Зарахування домашнього арешту в строк відбування покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарахування домашнього арешту в строк відбування покарання

Лотоцький Михайло Васильович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права та публічного управління ЗВО «Університету Короля Данила», вул. Євгена Коновальця, 35, м. Івано-Франківськ, Україна, 76018

Мета. Метою роботи є дослідження чинного законодавства яке повинно забезпечувати право особи на ««рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом» при призначенні покарання. Автором даної роботи обґрунтовуються тези зарахування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту як виду покарання обмеження волі. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-граматичний, системно-структурний, моделювання. Результати. В процесі дослідження визнано, що в кримінальному процесуальному законодавстві України застосування запобіжного заходу ««тримання під вартою», на відміну від запобіжного заходу ««домашній арешт» не зараховується особі як вид покарання. Дане подоження кримінального законодавства України порушує конституційні права особи, зокрема, ««громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Автором пропонується внести зміни в КК України з метою удосконалення чинного кримінального законодавства. Наукова новизна. Що стосується розроблення науковцями теми зарахування покарання за кримінальні правопорушення то дана тема є новою. В процесі дослідження науково обґрунтовано, що у кримінальному провадженні застосування до особи/осіб запобіжного заходу домашній арешт обмежує права та свободи особи та повинно зараховувати як вид покарання.

Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні національного кримінального процесуального законодавства щодо вдосконалення інституту застосування запобіжних заходів, у практичній роботі судів при зарахуванні запобіжних заходів в строк покарання особи, а також у навчальному процесі під час викладання і вивчення навчальних дисциплін ««Кримінального процесуального права України» та ««Адвокатура».

Ключові слова: право на захист, запобіжний захід, тримання під вартою, домашній арешт, підозрюваний, обвинувачений, досудове розслідування, судовий розгляд, захисник, сторона обвинувачення.

INCLUSION OF HOUSE ARREST IN THE PERIOD OF SERVING THE SENTENCE

Mykhailo Lototskyi,

PhD in Law, Associate Professor of the Department of Law and Public Administration of the King Danylo University, 35 Konovalets street, Ivano-Frankivsk, Ukraine, 76018

Purpose. The purpose of the work is to research the current legislation, which should ensure the right of a person to "equality of all participants in the legal process before the law and the court" when imposing punishment. The author of this work substantiates the theses of including a preventive measure in the form of house arrest as a type of punishment for restricting freedom.

Method. The methodology includes a comprehensive analysis and generalization of the available scientific and theoretical material and the formulation of relevant conclusions. During the research, the following methods of scientific knowledge were used: comparative-legal, logical-grammatical, systemic-structural, modeling.

Results. In the course of the research, it was recognized that in the criminal procedural legislation of Ukraine, the use of the preventive measure "detention", unlike the preventive measure "house arrest", is not counted as a type of punishment for a person. This violation of the criminal legislation of Ukraine violates the constitutional rights of a person, in particular, "citizens have equal constitutional rights and freedoms and are equal before the law." The author suggests making changes to the Criminal Code of Ukraine in order to improve the current criminal legislation. Scientific novelty. As for the development by scientists of the topic of crediting punishment for criminal offenses, this topic is new. In the process of research, it is scientifically proven that in criminal proceedings, the application of a preventive measure to a person/persons, house arrest limits the rights and freedoms of a person and should count as a type of punishment.

Practical significance. The results of the research can be used in law-making activities for the further improvement of national criminal procedural legislation regarding the improvement of the institution of preventive measures, in the practical work of courts when including preventive measures in the term of a person's punishment, as well as in the educational process during the teaching and learning of the educational disciplines of "Criminal procedural Laws of Ukraine" and "Advocacy".

Key words: right to defense, preventive measure, detention, house arrest, suspect, accused, pre-trial investigation, trial, defender, prosecution.

Постановка проблеми

Реформування правового устрою України є надзвичайно складним процесом який передбачає адаптацію суспільства до нових соціально - політичних та економічних умов. Подальша євроінтеграція Держави потребує реформування фактично всіх елементів суспільного, економічного, політичного життя з метою максимального наближення останніх до європейських стандартів. В цьому сенсі постає потреба у реформуванні значної кількості правових інститутів, пристосуванні їх до умов сучасності, перетворенні їх на реальне джерело захисту інтересів кожної людини і громадянина. Чинне законодавство України передбачає, що право особи на свободу та рівність осіб у правах, що є одними фундаментальних цінностей особи у демократичному суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

домашній арешт відбування покарання

Дослідженням проблем, пов'язаним із призначенням покарання, займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, П. С. Берзін, В. М. Білоконев, Т. А. Денисова, О. О. Дудоров, К. П. Задоя, О. О. Кваша, В. Т. Маляренко, А. А. Музика,Є. О. Письменський, В. І. Тютюгін, М. І. Хавронюк, О. Г. Яновська, та інші вчені. їхні праці стають підґрунтям для формування системного підходу з метою вирішення проблем призначення покарання, однак зарахування строку перебування під домашнім арештом в строк покарання є проблемою новою, законодавчо не закріпленою.

Об'єктом дослідження виступають норми чинного КПК України, які регламентують застосування покарання до особи яка вчинила кримінальне правопорушення.

Метою даної роботи є висвітлення деяких актуальних проблем чинного законодавства у галузі призначення покарання та висловлення авторських пропозицій щодо можливості вдосконалення чинного законодовства в питанні призначення покарання для осіб яких було позбавлено деяких прав при застосування до них санкцій кримінального законодавства, зокрема, застосування домашнього арешту (цілодобового чи на певний час), як запобіжний захід забороняє такій особі покидати приміщення визначеного в ухвалі суду/слідчого судді.

Постановка завдання

Дослідити кримінальне процесуальне законодавство щодо забезпечення права особи до яких застосовано запобіжний захід домашній арешт, встановити особливості кримінально-правових норм які впливають на застосування до особи даного запобіжного та вплив такого запобіжного заходу на визначення міри покарання.

Виклад основного матеріалу дослідження

Пошук балансу між інтересами суспільства у кримінальному провадженні з метою відновлення правопорядку з однієї сторони та дотриманням прав підозрюваного, обвинуваченого з іншої сторони при здійсненні кримінального провадження для забезпечення пропорційного втручання держави у приватне життя завжди повинно бути мінімально необхідним для досягнення мети кримінального провадження. КПК України, судова практика, рішення ЄСПЛ докладно регламентують застосування запобіжних заходів. Чинне законодавство України регламентує зарахування одного виду покарання іншим, в тому числі перебування особи «під вартою» прирівнюється до позбавлення волі, однак, перебування особи «під домашнім арештом» не зараховується особі в строк покарання.

Питання покарання за вчинення кримінальних правопорушень були актуальними в минулому, це питання є актуальним і на часі. Конституція України, зокрема ст. 3, визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [2].

А ст. 29 Основного Закону гарантує кожній людині право на свободу. Однак, право на свободу людини не є абсолютним і воно може бути обмежене відповідно до закону. Право на свободу гарантується і міжнародними правовими актами, зокрема ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність [1]. Одним із таких законів які обмежують права особи є Кримінальний кодекс України (далі - КК України) та Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України).

Кожне покарання є вузьке, негативне реагування на поведінку індивіда. Таку особливість має і покарання передбачені кримінальним законодавством. Покарання за злочин, відоме як кримінальне покарання, -- це передбачена кримінальним законом реакція на злочинне діяння, в якому висловлює несхвалення вчинку та його виконавця. Штрафні санкції та інші заходи цього типу можна в загальному вигляді назвати інструментами впливу держави та її апарату на дії, заборонені законом. Сучасний правові системи містять надзвичайно багаті каталоги цього типу інструментів. Широкий спектр покарань включає заходи, що містять широкий елемент соціальний осуд. Законодавець часто вживає термін «покарання» в розряді вужче, ніж це випливає з теоретичних досліджень. Також вважається, що інші знаряддя реагування на заборонені дії містять елементи соціального осуду.

Суворість покарання виражається в позбавленні винного волі, окремих особистих чи матеріальних прав, або у позбавленні певних прав. Покарання можуть бути накладені лише за умови доведення вини особи, що встановлена обвинувальним вироком суду який набрав законної сили.

Обмеження права на свободу й особисту недоторканність у кримінальному провадженні носять примусовий характер. Такі обмеження покликані забезпечити дієвість кримінального провадження та базуються на процесуальному примусі. Законне позбавлення свободи особи за вчинення кримінального правопорушення передбачене КК України, в свою чергу КПК України допускає можливість законного позбавлення свободи особи не як виду покарання, а як засобу забезпечення кримінального провадження.

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 червня 2016 року № 2-рп/20і6 виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України [7]._

Ухвалі Другої колегія Другого сенату Конституційного Суду України від 28 жовтня 2020 року за № 240-2(ІІ)/2020 Суд зазначає, що порушенням принципу рівності, тобто дискримінацією особи, є не будь-яка відмінність у регулюванні її юридичного статусу, а лише об'єктивно невиправдана відмінність у правовому регулюванні її статусу та статусу інших осіб, які перебувають в однаковому або певним чином схожому становищі. Тому суб'єкт права на конституційну скаргу, стверджуючи про невідповідність оспорюваних положень Закону частині другій статті 24 Конституції України, повинен обґрунтувати: перебування в однаковому або певним чином схожому становищі з іншими особами, з якими він себе порівнює; різне правове регулювання його прав та обов'язків і прав та обов'язків цих осіб; об'єктивну невиправданість такого регулювання [8].

Ст. 51 КК України передбачає, що до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані, крім іншого, такі види покарань: обмеження волі та позбавлення волі на певний строк [3].

Із аналізу ст. 176 КПК України, вбачається, що запобіжними заходами, які можуть застосовуватися до особи і обмежують право на свободу є: тримання під вартою, домашній арешт та затримання особи [4]. При призначенні покарання в строк його відбування зараховується тільки такий запобіжний захід як тримання особи під вартою та затримання.

КПК України на стадії досудового розслідування та розгляді справи у суді допускає обмеження свободи особи, зокрема, при застосуванні до особи такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, строк цього запобіжного заходу застосовується в строк відбування покарання. В строк відбування покарання застосовується також і строк затримання особи. Однак, застосування до особи запобіжного заходу «домашній арешт», хоча і обмежує права особи, не враховується при призначені судом покарання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 72 КК України, при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

і) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт [4].

Що стосується попереднього ув'язнення (тримання під вартою, затримання) то воно зараховується судом у строк покарання у разі засудження особи до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. і ст. 72 КК України.

Із аналізу ст. 72 КК України, можемо зробити висновок, що двом дням обмеження волі відповідає одному дню позбавлення волі, натомість такий запобіжний захід як домашній арешт не може бути зарахований судом у строк покарання.

У ч. і ст. 6і КК України зазначено, що покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Деталізує відбування покарання у виді обмеження волі [3].

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім'ї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно -територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно -територіальної одиниці

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Відповідно до ст. 107-2 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право:

-- носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

-- відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення -- до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

-- за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування;

-- для складання іспитів у навчальному закладі;

-- за викликом судових і слідчих органів -- на період провадження слідства чи дізнання;

-- для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення -- строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

-- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

-- виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

-- сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

-- постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

-- проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.

Засудженим до обмеження волі забороняється:

-- доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Правилами внутрішнього розпорядку виправно - трудових установ. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у Дохід держави. Про це посадовою особою виправного центру складається протокол;

-- вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, -- огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися в будь -який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації. Ці особи можуть проживати із своїми сім'ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.

У ст. 59 Кримінально-виконавчого кодексу передбачено, що таке покарання полягає у тому, що засуджений направляється до виправного центру й утримується в ньому протягом встановленого вироком строку; постійно знаходитися в межах цього центру під наглядом і не має права залишати його межі без спеціального дозволу адміністрації; мешкає в спеціально призначеному для засуджених гуртожитку (за межами у квартирі); зобов'язаний дотримуватися встановленого розпорядку дня; підлягає обов'язковому залученню до праці, як правило, на виробництві виправного центру або на договірній основі в інших підприємствах незалежно від форми власності, але в умовах забезпечення за ним нагляду; інше [5].

Що стосується запобіжного заходу домашнього арешту то ч. 1 ст. 181 КПК України визначає, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби [4]. А якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю (ст. 194 КПК України) [4].

Із наведеного вище вбачається, що покарання у виді обмеження волі та застосуванням запобіжного заходу домашній арешт мають спільні ознаки за обмеженням права особи: заборона покидати місце відбування покарання чи місце арешту, періодично з'являтися до уповноваженої особи, не відлучатися без дозволу уповноваженої особи з місця відбування/перебування.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України у справі за Конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України (справа № 1 - 28/201723 від 23.11.2017 року Суд наголошує, що Серед наведених видів запобіжних заходів особливе місце займають домашній арешт та тримання під вартою, оскільки вони пов'язані з обмеженнями конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність [6].

Підсумовуючи вищевказане можемо зробити висновок, що:

- при призначенні покарання в строк його відбування зараховується тільки такий запобіжний захід як тримання під вартою;

- як покарання у виді обмеження волі так і застосування запобіжного заходу домашній арешт обмежують конституційні права особи на свободу та особисту недоторканність, однак, чинним законодавством України при призначенні покарання не зараховується (не береться до уваги) строк перебування особи під домашнім арештом.

Пропоную внести зміни до ст. 72 КК України якими передбачити, що один день перебування особи під домашнім арештом відповідає одному дню обмеження волі.

Список використаних джерел

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97). URL: zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004

2. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30, ст. 141. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print

3. Кримінальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131). URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10. № 11-12, № 13, ст.88. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

5. Кримінально-виконавчий кодекс. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 3-4. Ст. 21. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 Справа № 1-28/2017. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-17#n2

7. Рішення Конституційного Суду України у від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016: URL: https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/422-pravo-na-svobodu-ta-osobystu-nedotorkannist

8. Рішення Другої колегія Другого сенату Конституційного Суду України від 28 жовтня 2020 року за № 240-2(ІІ)/2020. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v054u710-20#Text

References

1. Convention on the Protection of Human and Fundamental Rights (the Convention was ratified by Law No. 475/97-ВР (1997, July 17). Retrived from:

zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (in Ukrainian)

2. Constitution of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy/ 1996/ No. 30, Art. 141.

URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print (in Ukrainian)

3. Criminal Code of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2001. No. 25-26. Article 131). Retrived from: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341 -14 (in Ukrainian)

4. Criminal Procedure Code of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2013. No. 9-10, No. 11-12, No. 13, Article 88. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

5. Criminal and Executive Code. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2004. No. 3-4. Article 21). Retrived from: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 (in Ukrainian)

6. Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case based on the constitutional submission of the Commissioner for Human Rights of the Verkhovna Rada of Ukraine regarding compliance with the Constitution of Ukraine (constitutionality) of the provisions of the third sentence of part three of Article 315 of the Criminal Procedure Code of Ukraine November 23, 2017 No. 1-r/2017 Case No. 1- 28/2017. Retrived from:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-17#n2 (in Ukrainian)

7. Decision of the Constitutional Court of Ukraine (2016, June 1) No. 2-рп/20і6. Retrived from: https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/422-pravo-na-svobodu-ta-osobystu-nedotorkannist (in Ukrainian)

8. Decision of the Second Collegium of the Second Senate of the Constitutional Court of Ukraine (2020, October 28) under No. 240-2(ІІ)/2020. Retrived from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v054u710-20#Text (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru