Окремі аспекти державної політики щодо забезпечення загальнодоступності медичної допомоги в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі аспекти державної політики щодо забезпечення загальнодоступності медичної допомоги в умовах воєнного стану

Кокошко Мирослава Василівна кандидат юридичних наук, кафедра службового та медичного права, Навчально-науковий інститут права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка,

Левінська Юлія Віталіївна студентка 2 курсу магістратури, Навчально-науковий інститут права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

медична допомога воєнний стан

Статтю присвячено проблемі загальнодоступності медичної допомоги під час воєнного стану. Проаналізовано закони та підзаконні акти у сфері медичної діяльності відповідно до яких має здійснюватися доступ до медичної допомоги в умовах воєнного стану. Проілюстровано наукові та практичні підходи щодо визначення поняття «загальнодоступності медичної допомоги». У статті розглянуто ключові елементи доступності медичної допомоги, які були розроблені на універсальному рівні. Досліджено рішення Європейського суду з прав людини та доктрину міжнародного гуманітарного права щодо покладення відповідальності за порушення прав людини на сторони збройного конфлікту в контексті в контексті надання медичної допомоги під час окупації та активних бойових дій. В основу аналізу норм щодо доступу до медичної допомоги покладено доктрину міжнародного гуманітарного права, згадані окремі його положення та наведено задокументовані приклади порушення норм Женевських конвенцій під час воєнних дій в Україні та Сирії. Особливу увагу приділено вивченню державної політики щодо забезпеченості надання медичної допомоги з початку російського вторгнення на територію України починаючи з 2014 року. Досліджено видатки з Державного бюджету на охорону здоров'я в межах 2021 та 2022 років, прийняті нормативно-правові акти для покращення забезпечення доступу населення до медичної допомоги під час воєнного стану. Наголошено на недоліках системи фінансування закладів охорони здоров'я під час збройної агресії Росії на Сході України починаючи з 2014 року. Окреслено основні напрямки досліджень, які здійснювалися щодо забезпечення населення медичною допомогою під час бойових дій та на лінії розмежування. В аспекті залучення медичних працівників до надання медичної допомоги на територіях розмежування наведено позитивний досвід Сполучених Штатів Америки. Наприкінці статті, з урахуванням викладеного матеріалу, сформовано висновки з окресленням невирішених проблем забезпеченості населення доступом до медичної допомоги та шляхів їх усунення в умовах збройного конфлікту.

Ключові слова: право на медичну допомогу, доступність медичної допомоги, права людини, найвищий досяжний рівень здоров'я, міжнародне гуманітарне право, телемедицина.

Abstract

Kokoshko Myroslava Vasilievna PhD, Department of Service and Medical Law, Educational and Scientific Institute of Law of Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv

Levinska Yuliia Vitalievna 2nd year master's law student, Educational and Scientific Institute of Law of Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv,

SOME ASPECTS OF THE STATE POLICY ON PROVIDING UNIVERSAL ACCESS TO MEDICAL CARE DURING THE MARTIAL LAW PERIOD

The article is devoted to the problem of accessibility of medical care during the military condition. The laws and by-laws in the field of medical activity have been analyzed, according to which access to medical care should be provided in conditions of martial law.

Scientific and practical approaches to defining the concept of "universal availability of medical care" are illustrated. The article discusses the key elements of the availability of medical care, which were developed at the universal level. Some decisions of the European Court of Human Rights and the doctrine of international humanitarian law on responsibility for violation of human rights on the parties to the armed conflict in the context of medical care during occupation and active hostilities were studied.

The analysis of norms regarding access to medical care is based on the doctrine of international humanitarian law, its individual provisions are mentioned, and documented examples of violations of the norms of the Geneva

Conventions during military operations in Ukraine and Syria are given. Special attention has been paid to the study of the state policy on provision of medical care since the beginning of the Russian invasion of the territory of Ukraine since 2014.

Expenditures from the State Budget on health care within 2021 and 2022 have been studied, legal acts have been adopted to improve the provision of access to medical care for the population during martial law.

Special attention has been paid to the study of the state policy on provision of medical care since the beginning of the Russian invasion of the territory of Ukraine since 2014.

The main areas of research that were carried out regarding the provision of medical care to the population during hostilities and on the demarcation line are outlined.

The positive experience of the United States of America is given in terms of the involvement of medical workers in the provision of medical assistance in the territories of demarcation.

At the end of the article, taking into account the presented material, conclusions are formed outlining the unresolved problems of providing the population with access to medical care and ways to eliminate them in the conditions of armed conflict.

Keywords: right to healthcare, accessibility of healthcare, human rights, the highest attainable standard of health, international humanitarian law, telemedicine.

Постановка проблеми

Впровадження воєнного стану вплинуло на всі сфери суспільного життя нашої країни. Зміни торкнулись також сфери охорони здоров'я. Перед державою постали нові виклики та першочергові завдання, які потребують вирішення і впровадження відповідних законодавчих змін з метою забезпечення загальнодоступності медичної допомоги для всіх людей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Впродовж останніх років систему охорони здоров'я України сколихнули російська агресія, тимчасова окупація окремих територій, активні бойові дії, пандемія COVID-19, повномасштабна війна. Вказані обставини значно вплинули і на можливість реалізації гарантованого права на охорону здоров'я, а саме ускладнено рівний доступ населення до кваліфікованої медичної допомоги, захищеність медичних працівників під час виконання своїх обов'язків. Тому є потреба у вивчені міжнародних та національних правових механізмів реалізації права особи на доступ до медичної допомоги, особливо в умовах воєнного конфлікту та відсутності достатніх бюджетних ресурсів.

Мета статті полягає у визначенні поняття «доступності» медичної допомоги, правового регулювання та напрямків державної політики щодо його реалізації; з'ясуванні можливості ефективної реалізації права на медичну допомогу та шляхів розвитку цього права в умовах воєнного стану.

Виклад основного матеріалу

Статтею 49 Конституції України закріплено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу й медичне страхування [1] Зміст цього права розкривається в приписах статті 284 Цивільного кодексу України та включає право на надання кваліфікованої медичної допомоги, право на вибір лікаря та його заміну, на вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, а також право відмовитися від лікування [2].

Конституційний Суд України в Рішенні від 25.11.1998 № 15-рп/98 тлумачить поняття «медична допомога» та «медична послуга». Суд приходить до висновку, що термін «медична допомога» широко вживається в національному законодавстві України, є певні його визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, науковців, медичних університетів та академій. Однак, цілісна правова дефініція цього поняття в законах України відсутня, а тому потребує нормативного врегулювання, що виходить за межі повноважень Конституційного Суду України» [3]. Законодавець визначає «медичну допомогу» у статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [4] (далі - Основи) як діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування й реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями й патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами. Згідно частини 1 Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 955 [5], медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності й здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства. Всесвітня організація охорони здоров'я визначила дефініцію медичної допомоги як профілактика, лікування й менеджмент хвороби, а також збереження фізичного та психічного здоров'я людини через надання належних послуг медичними працівниками й іншими фахівцями охорони здоров'я [6, с. 259].

Статтею 6 Закону України «Про охорону дитинства», закріплено обов'язок держави вживати заходів щодо забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям [7]. Відповідно до частину 1 статті 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій [8] .

Можна резюмувати, що в чинному законодавстві України відсутнє визначення саме «доступності медичної допомоги».

На доктринальному рівні існують різні підходи щодо тлумачення «загальнодоступності медичної допомоги». Так, на думку, Солоненко Н.Д., доступність медичної допомоги - це звернення до закладів охорони здоров'я без подолання фінансових географічних перешкод, а також - як нормативно врегульовану та організаційно забезпечену можливість надання кваліфікованої та вчасної медичної допомоги [9]. Соловйова О.М. пропонує розглядати доступність медичної допомоги через призму нормативного, організаційного, економічного та інформаційного елементів [10]. Під нормативною складовою вчена розуміє визнання доступності медичної допомоги принципом соціальної держави й закріпленні його у законодавчих актах. Організаційний елемент характеризується розгалуженою територіальною мережею закладів охорони здоров'я, економічний - достатнє фінансування закладів охорони здоров'я, інформаційний - обізнаність населення щодо усіх аспектів доступу до медичної допомоги. Доступність медичної допомоги, Бондарева Л.В., розглядає як організаційно забезпечену можливість надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги населенню країни незалежно від географічних, економічних, соціальних, інформаційних, культурних та мовних бар'єрів [11]. Наведене визначення дослідниці є найбільш вичерпним, оскільки охоплює як нормотворчий, так і виконавчий механізми загальнодоступності медичної допомоги з урахуванням основного переліку бар'єрів, що можуть виникнути при реалізації права на доступ до медичної допомоги.

У взятих на себе міжнародних зобов'язаннях відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, перед державою є обов'язок забезпечити доступність медичної допомоги (ст.374 та у п.і, ч.1 ст.420) [12].

Окреслення обов'язку держави забезпечити загальнодоступність медичної допомоги передбачено у окремих міжнародних актах. На універсальному рівні «право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я» закріплено у ст.12 Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права (надалі - МПСЕКП)[13]. У положеннях Загального коментаря №14 до ст.12 МПСЕКП, визначено ключові елементи, відповідно до яких реалізовується право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я [14]. Одним з таких складових є доступність, яка розглядається у 4 вимірах:

- фізична доступність - розташування закладів охорони здоров'я, медичних послуг та ліків має бути безпечно фізично доступними для всіх верств населення, особливо для вразливих груп (до них відносять етнічні меншини та корінне населення, жінок, дітей, людей похилого віку, людей з інвалідністю); а також фізична доступність до питної води, адекватні санітарні умови, в тому числі в сільській місцевості;

- заборона дискримінації - послуги у закладах охорони здоров'я , бути доступними для всіх, особливо для найбільш уразливих верств населення, без дискримінації за будь-якою із заборонених ознак;

- економічна доступність - доступ до послуг у закладах охорони здоров'я з огляду на різних фінансовий стан населення; розмір оплати медичних послуг має ґрунтуватися на принципі справедливості, гарантуючи, що ці послуги, надані у приватних чи державних закладах, доступні для всіх, включаючи соціально незахищені групи;

- інформаційна доступність - що передбачає право пошуку, отримання та передачі інформації, що стосується охорони здоров'я, враховуючи конфіденційність персональних даних про здоров'я, рівне ставлення та заборону дискримінації.

Норми щодо забезпечення доступу до медичної допомоги визначено також у статті 24 Конвенції про права дитини, статті 12 Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, статті 5 Міжнародної конвенції про ліквідації всіх форм расової дискримінації, статті 25 Конвенції про права осіб з інвалідністю, частині 1 статті 7 Конвенції щодо захисту прав працівників-мігрантів і членів їх сімей, статті 3 Конвенції про права людини та біомедицину.

Розглядаючи реалізацію прав людини під час війни, неможливо оминути засади міжнародного гуманітарного права, дія якого розповсюджується на сторони збройного конфлікту. Міжнародне гуманітарне право представлене у 4 Женевських Конвенціях: згідно зі статтями 13 та 24 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях (I Женевська Конвенція), медичний персонал, медичні заклади, особовий склад, який здійснює керування медичними формуваннями та установами, користується захистом за всіх обставин[15]. Відповідно до статтей 50, 55 та 56 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, окупаційна влада зобов'язана за допомогою всіх наявних засобів забезпечувати та підтримувати діяльність медичних та лікарняних установ, а також забезпечити на окупованій території умови задовільні з погляду охорони здоров'я та санітарії [16]. Станом на серпень 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення, армія російської федерації вбила щонайменше 18 медичних працівників, серйозно поранила 56; пошкодила 884 заклади охорони здоров'я, 87 машин швидкої допомоги та близько 450 аптек [17]. Для порівняння: з 2011 року по 2021 року під час збройного конфлікту в Сирії було зруйновано до 500 закладів охорони здоров'я [18].

На регіональному рівні важливу роль щодо загальнодоступності медичної допомоги відіграють Європейська конвенція про права людини (далі - ЄКПЛ) та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Хоча положення ЄКПЛ напряму не згадує про право особи на охорону здоров'я та доступ до медичних послуг, але покладає на держави зобов'язання щодо захисту прав, зокрема, на життя (стаття 2 ЄКПЛ), заборону катувань або нелюдських чи таких, що принижує гідність, поводжень або покарань (стаття 3 ЄКПЛ), на повагу до свого приватного і сімейного життя (стаття 8 ЄКПЛ) та свободу вираження поглядів (стаття 10 ЄКПЛ) [19]. Вказані права ЄСПЛ неодноразово визнавав порушеними державами, саме в контексті права на охорону здоров'я й доступу до медичної допомоги.

Так, відповідно до висновку у справі «Калвеллі та Чільйо проти Італії», право кожного на життя охороняється законом варто розуміти не лише як обов'язок держави утримуватися від «навмисного» позбавлення життя, а й у світлі позитивних зобов'язань держав щодо вжиття відповідних заходів для захисту життя тих, хто входить до їх юрисдикції, що, зокрема, відображається у зобов'язанні лікарень державної і приватної форми власності прийняти заходи для захисту життя своїх пацієнтів [20]. Тобто, реалізація права на життя неможлива без реалізації права на охорону здоров'я. - загальний висновок, який констатує ЄСПЛ у більшості справ вказаної категорії.

Із права на життя випливає обов'язок держави запровадити достатню нормативну базу для гарантування доступу до невідкладної допомоги та забезпечити координацію між медичними працівниками під час надання такої допомоги [21]. За буквального тлумачення такого висновку, ЄСПЛ вимагав обов'язкового впровадження доступу саме до екстреної допомоги, без згадки загальнодоступності медичної допомоги в цілому [22]. Однак згоди щодо позитивного обов'язку держави забезпечити доступ до отримання екстреної медичної допомоги не було досягнуто навіть у складі Суду, який розглядав справу. В Окремій думці третина суддів зауважила, що «ЄСПЛ не має повноважень вимагати внутрішньої нормативної бази, яка гарантує доступ до невідкладної медичної допомоги та впроваджувати певного стандарту лікування та обладнання в лікарнях» [23].

У доктринальній площині [22] при дослідженні даної справи доречно наведено п.42 Загального Коментаря №14 до ст.12 МПСЕКП як контраргумент, у якому наголошено: «лише держави є учасниками Пакту і остаточно відповідають за його дотримання, усі члени держави - окремі особи, включаючи медичних працівників, сім 'ї, місцеві громади, міжурядові та неурядові організації, а також приватний бізнес сектор - мають обов'язки щодо реалізації права на здоров'я. Таким чином, держави-учасниці повинні створити умови, які сприятимуть виконанню цих обов'язків» [13].

З огляду на вищенаведене, важливо корелювати напрямок держави при виконанні нею нормотворчої функції щодо забезпечення права на охорону здоров'я, що, безумовно, при прогресивному виконанні поліпшить дотримання прав людини та загальнодоступність медичної допомоги.

Отже, правове регулювання загальнодоступності медичної допомоги (у мирний час) є широким та прогресивним, охоплюючи організаційні, матеріальні чинники. Контроль на дотриманням права на медичну допомогу під час збройного конфлікту на захоплених територіях покладено на окупаційну владу. Проте, на жаль, положення міжнародного гуманітарного права постійно порушуються російською федерацією.

Загальнодоступність медичної допомоги напряму залежить від матеріального чинника, тому доречно розглянути бюджетні програми, на які було заплановано виділити кошти відповідно до Законів України «Про державний бюджет на 2021 рік» та 2022 рік відповідно.

Детальний аналіз бюджетних програм на 2021 рік демонструє «низький рівень фінансування закупівлі обладнання та реконструкції приміщень, особливо закладів третинної медичної допомоги» [25].

Розподіл видатків Державного бюджету на охорону здоров'я за 2021 та 2022 роки відповідно вказує на збільшення фінансування галузі приблизно на 15%. Відрізняються також програми фінансування: у 2021 році пріоритетними були напрями організації та регулювання діяльності установ у системі охорони здоров'я, боротьба із гострою респіраторною хворобою СОУГО-19; забезпечення процесуальними та матеріальним аспектам надання медичної допомоги пацієнтам (зокрема, розвиток системи екстреної медичної допомоги, застосування експериментальних технологій для лікування, лікування за кордоном) [26], в той час як у 2022 році значну частку коштів виділено на розвиток Програми медичних гарантій, лікування онкологічних захворювань, застосування трансплантації органів та інших анатомічних частин, а також закупівлі медичного обладнання [27]. Останній пункт є надзвичайно необхідним, оскільки сучасна система охорони здоров'я в Україні характеризується наявністю застарілої матеріально-технічної бази, зокрема закладів третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги [26].

При цьому варто розуміти, що доступність медичної допомоги залежить як від медичного обладнання, так і від належної підготовки лікарів, забезпеченості закладу охорони здоров'я різнопрофільними лікарями, впровадженням та активним використанням електронної системи охорони здоров'я, динаміку фінансування та ефективності яких важко проаналізувати за один рік. З огляду на це, нагальним видається розробка на достатнє фінансування програм, спрямованих на доступ до профілактичних обстежень для виявлення захворювань на ранніх стадіях, підвищення ефективності лікування за допомогою зниження показника післяопераційної летальності.

Абсолютно іншого характеру набуває державне регулювання загальнодоступності медичної допомоги в умовах воєнного стану. Проблема була окреслена з початком війни на Сході України, а саме: недоступність медичної допомоги на окупованих територіях та лініях розмежування, що не узгоджується з положенням про те, що «навіть у часи серйозної нестачі ресурсів уразливі групи населення повинні бути захищені шляхом ухвалення відносно недорогих цільових програм» [29]. В цьому контексті доречно згадати слова спеціального доповідача ООН з питань права на здоров'я Ананд Гровер, про те, що «збройний конфлікт завдає не лише впливу на заклади охорони здоров'я шляхом насильства, але й впливає через розпад соціальних структур і систем охорони здоров'я, а також через відсутність основних детермінант здоров'я» [30]. Зокрема, шляхом встановлення державними, так і недержавними збройними угрупуваннями численних фізичних бар'єрів для населення (наприклад, заборони на в'їзд та виїзд, встановлення контрольно- пропускних пунктів), що унеможливлює надання своєчасних та якісних медичних послуг [30].

Забезпечення доступу до медичної допомоги на тимчасово окупованих територіях АР Крим, відповідно до рішення Верховної Палати ЄСПЛ у справі «Україна проти Росії», має здійснювати російська федерація [31]. Держава, що здійснює свої функції поза межами своєї національної території визнається такою, що має «ефективний контроль», а отже - на неї покладено обов'язок гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи визначені ЄКПЛ та відповідальність у разі їх порушення [32, п. 76].

Концепція ефективного контролю наведена Міжнародним Судом ООН у справі «Нікарагуа проти США» полягає у «притягненні до відповідальності держави, яка фактично керувала, надавала інструкції або допомогу угрупуванням осіб на території іншої держави щодо здійснення правопорушень у конкретних операціях» [33].

Щодо окупованих впродовж 2014-2015 років територій Донецької та Луганської області такого рішення Міжнародним Судом ООН або ЄСПЛ винесено не було дотепер, що дає підстави вважати ці території «сірою зоною». На жаль, навіть повномасштабне вторгнення, розпочате росією 24.02.2022 р. проти України, не вплинуло на винесення відповідного рішення й найскорішого притягнення країни-агресора до відповідальності. Адже у визначенні держави, яка здійснює контроль над територією під час міжнародного конфлікту, та відповідно зобов'язана забезпечувати права людини, ЄСПЛ вказав що «не можна говорити про «ефективний контроль» над територією під час активних бойових дій, а реальність збройного протистояння, метою якого є встановити контроль над територією, означає, що над територією немає контролю» [30 п.126]. Фактично цей висновок знімає відповідальність з Росії за перешкоджання та порушення права, зокрема, на доступ до медичної допомоги.

Незважаючи на те, що попередні напрацювання у вигляді концепції «ефективного контролю» неможливо застосувати та за відсутності правової альтернативи, на національному рівні воно залишається нагальним і вимагає більш рішучих дій.

В контексті розглядуваного питання, доречно вказати і про прийнятий у 2017 році Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» [37]. Наявність такого закону є позитивним фактором у виконанні обов'язку держави забезпечити доступ до медичної допомоги населенню, яке проживає далеко від міст. В згаданому нормативно-правовому акті відсутня згадка про території Донецької та Луганської області, одна введено поняття «мобільні медичні кабінети» (стаття 7) [35]. Наявність таких засобів на прифронтових територіях могла б врятувати життя цивільних осіб, однак цей проект не було реалізовано [36].

На додаток до відсутності мобільних медичних кабінетів, у державному регулюванні не вистачало спеціальної політики, розробленої щодо гарантій для лікарів та медичного персоналу для їх залучення до надання допомоги на лінії розмежування. До початку повномасштабної війни в Україні, за відсутності мережі закладів охорони здоров'я, медичну допомогу на контрольних пунктах в'їзду-виїзду (далі - КПВВ) надавали представники міжнародних та неурядових організацій [36]. Збройний конфлікт на Сході України не тільки «не вплинув на перевлаштування закладів охорони здоров'я комунальної власності, а й зумовив відтік професійних медиків з регіону через сукупність проблем безпекового, економічного та соціального характеру». Як результат - відсутність забезпечення доступу до медичної допомоги поблизу лінії розмежування. Вирішення цього питання можливе за двох напрямків. По-перше, це залучення медичного персоналу. Корисними порадами у цьому питанні буде дослідження США присвячене підвищенню зацікавленості лікарів у роботі в сільських закладах охорони здоров'я [37]. Окрім встановлення зростаючого бонусу до заробітної плати, у роботі пропонується:

- застосовувати ротацію для медиків;

- проводити навчання медичних працівників для роботи з населенням, яке недостатньо обслуговується, щоб допомогти задовольнити місцеві потреби в охороні здоров'я;

- створити мобільну інфраструктуру, включаючи телекомунікаційні технології, для зв'язку практики у віддаленій місцевості з персоналом медичних центрів, міських лікарень, тощо;

- облаштувати регіону найнеобхіднішим (школами, магазинами, доступним транспортним сполученням);

- внести зміни в імміграційній політиці щодо медичних працівників з розширенням можливостей у програмах легального перебування в країні.

По-друге, дієвим варіантом для наближення населення до центрів надання медичної допомоги може стати використання телемедицини - комплексу дій, технологій та заходів, що застосовуються під час надання медичної допомоги з використанням засобів дистанційного зв'язку для обміну інформацією в електронній формі (частина 1 статті 3 Основ). Надавати медичну допомогу із застосуванням телемедицини можуть заклади охорони здоров'я або фізичні особи - підприємці, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики (частина 3 статті 35-6 Основ). Обсяг такої допомоги становить консультування, виконання медичних маніпуляцій та операцій. Але в умовах нестабільного мобільного/інтернет зв'язку та важкого стану пацієнта, який потребує термінового втручання лікаря, телемедицину варто розглядати як допоміжний варіант за відсутності навіть теоретичної можливості дістатися до кваліфікованої медичної допомоги. При цьому, варто активно розвивати застосування мобільних медичних кабінетів, розбудови відділення екстреної медичної допомоги та залучення лікарів до роботи на територіях з підвищеною небезпекою.

В умовах повномасштабної війни в Україні, окреслені аспекти державної політики в сфері охорони здоров'я, могли б значною мірою спростити доступ до медичної допомоги. Особливо зважаючи, що в Указі Президента №369/2021 від 18.08.2021 Про введення в дію рішення РНБО від 30 липня 2021 року "Про стан національної системи охорони здоров'я та невідкладні заходи щодо забезпечення громадян України медичною допомогою", було закладено підвалини до вирішення фінансових та організаційних проблем, вирішення яких сприятиме отриманню населенням своєчасної, ефективної, доступної та безпечної медичної допомоги [40]. Так, Кабінету Міністрів України доручено: «розробити чіткі механізми для забезпечення рівного доступу громадян України до своєчасної, безпечної та якісної екстреної, медичної допомоги, розширюючи обсяг медичних послуг у рамках програми медичних гарантій; удосконалити електронну систему охорони здоров'я; ужити заходи щодо мінімізації шкідливого впливу самолікування на здоров'я.

Окреме доручення направлено Міністерству охорони здоров'я України, Донецькій, Луганській та Херсонській обласним державним адміністраціям забезпечити запровадження програм місцевих стимулів для залучення медичних працівників до роботи у закладах охорони здоров'я відповідних регіонів, розвитку спроможної мережі госпітальних округів, удосконалення клінічних маршрутів пацієнтів з урахуванням можливостей надання відповідної медичної допомоги, забезпечення доступності для населення програми "Доступні ліки"».

Однак, забезпечити доступність медичної допомоги на КПВВ та застосувати системний підхід до змін, Донецька, Луганська та Херсонська області виявилися не готовими до виконання Указу Президента України. В умовах активних бойових дій, невизначеності щодо часу їх припинення та повного звільнення окупованих територій, відсутність доступу до медичної допомоги посилюватиме смертність, хронічні захворювання і водночас це сповільнюватиме процес після воєнного відновлення.

Хаос, спричинений збройним конфліктом, в жодному разі не є виправданням для відмови держави виконувати свої зобов'язання з реалізації та охорони права на охорону здоров'я особи. Тому, варто зазначити про позитивні кроки державного регулювання для забезпечення права на доступ до медичної допомоги під час воєнного стану, а саме про такі важливі рішення як: підготовка додаткових хірургічних команд та ліжкового фонду для допомоги пораненим, збільшення надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини (Наказ МОЗ № 374 від 24.02.2022 року) [39], спрощення доступу до первинної медичної допомоги для внутрішньо- переміщених осіб (Наказ МОЗ №496 від 17.03.2022) [40], направлення громадян для лікування за кордон на період дії воєнного стану (Наказ МОЗ № 574 від 05.04.2022)[39], для збереження кадрового потенціалу - здійснення оплати НСЗУ медичних послуг за договорами на підставі фіксованої суми щомісяця без необхідності надання підтвердних документів для закладів які розташовані на тимчасово окупованих територіях (Постанова КМУ №325 від 20.03.2022) [42]. -

Висновок

Отже, без реалізації права на охорону здоров'я зокрема належну та своєчасну медичну допомогу, неможлива реалізація таких основоположних прав як право на життя, право на заборону катувань або нелюдських чи таких, що принижує гідність, поводжень або покарань, на повагу до свого приватного і сімейного життя.

За відсутності дієвого міжнародно-правового консенсусу щодо забезпечення права на медичну допомогу в умовах воєнного стану, для вжиття ефективних заходів національний уряд видав ряд постанов та вніс зміни до існуючих документів, задля безперешкодного доступу до екстреної та первинної допомоги громадянам України, продовження фінансової підтримки закладам охорони здоров'я на тимчасово окупованих територіях та залучення іноземних партнерів для медичної евакуації громадян України закордон. Таким чином, визначальним для надання медичної допомоги залишається залученість медичних працівників на всій території держави, створення додаткових гарантій для тих, хто здійснює свої обов'язки на територіях поблизу бойових дій або тимчасово окупованих, розвиток телемедицини та її активне впровадження та спрощення формальних процедур у ситуаціях які вимагають невідкладного надання кваліфікованої допомоги. Адже державне регулювання загальнодоступності медичної допомоги, особливо в складних воєнних умовах, має безпосередній зв'язок із запобіганням смертності населення, лояльністю пацієнтів, прибутковістю закладів охорони здоров'я та зменшенням подачі позовів проти України щодо порушення прав людини.

Література

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. №435-IV. Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, ст.356

3. Рішення Конституційного суду України від 25 листопада 1998 р. № 15-рп/98. Офіційний сайт Конституційного Суду України. URL: http:// www.ccu.gov.ua/ (дата звернення: 22.10.2022).

4. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 №2801-XII. Відомості Верховної Ради України, 1993, № 4, ст.19

5. Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги : Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955. Законодавство України : база даних / Верховна Рада України. Дата оновлення: 11.07.2002. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/955-2002-п (дата звернення: 16.10.2022).

6. Медико-правовий тлумачний словник / за ред. І.Я. Сенюти. Львів : Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2010. 540 с.

7. Закон України «Про охорону дитинства» від 24.06.2001 №2402-Ш. Відомості Верховної Ради України, 2001, № 30, ст.142

8. Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19.10.2017 № 2168-VIII. Відомості Верховної Ради, 2018, № 5, ст.31

9. Англо-український словник-довідник термінів з фінансування та управління у сфері охорони здоров'я [авт. Н. Солоненко, В. Ананьєв, В. Рудий ; за ред. А. Малагардіса та Е. Ліннако]. - К. : 2006. - 138 с. - Наукове видання

10. Соловйова О.М. Доступність медичної допомоги. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 4. С. 109-112.

11. Бондарева Л.Доступність медичної допомоги населенню: теоретичний аспект. Актуальні проблеми державного управління. 2011. №3.С.13

12. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 №984_011

13. Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права від 16.12.1966 (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 №2148- VIII) URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_042#Text (дата звернення: 29.08.2022)

14. General Comment No. 14: The Right to the Highest Attainable Standard of Health (Art. 12 of the Covenant) by UN Economic and Social Council. E/C. 12/2000/4 URL: https://www.refworld.org/docid/4538838d0.html (дата звернення: 29.08.2022)

15. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у регулярних арміях від 12.08.1949 (ратифіковано із застереженнями Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954) URL: https://redcross.org.ua/wp-content/uploads/2017/05/Женевська- конвенція-Epdf (дата звернення: 29.08.2022)

16. Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949

(ратифіковано із застереженнями Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954) URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/MU49006?ed=1949_08_12 (дата

звернення: 29.08.2022)

17. Хуторна К. Медицина в умовах війни: як змінилася система охорони здоров'я

URL: https://mind.ua/publications/20245779-medicina-v-umovah-vijni-yak-zminilasya-sistema-

ohoroni-zdorov-ya (дата звернення: 29.08.2022)

18. Lewis Sanders IV, Birgitta Schьlke. Syria's hospitals face systematic attacks: report as of 09.03.2021 https://p.dw.com/p/3qNA1 (дата звернення: 29.08.2022)

19. Європейська конвенція про права людини// Конвенція про права дитини від 20.11.1989 (ратифіковано Постановою Верховною Радою Української РСР від 27.02.1991) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text (дата звернення: 29.08.2022)

20. Calvelli and Ciglio v. Italy, Application no. 32967/96, Council of Europe: European Court of Human Rights, 17 January 2002. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{"itemid":["002- 5597"]} (дата звернення: 29.08.2022)

21. Аsiye Genc v Turkey, Application no. 24109/07, Council of Europe: European Court of Human Rights, 27 January 2015. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{"itemid":["001- 151025"]} (дата звернення: 29.08.2022)

22. Nissen A. A right to access to emergency health care: The European Court of Human Rights pushes the envelope URL: https://www.researchgate.net/publication/321833181_ A_ Right_to_Access_to_Emergency_Health_Care_The_European_Court_of_Human_Rights_Pushes_ the_Envelope (дата звернення: 29.08.2022)

23. Наведено за Nissen A. A right to access to emergency health care: The European Court of Human Rights pushes the envelope URL: https://www.researchgate.net/publication/ 321833181_A_Right_to_Access_to_Emergency_Health_Care_The_European_Court_of_Human_ Rights_Pushes_the_Envelope (дата звернення: 29.08.2022). Цит. за Asiye Genc v Turkey, Opinion concordante Lemmens, Spano, and Kjolbro, para 2.

24. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII Відомості Верховної Ради, 2014, № 13, ст.222

25. Лесь А. В., Ращенко А. В., Тарасенко Ю. М. Державна політика забезпечення якості надання кардіологічної високоспеціалізованої медичної допомоги. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021. № 11. - URL: http://www.dy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=2382 (дата звернення: 29.08.2022)

26. Додаток 3 до Закону України «Про державний бюджету на 2021 рік» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text (дата звернення: 29.08.2022)

27. Додаток 3 до Закону України «Про державний бюджету на 2022 рік» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1928-20#Text (дата звернення: 29.08.2022)

28. Наведено за: Лесь А. В., Ращенко А. В., Тарасенко Ю. М. Державна політика

забезпечення якості надання кардіологічної високоспеціалізованої медичної допомоги. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021. № 11. - URL:http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2382 (дата звернення: 29.08.2022). Цит.за Сабецька Т. І., Стефанишин Л. С. Технологія стратегічного управління діяльністю закладів сфери охорони здоров'я. Бізнес-навігатор. 2020. Вип. 1. С. 56-62

29. General Comment No. No. 3: The Nature of States Parties' Obligations (Art. 2, Para. 1, of the Covenant) by UN Economic and Social Council. E/1991/23 URL: https://www.refworld.org/pdfid/4538838e10.pdf (дата звернення: 29.08.2022)

30. Grover A. Report of the Special Rapporteur on the Right of Everyone to the Enjoyment of the Highest Attainable Standard of Physical and Mental Health, UN Doc. A/68/297 (2013), para. 1

31. Ukraine v.Russia (Re Crimea) Applications nos 20958/14 and 38334/18, Council of Europe: European Court of Human Rights 19 December 2020 URL: https://hudoc.echr.coe.int/ eng#{"itemid":["001-207622"]} (дата звернення: 29.08.2022)

32. Cyprus v. Turkey Applications nos 25781/94, Council of Europe: European Court of Human Rights 10 May 2001 URL: https://hudoc.echr.coe.int/Eng#{"itemid":["001-59454"]}

33. Nicaragua v. United States of America Judgment of International court of Justice No.70 as of26.11.1984 URL: https://www.icj-cij .org/en/case/70/judgments (дата звернення: 29.08.2022)

34. Georgia v.Russia (II), Application no.38263/08,Council of Europe: European Court of Human Rights, 21 January 2021 URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{"itemid":["001-207757"]} (дата звернення: 29.08.2022)

35. Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» від 14.11.2017 №2206-VIII. Відомості Верховної Ради, 2018, № 5, ст.32

36. Моніторинговий звіт «Дослідження умов доступу до медичної допомоги на КПВВ»в рамках проекту «Надання багатогалузевої гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню Східної України», який реалізується БФ «Право на захист» URL: https://www.humanitarianresponse.info/sites/www.humanitarianresponse.info/files/documents/file sZ2020_r2p_medical_assistance_eecp_ukr.pdf

37. Edmunds M, Sloan FA, Steinwald AB, editors. Geographic Adjustment in Medicare Payment: Phase II: Implications for Access, Quality, and Efficiency. Washington (DC): National Academies Press (US); 2011 Jul 17. 4, Programs and Policies to Improve Access and Quality of Care for Beneficiaries. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK207347/

38. Указ Президента від 18.08.2021 №369/2021 «Про введення в дію рішення РНБО від 30 липня 2021 року "Про стан національної системи охорони здоров'я та невідкладні заходи щодо забезпечення громадян України медичною допомогою».

39. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Тимчасових заходів у закладах охорони здоров'я з метою забезпечення їх готовності для надання медичної допомоги постраждалим внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України» від 24.02.2022 №374.

40. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про деякі питання надання первинної медичної допомоги в умовах воєнного стану» від 17.03.2022 №496.

41. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Критеріїв направлення громадян України для лікування за кордон на період дії воєнного стану та Переліку закладів охорони здоров'я, які здійснюють координацію направлення громадян України для лікування за кордон на період дії воєнного стану» від 05.04.2022 № 574.

42. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо забезпечення реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення» від 20.03.2022 №325.

References

1. Constitution of Ukraine: Law of Ukraine dated 28.06.1996 No. 254k/96-BP. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, 1996, No. 30, Art. 141.

2. Civil Code of Ukraine: Law of Ukraine dated January 16, 2003 No. 435-IV. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2003, No. 40-44, Article 356

3. Decision of the Constitutional Court of Ukraine dated November 25, 1998 p. No. 15-rp/98. Official website of the Constitutional Court of Ukraine. [Online]. Available from: http:// www.ccu.gov.ua/. Accessed on October 22, 2022.

4. Law of Ukraine "Basics of the legislation of Ukraine on health care" dated November 19, 1992 No. 2801-XII. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, 1993, No. 4, Article 19

5. The program for providing citizens with state-guaranteed free medical care: Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated July 11, 2002 No. 955. Legislation of Ukraine: database / Verkhovna Rada of Ukraine. Date of update: 11.07.2002. [Online]. Available from: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/955-2002-rn Accessed on October 16, 2022

6. Medical-legal explanatory dictionary / edited by AND I. Senyut Lviv: "Medicine and Law" Publishing House, 2010. 540 с.

7. Law of Ukraine "On the Protection of Childhood" dated 06.24.2001 No. 2402-III. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2001, No. 30, Article 142.

8. Law of Ukraine "On State Financial Guarantees of Medical Services of the Population" dated October 19, 2017 No. 2168-VIII. Bulletin of the Verkhovna Rada, 2018, No. 5, Article 31.

9. English-Ukrainian dictionary-handbook of terms on financing and management in the field of health care [author. N. Solonenko, V. Ananiev, V. Rudy, “English-Ukrainian dictionary- handbook of terms on financing and management in the field of health care “. - Kyiv, Scientific publication, (2006), 138 p.

10.O.M. Solovyova, “Availability of medical care”, Legal scientific electronic journal No. 4. (2017), p. 109-112.

1. L. Bondareva, “Availability of medical care to the population: theoretical aspect”, Actual problems of public administration. (2011) No. 3. p. 13.

2. Association Agreement between the European Union and its Member States, of the one part, and Ukraine, of the other part

OJ L 161, May 29, 2014, p. 3-2137

13.International Covenant on Social, Economic and Cultural Rights of 16.12.1966 (ratified by Decree of the Presidium of the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR dated 19.10.1973 No. 2148-VIII) [Online]. Available from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042#Text (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042). Accessed on: August 29, 2022.

14. General Comment No. 14: The Right to the Highest Attainable Standard of Health (Art. 12 of the Covenant) by UN Economic and Social Council. E/C. 12/2000/4 [Online]. Available from: https://www.refworld.org/docid/4538838d0.html. Accessed on: August 29, 2022.

15. Convention on the Improvement of the Fate of the Wounded and Sick in the Regular Armies dated August 12, 1949 (ратифіковано із застереженнями Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954) [Online]. Available from: https://redcross.org.ua/wp- content/uploads/2017/05/Женевська-конвенція-1.pdf. Accessed on: August 29, 2022.

16. Convention on the Protection of the Civilian Population in Time of War dated August 12, 1949 (ratified with reservations by the Decree of the Presidium of the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR dated July 3, 1954) [Online]. Available from: https://ips.ligazakon.net/document/ view/MU49006?ed=1949 08 12. Accessed on: August 29, 2022.

17. K. Khutorna, “Medicine in the conditions of war: how the health care system has changed”, 2022. [Online].Available from: https://mind.ua/publications/20245779-medicina-v- umovah-vijni-yak-zminilasya-sistema-ohoroni-zdorov-ya. Accessed on: August 29, 2022.

18. Lewis Sanders IV, Birgitta Schulke. Syria's hospitals face systematic attacks: report as of 09.03.2021, [Online]. Available from: https://p.dw.com/p/3qNA1. Accessed on: August 29, 2022.

19. European Convention on Human Rights // Convention on the Rights of the Child dated November 20, 1989 (ratified by the Resolution of the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR dated February 27, 1991) [Online]. Available from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995 021). Accessed on: August 29, 2022.

20. Calvelli and Ciglio v. Italy, Application no. 32967/96, Council of Europe: European Court of Human Rights, 17 January 2002. [Online]. Available from: https://hudoc.echr.coe.int/fre# {"itemid":["002-5597 (https://hudoc.echr.coe.int/fre)"]}. Accessed on: August 29, 2022.

21. Аsiye Genc v Turkey, Application no. 24109/07, Council of Europe: European Court of Human Rights, 27 January 2015. [Online]. Available from: https://hudoc.echr.coe.int/fre# {"itemid":["001-151025 (https://hudoc.echr.coe.int/fre)"]}. Accessed on: August 29, 2022.

22. Nissen A. A right to access to emergency health care: The European Court of Human Rights pushes the envelope [Online]. Available from: https://www.researchgate. (https://www.researchgate.net/publication/321833181 A Right to Access to Emergency Health Car e The European Court of Human Rights Pushes the Envelope) Accessed on: August 29, 2022.

23. Quoted from A. Nissen, “A right to access to emergency health care: The European

Court of Human Rights pushes the envelope” [Online]. Available from: https://www.researchgate.net/publication/321833181_A_Right_to_Access_to_Emergency_Health_ Care The European Court of Human Rights Pushes the Envelope. Accessed on: August 29, 2022. Cited by Asiye Genc v Turkey, Opinion concordante Lemmens, Spano, and Kjolbro, para 2.

24. Law of Ukraine "On the Cabinet of Ministers of Ukraine" dated 27.02.2014 No. 794-VII Bulletin of the Verkhovna Rada, 2014, No. 13, Article 222.

25. A.V. Les, A. V. Rashchenko, Y.M. Tarasenko' “State policy of quality assurance of the provision of cardiac highly specialized medical care”, Public administration: improvement and development. 2021. No. 11. [Online]. Available from: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2382. Accessed on: August 29, 2022.

26. Appendix No 3 to the Law of Ukraine "On the State Budget for 2021" [Online]. Available from: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1082-20#Text (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20). Accessed on: August 29, 2022.

27. Appendix No 3 to the Law of Ukraine "On the State Budget for 2022" [Online]. Available from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1928-20#Text (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1928-20). Accessed on: August 29, 2022.

28. Quoted from: A.V. Les, A.V. Rashchenko, Y.M. Tarasenko, “State policy of ensuring the quality of cardiac highly specialized medical care” Public administration: improvement and development. 2021. № 11. - [Online]. Available from: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2382. Accessed on: August 29, 2022. Cited by Sabetska T. I., Stefanyshyn L. S. Technology of strategic management of activities of health care institutions. Business navigator. 2020. No 1. p. 56-62.

29. General Comment No. No. 3: The Nature of States Parties' Obligations (Art. 2, Para. 1, of the Covenant) by UN Economic and Social Council. E/1991/23 [Online]. Available from: https://www.refworld.org/pdfid/4538838e10.pdf. Accessed on: August 29, 2022.

30. Grover A. Report of the Special Rapporteur on the Right of Everyone to the Enjoyment of the Highest Attainable Standard of Physical and Mental Health, UN Doc. A/68/297 (2013), para. 1

31. Ukraine v.Russia (Re Crimea) Applications nos 20958/14 and 38334/18, Council of Europe: European Court of Human Rights 19 December 2020 [Online]. Available from: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-207622 (https://hudoc.echr.coe.int/eng)"]}. Accessed on: August 29, 2022.

32. Cyprus v. Turkey Applications nos 25781/94, Council of Europe: European Court of Human Rights 10 May 2001 [Online]. Available from: https://hudoc.echr.coe.int/Eng#{"itemid": ["001-59454 (https://hudoc.echr.coe.int/Eng)"]}. Accessed on: August 29, 2022.

33. Nicaragua v. United States of America Judgment of International court of Justice No.70 as of 26.11.1984 [Online]. Available from: https://www.icj-cij.org/en/case/70/judgments.Accessed on: August 29, 2022.

34. Georgia v.Russia (II), Application no.38263/08,Council of Europe: European Court of Human Rights, 21 January 2021 [Online]. Available from: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{"itemid": ["001-207757 (https://hudoc.echr.coe.int/fre)"]} Accessed on: August 29, 2022.

35. Law of Ukraine "On improving the availability and quality of medical care in rural areas" dated November 14, 2017 No. 2206-VIII. Bulletin of the Verkhovna Rada, 2018, No. 5, Article 32.

36. Monitoring report "Study of the conditions of access to medical care at the EECP" within the

framework of the project "Providing multi-sectoral humanitarian aid to the conflict-affected population of Eastern Ukraine", which is being implemented by the Charity Fund "Right to Defense" [Online]. Available from: https://www.humanitarianresponse.info/sites/www.humanitarianresponse.info/files/documents/files/2020_r2p_medical_assistance_eecp_ukr.pdf. Accessed on: August 29, 2022.

37. Edmunds M, Sloan FA, Steinwald AB, editors. Geographic Adjustment in Medicare

...