Розвиток аграрного законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Факультет/Інститут історичний

Кафедра соціальних і правових дисциплін

Курсова робота

з дисципліни «Аграрне право України»

на тему: «Розвиток аграрного законодавства України»

Cтудентки ІІ курсу 21 МБ групи

Заочної форми навчання

Сковлюк Вероніки Миколаївни

Керівник: к.ю.н., ст. викл. Олєйнічук О.М.

Умань 2020



Зміст

Вступ

Розділ 1. Аграрне право України як галузь права і галузь законодавства

1.1 Аграрне право як галузь права

1.2 Аграрне право як галузь законодавства

Розділ 2. Періоди розвитку аграрного законодавства

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку аграрного законодавства України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Історично так склалося, що України була і є аграрною країною. Відтак, аграрне право є ключовою галуззю українського права, якою врегульовані відносини щодо реформування і розвитку аграрного сектора економіки. Сільське господарство України, як основа аграрного сектору економіки є системоутворюючим у національній економіці, формує засади збереження суверенності держави - продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, забезпечує розвиток технологічно пов'язаних галузей національної економіки та формує соціально-економічні основи розвитку сільських територій. Разом з тим, сучасне вітчизняне аграрне право не відповідає вимогам регулювання аграрних відносин щодо становлення і розвитку аграрного сектору і потребує подальшого вдосконалення.

У системі законодавства України виділяється така галузь, як аграрне законодавство. Аграрне законодавство України є концентрованим відображенням тих змін та процесів, що відбуваються в аграрній сфері нашої країни. Тому суттєвий вплив на стан аграрного законодавства здійснюють, перш за все, зміни в економіці, що визначають напрями правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі. Незважаючи на проведення аграрної та земельної реформи, сільське господарство України залишається галуззю національної економіки, що потребує змін у напрямку підвищення його конкурентоспроможності, забезпечення ефективності технологічних процесів виробництва продукції та необхідного рівня її якості, зберігання та переробки.

Аграрні відносини в силу їх важливого суспільного значення та впливу на соціально-економічний розвиток держави завжди знаходилися в центрі уваги представників різних наукових шкіл. Однак на різних етапах розвитку українського суспільства на дослідження, які здійснювались у сфері аграрних відносин, впливали і впливають соціально-політичні фактори. Це суттєво ускладнило розкриття специфіки аграрних відносин, що становлять предмет галузі.

Отже, метою та завданнями роботи є визначення поняття та особливостей аграрного права України як галузі права та галузі законодавства, його відмежування від інших галузей, які перебувають у тісному взаємозв'язку з аграрним правом, шляху його становлення, а також визначення основних напрямків розвитку.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов'язані з виникненням, формуванням та розвитком аграрного права та законодавства.

Предметом дослідження є закономірності формування українського аграрного права та тенденції її сучасного розвитку.



Розділ 1. Аграрне право України як галузь права і галузь законодавства

1.1 Аграрне право як галузь права

Аграрне право - порівняно нова галузь в системі права, яка об'єктивно сформувалася у 70-х роках минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час.

У зв'язку із переходом до ринкової економіки в аграрному секторі коло суб'єктів значно розширилося. Наявність таких суб'єктів в аграрному праві як: фермерські господарства; особисті селянські господарства; громадяни які є орендодавцями земель сільськогосподарського призначення; члени сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, дає нам право говорити про велике коло правових відносин, що потребують правового регулювання нормами аграрного права [23, c.86].

Мабуть, жодна з галузей права у історії юридичної науки не викликала стількох суперечок, як аграрне право. Дискусії спрямовувалися переважно на визначення місця аграрного права у системі права, його атрибутивних ознак як галузі права, складу предмета та структури системи аграрного права. Загальновідомим є поділ галузей права на основні (традиційні) та похідні, що утворилися пізніше. Такі галузі за комплексом атрибутивних ознак у юридичній доктрині поділяються на самостійні та комплексні. Дослідження рівня і меж самостійності аграрного права дещо ускладнюєтся через його історичне своєрідне "правонаступництво" галузей колгоспного права і сільськогосподарського права та спричиненої такою зміною періодизації дослідження цього питання.

Аграрне право можна визначити як комплексну галузь законодавства, що вміщує нормативно-правові акти, норми яких спрямовані на врегулювання аграрних внутрішніх і зовнішніх, приватноправових і публічно-правових відносин. Аграрне законодавство України пройшло доволі тривалий шлях свого розвитку.

Для аграрного права, як для будь-якої іншої галузі права, пріоритетне значення має виявлення його предмета. Предмет аграрного права - це сукупність однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права. Йдеться, насамперед, про земельні відносини щодо земель сільськогосподарського призначення, які є основними в системі аграрних відносин.

Отже, аграрне право України - це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Виходячи з цього, предметом аграрного права також є сукупність суспільних відносин, що виникають та існують в аграрній сфері у зв'язку з утворенням та діяльністю аграрних (сільськогосподарських) підприємств та їх об'єднань різних форм власності, а також діяльністю юридичних і фізичних осіб, в якості суб'єктів-учасників аграрних відносин [11, c.14].

Аграрне право, вбираючи загально-правові і галузеві принципи й методи, доповнює їх через урахування специфіки аграрних відносин, створюючи таким чином комплексний механізм правового регулювання. Інтегрованість означає, що між різними видами аграрних відносин як складовими комплексності існує стійкий взаємозвґязок. Тому комплексність та інтегрованість є нічим іншим, як атрибутивними ознаками, що виокремлюють особливості аграрного права як галузі права.

Комплексність підтверджується і тим, що в залежності від предмета аграрних відносин (виробництво сільськогосподарської продукції, договірні аграрні відносини фізичних і юридичних осіб, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування) вони регулюються нормами публічного і приватного права. Співвідношення, взаємозалежність, взаємодія і взаємоузгодження між нормами публічного і приватного права спрямована на комплексне цілеспрямоване їх використання з метою забезпечення виконання завдань, що є предметом діяльності всіх учасників агропромислового комплексу і складають його єдину інтегровану систему.

За комплексність аграрного права виступали відомі вчені М. І. Козир, Б. О. Вороній. Поряд з цим, М. І. Козир раніше обґрунтовував ідею самостійної комплексної та інтегрованої галузі сільськогосподарського права. Позицію самостійності, комплексності й інтегрованості щодо аграрного права посідали В. З. Янчук і В. В. Янчук. Комплексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю вважає аграрне право О. О. Погрібний.

Особливістю агарного права як єдиної інтегрованої комплексної системи є те, що до його предмету відносяться не лише земельні, майнові і трудові, а й організаційно-управлінські відносини у сфері сільськогосподарської діяльності.

Аграрне право, як галузь права - складна система, котра побудована на величезній кількості норм, підзаконних нормативно-правових актів і внутрішніх господарських локальних актах. Їх мета - забезпечити раціональне використання сільськогосподарських земель, організувати і вести різні сільськогосподарські галузі, регулювати систему охорони праці та здоров'я працівників аграрної сфери, стежити за технікою безпеки та санітарними умовами аграрного виробництва.

Аграрне право як галузь права має сформовану власну джерельну базу. У джерелах аграрного права формально визначені норми галузі права.

Особливістю джерел аграрного права як комплексної галузі є поєднання в нормативно-правових актах власне аграрно-правових норм і норм інших галузей права (цивільного, господарського, земельного, адміністративного, трудового та ін.) [18, c.116]. Можна зобразити наступну систему джерел аграрного права:

1.Конституція України -- правова основа аграрного права. Положення Конституції України визначають права, свободи і обов'язки людини і громадянина, що повною мірою поширюється і на селян, як учасників агропромислового виробництва в усіх його формах організації. Конституція України визнала землю, її надра, водні та інші природні ресурси об'єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування. На підставі ст. 41 Конституції України, в якій закріплено право кожного громадянина мати свою власність і ст. 42, в котрій йдеться про право всіх громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, особи мають право об'єднуватися у сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, акціонерні та інші господарські товариства і займатися будь-якою, не забороненою законом, підприємницькою діяльністю [1].

2. Закони України, аграрні закони поділяють на загальні акти (наприклад закони України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство») і диференційовані (спеціальні) акти (наприклад, «Про зерно та ринок зерна в Україні» «Про ветеринарну медицину», «Про племінну справу в тваринництві»).

Закон України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство» вперше в законодавстві закріпив визначення особистого селянського господарства, встановив правовий режим його майна та землі, права та обов'язки осіб, що займаються веденням господарства та ін.[4]

Закон України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» визначає порядок та умови надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, порядок створення та державної реєстрації господарства, встановлює права та обов'язки господарства та його членів як землекористувачів, визначає правовий режим майна фермерського господарства, особливості регламентації земельних правовідносин та ін.[6]

Закон України від 24 червня 2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства України» встановлює основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення [3].

15 листопада 2020 року набув чинності новий закон "Про сільськогосподарську кооперацію" яким визначено узагальнене поняття сільськогосподарського кооперативу, принципи діяльності, умови та порядок його заснування та припинення [5].

3. Підзаконні нормативно-правові акти. Підзаконними нормативними актами є постанови Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики та продовольства України, іншими міністерствами й відомствами України.

Наприклад, Укази Президента України від 15 жовтня 2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», від 8 квітня 2011 року № 445/2011 "Про Державне агентство земельних ресурсів України"

4. Нормативні акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

5.Локальні нормативні акти аграрних суб'єктів з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва.

Аграрне право України в сучасних умовах робить істотний наголос на поліпшення соціальних, культурно-побутових умов життя на селі, на створенні соціальної рівності між містом та селом, що має важливе практичне значення [7, c.23].

Сучасне аграрне право України характеризується поглибленням спеціалізації і комплексності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Правовим нормам, що становлять основу аграрного права як галузі права, притаманна своєрідність предмета правового регулювання та глибока аграрна спеціалізація, яка відображає специфіку сільськогосподарського землекористування.

Особливості сучасного етапу розвитку аграрного права України, виникнення нових правових інститутів у його системі потребують нових підходів до поняття, характеристики змісту, перспектив розвитку цієї галузі права України. А отже, це зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових досліджень та розробок, оскільки система науки аграрного права, як і будь-якої іншої галузевої юридичної науки, визначається в першу чергу системою відповідної галузі права [21, c.270].

Отже, юридичне забезпечення розвитку всього сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стало можливим у результаті чіткого відособлення в системі права такої комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі, як аграрне право, що дало можливість охопити єдиним правовим регулюванням суспільні відносини, які формуються в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності всіх аграрних суб'єктів.

Саме комплексний підхід до регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки дає змогу максимально врахувати специфіку й особливості сільськогосподарського виробництва, що сприяє всебічному та ефективному врегулюванню суспільних відносин в сільському господарстві, а в кінцевому підсумку позначається і на ефективності функціонування аграрного сектору економіки та АПК в цілому.

Проте, одним з найважливіших чинників, що стримує розвиток аграрного права є те, що дотепер увага законодавця переважно звертається на розв'язання поточних проблем, хоча не менш пріоритетною мала б бути діяльність органів державної влади з прогнозування аграрних відносин, які вимагають вдосконалення правового регулювання з метою підвищення ефективності. Йдеться насамперед про функціонування суб'єктів аграрних відносин, рівень діяльності яких не задовольняє потреби динамічного розвитку світового аграрного ринку, недосконалість управління в аграрній сфері та механізмів надання державної підтримки [28, c.374].

Таким чином, розвиток аграрного права України в умовах ринкової економіки та нових соціально-економічних умов господарювання потребує подальшої розробки його загальнотеоретичних проблем, принципів його розвитку, основних засад нових правових інститутів.

1.2 Аграрне право як галузь законодавства

Як вже зазначалося, аграрне право є відносно новою галуззю в системі права України. Її формування свого часу відіграло значну роль у підвищенні ефективності правового регулювання суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

Суспільні відносини, в тому числі і в сільському господарстві, розвиваються за певними об'єктивними закономірностями, що зумовлені історичними періодами розвитку держави, їх економічними засадами, а також певною мірою й особливостями кожного регіону. Визначальну роль при цьому відіграє юридична природа відносин власності.

Тривалий час в аграрному секторі нашої економіки було дві форми власності: державна і колгоспно-кооперативна. На базі державної форми власності виробництвом сільськогосподарської продукції займалися радгоспи, інші державні сільськогосподарські підприємства, а на базі колгоспно-кооперативної, по суті, єдиним суб'єктом аграрних відносин були колгоспи. Галузь колгоспного права регулювала відносини, суб'єктом яких виступали лише колгоспи. Суспільні відносини за участю радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств регламентувались різними галузями права: земельним, трудовим, цивільним, адміністративним, фінансовим та ін.

Разом з тим, у процесі організації сільськогосподарського виробництва складалася велика кількість різноманітних суспільних відносин, у зв'язку з чим сільське господарство, будучи цілісним об'єктом управління, самостійною сферою матеріального виробництва, в правовій сфері розпадалося на “зони” впливу численних галузей права. Водночас нехтувались істотні особливості сільськогосподарського виробництва як процесу землекористування, що завжди об'єднували сутність діяльності різних аграрних суб'єктів. аграрний законодавство правовий

Сільське господарство - особлива галузь економіки. Це пов'язано як із специфікою господарювання, “унікальними природно-біологічними факторами цієї галузі економіки, яка використовує землі сільськогосподарського призначення як основний і незамінний засіб виробництва, так і зі значенням продовольчої продукції як життєзабезпечувального фактору для всього суспільства” . У зв'язку з цим воно об'єктивно потребує “власного” правового регулювання.

Наукою аграрного права було доведено, що більш адекватний характер суспільних відносин у сільському господарстві юридичний режим може забезпечити комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права - аграрне право, певну спільність норм якого повинна забезпечити їх спрямованість на уніфіковане правове регулювання виробничої сільськогосподарської діяльності.

Отже, об'єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у сільському господарстві, яке б враховувало специфіку сільськогосподарського виробництва, зумовила формування комплексної спеціалізованої галузі аграрного законодавства та однойменної галузі права.

Загальновизнаним є те, що система права програмує систему законодавства, а отже, і галузь права як система об'єктивних властивостей, зумовлює галузь законодавства. Таке їх співвідношення насправді є характерним для тих галузей права і галузей законодавства, що вже склались і існують. Проте це традиційне співвідношення змінюється, якщо йдеться про становлення нових галузевих утворень. Як слушно вказує Н.І.Титова, “в тих галузях права, які лише формуються, історична першість належить галузі законодавства” [7, c. 17]. В цьому випадку галузь права починається з формування системи законодавства, тобто галузь законодавства є юридичною основою, базою галузі права.

Аналогічно і аграрне (сільськогосподарське) законодавство як системне галузеве утворення стало безпосередньою юридичною базою для формування нової правової галузі - аграрного права.

Ядром аграрного законодавства стали уніфіковані нормативно-правові акти, основою яких є інтеграція правового регулювання діяльності усіх аграрних суб'єктів. Саме уніфіковані нормативні акти як ядро сільськогосподарського законодавства формують первинні норми комплексної міжгалузевої галузі сільськогосподарського права, до яких тяжіють і інші норми цієї галузі. Можна сказати, що юридичні норми, які містяться в нормативно-правових актах основних галузей законодавства, вбираючи специфічні особливості певної сфери суспільних відносин, набувають необхідної спеціалізації. Таким чином, виникає нова правова норма, яка якісно відрізняється від тих, що їй передували, і яка повинна бути виражена у відповідному нормативно-правовому акті. Така правова норма (норми) і є “первинними клітинами” “фундаменту нової галузі законодавства, а за тим і права” [22, c. 57].

В сучасних умовах у зв'язку з конкретними проблемами аграрної реформи, розвитком сучасного аграрного законодавства та розширенням змісту комплексної галузі аграрного права виникає багато проблем у цій площині.

На наш погляд, аграрне право можна визначити як комплексну, спеціалізовану та інтегровану самостійну галузь права, яка сформувалася на базі комплексної галузі аграрного законодавства і є системою правових норм, які регулюють комплекс взаємопов'язаних суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських, соціальних та інших, що складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб'єктами виробничої сільськогосподарської та пов'язаної з нею діяльності.

Сучасне аграрне законодавство охоплює певну спеціалізовану частину земельного законодавства, яка торкається земель сільськогосподарського призначення. Варто підкреслити, що нормативно-правові акти аграрного законодавства, поряд із земельними відносинами, які є базовими в аграрному праві, регулюють й інші види суспільних відносин (зокрема, трудові, фінансові, організаційно-управлінські, майнові, що складаються в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності різних аграрних суб'єктів).

Зумовлене активним розвитком аграрного законодавства збільшення питомої ваги аграрно-правових норм, що якісно відрізняються за змістом від генетично пов'язаних з ними норм основних галузей права, свідчить про сформованість цілісної, самостійної комплексної галузі аграрного права України.

Законодавче закріплення у Земельному Кодексі України плюралізму форм земельної власності дало можливість усім аграрним суб'єктам здійснювати виробничо-господарську діяльність на землі на основі вільного вибору форм власності [14, c.125].

Говорити про аграрне право в законодавстві можна, як про самостійну нішу українського законодавства. У загальному вигляді це - комплекс правових актів, які регулюють аграрні правовідносини. Аграрне законодавство носить комплексний характер. Це означає, що воно задіює ціле об'єднання громадських відносин, які зачіпають і інші сфери права: земельне, цивільне, адміністративне, трудове, фінансове та інші. Водночас саме сільське господарство має характерну йому специфіку, обумовлену в основному незалежними від людей факторами (наприклад, погодні умови або природні ризики)



Розділ 2. Періоди розвитку аграрного законодавства

Аграрне законодавство України характеризується складною і тривалою історією становлення та розвитку. Основні періоди еволюції аграрного законодавства тісно переплітаються та пов'язані з розвитком суспільних відносин, політичною ситуацією в державі та іншими факторами. Сучасний розвиток аграрного законодавства повинен враховувати особливості формування та попереднього розвитку цієї законодавчої галузі, тому з'ясування історії розвитку аграрного законодавства має важливе значення.

Упродовж тривалого часу проблеми розвитку аграрного законодавства активно досліджуються представниками аграрно-правової науки. Причому, предметом аналізу є не лише перспективи майбутнього розвитку нормативно-правового регулювання аграрних відносин, а й дослідження його витоків, виділення окремих періодів генезису цієї законодавчої галузі. Зокрема, проблеми розвитку аграрного законодавства проаналізовані у працях І. В. Духневич, В. М. Єрмоленка, І. М. Заріцької, В. В. Носіка, Т. О. Коваленко, В. І. Семчика, А. М. Статівки, Н. І. Титової, В. Ю. Уркевича, М. В. Шульги, М. М. Чабаненка та інших вчених. Проте до цього часу в аграрно-правовій науці не вироблено єдиного підходу до періодизації розвитку аграрного законодавства

Ще в минулому столітті видатна вчена Н. І. Титова сформулювала суб'єктивно-об'єктивні передумови становлення сільськогосподарського законодавства як окремої галузі, охарактеризувала процес його формування через систему комплексних правових інститутів (на прикладі інституту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств).

І. М. Заріцька, аналізуючи історію виникнення та розвиток аграрного законодавства в Україні, виділяє: аграрне законодавство середини XIX - першої чверті XX ст.; аграрне законодавство доби української революції (1917 - 1921 рр.); виникнення та становлення українського радянського законодавства. При цьому автор зазначає, що з проголошенням незалежності розпочався новий етап розвитку аграрного законодавства [15, c.4]

Процес розвитку науки в напрямі "колгоспне право СРСР" -- "аграрне право України" особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х рр. XX ст. і вже тоді характеризувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом -- агропромислового комплексу), їх критичним аналізом і визначенням перспективи.

Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарського (аграрного) законодавства і формування на його базі комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стимулювали й формування наприкінці 1960-х -- початку 1970-х рр. нової галузі юридичної науки -- науки аграрного права.

Дійсно, у теорії держави і права обґрунтовується такий спосіб формування галузей права як переродження. Як зазначають Т. Є. Мураховська, Р. М. Дудник, галузі права формуються шляхом виокремлення (з однієї або із декількох галузей) та переродження; переродження галузі - це шлях появи нової галузі на основі поглинання та трансформації існуючої галузі з доповненням значним масивом нових норм. М. І. Козир також зазначав, що «аграрне право України як комплексна галузь права і самостійна юридична наука могли та в реальності почали формуватися лише після проголошення незалежності України на початку 1990-х років» [15, c.7].

Представниками аграрно-правової науки України виділяються різні періоди (етапи) розвитку аграрного законодавства. Це пов'язано з різними науковими підходами до розуміння сутності аграрного права та законодавства, його взаємозв'язку з сільськогосподарським правом та законодавством УРСР, а відтак - і з колгоспним правом та законодавством УРСР та СРСР.

В УРСР досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Наукові праці у цьому плані належать таким вченим, як В. З. Янчук, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Семчик та ін. Земельно-правові та еколого-правові питання розглядалися В. Л. Мунтяном, Ц. В. Бичковою, І. А. Дмитренком, та іншими вченими.

Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та однойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно-правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які виходили у світ задовго до виникнення згаданої науки.

Водночас, при характеристиці становлення та розвитку аграрного (сільськогосподарського) законодавства доцільно, на наш погляд, брати до уваги період 1960-1970-х років, коли відбувався процес формування самостійного галузевого утворення - комплексної галузі сільськогосподарського законодавства та сільськогосподарського права. Саме цей період мав би стати вихідним для періодизації розвитку аграрного (сільськогосподарського) законодавства.

Так, вперше в юридичній науці думку про існування нової комплексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу "Советское государство й право". Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського права як комплексної галузі, що охоплює і колгоспне право, й право, яке регулює діяльність державних сіль сільськогосподарських підприємств [9, c.13].

1973 року М. І. Козир у статті "Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления й развития", вирізнив об'єктивні та суб'єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права, її предмета, методу, системи.

Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті "Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет оснований" заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі. Аналогічними тоді були й погляди В. З. Янчука, який вважав передчасним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як галузі права.

Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграрних відносин. У травні 1972 р. у Флоренції проводився радянсько-італійський "круглий стіл" з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавства, формування аграрного права як галузі права та правової науки, керівництва та управління сільським господарством та іншим питанням.

1974 року в редакції журналу "Советское государство и право" відбулася нова зустріч за "круглим столом" де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства. Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграрного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотеоретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретичних досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних досліджень тощо.

Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного права та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існування науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-правових досліджень[10 c.22].

Як бачимо, складність і новизна проблеми зумовили аналіз (па етапі становлення аграрно-правової науки) переважно загальнотеоретичних проблем аграрного права.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвячених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, методу, а також аграрному законодавству як основі формування від повідної галузі права та ін. Серед російських авторів, які досліджу вали загальнотеоретичні засади аграрного права на етапах його становлення, варто згадати М. І. Козиря, Г. Ю. Бистрова, І. Ф. Казьміна, В. В. Петрова, А. А. Денисова, та інших.

В роботах цих видатних вчених поєднується розробка загальнотеоретичних і конкретних (практичних) проблем правового регулювання сільського господарства. У складному процесі становлення наукових засад нової галузі сільськогосподарського (аграрного) права важливу роль відігравали не лише погляди тих авторів, які послідовно запроваджували ідею нової галузі права, а й її противників. У цьому плані істотне значення мали праці І. Ф. Казьміна, присвячені теорії джерел сільськогосподарського законодавства, публікації І. Ф. Панкратова і В. 3. Янчука (УРСР) та деяких інших учених, які не заперечували галузевого існування сільськогосподарського законодавства та науки сільськогосподарського права.

В УРСР, починаючи з 70-х рр,, наука аграрною права досліджує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авто рів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інституту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли теорію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц. В. Бичкову.

Початок 80-х рр. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, всебічним обґрунтуванням правових інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно аналізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права правового регулювання суспільних відносин в умовах АПК; сільськогосподарської кооперації; майнових відносин у сільському господарстві; договірних відносин аграрних суб'єктів; питання охорони земель сільськогосподарського призначення охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві тощо [8, 25-26].

Українська аграрно-правова наука відігравала важливу роль у системі науки сільськогосподарського (аграрного) права колишнього СРСР у процесі становлення нової комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі аграрного права, з'ясування її поняття, особливостей, способів формування, зокрема через становлення її окремих правових інститутів.

Аналізуючи аграрно-правову науку України, можна зробити висновок, що сьогодні вона досліджує широке коло проблем аграрного права, і з розвитком суспільних відносин у галузі сільського господарства предмет її теоретичних розробок значно розширюється.

З огляду на не, процес становлення та розвитку аграрного права України можна умовно поділити на 4 основні етапи:

перший -- кінець 60-х -- початок 70-х рр. -- становлення аграрно-правової науки -- характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права;

другий -- початок 70-х -- початок 80-х рр. -- розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права -- супроводжується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів;

третій -- початок 80-х -- початок 90-х рр. -- активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань -- характеризується розширенням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загально теоретичних її розробок, всебічним обґрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу;

четвертий -- початок 90-х рр. -- й донині -- інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах не залежної Української держави -- відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки.

Виходячи з цього, можна виділити два великі періоди розвитку аграрного законодавства:

І - з кінця 1960-х років до початку 1990-х років - період становлення і розвитку сільськогосподарського законодавства СРСР та УРСР;

ІІ - з початку 1990-х років - дотепер - період розвитку аграрного законодавства України. Іншими словами, періодизацію розвитку аграрного законодавства України доцільно пов'язувати з фактом виділення окремої галузі у системі законодавства в 1960-х - 1970-х роках. Якщо аналізувати наступництво по лінії «сільськогосподарське право» - «аграрне право», чи точніше «сільськогосподарське право УРСР» - «агарне право України», то слід відзначити істотне оновлення системи нормативно-правових актів, що регулювали аграрні відносини. Проте цей процес був поступовим та по суті був складовою більш широкого процесу оновлення усієї системи законодавства новітньої держави. [13, c.32-33]

Сучасний період розвитку аграрного законодавства характеризується істотними особливостями, що пов'язані з виникненням нових видів аграрних відносин, розширенням кола їх суб'єктів в умовах аграрної реформи в Україні. Це відображається в якісному оновленні нормативно-правових актів аграрного законодавства, поглибленням їх комплексного змісту, збільшенням сфери аграрно-правового регулювання. Майбутній розвиток аграрного законодавства передбачає його систематизацію, в тому числі розробку та затвердження кодифікованого акта аграрного законодавства України. Крім того, істотним напрямом розвитку аграрного законодавства України є його адаптація до вимог актів ЄС та СОТ.

Таким чином, становлення українського аграрного права і законодавства характеризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові дослідження у сфері колгоспного і земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України.



Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку аграрного законодавства України

Сьогодні постає загальна проблема вдосконалення аграрного законодавства України, пов'язана з упорядкуванням правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Важливим моментом при цьому виступає наукова обґрунтованість процесу та придатність його результатів на практиці, його максимальна практична ефективність.

Розвиток аграрного сектора економіки держави нерозривно пов'язаний з розвитком соціальної інфраструктури на селі, а функціонування сільськогосподарських товаровиробників залежить від забезпечення працівників цих підприємств належними умовами праці та відпочинку, створення для них сприятливого, комфортного та гармонійного життєвого середовища.

Розвиток сучасного аграрного права має відбуватися з урахуванням сучасних соціальних викликів (катастрофічний стан соціальної сфери села та виродження сільських династій), економічних умов (переважання дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва й розбалансованість аграрної інфраструктури) та екологічних проблем (надмірна розораність сільськогосподарських земель та деградація ґрунтів, сумнівна якість сільськогосподарської продукції)[17, c. 30].

В зв'язку з цим не може не викликати занепокоєння активізація діяльності агрохолдингів в останні роки.

Простими словами - агрохолдинг - це материнська компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій десятків та сотень сільськогосподарських підприємств та здійснює управління ними.

Серед найпотужніших аграрних холдингів слід виділити: «Кернел», «Нібулон» «Миронівський хлібопродукт», «UkrLandFarming», «Українські аграрні інвестиції», «Астарта» та інші. Основними напрямками діяльності вітчизняних агрохолдингів є сільськогосподарське виробництво, зокрема вирощування зернових, олійних і технічних культур; експорт зернової продукції; тваринництво; переробка сільськогосподарської сировини; виробництво кінцевих продуктів харчування та їх реалізація.

Характерною особливістю діяльності аграрних холдингових компаній є переважне використання ними сільськогосподарських угідь для ведення сільськогосподарської діяльності на правах оренди. На даний час 129 агрохолдингових формувань контролюють майже 8,7 млн га, тобто 21,0 % сільськогосподарських угідь країни.

Отже, останніми роками агрохолдинги розширюють сферу своєї сільськогосподарської діяльності шляхом концентрації використовуваних ними сільськогосподарських угідь і у такий спосіб витісняють з ринку оренди землі малого і середнього сільськогосподарського товаровиробника, насамперед фермерські господарства, що загострює соціально-економічну ситуацію на селі.

Її основними наслідками є: припинення існування сільськогосподарських підприємств у відповідній місцевості; втрата для певної кількості сільських жителів місця роботи; відсутність податкових надходжень до місцевих бюджетів; відсутність фінансування розвитку соціальної інфраструктури села, що традиційно здійснювалося сільськогосподарськими підприємствами. Крім того, агрохолдинги, які нині є основними вітчизняними експортерами сільськогосподарської продукції та продуктів харчування на міжнародні ринки, завдають відчутної шкоди вітчизняному землеробству, імпортуючи генетично модифіковані рослини та ведучи монокультурне виробництво, що призводить до деградації сільськогосподарських угідь [26 c.628] Найгіршим є те, що на законодавчому рівні дієвий механізм захисту від подібних явищ - відсутній.

Що стосується правового регулювання, то сучасне аграрне законодавство України характеризується, по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу, по-друге «розкиданістю» аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права, по-третє, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, які часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає на практику застосування права [ 27, c.109].

Ці вади аграрного законодавства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотворчості в Україні.

Хочемо зазначити, що сучасні тенденції розвитку аграрного законодавства є складною й суперечливою системою напрямів із регулювання багатоманітних аграрних відносин. Основними напрямами вдосконалення аграрного законодавства є досягнення внутрішньої єдності аграрних норм шляхом ліквідації прогалин та колізій аграрного законодавства; всебічне впорядкування правового матеріалу; створення стрункої системи аграрних законів, що є доступною в користуванні й ієрархічно послідовною; усунення застарілих та неефективних актів аграрного законодавства; прийняття нових нормативно-правових актів з аграрних питань і врегулювання їх співвідношення з чинними актами; оновлення аграрного законодавства відповідно до змін в аграрних правовідносинах та появи нових відносин в аграрному секторі економіки; гармонізація національного аграрного законодавства з європейським.

Як уже зазначалося, чинне аграрне законодавство досить об'ємне за обсягом, різноманітне за колом врегульованих відносин і нерідко надзвичайно складне для сприйняття. Тому бажано активізувати роботу не лише з підготовки й прийняття нових законів, які б визначали правове становище різноманітних товаровиробників, але із систематизації аграрного законодавства в цілому. При цьому змін, на нашу думку, зазнають і самі форми нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сільському господарстві. Розгляд систематизації аграрного законодавства як постійної форми розвитку й упорядкування має важливе значення для правового регулювання аграрних відносин, правотворчості реалізації прав суб'єктів господарювання на селі, а також для економічної та соціальної системи нашої держави [25, c.106].

В умовах вступу України до Ради Європи, чим вона прийняла на себе відповідні зобов'язання щодо змісту національного законодавства і його інтеграції з законодавством європейських країн, а також з урахуванням відновлення в Україні інституту права приватної власності на землю, закріплення рівності всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших аграрних товаровиробників визнано суб'єктами підприємницької діяльності, коли кардинально змінюється система привласнення, розподілу, обміну, поряд із Земельним кодексом - основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України.

В Аграрному кодексі необхідно відобразити особливості сучасних аграрних суспільних відносин, рівноправність усіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання.

Метою кодифікації аграрного законодавства України є створення упорядкованої, якісної та ефективної системи аграрного законодавства, спрямованої на розвиток і посилення стабільності регулювання сфери суспільних аграрних відносин.

Предметами правового регулювання запропонованого кодексу мають стати аграрні відносини, що становлять комплекс взаємопов'язаних майнових, підприємницьких, земельних, трудових, членських, учасницьких, управлінсько-контрольних суспільних зв'язків, які складаються у сфері виробничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю суб'єктів аграрної підприємницької діяльності всіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання, відносин, спрямованих на насичення продовольчого ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливського) походження.

Визначальним у цьому кодексі має стати:

по-перше, об'єкт - земля та інше нерухоме й рухоме майно, насамперед засоби виробництва, а також продукти харчування, продовольство і сировина як об'єкти права власності самих суб'єктів аграрного підприємництва та як об'єкти цивільного обігу;

по-друге, - земля, мисливські угіддя та внутрішні водойми як основні засоби виробництва та добування продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження; по-третє, земля, водні та мисливські угіддя як об'єкт навколишнього природного середовища [16, 228].

Враховуючи, що предмет аграрного права складається з комплексу суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва та соціального розвитку села, логічним було б визначити процес екологізації аграрного законодавства як впровадження екологічних принципів у зміст нормативно-правових актів, що регулюють аграрні відносини. Причому, екологізація аграрного законодавства має бути спрямована на забезпечення збереження сільської місцевості як просторової бази для розміщення природних ресурсів, ведення екологічно чистого сільськогосподарського виробництва і створення умов для поступового підвищення якості життя сільського населення [20, c.50]

Крім того, актуальне значення для країни яка намагається привести свої економічні показники у відповідність до рівня економічно розвинутих країн має порівняльний аналіз законодавств інших країн. Вивчення досвіду та здійснення адаптації українського аграрного законодавства сприятиме більше ефективному реформуванню аграрної економіки України, захисту прав жителів села, виведенню країни з аграрної кризи. Адже гармонізація така національного законодавства відображає правовий та економічний стан України стати європейською державою.

Так, одним із важливих напрямів узгодження аграрного законодавства України з міжнародно-правовими актами є також його гармонізація з правовими системами міжнародних організацій, наприклад з ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (англ. Food and Agriculture Organization, (FAO), МФСР (Міжнародним фонд сільськогосподарського розвитку англ. IFAD). Саме шляхом узгодження аграрного законодавства України з правовим масивом, що розробляється і діє під егідою цих організацій можна швидше і ефективніше вдосконалити вітчизняне законодавство.

Велику і значну роль в удосконаленні агарного законодавства держави має відігравати центральний спеціалізований орган державного управління сільськім господарством - Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики). Це Міністерство відповідає за формування та реалізацію державної аграрної політики, державної політики у сферах сільського господарства.

Мінагрополітики зобов'язане виконувати функції з розробки проектів нормативно-правових актів щодо правового регулювання агропромислового комплексу і сільського господарства.

Крім того, Міністерство повинно узагальнювати практику в застосуванні аграрного законодавства, розробляти подальші пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та вносити їх на розгляд в установленому законом порядку.

Кодифікацію аграрного законодавства доцільно розпочати з розроблення та прийняття Концепції державної програми систематизації аграрного законодавства на рівні Міністерства аграрної політики та продовольства України, яка повинна передбачати етапи проведення систематизації аграрного законодавства, а саме: 1) облік аграрного законодавства; 2) інкорпорація аграрного законодавства; 3) прийняття Закону «Про сільське господарство»; 4) розроблення та прийняття кодифікованого акта аграрного законодавства. Такий концептуальний підхід до проведення кодифікації аграрного законодавства сприятиме його удосконаленню та систематизації на належному рівні [12, c.221].

Таким чином, основними недоліками аграрного права, які вимагають якнайшвидшого усунення, є наступні: декларативність норм-пільг у сфері соціального розвитку села та державної підтримки фермерських господарств, прогалини правового регулювання аграрного лізингу, відсутність аграрно-правових норм заохочувального характеру, недостатній рівень екологізації норм аграрного права, відсутність ефективного економіко-правового механізму охорони земель сільськогосподарського призначення, здатного забезпечити стійкість агроландшафтів [19, c.67].

Лише після реалізації наведених пропозицій є можливим створення ефективної нормативно-правової бази, яка відповідатиме вимогам сучасності. Підсумовуючи, можна зазначити, що реалізація потенціалу України, як аграрної держави, значною мірою залежить від удосконалення аграрного законодавства з урахуванням галузевої специфіки правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції та забезпечення належного рівня її якості і безпеки.



Висновки

Аграрне право України - це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Відміною рисою агарного права, як єдиної інтегрованої комплексної системи є те, що до його предмету відносяться не лише земельні, майнові і трудові, а й організаційно-управлінські відносини у сфері сільськогосподарської діяльності. Аграрне право, як галузь права, має сформовану власну джерельну базу.

Особливості сучасного етапу розвитку аграрного права України, є виникнення нових правових інститутів у його системі потребують нових підходів до поняття, характеристики змісту, перспектив розвитку цієї галузі права України.

Аграрне (сільськогосподарське) законодавство як системне галузеве утворення стало безпосередньою юридичною базою для формування нової правової галузі - аграрного права.

Сучасне аграрне законодавство охоплює певну спеціалізовану частину земельного законодавства, яка торкається земель сільськогосподарського призначення. Варто підкреслити, що нормативно-правові акти аграрного законодавства, поряд із земельними відносинами, які є базовими в аграрному праві, регулюють й інші види суспільних відносин (зокрема, трудові, фінансові, організаційно-управлінські, майнові, що складаються в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності різних аграрних суб'єктів).

Можна виділити два великі періоди розвитку аграрного законодавства:

І - з кінця 1960-х років до початку 1990-х років - період становлення і розвитку сільськогосподарського законодавства СРСР та УРСР;

ІІ - з початку 1990-х років - дотепер - період розвитку аграрного законодавства України.

Іншими словами, періодизацію розвитку аграрного законодавства України доцільно пов'язувати з фактом виділення окремої галузі у системі законодавства в 1960-х - 1970-х роках. Якщо аналізувати наступництво по лінії «сільськогосподарське право» - «аграрне право», чи точніше «сільськогосподарське право УРСР» - «агарне право України», то слід відзначити істотне оновлення системи нормативно-правових актів, що регулювали аграрні відносини. Проте цей процес був поступовим та по суті був складовою більш широкого процесу оновлення усієї системи законодавства новітньої держави.

...