Дослідження окремих різновидів речових доказів у судовому розгляді: деякі питання правозастосування

Размещено на http://www.allbest.ru

Дослідження окремих різновидів речових доказів у судовому розгляді: деякі питання правозастосування

І. О. Крицька, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Крицька І. О.

Дослідження окремих різновидів речових доказів у судовому розгляді: деякі питання правозастосування статті на основі аналізу актуальної судової практики висвітлюються проблемні питання дослідження окремих різновидів речових доказів у судовому розгляді. Зокрема, звертається увага на проблеми огляду судом великих за об'ємом матеріальних об'єктів, що визнані речовими доказами. Крім того, розглядаються питання доцільності та процесуального порядку дослідження речових доказів, які визнані такими через наявність в них внутрішніх властивостей, що мають доказове значення в кримінальному провадженні, однак латентні для ві-зуального сприйняття. Окремо розкривається питання щодо дослідження в судовому розгляді цифрових доказів, зокрема, зважаючи на їх особливості, що зумовлюють потреби в концептуально новому підході до розуміння оригіналу та копії інформації. На підґрунті проведеного аналізу автором сформульовані науково-прикладні реко-мендації, що можуть бути використані в правозастосуванні.

Ключові слова: докази, дослідження доказів, речові докази, огляд речових доказів, цифрові докази.

Крицкая И. А.

Исследование определенных разновидностей вещественных доказательств в суде: некоторые вопросы правоохранительных органов

В статье, основанной на анализе актуальной судебной практики, выделены проблемные вопросы исследования определенных видов вещественных доказательств в судебном разбирательстве. В частности, внимание обращается на проблему рассмотрения судом крупногабаритных в объеме материальных объектов, которые признаны вещественными доказательствами. Кроме того, рассматривается вопрос целесообразности и процессуального порядка исследования вещественных доказательств, которые признаны такими в силу наличия внутренних свойств, имеющих доказательственное значение в уголовном производстве, но скрытых для визуального восприятия. Отдельно раскрывается вопрос исследования в судебном рассмотрении цифровых доказательств, в частности, учитывая их особенности, которые определяют потребности концептуально нового подхода к пониманию оригинала и копии информации. Автор на основании проведенного анализа формулирует научно-прикладные рекомендации, которые могут быть использованы в правоприменении.

Ключевые слова: доказательства, исследование доказательств, вещественные доказательства, осмотр вещественных доказательств, цифровые доказательства.

Krytska I. O.

Research of certain varieties of real evidence in court: some issues of law enforcement

The author of the article based on the analysis of actual judicial practice, highlights the problem issues of research of certain varieties of real evidence in court proceedings in accordance with the procedural order regulated Art. 357 of the Criminal Procedure Code.

First of all, attention is drawn to the problem of review by the court of large in the volume of material objects that are recognized by material evidence. The author on the basis of litigation and regulatory acts analyzes cases where a review of real evidence is necessary at the place of their finding. At the same time, the arguments that should be given in the requests of the criminal proceedings on this review. are emphasized.

Secondly, the author of the article reveals the issue of expediency of conducting material objects in court, the evidence ofwhich is due to their internal properties that are not available for external unpredictable perception. Taking into account this analysis, the author proposes to introduce certain changes to Article 23 of the Criminal Procedure Code.

And, finally, the author pays attention to the needs of renewal of domestic legislation on the procedure for researching digital evidence in criminal proceedings. This is based on the features of such a category of evidence that causes a new understanding of the original and copies of information. Given this, the author offers ways to verify digital information that will ensure the verification of its authentities and unchanged, produced in science and practice.

The conducted research gave reasons to determine the directions of correction of domestic criminal procedural legislation on this issue, as well as formulate some scientific and applied recommendations on the procedure for studying this categories of material evidence in court proceedings.

Key words: evidence, research of evidence, real evidence, review of real evidence, digital evidence.

Постановка проблеми. Безпосередність дослідження матеріальних об'єктів, виходячи з нормативного змісту ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), є необхідною умовою використання як доказів інформації, що є змістом речового доказу, та покладення її в основу мотивування й обґрунтування кінцевого судового рішення. Крім того, як свідчить судова практика, зазвичай це є також підґрунтям для подальшого вирішення питання про речові докази в кримінальному провадженні. Зазначене вимагає від суду здійснення особистого сприйняття ознак речових доказів під час судового розгляду. Як відмічає з цього приводу С. О. Ковальчук, із гносеологічної точки зору сприйняття здійснюється шляхом спостереження, яке дає можливість зафіксувати об'єкт, що досліджується, та його фізичні властивості Ковальчук С, Вчення про речові докази у кримінальному процесіб теоретико-правові та практичні основи: моногра-фія (Супрун В. П., 2017) 356-357. Дорохов В, 'Природа вещественных доказательств' (1971) 10 Советское государство и право 112. Однак не всі ознаки матеріального об'єкта через їх специфіку можуть бути безпосередньо сприйняті, і це ускладнює можливість дослідження речових доказів у судовому засіданні відповідно до ст. 357 КПК, а, отже, ставить під сумнів забезпечення засади, закріпленої в ст. 23 КПК.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання стосовно ознак речових доказів, можливостей їх дослідження в кримінальному процесі була предметом наукових пошуків таких учених, як В. В. Вапнярчук, О. Є. Головкін, В. Я. Дорохов, М. М. Єгоров, І. Ю. Кайло, О. Ю. Хахуцяк, О. Г. Шило та багатьох інших. Крім того, безпосередньо питання дослідження речових доказів у судовому розгляді відповідно до положень ст. 357 КПК розглядається в наукових працях С. О. Ковальчука, І. І. Шепітько. Водночас проблематика дослідження в судовому розгляді деяких категорій речових доказів, що через їх специфічні властивості є надто ускладненим, не отримала свого окремого висвітлення в наукових роботах.

Мета статті полягає у висвітленні, зокрема на основі аналізу актуальної судової практики, проблемних питань дослідження окремих різновидів речових доказів у судовому розгляді та формулюванні науково-прикладних рекомендацій із цього аспекту.

Виклад основного матеріалу. Необхідність огляду речового доказу під час судового розгляду ґрунтується на нормативному змісті засади безпосередності дослідження показань, речей і документів, а також на такій ознаці речових доказів, як доступність для безпосереднього сприйняття їх змісту. У світлі цього відмітимо, що протягом ХХ ст. серед науковців - процесуалістів домінувала точка зору, що змістом речового доказу можуть вважатися виключно ті властивості та стани матеріального об'єкта, що підлягають безпосередньому сприйняттю слідчими, суддями, іншими учасниками процесу і фіксуються в протоколі його огляду 2. Натомість, всі інші властивості й стани матеріального носія, що не піддаються такому безпосередньому сприйняттю, на думку Г. Ф. Горського, Л. Д. Кокорева та П. С. Елькінд, становлять зміст інших процесуальних джерел доказів. Зокрема, вчені підкреслюють, що змістом речового доказу можуть вважати виявлені на предметі плями, схожої на слід крові, а те, що пляма на ньому є саме слідом крові, встановлюється через інше процесуальне джерело доказів - висновок експерта1. Зазначене дає підстави для висновку про віднесення до змісту речового доказу його матеріальних, фізичних властивостей - розміру, геометричної форми, різновиду матеріалу, слідів на поверхні, кольору, запаху та інших подібних ознак та станів матеріального об'єкта.

Утім, доцільно зауважити, що надання матеріального об'єкта для проведення з ним експертного дослідження, як правильно зазначає Ф. Н. Фаткул- лін, не спричиняє втрату доказового значення для самого речового доказу, оскільки такий об'єкт і надалі може досліджуватися для перевірки висновку експерта (наприклад, повторна чи альтернативна експертиза) так само, як і з метою з'ясування інших обставин, що мають значення для кримінального провадження 2.

У розвиток указаного підкреслимо, що і в останніх дослідженнях, присвячених проблематиці речових доказів, зазначається про необхідність звернення до експерта в тих випадках, коли тільки використання спеціальної техніки дає можливість виявити слідчому та зробити їх доступними для безпосереднього сприйняття певні ознаки й властивості матеріального об'єкта, наприклад, хімічний склад речовини, невидимий потожировий слід тощо. Але отримання нового процесуального джерела - висновку експерта - не позбавляє й сам матеріальний об'єкт властивості речового доказу, однак і, як уточнюється, не наділяє його такою властивістю Горский Г, Кокорев Л, Элькинд П, Проблемы доказа-тельств в советском уголовном процессе. (Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1978) 181-182 Фаткуллин Ф, Общие проблемы процессуального доказывания. 2-е изд., доп. ( Изд-во Казан. ун-та, 1976) 147 Головкин О, 'Хранение вещественных доказательств на. При цьому саме використання відповідного висновку експерта по окремих категоріях кримінальних правопорушень (наприклад, пов'язаних із незаконним обігом зброї чи наркотичних речовин) забезпечує можливість перевірки та оцінки матеріального об'єкта як речового доказу з огляду на його належність до кримінального провадження.

Важливим фактором, що впливає на процедуру та взагалі доцільність огляду речових доказів у судовому розгляді, на наш погляд, є підкреслена криміналістами відмінність між зовнішніми ознаками об'єктів та їх внутрішніми властивостями (якостями). Зокрема, у спеціальній літературі підкреслено, що зовнішню будову предмета, його просторові границі, геометричну форму, розмір, об'єм, рельєф поверхні, розташування та співвідношення частин, сторін, кутів, точок, борозенок, валиків, заглиблень та опуклостей характеризують ознаки. Натомість, властивості характеризують внутрішні якості об'єктів - наприклад, фізичну природу та агрегатний стан: твердість, сипкість, текучість, теплопровідність тощо досудебных стадиях уголовного судопроизводства' (дис канд юрид наук, Москва, 2015) 33-34.

Враховуючи вказане, у ключі розглядуваного нами питання зауважимо, що внутрішні властивості матеріального об'єкта не можуть бути доступними для безпосереднього сприйняття. Без сумніву, це не означає, що в цьому випадку об'єкт не може бути визнаний речовим доказом, однак, як видається, може впливати на прийняття судом рішення про доцільність проведення огляду такого матеріального об'єкта під час судового розгляду.

Надалі зупинимося на аналізі підстав, порядку та доцільності огляду окремих речових доказів під час судового розгляду з урахуванням їх характеристик.

Дослідження великих об'єктів за місцем їх знаходження.

Як свідчить аналіз судової практики, при вирішенні питання про доцільність проведення огляду за місцем знаходження речового доказу судді, зазвичай, керуються приписами ч. 2 ст. 357 КПК, а також рекомендаціями, сформульованими в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2012 р. № 223-1446/0/4-12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», відповідно до яких огляд речових доказів, які неможливо доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням. При цьому уточнюється, що підставою для прийняття рішення про такий огляд може бути значний об'єм або вага речового доказу, його нерозривний зв'язок із землею, потреба в особливих умовах зберігання такого матеріального об'єкта тощо.

Зокрема, виходячи з такого підходу, згідно зі змістом ухвали Гадяцького районного суду Полтавської області від 30 вересня 2020 р. (справа № 532/308/15-к), у судовому засіданні у справі про умисне вбивство було задоволено клопотання прокурору про дослідження речового доказу обгорілого автомобіля ВАЗ 2108 за місцем його зберігання, а саме на території Відділення поліції № 1 м. Полтави? оскільки доставити його в судове засідання неможливо. Судом було враховано аргументи сторони обвинувачення щодо неможливості доставляння речового доказу до приміщення суду через його зношений стан і спричинення можливих пошкоджень у разі його транспортування 1.

Натомість, в іншому кримінальному провадженні щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України було відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про огляд речових доказів - автомобіля марки BMW X-5 та автомобіля марки MAN TGA 26.430 за їх місцезнаходженням. Доцільно відмітити, що на обґрунтування клопотання захисник посилався на те, що експертиза щодо зазначених речових доказів проведена не повно, в тому числі не враховано усіх ушкоджень автомобілів. Мотивуючи свою відмову, суд підкреслив, що в судовому засіданні було досліджено письмові докази, які стосувалися наведених речових доказів, зокрема і протоколи огляду автомобілів, висновки експертиз технічного стану транспортних засобів, крім того за клопотанням сторони захисту, в порядку ст. 356 КПК, було проведено допит експерта щодо роз'яснення ним наданих висновків. Отже, суд констатував недоведеність стороною захисту необхідності проведення огляду речових доказів у порядку ч. 2 ст. 357 КПК2.

Ураховуючи останній наведений приклад, вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що судді про оцінці доцільності проведення огляду за місцем знаходження речових доказів можуть брати до уваги саме відображення всієї необхідної доказової інформації про матеріальний об'єкт через інші процесуальні джерела доказів - зокрема, документи (протоколи слідчих (розшукових) дій, протокол огляду самого матеріального об'єкта), висновки експертів. У світлі цього слід звернути увагу на ознаки речових доказів, які були виокремлені нами раніше Крицька І, 'Речові докази у кримінальному провадженні' (дис канд юрид наук, Харків, 2017) 261, що характеризують їх процесуальну форму, а саме, комплексність та визначеність.

У спеціальній юридичній літературі з цього приводу підкреслювалось, що формування речового доказу включає позапроцесуальну та процесуальну стадії, яким відповідають утворення матеріальних слідів, ознак та станів речі, предмета та, відповідно, їх сприйняття й фіксація у процесуальних документах Дорохов В, 'Природа вещественных доказательств' (1971) 10. Советское государство и право 110. Підкреслювалося й те, що речовий доказ залучається до матеріалів кримінального провадження в обов'язковому супроводженні повідомлень про зафіксовані в протоколі огляду місця події обставини Эйсман А. А. Заключение эксперта (Структура и на-учное обоснование). ( Юрид. лит., 1967) 131.

Як вказує Ф. Н. Фаткуллін, для речових джерел доказів характерною є та особливість, що вони набувають статусу джерела доказів тільки за умови, що вони вилучені або представлені, детально оглянуті і залучені до провадження в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством Сибилева Н. В. Допустимость доказательств в со-ветском уголовном процессе: Учеб. пособие. (УМК ВО, 1990) 16-17. На продовження цього умовиводу слід навести й позицію О. В. Побєдкіна, який відмічав необхідність перетворення будь-якої інформації, що має значення для доказування у вербальну форму, як обов'язкову умову забезпечення допустимості для невербальних слідів Победкин А. В. 'Теория и методология использова-ния вербальной информации в уголовно-процессуальном доказывании' (дис докт юрид наук, Москва, 2005) 57. Саме з урахуванням комплексного характеру процесуальної форми речових доказів, проявом якого є супроводження їх формування у кримінальному провадженні через складання цілого комплексу процесуальних документів, суд може дійти висновку про недоцільність безпосереднього спостереження ознак речового доказу за місцем його знаходження. До того ж слід брати до уваги й те, що інформація про речовий доказ у відповідних процесуальних документах повинна мати максимально деталізований, вичерпний характер, із конкретним зазначенням усіх індивідуалізуючих ознак та властивостей матеріального носія, що робить їх доступними для спостереження учасниками кримінального провадження, розкриваючи зміст речового доказу.

Отже, стороні при обґрунтуванні потреби проведення огляду в порядку ч. 2 ст. 357 КПК необхідно особливо підкреслити та відзначити, яким чином така судова дія може сприяти встановленню нових індивідуалізуючих ознак порівняно з тими, що вже були розкриті при дослідженні процесуальних документів щодо такого матеріального об'єкта, або ж забезпечити перевірку встановлених ознак речового доказу за наявності певних сумнівів у їх достовірності чи належності.

Дослідження речових доказів із латентними ознаками, зокрема, внутрішніми властивостями. речовий доказ латентний

На початку роботи, розглядаючи таку ознаку речових доказів, як доступність для безпосереднього сприйняття, ми вже вказували на охарактеризований у спеціальній юридичний літературі поділ ознак матеріальних об'єктів на зовнішні ознаки, доступні для безпосереднього споглядання, та внутрішні властивості, які приховані (латентні) від людського ока та зміст яких може бути сприйнятий через ознайомлення з іншими процесуальними джерелами (насамперед висновком експерта).

У наведеному випадку логічно постає питання про доцільність і необхідність проведення під час судового розгляду відповідно до положень ст. 357 КПК огляду тих матеріальних об'єктів, висновок про визнання яких речовими доказами може базуватися саме на результатах експертних досліджень, оскільки їх внутрішні властивості, які саме і мають доказове значення в кримінальному провадженні, приховані від зовнішнього споглядання. Передусім йдеться про наркотичні, психотропні речовини, хімічний склад яких, що становить основний зміст відповідного речового доказу, розкривається через висновок експерта, а не шляхом візуального спостереження за матеріальним об'єктом в суді.

Водночас, як засвідчує аналіз судової практики, суди переважно задовольняють клопотання про проведення в судовому засіданні огляду речового доказу, яким є певна наркотична чи психотропна речовина. Так, згідно з ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 квітня 2020 р. (справа № 473/652/20) судом було прийнято рішення про необхідність огляду, зокрема, «канабісу, маса якого в перерахунку на суху речовину після проведення експертного дослідження складає 0,401 гр», а також «саморобного пристрою для вживання наркотичних засобів..., на поверхнях яких виявлено канабіс та метадон, масу яких встановити неможливо, наркотична речовина - PVP, маса якої у перерахунку на суху речовину становить 0,00038 гр, амфетамін маса якого у перерахунку на суху речовину становить 0,0012 гр»1. Аналогічні за змістом рішення прийняті в багатьох інших справах2 3 4.

Як видається, приймаючи рішення про необхідність огляду у зазначених випадках таких матеріальних об'єктів, судді насамперед керувалися положеннями ч. 2 ст. 23 КПК, в якій закріплено нормативний зміст засади безпосередності дослідження показань, речей і документів. Звертаючись до аналізу наведеного припису, відмітимо, що законодавець забороняє суду визнавати «доказами ті відомості, що містяться в ... речах., які не були предметом безпосереднього дослідження суду.». Аналізуючи вказане нормативне положення з використанням лексико-граматичного способу тлумачення, слід зазначити, що воно є складнопідрядним реченням, яке містить дві означальні підрядні частини, при цьому пов'язані між собою.

Логічно припустити, що конструкція «які не були предметом безпосереднього дослідження суду» (курсив наш -1. К.) належить до слова «речі», а не «відомості», а тому й зобов'язує суддів безпосередньо оглядати всі матеріальні об'єкти незалежно від того, чи можна відомості, які в них містяться і які мають значення у відповідному кримінальному провадженні, розкрити через дослідження інших процесуальних джерел доказів - наприклад, дослідження висновків експертів (ст. 358 КПК), отримання показань від експерта в суді щодо наданого ним висновку (ст. 356 КПК). Однак, на наш погляд, подібний підхід не зовсім відповідає «духу» засади безпосередності дослідження показань, речей і документів, оскільки змушує суддів вдаватися до виконання формальних дій, які пов'язані із витратою матеріальних Ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаїв-ської області від 17 квітня 2020 р., судова справа №473/652/20. URL: https://revestr.court.gov.ua/Review/88854286 (дата звер-нення: 15.02.2022) Ухвала Балаклійського районного суду Харківської області від 24 червня 2021 р., судова справа № 610/2756/20. URL: https://revestr.court.gov.ua/Review/97870541 (дата звер-нення: 15.02.2022) Ухвала Кузнецовського міського суду Рівненської області від 19 березня 2019 р., судова справа № 565/1367/18. URL: https://revestr.court.gov.ua/Review/80544583 (дата звер-нення: 15.02.2022) Ухвала Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 27 вересня 2017 р., судова справа № 628/1034/15-к. URL: https://revestr.court.gov.ua/Review/69143533 (дата звер-нення: 15.02.2022) і часових ресурсів, проте не дають можливості реально встановити якусь нову доказову інформацію, безпосередньо побачити доказові внутрішні властивості матеріальних об'єктів. Як видається, акцент у ч. 2 ст. 23 КПК має бути зміщений саме на обов'язковість безпосереднього дослідження відомостей (курсив наш -1. К), які містяться в речах і зміст яких може стати доступним для безпосереднього сприйняття суду та учасників судового розгляду через виконання інших судових дій (як, наприклад, вказувалося вище, передбачених статтями 356 і 358 КПК). З огляду на це пропонуємо викласти перше речення ч. 2 ст. 23 КПК у новій редакції, а саме: «Відомості, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, що містяться в показаннях, речах і документах, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених цим Кодексом».

Дослідження цифрових доказів.

Розглядаючи питання стосовно особливостей дослідження цифрової інформації, яка може мати доказове значення в кримінальному провадженні, передусім відмітимо, що, на наше переконання, наразі існує нагальна потреба у приведенні вітчизняного кримінального процесуального законодавства до реалій «діджиталізованого» сьогодення - причому не лише з погляду способів отримання цифрової інформації, а й щодо нових підходів до перевірки та оцінки цифрової інформації як доказу в кримінальному провадженні. У світлі цього згадується позиція С. І. Кувичкова, яка ґрунтується на необхідності надання пріоритету технічним гарантіям верифікації автентичності інформації, що подається суду, відносно дотримання формальних вимог допустимості доказів, насамперед пов'язаних із їх протоколюванням. Тобто за умови, що технічні можливості дозволяють підтвердити автентичність електронної інформації, вона може мати доказове значення Кувычков С. И. 'Использование в доказывании по уголовным делам информации, представленной в электронном виде' (дис канд юрид наук, Нижний Новгород, 2016) 13.

Утім, не можна залишити поза увагою «занепокоєння» з боку тих теоретиків та правозастосов- ників, які вказують на основні ризики використання цифрової інформації у доказуванні, а саме, що її ненадійність як доказу пов'язана з мультипліка- тивністю, а також трансльованістю, що робить її легко змінюваною одночасно з наявністю певних складнощів при встановленні її автентичності, виявленні фактів фальсифікації.

Водночас, як зазначається у спеціальній юридичній літературі з цього питання, основною властивістю доказу, що містить електронну інформацію, є якраз його перевірюваність (верифікова- ність), оскільки використання такого виду інформації пов'язане з наявністю значних можливостей перевірки її ідентифікації та аутентифікації із застосуванням технічних засобів, до того ж перевірка цілісності і незмінності інформації на електронному носії є передусім технічним завданням, а суб'єктивний фактор тут відіграє набагато меншу роль. П. С. Пастухов детально розглядає відповідні засоби верифікації цифрових доказів, виокремлюючи такі аспекти: детальне фіксування у протоколі характеристик програмних засобів (тип операційної системи, реєстраційний номер), самої комп'ютерної інформації (тип файлу, його обсяг, час створення, час редагування, час відкриття, відомості про користувача), програмних засобів, які використовуються для забезпечення цілісності (незмінності) даних (це, наприклад, може бути принцип хешування - вчений зазначає, що для підтвердження будь-якої електронної інформації, включаючи аудіо- і відеофайли, записані за допомогою різних технічних засобів, можна використовувати саме хеш-функцію). Отже, на переконання дослідника, «існує цілий арсенал перевірки надійності електронних доказів, при цьому спеціальним засобом перевірки електронних доказів є комп'ютерно-технічна експертиза» Пастухов П, 'Средства проверки надежности «элек-тронных» доказательств в ходе досудебного производства по уголовному делу' (2015) 3 Пробелы в российском законода-тельстве 170-171 Скрипник А В 'Використання інформації з електрон-них носіїв у кримінальному процесуальному доказуванні' (дис докт філософії, Харків, 2021) <http://nauka.nlu.edu.ua/ download/diss/SkripnikAV/d SkripnikAV.pdf> Каланча І, Гаркуша А, 'Копія електронної інформації як доказ у кримінальному провадженні: процесуальний та технічний аспекти' (2021) 8 Юридичний науковий електро-нний журнал <79.pdf (lsej.org.ua)>. Щодо доцільності використання технології «хешування» для перевірки достовірності цифрової інформації згадується й в інших наукових джере- лах3 4.

До речі, саме використання хеш-функції наразі розглядається як одна із головних умов, що створює можливість використання при доказуванні копії цифрової інформації. Зокрема,І. Г. Каланча та А. М. Гаркуша підкреслюють можливість верифікації (перевірки) копії інформації шляхом хешування первинної інформації, копії інформації та порівняння отриманих хеш- значень. Указується, що це забезпечує можливість математично перевірити та підтвердити цілісність і справжність копії інформації, записаної на цільовий електронний носій інформації. Поряд із дотриманням вимоги щодо недопустимості внесення змін до первинної інформації, що є об'єктом копіювання, до початку копіювання, під час та після його проведення шляхом підключення електронного носія інформації до комп'ютера спеціаліста чи слідчого, що здійснюється в режимі «тільки читання», наприклад, із використанням пристрою блокування запису, наведене забезпечує унікальні умови гарантування цілісності та справжності даних копії, а відповідно, збирання допустимого доказу. Підкреслюється й те, що хешування - обрахування контрольних сум для перевірки цілісності даних - має бути зафіксовано безпосередньо в протоколі процесуальної дії (тобто значення, отримані під час хешування) Каланча І, Гаркуша А, 'Копія електронної інформації як доказ у кримінальному провадженні: процесуальний та тех-нічний аспекти' (2021) 8 Юридичний науковий електронний журнал 338 <79.pdfXlsej.org.ua)> (дата звернення: 15.02.2022).

Питання дослідження в суді копій цифрової інформації та використання їх як належного та допустимого доказу в провадженні стає останнім часом і предметом аналізу для Верховного Суду (далі - ВС). Зокрема, з цього приводу висловилася Об'єднана палата ВС у постанові від 29 березня 2021 р. (справа № 554/5090/16-к). Судді вказали на безпідставність ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа, посилаючись на характерну рису електронного документа - відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Звернувшись до положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Об'єднана палата відмітила, що кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації; водночас один і той самий електронний документ може існувати на різних носіях. А, отже, усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Цікаво, що судді так само вказали на можливість вирішення питання ідентифікації електронного документа як оригіналу уповноваженою особою, яка його створила, через застосування спеціальних програм шляхом обрахування контрольної суми файлу або каталогу з файлами - CRC- сума, hash-сума). Крім того, з цією метою може забезпечуватися й проведення спеціальних досліджень Постанова Об'єднаної палати ВС в постанові від 29 березня 2021 р., судова справа № 554/5090/16-к. URL: https://revestr.court.gov.ua/Review/96074938 (дата звернення:

15.02.2022).

В іншій справі Касаційний кримінальний суд ВС (постанова від 26 січня 2021 р., судова справа № 236/4268/18) також підкреслив, що матеріальний носій є лише способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Так само вказано на головну особливість електронного документа, якою є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Судді відмітили, що долучені до матеріалів провадження DVD-R диски були виготовлені у зв'язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп'ютері в електронному вигляді у виді файлів. Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації - електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа Постанова Касаційного кримінального суду ВС від 26 січня 2021 р., судова справа № 236/4268/18. URL: https:// revestr.court.gov.ua/Review/94905297 (дата звернення:

15.02.2022).

Отже, чітко простежується тенденція на формування нових, сучасних поглядів на використання цифрової інформації як доказу в кримінальному провадженні в судовій практиці. Більше того, самі судді ВС звертають увагу на недосконалість вітчизняного кримінального процесуального законодавства в цьому питанні, вказуючи на потребу його найскорішого оновлення, оскільки саме судова практика наразі має долати наявні прогалини, в тому числі з питань умов та порядку використання в доказуванні не лише копій цифрових носіїв, а й інших різновидів цифрової доказової інформації, наприклад, скріншотів, інформації із відкритих джерел тощо 'Судді ККС ВС обговорили проблемні питання допус-тимості електронних доказів під час судового розгляду' (Сайт Верховного Суду) <ВЕРХОВНИЙ сУд (court.gov.ua)> (дата звернення: 15.02.2022).

З огляду на вищезазначене констатуємо нагальну потребу внесення змін до кримінального процесуального законодавства, які визначали б не лише особливий новий порядок збирання та фіксування цифрової інформації, а й запроваджували б нові підходи до дослідження такого різновиду доказу, зміщуючи акцент із формальних правил на можливості верифікації цифрової інформації на предмет її автентичності та незмінюваності за допомогою технології хешування. Крім того, доцільно вказати й на можливість застосування такого способу проведення автентифікації та верифікації цифрової інформації, як «ланцюг законних володінь» (wham of custody»). Сутність цієї технології полягає в поетапній реєстрації всієї інформації про ідентифікаційні властивості, виробництво, зберігання та рух файлу від користувача до користувача, аж до дослідження в судовому засіданні - і за необхідності демонстрування цього учасникам процесу. Таким чином, йдеться про покрокове документування ідентифікаційних властивостей файлу з моменту його реєстрації, трансляції, зберігання і переміщення з одного носія на інший Пастухов П, 'Средства проверки надежности «элек-тронных» доказательств в ходе досудебного производства по уголовному делу' (2015) 3 Пробелы в российском законода-тельстве 171.

Висновки

Отже, підсумовуючи, доцільно вказати, що найчастіше виконання нормативних вимог, закріплених у статтях 23 і 357 КПК, ускладнюється у разі виникнення потреби в кримінальному провадженні в дослідженні речових доказів: 1) які є великими об'єктами і їх огляд необхідно проводити за місцем їх знаходження; 2) які містять латентні ознаки, зокрема, внутрішні властивості; 3) які містять цифрову інформацію, що має доказове значення. Водночас, проведене у статті дослідження як наукових поглядів, так й актуальної судової практики, дало підстави визначити напрями корегування вітчизняного кримінального процесуального законодавства з цього питання, а також сформулювати окремі науково-прикладні рекомендації щодо порядку дослідження розглядуваних категорій речових доказів у судовому розгляді.

References

Postanova Kasatsiinoho kryminalnoho sudu VS vid 26 sichnia 2021 r., sudova sprava № 236/4268/18. URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Review/94905297 (in Ukrainian)

Postanova Obiednanoi palaty VS v postanovi vid 29 bereznia 2021 r., sudova sprava № 554/5090/16-к. URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Review/96074938 (in Ukrainian)

Ukhvala Balakliiskoho raionnoho sudu Kharkivskoi oblasti vid 24 chervnia 2021 r., sudova sprava № 610/2756/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97870541 (in Ukrainian)

Ukhvala Voznesenskoho miskraionnoho sudu Mykolaivskoi oblasti vid 17 kvitnia 2020 r., sudova sprava №473/652/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88854286 (in Ukrainian)

Ukhvala Volochyskoho raionnoho sudu Khmelnytskoi oblasti vid 9 kvitnia 2019 r., sudova sprava № 671/1155/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81140121 (in Ukrainian)

Ukhvala Hadiatskoho raionnoho sudu Poltavskoi oblasti vid 30 veresnia 2020 r., sudova sprava № 532/308/15-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91904520 (in Ukrainian)

Ukhvala Kuznetsovskoho miskoho sudu Rivnenskoi oblasti vid 19 bereznia 2019 r., sudova sprava № 565/1367/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80544583 (in Ukrainian)

Ukhvala Kupianskoho miskraionnoho sudu Kharkivskoi oblasti vid 27 veresnia 2017 r., sudova sprava № 628/1034/15-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/69143533 (in Ukrainian)

Ejsman A. A., Zaklyuchenie eksperta (Struktura i nauchnoe obosnovanie) [Expert's conclusion (structure and scientific substantiation)] (YUrid. lit. 1967) (in Russian)

Fatkullin F. N., Obshchie problemy processual'nogo dokazyvaniya. 2-e izd., dop. [General Procedure Proving Problems] (Izd-vo Kazan. un-ta 1976) (in Russian)

Gorskij G. F., Kokorev L. D., El'kind P. S., Problemy dokazatel'stv v sovetskom ugolovnom [Problems of evidence in the Soviet criminal process] (Izd-vo Voronezh. gos. un-ta 1978) (in Russian)

Kofanov A. V, Kobylianskyi O. L., Kuzmichov Ya. V. ta in., Kryminalistyka: pytannia ta vidpovidi: Navchalnyi posibnyk. [Criminalistics: Questions and Answers: Tutorial] (Tsentr uchbovoi literatury 2011) 280 с. (in Ukrainian)

Kovalchuk S. O., Vchennia pro rechovi dokazy u kryminalnomu protsesi teoretyko-pravovi ta praktychni osnovy: monohrafiia [The doctrine of real evidence in the criminal process: theoretical and practical bases: monograph] (Suprun V. P. 2017) (in Ukrainian)

Sibileva N. V., Dopustimost' dokazatel Stv v sovetskom ugolovnom processe: Ucheb. posobie [The admissibility of evidence in the Soviet criminal process: tutorial] (UMK VO 1990) (in Russian)

Dissertation

Golovkin O. E., 'Hranenie veshchestvennyh dokazatel'stv na dosudebnyh stadiyah ugolovnogo sudoproizvodstva'[Storage of physical evidence at the pre-trial stages of criminal proceedings] (dis kand yurid nauk, Moskva, 2015) (in Russian)

Krytska I. O., Rechovi dokazy u kryminalnomu provadzhenni [Real evidence in criminal proceedings] (dys kand yuiyd nauk, Kharkiv, 2017) (in Ukrainian)

Kuvychkov S. I., 'Ispol'zovanie v dokazyvanii po ugolovnym delam informacii, predstavlennoj v elektronnom vide' [The use of information presented in electronic form in the criminal cases provided in electronic form] (dis kand yurid nauk, Nizhnij Novgorod, 2016) (in Russian)

Pobedkin A. V., 'Teoriya i metodologiya ispol'zovaniya verbal'noj informacii v ugolovno-processual'nom dokazyvanii' [Theory and methodology for using verbal information in criminal procedure proving] (dis dokt yurid nauk, Moskva, 2005) (in Russian)

Skrypnyk A. V, 'Vykorystannia informatsii z elektronnykh nosiiv u kryminalnomu protsesualnomu dokazuvanni' [Use of electronic media information in criminal procedural proof] (dys dokt filosofii, Kharkiv, 2021) (in Ukrainian)

Journal articles

Dorohov V Ya, 'Priroda veshchestvennyh dokazatel'stv' [Nature of material evidence] (1971) 10 Sovetskoe gosudarstvo i pravo - Soviet state and law (in Russian)

Kalancha I. H., Harkusha A. M., 'Kopiia elektronnoi informatsii yak dokaz u kryminalnomu provadzhenni: protsesualnyi ta tekhnichnyi aspekty' [A copy of electronic information as evidence in criminal proceedings: procedural and technical aspects] (2021) 8 Yuiydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal (in Ukrainian)

Pastuhov P. S. 'Sredstva proverki nadezhnosti «elektronnyh» dokazatel'stv v hode dosudebnogo proizvodstva po ugolovnomu delu' [Means of checking the reliability of «electronic» evidence during pre-trial production in a criminal case] (2015) 3 Probely v rossijskom zakonodatel'stve - Spaces in Russian legislation (in Russian)

Websites

'Suddi KKS VS obhovoryly problemni pytannia dopustymosti elektronnykh dokaziv pid chas sudovoho rozghliadu' [Judges of the KCC SC have discussed problematic issues of the admissibility of electronic evidence during the trial] (2022) Sait Verkhovnoho Sudu - Supreme (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru