Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальне процесуальне законодавство України та ЄС: порівняльно-правовий аспект

Климкевич Роксолана Андріївна, викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту права Львівського державного університету

внутрішніх справ

У статті здійснено порівняльний аналіз відповідності кримінального процесуального зако- нодавства України законодавству Європейського Союзу.

Основним актом ЄС у сфері кримінального процесу є директива, під якою варто розуміти законодавчий акт, який зобов'язує держави-члени ЄС ужити заходів для досягнення цілей, зазначених у директиві. Зауважено, що хоча норми директиви не є обов'язковими для Укра- їни, однак їх впровадження є надзвичайно важливим для України у контексті європейської інтеграції. кримінальне процесуальне законодавство

Досліджено регламентацію окремих процесуальних прав учасників кримінального про- вадження в кримінальному процесуальному законодавстві України щодо їх відповідності до стандартів, закріплених у кримінальному процесуальному законодавстві ЄС. Проаналізова- но рівень гармонізації права на переклад, права на отримання інформації у кримінальному провадженні, процесуальних прав неповнолітніх, презумпції невинуватості та права потер- пілих. Також проаналізовано і диференціацію законодавства України та ЄС в вищезазначе- них сферах.

Окрім цього, заслуговує уваги пропозиція автора щодо створення в Україні конфіденцій- ної служби підтримки потерпілих, яка повинна функціонувати на безкоштовній основі та дія- ти в інтересах потерпілих. Основним завданням таких служб має бути забезпечення надан- ня інформації про хід провадження; психологічної підтримки; притулку та консультацій.

Ключові слова: європейська інтеграція, кримінальне процесуальне законодавства, зближення законодавства, директива.

Klymkevych Roksolana. Criminal procedural legislation of Ukraine and EU: comperative legal aspect

The comparative analysis of the compliance of the Ukrainian criminal procedural legislation with the legislation of the European Union is conducted in the article.

The main EU act in the field of criminal procedure is a directive, which should be understood as a legislative act that obliges EU member states to take measures to achieve the goals specified in the directive. It is noted that although the norms of the directive are not compulsory for Ukraine, their implementation is extremely important for Ukraine in the context of European integration. The regulation of certain procedural rights of criminal proceedings participants in the criminal procedural legislation of Ukraine has been studied in terms of their compliance with the standards envisaged in the criminal procedural legislation of the EU. The level of harmonization of the right to translation, the right to information in criminal proceedings, the procedural rights of minors, the presumption of innocence and the rights of victims was analyzed. The differentiation of the legislation of Ukraine and the EU in the above-mentioned areas was also analyzed.

The author expresses the proposals for improving domestic criminal procedural legislation in the context of its convergence with EU legislation. In particular, it is proposed to regulate the right to translation by a separate article of the Criminal Procedural Code of Ukraine with the improvement and updating of this institution: establishing the content of the right to translation, defining the criteria of translation quality, qualification requirements for the translator and documents confirming his qualifications.

Besides, the author's proposal to create a confidential support service for victims in Ukraine, which should function on a free basis and act in the interests of victims, is worth attention. The main task of such services should be to provide information about the progress of proceedings; psychological support; shelter and counseling.

Key words: European integration, criminal procedural legislation, harmonization of legislation, directive.

Обраний Україною шлях європейської інтеграції - це широке концептуальне бачення, яке не обмежується лише гео- графічним поняттям. Перш за все, це вибір шляху розвитку у напрямку євро- пейської демократичної моделі, реалізація якої покликана сприяти прогресу у всіх сферах суспільного життя. Вирішення цього питання вимагає від нашої держави рішучих кроків щодо адаптації національ- ного законодавства до законодавства Європейського Союзу (далі - ЄС). Про- блема адаптації кримінального процесу- ального законодавства України до законо- давства Європейського Союзу порівняно нова для науки кримінального процесу, що зумовлює актуальність даної теми. Актуалізують дану тематику те, що Україна великою ціною виборює не лише власну незалежність, а і свій вибір на шляху до членства у ЄС.

Новий етап адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері кри- мінального процесу розпочався із при- йняттям Угоди про асоціацію між Украї- ною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-чле- нами, з іншої сторони, ратифікованої Зако- ном України від 16 вересня 2014 р. (далі - Угода про асоціацію з ЄС) [1].

Про важливість цієї Угоди неоднора- зово наголошували, зокрема, науковці. Приміром, О.Г. Шило зазначає, що вона

«нарешті створила підґрунтя для подаль- ших стратегічних реформаційних проце- сів у всіх сферах суспільного життя, що в сукупності забезпечать утвердження і визнання у державі європейських цін- ностей поваги до прав людини і основопо- ложних свобод, демократії, верховенства права» [2, с. 109-110].

Одним із зобов'язань України, закрі- плених у Преамбулі до Угоди про асоціа- цію з ЄС, є поступова адаптація законо- давства України до acquis ЄС відповідно до напрямів, визначених у цій Угоді, та ефективне її виконання. Рівень забезпе- чення прав людини під час кримінального провадження та дотримання демократич- них ідей у державі знаходяться у прямому взаємозв'язку з якістю національного кри- мінального процесуального законодав- ства. Невідповідність його європейським стандартам може викликати численні обмеження або порушення прав особи під час кримінального провадження.

Одним із основних актів ЄС у сфері кри- мінального процесу є директива. Дирек- тива Європейського Союзу (European Union Directive) - це законодавчий акт, який зобов'язує держави-члени ЄС ужити заходів для досягнення цілей, зазначених у директиві [3, с. 18]. Можна виокремити понад десять директив Європейського Парламенту та Ради ЄС у сфері криміналь- ного процесу, яку встановлюють гармоні- зовані права учасників кримінального про- вадження (зокрема, Директива про право на переклад у кримінальному процесі № 2010/64/ЄС від 20.10.2010 [4]; Дирек-

тива про право на отримання інформації в кримінальному провадженні № 2012/13/ ЄС від 22.05.2012 [5]; Про процесуальні гарантії для неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених у кримінальному прова- дженні 2016/800 від 11.05.2016 [6] та інші). Зрозуміло,щоімплементаціянорм директивЄвропейськогоСоюзуне є обов'язковими для України. Однак на доцільність та важливість їх впровадження згадували у своїх наукових працях чимало вчених-процесуалістів.В.В.Рогальська з цього приводу зазначає, що «вивчення досвіду держав-членів ЄС щодо побудови загальної кримінально-правової політики, зокрема в галузі кримінального судочин- ства, для нас не є обов'язковим, оскільки Україна не є членом ЄС, але, на нашу думку, є вельми важливим, адже має на меті визна- ченняорієнтирівреформуваннянаціо- нального законодавства в частині реаліза- ції права на справедливий суд» [7, с. 267]. У зв'язку із цим виникає необхідність проаналізувати стан українського кримі- нального процесуального законодавства на його відповідність європейському зако- нодавству, виявити ознаки гармонізації (зближення) та диференціації криміналь- ного процесуального законодавства України та ЄС.

На підставі системного аналізу кримі- нального процесуального законодавства України та ЄС можна дійти висновку, що основним напрямком зближення їх зако- нодавства є гармонізація законодавства, що регулює права учасників криміналь- ного провадження. У цьому аспекті можна виокремити такі гармонізовані частини кримінального процесуального законо- давства України до європейських актів:

1) право на переклад. У КПК України закріплені права та гарантії особи у цьому аспекті, що відповідають нормам Дирек- тиви № 2010/64/ЄС про право на переклад у кримінальному провадженні а саме:

– повідомлення особі про підозру повинно здійснюватися мовою, яку особа достатньо розуміє для усвідомлення суті підозри;

– право осіб виступати в суді рідною мовою, якщо вони не володіють або недо- статньо володіють мовою судочинства;

– право осіб користуватися послугами перекладача у кримінальному прова- дженні;

– переклад кінцевих судових процесу- альних документів рідною мовою осіб, які не володіють або недостатньо володіють мовою судочинства;

2) право на отримання інформації. Щодо права на отримання інформації, то укра- їнський законодавець передбачив таку регламентацію цього права, яка кореспон- дує положенням Директиви № 2012/13/ЄС про право на отримання інформації в кримі- нальному провадженні: право особи знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення її підозрюють, обвинувачують; право особи бути чітко і своєчасно повідо- мленою про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз'яснення: право негайно бути повідомленою про під- стави затримання, а також окремі проце- суальні права (право мати захисника та інші); право особи на доступ до доказів. У цьому аспекті українське законодав- ство відповідає європейському, оскільки норми Директиви про інформацію перед- бачають вручення підозрюваному, обви- нуваченому так званої «декларації прав». КПКУкраїнипередбачаєаналогічний інститут вручення письмового документа із зазначенням у ньому процесуальних правпідозрюванихтаобвинувачених, який іменується «пам'ятка про процесу- альні права та обов'язки підозрюваного (обвинуваченого)».

Проводячи паралель між правами, про які інформуються підозрювані, обвину- вачені відповідно до українського кримі- нального процесуального законодавства, та тими правами, про які повинні інфор- муватися ці особи відповідно до Дирек- тиви про інформацію, варто зауважити, що перелік прав, про які інформуються підозрювані, обвинувачені, за КПК Укра- їни значно ширший та, окрім прав, перед- бачених Директивою, також містить право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази, право заявляти від- води, право оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слід- чого судді та інші;

3) процесуальні права неповнолітніх у кримінальному провадженні. Щодо про- цесуальних прав неповнолітніх, то у КПК України міститься глава 38, яка регламен- тує кримінальне провадження щодо непо- внолітніх. Водночас окремі процесуальні права неповнолітніх зазначені й в інших главах кодексу.

У КПК України юридично відображені такі процесуальні права неповнолітніх, які узгоджуються із Директивою № 2016/800/ ЄС про процесуальні гарантії для непо- внолітніх підозрюваних чи обвинувачених у кримінальному провадженні:

– право неповнолітнього на отримання інформації. Попри те, що у КПК України це право не виокремлено окремою статтею чи нормою, вважаємо, що п. 1 ч. 1 ст. 56, який передбачає право підозрюваного бути повідомленим про його процесуальні права, поширює свою дію і на неповноліт- ніх підозрюваних;

– право неповнолітнього мати закон- ного представника;

– право неповнолітнього на захисника. Окрім того, порівнюючи право неповно- літнього захисника до аналогічного, закрі- пленого у Директиві про неповнолітніх, слід зауважити, що український законода- вець у цьому аспекті більш прогресивний. Адже на європейському рівні передбаче- ний перелік випадків обов'язкового залу- чення захисника для неповнолітніх (під час окремих слідчих дій, позбавлення сво- боди). Натомість українське кримінальне процесуальне законодавство передба- чає обов'язкове залучення захисника для неповнолітньої особи з моменту вста- новлення факту її неповноліття (п. 1 ч. 3 ст. 52 КПК України);

– право на індивідуальну правову оцінку неповнолітнього. Зокрема, у Дирек- тиві про неповнолітніх є норма про індиві- дуальну правову оцінку неповнолітніх. Із огляду на системне тлумачення КПК Укра- їни можна зробити висновок про те, що і схожі положення закріплені у статті 485 КПК «Обставини, що підлягають встанов- ленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх». Однак наш законодавець не виокремлює ці обставини як спеці- альне право неповнолітнього, що, на наш погляд, варто було б зробити [8, с. 83];

– право неповнолітнього на захист його приватного життя. Незважаючи на те, що це право прямо не виокремлено у нормах КПК України, законодавець передбачає можливість здійснення закритого судового засідання, якщо обвинувачений є непо- внолітнім. Ця норма КПК відповідає ст. 14 Директиви про неповнолітніх, яка перед- бачає, що держави-члени ЄС повинні або передбачити, що судові засідання за участю неповнолітніх зазвичай повинні проводи- тися за відсутності публіки, або дозволити судам приймати рішення про проведення таких слухань за відсутності публіки;

4) презумпція невинуватості. Щодо презумпції невинуватості, то вона отри- мує своє законодавче закріплення у ст. 17 КПК України «Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини». Основні елементи законодавчої регламента- ції цієї засади відповідають положенням Директиви № 2016/343/ЄС про посилення деяких аспектів презумпції невинуватості і право бути присутнім у суді в ході кримі- нального судочинства від 09.03.2016:

– формула презумпції невинуватості (особа вважається невинуватою у вчи- ненні кримінального правопорушення і не може бути кримінально покарана, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встанов- лено обвинувальним вироком суду, що набув законної сили);

– тягар доказування лежить на стороні обвинувачення;

– усі сумніви повинні тлумачитися на користь особи.

Окрім цього, Директива про презумп- цію невинуватості є комплексною та, окрім презумпції невинуватості, передба- чає право особи зберігати мовчання щодо кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється чи обвинувачується, а також свободу від самовикриття. Щодо цього права, то українське законодавство відповідає європейському, адже у ст. 18 КПК України передбачено свободу від самовикриття та право не свідчити проти своїх близьких родичів чи членів сім'ї;

5) захист прав потерпілих. Щодо захисту прав потерпілих осіб, то в КПК України регламентований широкий перелік проце- суальних прав потерпілих для його участі у кримінальному провадженні, які відпо- відають нормам Директиви № 2012/29/ ЄС про потерпілих: бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені цим КПК України; знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підо- зрюваного, обвинуваченого заходів забез- печення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування; подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи та клопотання; давати пояснення, показання або відмовитися їх давати; оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом; мати пред- ставника та в будь-який момент кримі- нального провадження відмовитися від його послуг; на відшкодування завданої кримінальнимправопорушеннямшкоди в порядку, передбаченому законом, та інші важливі процесуальні права під час досудо- вого розслідування та судового розгляду. Незважаючи на гармонізаційні ознаки кримінальногопроцесуальногозаконо- давства України та ЄС, можна виділити і диференціацію законодавства.

1. Диференціація законодавства, що регулює права учасників кримінального провадження .

Право на переклад. На перший погляд, право на переклад у кримінальному прова- дженні в Україні достатньо регламентоване та відповідає європейський стандартам. Однак, ураховуючи норми директиви, право на переклад в Україні отримало дещо звужену регламентацію. Адже в КПК України немає вимоги про те, що держава зобов'язана забезпечити достатню ква- ліфікацію залучених письмових та усних перекладачів з метою надання правиль- ного письмового та усного перекладу. Тим паче, що в Україні відсутні вимоги до ква- ліфікації перекладача, а також можливість

перевірки його кваліфікації.

Окрім цього, слід зауважити, що укра- їнський законодавець не виокремлює таке право в окрему статтю, а розглядає його крізь призму засад кримінального прова- дження (ст. 29 КПК України «Мова, якою здійснюється судочинство»). Окрім того, право осіб користуватися рідною мовою під час кримінального провадження, а також обов'язок держави забезпечити залучення перекладача на безоплатній основі закріплено і в п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК України. Процесуальний статус перекла- дача визначений у ст. 68 КПК.

Тому видається доцільним право на переклад регламентувати окремою стат- тею КПК із покращенням та оновленням цього інституту: встановленням змісту права на переклад, визначенням критеріїв якості перекладу, кваліфікаційних вимог щодо перекладача та документи, котрі підтверджують його кваліфікацію.

Право на отримання інформації. Незва- жаючи на те, що законодавче закріплення права на отримання інформації в кримі- нальному провадженні загалом відпові- дає європейським мінімальним стандар- там, в КПК України все-таки наявні певні недоліки правового регулювання цього права. Йдеться про відсутність норматив- ної вимоги щодо інформування особи про її права при затриманні на підставі ухвали слідчого судді (ст. 191 КПК) [9]. Для забезпечення комплексної регламентації цього права видається необхідним допо- внити цю статтю КПК України та закріпити норму про інформування про права особи і за такого виду затримання.

Процесуальніправанеповнолітніх. У нормах Директиви ЄС про неповноліт- ніх є обов'язкова норма про аудіовізу- альнийзаписдопитунеповнолітнього, який здійснюється органами досудового розслідуванняукримінальномупрова- дженні. У КПК України є норма про те, що під час допиту може застосовуватися фотозйомка,аудіо-та/абовідеозапис (ч. 5 ст. 224 КПК України). Тобто україн- ський законодавець передбачив факульта- тивний запис допиту особи. У цьому аспекті длязабезпеченнянайкращихінтересів дитини, вважаємо, необхідно передбачити диференційованийпідхідщододопиту неповнолітнього, встановивши імперативну вимогу про аудіовізуальний запис допиту. Комітет з питань запобігання катуван- ням чи нелюдському або такому, що при- нижує гідність, поводженню чи покаранню запропонував певні стандарти допитів, одним із яких є обов'язкове здійснення електронних записав допитів, проведених правоохоронними органами. Комітет вва- жає, що це є важливою додатковою гаран- тією запобігання жорстокому поводженню із затриманими та зауважує, що кількість країн, де розглядається запровадження такої практики, наразі зростає [10].

Окрім цього, така вимога щодо обов'яз- кового електронного фіксування допиту від- повідає концепції процесуального інтерв'ю, основною метою якого є отримати точну та надійну інформацію1. Електронний запис процесуального інтерв'ю може допомогти правоохоронним органам досягти вказаних цілей, надаючи беззаперечний доказ того, що саме відбувалося під час такої взаємодії між поліцією та громадянами [11, с. 323].

Принцип презумпції невинуватості. Незважаючи на те, що більшість елемен- тів презумпції невинуватості регламенто- вані у КПК України, все-таки певні ознаки диференціації можна виокремити.

Найперше принцип презумпції невину- ватості несумісний із публічними вислов- люваннями органів державної влади щодо винуватості особи. Однак у КПК Укра- їни відсутня норма про те, що держава зобов'язана вжити заходів для того, щоби забезпечити відсутність публічних заяв від органів державної влади, а також про- цесуальних документів, окрім тих, які встановлюють винуватість особи, допоки підозрюваний чи обвинувачений не буде визнаний винним відповідно до закону.

На цю проблематику вказували і нау- ковці в царині кримінального процесу. Зокрема, Т. Фулей зазначає, що публічні висловлювання про винуватість до завершення суду, а інколи - навіть і до пред'явлення офіційного обвинувачення, а також висловлювання у ЗМІ думок і аргу- ментів про винуватість особи є неприйнят- ними. Очевидно, що слідчий або прокурор можуть на суб'єктивному (внутрішньому) рівні бути переконані у наявності вини обвинуваченої особи, і їхнє внутрішнє переконання не спростовує презумпції невинуватості [12, с. 47].

На аналогічну проблематику вказував у своїх рішеннях і ЄСПЛ, констатуючи най- більш часті випадки порушення принципу презумпції невинуватості. Одним із таких випадків є проголошення публічних заяв прокурорами, представниками держав- них органів влади про винуватість особи ще до закінчення кримінального процесу. Неодноразово можна спостерігати такі ситуації по телебаченню, коли державні чи політичні діячі на початкових стадіях кримінального провадження стверджують про винуватість особи та про неминуче покарання. Яскравим прикладом, який ілюструє зазначене порушення, є справа

«Шагін проти України» [13], у якій особа скаржилася, що заяви про його вину, зроблені в засобах масової інформації посадо- вими особами державних органів до того, як його було засуджено судом, вплинули на громадську думку та наперед визна- чили результат вирішення справи.

Захист прав потерпілих. Як уже зазна- чено, більшість процесуальних прав потерпілих у кримінальному провадженні відповідають нормам європейських актів. Утім, у Директиві про потерпілих міститься положення, що передбачає захист від повторної віктимізації. Мовиться про ст. 8 розділу 2 Директиви, яка передбачає ство- рення конфіденційної служби підтримки потерпілих, яка функціонує на безкоштов- ній основі та діє в інтересах потерпілих до, під час і навіть деякий час після закін- чення кримінального провадження.

У зв'язку із цим доцільно передбачити створення в Україні конфіденційної служби підтримки потерпілих, яка функціонує на безкоштовній основі та дієв інтересах потер- пілих до, під час і навіть деякий час після закінчення кримінального провадження.

Основним завданням таких служб має бути забезпечення надання:

– інформації та консультацій з приводу одержання потерпілим відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним право- порушенням, і підготовка потерпілих до участі у судовому засіданні;

– інформації про хід провадження або скерування до необхідних спеціалістів чи служб підтримки потерпілих;

– психологічної підтримки;

– консультацій щодо фінансових та інших практичних питань;

– притулкучитимчасовогожитла з метою забезпечення їхньої безпеки чи задля уникнення залякування потерпілих. Сьогодні таких служб підтримки потер- пілихнанаціональномурівнінемає. Окреслений обов'язок виконують громад- ські організації. Очевидно, що такі ініці- ативи громадських організацій чи дер- жавна гаряча лінія не можуть замінити повноцінних центрів надання допомоги потерпілим. В умовах актуалізації про- блем торгівлі людьми, незаконної міграції, домашнього насильства створеннях таких центрів служби підтримки є необхідним кроком нашого законодавця на шляху до апроксимації українського законодавства до європейського в контексті забезпе- чення прав учасників кримінального про- вадження.

Саме тому було б доцільно внести від- повідні зміни у кримінальне процесуальне законодавство, впровадити принцип захисту від повторної віктимізації та пред- ставити механізм його реалізації.

Таким чином, головним напрямком зближення кримінального процесуального законодавства України та Європейського Союзу є гармонізація законодавства, що регулює права учасників кримінального провадження.

На основі порівняльного дослідження можна констатувати, що у кримінальному процесуальному законодавстві України наявні ознаки як гармонізації, так і дифе- ренціації з кримінальним процесуальним законодавством ЄС. Однак у цілому кри- мінальне процесуальне законодавство України відповідає стандартам, встанов- леним у кримінальному процесуальному законодавстві ЄС.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Євро- пейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 30.11.2015. URL: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984_011 (дата звернення: 07.09.2022).

2. Шило О.Г. Проблеми адаптації кримінального процесуального законодавства Укра- їни до права Європейського Союзу. Вісник Національної академії правових наук України.

№ 2(85). 2016. С. 109-122.

3. Bailey A. R. The EU Directive Handbook: Understanding the European Union Compliance Process and What it Means to You. CRC Press, 1997. 216 p.

4. Directive 2010/64/EU of the European Parliament and of the Council of 20 October 2010 on the right to interpretation and translation in criminal proceedings. OJ L 280. 26.10.2010. Р. 1-7.

5. Directive 2012/13/EU of the European Parliament and of the Council of 22 May 2012 on the right to information in criminal proceedings. OJ L 142. 1.6.2012. Р. 1-10.

6. Directive 2016/800/EU of the European Parliament and of the Council of the 11 May 2016 on the procedural safeguards for children who are suspects or accused persons in criminal proceedings (21.5.2016). OJ L 132/1.

7. Рогальська В.В. Регламентація та реалізація права на інформування осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування, в контексті забезпечення справедливого судо- чинства: окремі аспекти. Прикарпатський юридичний вісник. 2018. Вип. 2(23). Том 3. С. 266-270.

8. Климкевич Р.А. Захист прав неповнолітніх у кримінальному процесуальному законо- давстві Європейського Союзу. Протидія незаконній міграції та торгівлі людьми : матеріали III Міжнародного науково-практичного симпозіуму, 12-13 квітня 2019 р. Івано-Франківськ, 2019. С. 81-84.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 12 квіт. 2012 р.

№ 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/4651- 17.

10. Розвиток стандартів КЗК щодо тримання під вартою співробітниками правоохоронних органів. Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК). URL: https://rm.coe.int/16806cd1ec.

11. Бєлоусов Ю., Броневицька О., Деркач С. та ін. Розкажи мені, що сталося, або зізнайся. Дослідження про процесуальне інтерв'ю. Аналіз міжнародного досвіду. Опис узагальненої моделі. Аналіз національної системи підготовки та практики. Київ : Процесуальне інтерв'ю в Україні. 2020. 223 с.

12. Фулей Т. Презумпція невинуватості: концептуальні підходи. Слово Національної школи суддів України. 2012. № 1(1). С. 39-53.

13. Case of Shagin v. Ukraine (Application № 20437/05)). Judgment European Court of Human Rights (Fifth Section), 10 December 2009. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001- 9611296112 (Last accessed: 29. 07.2019).

Размещено на Allbest.ru