Теоретична складність і практична значимість проявів взаємовпливу релігії та права

Кафедра права і публічного адміністрування

Анотація

Мета. Про це побіжно йшлося у першому розділі, тож настала потреба зупинитися докладніше і конкретніше на дослідженні суспільних феноменів релігії і права, яким притаманні відповідні риси подібності, хоч вони і виступають різними регуляторами людського співжиття, мають очевидну специфіку і можуть відчутно дисонувати стосовно один одного.

Методика. Включає комплексний аналіз науково-теоретичного матеріалу, практичного досвіду, як того потребує рівень методики і техніки дослідження.

Результати. В процесі дослідження визначено, що часто духовність плутають з етичними позитивними якостями і напруженістю емоційного стану. Поняття благодатності для такої обмеженої інтелектуальної свідомості не існує, без Благодатності будь-яка мова про духовність не має сенсу. Тверезі і прагматичні юристи древності, незважаючи на їхній сан жреців, не претендували на свідчення про світ святості, але переконливо володіли мовою, здатною таке свідчення показати. Там, де з права створюють кумира, про Бога забувають. Процес правотворчості створює ілюзію приналежності до вічності всесилля, безсмертності, творця у власному творінні. Так свобода творчості, свобода назагал призводить до відмови від вищої Істини.

Наукова новизна. Там, де з права створюють кумира, про Бога забувають. Процес правотворчості створює ілюзію приналежності до вічності всесилля, безсмертності, творця у власному творінні. Так свобода творчості, свобода назагал призводить до відмови від вищої Істини.

Практичне значення. Безупинний прогрес призвів до того, що довелося вказувати і очевидне: роль релігії як фактора правоутворювального процесу, яке надавало праву і духовне наповнення, і моральні орієнтири, і понятійний апарат, і його «звукову форму».

Ключові слова: Бог, віра, релігія, право, суспільство, розум, справедливість, закон, політика.

Annotation

M. Kelman, Doctor of Law, Professor, Institute of Law and Psychology, Lviv Polytechnic National University,

Syvulia T., postgraduate student of the 1st year of the Department of Law and Public Administration of the Institution of Higher Education King Danylo University

Purpose. This was briefly discussed in the first chapter, so there is a need to dwell in more detail on the social phenomena of religion and law, which have similar features, although they are different regulators of human coexistence, have obvious specifics and may differ significantly from each other.

Method. Includes a comprehensive analysis of scientific and theoretical material, practical experience, as required by the level of methodology and techniques of research.

Results. Research has shown that spirituality is often confused with ethical positive qualities and emotional tension. The concept of grace does not exist for such a limited intellectual consciousness, without Grace any talk of spirituality makes no sense. Sober and pragmatic jurists of antiquity, in spite of their rank as priests, did not claim to bear witness to the world of holiness, but had a convincing command of a language capable of showing such testimony. Where an idol is created by right, God is forgotten. The process of lawmaking creates the illusion of belonging to the eternity of omnipotence, immortality, the creator in his own creation. Thus, the freedom of creativity, freedom in general leads to the rejection of the highest Truth.

Scientific novelty. Where an idol is created by right, God is forgotten. The process of lawmaking creates the illusion of belonging to the eternity of omnipotence, immortality, the creator in his own creation. Thus, the freedom of creativity, freedom in general leads to the rejection of the highest Truth.

Practical meaning. Continuous progress has led to the fact that we had to point out the obvious: the role of religion as a factor in the law-making process, which gave law and spiritual content, and moral guidelines, and the conceptual apparatus, and its "sound form".

Key words: God, faith, religion, law, society, reason, justice, law, politics.

Постановка проблеми

Співвідношення та вплив релігії на економіку, політику, мораль і право в умовах сучасної демократичної держави характеризується певними рисами. Більшість культових і організаційно-функціональних норм, що регламентують внутрішньоцерковну діяльність, є нейтральними щодо права, адже регулюють суспільні відносини, що не належать до сфери правового регулювання. Проте певна частина релігійних норм має своїм об'єктом ті самі суспільні відносини, що й право, які належать не тільки до внутрішньоцерковної сфери (наприклад, відносини, що виникають при створенні релігійних об'єднань, між віруючими регулюються виконавчими органами держави, а не служителями культу й до різних сфер суспільного життя, оскільки деякі конфесійні організації намагаються у своїй діяльності вийти за межі задоволення релігійних потреб громадян. У таких випадках діє закономірність, характерна для співвідношення правових норм із соціальними нормами попередніх формацій, що продовжують діяти в суспільстві (звичаї, моральні й релігійні норми). Якщо останні не суперечать правовим приписам, право не перешкоджає їх функціонуванню.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розгляд проблем еволюції християнсько правових традицій становить і суто науковий інтерес, оскільки в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму та залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Особливо це стосується впливу релігії на становлення та розвиток права, оскільки останній радянська наука, яка базувалася на марксистській філософії та соціології релігії, відводила переважно консервативну, негативну роль у комплексі нормативної регламентації соціуму. Слід також зазначити, що попри певний «ренесанс» релігійної тематики, який спостерігається у сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже відсутні спроби теоретично розробити співвідношення релігії і права

Постановка завдання. І релігія і право єдині в утверджені необхідності певної опори, особливо тоді коли виникають відповідні труднощі, приходить біда. Людям слід відчувати точку опертя над прірвою. Нам необхідно відчувати цей нерухомий спокій святині над нашими стражданнями і жалем. Цією опорою може бути закон.

Архетипи релігії як спосіб впливу на економіку, політику, мораль і право

Почнемо з того, що релігія, як зазначалося вище, дала не тільки ім'я, а започаткувала існування права. Від Юпітера воно отримало назву jus. Вище божество у пантеоні римлян названо правом, освятило своїм авторитетом і передбачило довгу і славну долю. Шанобливе ставлення до права «дитяти» Юпітера, походить від поваги до «батька»[і, с.115].

Беззастережена етимологія переконує у тому, що від Юпітера неможливо відокремити виникнення права, розвиток державності. Не без впливу Юпітера право само по собі розглядалося як «наука про речі божественні, а також людські». Зазначимо, що «божественне» стоїть на першому місці, тобто наука - перш за все, про «речі божі», а вже потім - про «людські». Але мало цього - релігія мала власне право fos як веління неба, богів. Будучи очевидним правом, fos існувало крім - права людського.

Спершу fos виступало регулятором життєвих відносин у тій сфері, які боги залишили на розсуд людей. На закаті республіки fos набуває комплексного розуміння і вживається у значенні системи релігійним норм про те, що боги дозволяють чинити людям, на противагу від приписів юридичних норм; fos - це дещо, волею богів вирішене, визнане долею, сама доля, у розумінні овідієвського «якщо впасти завгодно долі»

У Ціцерона можна зустріти і тлумачення fos як природного права, вищого неписаного закону. Слід зазначити, що юридично значущі дії відбувалися в урочистих обставинах на очах натовпу. Зауважимо, що релігійний культ привчав, виховував у людей повагу до права, шанобливе ставлення до нього [2, с.31-108].

Священне право - це, окрім цього, ще цілий комплекс правових принципів та інститутів, які стосуються древнього шару римського права, неписаного «яке звучить», було основою для наступного його удосконалення. Усе це привчало людей цінувати право, зміцнювало правову культуру, виховувало правосвідомість.

Релігія привчала людей не тільки до відповідних дій, а й до місця виконання юридичних дій, що мало бути освячене просто - храмом, а не просто - якимось місцем, позбавленим святості.

Древнє право стояло на охороні своїх святинь. Ігнорування, і тим паче порушення священного права, вимагало очищення, покарання. Чи перше уявлення про злочин навіяно гріхом? Гріх, злочин проти совісті і стали першою формою вини.

Релігія, навіть найпримітивніша, виконувала дуже важливе завдання - об'єднувала розрізнені племена, надавала можливість сформуватися правовому простору, скластися передумовам єдиного ринку і економічної сфери, дала поштовх розвитку національної культури. Але релігія означає і добросовісне виконання своїх обов'язків. Релігія - це і психологічна, духовна основа процедур, дій, правил і норм, які регулюють ці священні дії. Релігія розумілася як чеснота при виконанні доручених обов'язків, як совість, навіть сумніви, відповідний душевний трепет, тобто внутрішня робота, моральна боротьба, яка притаманна людині. Як зауважував Ціцерон, не розрядка, а напруга душі, моральні зусилля - ось без чого у сфері права не можна займатися суспільно значущими справами, звертатися до богів [2,с.58].

Розглядаючи вплив релігії на процес зародження і розвиток права, слід констатувати, що релігійний культ вписується цілком однозначно у загальну тематику досліджень. Уся обрядова сторона релігії - це цілком усна процедура, це мовне спілкування.

Без будь-якої іронії констатуємо, що древнє право було і пісенним. Потім воно, залишавшись усним, пішло по шляху прозаїзму і формалізації. А усна творчість виродилася у пасквіль, заклинання, заговір, у магію, що каралося як злочин вже за Законами ХІІ таблиць.

Знаний мислитель І.О. Ільїн наголошував, що греки створили релігію домашнього вогнища і наявної краси, а римляни - релігію магічного обряду [з,с.308].

Розглянувши внутрішні процеси, які здійснювалися у правовій сфері, доречно звернути увагу і на зовнішні. Умови генезису «юриспруденції, яка звучить». Серед зовнішніх зв'язків права традиційно розглядають економіку. У цьому випадку це навряд чи допоможе. Рабовласницький спосіб виробництва, приватна власність на раба залишалися незмінними, але право швидко мінялося. Більш важливим для права був його зв'язок з політикою. Політика зароджувалася в античності і у певній мірі випереджала право, але, не зважаючи на тісну близькість, внутрішнє відторгнення виявилося сильнішим. Несумісність права і політики проявилося у долях людей (Сократ, Ціцерон), держав (Античний поліс). Очевидна вона і у теорії.

Про політику як про - чи проти науку писали Платон і Арістотель, але, не - зважаючи на багато спільного, право не могло виникнути з політики. Проте політика впливає на право.

Вже на прикладі античності зрозуміло, що сфера політики, політичних інтересів - значно ширша, вона встановилася під впливом низки факторів, виходить за межі національних кордонів, стає політикою зовнішньою. Сфера права - більш вужча, право саме встановлює межі своєї діяльності, національне право не виходить за територію власної держави.

Мета політики - державна влада, встановлення відносин панування і підпорядкування.

Мета права - регулювання нормальних життєвих відносин.

У політиці мета виправдовує засоби, у політиці панують домовленості і недомовленості, секрети, інтриги, гра. Там є свої сцени, клани і вожді, символіка, свій словник і лексикон, не цілком зрозумілий для непосвячених. Політика любить видовища, рекламу, помпезність.

Право допускає тільки законні засоби, право відкрите, зрозуміле людям, ясністю і однозначним розумінням, права є його принцип, право має справу з індивідуальним випадком, конкретною людиною.

Політика вказує на політичні цінності, недосяжні ідеали, не маючи ні можливостей, ні сил, ні засобів для їх здійснення. Вона намагається досягти позахмарних цілей, яких можна ніколи не осягнути.

Право реалістичне, воно гарантує те, про що заявляє, воно вказує на норми поведінки, які посильні усім, саме на норму, а не на недосяжний ідеал.

Для політики характерний плюралізм ідеологій, зміни партійних програм тощо.

Право існує ”в єдиному примірнику, воно унікальне і неповторне, одне у цей час і у конкретній країні. Навіть у період становлення ”усне право” робило спроби до уніфікації й одностайності.

Для політики важливі політичний образ, думка, висловлювання, настрій. Вона трактує про політичні пріоритети, участь мас, легітимності. У праві з самого початку важливим є тільки дії, їх відповідність чи невідповідність юридичним нормам, воно розмірковує про легальність.

Для політики важливі загальні принципи, а не норми, тобто загальні кількісні і якісні вказівки, які універсально регламентують політичне життя.

Право на рівні з принципами оперує в основному нормами, конкретними і обов'язковими, які регулюють типові життєві ситуації, включаючи й ті, що властиві політиці - норми виборчого права, норми представництва тощо. суспільний релігія правотворчість всесилля

У політичній діяльності можуть брати участь реально організації, не зареєстровані державою, нелегальні та тіньові структури, що мають суттєвий вплив на політику, ніж партії, представлені у парламенті.

Право не знає і не повинно знати нічого нелегального, нічого незаконного.

У політичних відносинах задіяні різні учасники: вожді, лідери, керівники, носії влади, виконавці різного рівня, партійна маса, дисиденти, мігранти тощо.

Право демократичне: перед законом всі рівні - і найвищий глава держави і пересічний громадянин.

Політична діяльність принципово, менше формальна, але й менше гарантована.

Право формалізоване значно більше, але такою ж мірою і більше гарантоване.

Політика роздрібнює суспільство, виділяючи в ньому партії, фракції, еліти, групи тиску і т.п., а також політичний центр і периферію.

Право своєю чергою об'єднує суспільство, підпорядковуючи усіх його членів однаковим вимогам, адже єдиний закон діє на усій території держави.

Недотримання політичних норм вимагає (щоправда не завжди) невизначену реакцію партійного керівництва ( оргвисновки, моральний осуд тощо).

У праві існує абсолютно чітка реакція(санкція) на протиправну поведінку, на порушення юридичних норм. Найскладніші випадки й етапи політичної діяльності регулюються правом, мають правову оцінку, правові гарантії тощо. Сферу права намагаються звільнити від впливу політики, партійних ідеологізованих програм, класових позицій. Закон - один для усіх партій.

Політика може обходитися без моралі, її ефективність при цьому істотно не постраждає.

Право не може функціонувати без моралі, інакше його результативність різко падає.

Прикладів розмежування права і політики, можна навести ще багато, але, як стверджує формальна логіка, сила аргументів не в їх кількості, а у вагомості[4].

Цілком інша картина у співвідношенні ''релігія - право”.

Цікавим є те, що “ юриспруденція, яка звучала”, античне право - і у цьому унікальність ситуації - відчувала на собі благодійний вплив і примітивної, язицької і християнської релігій. Перша дала їй конкретний правовий матеріал, друга концептуально і духовно зміцнила, натомість «світло права» постало як відображення світла Христа.Християнство впливало на право і своїми релігійно-містичною, і філософською, і емоційно-етичною візіями. Слід зазначити низку принципово важливих моментів. На справді, у давню доісторичну добу релігійні вірування породили право, згодом релігія тісно контактувала з юриспруденцією, здійснювала благотворний вплив на неї. Можна виокремити загальне: і виникнення, і етапи розвитку, розквіту, піднесення, занепаду, і загальної спрямованості від відповідних суворих форм і процедур до більш гуманних і м'яких, усе це було притаманне згаданому співвідношенню.

Спільна сфера діяльності, встановлені державою дні пошанування померлих, спільні процедури, спільні посадові особи, поєднання і релігійних, і світських функцій, спільні документи і об'єкти регулювання, навіть загальні архіви - і це мало місце у цьому співвідношення.

Релігія «перемішана» з правом: понтифіки, релігійні жреці судили за правовими приписами, а сенатори, державні, посадові люди завідували питаннями культу, релігійними церемоніями.

Виникає лишень лицемірна деспотія, безжалісна у публічному - конституційному, кримінальному, адміністративному праві, шахрайство і омана - у приватно-цивільному праві.

До речі, проблема соціального зла, правопорушення, злочинності спільна як для релігії, так і для права.

Будь-яке зло, вчинюване вільними людьми за необхідності, паразитує живе на тілі добра, і йому необхідно відшукати виправдання собі, постати зодягненим в одежу добра, і нерідко - вищого добра. Невипадково найбільш авторитетні учені мислителі античності - Сократ, Платон, Аристотель займають етичні позиції, вивчаючи владу, політику, державу, право з позиції доброчесності.

І релігія, і право спрямовані на виправлення несправедливості, соціального зла. Але право робить акцент більше на зовнішні умови існування, визначені різними соціально-політичними інститутами, занепокоєне перетином діяльності конкретного носія зла. Релігія звертається більше до середини, вважаючи, що без Христа, без його Істини будь - які моральні пошуки позбавлені сенсу. Можливо у цьому й обмеженість права, зокрема кримінології, криміналістики, кримінального переслідування у боротьбі із злочинністю, включаючи її найбільш небезпечні форми - організовану, міжнародну, економічну тощо, адже боротьба ведеться із конкретними носіями зла, а не проти зла, як явища.

Чудовою ілюстрацією до цієї тези є відомий Євангельський епізод: Христос і грішниця. Давнє іудейське суворе право прирікало на смерть через побиття камінням перелюб скоєний жінкою. Одну із таких привів до Спасителя натовп фарисеїв. Релігія вустами Христа “Хто безгрішний, той нехай першим кине у неї камінь”. Приголомшений натовп розійшовся.

Релігія допомагає подолати звичне затуманення: боротися зі злом у світі ми повинні, але починати слід з себе, зі своєї душі.

У праві є санкції. У діалозі із Синайського законодавства, продиктованого безпосередньо Богом незгадано санкцій, нема заклику до помсти.

Де немає гріха, нема зла, там нема і злісного відчуття помсти. Зло, яке живе у нас, намагається до збільшення зла в довкіллі і може штовхнути нас до нового зла - до вбивства, до позбавлення волі, до знищення життя, яке не нами дане.

Повнотою безгрішності є лише милосердя і любов. Добро злими засобами не досягається, а “мета не виправдовує засоби”. Добро, не добре вчиненим - не є добром. Це заповіт нам від апостолів і святих отців.

Християнська релігія стоїть на тому, що знищення зла (зокрема, злочинності) можливе лише подолання гріха у своїй душі і любов'ю. Можливо, у земному світі це і можна досягнути, але цю Істину релігія приймає за ідеал. Ідеал пов'язує нас з Царством Христа, а воно - не від світу цього. Ідеал необхідний, оскільки він вказує на мету життя людини, яка не полягає у щасливому устрої у матеріальному світі.

Благодійна роль християнської релігії проявляється у тому, що вона виводить юриспруденцію на більшу мету, сприяє зростанню, пошуку відповіді на ”вічні” питання. Магістрат, суд, слідчий встановлюють істину у конкретній справі. Вона часто відносна. Релігія ж кличе йти далі - до істини Абсолютної. Ф.М. Достоєвський якось сказав: «Правда вища від Росії» ,маючи на увазі правду Божу, а не людську[5].

Право, правознавча практика, цивільно-правові відносини, велике питання людства: «Що є істина?» конкретизує, але водночас принижує до рівня земної повсякденності, позбавляє його гордовитості.

Право має справу з істиною земною, конкретною, обмеженою традиційними для юриста питаннями: «хто?», «що?», «де?», «коли?». Право намагається осмислити чисто людське, щоденне. Воно вимушене давати викривлені оцінки, маючи справу з неземним, з горнилом Істини, допомагає юриспруденції позбавитися її хронічного недугу - правового релятивізму. У випадку незатребуваності Істини, до якої можна лишень долучитися, у душі юриста - “творця” може розвиватися як активне начало байдужість до Істини, яку не можна видумати, створити зусиллями творчої особистості. Деміурги власного юридичного світу не могли не відчувати гордості від розробленого правового матеріалу. Але різноманітні принципи, норми, правові інститути, цілі сфери правового регулювання породжують множинність і протилежність критеріїв істини і відносність самих істин.

Без звернення до Бога, без релігії, без духовної енергії, яка пов'язує людську душу з Абсолютом, не може бути і справжньої культури. Кожному дається свій харизматичний дар. Творчість за своєю природою, за своєю духовною сутністю - глибоко релігійний акт.

Творець права має це усвідомлювати. Культура у своїх вищих проявах (література і мистецтво, філософія, богословська думка, право) тісно пов'язана з релігією; духовність і культура перебуває у прямій залежності від міри її релігійності. Зав'язок справжньої людяності, «пуповина культури», промовляючи словами священника Павла Флоренського, зростає із зерна культу, тобто з богослужбово-обрядової сутності релігії [6,с.і66]. Це є саме та духовна закваска, яка стимулює правову творчість.

Часто духовність плутають з етичними позитивними якостями і напруженістю емоційного стану. Поняття благодатності для такої обмеженої інтелектуальної свідомості не існує, без Благодатності будь-яка мова про духовність не має сенсу. Тверезі і прагматичні юристи древності, не зважаючи на їхній сан жреців, не претендували на свідчення про світ святості, але переконливо володіли мовою, здатною таке свідчення показати. Там, де з права створюють кумира, про Бога забувають. Процес правотворчості створює ілюзію приналежності до вічності всесилля, безсмертності, творця у власному творінні. Так свобода творчості, свобода назагал призводить до відмови від вищої Істини.

Юристи древності, законодавці, ті, хто встановлював норми, - кожен з них вважав себе не лише творцем якогось власного світу, а й прислужником Богів, який виконує надіслане з висоти. З позиції вищої Істини ми не зможемо відшукати нового, «оригінального» у жодного зі справді великих юристів. Але правників подібне не може бентежити, оскільки ця «вторинність» є такою по щодо слова Божого. Римське право відносять до вершин духовної творчості правової еліти. Офіційна наука дає йому високу оцінку, підкреслюючи його технічну, інструментальну досконалість. Авторитет правознавців перебував на висоті, недосяжній порівняно практично з усіма минулими і навіть сучасними державами світу. В період Республіки кар'єра юриста відкривала найширші можливості для амбітних вихідців з усіх верств населення, а для осіб, які не належали до сенаторської верстви, взагалі була єдиним можливим шляхом до найвищих державних посад. Однак думку про те, що римське приватне право є “найдосконалішим типом права”, слід розуміти обмежено, у певному сенсі справедливою лише для цивільно-правової сфери. Воно досконале у життєво-побутовій сфері, у сфері приземлених індивідуальних, егоїстичних інтересів. У релігії інший рівень - це сакрально-духовне осягнення буття (життя). Віра, умовно кажучи, з самих початків підтягувала право на верх, ставила високу планку, не давала в'язнути одраз (у цю ж мить) [7, с.90-97].

Не буде помилкою вважати, що право народжувалося у середовищі молитовно - аскетичного розуміння, і в умовах примітивної релігії.

Юристів називають творцями, ініціаторами нормо - законотворчості. Але є і релігійне розуміння Творця. У створеному творчою уявою світі, юристу легко змішати поняття і усвідомити себе богом. Зло починається там, де людина замикається у власній гордині, уподібнює себе божеством, а законодавець діє, не очищуючи себе, не прагне змінити духовну настанову.

Творчий дар - це великий дар Божий, яким наділено людину згідно із задумом про світ. Цей дар людини, як багато інших благ, намагається використати для самоуособлення, самозвеличення, протиставлення себе Творцю. Справжня ж творчість людини може проявитися лишень у співтворчості з Богом, в енергії, єднання двох волевиявлень - Творця і його творіння. Поза зв'язком із Творцем творчість людська неблагонадійна, а бо ж навіть пагубна для світу[7, с.90-97].

Існує небезпека становлення одиночного Творця або замкнутої касти: правотворці культивують ідею, від якої вийшло у свій час християнство, що прийняло велику ідею Пресвятої Трійці, яка дана Євангелією. Замкнутість творчого начала у собі приховує небезпеку тиранічного самоствердження. Цю небезпеку християнство усвідомило одразу ж. Законодавець, який піддався спокусі самообмеження, поводиться щодо своїх утворень тиранічно: само- утвердженим назагал деспотично до довкілля, оскільки потребує чиєїсь поломаної волі, адже подолати волю об'єктивною закономірністю спокусливо подвійно.

Навіть примітивна релігія (міфологія) подавала символічний приклад подолання відсталої інерції, важкості земного життя, закликала людину піднятися духом.

Безумовно, з виникненням християнства усе пішло по-новому. Жодна релігія, тим паче архаїчна, не підносить людину так високо, як християнство. Але й воно вимагає великих зусиль. Людина - цілісний мікрокосмос. Створений за образом, на подобу Божу, він покликаний стати провідником Божественних дій, об'єднати увесь світ з Богом.

І релігія і право єдині в утверджені необхідності певної опори, особливо тоді коли виникають відповідні труднощі, приходить біда. Людям слід відчувати точку опертя над прірвою. Нам необхідно відчувати цей нерухомий спокій святині над нашими стражданнями і жалем. Цією опорою може бути закон [1,с.122-126].

Точок сполучення багато, наприклад: у праві - санкція, а у релігії - страх Божий, тремтіння перед поглядом, який все бачить з небесної висоти. Але це не буденний людський острах, а болісне відчуття своєї незначної відповідності вимогам і очікуванням Всевишнього. Невипадково у Святому Письмі зазначено: ''Початок премудрості - страх Господній” [Пс.110,9]. Тут і профілактика протиправних дій, причому найкраща.

Надлюдський зміст релігії розуміється як непорушне, оскільки спокій у християнській традиції як самоприсутня властивість надудосконалення Творця, а також і удосконалення святості.

Право за своєю природою консервативне, стабільне. Воно «досконале» у тій мірі, у якій не змінюється тривалий час. Універсальне законодавство враховує усі можливі деталі і варіанти , які задовольняють усіх. Релігія допомагає праву. Право - норма поведінки, буденність, те, що у стані виконати, використати, здійснити усе.

Релігія оберігає свій канон, вказуючи на ідеал. У релігії ідеал святості також не може бути втілений одразу в усіх, але трапляється, що з'являється людина - носій ідеалу святості, світоч Істини, його духовний вогонь і допомагає відчайдушним зрозуміти, що не усе загинуло. Спільне право гарантує нам безпеку, спасіння від нападів, усяких збитків. Віра ж дає спасіння у житті вічному.

Релігії, як і праву, властиві масовість, універсальність, очевидна соціальна цілеспрямованість. Не виходить із певної презумпції виконання настанов усіма. І те й інше проти роз'єднання і відокремленості, відчуття ворожнечі між тими, хто складає народну єдність, бореться проти ” ненависної різниці світу ”. Думка про перевагу спільного над індивідуальним була опорою і релігійної, і правової свідомості. Давня людини відчувала себе частиною соціуму на своїй землі. Вона не могла відчувати єдності з усіма. Уся, на перший погляд, примітивна та релігійна у своїй основі культура була спрямована на виховання і підтримку у людині гармонійної єдності оточуючого простору з внутрішнім простором особи. Підсумовуючи, визнаємо існування, поза сумнівом, схожість оро-акустичної форми релігії і древнього права, їхньої усної культури [1, с. 27-128].

Висновки

1. Зауважимо, що релігійний культ привчав, виховував у людей повагу до права, шанобливе ставлення до нього.

2. Священне право - це, окрім цього, ще цілий комплекс правових принципів та інститутів, які стосуються древнього шару римського права, неписаного «яке звучить», було основою для наступного його удосконалення. Усе це привчало людей цінувати право, зміцнювало правову культуру, виховувало правосвідомість.

3. Релігія розумілася як чеснота при виконанні доручених обов'язків, як совість, навіть сумніви, відповідний душевний трепет, тобто внутрішня робота, моральна боротьба, яка притаманна людині. Як зауважував Цицерон, не розрядка, а напруга душі, моральні зусилля - ось без чого у сфері права не можна займатися суспільно значущими справами, звертатися до богів.

4. Християнство впливало на право і своїми релігійно-містичною, і філософською, і емоційно-етичною візіями. Слід зазначити низку принципово важливих моментів. На справді, у давню доісторичну добу релігійні вірування породили право, згодом релігія тісно контактувала з юриспруденцією, здійснювала благотворний вплив на неї. Можна виокремити загальне: і виникнення, і етапи розвитку, розквіту, піднесення, занепаду, і загальної спрямованості від відповідних суворих форм і процедур до більш гуманних і м'яких, усе це було притаманне згаданому співвідношенню.

Релігії, як і праву, властиві масовість, універсальність, очевидна соціальна цілеспрямованість. Не виходить із певної презумпції виконання настанов усіма. І те й інше проти роз'єднання і відокремленості, відчуття ворожнечі між тими, хто складає народну єдність, бореться проти ненависної різниці світу. Думка про перевагу спільного над індивідуальним була опорою і релігійної, і правової свідомості.

Список використаних джерел

1. Кельман М.С., Стратонов В.М. Загальна теорія права: підручник. Вид. 6-те, доп. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2020. 742 с.

2. Марк Тулій Ціцерон. Про закони. Про державу. Про природу богів. Переклад з латини Литвинова В. Львів: Апріорі, 2020. 392 с.

3. Ильин И.О. Собр. соч. в іо-т. М., 1918. Т.2. С. 381.

4. Кононович-Горбацький Й. Могилянський Оратор. Пер. з латин. Маслюка В.К.: Медієвіст, 2014.152 с.

5. Достоєвський Ф.М. Універсальний словник-енциклопедія. 4-те вид. К.: Тека, 200б.

6. Флоренський П. Культ религии и культура. Богословские труду. М. 1977. Сб. 17. С. 166.

7. Kelman, М., Kristinyak, М., Andrusiak, I., Panchenko, S., Kelman, R. (2021). The Influence of the Ruling Elite on Political Activity in the Conditions of Destructuring the Essence of the Philosophy of Law. WISDOM, 1(1), 90-97.

References

1. Kelman, M.S., Stratonov, V.M. (2020). Zahalna teoriiaprava [General theory of law: a textbook]. Vyd. 6-te, dop. Kherson: OLDI-PLIuS. (in Ukrainian)

2. Mark Tulii Tsitseron. (2020). Pro zakony. Pro derzhavu. Pro pryrodu bohiv [About laws. About the state]. Pereklad z latyny Lytvynova V. Lviv: Apriori. (in Ukrainian)

3. Ylyn, Y.O. (1918). Sobr. soch. [Sobr. op.]. (Vol. 2). M. (in Russian)

4. Kononovych-Horbatskyi, Y. (2014). Mohylianskyi Orator [Mohyla Orator]. Per. z latyn. Masliuka.i V.K.: Mediievist. (in Ukrainian)

5. Dostoievskyi, F.M. (2006). Universalnyi slovnyk-entsyklopediia [Universal dictionary- encyclopedia]. 4-te vyd. K.: Teka. (in Ukrainian)

6. Florenskyi, P. (1977). Kult relyhyy у kultura. Bohoslovskye trudy [Bohoslovskye trudy. Cult of religion and culture. Theological writings]. M, 17. (in Russian)

7. Kelman, M., Kristinyak, M., Andrusiak, I., Panchenko, S., Kelman, R. (2021). The Influence of the Ruling Elite on Political Activity in the Conditions of Destructuring the Essence of the Philosophy of Law. WISDOM, 1(1), 90-97.

Размещено на Allbest.Ru