявів та сприяє дезадаптивному стилю реагування суб'єкта, наслідком чого є шкода для його здоров 'я [10].

О. О. Андроникова розуміє віктимність як набуті людиною фізичні, психічні та соціальні риси й ознаки, які збільшують імовірність її перетворення на жертву (злочину, нещасного випадку, деструктивного культу й т. ін.), визнаючи її соціальним, психічним і моральним явищем у загальнотеоретичному розумінні [1]. Таким чином, віктимність - це сукупність властивостей особистості, які за певних обставин збільшують імовірність особистості стати жертвою злочину.

Віктимна поведінка жертви, як правило, зумовлена:

- особливостями фізіологічного стану особи;

- легковажним та недбалим ставленням до особистої безпеки та безпеки майна;

- легковажним ставленням до норм та правил громадського порядку та громадської безпеки;

- участю у незаконних угодах через довірливість або необізнаність [4]. Однак, на нашу думку, цей перелік не є вичерпним, і маючи усі характеристики віктимної поведінки жертви особистість може і не стати жертвою злочину.

Аналіз літератури свідчить про те, що в багатьох роботах виокремлюють три основні типи віктимної поведінки: 1) активна - поведінка жертви, яка спровокувала злочин; 2) інтенсивна - здійснення жертвою позитивних дій, які тим не менше призвели до злочину; 3) пасивна - бездіяльна, коли жертва не чинила супротив [2].

А. Л. Репецька визначає віктимність як «... певний комплекс стабільних типових соціальних і психологічних (рідше фізіологічних) властивостей особистості, які в принципі можуть піддаватися корекції аж до їх повної нейтралізації і які обумовлюють у взаємодії із зовнішніми обставинами підвищену «здатність» людини стати жертвою злочину». Автор виділяє чотири різновиди віктимності:

1) віктимогенна деформація особистості: сукупність соціально-психологічних властивостей особистості, пов'язаних з несприятливими особливостями соціалізації або незадовільною соціальною адаптацією останньої (у психологічному плані виражається в емоційній нестійкості, неконтрольованості, зниженій здатності до абстрактного мислення, підвищеній конфліктності);

2) професійна (рольова) віктимність: об'єктивна в умовах характеристика соціальної ролі людини, що незалежно від її особистісних властивостей підвищує небезпеку;

3) вікова віктимність: біофізична властивість особистості (люди з інвалідністю, деякі вікові групи населення, яким властива наявність особистісних психічних особливостей вікової специфіки);

4) віктимність-патологія: наслідок патологічного стану особистості (психічна хвороба, дефіцитарність аналізаторів зору, слуху чи інші тяжкі соматичні захворювання).

Зазначені вище різновиди віктимності у житті можуть накладатись один на одного [12].

З перших кроків розвитку кримінальної віктимології та віктимологічної науки було намічено два протилежні підходи щодо природи жертви злочину та оцінки її ролі в корені протиправних дій. Згідно з першою точкою зору риси характеру, статура та дії жертви відіграють виключно важливу роль у злочинній ситуації. В даному випадку на перший план висуваються біологічні сторони взаємин злочинця та потерпілого, особлива генетична схильність жертви. Згідно з другою точкою зору, поведінка потерпілого вважається лише однією з обставин, що впливають на виникнення та здійснення злочинного задуму. Поведінку не пов'язують генетичним кодом, біологічною спадковістю індивіда, а доводять протилежне, вказуючи на те що, що біологічна спадковість не визначає конкретної поведінки людини, оскільки особистість і поведінка формуються укладом соціального життя , середовищем, де людина виховується [6, с. 241].

Залежно від поведінкових характеристик потерпілих від злочину Д. В. Рівман виділяє такі типи потерпілих [9, с. 10]: 1) агресивний - поведінка потерпілого пов'язана з нападом на завдавача шкоди образою, наклепом, знущанням, характерно створення конфліктної ситуації самим потерпілим; 2) активний - потерпілі, що спонукають умови для заподіяння шкоди неконфліктним чином або самі собі завдають шкоду; 3) ініціативний - потерпілі, поведінка яких має позитивний характер, але небезпечна для них самих; 4) пасивний - потерпілі, які не надають протидії злочинцеві з різних причин; 5) некритичний - потерпілі, для яких характерні необачність, невміння оцінити ситуацію; 6) нейтральний - потерпілі, поведінка яких викликала злочинні дії і сприяла їм тією мірою, як і це залежало від потерпілого. Як стверджує Д. Рівман, ця класифікація заснована лише на поведінці потерпілих, які проявляються зовні, у ситуації злочину, і дає лише відносне уявлення про внутрішні механізми поведінки.

К. В. Вишневецький зазначає, що для того, щоб краще зрозуміти, що ж являє собою віктимність, її необхідно поділити на винну та невинну - необережну. Так, громадянин може стати жертвою злочинної агресії через своє службове становище (наприклад, співробітник поліції, інкасатор тощо), психофізичні особливості (люди похилого віку, особи з фізичними та розумовими вадами), біофізіологічних особливостей (жінки, діти). Такі жертви мають невинну віктимність, оскільки немовля, наприклад, не винне, що в сучасних умовах спостерігається зростання кількості викрадень дітей з метою отримання викупу або подальшого їхнього продажу за кордон. Існує і так звана винна віктимність, яка полягає у схильності ставати жертвою зазіхання. Вона виявляється у протиправній поведінці самого постраждалого чи його аморальності, прояві необачності, легковажності, необережності [3].

В. Полубінський відзначає чотири різні види віктимності: індивідуальна, видова, групова, масова. Під індивідуальною віктимністю розуміється властивість людини, обумовлена її соціальними, психологічними або біофізичними якостями, які сприяють зародженню умов заподіяння шкоди. Видова віктимність - схильність окремих осіб ставати жертвами певних видів злочинів. Групова віктимність - підвищена здатність певних людей, які мають подібні якості, ставати жертвами злочинів (працівники міліції, інкасатори, охоронці). Масова віктимність - об'єктивно існуюча реальна можливість для певних людей в силу їхніх суб'єктивних якостей нести фізичну, моральну, матеріальну шкоду [8].

Також науковцями виокремлюється поняття «латентна віктимність». Б. М. Головкін зазначає, що «латентна віктимізація - це процес збільшення ступеня уразливості жертв латентних злочинів перед повторним заподіянням їм шкоди злочинними посяганнями, а також підвищення ризиків злочинних посягань проти невизначеного кола людей [6, с. 95]. Г. І. Забрянський тлумачить термін «латентна віктимність» як явище неповідомлення громадян про злочини, жертвами яких вони стали [8, с. 77].

Висновок

Таким чином, віктимність є специфічною властивістю особи, яка підвищує ймовірність особи стати жертвою злочину, а віктимізація розглядається як процес перетворення на жертву або результат такого процесу. Під віктимністю розуміють сукупність властивостей людини, зумовлених комплексом соціальних, психологічних і біофізичних умов, що може призвести до шкоди її фізичного чи емоційно-психічного здоров'я, а під віктимізацією слід розуміти процес реалізації цієї віктимності. Аналіз компонентів віктимності, її форм та проявів дозволяє глибше зрозуміти соціальне коріння відхилень від безпечної поведінки, що робить людину жертвою злочинів.

Література

1. Андронникова О. О. Виктимное поведение подростков: факторы возникновения и профілактика. Новосибирск: НГИ, 2005. 300 с.

2. Анисимов А. И., Матусевич М. С., Шатровай О. В. Виктимная психология. Системно-деятельностный подход к обнаружению аверсивного стимула. СПб.: «Издательство РГПУ им. А. И. Герцена», 2013. C. 18-28

3. Вишневецкий К. В. Классификация виктимности. Теория и практика общественного развития. 2014. №2. С. 417-418. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/ klassifikatsiya-viktimnosti (дата звернення 24.09.2022).

4. Віктимологія: навч. посіб. / В. В. Голіна, Б. М. Головкін, М. Ю. Валуйська та ін.; за ред. В. В. Голіни і Б. М. Головкіна. Харків : Право, 2017. 308 с.

5. Глинко О. Д. Віктимність підлітків. Причини, особливості прояву. Збірник наукових праць за результатами конференції «Телефон довіри як засіб допомоги підліткам». 2010. №2. С. 45. URI: http://psyjoumals.ru/flles/40524/sbomik_telefbn_doveriya_Glinko.pdf (дата звернення: 01.05.2021)

6. Головкін Б. М. Кримінологічне поняття віктимізації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція, 2015. №15 (2). С. 93-96.

7. Емельянов И. Л. Виктимность и виктимизация: понятие, виды, проблемы профилактики. Известия АлтГУ. 2013. №2 (78). URL: https://cyberleninka.ru/article/ n/viktimnost-i-viktimizatsiya-ponyatie-vidy-problemy-profilaktiki (дата звернення 24.09.2022).

8. Забрянский Г. И. Городская и сельская виктимизация: сходство и различия. Виктимологические проблемы борьбы с преступностью : сб. науч. тр. Иркутск: Иркут. ун-т, 1988. С. 16.

9. Полубинский В. И. Правовые основы криминальной виктимологии. Журнал российского права. 2001. №4. С. 56-62.

10. Репецкая А. Л. Виновное поведение потерпевшего и проблемы реализации принципа справедливости в уголовной политике : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. М. : Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, 1992. 26 с.

11. Ривман Д. В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. Л., 1975. 154 c.

12. Туляков В. А. Виктимология. Социальные и криминологические проблемы. Одесса: Юридическая литература, 2000. 335 с.

13. Франк Л. В. Виктимология и виктимность. М., 1975.

References