Можливості та фактори дезінтеграції сучасної Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Можливості та фактори дезінтеграції сучасної Росії

Володимир Олександрович Пермінов,

кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин

Дніпро

Анотація

розпад російський еліта дезінтеграція

Розглядається питання вірогідності розпаду Російської Федерації у найближчому (в перспективі двох років) майбутньому. Проводиться аналогія з розпадом СРСР з метою побачити шляхи та засоби вирішення проблем сьогодення. Доводиться більша обґрунтованість та краща готовність місцевих еліт, аніж це можна було спостерігати під час розпаду Радянського Союзу, що стосується, в першу чергу, ціннісних орієнтирів та розуміння реалій ринкової економіки.

Ключові слова: імперія, національні рухи, місцеві еліти, ціннісні орієнтири.

Abstract

Volodymyr Olexandrovich Perminov

PhD in Political Science, Associate Professor of International Relations

Oles Honchar Dnipro National University

Dnipro

Possibilities and factors of disintegration of modern Russia

The world is aware of the urgent need to develop a new global security architecture, new «recipes» for resolving territorial disputes, agreeing on borders, and the disappearance or emergence of state entities. In such a world, obviously, there will be no place for empires like the Russian Federation. In this context, it is important to refer to the last «successful» attempt to destroy the USSR, which was almost «painless» for neighboring countries and quite fruitful in terms of affirming the values of the Western world. In this relatively recent historical retrospective, there is an opportunity to see ways and means of solving the problems of today.

The purpose of the article is to substantiate the high probability of the collapse of the Russian Federation in the near (in the perspective of two years) future.

Representatives of the Russian elite and ordinary Russians believe in the steadfastness of the empire. It is a common and revealing notion that if Russia collapses in the future, Moscow will find ways to come together again. However, the process of the collapse of empires is natural. Its causes are the deteriorating situation in the economy, the impoverishment of the population and military defeats, behind which one can usually see a crisis of values and moral decay, and the activation of national movements. In the context of Russia, today we can already speak about the activation of many factors of disintegration.

For the new socio-historical subjects, getting out of the power of the center looks like the most effective solution to the accumulated problems. The key point of the disintegration processes on the territory of the Russian Federation is their greater justification and better readiness for this by the local elites than could be observed during the collapse of the Soviet Union. This concerns value orientations and understanding of the realities of a market economy. Thus, there is a full-fledged basis for the future formation of new states on the territory of the Russian Federation.

Key words: empire, national movements, local elites, value orientations.

Основна частина

Постановка проблеми

Турбулентність сучасної системи міжнародних відносин актуалізує питання переформатування значної частини Євразії, яка нині має назву «Російська Федерація». Розв'язання або ж врегулювання (навіть часткове) питань безпеки на континенті та у світі в цілому не є можливим у дусі повернення до умовної межі «24 лютого 2022 року» чи «кордонів України 1991 року», що сьогодні є зрозумілим як експертному середовищу, так і пересічному громадянинові, виправити ситуацію повною мірою не зможуть ані значні успіхи ЗСУ, ані підтримка нашої держави з боку країн НАТО. Поступово світ усвідомлює нагальну необхідність вироблення нової глобальної архітектури безпеки, нових «рецептів» вирішення територіальних спорів, узгодження кордонів, вірогідного зникнення або ж появи державних утворень. В такому світі, очевидно, не залишиться місця для пухких імперій на кшталт РФ. Втім перспектива розпаду найбільшої за територією країни багатьох лякає, перед очима виникають десятки мільйонів біженців, численні локальні конфлікти, які переходитимуть на сусідні території, невизначеність долі неймовірного за масштабами ядерного арсеналу та іншої зброї масового ураження тощо. В цьому контексті важливим видається звернення до останньої «успішної» спроби знищення чергової реінкарнації Російської імперії - СРСР, яка була майже «безболісною» для сусідніх країн та доволі плідною у сенсі ствердження цінностей західного світу. У зазначеній відносно недалекій історичній ретроспективі є можливість побачити шляхи та засоби вирішення проблем сьогодення.

Аналіз досліджень і публікацій.

Досліджувана тема останнім часом широко обговорюється у так званому експертному середовищі, отже, певні твердження вже стали доволі банальними, втім можна зустріти й оригінальні цікаві висновки та припущення, здобуті шляхом інтуїтивного пошуку. У даній роботі використані матеріали відеохостингу YouTube (І. Новіков, А.Піонтковський, ГЮдін, колишній міністр закордонних справ України В. Огризко), соціальної мережі Facebook (В. Пекар), для проведення певних аналогій з розпадом Радянського Союзу використана праця А. Амальрика 1968 (перероблена у 1979, для цитування використано видання 1991) року. Проте, зважаючи на беззаперечну актуальність питання, важливим є систематизація та узагальнення накопиченого матеріалу, його подальше обґрунтування і надання наукової достовірності.

Метою статті є обґрунтування високої вірогідності розпаду Російської Федерації у найближчому (в перспективі двох років) майбутньому. Водночас кількість та ймовірні кордони нових державних утворень на території РФ, детальний зміст необхідних для усталення їх розвитку перетворень мають стати предметом подальших досліджень.

Виклад основного матеріалу.

Упевненість росіян у навіть теоретичній неможливості зменшення розмірів їх імперії та абсолютній необхідності та всеосяжній обґрунтованості, невідворотності її подальшого розширення носить справді містичний характер. Мова йде не про традиційну міфотворчість, яка зазвичай супроводжує буття будь - якої імперії, та не про релігійне підґрунтя і божественне походження всевладдя імператора. Представники російської еліти та пересічні росіяни однаково вірять у передустановлену непохитність імперії з доволі наукоподібних причин. Поширеною та показовою є така думка: якщо в осяжному майбутньому з Росією трапиться крах, Москва знайде способи знову зібратися воєдино. Причина цього не у винятковості російської державності, втім у тому, як формується її соціальна структура. Росія, що розвалюється, не буде обмежена етнічними чи географічними факторами, не буде ніяких чітких кордонів, які розділяють її простір, на території країни немає жодної значимої географічної перешкоди, крім Уральських гір. Мабуть, єдиний виняток - це Північний Кавказ з його характерними географічними і етнічними відмінностями та яскраво вираженою ідентичністю, яких достатньо для успішного руху за відокремлення. Інших географічних перешкод, які б сприяли відокремленню, у Росії немає. Як немає і етнічних кордонів, від яких можна було б відштовхнутися. Етнічні меншості, які мешкають у Росії, найчастіше оточені етнічно російськими територіями. Це підкріплюється тим, що внутрішні регіони Росії мало придатні для проживання. Відсутність суднохідних річок серйозно обмежує їх контакти із зовнішнім світом. Специфічний клімат із сльотою, дощами та екстремальними перепадами температур сприяють мало - населеності та економічній відсталості цих територій. Якщо Росія розпадеться, вона просто перезбереться заново. Так само, як це було після попередніх розпадів [The Curious 2021]. Таким чином, навіть респектабельні російські науковці, які мають великий досвід роботи у закордонних університетах, можуть вперто не бачити найменших підстав для корегування сучасних меж Російської Федерації у бік зменшення. Поширеним також є уявлення про найжахливіші наслідки дезінтеграції імперського простору, десятки мільйонів біженців та тривалу втрату стабільності на території всіх навколишніх країн. Втім процес розпаду імперій є природнім, його причиною найчастіше є погіршення ситуації в економіці, збіднення населення та військові поразки, за якими зазвичай можна побачити ціннісну кризу і моральний розпад. Активізація національних рухів у такій ситуації фактично є відповіддю на виклики ціннісного характеру, результатом пошуку нових моральних орієнтирів, образ «світлого майбутнього» знаходить додаткове історичне обґрунтування. У кінцевому рахунку віднаходяться «нові рецепти» вирішення застарілих проблем, «гордієві вузли» світової політики розв'язуються за рахунок зникаючої імперії, на її місці з'являється оновлений етнічний ландшафт. В контексті Росії вже сьогодні можна говорити про активізацію багатьох факторів розпаду.

У процесі одного з традиційних інтерв'ю Андрія Піонтковського, у якому коментувалися останні події в РФ, зокрема «зростаючий накал атак польових командирів Кадирова та Пригожіна на вище військове керівництво», ведуча влучно відмітила, що держава у РФ фактично втрачає монополію на насилля [24 канал 2022]. Втрата основної за К. Марксом та М. Вебером ознаки держави може не турбувати російське керівництво безпосередньо зараз, але ж неминуче виразно проступить у майбутньому, по мірі зміцнення альтернативних центрів влади.

Додатковим фактором дезінтеграції виступає ще один, «уведений» безпосередньо російським керівництвом, скоріше за все, без вираховування та усвідомлення наслідків: процес розпаду Росії вже фактично розпочався після рішення про включення до неї чотирьох українських областей, що зробило кордони імперії рухомими. Зазначене явище чітко описав російський блогер М. Свєтов, який підкреслив, що «це буквально створює прецедент перегляду кордонів Російської Федерації, ми просто по мапі зараз не розуміємо, де закінчується Росія, і нормалізуємо ідею про те, що кордони можуть змінюватися, кордони не лише України, проте й Росії… це урок, який Володимир Путін надає і міжнародному співтовариству і власне тим, хто живе на території Росії». Продовжуючи вказану думку, російський соціолог Г Юдін додатково охарактеризував поточну ситуацію як «деякий результат того, що Росії не вдалося ужитися із самою собою, в першу чергу, в тих кордонах, які були в 1991 році намічені» [SVTV 2022].

Країна з невизначеними кордонами та хиткою центральною владою потребує лише додаткового поштовху для початку процесів радикальної дезінтеграції. В історії найчастіше таким поштовхом виступають військові поразки чи просто затяжні війни без виразного результату. Про такий механізм розпаду СРСР радянський дисидент А. Амальрик писав ще 1979 році, маючи на увазі невідворотне, на його погляд, військове зіткнення СРСР та Китаю: «Природньо, що початок війни. викличе спалах російського націоналізму - «ми їм покажемо» - та одночасно надасть деякі надії націоналізму неросійському. У подальшому обидві ці тенденції йтимуть одна по низхідній, а інша по висхідній кривій. Дійсно, війна буде йти далеко, не впливаючи тим самим безпосередньо на емоційне сприйняття народу та на налагоджений стиль життя., проте водночас вимагаючи все нових і нових жертв. Поступово це породжуватиме все більше моральну втому від війни, яка ведеться далеко та невідомо навіщо. Між цим почнуться економічні, зокрема продовольчі, труднощі, тим більше відчутні, що останніми роками рівень життя повільно, але ж неухильно підвищувався. Оскільки режим не настільки м'який, щоб зробити можливими якісь легальні прояви невдоволення та тим самим їх розрядку, водночас не настільки жорстким, щоб виключити саму можливість протесту, розпочнуться спорадичні спалахи народного невдоволення, локальні бунти. Їх придушуватимуть за допомогою військ, що прискорить розкладання армії. По мірі зростання труднощів режиму середній клас займатиме все більш ворожу позицію, вважаючи, що режим не у змозі впоратися із своїми завданнями. Зрада союзників та територіальні претензії на сході та заході посилюватимуть відчуття самотності та безнадійності. Екстремістські організації, які з'являться до того часу, гратимуть все більшу роль… Між тим, бюрократичний режим, який звичними йому напівмірами не у змозі буде одночасно вести війну, розв'язувати економічні складнощі та придушувати або задовольняти народне невдоволення, все більше замикатиметься у собі, втрачатиме контроль над країною і навіть зв'язок із дійсністю. Достатньо буде сильної поразки на фронті чи будь-якого великого спалаху невдоволення у столиці - страйку чи збройного зіткнення, - щоб режим впав» [Амальрик 1991: 672-673]. Відносно сучасної ситуації в Росії ці строки читаються як пророцтво, чітко проглядає навіть послідовність подій.

Ще одним фундаментальним фактором, який провокує розпад імперій, є певна моральна безвихідь, ситуація розуміння того, що попередні ціннісні орієнтири ані дають розуміння майбутнього, ані є опорою, поясненням та виправданням подій сьогодення. Як каже з цього приводу російський вчений Г. Юдін: «Росія - це велика імперія, яка знаходиться у стані розпаду. Та конвульсивна спроба повернути втрачене, яку ми зараз бачимо, закінчиться для Росії дуже погано. Ми не бачимо ніякої ідеї, яка б могла зробити Росію привабливою країною сьогодні. У певному сенсі Радянський Союз був спробою перевіднайти зміст великої імперії, який би знову зробив її привабливою. Радянський Союз ставав привабливим як певна нова модель і перспектива майбутнього. Росія нічого не пропонує сьогодні. І це агонія.» [Factor tv 2022]. Про перспективи пошуку моральних орієнтирів вже поза межами імперії висловлюється український громадський діяч В. Пекар: «Німецький народ після Другої світової пройшов через каяття та очищення за 25 років. Для цього знадобилася повна окупація, бо важливою частиною процесу каяття було масове примусове відвідування концтаборів та примусовий перегляд документальних фільмів перед кіносеансами. І все одно ціле покоління. І це в

Німеччині, країні із сильними базовими етичними принципами, хоч і відкинутими й спотвореними нацизмом. Як же тоді відбудеться каяття росіян? Як вони пройдуть через свій катарсис? Відповідаю - ніяк. Для катарсису потрібна базова етика, а вона в Росії відсутня. Гріх передбачає каяття, після якого ти повертаєшся в рамку системи. Натомість в анти-етичних системах понять гріха та каяття немає, а є поняття «зашквар» чи аналогічне. «Зашквар», на відміну від гріха, назад не відкручується - каяття неможливе, повернення в рамку неможливе. Підкреслю, що каяття - це не лише індивідуальний, а й соціальний акт. Після гріха спільнота тебе відкидає. Після каяття спільнота приймає тебе розкаяного назад. Якщо немає спільноти, яка тебе відкидає, а потім приймає назад, то й каяття неможливе. Отже, каяття неможливе навіть за умов окупації (окупація також неможлива через фізичні причини, але, підкреслю, окупація не дасть каяття й очищення, бо воно неможливе через вищезазначені причини). Водночас і залишатися в рамці, окресленій катастрофою, людина також не може. Безвихідь? Аж ніяк не безвихідь. Розв'язання цієї нерозв'язної задачі буде масово відбуватися шляхом виходу за рамку. Простими словами, десятки мільйонів людей замість недоступного їм каяття скажуть: «Я не русский, меня это не касается, это не моя система, не моя война, не моя катастрофа». Десятки мільйонів людей раптом виявляться башкирами, татарами, калмиками, черкесами, ерзянами, удмуртами та представниками інших національностей (є серйозні підстави вважати, що неросійське населення складає не 22%, як стверджують офіційні дані, а чи не вдвічі більше, бо динаміка зменшення чисельності національностей між переписами свідчить або про страшний геноцид, якого не було, або про масове записування «русскими», а значить, можна й повернутися назад). Але також десятки мільйонів людей виявляться не «русскими», а сибіряками, казаками, уральцями чи поморами. Активісти на місцях вже малюють бланки паспортів Карелії та Сполучених Штатів Сибіру. Не можна жити в катастрофі. Потрібна або помста, або каяття, або вихід за рамку. Перший шлях унеможливлять військова поразка та довгострокові санкції. Другий шлях неможливий через внутрішні причини. Росіяни підуть третім шляхом» [Пекар 2022].

Такий «третій шлях» є доволі вигідним не лише у моральному сенсі, проте й юридично обґрунтованим і матеріально вигідним, він дає змогу уникнути фінансового тягаря імперських боргів, приклади чого маємо в історії. В контексті Російської імперії ці аспекти прояснює адвокат І. Новіков: «Уявіть собі, що ви - лідер чи голова якогось російського регіону, наприклад, у статусі республіки, яка має всі шанси оголосити про незалежність і вийти зі складу Росії і тим самим уникнути сплати своєї частини репарацій і взагалі сказати, що ми тут непричетні, ми також були окуповані Російською Федерацією».

Отже, незважаючи на тотальне неприйняття самої ідеї розпаду РФ інтелектуальною елітою цієї держави, її керівництвом, а дуже часто - інтелектуальною елітою та керівництвом держав колективного Заходу, об'єктивні вищезазначені чинники у певний історичний момент зумовлять дезінтеграційні процеси та спровокують відцентрові тенденції всередині Росії. Доволі чітко цю ідею артикулював колишній міністр зовнішніх справ України В. Огризко: «Є… глибша причина того, чому все це відбувається. На Заході бояться дуже швидкого розвалу Російської Федерації. Вони не знають, як піде цей процес, вони не розуміють алгоритм дій в такій ситуації. Але це мені нагадує те ж саме, що відбувалося перед розвалом СРСР: Захід не хотів цього розвалу, але є об'єктивні речі, які не залежать від думки того чи іншого західного політика. А Росія об'єктивно підійшла до свого фіналу. І зараз цей фінал навіть вже не в кінці тунелю, а десь ближче» [Радіо НВ 2022]. Найважливішим у цьому контексті є те, що можна позначити як готовність чи неготовність регіонів та їх еліт, активної меншості розпочинати процес державотворення. Водночас фактори чисельної переваги на окремій території певної етнічної групи, збереження багатовікових традицій, відмінних від загальноросійських, мови тощо - все це має другорядне значення, що переконливо доводить приклад розпаду Радянського Союзу, на чому слід зупинитися детально.

Україна в 1991 році отримала незалежність в результаті збігу обставин, проте ніяк не тривалої визвольної боротьби. Так, незалежність мала серйозні юридичні підстави, адже кожна з 15 радянських соціалістичних республік мала право на вихід із СРСР згідно з його конституцією. Втім абсолютна більшість населення тогочасної України залишалася у ментальному просторі глибокої «радяньщини», якою було просякнуто всі можливі сфери життя.

По-перше, це стосувалося того, що можна охарактеризувати як «українськість», «українство». З наявністю цього, особливо у східній частини України, були надвеликі проблеми. Так, певною мірою залишалася українська мова, яка домінувала в сільській місцевості упродовж усього радянського періоду, однак і вона здебільшого вже сприймалася як мова провінційна, для просування кар'єрними сходинками, здобуття певного статусу в радянському суспільстві вона була абсолютно непотрібною, що відбивалося на мотивації до її вивчення, в першу чергу, в школах, де водночас вона була необов'язковим предметом, від якого можна було звільнитися за певних обставин. Назовні багато фактів могли свідчити про державну підтримку української мови. Багатомільйонними накладами видавалися книжки українською мовою, до того ж, далеко не завжди це були матеріали чергового партійного з'їзду, автор пам'ятає переклади відомої шведської дитячої авторки А.Ліндґрен та тогочасного російського письменника В. Шук - шина, видання яких «дістати», як виражалися за радянських часів, російською мовою було далеко не просто. Українською мовою також віщав окремий телевізійний канал УТ-1, що в тих умовах виглядало доволі потужно, адже мешканці України мали, таким чином, три телевізійні канали проти двох у РСФСР (винятками були великі міста на кшталт Москви та Ленінграду). Не можна не відмітити, що українські діти мали змогу подивитися саме на цьому каналі «зайвий» мультиплікаційний фільм щодня, а дорослі могли, наприклад, слідкувати за окремими спортивними трансляціями саме українською мовою. За тих часів зазначений телевізійний контент був доволі дефіцитним, отже цей факт мав значення. Втім, зважаючи на згаданий фактор своєрідної «непрестижності» української мови, можна припустити, що такі літературні переклади та ефірні години користувалися значно меншим попитом, аніж їх російські аналоги. Доволі схожим у СРСР було й відношення до інших проявів традиційної та сучасної української (або ж будь-яких народів, крім російського) культури. Етнічні співи, танці, звичаї мали право на життя і за певних умов розвивалися та підтримувалися, але повинні були мати вихолощений, блазнівський характер. В такому вигляді вони могли показати світу широку культурну палітру народів Радянського Союзу, могли бути представлені на певних всесвітніх форумах, проте у виокремленому вигляді, скоріше, викликали співчуття через власну абсурдність, безглуздість, повну невідповідність тогочасним реаліям. Окремі ж паростки, які могли довести глибоке коріння, самостійність, красу та велич української культури, жорстоко викорчовувалися, достатньо згадати долю багатьох українських митців, зокрема, Володимира Івасюка або ж Сергія Параджанова, щоб зрозуміти, що таке радянською владою не пробачалося. Зрозуміло, що зрощувати не лише справжній патріотизм, а хоча б згадану «українськість» в таких умовах не видавалося можливим. Вона передбачає проникнення у всі аспекти буття конкретної людини, тобто на кожну подію, кожен випадок із звичайного життя має згадуватися певний аналог, цитата з літератури, історії, кінематографу тощо. В тих людях, які дружньо проголосували за незалежну українську державу 1 грудня 1991 року, суцільно домінувала «радянськість», у жодному разі не «українськість», в тих чи інших ситуаціях їм ставали та й стають у пригоді фрази з «Іронії долі» та «Москва слезам не верит», цитати Пушкіна й Толстого, аналогії з історії в тому вигляді, в якому її було подано в радянських шкільних підручниках.

По-друге, для мешканців УРСР абсолютно не зрозумілим був спосіб життя в умовах реальної ринкової економіки. У таке важко повірити сьогодні, але «новоспечені» громадяни України тоді асоціювали слово «бізнес» майже виключно із спекуляцією, перепродажем, недоречним посередництвом, яке сприяє збагаченню обраних, втім далеко не найкращих представників суспільства. У який спосіб та за рахунок чого в таких умовах держава зможе забезпечити більш-менш пристойний рівень життя власних громадян, а головне - свою роль у цьому та роль інших членів суспільства, наприклад, умовних державних службовців, підприємців, інтелігенції, розуміли лише одиниці. Поширеним того часу було питання, на кого сподіватися у справі виведення економіки країни з глибокої кризи: на Президента, на Верховну Раду, на армію, на «нових українців», на Бога, на себе - це типовий ряд варіантів відповідей. Примітно, що навіть ті, хто розраховував на себе, насправді більше сподівалися на диво, адже розуміння ситуації, стратегії та тактики поведінки, плану на найближчі роки такі люди зазвичай не мали, водночас питання на співбесіді до шукача роботи, яким чином він збирається заробляти гроші для підприємства, викликало щирий подив - право вирішувати люди звично залишали державі або тим, хто прийшов, у їх розумінні, їй на зміну. Просте, «життєве» розуміння та інтуїтивне відчуття банальних істин реальної ринкової економіки могло б з'явитися завдяки відвідуванню країн євроатлантичного світу, але в той час такі вояжі були доступними лише одиницям. Автор пам'ятає, як на початку дев'яностих років минулого століття один з просунутих професо - рів-істориків його Альма-матер наголошував на необхідності створення фонду інвестицій у ринковий менталітет українського народу, установи, яка б займалася тим, що сприяла б відвідуванню нашої країни звичайними громадянами європейських держав (вчителів, лікарів, державних службовців, армійців тощо) з метою читання ними лекцій для своїх «колег» з приводу їх повсякденного життя. Подібна практика дала б змогу суспільству на уламках пострадянського світу зрозуміти новий спосіб життя, «намацати» певні орієнтири для себе, принаймні спробувати зрозуміти або відчути те, над чим пересічний європеєць просто не замислюється, адже має це в якості звичного порядку речей, має у власному найближчому оточенні представників різноманітних прошарків суспільства, людей з різною родинною історією та абсолютно відмінними життєвими стратегіями, проте такими, що реалізуються в усталеному ринковому середовищі. Втім українське суспільство у підсумку надало перевагу не своєрідному прискореному курсу глобального вдосконалення власного менталітету, але ж довгому та тернистому природному шляхові спроб та помилок.

По-третє, новонароджена держава Україна зразка початку дев'яностих років минулого століття фактично не мала ціннісних орієнтирів. Їх роль іноді виконували установки на кшталт «роби не так, як це було в СРСР», проте обмеженість таких настанов була абсолютно очевидною. Так само неспроможною доволі швидко стала орієнтація на те, що знаходило відображення у тогочасній західній літературі та кінематографі, вже хоча б тому, що пострадянський читач і глядач мав змогу ознайомитися з тією частиною культури євроатлантичного світу, яка мала переважно розважальний характер і за визначенням не могла бути взірцем та спонуканням до конкретних дій. До розуміння фундаментальних істин, які становлять ядро європейських цінностей, навіть так званою активною меншістю українського суспільства було ще доволі далеко. Звісно, чи не вирішальну роль у прищепленні та культивуванні певної ціннісної моделі могла зіграти українська діаспора, втім на значне пришвидшення цього процесу розраховувати було важко, зважаючи на прірву між бажаним результатом і вихідними даними. Можливості для розуміння цінностей, фундаменту західного суспільства, були ще вужчими, ніж для свідомого слідування способу життя в умовах ринку. Проблема додатково поглиблювалася тим, що ідея європейської єдності ще не знайшла свого відображення у проекті Європейського Союзу в сучасному вигляді, Маастрихтський договір був підписаний лише трохи згодом. Про остаточне усвідомлення активною меншістю важливості проникнення євроатлантичної ціннісної моделі в усі сфери буття пересічного українця, глибинних сенсів перебування нашої держави в єдиній європейській родині варто говорити лише після лютого 2022 року.

Принципово важливим моментом слід вважати те, що бачення об'єктивних цілей, орієнтирів та розуміння шляхів і засобів їх досягнення було відсутнє й у тих категорій громадян, до безпосередніх посадових обов'язків яких належало здійснення державних повноважень, у руках яких фактично й була доля країни. Сьогоднішні російські чиновники мають значний досвід роботи у реальних ринкових умовах, вони добре розуміють ті переваги, яке їм надасть набуття реального суверенітету та міжнародної суб'єктності тими регіонами, якими вони керують в юридичних межах Російської Федерації. Бажання отримати реальну владу одночасно з розв'язанням тієї купи юридичних (аж до вірогідної кримінальної відповідальності), матеріальних і моральних проблем, що пов'язані з перебуванням у складі Росії, може взяти гору над усіма іншими зобов'язаннями. Саме такий «м'який», «бюрократичний» сценарій дезінтеграції Російської Федерації можливо розглядати як базовий. Він також доволі добре вписується у комфортний для євроатлантичного світу варіант «керованого розпаду» РФ. Водночас нові держави матимуть виразні орієнтири розвитку. Зрозумілими, щонайменше на прикладі пострадянських країн, які вже мають досвід «переформатування» власних держав, при реалізації такого сценарію стають і конкретні необхідні кроки, які стосуватимуться наповнення духовного простору, декомунізації (деколонізації), розвитку місцевого самоврядування, демонополізації економіки, революційних змін у освітній сфері, церковної реформи.

Чергова реінкарнація Російської імперії знаходиться у специфічному стані: всі можливі проблеми (політичні, військові, економічні, соціальні, моральні тощо) накопичуються, загострюються завдяки всім можливим негативним факторам внутрішнього та зовнішнього характеру, не мають релевантних шляхів розв'язання у найближчому майбутньому - це стадія розпаду. Просто віра у власну винятковість та вічність не здатна врятувати в такі моменти жодну імперію, Росія мала змогу неодноразово переконатися в цьому на власному прикладі. Вихід з-під влади центру виглядає для нових суспільно-історичних суб'єктів найбільш ефективним рішенням нагромаджених проблем. Ключовим моментом дезінте - граційних процесів на території РФ є їх більша обґрунтованість та краща готовність до цього місцевих еліт, аніж це можна було спостерігати під час розпаду Радянського Союзу, що стосується, в першу чергу, ціннісних орієнтирів та розуміння реалій ринкової економіки. Таким чином, є повноцінне підґрунтя для майбутнього утворення на теренах Російської Федерації нових держав, життєздатність яких визначатиметься докорінним реформуванням за багатьма напрямами, втім за апробованими на пострадянському просторі «рецептами».

Бібліографічні посилання

1. 24Канал. (2022). Пионтковский: самое страшное для России еще не началось. [YouTube]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch? v=rY9sPajvrbo (дата звернення 14.11.22) Factor tv. (2022). Россия как империя распадается, этого гаранта безопасности для региона больше нет: Юдин. [YouTube]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.youtube.com/ watch? v=t8Ys_g_k8sE&t=1253s (дата звернення 14.11.22)

2. SVTV. (2022). Григорий Юдин в гостях у Михаила Светова. 232 день войны. [YouTube]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch? v=TypM9BW9W1AThe Curious. (2021). Что будет, если распадётся Россия. [YouTube]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch? v=f7SUSD34S_4&t=32s (дата звернення 14.11.22) Амальрик, А. (1991). Просуществует ли Советский Союз до 1984 года?, в: Погружение в трясину: (Анатомия застоя). М.: Прогресс, 643-675.

3. Пекар, В. (2022). Німецький народ після Другої світової пройшов через каяття та очищення за 25 років. [Facebook]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.facebook.com/valerii.pekar (дата звернення 14.11.22)

4. Радіо НВ. (2022). Зараз ідуть закулісні переговори про те, як Путін відступить - Володимир Огризко. [YouTube]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch? v=2byQIdU7VyI (дата звернення 14.11.22)

5. Телеканал Прямий. (2022). Відлік вже пішов: Кремль і його прибічники заплатять високу ціну за злочини в Україні. Новіков. [YouTube]. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www. youtube.com/watch? v=4LlPO7wLsmc (дата звернення 14.11.22)

References

1. 24Kanal. (2022). Pyontkovskyi: samoe strashnoe dlia Rossyy eshche ne nachalos. [YouTube]. Retrieved November 14, 2022 from https://www.youtube.com/watch? v=rY9sPajvrbo (іп Russian)

2. Amalryk, A. (1991). Prosushchestvuet ly Sovetskyi Soiuz do 1984 hoda? [], in: Pohruzhenye v triasynu: (Anatomyia zastoia). M.: Prohress, 643-675. (іп Russian)

3. Factor tv. (2022). Rossyia kak ymperyia raspadaetsia, эtoho haranta bezopasnosty dlia rehyona bolshe net: Yudyn. [YouTube]. Retrieved November 14, 2022 from https://www.youtube.com/watch? v=t8Ys_g_ k8sE&t=1253s (іп Russian)

4. Pekar, V. (2022). Nimetskyi narod pislia Druhoi svitovoi proishov cherez kaiattia ta ochyshchennia za 25 rokiv.

5. [Facebook]. Retrieved November 14, 2022 from https://www.facebook.com/valerii.pekar (in Ukrainian) Radio NV (2022). Zaraz idut zakulisni perehovory pro te, yak Putin vidstupyt - Volodymyr Ohryzko. [YouTube].

6. Retrieved November 14, 2022 from https://www.youtube.com/watch? v=2byQIdU7VyI (in Ukrainian) SVTV (2022). Hryhoryi Yudyn v hostiakh u Mykhayla Svetova. 232 den voiny. [YouTube]. Retrieved November 14, 2022 from https://www.youtube.com/watch? v=TypM9BW9W1A (іп Russian)

7. TelekanalPriamyi. (2022). Vidlik vzhe pishov: Kreml i yoho prybichnyky zaplatiat vysoku tsinu za zlochyny v Ukraini. Novikov. [YouTube]. Retrieved November 14, 2022 from https://www.youtube.com/ watch? v=4LlPO7wLsmc (in Ukrainian)

8. The Curious. (2021). Chto budet, esly raspadёtsia Rossyia. [YouTube]. Retrieved November 14, 2022 from https://www.youtube.com/watch? v=f7SUSD34S_4&t=32s (іп Russian)

Размещено на Allbest.ru