Міжнародні та національні стандарти обмеження прав і свобод людини та громадянина

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Кафедра публічного управління та адміністрування

Міжнародні та національні стандарти обмеження прав і свобод людини та громадянина

Кононенко В.В., д.і.н., професор

Конституція України закріплює принцип невідчужуваності та непорушності прав людини (ст.21). А частина 2 статті 22 Конституції України зазначає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані [1, с. 141]. Тобто, за загальним правилом, права та свободи людини та громадянина є невідчужувані, непорушні та гарантуються державою. Задекларовані Україною права та свободи людини та громадянина відображають міжнародні акти. Зокрема, Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948 р. Проте, своєю чергою, названий акт допускає, що «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві» [2]. Це означає, що права та свободи можуть та навіть мають бути обмежені з причин належного забезпечення функціонування держави та суспільства. Допускають обмеження прав та свобод й інші міжнародні акти. Так, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. допускає обмеження прав і свобод у статтях 18, 19, 21 [3].

Стаття 64 Конституції України підтверджує, що свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України [1, с. 141]. Так, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Проте, ця ж стаття Основного Закону гарантує непорушність окремих прав та свобод. Так, навіть в умовах в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права та свободи, що передбачені статтями 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 [1, с. 141].

Окрім того, як правило, підстави обмеження прав та свобод людини та громадянина чітко прописуються нормами Конституції України. Так, згідно з статтею 34 кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Проте, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [1, с. 141]. конституційний обмеження право свобода людина

Питання обмеження прав та свобод людини та громадянина достатньо добре опрацьоване в науковій літературі. Переважна більшість дослідників сходяться у думці на тому, що ці обмеження встановлюються з вагомих для держави та суспільства причин, мають тимчасовий характер та визначаються законодавчими актами [4, 5, 6, 7, 8].

З опрацьованих міжнародних та вітчизняних джерел можна виокремити характерні ознаки обмеження прав і свобод людини та громадянина. Серед них: вони встановлюються виключно міжнародними нормативно-правовими актами та законами України; вони направлені не на саме право, яке є непорушним та невідчужуваним, а на механізм його реалізації; вони мають виключно тимчасовий характер; ці обмеження мають бути пропорційними та співрозмірними тим суспільними цінностями, які захищаються шляхом здійснення такого обмеження.

Законодавчою базою обмеження прав та свобод людини та громадянина виступає Конституція України також низка важливих законів: «Про правовий режим надзвичайного стану» (2000 р.), «Про правовий режим воєнного стану» (2015 р.), «Про судоустрій і статус суддів» (2016 р.), «Про державну службу» (2015 р.), «Про Національну поліцію» (2015 р.), «Про Службу безпеки України» (1992 р.), «Про прокуратуру» (2014 р.) та ін.

На основі законодавства України можна виділити види обмежень прав та свобод громадян. Серед них:

- обмеження загального характеру, які стосуються конституційного статусу усіх громадян та вводяться в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, з метою запобігання злочинів, захисту здоров'я і моральності або захисту прав і свобод інших осіб;

- обмеження прав та свобод, які застосовуються в умовах надзвичайного чи воєнного стану;

- обмеження прав та свобод для осіб зі спеціальним статусом (обмеження права займатися підприємницькою діяльністю, бути членом політичної партії, реалізовувати право на мирні зібрання тощо) і направленні на недопущення використання спеціального статусу для власних інтересів, у політичних цілях, боротьбу з корупцією тощо.

Інститут обмеження прав охоплює норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового та інших галузей права. Обмеження основних прав здійснюється як шляхом прямих заборон, так і вилученням тієї чи іншої правомочності зі змісту конкретного права, а також шляхом встановлення спеціального порядку реалізації такого права.

Отже, заходи обмеження прав і свобод людини та громадянина є тимчасовими заходами, в основі яких лежить насамперед суспільне благо. Такі обмеження чітко врегульовані міжнародними й вітчизняними нормативно-правовими актами та в демократичній державі сприймаються виключно як заходи захисту прав та свобод інших громадян, громадського порядку, державної безпеки, суспільної моралі тощо. Проте, у тоталітарній та авторитарній державі ці заходи стають лише додатковими механізмами контролю над громадянами та суспільством.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст.141.

2. Загальна декларацію прав людини від 10 грудня 1948 р. Верховна Рада України.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Верховна Рада України.

4. Осинська О.В. Обмеження прав і свобод людини: теоретико-прикладні аспекти: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2010. 20 с.

5. Стрекалов А.Є. Обмеження основних прав та свобод людини і громадянина як інститут конституційного права України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Харків, 2010. 20 с.

6. Дахова І.І. Обмеження реалізації прав та свобод людини: конституційне регулювання та практика європейського суду з прав людини. Форум права. 2018. №4. С. 17-25.

7. Фігель Ю.О. Класифікація обмежень прав людини. Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Юридичні науки. 2016. Вип. 3. С. 79-87.

8. Фігель Ю.О. Теоретичні аспекти обмеження прав людини. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2016. №837. С. 357-361.

Размещено на allbest.ru