Законодавче підгрунтя захисту таємниці кримінального судового провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Законодавче підгрунтя захисту таємниці кримінального судового провадження

Бундз Р.О.

кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права і процесу Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Анотація

кримінальне судочинство таємниця правовий

Стаття присвячена дослідженню питання законодавчого підґрунтя захисту таємниці кримінального судового провадження. Розглянуто роль і місце інформації обмеженого доступу в кримінальному судочинстві. Вказано, що зміни, які торкнулися нашої держави, яка активно увійшла в інформаційне суспільство, настійно вимагають наукового обґрунтування та правового забезпечення проблеми оптимального співвідношення інтересів особи, суспільства, держави; приватної та публічної сфер; визначення меж втручання в сферу особистих інтересів громадян; захисту інформаційної, державної та національної безпеки нашої держави в кримінальному провадженні загалом. Підкреслено, що такий баланс забезпечується зокрема комплексним правовим інститутом таємниць, а їх зміст визначається тим, що їх предмет містить в собі відомості, не призначені для широкого кола осіб. Акцентовано на тому, що інформація обмеженого доступу або таємниця у кримінальному судовому провадженні є своєрідним винятком принципу гласності.

Констатовано, що судове провадження в науковій літературі розглядається у двох аспектах, а саме як: 1) судочинство в організаційному розумінні; та 2) судочинство в матеріальному або функціональному сенсі. Підкреслено, що з формальної (організаційної) точки зору до судочинства відносяться всі справи, які в силу закону делеговані суду як органу, що виносить рішення або вирок. У функціональному розумінні поняття судочинства передбачає порядок досудового та (або) судового провадження у справі.

Ключові слова: кримінальне провадження, кримінальне судове провадження, гласність, інформація обмеженого доступу, таємниця спілкування, таємниця наради суддів.

Постановка проблеми. Інформація, як особлива категорія, що набуває все більшого значення в житті людини, пронизує усі сфери життєдіяльності суспільства та держави. Досить часто інформація стосується сфери приватності, а її несанкціоноване розповсюдження може негативно впливати на особисте та сімейне життя будь-якої людини. З огляду на це, Конституція України закріпила положення про те, що «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [1].

Особливу категорію інформації становить інформація, що стосується судового кримінального провадження. Обіг цієї інформації має особливий статус і в окремих, визначених законодавством, випадках, не може бути публічним, не зважаючи на принцип гласності. У цьому контексті викликає науковий інтерес питання правового підґрунтя захисту таємниці судового кримінального провадження.

Стан дослідження проблеми. Окремі питання, що стосуються теми нашого дослідження знайшли своє висвітлення у працях І. Г. Богатирьова, В. О. Глушкова, В. В. Голіни, О М. Гуміна, О. М. Джужі, А. П. Закалюка, В. С. Канціра, О. М. Костенка, О. М. Литвинова, К. Б. Марисюка, О. К. Маріна, В. Л. Ортинського, Н. А. Савінової, В. Я. Тація, В. І. Шакуна та ін.

Мета цієї публікації полягає у дослідженні правового підґрунтя захисту таємниці кримінального судового провадження, як одного з вагомих чинників дотримання невід'ємних прав людини і громадянина.

Результати

Передусім, необхідно звернути увагу на те, що кримінальне процесуальне законодавство послуговується низкою термінів, з' ясування яких має істотне значення для дослідження предмета нашої публікації. З-поміж них варто назвати такі як «судове провадження», «судовий розгляд», «невтручання у приватне життя», «таємниця спілкування», «державна таємниця», «таємниця нарадчої кімнати» та низка інших.

Необхідно підкреслити, що поняття судового провадження в науковій літературі знаходить своє визначення у двох основних підходах, а саме як: 1) судочинство в організаційному розумінні; та

2) судочинство в матеріальному або функціональному сенсі.

З формальної (організаційної) точки зору до судочинства відносяться всі справи, які в силу закону делеговані суду як органу, що виносить рішення або вирок. У функціональному розумінні поняття судочинства передбачає порядок досудового та (або) судового провадження у справі. З огляду на питання, яке розглядається, нас цікавитиме друге значення терміна «судочинство», оскільки саме в цій сфері діє низка правових норм, що регламентують порядок захисту настільки специфічної конфіденційної інформації.

Варто наголосити на тому, що відповідно до ст. 124 Конституції України «правосуддя в Україні здійснюють виключно суди». ... «юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення» [1].

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року N° 4651-VI (далі КПК України), кримінальне провадження - це «досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність» [2]. Натомість, п. ч. 1 ст. 3 судове провадження трактує як «кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами» [2].

Необхідно зауважити, що кримінальне процесуальне законодавство встановлює загальні засади кримінального провадження, з-поміж яких варто звернути увагу на гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами (п. 20 ч. 1 ст. 7 КПК України). Розкриваючи зміст цього принципу законодавець встановлює, що «учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов' язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом» [2].

Автори навчального посібника «Кримінальний процес», Л. М. Лобойко та О. А. Банчук, підкреслюють, що «усі судові засідання повинні відбуватися відкрито, за деякими винятками ...» [3, с. 196]. При цьому науковці акцентують увагу на тому, що «право на відкрите судове засідання міститься у міжнародних актах (ст. 10 ЗДПЛ, ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ, ч. 1 ст. 14 МПГПП), у Конституції України (п. 7 ч. 3 ст. 129) та в українському процесуальному законодавстві. Відкритість судового засідання може визначатися інстанцією, у якій слухається кримінальна справа, і різновидом провадження з перегляду судового рішення» [3, с. 196-197].

Отож, варто зауважити, що ст. 7 КПК України визначає, що «кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якщо участь в судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров' ю особи. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні»[2].

Необхідно звернути увагу на те, що вказані підходи за своєю спрямованістю відповідають міжнародним правовим нормам. Так, наприклад, відповідно до ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (прийнятий резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р., набув чинності 23 березня 1976 р.), «преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його з міркувань моралі, громадського порядку чи державної безпеки в демократичному суспільстві, або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або - в тій мірі, в якій це, на думку суду, є строго необхідним, - при особливих обставинах, коли публічність порушувала б інтереси правосуддя; однак будь-яка судова постанова в кримінальній або цивільній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншого чи коли справа стосується матримоніальних спорів або опіки над дітьми» [4].

У ч. 4 ст. 27 КПК України наголошується, що «кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження» [2].

У контексті забезпечення таємниці судового провадження варто звернути увагу на те, що ч. 3 ст. 27 КПК України встановлена можливість оголошення у відкритому судовому засіданні особистих записів, листів, змісту особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі п. 3 ч. 2 цієї статті [2].

Особливим положенням, що розкриває поняття гласності і відкритості судового провадження та повного фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій, викладене у ст. 27 КПК України є зміст її ч. 6, де закріплено, що «кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої» [2]. Однак, варто звернути увагу на те, що «проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду» [2].

Окремі обмеження щодо поширення таємниці судового провадження містяться і в ч. 7 вказаної статті, в якій йдеться про те, що «судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення» [2].

Вочевидь, необхідно акцентувати увагу й на інших нормах кримінального процесуального законодавства, які містять вказівку на порядок організації захисту таємниці кримінального судового провадження. Зокрема, це статті 161, 162, 367 КПК України.

Згідно зі ст. 161 КПК України «речами і документами, до яких заборонено доступ, є: 1) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв'язку з наданням правової допомоги; 2) об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією» [2]. Водночас, ст. 162 КПК України наводить перелік речей і документів, які законодавець відніс до тих, що містять охоронювану законом таємницю. До такої таємниці належить:

1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю;

3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;

4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;

5) відомості, які можуть становити банківську таємницю;

6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру;

7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;

8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;

9) державна таємниця;

10) таємниця фінансового моніторингу;

11) відомості, що становлять професійну таємницю відповідно до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» [2].

Автори навчального посібника «Кримінальне процесуальне право України» акцентують увагу на тому, що «засада невтручання у приватне життя є формою втілення у кримінальне процесуальне законодавство положень ст. 32 Конституції України, а також узгоджується зі ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 12 Загальної декларації прав людини» [5, с. 85].

У контексті забезпечення захисту таємниці судового провадження необхідно також звернути увагу на положення ст. 367 КПК України, яка регламентує питання таємниці наради суддів. Згідно з цією статтею «під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд (ч. 1); суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні (ч. 2); судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті (ч.3); постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відповідно до правил, передбачених цією статтею (ч. 4) [2].

З приводу таємниці наради суддів, Є. Скулиш та Д. Прокоф'єва, акцентують на тому, що «таємниця наради суддів є обов'язковою для присутніх суддів з приводу міркувань, що висловлюються ними в нарадчій кімнаті» [6, с. 37].

Вочевидь, можна вважати, що непряме відношення до дотримання конфіденційності певних категорій відомостей, що фігурують в ході судового провадження, має і ст. 495 КПК України «Тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання».

Вказана правова норма передбачає, що «суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представника неповнолітнього обвинуваченого, має право своєю ухвалою видалити його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього» [2].

Висновки

Отже, підсумовуючи викладене вище можемо констатувати, що кримінальне процесуальне законодавство містить низку норм, які реально забезпечують захист різних видів інформації з обмеженим доступом. Особлива увага законодавцем приділена таємниці кримінального провадження, зокрема таємниці судового провадження.

Натомість, аналіз норм чинного кримінального процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що в Україні також створені й всі умови для забезпечення принципу гласності і відкритості судового провадження та повного фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій, що спрямовано на забезпечення прав усіх учасників кримінального процесу.

Список використаних джерел

кримінальне судочинство таємниця правовий

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Кримінальний процесуальний Кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10, № 11-12, № 13. Ст. 88

3. Лобойко Л. М., Банчук О. А. Кримінальний процес: навч. посібник. К.: Ваіте, 2014. 280 с.

Размещено на Allbest.ru