Специфіка правового регулювання участі в цивільному судочинстві органів державної влади, органів місцевого самоврядування

Навчально-наукового інституту права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

вул. Володимирська, бо, м. Київ, 01033, Україна

Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій та правозастосовчій діяльності при розгляді та вирішенні цивільних справ, ініціаторами виникнення провадження у яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, або ж у разі залучення таких органів у процес для надання висновку на вимогу закону чи суду. цивільне судочинство державна влада

Ключові слова: цивільне судочинство, цивільне процесуальне законодавство, органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

О.Grabovska

Doctor of Law, Associated Professor, Department of Civil Procedure,

SPECIFICS OF LEGAL REGULATION OF STATE AUTHORITIES AND LOCAL GOVERNMENT BODIES' PARTICIPATION IN CIVIL PROCEEDINGS

Purpose. The purpose of the article is a comprehensive analysis of the provisions of the legislation of Ukraine, which regulates the position of public authorities and local government bodies in civil proceedings, identification of shortcomings and disagreements, development of proposals aimed at improving the legal regulation of legal personality institution of authorities and persons to whom the law has granted the right to apply to the court in the interests of other persons and optimization of the court procedure with their participation.

Methodology. The methodology includes a comprehensive analysis of the national legislation of Ukraine and individual international acts in sphere of regulating of public authorities and local government bodies' participation in civil proceedings, generalization of scientific and theoretical arsenal, which made it possible to identify problems and formulate conclusions and proposals aimed at their elimination. Such methods of scientific knowledge were used: terminological, logical-semantic, systemic-structural, functional and others.

Results. In the research process the meaning of concepts «public authorities» and «local government bodies» as potential participants in the judicial process in civil cases was revealed. Taking into account the content of constitutional provisions, provisions of the Laws of Ukraine «On Local State Administrations»", «On Local SelfGovernment in Ukraine» and other acts, as well as European and world values in the field of human rights protection, it is proved that functions of state authorities, local government bodies, and methods of their implementation are determined by many factors, among which is the constitutional provision according to which a person, it's life and health, honor and dignity, inviolability and security are recognized as the highest social value in Ukraine. Human rights and freedoms and their guarantees determine the content and direction of the state's activities, the establishment and provision of human rights and freedoms is the main duty of the state (Article 3 of the Constitution of Ukraine). These are the fundamental principles of state authorities and local government bodie 's activity, including in civil proceedings. In contrast to the participants with a private interests, the position of state authorities and local government bodies in civil proceedings is limited by the Constitution and laws of Ukraine.

Practical significance. The results of the research can be used in legislative and law enforcement activities in consideration and resolution of civil cases, initiated by state authorities or local government bodies, or in the case of their involvement in the process in order to provide an opinion at the request of court or due to the law.

Key words: civil proceedings, civil procedural legislation, public authorities, local government bodies.

Постановка проблеми

В порядку цивільного судочинства вирішується широкий спектр справ: що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (ч. 1 ст 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Кожне коло (вид) справ, кожна категорія в межах кола, мають свою специфіку, в тому числі й щодо суб'єктного складу.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, в основі якого - автономія волі, обумовлює ту обставину, що, як правило, провадження в цивільній справі відкривається внаслідок волевиявлення заінтересованої у захисті прав, свобод чи інтересів особи. Поштовхом для подання такими особами до суду позову (заяви) безпосередньо або через представника, в будь-якому разі, є заінтересованість у судовому захисті. Водночас, у випадках, визначених законом, захист цивільних прав, свобод чи інтересів окремої особи, громади чи суспільства в цілому, може потребувати втручання держави в особі органів.

Будь-яка форма реалізації прав (обов'язків) органами державної влади, органів місцевого самоврядування своїх функцій в порядку цивільного судочинства ставить перед суддями відповідні виклики, пов'язані із виникненням питань щодо законності участі таких суб'єктів у процесі, співвідношення прав та обов'язків органів в сфері захисту прав людини, державних чи суспільних інтересів, межі реалізації ними прав (обов'язків), вплив участі таких суб'єктів на змагальність цивільного судочинства тощо. Зазначені питання носять проблемний характер, а, отже, обумовлюють актуальність проблематики правового регулювання участі в цивільному судочинстві органів державної влади, органи місцевого самоврядування.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблематиці, пов'язаній із правовою регламентацією участі в цивільному судочинстві органів державної влади, органів місцевого самоврядування, в останній період часу не приділяється належної уваги, а окремі наукові публікації підготовлено, як правило, до набрання чинності останньою редакцією Цивільного процесуального кодексу України.

Постановка завдання. Розкрити зміст поняття “органи державної влади, органи місцевого самоврядування”, здійснити аналіз положень Конституції України, цивільного процесуального законодавства України, інших актів, якими регулюється становище органів в системі захисту прав людини, державних чи суспільних інтересів в контексті цивільного судочинства, виявити прогалини та недоліки, невідповідності із усталеними в цивільній процесуальній доктрині поглядами чи висновками.

Виклад основного матеріалу дослідження

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування у передбачених законом випадках вправі й самостійно вирішувати певне коло питань, пов'язаних із захистом цивільних прав, проте, в окремих випадках, у разі, якщо лише судова форма захисту може гарантувати захист таких прав, органу кореспондується право чи обов'язок захистити цивільне право через суд. Тому в низці законодавчих актів України закріплюється право чи обов'язок органів звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах.

Коло суб'єктів, які об'єднані назвою “органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб” доволі широке: відповідно до ст. 56 ЦПК України це й органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, Національне агентство з питань запобігання корупції. Як бачимо, у системі таких органів та осіб, на перше місце законодавцем поставлено саме органи державної влади, органи місцевого самоврядування. І це не випадково, адже в структурі напрямів захисту прав людини органи державної влади, органи місцевого самоврядування посідають окреме специфічне місце, немає сфери людської діяльності, яка б не підпадала під контроль органів чи співпрацю з ними, а отже, цей фактор й пояснює, чому органи державної влади, органи місцевого самоврядування найчастіше беруть участь в цивільному судочинстві.

Національне законодавство України, здебільшого, оперує поняттями «органи державної влади», «органи місцевого самоврядування» (зокрема, ст. 19, 40 Конституції України, п. 7 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 56, 57 ЦПК України тощо). В науці ж адміністративного права органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб називають «суб'єктами публічної адміністрації (адміністрування), які державою наділяються владними повноваженнями» [1, с. 85].

Парадигма участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному судочинстві в контексті регулювання статтями 56 та 57 ЦПК України, пов'язана, здебільшого, з виконавчою владою. Правниками обґрунтовано відмічається, що саме з органами виконавчої влади різного рівня найчастіше вступають у правовідносини приватні особи. Таким чином, саме від належного функціонування органів виконавчої влади значною мірою залежить дотримання прав і свобод людини і громадянина та реалізація законних інтересів приватних осіб [1, с. 95].

Враховуючи положення Конституції України, інших законів, адміністративісти органи державної влади відносять до певних рівнів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Уряд - Кабінет Міністрів (ст. 113 Конституції України). Другий рівень органів виконавчої влади - центральний - центральні органи виконавчої влади - Міністерства України та інші центральні органи, зокрема, агентства (наприклад, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство з управління зоною відчуження тощо), служби, інспекції (наприклад, Державна інспекція архітектури та містобудування України, Державна інспекція енергетичного нагляду України), комісії тощо [1, с. 96,99,104].

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі покликані здійснювати місцеві державні адміністрації згідно із ст. 118 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Серед основних завдань місцевих державних адміністрацій згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації», зокрема: забезпечення виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування тощо (ст. 2).

Зазначеним Законом до повноважень місцевих державних адміністрацій віднесено питання забезпечення законності, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян, соціально-економічного розвитку відповідних територій, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля, соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати тощо (ст. 13).

Даний Закон також встановлює широкий обсяг функціональних обов'язків місцевих державних адміністрацій, зокрема: здійснення державного контролю за збереженням і раціональним використанням державного майна, використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів, охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду, охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці тощо. Повноваження місцевих державних адміністрацій розповсюджуються також на сфери: соціально-економічну, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля тощо (статті 16, 17-21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Таке велике коло напрямків діяльності органів державної влади зумовлює й способи реалізації передбачених законом прав, серед яких - судовий. Так, згідно із ч. 5 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для реалізації повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду.

Що стосується органів місцевого самоврядування, то у ратифікованій у 1997 р. Україною Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 р. у ч. 1 ст. 3 закріплено, що місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення. Частиною 1 ст. 4 Хартії встановлено, що головні положення і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом [2].

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7), закріплює зміст поняття «місцеве самоврядування» як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст. 140 Конституції України).

Органи місцевого самоврядування - категорія багатогранна. Відповідно до ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна (ст. 140 Конституції України).

Враховуючи положення Конституції України та низки інших законодавчих актів, представники науки адміністративного права систему органів місцевого самоврядування, як і систему органів державної влади, про що йшлося вище, складають з відповідних рівнів: перший рівень місцевого самоврядування - територіальна громада; другий рівень - органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські, районні у містах ради та їх виконавчі органи, а також районні і обласні ради та сільський, селищний, міський голова; третій рівень - органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні тощо комітети) [1, с. 116].

Наведені конституційні положення в цілому дають уявлення про структуру органів місцевого самоврядування. Специфіку ж реалізації прав та обов'язків органами місцевого самоврядування в системі захисту прав людини, виражають інші закони та підзаконні акти. Серед них особливе місце посідає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». В контексті реалізації прав та виконання обов'язків в цивільному судочинстві логічним видається виділити: положення ст. 10 зазначеного Закону, відповідно до якої місцеві ради - представницькі органи місцевого самоврядування, вони представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування; ст. 18¹, яка встановлює відносини органів місцевого самоврядування із судами загальної юрисдикції та відповідно до якої орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями, які охоплюють великий обсяг найважливіших життєзабезпечувальних напрямів. Зокрема, у віданні органів місцевого самоврядування знаходяться питання такого роду: земельні (п. 34, 34¹,35 ч. 1 ст. 26), використання природних ресурсів місцевого значення (п. 36 ч. 1 ст. 26), пов'язані із боротьбою із стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями (п. 45 ч. 1 ст. 26), у сфері поводження із небезпечними відходами (п. 54 ч. 1 ст. 26), у сфері соціального захисту населення - питання про надання різного роду допомоги особам з інвалідністю, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, особам з інвалідністю, багатодітним сім'ям, питання опіки і піклування, охорони праці тощо ( ст. 34).

Окрім повноважень, які вже є усталеними, в останній період часу зазначений Закон доповнено низкою актуальних для нашого суспільства положень. Зокрема, у 2019 р. Законом № 1684-IX від 15.07.2021 р. частину 1 статті 26 доповнено пунктами 37² та 37³, якими органи місцевого самоврядування наділено правом прийняття рішень про організацію та здійснення заходів щодо захисту тварин від жорстокого поводження, вжиття заходів та забезпечення дотримання заборони провадження діяльності пересувних звіринців, пересувних зоопарків, пересувних виставок диких тварин (п. 37² та 373 ч. 1 ст. 26) тощо [3]. Наведені приклади повноважень органів місцевого самоврядування зумовлюють ту обставину, що у разі виникнення потреби захисту прав, свобод чи інтересів окремого члена громади, громади в цілому, тварин тощо, уповноважені особи органів мають право, а у випадках, передбачених законом, зобов'язані звернутися до суду.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування тісно взаємодіють між собою, тому, як правило, в контексті реалізації ними повноважень в порядку цивільного судочинства, йдеться про обидва різновиди органів, їх не роз'єднують. Взаємозв'язок між органами державної влади, органами місцевого самоврядування простежується не лише у взаємодії, підпорядкуванні тощо, а й у правовому забезпеченні органами державної влади функціонування органів місцевого самоврядування. До прикладу, органи опіки та піклування в своїй діяльності керуються Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» [4].

Функції органів державної влади, органів місцевого самоврядування, способи їх реалізації обумовлені багатьма факторами, серед яких - конституційне положення, згідно із яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. з Конституції України).

Такі установки потребують створення апарату, який уповноважений їх реалізовувати, задля утвердження верховенства прав людини, їх захисту у разі потреби, а в цілому - задля злагоди у суспільстві. Але, оскільки суспільні відносини носять різноманітний характер, повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування законодавчо диференційовані, визначенно спрямовані на певний вектор (вектори). У цьому сенсі звертає на себе увагу положення ст. 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Серед таких законів - й Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України).

Аналіз ЦПК України привернув увагу на ту обставину, що положення, якими урегульовано становище органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному судочинстві, розміщені, в основному, у Розділі І «Загальні положення». При цьому законодавець використовує різні за своїм змістовним навантаженням законодавчі тези. Так, у ч. 2 ст. 4 «Право на звернення до суду за захистом» закріплено, що органи «до суду можуть звертатися»; у ч. 4 ст. 42 «Склад учасників справи» органи «у справах можуть також брати участь...»; у ч. 1 ст. 56 «Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб» органи державної влади, органи місцевого самоврядування «можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів».

Як бачимо, фактично ч. 2 ст. 4 та ч. 1 ст. 56 закріплюють право органів на звернення до суду. Таким чином, ці положення відповідають змісту назви ст. 56 ЦПК України - «Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб», та одній із форм реалізації представницьких функцій органами, що закріплена у статті - право на звернення до суду із позовом (заявою) в інтересах інших осіб, яка закріплена у цій же статті.

Що ж стосується положення, закріпленому у ч. 4 ст. 42, згідно із яким органи державної влади, органи місцевого самоврядування «у справах можуть також брати участь» дещо вибивається з парадигми становища таких суб'єктів у цивільному судочинстві, адже «брати участь» - поняття вельми неоднозначне. Брати участь у цивільних справах можна в різних статусах: як позивач, відповідач, третя особа, тощо, покликання ж органів - представництво інтересів осіб, громад, суспільства у цілому, тому, наприклад, складно уявити випадок притягнення органу в цивільне провадження як відповідача.

З огляду на специфіку становища у цивільному судочинстві органів державної влади, органів місцевого самоврядування, викликає певні міркування назва ст. 56 ЦПК України «Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб», яка є основною у регламентації участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

По-перше, органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, беруть участь в цивільному судочинстві не лише шляхом звернення до суду, а й вступають у вже відкрите провадження, зокрема, для надання висновку (ч. 6 ст. 56 ЦПК України). По-друге, укладачі ЦПК України не взяли до уваги ту обставину, що в порядку цивільного судочинства захищаються не лише інтереси, а й права та свободи відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Таким чином, назва ст. 56 видається не зовсім коректною. Вочевидь, більш оптимальною була б назва «Участь у цивільному судочинстві органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб», або ж більш лаконічно «Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб», що стилістично співзвучно, зокрема, зі ст. 42 «Учасники справи», ст. 52 «Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спор», пар. 2 «Представники» тощо.

Загалом, положення статей 56 та 57 ЦПК України науковцями і практиками сприймаються як головні у правовому регулюванні становища органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному судочинстві, тому, з огляду на предмет даного дослідження, видається правильним деталізувати їх зміст та спрямованість. Таким чином, враховуючи зміст положень ст. 56 та 57 ЦПК України, алгоритм діяльності в цивільному судочинстві органів державної влади, органів місцевого самоврядування складається з наступного набору установок:

1) органи мають право на звернення до суду лише у випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 56);

2) право на звернення до суду органами може бути реалізовано шляхом звернення до суду із заявами (ч. 1 ст. 56);

3) право органів на звернення до суду реалізується не в інтересах відповідного органу, а “про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів” (ч. 1 ст. 56);

4) органи мають право брати участь у справах, відкритих за їх заявою (ч. 1 ст. 56);

5) органи зобов'язані надавати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб (ч. 1 ст. 56);

6) органи можуть бути залученими судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для надання висновків на виконання своїх повноважень. При цьому, участь органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне (ч. 6 ст. 56);

7) органи мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 57);

8) відмова органу від поданої ним заяви або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 57);

9) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статею 43 цього Кодексу (а це - комплекс загальних процесуальних прав, що належать усім учасникам справи), а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті (ч. 6 ст. 57).

Зважаючи на цивільний процесуальний категоріальний апарат, у статтях 56 та 57 ЦПК України закріплено: право та мета участі таких суб'єктів у цивільному судочинстві, форми реалізації функцій, встановлених законом, права та обов'язки. У такий спосіб законодавцем урегульовано загальний процесуальний формат участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному судочинстві. Цей формат розповсюджується на усі види проваджень, стадії цивільного судочинства тощо, водночас, конкретика щодо характеру правовідносин, категорій цивільних справ, випадків тощо, коли органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право чи зобов'язані звернутися до суду з позовом (заявою), або вступити в уже розпочате провадження для надання висновку, зосереджена в законодавчих актах, що регулюють певний напрям суспільних правовідносин. До прикладу, Цивільним кодексом України встановлено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Якщо ж заяву про визнання спадщини відумерлою подано кредитором спадкодавця або, якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власники або користувачі земельних ділянок, у такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування (ст. 1277).

Аналіз національного законодавства України засвідчує, що, як правило, законодавством здійснюється регулювання прав (обов'язків) органів державної влади, органів місцевого самоврядування в контексті подання органами до суду позовів (заяв) на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів, тобто ініціювання цивільного судочинства, відкриття провадження в цивільній справі. До того ж, здебільшого, йдеться про спірні правовідносини, які вирішуються в порядку позовного провадження. Що ж стосується окремого провадження, то специфіка участі у них органів, регулюється одночасно як відповідними законами, так і Розділом IV ЦПК України. Так, згідно із ст. 296 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права, може бути подана органом опіки та піклування. У справах про усиновлення відповідно до ч. 2 ст. 312 ЦПК України органи опіки та піклування повинні надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини в рамках підготовки справи до розгляду тощо.

Таким чином, викладене свідчить про досить складне правове регулювання становища органів державної влади, органів місцевого самоврядування у цивільному судочинстві, тому правозастосовувачам у кожному випадку звернення органу до суду, необхідно вирішувати питання про правомірність подання ними позову (заяви), апеляційної чи касаційної скарг. Непростим завданням для суду видається також вирішення питання про притягнення відповідного органу до участі у цивільному судочинстві для надання ними висновку на вимогу суду, оскільки законодавство не регулює це питання, а, отже, розсуд суду і суддівським досвід є тими чинниками, які сприяють якісній процедурі розгляду та вирішення цивільних справ, виконанню завдань та досягненню мети цивільного судочинства, що закріплені у ч. і ст. 2 ЦПК України.

Список використаних джерел

1. Адміністративне право України. Повний курс. Вид. четверте. За ред. В. Галунька,

О.Правоторової. Херсон. ОЛДІ-ПЛЮС. 2021.

2. Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 Р- URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036#Text.

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив Європейського Союзу у сфері охорони тваринного та рослинного світу: Закон України № 1684-ІХ від 15.07.2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1684-20#Text.

4. Про затвердження Правил опіки та піклування: Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 р. № 34/166/131/88. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/zo387-99#Text.

References

1. Galunko, V., Pravotorova, О. (Ed.). (2021). Administratyvne pravo Ukrainy. Povnyi kurs [Administrative law of Ukraine. Full course]. Kherson. OLDIE PLUS, (in Ukrainian)

2. European Charter of Local Self-Government of 1985. Available at: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_036#Text. (in Ukrainian)

3. On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine Regarding the Implementation of the Provisions of Certain International Agreements and Directives of the European Union in the Field of Animal and Plant Protection: Law of Ukraine No. 1684-IX (2021, July 15). Available at: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1684-20#Text. (in Ukrainian)

4. On Approval of the Rules of Guardianship and care: Order of the State Committee of Ukraine for Family and Youth Affairs, the Ministry of Education of Ukraine, the Ministry of Health of Ukraine, the Ministry of Labor and Social Policy of Ukraine No. 34/166/131/88 (1999, May 26). Available at: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/zo387-99#Text. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru