Історико-правові умови функціонування та еволюція кримінально-виправних установ в УРСР

Размещено на http://www.allbest.ru

Історико-правові умови функціонування та еволюція кримінально-виправних установ в УРСР

покарання виправний радянський

Дем'янчук Тетяна Дмитрівна,

кандидат історичних наук, доцент,

докторант Національної академії внутрішніх справ

Мета. Метою дослідження є визначення історико-правових умов розвитку кримінально-виправних установ радянського періоду, їх еволюція в контексті трансформації виправно-трудового законодавства, а також основні типи порушення прав осіб, які відбували покарання. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Результати. Встановлено, що по відношенню до радянської кримінально-виконавчої системи доцільно застосовувати поняття кримінально-виправна система, адже з перших років становлення радянської влади, утримання осіб, що відбували покарання здійснювалося насамперед у трудових колоніях, а фізична праця розумілася як основний і дієвий спосіб спокути. Першим нормативно-правовим актом, що врегульовував кримінально-виконавчу систему був прийнятий 23 жовтня 1925 року Виправно-трудовий кодекс УСРР, який закріплював пріоритетність виховних завдань ув'язнених та ідею виправлення засуджених. Певним символом радянської влади і яскравим прикладом того, що кримінально-виконавча система була тоталітарною стало Головне управління виправно- трудових таборів і трудових поселень НКВС («ГУЛАГ»), Впродовж червня 194і Р- можна говорити про свідомі факти терору і масові вбивства ув'язнених у виправних закладах західноукраїнських областей. Повоєнна кримінально-виконавча система являла собою сукупність виправно-трудові колоній, окремих табірних пунктів (утримання на термін три роки і більше), трудові колонії для неповнолітніх, в'язниці та транзитно-пересильні пункти. Останнім нормативно-правовим актом, що закріпив структуру радянської кримінально-виконавчої системи став прийнятий у 197О році «Виправно-трудовий кодекс УРСР». Наукова новизна. Встановлено основні етапи розвитку кримінально-виправної системи УРСР, а також історико-правові умови виникнення кримінально-виправних установ. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані в процесі історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Ключові слова: виправно-трудове законодавство, кримінально-виправні установи, УРСР, права людини, трудові колонії.

Tetyana Demyanchuk,

candidate of historical sciences, associate professor,

doctoral student of the National Academy of Internal Affairs,

HISTORICAL AND LEGAL CONDITIONS OF FUNCTIONING AND EVOLUTION OF CRIMINAL CORRESPONDENCE INSTITUTIONS IN THE

UKRAINIAN SSR

Purpose. The purpose of the study is to determine the historical and legal conditions for the development of penal institutions in the Soviet period, their evolution in the context of the transformation of correctional labor legislation, as well as the main types of violations of the rights of persons who served sentences. Methods. The methodological basis of the research was a complex of general scientific, special scientific and philosophical methods, as well as the principles of historicism and objectivity. Results. It has been established that in relation to the Soviet criminal-executive system, it is expedient to apply the concept of the penal-correctional system, because from the first years of the formation of Soviet power, the maintenance of persons serving punishment was carried out primarily in labor colonies, and physical labor was understood as the main and effective way of atonement. The first legal act regulating the penal system was adopted on October 23, 1925, the Correctional Labor Code of the USSR, which established the priority of educational tasks for prisoners and the idea of correction of convicts. The Central Directorate of Correctional Labor Camps and Labor Settlements of the NKVD («GULAG») became a certain symbol of Soviet power and a vivid example of the fact that the penal system was totalitarian. Throughout June 194і, we can talk about deliberate acts of terror and mass murders of prisoners in correctional facilities in Western Ukrainian regions. The post-war penal system was a combination of correctional labor colonies, separate camps (detention for a term of three years or more), labor colonies for minors, prisons, and transit and transfer points. The last normative-legal act that consolidated the structure of the Soviet criminal-executive system was adopted in 1970 «Correctional Labor Code of the Ukrainian SSR». Originality. The main stages of the development of the criminal correctional system of the Ukrainian SSR, as well as the historical and legal conditions for the emergence of criminal correctional institutions, have been established. Practical significance. The results of the research can be used in the process of historical and legal research, preparation of special courses.

Key words: correctional and labor legislation, penal and correctional institutions, Ukrainian SSR, human rights, labor colonies.

Постановка проблеми. Актуальність дослідження історико-правового минулого української держави радянської епохи обумовлюється насамперед відмовою від наукових ідеологем якими переповнена сучасна наука. Окрім того, об'єктивна інтерпретація історико-правових явищ і подій, що мали місце впродовж 1919 - 1991 років, повинна насамперед довести тоталітарний характер радянської держави, а також в повному обсязі розкрити численні факти порушення прав людини. В цьому контексті особливої уваги заслуговує кримінально-виправна система та норми виправно-трудового законодавства УРСР. Вивчення основних типів виправних закладів, змісту норм виправно -трудового законодавства, окремі з яких були чинними і в перші роки незалежності й власне мають певний ідеологічний вплив на сучасну виправну систему, дозволить не тільки позбутися від певних стереотипів, а й сформувати рекомендації стосовно еволюції сучасної пенітенціарної системи України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В українській юридичній науці кримінально-виправні установи розглядаються в контексті вивчення еволюції пенітенціарної системи, чи характеристики норм кримінального права та кримінальної політики держави. Історико-правовий зміст проблеми досліджується епізодично й побіжно, що обумовлено як відсутністю доступу до першоджерел - відомчих архівів де містяться кримінальні справи, а також суб'єктивним розумінням виправних закладів виключно як місць позбавлення волі. Однак, радянська влада використовувала останні насамперед як інструмент терору і тиску на суспільство, особливо українське, яке протистояло радянізації, акцентувало увагу на потребі захисту прав людини.

Загалом в контексті вивчення кримінально-виправних установ і виправно-трудового законодавства УРСР можна виокремити дослідження таких українських вчених, як М.Гультая, І.Іванькова, О. Неалова, В. Россіхіна, А.Осауленка, А.Шкута та ін.

Методологічною основою нашого дослідження стали праці Ф.Ахмадеєва, О.Бажана, О.Бандурки, Т.Денисової, І.Ванькова, Р.Козака, О.Олійника, А.Осауленка, Ю.Рідкоборода, Г.Савчин, О.Шкута та ін.

Постановка завдання. Метою дослідження є визначення історико-правових умов розвитку кримінально-виправних установ радянського періоду, їх еволюція в контексті трансформації виправно-трудового законодавства, а також основні типи порушення прав осіб, які відбували покарання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розкриваючи історико-правові умови формування, розвитку та еволюції кримінально-виправних установ радянської доби, доцільно насамперед конкретизувати категоріально-понятійний апарат й визначити рівні залежності законодавства УРСР від загальносоюзного. Стосовно змісту поняття кримінально-виконавчої системи у контексті радянської держави і права, доцільно вказати на категоричну відмінність радянської кримінально-виконавчої системи від сучасної пенітенціарної, адже з початку 1920 -х рр. акцентувалася увага на виправному характері системи виконання покарань, зокрема використанні трудової праці ув'язнених осіб. Як наслідок, в контексті аналізу радянського законодавства можна говорити не про кримінально-виконавчу, як про кримінально-виправну систему.

Власне зміст поняття «кримінально-виконавча система» в радянську добу і в наш час відрізняється. Стосовно сучасного його розуміння то ми схильні поділяти ідеї

Осауленка та О. Шкута. Так, А.Осауленко трактує кримінально-виконавчу систему як один із інститутів правової системи країни [14, с. 111], а О. Шкута, як «сукупність органів і установ, підпорядкованих центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації ...» [23, с. 24]. Ми схильні підтримати позицію О. Шкута. Вона більш універсальна і може в тому числі пристосувати поняття кримінально-виконавчої системи до радянського періоду. Останнє можливе через те, що радянські органи влади, які відповідали за виконання кримінальних покарань і пробацію, не тільки забезпечували виховну функцію, вони були інструментом тоталітарного режиму. Більше того, в радянський період кримінально-виконавчі органи тісно взаємодіяли з іншими владними інститутами, й відповідали не тільки за виправлення засуджених, а й за їх ресоціалізацію, вживали превентивних дій для недопущення злочинів, у тому числі й рецидивів. Одночасно слід звернути увагу на те, що по відношенню до радянської кримінально - виконавчої системи доцільно застосовувати поняття кримінально-виправна система, адже з перших років становлення радянської влади, утримання осіб, що відбували покарання здійснювалося насамперед у трудових колоніях, а фізична праця розумілася як основний і дієвий спосіб спокути. Окремі українські дослідники, зокрема О. Бандурко, Т. Денисова та

Трубников, використовують у своїх дослідження поняття «кримінально -виправна політика», якою й описують систему виконання покарань в радянську епоху [3, с. 26-27].

Важливим питанням яке доцільно також конкретизувати є взаємозв'язок і безпосередня підпорядкованість норм права УРСР та загальносоюзного законодавства. В цьому контексті визначальною є позиція авторитетних українських вчених О. Петришина та О. Колодія, які зауважили, що основою радянського права були так звані «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік» [15, с. 26]. Як наслідок, усі локальні і галузеві нормативні акти УРСР дублювали і наслідували нормативні акти СРСР, тому можна констатувати, що кримінально-виконавча система УРСР була тоталітарною. Ця теза підтверджується і висновком згадуваного нами А. Осауленка, що з часу прийняття «Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР» і союзних республік, «виправно - трудове, а потім - кримінально-виконавче законодавство окремих союзних республік, зокрема кримінально-виконавчі кодекси, за своєю структурою і змістом мало чим відрізнялись один від одного» [13, с. 73]. Більше того, в перші роки становлення радянської влади в Україні, формально діяло законодавство РСФРР.

Конкретизуючи історико-правові умови становлення і розвитку радянської кримінально-виконавчої системи, слід наголосити, що її виправний характер обумовлювався ідеологією більшовизму (ленінізму). Характерно, що сам В.Ленін до категорії «ворогів народу» відносив як представників «буржуазії» так і дрібних хуліганів та злочинців, яких називав «рідними братами» [10, с. 203]. З іншого боку, виправний характер системи покарання обумовлювався культом «пролетаріату». Також мали місце й об'єктивні причини застосування виправних методів покарання - реалізація політики індустріалізації й прискорений розвиток промислових об'єктів.

Власне у квітні 1919 року було видано постанову Народного комісаріату юстиції України «Про ліквідацію всіх відділів колишнього Міністерства юстиції» , що і поклало початок формуванню нової радянської кримінально-виконавчої системи. Уже в 1921 р. усі каральні відділи на місцях було перейменовано на виправно-трудові [16, с. 269]. Це був не перший нормативний акт, що вказував на виправно -трудовий характер системи виконання покарань. Ще у січні 1918 р. нарком юстиції ухвалив Постанову «Про тюремні робочі команди» [1, с. 62], у відповідності до якої, з працездатних ув'язнених створювалися команди для виконання необхідних державних робіт. За підрахунками українського дослідника І. Іванькова, на початку 1921 р. в УСРР функціонувала мережа з 93 кримінально-виконавчих установ: будинки громадських примусових робіт, реформаторіуми для неповнолітніх правопорушників, трудові землеробські колонії, табори примусових робіт [6, с. 12]. Недоліком цієї системи було те, що окремі установи підпорядковувалися Народному комісаріату юстиції, а інші - Народному комісаріату внутрішніх справ, або обом цим інституціям одночасно, що в свою чергу призводило до певного непорозуміння. Система виконання покарань була впорядкована постановою від 25 липня 1922 року «Про підпорядкування усіх місць ув'язнення НКВС», а основним органом відповідальним за контроль на в'язницями було визначено Головне управління місць ув'язнення [6, с. 13].

За зразком Виправно-трудовий кодекс РРФСР прийнятого 16 листопада 1924 року, 23 жовтня 1925 року затверджено Виправно -трудовий кодекс УСРР, який визначив основну структуру місць позбавлення волі: будинки ув'язнення, виправно -трудові будинки, трудові колонії, ізолятори спеціального призначення, перехідні виправно - трудові будинки [8, с. 30]. Основною ідеєю кодексу стало закріплення пріоритетності виховних завдань та ідея виправлення засуджених. Однак причиною акцентування уваги на виховній функції й застосування праці ув'язнених, обумовлювалося на нашу думку виключно практичним завданням - середина 1920-х років була часом переходу від НЕПу до індустріалізації, а десятки тисяч осіб, що відбували покарання були безкоштовною робочою силою. Як наслідок і система покарань, і система закладів виконання покарань, власне як і підхід до виправного процесу ув'язнених кардинально змінюється в другій половині 1920-х років. Загалом, у системі НКВС УСРР діяло Управління виправно - трудових установ, яке складалося з адміністративно-пенітенціарної, виробничої, фінансово-господарської, культурно-просвітницької інспекцій та інспекції конвойної сторожі [12, с. 8-9]. У березні 1928 р. прийнято загальносоюзну Постанову «Про каральну політику та стан місць ув'язнення», у якій піддано критиці усю попередню політику держави у сфері виконання покарань і вказано на необхідність посилення дисципліни серед засуджених, створення нових місць ув'язнення та збільшити наповнюваність трудових колоній [19].

Одночасно, як зауважує Г.Савчин, що під впливом політики «великого перелому», СРСР змінюються пріоритети виправно -трудової політики «принципи виправлення та перевиховання засуджених в умовах соціально корисної праці були замінені принципами застосування суворого покарання за скоєння злочину в умовах ізоляції від суспільства» [18, с. 74]. Такий підхід закономірно призвів до реформування системи виконання кримінальних покарань й посилення умов утримання засуджених. Одночасно було збільшено кількість трудових таборів і норми трудових повинностей ув'язнених. Закономірно, що більшість виправних закладів створювалися у Сибіру, на Півночі, на Далекому Сході та в Середній Азії союзної держави. Для загального керівництва новоствореною мережею виправних колоній 11 липня 1929 р. у відповідності до постанови «Про використання праці кримінально-ув'язнених», було не тільки узаконено фізичну працю ув'язнених осіб, а й створено Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС («ГУЛАГ»). Цей орган можна вважати певним символом радянської влади і яскравим прикладом того, що ця влада була тоталітарною. Черговим кроком до посилення виправного законодавства стало прийняття 30 липня 1937 року постанови «Про операцію з репресування колишніх куркулів та інших антирадянських елементів». У цій ж постанові вказувалося, що основна мета покарання таких осіб полягає у використанні «для потреб народного господарства та оборонної промисловості» [11]. Праця в'язнів ГУЛАГУ була ключовим чинником розвитку радянської держави у міжвоєнні роки і допомогла в тому числі в розвитку військово-промислового комплексу.

Загалом, у міжвоєнні десятиліття радянська кримінально-виконавча система являла собою сукупність виправно-трудових таборів (перебували під управлінням ГУЛАГУ); звичайні тюрми (перебували під контролем Головного тюремного управління); загальні в'язниці для утримання підслідних ув'язнених, аналог слідчих ізоляторів (перебували у віданні НКВС); психіатричні лікарні для лікування у яких «ізолювали особливих бунтарів» [18, с. 76].

Після включення Галичини до складу УРСР, на цих територіях почала формуватися система кримінально-виконавчих установ, однак тут переважали тюрми, які підпорядковувалися НКВС і утримувалися в переважній більшості так звані «політичні злочинці». З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 р., офіційна влада заявила про звільнення в'язнів, що вчинили дрібні правопорушення й про етапування решти ув'язнених у східні регіони країни. У західних областях функціонувало 26 тюрем і станом на 10 червня 1941 року в них утримували 72 тис. 768 людей [9]. Однак, в дійсності відбулися масові страти і вбивства осіб, що відбували покарання. За підрахунками науковців, у тюрмах Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Івано- Франківської областей впродовж червня-липня 1941 року було вбито близько 22 тис. в'язнів [21]. Ці події однозначно можна трактувати, як акт терору з боку держави і одним із численних фактів, що підтверджують тоталітарний характер самої кримінально- виконавчої системи.

У роки Другої світової війни мала місце й інша крайність офіційно ГУЛАГ направив понад 200 тис. чоловік для спорудження оборонних споруд, а впродовж 1942-1943 років були достроково звільнені з передачею до лав Червоної армії 157 тис. людина з-поміж засуджених за незначні злочини [5, с. 483].

Повоєнна кримінально-виконавча система являла собою сукупність виправно - трудових колоній, окремих табірних пунктів (утримання на термін три роки і більше), трудових колоній для неповнолітніх, в'язниць та транзитно-пересильних пунктів. Також у повоєнні роки «розгорнули свою діяльність спеціальні психіатричні лікарні системи міністерства внутрішніх справ СРСР» [2, с. 440]. Власне війна підтвердила владну ідеологему про те, що праця в'язнів є стабільним джерелом не тільки для організації захисту країни, а й її відбудови у повоєнні роки. Особи, що відбували покарання в системі ГУЛАГУ стали активними учасниками процесу формування нової промислово - виробничої бази.

Трансформація кримінально-виконавчої системи розпочалася з 1946 року коли НКВС було перетворено на Міністерства внутрішніх справ (МВС), до складу якого увійшли Головне управління міліції (ГУМ) та Головне управління виправно-трудових таборів та колоній (ГУЛАГ). З 1954 року почалася реформа виправно-трудового законодавства. Так, 10 липня 1954 року Рада Міністрів СРСР схвалила «Положення про виправно-трудові табори та колонії МВС СРСР», яке скасувало дію численних наказів, інструкцій та інших відомчих нормативних актів. Перед таборами та колоніями ставилося головне завдання - виправлення та перевиховання засуджених на основі їхнього залучення до праці. 24 травня 1955 року було затверджено «Положення про прокурорський нагляд», а 12 грудня 1958 року затверджено союзні «Основи кримінального законодавства» на основі яких і формувалися республіканські кримінальні кодекси. У 1960-х роках розпочалася кодифікація виправно -трудового законодавства. Спершу, 26 липня 1961 р. затверджено «Положення про виправно -трудові колонії і тюрми МВС УРСР», яким передбачені виправно-трудові колонії чотирьох видів: загального, посиленого, суворого і особливого режимів, а також тюрми і виховно -трудові колонії [20, с. 31]. Прийнятий у 1970 році «Виправно-трудовий кодекс УРСР» також основними видами виправно-трудових установ визнав виправно-трудові колонії, тюрми і виховно- трудові колонії [4]. Згідно підрахунків вчених, станом на 1971 р. у виправно -трудових колоніях утримувалось понад 99 % усіх засуджених, а у тюрмах - близько 0,3% [20, с. 31; 22, с. 38].

Цікавим з правової точки зору є указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засуджених до праці», прийняте 12 червня 1970 року. Згодом ця норма знайшла своє відображення у Виправно - трудовому кодексі УРСР [7]. Одним із останніх радянських нормативних актів, що регулював систему відбування покарань були «Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ», затверджені 10 жовтня 1977 р. МВС СРСР. Згідно цього документу усі виправно-трудові колонії облаштовувались за типовими проєктами, поділяючись на житлову та господарські зони [20, с. 32].

Доцільно також згадати й про постанову кабінету міністрів «Про Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР» затверджену в липні 1991 року. Це був один із перших документів у якому вперше вказувалося на необхідність правового захисту ув'язнених осіб, їх соціальної адаптації, кваліфікованого кадрового забезпечення виправних закладів [17].

Висновки

Таким чином, в УРСР починаючи з 1919 року було сформовано цілісну кримінально-виконавчу систему яка орієнтувалася на виправно -трудовий характер виконання покарань, що обґрунтовувалося в тому числі й потребами дармової робочої сили в умовах реалізації політики індустріалізації. Виправні інституції пройшли еволюцію від будинків громадських примусових робіт, трудових землеробських колоній, таборів примусових робіт до будинків ув'язнення, виправно -трудових будинків, трудових колоній, ізоляторів спеціального призначення. Особлива увага радянськими законодавцями відводилася трудовим колоніям для загального управління якими було створено так званий ГУЛАГ, який став символом радянського тоталітаризму. Роки другої світової війни стали часом масових страт осіб, що відбували покарання у виправних закладах західноукраїнських областей, що вкотре вказало на антигуманний характер кримінально-виконавчої системи. Цілісна система виправних закладів УРСР була сформована з початку 1970-х років і врегульована нормами Виправно-трудовий кодексу УРСР, який основними видами виправно-трудових установ визнав виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії.

В умовах сьогодення важливо не тільки вказати на численні факти порушення прав людини в радянській кримінально-виконавчій системі, чи довести антинародний характер самого радянського законодавства, як вилучити рудименти, в тому числі й ідеологічного характеру з сучасної пенітенціарної системи України.

Список використаних джерел

Ахмадеев Ф. Х., Катаев Н. А., Хабабулин А. Г. Становление и развитие органов советской милиции и исправительно-трудовых учреждений. УФА: УВШМВДРФ, 1993. 193с.

Бажан О.Г. Процес десталінізації та зміни в діяльності карально-репресивних органів в Україні (50-60-ті роки ХХ ст.). Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки: міжвідомчий зб. наук. праць. 2003. Вип. 8. С. 435-443.

Бандурка О. М., Денисова Т. А., Трубников В. М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально - психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). Харьков; Запорожье : НУВДЗГУ, 2002. 440 с.

Виправно-трудовий кодекс Української РСР. Киев: Политиздат, 1971. 84 с.

Дем'янчук Т.Д. Організаційно-правове становлення та діяльність кримінально - виконавчої системи в західних областях України в 1939-1941 рр. Митна справа. 2011. № 5 (77). Ч. 2. С. 481-486.

Іваньков І. В. Тюремні установи в Україні в системі карально-охоронного механізму держави (кінець ХІХ - середина ХХ ст.): автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. Київ, 2005. 22 с.

Кодекс виправно-трудовий від 23.12.1970 (Статус: Втратив чинність). URL:

https://ips.ligazakon.net/document/view/kdooo2?an=i&ed=2003_07_ii.

Козак Р.А., Рідкобород Ю.В., Мелаш А.С. Зародження пенітенціарної системи в Україні. Юридичний науковий електронний журнал, 2021. №10. С. 28-31. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-10Z3.

Кривавий слід НКВД: розстріли політичних в'язнів в західноукраїнських тюрмах у

1941 році. URL: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/kryvavyy-slid-nkvd-

rozstrily-politychnyh-vyazniv-v-zahidnoukrayinskyh-tyurmah-u-1941-roci.

Ленин В. И. Полное собрание сочинений. M., Т. 35, 1969. 599 с.

Наказ НКВС №00447. URL:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7_%D0%9D%D0 %9A%D0%92%D0%A1_%E2%84%96_00447.

Олійник О.І. Народний комісаріат внутрішніх справ України (1917-1941 рр.): структура, функції, діяльність: автореф. дис....канд. юрид. наук: 12.00.01. Х., 2000. 19 с.

Осауленко А. А. Уголовно-исполнительные кодексы Украины и Российской Федерации: сравнительно-правовой аспект. Доктрина права. 2011. № 1 (9). С. 73-79.

Осауленко А. О. Законодавчі основи становлення та розвитку кримінально - виконавчої системи України (1990-2005 рр.). дис. . д-ра юр. наук: 12.00.01. Київ, 2020. 483 с.

Петришин О. В., Колодій О. А. Модельні правові акти: теорія та практика реалізації : монографія. Київ: Алерта, 2016. 204 с.

Пиндюрина Н. Соблюдение революционной законности в исправительно - трудовых учреждениях (октябрь 1917 г. - 1920 г.). Труды ВШ МВД СССР. 1957. № 2. С. 267-285.

Про Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР. Постанова Кабінету міністрів Української РСР від 11 липня 1991 р., №11. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/88%D0%B0-91-%D0%BF#Text.

Савчин Г.Я. Становлення й основні етапи розвитку радянської системи виконання кримінальних покарань на території України (перша половина ХХ ст.). Науковий вісник

Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2012. Випуск

С. 71-81. URL: http://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/2135.

Советское исправительно-трудовое право. Общая часть. М.: Академия МВД СССР, 1977. 307 с.

Степанюк А. Колонія чи в'язниця? Погляд на установи виконання покарань з позицій історичного ревізіонізму. Вісник Пенітенціарної асоціації України, 2020. № 1(11). С. 20-37. DOI: 10.34015/2523-4552.2020.1.02.

Терещук Г. 80 років тому в тюрмах на заході України НКВС почав масові розстріли

політичних в'язнів. URL: http s://www.radiosvoboda.org/a/masovi-rozstrily-nkvs-

tyurmy/31322765.html.

Ткачевский Ю. М. Советское исправительно -трудовое право. Москва: Издво МГУ, 1971. 232 с.

Шкута О. О. Теоретико-прикладні засади функціонування кримінально-виконавчої системи України: дис. ... д-ра юрид. наук. Ірпінь, 2018. 482 с.

References

Akhmadeev, F. Kh., Kataev, N. A., Khababulyn, A. H. (1993). Stanovlenie i razvitie organov sovetskoj milicii i ispravitelno-trudovyh uchrezhdenij [The formation and development of the Soviet police and correctional labor institutions]. Ufa. (in Russian)

Bazhan, O.H. (2003). Protses destalinizatsii ta zminy v diialnosti karalnorepresyvnykh orhaniv v Ukraini (50-60-ti roky KhKh st.) [The process of de-Stalinization and changes in the activities of criminal law enforcement agencies in Ukraine (50s-60s of the 20th century).]. Problemy istorii Ukrainy. Fakty, sudzhennia, poshuky: mizhvidomchyi zb. nauk. prats [Problems of the history of Ukraine. Facts, judgments, searches: interdepartmental coll. of science works]. Vyp. 8. K.: In-t istorii NAN Ukrainy, 8, 435-443 (in Ukrainian)

Bandurka, O. M., Denysova, T. A., Trubnykov, V. M. (2002). Obshchaia teoryia sotsyalnoi adaptatsyy osvobozhdennukh ot otbuvanyia nakazanyia (pravovoi y sotsyalno- psykholohycheskyi analyz uholovno-yspolnytelnoi polytyky po reabylytatsyy osuzhdennukh) [General theory of social adaptation of those released from punishment (legal and socio- psychological analysis of the penitentiary policy for the rehabilitation of convicts)]. Kharkov; Zaporozhe : NUVDZHU. (in Russian)

Vypravno-trudovyi kodeks Ukrainskoi RSR [Correctional Labor Code of the Ukrainian SSR]. (1971). Kyev: Polytyzdat. (in Ukrainian)

Demianchuk, T.D. (2011). Orhanizatsiino-pravove stanovlennia ta diialnist kryminalno-vykonavchoi systemy v zakhidnykh oblastiakh Ukrainy v 1939-1941 rr. [Organizational and legal development and activity of the criminal enforcement system in the western regions of Ukraine in 1939-1941]. Mytna sprava, 5 (77), Part 2, 481-486. (in Ukrainian)

Ivankov, I. V. (2005). Prison institutions in Ukraine in the system of the penal and security mechanism of the state (end of the 19th - mid-20th centuries): PhD thesis abstract. Kyiv. (in Ukrainian)

Correctional Labor Code (1970, December 23.). (1970). URL:

https://ips.ligazakon.net/document/view/kd0002?an=1&ed=2003_07_11. (in Ukrainian)

Kozak, R.A., Ridkoborod, Yu.V., Melash, A.S. (2021). Zarodzhennia penitentsiarnoi systemy v Ukraini [The birth of the penitentiary system in Ukraine]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal, 10, 28-31. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-10Z3. (in Ukrainian)

Kryvavyi slid NKVD: rozstrily politychnykh viazniv v zakhidnoukrainskykh tiurmakh u 1941 rotsi [The bloody trail of the NKVD: executions of political prisoners in Western Ukrainian prisons in 1941]. URL: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/kryvavyy-slid-nkvd- rozstrily-politychnyh-vyazniv-v-zahidnoukrayinskyh-tyurmah-u-1941-roci. (in Ukrainian)

Lenyn, V. Y. (1969). Polnoe sobranye sochynenyi [Full composition of writings]. M., Vol. 35. (in Russian)

Nakaz NKVS №00447 [Order of the NKVD No. 00447]. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7_%D0%9D%D0 %9A%D0%92%D0%A1_%E2%84%96_00447. (in Ukrainian)

Oliinyk, O. I. (2000). Narodnyi komisariat vnutrishnikh sprav Ukrainy (1917-1941 rr.): struktura, funktsii, diialnist [People's Commissariat of Internal Affairs of Ukraine (1917-1941): structure, functions, activities]. Kh. (in Ukrainian)

Osaulenko, A. A. (2011). Ugolovno-ispolnitelnye kodeksy Ukrainy i Rossijskoj Federacii: sravnitelno-pravovoj aspekt [Penitentiary codes of Ukraine and the Russian Federation: a comparative legal aspect]. Doktryna prava, 1 (9), 73-79. (in Russian)

Osaulenko, A. O. (2020). Legislative foundations of the formation and development of the criminal enforcement system of Ukraine (1990-2005): Doctor of law diss. Kyiv. (in Ukrainian)

Petryshyn, O. V., Kolodii, O. A. (2016). Modelni pravovi akty: teoriia ta praktyka realizatsii [Model legal acts: theory and practice of implementation]. Kyiv: Alerta. (in Ukrainian)

Pyndiuryna, N. (1957). Soblyudenie revolyucionnoj zakonnosti v ispravitelno-trudovyh uchrezhdeniyah (oktyabr 1917 g. - 1920 g.) [Observance of revolutionary legality in corrective labor institutions (October 1917 - 1920).] Trudy VSh MVD SSSR, 2, 267-285. (in Russian)

About the main directions of the reform of the criminal-executive system in the Ukrainian SSR: Resolution of the Cabinet of Ministers of the Ukrainian SSR (1991, July 11). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/88%D0%B0-91-%D0%BF#Text. (in Ukrainian)

Savchyn, H.Ia. (2012). Stanovlennia y osnovni etapy rozvytku radianskoi systemy vykonannia kryminalnykh pokaran na terytorii Ukrainy (persha polovyna KhKh st.) [The formation and main stages of the development of the Soviet system of execution of criminal punishments on the territory of Ukraine (the first half of the 20th century). ]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriia yurydychna, 4, 71-81. URL: http://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/2135. (in Ukrainian)

Sovetskoe yspravytelno-trudovoe pravo. Obshchaia chast [Soviet corrective labor law. A common part] (1977). M.: Akademyia MVD SSSR. (in Russian)

Stepaniuk, A. (2020). Koloniia chy viaznytsia? Pohliad na ustanovy vykonannia pokaran z pozytsii istorychnoho revizionizmu [Colony or prison? A look at institutions for the execution of punishments from the standpoint of historical revisionism]. Visnyk Penitentsiarnoi asotsiatsii Ukrainy, 1(11), 20-37. DOI: 10.34015/2523-4552.2020.1.02. (in Ukrainian)

Tereshchuk, H. 80 rokiv tomu v tiurmakh na zakhodi Ukrainy NKVS pochav masovi rozstrily politychnykh viazniv [80 years ago, the NKVD began mass executions of political prisoners in prisons in western Ukraine]. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/masovi- rozstrily-nkvs-tyurmy/31322765.html. (in Ukrainian)

Tkachevskyi, Yu. M. (1971). Sovetskoe yspravytelno-trudovoe pravo [Soviet correctional labor law]. Moskva: Yzdvo MHU. (in Russian)Shkuta, O. O. (2018). Teoretyko-prykladni zasady funktsionuvannia kryminalno- vykonavchoi systemy Ukrainy [Theoretical and applied principles of the functioning of the criminal enforcement system of Ukraine]. Irpin. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru