Західна наукова думка про сутність та зміст цивільного контролю над сектором безпеки і оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західна наукова думка про сутність та зміст цивільного контролю над сектором безпеки і оборони

Верещак Олександр Олександрович аспірант кафедри публічного управління та адміністрування, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ДСЗУ), м. Київ

Анотація

У статті досліджено західна наукова думка про сутність та зміст цивільного контролю над сектором безпеки і оборони. Зроблено аналіз наукових досліджень останніх років за обраною темою статті. Показано, що західні дослідники при вивченні публічного управління у сфері цивільного контролю за сектором безпеки та оборони.

Специфікою західного дискурсу з тематики є те, що на початку 2000-х років в західній науковій думці актуалізується проблематика значущості та переваг інтеграції гендерних аспектів при здійсненні громадянським суспільством контролю над сектором безпеки Автори цього підходу вважають, що існують різні способи участі громадянського суспільства в системі контролю за сектором безпеки, у тому числі в рамках формальних та неформальних механізмів. Забезпечивши облік ґендерної специфіки, а також повноцінну участь жінок та жіночих організацій, можна підвищити роль суспільства та ступінь універсальності таких механізмів. Механізми контролю над сектором безпеки з боку громадянського суспільства, що передбачають облік ґендерної специфіки, гарантують більш високий ступінь врахування потреб та інтересів як чоловіків, так і жінок і тим самим підвищують відповідальність сектору безпеки за захист усіх членів суспільства. контроль безпека оборона

Робиться висновок, що західна концепція цивільного контролю демонструє необхідність застосування комплексу засобів із стримання військових від узурпації влади та порушення балансу прав і свобод громадян держави, в тому числі, під час безпосереднього виконання військовими безпекових функцій. Натомість, західні експерти доволі часто відділяють цивільний та громадський контроль над сектором безпеки й оборони, та не достатньо чітко визначають механізм реалізації цивільного контролю, встановлюючи лише певну систему критеріїв та меж його допустимого застосування.

Наголошується, що західний дискурс щодо цивільного контролю над сектором безпеки і оборони наголошує, що прозорий, підзвітний та ефективно керований сектор безпеки - це стрижень демократичного процесу. Контроль із боку громадянського суспільства - важливий механізм, що сприяє реалізації демократичних цінностей. Він дає можливість формулювати потреби та інтереси населення, доводити їх до осіб, відповідальних за формування політики, а також надавати експертну допомогу службам державної безпеки та здійснювати моніторинг їх діяльності. Слабо контрольовані або непідзвітні сили безпеки можуть спричинити зниження рівня безпеки країни, нераціональне використання ресурсів та зниження ефективності заходів щодо забезпечення належного державного управління. До того ж за відсутності демократичного управління сектор безпеки може легко бути використаний на користь будь-якої політичної сили або призвести до порушення монополії держави на застосування сили. Контроль за політикою, структурами, програмами, діяльністю та процесами реформування сектору безпеки є одним із заходів, що дозволяють забезпечити дотримання силовими структурами стандартів прав людини та принципу верховенства закону.

Ключові слова: державне управління, демократичний контроль, цивільний контроль, сектор безпеки та оборони, національна безпека, громадянське суспільство, ґендерна специфіка.

Vereschak Oleksandr Oleksandrovich Graduate student of the Department of Public Management and Administration, Institute of Training of Personnel of the State Employment Service of Ukraine, Kyiv

WESTERN SCIENTIFIC OPINION ON THE ESSENCE AND CONTENT OF CIVILIAN CONTROL OVER THE SECURITY AND DEFENSE SECTOR

The article examines Western scientific opinion about the essence and content of civilian control over the security and defense sector. An analysis of scientific research in recent years was made on the selected topic of the article. It is shown that Western researchers in the study of public administration in the field of civilian control over the security and defense sector

The specificity of the Western discourse on the subject is that in the early 2000s, the issue of the importance and advantages of the integration of gender aspects in the implementation of control over the security sector by civil society in the security sector was actualized in Western scientific opinion. The authors of this approach believe that there are different ways of participation of civil society in the control system by the security sector, including within the framework of formal and informal mechanisms. By ensuring the accounting of gender specificity, as well as the full participation of women and women's organizations, it is possible to increase the role of society and the degree of universality of such mechanisms.

Gender-sensitive civil society oversight mechanisms for the security sector ensure a greater degree of consideration of the needs and interests of both men and women, thereby increasing the security sector's responsibility to protect all members of society.

It is concluded that the western concept of civil control demonstrates the need to use a complex of means to prevent the military from usurping power and violating the balance of rights and freedoms of citizens of the state, including during the direct performance of security functions by the military. On the other hand, Western experts quite often separate civilian and public control over the security and defense sector, and do not sufficiently clearly define the mechanism of implementation of civilian control, establishing only a certain system of criteria and limits of its permissible application.

It is emphasized that the western discourse on civilian control of the security and defense sector emphasizes that a transparent, accountable and effectively managed security sector is the backbone of the democratic process. Control by civil society is an important mechanism that contributes to the realization of democratic values. It provides an opportunity to formulate the needs and interests of the population, bring them to the people responsible for policy formation, as well as provide expert assistance to state security services and monitor their activities. Weakly controlled or unaccountable security forces can cause a decrease in the country's security level, an irrational use of resources, and a decrease in the effectiveness of measures to ensure good governance. Moreover, in the absence of democratic governance, the security sector can easily be used to the advantage of any political force or lead to the violation of the state's monopoly on the use of force. Control over policies, structures, programs, activities and processes of reforming the security sector is one of the measures to ensure compliance by law enforcement agencies with human rights standards and the principle of the rule of law.

Keywords: public administration, democratic control, civilian control, security and defense sector, national security, civil society, gender specificity.

Постановка проблеми. Відносини між суспільством та створеними для його захисту силовими структурами - найважливіший критерій сучасності держави. Базовим елементом цих відносин є рівень контролю суспільства над силової компонентою держави. Питання національної безпеки та громадського порядку є ключовими в системі координат сучасної демократичної держави та принциповим для громадянського суспільства. Загальна теорія суспільного договору передбачає, що безпекові зобов'язання, які бере на себе держава перед громадянами, складають центральне місце в проблемі визначення балансу інтересів суспільства та держави. Тому безпековий сектор та повноваження держави щодо реалізації завдань національної безпеки завжди створюють ризики обмеження прав та свобод громадян з причин, які отримали правове формулювання в конструкції "з міркувань суспільної необхідності".

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика формування та розвитку сектору безпеки та оборони знайшла своє відображення у західному дискурсі, в працях таких дослідників як С. Хантингтон, П. Шилдз, П. Фівера, М. Деш, Р. Шифт, Г. Лінн, Дж. Магоні, К. Бьонг Чол, Д. Кюн, Г. Трінкунас, Я. Леві та інших;

Аналізу теоретичних та прикладних проблем здійснення демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони присвячено праці широкого кола як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, зокрема І. Коул, Д. Нелсон, П. Фівер, Ю.С. Вичалківська, В.Г. Пилипчук, О.І. Пошедін, М.В. Сіцінська та ін. В. Флурі, В. Бадрак, Л. Поляков в своїх роботах розкривають сутність іноземного досвіду розбудови цивільного контролю.

Американський політолог С. Хантінгтон у праці "Солдат і Держава. Теорія і політика цивільно-військових відносин" досліджує проблеми цивільно-військових відносин. В основі концепції "об'єктивного цивільного контролю" американського дослідника стратегічних проблем професора С. Хантінгтона, лежить ідея про військовий "професіоналізм"[6] Її суть у тому, що об'єктивного контролю можна досягти шляхом скорочення владних повноважень військових структур, а професіоналізація армії призведе її до повної політичної нейтралізації. Військові при цьому одержують мінімум політичній владі порівняно з іншими групами суспільства, а високопрофесійний офіцерський корпус готовий здійснити побажання будь-якої громадської групи, яка має легітимні повноваження на владу у державі

Мета статті. Автор статті ставить за мету дослідити західну наукову думку про сутність та зміст публічного управління у сфері забезпечення цивільного контролю над сектором безпеки і оборони.

Виклад основного матеріалу. Суспільна необхідність або суспільна значущість, як категорії доктрини правової науки на разі не мають ні чітких критеріїв визначення, ні рамкових меж, які б характеризували ступінь доцільності застосування державою тих чи інших обмежень з таких міркувань. Саме тому постала необхідність для громадянського суспільства отримати відповідні механізми та інструменти контролю або нагляду за діяльністю держави в безпековому секторі, за причинами застосування заходів державного примусу по відношенню до громадян у випадку наявності загроз безпековому середовищу в середині країни. Вся ця проблематика знайшла своє оформлення в концепції цивільного контролю над сферою безпеки та оборони.

Такий концепт отримав своє остаточне оформлення ще в 1990-х роках на тлі зростання присутності військових армій США та НАТО в країнах Перської затоки, Близького Сходу та Африки. Американське суспільство одне з перших сформулювало запит до влади щодо необхідності запровадження цивільного нагляду за військовою сферою. Про це свідчать роботи деяких провідних фахівців в сфері державного управління. Зокрема П. Шилдз піднімає питання

здійснення цивільного нагляду за діяльністю військових поліцейських місій США за кордоном, стверджуючи, що такий нагляд є обов'язком демократичного суспільства по відношенню до країн, що розвиваються [15]. Р. Кон заявляє в своїх дослідженнях про необхідність здійснення "демократичного контролю над військовими", при чому дослідник розширює даний контроль і на власну країну. Мова йде про здійснення постійного контролю з боку цивільних державних інституцій за військовими інституціями: армією, військовою поліцією та навіть розвідувальними службами [8].

Більш цілісний підхід до публічного управління у сфері цивільного контролю над сектором безпеки сформовано Дж. Бурк, який пропонує розглядати його як основний зміст побудови архітектоніки цивільно-військових відносин всередині держави. Дослідник формує нову теорію та концепт демократичних цивільно-військових відносин, як способу впливу з боку громадянського суспільства та державних інституцій на діяльність безпекових інститутів держави. Такий вплив втілюється не лише в звітуванні та парламентському контролі, але і в необхідності перетворення вищих посадових осіб військової сфери в державних адміністраторів із наданням їм цивільного статусу [2]. На думку П. Фівера "фокус цивільного контролю в сфері безпеки та оборони переміщується на питання: впливу військових на прийняття державницьких рішень; громадської підтримки або протидії оголошеної військовими цивільної політики; відповідність інтересам держави діяльності військових; військовій підтримці і захисту демократичних цінностей" [4]. Власне останнє питання - підтримка військовими демократичних цінностей - на думку М. Деша стає ключовим питанням у всій системі взаємовідносин між цивільним та військовим секторами правління державою. Армія розглядається як засіб просування та захисту демократичної, а згодом і ліберально демократичної ідеології за кордоном. І саме в такому ракурсі, армія та вся безпекова сфера потребує контролю з боку громадськості та тих органів публічної влади, які власне і формують відповідний запит на військову підтримку [17]. Спираючись на теорії державотворення, ефективність цивільного контролю залежить від якості реалізації двох аспектів відносин між військовими інститутами та органами публічного управління в державі: коли держава надає своїм громадянам права в обмін на їх обов'язок нести військову службу; коли військові підпорядковуються інтересам держави та політичних еліт в обмін на ті ресурси, якими володіє держава.

Власне в цьому розкривається зворотній зв'язок або зворотнє ставлення військових до цивільних інститутів держави: мотивація військових прийняти цивільну владу. Розширення можливостей держави неминуче тягне за собою створення залежності збройних сил від державних цивільних інститутів. Потужні цивільні інституції держави можуть фінансувати війська, набирати персонал і легітимізувати його дії, що суттєво і навіть визначально впливає на корпоративний статус військових. З цього випливає, що цивільний контроль

над збройними силами можна концептуалізувати через предмет відносин між військовими та цивільними інституціями держави.

В своїй фундаментальній роботі Р. Шифт стверджує, що держава має абсолютне та природнє "право контролювати збройні сили через свої представницькі установи" [13, С.234-235]. Однак на думку дослідниці це пов'язано із тим, що саме держава утримує та фінансує армію. А от на думку П. Фівера такий цивільний контроль за сектором безпеки та оборони є наслідком делегування військовим завдань із захисту ідеології держави, її цінностей та цивілізаційного вибору. Власне в такий спосіб дослідник обґрунтовує дії армії США та НАТО в країнах Перської затоки в 1990-2000 рр. А тому цивільний контроль на думку вченого - це комплекс заходів, спрямованих на корегування стратегії та лінії поведінки сил безпеки з просування та захисту цінностей, які є основою цивільно-військових відносин [5]. Власне такі підходи в подальшому лягли в основу діяльності цивільно-військових адміністрацій, які спрямовують основний свій управлінський вплив на дотриманні балансу між застосуванням військової сили та досягненням цивільних місій військових. При цьому встановлення миру є цивільною місією, а спосіб його встановлення - військовим завданням.

На думку Дж. Магоні цивільний контроль над сектором безпеки - це один із напрямків забезпечення державою гарантій безпеки для населення, один із елементів в системі державно-управлінських відносин [12, С. 20-37]. Тобто дослідник не виділяє цей напрям державного управління в окремий концепт. І така позиція домінує в роботах і інших дослідників, але наслідками такого домінування є існування іншого - громадського контролю над сферою безпеки. Але подібна точка зору ставиться під сумнів нами за допомогою комплексного дослідження Г. Трінкунаса. В ньому автор, на прикладі Венесуели продемонстрував еволюцію становлення спочатку цивільного, а потім громадського контролю над військовими, а в подальшому узурпацію влади військовими. Така узурпація стала можливою через низьку здатність застосовувати адміністративний примус в межах громадського контролю, на відміну від значно ширших повноважень цивільних органів державної влади [16, с. 156-205]. Для нас ця позиція є принциповою оскільки ми розмежовуємо громадський та цивільний контроль за сферою безпеки, але питання щодо їх співвідношення буде нами вирішуватися далі.

Разом з тим ми наголошуємо на тому, що інститути громадянського суспільства є цивільними інститутами, а отже в межах концепту цивільного контролю можуть здійснювати подвійну функцію: контроль за сектором безпеки та оборони і нагляд за діяльністю цивільних інститутів держави з такого контролю.

Така складна структура та місце цивільного контролю в системі державно-суспільних відносин на думку Д. Кюна дає змогу детермінувати його як сукупність дій, інструментів, способів та процедур спрямованих цивільною адміністрацією на досягнення цілей діяльності військової адміністрації та недопущення виходу останньою за межі своїх завдань [9]. Л. Філіп додав до цього визначення ще й такий аспект як "формування політики військової адміністрації" [8]. Власне ми погоджуємося із обома підходами, особливо в контексті недопущення виходу військових за межі своїх функціональних завдань в безпековому секторі та недопущення втручання них в діяльність цивільної адміністрації. За умови недотримання останнього створюються ризики узурпації влади та військового перевороту.

Саме тому на думку Г. Лінн цивільний контроль це спосіб убезпечити громадськість від обмеження їх прав і свобод, що є неминучим наслідком узурпації влади військовими. Цивільний контроль це форма участі цивільної адміністрації в процесі стримання військового сектору в межах їх основних завдань: захисту суверенітету держави [11]. Тобто дослідником зазначається, що цивільний контроль це своєрідна запобіжна функція держави, яка має бути реалізована цивільною адміністрацією.

Одним із класичних авторів концепції цивільного контролю над безпековим сектором є Я. Леві, який порівнюючи в своїх дослідженнях відповідні моделі США та Ізраїлю приходить до висновку про те, що цивільні адміністрації мають вибудовувати певний баланс відносин з військовими адміністраціями, оскільки другі виконують функцію із захисту перших, а також - поширюють їх інтереси за межами держави. На думку дослідника ключовим питанням є не політична перевага цивільної адміністрації над військовими, але баланс відносин, за яких цивільні посадові особи поважають безпекові прогнози та поради військового командування, забезпечуючи їх потреби. Власне тому найвищою посадовою особою сектору безпеки та оборони є цивільна особа, яка в мирний час виконує функції адміністрування, а у військовий - функції забезпечення [10]. При цьому дослідник вказує на те, що громадський контроль або контроль громадськості є важливим елементом системи цивільного контролю над сферою безпеки та оборони. Така логіка на думку Я. Леві пов'язана із тим, що саме народ є джерелом влади та носієм суверенітету, тобто того атрибуту держави, який покликані захищати військові.

Ми погоджуємося із таким підходом. Більше того, вважаємо і будемо доводити тезу про те, що громадський контроль одночасно відбувається і над самим сектором безпеки та оборони, і над цивільною адміністрацією в частині здійснення нею контрольно-наглядових функцій над військовими. При цьому ми повинні враховувати існування певних меж, за які такий контроль не може виходити, особливо під час безпосередньо воєнного стану чи використанні відповідних сил оборони для захисту держави. В даному випадку такий контроль може лише стати на заваді ефективному виконанню поставлених перед військовими завдань.

К. Бьонг Чол стверджує, що встановлення цивільного контролю є практичним проявом верховенства закону, принципу конституційних стримувань і противаг та правової держави. Але при цьому дослідник не відкидає і той фактор, що армія також має певний політичний вплив на цивільний сектор та суспільство в державі. А тому військові повинні мати відповідні конституційні привілеї, які дають їм можливість ефективно реалізуючі безпекові цілі відчувати необхідний рівень соціального та іншого захисту[3]. Ми повинні сконцентрувати увагу на такому підході до розуміння цивільного контролю, оскільки він забезпечує необхідний моніторинг задоволення потреб військових.

Дійсно військові приносять певну "жертву" державним інтересам свідомо обмежуючи рівень своєї свободи та доступ до отримання суспільних благ під час проходження служби. Натомість, вони прагнуть отримати належний рівень компенсації у вигляді матеріального та соціального забезпечення. І дотримання цього балансу є по-перше запорукою стабільності в системі державно- управлінських відносин; по-друге - створює необхідний рівень мотивації військових, що є фактором підсилення національної безпеки.

Тобто успішне встановлення цивільного контролю є нелегким завданням: цивільній адміністрації необхідно постійно витрачати політичний капітал на боротьбу з існуючими прерогативами військових і створення необхідних інституцій, щоб суттєво впливати на оборону та військову політику. Разом з тим, цивільні адміністрації повинні брати до уваги, що військові можуть активно протистояти посиленню цивільного контролю та намагатися протистояти принципам цивільного управління. Це піднімає вирішальне питання про те, як і за яких обставин можна встановити цивільний контроль у нових демократизованих країнах, і в тому числі в Україні.

На такій проблемі молодих демократій акцентують увагу К. Йонг Чол, В. Ліддл та ін. На їх думку монополія військових на засоби примусу та навіть насильства, ставлять питання про те, яким чином цивільні особи можуть гарантувати, що військові залишатимуться підпорядкованими інтересам держави. Відповідь на це питання і розкриває сутність "цивільного контроль". Це ієрархічні відносини, в яких цивільні особи приймають рішення, які є обов'язковими для суспільства в цілому, та військових зокрема, з урахування думки та безпекових прогнозів останніх, які є також відповідальними за консультування та виконання тих завдань із забезпечення національної та громадської безпеки, які були делеговані їм цивільними державними інституціями [18]. Отже, зміст цивільного контролю залежить від межі, до якої посадові особи цивільної адміністрації мають повноваження приймати суспільно-обов'язкові рішення, в тому числі і для військових, якими [рішеннями] їм делегують повноваження із забезпечення національної безпеки.

Відповідно, цивільний контроль можна розуміти як певний розподіл повноважень з нагляду, за якого цивільні особи можуть самостійно вирішувати всі відповідні питання прийняття політичних рішень, делегувати та скасувати делегування прийняття на виконання політичних рішень військовим, а також наглядати та керувати процесом корегування таких рішень і делегованих військовим повноважень.

На початку 2000-х років в західній науковій думці актуалізується проблематика значущості та переваг інтеграції гендерних аспектів при здійсненні громадянським суспільством контролю над сектором безпеки Автори цього підходу вважають, що існують різні способи участі громадянського суспільства в системі контролю за сектором безпеки, у тому числі в рамках формальних та неформальних механізмів. Забезпечивши облік ґендерної специфіки, а також повноцінну участь жінок та жіночих організацій, можна підвищити роль суспільства та ступінь універсальності таких механізмів. Механізми контролю над сектором безпеки з боку громадянського суспільства, що передбачають облік ґендерної специфіки, гарантують більш високий ступінь врахування потреб та інтересів як чоловіків, так і жінок і тим самим підвищують відповідальність сектору безпеки за захист усіх членів суспільства[7].

Дж. Шерман з цього приводу зазначає, що "цивільний контроль в безпековій сфері це емпірична структура "інституційних режимів", які забезпечують цивільний нагляд за процесом прийняття рішень військових з питань, які їм делеговані політичним керівництвом країни та народом, як джерелом влади. Цивільний контроль не обмежує військову автономність, але забезпечує недопущення військовими перевищення допустимих меж застосування примусу" [14]. Тобто цивільний контроль проявляється через інституціональну систему, яка втілюється у відповідному органі державної влади, переважно у Міністерстві оборони та законодавчих комітетах з фактичними повноваженнями приймати рішення особами, які забезпечують виконання військовими безпеквоих функцій без неправомірного впливу на сам зміст та характер дій військових.

Л. Андерсон в цьому контексті стверджує, що цивільний контроль є формою кооперації та координації всіх гілок влади за участі громадянського суспільства в питанні забезпечення національної безпеки силами оборони, а також протидії перевищенню військовими допустимих або необхідних меж застосування насильства під час реалізації безпекових завдань [1, С.129-130]. В даному визначенні, на наш погляд, не конкретизується ступінь та міра впливу цивільної адміністрації над військовими, оскільки сентенції "кооперації та координація" не відображають відносини імперативного впливу та залежності, а дають розуміння диспозитивного співробітництва.

Висновки

Таким чином, класичний підхід західних фахівців в сфері цивільно-військових відносин демонструє, що цивільний контроль на сферою безпеки та оборони має наступні ключові аспекти:

- по-перше, реалізується цивільними органами публічної влади над військовими інституціями держави в контексті утримання та формування

останніх з метою підтримання правопорядку, забезпечення національної безпеки та захисту інтересів держави за кордоном;

- по-друге, має на меті досягнення балансу між застосуванням військовими засобів примусу та діяльністю цивільної адміністрації із забезпечення відповідної діяльності військових;

- по-третє, спрямований на недопущення узурпації військовими влади та виходу ними за межі виконуваних завдань й делегованих цивільною адміністрацією повноважень.

Західна концепція цивільного контролю демонструє необхідність застосування комплексу засобів із стримання військових від узурпації влади та порушення балансу прав і свобод громадян держави, в тому числі, під час безпосереднього виконання військовими безпекових функцій. Натомість, західні експерти доволі часто відділяють цивільний та громадський контроль над сектором безпеки й оборони, та не достатньо чітко визначають механізм реалізації цивільного контролю, встановлюючи лише певну систему критеріїв та меж його допустимого застосування.

В цілому, західний дискурс щодо цивільного контролю над сектором безпеки і оборони наголошує, що прозорий, підзвітний та ефективно керований сектор безпеки - це стрижень демократичного процесу. Контроль із боку громадянського суспільства - важливий механізм, що сприяє реалізації демократичних цінностей. Він дає можливість формулювати потреби та інтереси населення, доводити їх до осіб, відповідальних за формування політики, а також надавати експертну допомогу службам державної безпеки та здійснювати моніторинг їх діяльності. Слабо контрольовані або непідзвітні сили безпеки можуть спричинити зниження рівня безпеки країни, нераціональне використання ресурсів та зниження ефективності заходів щодо забезпечення належного державного управління. До того ж за відсутності демократичного управління сектор безпеки може легко бути використаний на користь будь-якої політичної сили або призвести до порушення монополії держави на застосування сили. Контроль за політикою, структурами, програмами, діяльністю та процесами реформування сектору безпеки є одним із заходів, що дозволяють забезпечити дотримання силовими структурами стандартів прав людини та принципу верховенства закону.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямі автор бачить у дослідженні особливостей здійснення цивільного контролю над сектором безпеки та оборони України у умовах російсько-української війни 2014-2022 рр.

Література

1. Anderson L. Democratization by Institutions: Argentina's Transition Years in Comparative Perspective. - Chicago: University of Michigan Press. 2016. 320 p.

2. Burk J. The Citizen Soldier and Democratic Societies: A Comparative Analysis of America's Revolutionary and Civil Wars. Theories of Democratic Civil-Military Relations. Citizenship Studies. 2000. № 4 (2). Р. 149-165

3. Byung Chul Koh. The Foreign and Unification Policies of the Republic of Korea. In: Understanding Korean Politics: An Introduction. - New York: State University of New York Press. 2001. Р. 231-268

4. Feaver P. Review of Civilian Control of the Military: [The Changing Security Environment, by M. C. Desch]. The American Political Science Review. 2000. № 94 (2). Р. 506-507

5. Feaver P. The Right to Be Right: Civil-Military Relations and the Iraq Surge Decision. International Security. 2011. № 35 (4). Р. 87-125

6. Feaver P. The Civil-Military Problematique: Huntington, Janowitz, and the Question of Civilian Control. Armed Forces & Society Vol. 23, No. 2 (Winter 1996), pp. 149-178.

7. Karen Barnes and Peter Albrecht Civil society oversight of the security sector and gender URL: https:// searchlibrary.ohchr.org/record/9034?ln=en

8. Kohn R. How Democracies Control the Military. Journal of Democracy. 1997. № 8 (4). Р. 132-148

9. Kuehn D., Philip L. Explaining Civil-Military Relations in New Democracies: Structure, Agency and Theory Development. Asian Journal of Political Science. 2011. № 13 (5). Р. 231-249.

10. Levy Y. A Revised Model of Civilian Control of the Military. Armed Forces & Society. 2012. № 38 (4). Р. 529-556

11. Lynn G. Advances Major Reforms To Boost Civilian Control Of The Military. Inside the Pentagon. 2010. Vol. 26. № 10. P. 14-15

12. Mahoney J., Thelen K. A Theory of Gradual Institutional Change. In: Explaining Itistitutional Change: Ambiguity, Agency and Power. - Cambridge: Cambridge University Press. 2010. 214 p.

13. Schiff R. The Military and Domestic Politics: A Concordance Theory of Civil-Military Relations. - New York: Routledge, 2009. 342 р

14. Sherman J. Front-end assessment. Inside Missile Defense. 2010. Vol. 16. № 5. Р. 11-13

15. Shields P. M. A New Paradigm for Military Policy: Socioeconomics. Armed Forces & Society. 1993. № 19 (4). Р. 511-531

16. Trinkunas H. Crafting Civilian Control of the Military in Venezuela: A Comparative Perspective. - University of North Carolina Press. 2005. 312 р.

17. Who's Holding the Guns? Is There a Grand Theory of Civil-Military Relations: [A Structuralist Takes a Stab Reviewed Work: Civilian Control of the Military: The Changing Security Environment by Desch M. Review by: Quentin E. Hodgson]. SAIS Review. 2000. № 1. Vol. 20. P. 237-240

18. Yong Cheol K., Liddle R., Said S. Political Leadership and Civilian Supremacy in Third Wave Democracies: Comparing South Korea and Indonesia. Pacific Affair. 2006. № 79. Р. 247-268

19. References:

20. Anderson, L. (2016). Democratization by Institutions: Argentina's Transition Years in Comparative Perspective. Chicago: University of Michigan Press [in English].