Теоретико-правове осмислення сутності розвитку держави у контексті глобалізації

Размещено на http://allbest.ru

Одеський державний університет внутрішніх справ

Теоретико-правове осмислення сутності розвитку держави у контексті глобалізації

Магновський Ігор Йосифович, доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри теорії та філософії права

м. Одеса, Україна

Анотація

Мета. Метою роботи є висвітлення у теоретико-правовому аспекті сутності та особливостей розвитку держави в у контексті глобалізації, як неминучого процесу в новітніх умовах світового співіснування.

Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково- теоретичного матеріалу і формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: критично-діалектичний, системний, функціональний, абстрагування, прогностичний.

Результати. У процесі дослідження визнано, що безперечно, глобалізаційні реалії відіграють вагому роль у забезпеченні належного нормативного впорядкування багатоманітних суспільних відносин на основі міжнародних правових стандартів, які напрацьовані світовою прогресивною спільнотою.

Де звісно, не обходиться і без поглинання певних національних аспектів державотворення унаслідок інтеграційних процесів в новітніх умовах світового співіснування, а тому, враховуючи глобалізаційні виклики, задля забезпечення та утвердження суттєво важливих пріоритетно значущих національних критеріїв є доцільним напрацювання відповідних адекватних правових концепцій зобов'язуючого характеру.

Наукова новизна. У процесі дослідження обґрунтовано зміст глобалізації як складний багатоаспектний соціальний процес планетарного масштабу, що здійснює неминучий вплив на сутнісні характеристики держав загалом та становлення і розвиток їх інституцій зокрема, які мають властивість видозмінюватись під натиском поширення загальносвітових передових систем суспільно-політичного, соціально-економічного, духовно-культурного характеру обумовлених міжнародно-правовими нормами, зумовлюючи тим самим необхідність об'єднання зусиль національних держав із метою подолання загальнолюдських проблем.

Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у: науково-дослідній роботі -- для подальшого здійснення наукових розробок, присвячених впливу глобалізації на державотворчі процеси; правотворчій та правозастосовній діяльності -- для підготовки і вдосконалення вітчизняних нормативно-правових актів та на виконання державами міжнародних зобов'язань.

Ключові слова: держава, національна держава, глобалізація, антиглобалізм, наднаціональні (наддержавні) об'єднання.

Abstract

Igor Mahnovskyi,

Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of theory and philosophy of Lawfaculty of experts training for pre-trial investigation bodies Odessa State University of Internal Affairs, 1 Uspenskaya Street, Odesa, Ukraine

Purpose. The purpose of the work is to highlight the essence and features of the development of the state in the context of globalization, as an inevitable process in the latest conditions of world coexistence, in the theoretical and legal aspect.

Methodology. The methodology includes a comprehensive analysis and generalization of the available scientific and theoretical material and the formulation of relevant conclusions and recommendations. The following methods of scientific cognition were used during the research: critical-dialectical, systemic, Junctional, abstraction, prognostic.

Results. In the research process, it was recognized that, undoubtedly, globalization realities play an important role in ensuring the proper regulatory arrangement of multifaceted social relations based on international legal standards developed by the global progressive community. Of course, one cannot do

without the absorption of certain national aspects of state formation as a result of integration processes in the latest conditions of global coexistence, and therefore, taking into account the challenges of globalization, in order to ensure and approve significantly important priority national criteria, it is advisable to develop relevant and adequate legal concepts of a binding nature.

Originality. In the process of research, the content of globalization is substantiated as a complex multifaceted social process of a planetary scale, which exerts an inevitable influence on the essential characteristics of states in general and the formation and development of their institutions in particular, which have the property of changing under the pressure of the spread of worldwide advanced systems of socio-political, socio-economic, spiritual - of a cultural nature determined by international legal norms, thereby making it necessary to unite the efforts of national states in order to overcome common human problems.

Practical significance. The results of the study can be used in: research work - for further scientific developments devoted to the impact of globalization on state-building processes; law-making and law-enforcement activities - for the preparation and improvement of domestic normative legal acts and for the fulfillment by states of international obligations.

Key words: state, national state, globalization, anti-globalism, supranational (suprastate) associations.

Вступ

Постановка проблеми. Теперішні соціальні інститути неминуче зазнають впливу загальносвітових процесів, серед яких одне із ключових місць посідає держава, що здійснює управління суспільством, де нинішня політико-правова дійсність характеризується значною інтенсифікацією різноманітних взаємозв'язків між відповідними елементами, які її породжують. При цьому зростання динаміки розвитку державно-правових явищ обумовлюється багатьма чинниками, у тому числі сучасною глобалізацією, котра перебуває у стані мінливих змін, наслідки якої можуть бути все більш суперечливішими та неоднозначними. Тому у зазначених умовах особливого значення набуває новітнє осмислення сутності розвитку держави для її подальшого еволюційного піднесення, що відбувається у різноманітних сферах суспільних відносин як соціального і політико-правового утворення із його складовими. Як очевидно, доцільність і необхідність даного дослідження викликана сьогоденням та актуалізує дану тематику й потребує відповідних напрацювань.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Певною мірою означеній проблемі присвятили свої роботи такі науковці, як: А. І. Балаклицький, С. Д. Гусарєв, О. В. Зайчук, І. О. Кресіна, О.М. Ковальчук, О. Л. Копиленко, В. О. Котюк, С. В. Кухтик, Л. А. Луць, Ю. М. Оборотов, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, С. Г. Стеценко, Ю. С. Шемшученко та ряд інших, напрацювання котрих містить корисний за обсягом фактичний матеріал та спонукає до подальших правових досліджень розвитку державотворчих процесів у контексті глобалізації.

Постановка завдання. Висвітлення у теоретико-правовому аспекті осмислення сутності держави в умовах глобалізаційних процесів задля підвищення ефективності її розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

У науковій літературі справедливо відзначають, що актуальність проблематики розвитку сучасної держави пов'язана зі змінами, які відбуваються у національній державі в епоху глобалізації та пов'язані, серед іншого, з інформатизацією та індивідуалізацією суспільства. Зокрема, це питання прозорості державних кордонів, фінансових контрактів, розвитку електронної торгівлі, використання мережевих комунікацій в організації та діяльності держави тощо [1, с. 361].

Варто наголосити, що глобалізація є однією із цивілізаційних моделей, яка включає у себе економічний, соціально-культурний і нормативний компоненти [2, с. 22]. Глобалізацію розглядають також і як свого роду екстраполяцію відносин, які склалися між найбільш розвиненими державами світу, на міжнародні відносини [3, с. 331].

У сучасній юридичній літературі неупереджено підкреслюється, що об'єктивна сторона глобалізації викликана економічними, культурними та іншими об'єктивними чинниками сучасної дійсності і відображає відповідні процеси довгострокового характеру, які в підсумку ведуть до становлення глобальної системи людського суспільства й розвитку різноманітних підсистем, що забезпечують його життєдіяльність та функціонування (наука, освіта, політика тощо). При цьому глобалізація як об'єктивний процес, як потреба людського співтовариства в єднанні, як тенденція всесвітнього розвитку сучасності, продукт глобальної інформатизації та зміни ролі фінансів, визначається не лише позитивними здобутками, а й процесами, які мають негативні наслідки: екологічними проблемами, стрімким зростанням населення планети, нерівномірним розподілом ресурсів та ін. Суб'єктивний аспект глобалізації, навпаки, відображає прагнення окремих учасників світової економіки і політики використати об'єктивні глобалізаційні процеси та їх наслідки у власних інтересах, спрямувати їх у бажаному для себе напрямі. Суб'єктивна глобалізація виражає ідеологію ринку, зміст і правила якої нав'язують Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк, промислово розвинені держави, олігархічні клани тощо [4, с. 63]. Важливим є й те, що переважна більшість науковців поділяють думку про суперечливість і дихотомічність процесу глобалізації.

Так, вітчизняний вчений Б. Гуменюк зазначає, що визначальною тенденцією розвитку сучасного світу стала глобалізація - процес, який проникає у всі континенти та сфери суспільного життя: економічну, політичну, гуманітарну. Вплив глобальних процесів відчутний у кожній країні і є надзвичайно суперечливим та неоднозначним. З одного боку, глобалізацію можна вважати рушійною силою прогресу, оскільки вона дає змогу кожній країні долучитися до інформаційних технологій обміну товарами, послугами, інформацією, капіталами тощо. А з другого - глобалізація створює значні загрози національному устрою суспільного життя, традиціям, світогляду та іншим суспільним цінностям [5, с. 15-- 31]. Загалом глобалізація у широкому розумінні пов'язується із розвитком насамперед економічної та політичної взаємозалежності країн та регіонів світу, на рівні якої стає можливою і необхідною постановка питання про створення єдиних світових нормативно - правових стандартів та органів соціально-економічного і політичного управління; із глобальною взаємозалежністю держав, економік, культур [6, с. 4]. Проте зауважують дослідники, що сучасна держава функціонує не тільки в умовах глобалізації, але й під впливом протилежних процесів, що породжені антиглобалізмом [7, с. 17--18].

Відтак антиглобалізм є об'єктивно обумовленою, природною реакцією значної частини суспільства на егоїстичну та автократичну модель глобалізації, яку прагнуть нав'язати високорозвинені держави та інші провідні суб'єкти глобалізації. Антиглобализм -- це також одна зі світових тенденцій розвитку сучасного світу, яку не можна не враховувати при дослідженні держави в умовах глобалізації. Ця об'єктивна реакція є подібною до тієї, що існувала в Середні віки під час протидії процесу колонізації зі сторони розвинених у технічному та економічному відношенні держав [8, с. 24--25]. Як підкреслюється у науковій літературі, на противагу глобалізації антиглобалізм як масштабний громадський рух виступає за іншу, більш демократично, соціально та екологічно орієнтовану модель інтеграції. Це не регресивний шлях, а шлях справжнього прогресу, шлях розвитку економіки та суспільства, орієнтованого на інтереси громадян, а не на цілі зростання фінансових спекуляцій, мілітаризму, влади глобальної номенклатури [9, с. 14]. антиглобалізм правовий державотворення

У цьому контексті, зазначають С. Стеценко та Л. Васечко, звичайно, глобалізаційні процеси сьогодні значно відрізняються від подібних процесів, які відбувалися, скажімо, століття тому - темпи життя пришвидшились, обмін інформацією у різних куточках світу відбувається майже миттєво - відповідно більш інтенсивними стали і процеси глобалізації» [іо, с. 9].

За визначенням українських науковців, виокремлення так званої правової глобалізації являє собою безперервний, об'єктивно існуючий, загальносвітовий процес, який поширюється на правовідносини у всіх без винятку сферах суспільного життя, що мають світове значення, обумовлює виникнення взаємозв'язків та взаємозалежності між суб'єктами таких правовідносин, сприяє уніфікації, стандартизації норм права, а також створенню єдиного правового простору [іо, с. 22-23].

Окремі зарубіжні науковці зазначають, що процес глобалізації беззаперечно робить виклик національній державі, її суверенітету та функціям, і хоча такі завдання держави як створення законодавчої бази, формування збалансованих загальних умов макроекономічної стабільності та відповідної політики, забезпечення основоположної інфраструктури та соціальних послуг, залишаються в межах її національної політики, разом із тим з'являються і нові ознаки в діяльності держави [її, с. 5].

Своєю чергою, М. Марченко серед об'єктивних та суб'єктивних чинників глобального характеру, що впливають на національну державу і право, виділяє наступні: і) економічні та технологічні чинники, що призвели до виникнення міжнародного ринку та появі на світовій господарській арені нових суб'єктів ринкових відносин в особі транснаціональних корпорацій; 2) прискорена глобалізація фінансових ринків, які «породили» в планетарному масштабі потужні інститути, інтереси яких поряд з транснаціональними корпораціями найчастіше не співпадають з інтересами національних держав; 3) глобалізація засобів масової інформації та комунікацій, які справляють все більший вплив на масову свідомість людей поряд з національними державами; 4) посилення на міждержавному рівні розподілу праці, що особливо стало помітним за останні десятиліття; 5) посилення тиску на слаборозвинені держави з боку США та інших високорозвинених держав, що відбулося після розпаду СРСР та утворення так званого однополярного світу, з метою втягнення їх до сфери свого безпосереднього впливу; 6) небезпека ізоляції та самоізоляції багатьох держав, що загострилася у зв'язку із бурхливим розвитком новітніх технологій, неминучим наслідком чого буде технологічне та інше відставання таких держав від економічно розвинених країн [8, с. 37].

Зокрема, серед основних чинників, що обумовлюють ту чи іншу міру впливу глобалізації на національну державу є: і) стан економіки держави; 2) політичний устрій та рівень розвитку інститутів демократії в державі; 3) турбота держави про особу, задоволення її матеріальних і духовних потреб, охорона та забезпечення прав і свобод людини; 4) рівень розвитку культури, освіти, менталітет націй та народностей, які населяють державу; 5) стан законності, рівень розвитку права, тенденції до створення правової держави; 6) рівень міжнародного співробітництва, міждержавні зв'язки, зовнішня політика [12, С. 22].

Такі науковці як В. Лемак, Я. Бариська та С. Болдіжар. вважають, що належна доктринальна оцінка форми державного правління в умовах глобалізації повинна включати в себе такі елементи: і) спосіб створення конституційного правопорядку, на підставі якого функціонує феномен форми правління; 2) участь «народу» в наданні повноважень органам публічної влади; з) спосіб прийняття рішень стосовно делегування частини суверенних прав держав на наднаціональний рівень; 4) механізм взаємодії владних інститутів в межах різних правопорядків; 5) роль судової влади для забезпечення дієвості моделі відносин суб'єктів верховної влади [13, с. 190-194].

Глобалізація як мега-тенденція сучасного державно-правового розвитку, указує П. В. Мироненко, показує, наскільки кожна конкретна держава з її особливою моделлю форми правління у змозі сформувати й сприяти розвитку якісно нових політичних, соціальних, економічних інститутів [14, с. 30-31].

Відповідний вплив глобалізація накладає і на форму державного устрою як складову форми держави, котру узагальнено можна визначити як спосіб вираження територіальної організації публічної влади в державі. Вітчизняні науковці Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров та А. М. Завальний, характеризуючи поняття «форма державного устрою», справедливо позначають чотири складові його змісту: і) територіальна організація населення; 2) розподіл держави на основні складові; 3) правове положення територіальних складових держави; 4) принципи побудови взаємовідносин центра та регіонів [15, с. 135].

При цьому, як наголошує В. Л. Толстенко, попри всю специфіку окремих форм державного устрою, можна виокремити певні універсальні тенденції деконцентрації (передача повноважень центральних органів держави місцевим органам держави на більш низький рівень), децентралізації (делегування повноважень державних органів органам місцевого самоврядування) та деволюції (масштабний перерозподіл повноважень зі зміною статусу територіальних одиниць або утворення особливих територій), які даються взнаки у глобалізованому світі, коли зростання рівня складності організації і функціонування державного організму зумовлює потребу пошуку нових форм організації публічної влади в частині співвідношення повноважень центральних та місцевих органів державної влади, а також кореляції процесів державного управління та місцевої (локальної) самоорганізації [16, с. 94-95].

В умовах глобалізації надзвичайно популярними стають і набувають значного поширення ідеї демократизації та верховенства права, що є суттєвим для становлення і розвитку демократичної та правової держави. Утім, констатує С. В. Кухтик незважаючи на те, що нерідко за демократичними гаслами криються приховані політичні, економічні та інші інтереси певної держави чи групи держав, світова і передусім європейська та американська практика їх сучасного розвитку в умовах глобалізації свідчить про розповсюдження демократії у світі [17, с. 82].

Водночас, зазначає У. Бек, в умовах глобалізації демократична модель політичного режиму в державі набуває особливих ознак, пов'язаних із утворенням і функціонуванням наднаціональних інституцій та об'єднань, у межах яких політичне владарювання національних держав поступово переходить на новий рівень, кінцевим ступенем якого є глобальне управління. Це, у свою чергу, означає ускладнення характеру реалізації основних принципів демократії, оскільки функції головного політичного актора тепер виконує вже не стільки окрема нація чи народ, скільки певна сукупність суспільств, а у разі формування глобальної системи управління - людство в цілому [18, с. 24-45].

Глобалізація, зауважують дослідники, також справляє суттєвий вплив на форми і методи реалізації функцій держави, які виражають різноманітні аспекти її змісту, з'являються разом із державою, існують разом із нею як її невід'ємні компоненти та поступово зникають лише у зв'язку із «відходом зі світової арени національної держави [19, с. 434].

Відтак, на переконання Р. А. Ромашова, найбільший вплив глобалізації саме на функціональну складову сучасної держави пояснюється багатьма чинниками, основними серед яких наступні: 1) саме у функціях втілюється і розкривається роль держави як суб'єкта політичної та правової систем, а також реалізується різнобічна практична державна діяльність як всередині держави, так і на міжнародній арені; 2) функції держави охоплюють її діяльність у цілому, а їх загальнообов'язковий характер закріплюється в понятті державного суверенітету, виходячи з прерогативи державної влади перед всіма іншими видами влади; з) функції держави мають комплексний, збірний характер, оскільки на їх зміст та характер реалізації суттєвий вплив справляють особливості і закономірності історичного розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних та духовних перетворень в житті суспільства [20, с. 56].

У вказаному контексті результатом глобалізації, наголошує Т. В. Бєльська, стало утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію низки функцій, які раніше виконувалися органами національних держав. Це призвело одночасно і до збільшення кількості національних державних інститутів, діяльність яких зорієнтована на задоволення потреб наднаціональних організацій, і до ліквідації функціонально непотрібних у нових умовах державних установ [21, с. 76].

Оскільки процеси глобалізації складають особливий вплив на забезпечення національними державами реального народного суверенітету, який передбачає, що вся повнота влади у державі належить народу, який є єдиним джерелом влади у ній, то щодо цього У. І. Кузенко зазначає, що народний суверенітет передбачає реалізацію народом трьох основних повноважень: 1) участь у формуванні представницьких органів влади, уповноважених від імені народу здійснювати державну владу та вирішувати питання місцевого значення у муніципальних органах; 2) участь у прийнятті державних рішень, зокрема, шляхом проведення референдуму; 3) право контролю за здійсненням державної влади та реалізацією прийнятих рішень [22, с. 25].

Українські науковці О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та С. Б. Жданенко справедливо наголошують, що у сучасних глобальних процесах державотворення інформація є потужним ресурсом, який сприяє національному прогресу. Саме тому набуття якісної (достовірної) інформації, її зберігання, захист та швидкість оброблення становлять необхідні передумови стабільного існування будь-якої держави. У свою чергу, реалізація права людини на достовірну інформацію є необхідною складовою демократичного поступу суспільства [23, с. 88].

Не можливо оминути і той факт, що глобалізація у визначеній мірі сприяє територіальному об'єднанню сучасних держав. Із цього приводу зазначає В. М. Співак, на сьогодні помітною є вже тенденція до об'єднання держав. Такі об'єднання існують на всіх континентах, а в окремих випадках простежується тенденція переростання їх у політичні союзи. При цьому, констатує дослідник, глобалізаційні процеси призводять до того, що держава змушена поступитися своїми повноваженнями наднаціональним інститутам - міждержавним та міжнародним організаціям. При цьому процеси, пов'язані з глобалізацією, зменшують можливості національних урядів контролювати ситуацію на території своїх держав, трансформують функції і роль держави [24, с. 155].

Безумовно, як стверджує той же Б. М. Співак, характерною ознакою, яка найбільш повно відображає особливості сучасного стану глобалізації, є процес «розмивання» державних кордонів, наслідком чого є те, що сучасні держави стають більш залежними одна від одної. Однак, незважаючи на дані процеси, на сьогодні передчасно говорити про суттєве юридичне обмеження державного суверенітету в майбутньому чи його поступове зникнення взагалі внаслідок глобалізаційних процесів. Аргументом на користь цього факту є, зокрема те, що будь-яка держава незалежно від рівня свого економічного розвитку має суверенітет нарівні з іншими державами, і це є результат багатовікової історії, а не продукт міжнародного права чи його окремих суб'єктів. Відтак національна держава і надалі зберігатиме центральні позиції і переваги у вирішенні таких внутрішньодержавних завдань як: а) надання соціальних послуг; б) забезпечення внутрішнього порядку й обороноздатності; в) регулювання ринку; г) підтримка транспортної інфраструктури; д) регулювання процесу міграції; е) вирішення внутрішніх етнічних проблем; є)контроль над видобутком природних ресурсів тощо [24, с. 168]. Своєю чергою, заявляють Ю. П. Битяк та І. В. Яковюк, вступ певної держави до міжнародної організації або до організації наддержавного характеру, підписання міжнародного договору щодо членства в такій організації, не веде до автоматичного обмеження державного суверенітету, оскільки держави є суверенними і самі за своєю волею вступають у міжнародні організації, свідомо і добровільно передаючи їм на період дії міжнародного договору право реалізації частини своїх функцій і прав, а точніше - залучаючи їх до спільної реалізації таких функцій. При цьому держави самостійно розробляють та укладають між собою такі договори, а тому їх підписання або приєднання до них юридично не призводить до позбавлення держави переданих за договором прав реалізації окремих суверенних повноважень. Таку передачу власного права здійснення функцій і компетенції слід вважати одним із способів реалізації державою своїх суверенних прав у формі добровільного самообмеження своєї юрисдикції [25, с. 131-132].Окрім того, статтею 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів передбачено суверенне право держав одностороннього виходу (денонсації) із міжнародного договору, що реалізується відповідно до визначеної процедури. Правомірність денонсації базується на тому, що право на неї має бути передбачено в самому договорі або в угоді, що додається до нього [26].

Отже, як підкреслює С. В. Джолос, взаємозв'язок наднаціональних (наддержавних) об'єднань повинен розглядатися не як ліквідація державного суверенітету, а як пошук розумного компромісу між державою та міжнародними інституціями, як своєрідний перехід від традиційної силової концепції державного суверенітету до його сучасної демократичної концепції. Передача державою деяких своїх функцій і суверенних прав наднаціональним об'єднанням і структурам означає не обмеження їх суверенітету, а тільки одну із форм здійснення ними своїх повноважень в рамках правової концепції державного суверенітету. При цьому така передача частини суверенних прав означає, що ці об'єднання, у свою чергу, приймають на себе певні зобов'язання по відношенню до відповідної держави. Отже, йдеться не про ліквідацію державного суверенітету, а про взаємозалежність, взаємовплив суверенітету держав і повноважень наднаціональних (наддержавних) об'єднань та організацій [27, с. 54-56].

На переконання І. А. Куян, глобалізація не скасовує і не ліквідує державний суверенітет, а лише трансформує його роль, значення та функції, оскільки будь-яка держава, незалежно від рівня свого соціально-економічного розвитку, має суверенітет нарівні з іншими державами, а говорити про повну втрату чи ліквідацію державного суверенітету означає визнати зникнення самої держави як такої. При цьому зміст державного суверенітету завдяки процесам глобалізації суттєво збагачується та оновлюється. За будь-яких умов суверенітет держави залишається тим засобом, що утримує баланс інтересів індивідуального і колективного, публічного і приватного як на рівні національної держави, так і в царині міжнародних відносин [28, с. 555].

В умовах розгортання процесів глобалізації, підкреслює Ю. М. Оборотов, зберігає своє значення так звана проблема «місце розвитку» для будь -якої держави, у тому числі й для України. Існування цієї проблеми в межах синтетичної цивілізації, особливості якої пов'язані з різноманітністю релігійно-ціннісних засад, визначають не лише специфічну культурну цілісність України, але й особливості вітчизняної правової культури, правового менталітету і правових традицій. Зокрема, українське право в силу свого «місце розвитку» виступає як необхідна складова специфічного соціокультурного світу однієї з сучасних синтетичних цивілізацій. Не варто забувати, що західна і східна традиції права, органічно переплітаючись між собою, відклалися у правовій культурі України специфічним чином і саме на основі цієї різноманітності сьогодні й існує цілісність України - цивілізаційна, культурна тощо [29, с. 427]. Стосовно України, то основне завдання її правової політики, проголошує Л. Г. Удовика, полягає у тому, щоб зрозуміти, опанувати, раціонально управляти й упорядковувати процеси глобалізації, що стихійно розгортаються, у яких поки що домінують інтереси найпотужніших у фінансово-економічному, інформаційному, технологічному й військовому відношенні постіндустріальних країн та найбільших транснаціональних корпорацій [30, с. 436-438].

Висновки

Таким чином, глобалізація як складний багатоаспектний соціальний процес планетарного масштабу, тією чи іншою мірою здійснює неминучий вплив на сутнісні характеристики держав загалом та становлення і розвиток їх інституцій зокрема, які мають властивість видозмінюватись під натиском поширення загальносвітових передових систем суспільно-політичного, соціально-економічного, духовно-культурного характеру обумовлених міжнародно-правовими нормами, зумовлюючи тим самим необхідність об'єднання зусиль національних держав із метою подолання загальнолюдських проблем. Адже посилення кризових реалій сьогодення переконливо доводить доцільність застосування міжнародного співтовариства у правовому регулюванні найважливіших сфер суспільного життя.

Звісно, не обходиться і без поглинання певних національних аспектів державотворення унаслідок інтеграційних процесів в новітніх умовах світового співіснування. Тому, враховуючи глобалізаційні виклики, задля забезпечення та утвердження суттєво важливих пріоритетно значущих національних критеріїв є доцільним напрацювання відповідних адекватних правових концепцій зобов'язуючого характеру. Утім безперечно, глобалізаційні реалії відіграють вагому роль у забезпеченні належного нормативного впорядкування багатоманітних суспільних відносин на основі міжнародних правових стандартів, які напрацьовані світовою прогресивною спільнотою.

Список використаних джерел

1. Креативність загальнотеоретичної юриспруденції: монографія / Ю. М. Оборотов, В. В. Завальнюк, В. В. Дудченко та ін.; за ред. Ю. М. Оборотова. Одеса: Фенікс, 2015. 488 с.

2. Атыйат А. С. Вызовы культурной глобализации для стран третьего мира. Глобализация и мульткультурализм: доклады и выступления VII Междунар. философская конф. «Диалог цивилизаций: Восток-Запад» (г. Москва, 14-16 апр. 2003 г.) / под ред. Н. С. Кирабаева, А. В. Семушкина, Ю. М. Почты, С. А. Нижникова. Москва: Щербинская типография, 2004. С. 22-25.

3. Egbewole W. O. Globalization and its challenges on national legal systems - a case study of Nigeria. Indian Journal of International World. 200. Vol. 43. № 2. P. 330-348.

4. Удовика Л. Г. Трансформація правової системи в умовах глобалізації: антропологічний вимір: монографія. Харків: Право, 2011. 552 с.

5. Гуменюк Б. І. Україна в глобальному світі. Зовнішня політика України: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / за ред. Г. М. Перепелиці. Київ: ВД «Стилос», 2008. С. 15-31.

6. Featherstoune M. Global Culture: An Introduction- Global Culture, Nationalism, Globalization and Modernity / ed. by M. Featherstoune. London: Sage, 1990. P. 1-15.

7. Хозин Г. С. Устойчивое развитие - новая задача глобальных перемен. Глобальные социальные и политические перемены в мире: материалы российско-амеиканской конф. (г. Москва, 23-24 октября 1996 г.) / отв. ред. А. Ю. Мельвиль. Москва: ФМС, 1997. С. 1730.

8. Марченко М. Н. Государство и право в условиях глобализации. Москва: Проспект, 2008. 400 с.

9. Осипов Ю. М. Глобальная экономика: не миф, а реальность, хотя и трансцендентная. Философия хозяйства. 2002. № 2 (20). С. 9-14.

10. Стеценко С. Г., Васечко Л. О. Глобалізація та право: національний вимір: монографія. Київ: Атіка, 2011. 132 с.

11. Осьмова М. Н. Государство в эпоху глобализации. Глобализация мирового хозяйства и эволюция экономической роли государства: материалы круглого стола (г. Москва, 24 апреля 2000 г.) / под ред. М. В. Кулакова и М. Н. Осьмовой. Москва: ТЕИС, 2001. С. 5-9.

12. Глобализация и развитие законодательства: очерки / отв. ред. Ю. А. Тихомиров, А. С. Пиголкин. Москва: ОАО «Издательский дом «Городец», 2004. 464 с.

13. Лемак В., Бариська Я., Болдіжар С. Вплив глобалізації на форму правління сучасної держави: до питання коригування обсягу поняття. Публічне право. 2013. № 4 (12). С. 188-195.

14. Мироненко П. В. Форма правління: політичні трансформації на зламі століть: монографія. Київ: ВЦ «Академія», 2014. 220 с.

15. Теорія держави та права: підручник / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіди. Київ: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. 576 с.

16. Толстенко В. Л. Форма державного устрою як складова поняття форми держави: до методології дослідження. Наукові праці МАУП. 2014. Вип. 2 (41). С. 91-97.

17. Кухтик С. В. Трансформація держави під впливом глобалізації (теоретико - правовий аспект): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Київ, 2015. 199 с.

18. Бек У. Дилемма демократии в эпоху глобализации. Актуальные проблемы Европы: Дилеммы европейской демократии в начале ХХІ столетия. 2005. № 2. С. 2445.